19 лютого 2026 року справа №200/6682/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р. у справі № 200/6682/25 (головуючий І інстанції Черникова А.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, третя особа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_2 ), звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач, ГУПФУ), третя особа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обчислення з 06.02.2025 пенсії за віком позивачу без застосування середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 06.02.2025 перерахунок та виплату пенсії позивачу із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2022, 2023, 2024 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено, а саме суд:
Визнав протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо обчислення ОСОБА_1 пенсії за віком із урахуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки.
Зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 06.02.2025 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком відповідно до ст. 40 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2022-2024 роки, з урахуванням раніше виплачених суми пенсії.
Стягнув з Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (зареєстроване місцезнаходження: 46001 м. Тернопіль, майдан Волі, буд. 3, ЄДРПОУ 14035769) на користь ОСОБА_1 (зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) 96 коп.
Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, не погоджуючись з рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
В обґрунтування скарги зазначено, що відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» для визначення заробітної плати (доходу), з якої обчислюється пенсія, береться середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.
Враховуючи зазначене, з 06.02.2025, на підставі поданої заяви, позивачку переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч. З ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Судом не враховано те, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
З наведеного вбачається, що процедура призначення пенсії пов'язується з первинним зверненням за призначенням пенсії, тобто - вперше за одним з видів трудових пенсій (пенсійних виплат), у т.ч. пенсії за віком.
У свою чергу, переведення з одного типу пенсійних виплат на інший, у т.ч. переведення в межах одного виду пенсії - за віком, що має місце у даному випадку, не змінює сутності такої процедури, як такої, що може бути ініційована після первинного (вперше) призначення одного з видів пенсії та по суті є продовженням виплати зміненої за кваліфікаційними ознаками пенсії на підставі, зокрема, матеріалів пенсійної справи, яка формується у період первинного призначення пенсії.
Тобто, визначення «призначення пенсії» та «переведення» з одного виду пенсії на інший не є співставними та є різними правовими категоріями за підставами виникнення та наслідками реалізації.
Визначення терміну «переведення» не може застосовуватись у значенні «первинного призначення» пенсії.
Враховуючи зазначене, середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки застосовується при первинному призначенні пенсії.
Отже, відсутні правові підстави для проведення перерахунку та виплати позивачці пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуючи показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, а саме за 2022, 2023, 2024 роки.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 15 червня 2010 року перебувала на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області (м. Слов'янськ), як отримувач пенсії за вислугу років відповідно до ст.55 Закону України “Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII.
06 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулась з заявою № 2631 про перерахунок пенсії “перехід на інший вид пенсії».
Дане питання вирішувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області за принципом екстериторіальності.
На підставі заяви від 06 лютого 2025 року ОСОБА_1 було переведено на пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, а також здійснено перерахунок пенсії.
Відповідно до алгоритму розрахунку пенсії за віком відображено складові пенсії після перерахунку та вказано, що для розрахунку пенсії за віком застосовано показники середньої заробітної плати за 2014-2016 роки.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-ІV), який, згідно преамбули, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Отже, з 1 січня 2004 року Закон №1058 є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.
Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Пунктом 16 наведеного розділу Закону №1058 визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до положень Закону України "Про пенсійне забезпечення" від № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) може бути призначена пенсія за вислугу років.
Згідно із статтею 10 Закону № 1058-ІV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Статтею 27 Закону № 1058 встановлено, що розмір пенсії за віком визначається залежно від середньомісячного заробітку та коефіцієнту страхового стажу, обчислених за нормами статей 24, 40 Закону № 1058.
Відповідно до статті 24 Закону № 1058, обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону з 1 січня 2004 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 40 Закону № 1058, для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу, починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв.
Відповідно до частини 4 статті 42 Закону № 1058, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі. Перерахунок пенсії проводиться із заробітної плати (доходу), з якої обчислена пенсія. Позивач кожні 2 роки користувався правом на перерахунок пенсії як працюючий пенсіонер.
Частиною 3 статті 45 Закону № 1058 встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.
Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати і набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення пенсії (попереднього перерахунку пенсії без урахування перерахунку, передбаченого абзацом п'ятим частини четвертої статті 42 цього Закону) незалежно від перерв у роботі, під час переведення вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена (визначений) частиною 2 статті 40 цього Закону для призначення пенсії.
Аналіз зазначених норм свідчить, що переведенням з одного виду пенсії на інший є зміна виду пенсії, що визначені законодавством, а саме зміна виду пенсії, що визначені статтею 9 Закону №1058-IV або положеннями Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23 жовтня 2018 у справі № 334/2653/17, у постанові від 13 грудня 2018 у справі № 185/860/17, у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 333/1856/17, від 14 травня 2019 року справа №337/851/17 (2а/337/81/2017).
При цьому, аналіз наведених норм свідчить про те, що ними регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом (Закон № 1059), на інший.
Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» , що відповідає позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 31.03.2015 у справі № 21-612а14.
Зазначені висновки відповідають позиції Великої Палати Верховного Суду у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 876/5312/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 577/2576/17, та Верховного Суду, висловлену у постановах від 31 липня 2019 року у справі № 720/208/17, від 16 червня 2020 року у справі № 127/7522/17, від 18 серпня 2020 року у справі № 263/6611/17, від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 27 листопада 2024 року у справі № 560/11681/23, від 16 січня 2025 року у справі № 580/4901/22, від 11 березня 2025 року у справі № 560/15252/23, від 25 березня 2025 року у справі № 380/3740/24.
Так, у наведених справах встановлено, що позивачам первинно було призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». У подальшому, позивачів переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». У цих справах суд дійшов висновку про те, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на інший вид пенсії у межах одного закону, а тому при обчисленні пенсії необхідно застосувати показник середньої заробітної плати (доходу) за три роки, що передували року призначенню пенсії за віком.
З огляду на встановлені обставини та норми діючого законодавства, відповідач у цій справі неправомірно застосував норми ч. 3 ст. 45 Закону № 1058, оскільки позивачу первинно було призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону № 1788, яким передбачено інші підстави і порядок призначення пенсії ніж за Законом № 1058, а тому враховуючи, що за призначенням пенсії за віком позивач звернувся вперше, то пенсія має обчислюватися із застосуванням показника середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року звернення призначенням нового виду пенсії.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що під час призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV, слід застосовувати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії, як це передбачено ч. 2 ст. 40 Закону.
Щодо посилання скаржника на те, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 13.02.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справа № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об'єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Однак, у цій справі відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р. у справі № 200/6682/25 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 р. у справі № 200/6682/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 19 лютого 2026 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді А.А. Блохін
І.Д. Компанієць