18 лютого 2026 року м. Чернігів Справа № 620/13141/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) 05.12.2025 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - ГУПФ України в Чернігівській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - ГУПФ України в Кіровоградській області, відповідач 2),у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення в призначенні пенсії №254150034347 від 12.05.2025 Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії за віком та відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області викладену в листі від 21.11.2025 №13919-12428/3-02/8-2500/25 щодо зарахування до страхового стажу періоди роботи з 30.04.2003 по 05.05.2006, з 02.08.1983 по 02.12.1986, з 03.08.1998 по 30.08.2001 та прийняти рішення про призначення мені пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернігівській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 30.04.2003 по 05.05.2006, з 02.08.1983 по 02.12.1986, з 03.08.1998 по 30.08.2001 та прийняти рішення про призначення пенсії за віком та призначити пенсію за віком починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме: 13.10.2025 року.
Позов мотивовано тим, що належним чином оформленими документами підтверджується право на призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ухвалою судді від 29.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, установлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для надання відзиву на позов.
У встановлений судом строк від відповідача 1 відзив на позов не надійшов.
Від відповідача 2 надійшов відзив на позов, проте зміст вказаного відзиву суд до розгляду не приймає, оскільки відповідачем зазначена інформація щодо іншої особи.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив такі обставини.
05.05.2025 ОСОБА_1 звернувся до ГУПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах. До заяви позивач надав відповідний пакет документів (а.с.10).
Вказану заяву розглянуто ГУПФУ в Кіровоградській області за екстериторіальним принципом та 12.05.2025 прийнято рішення №254150034347 про відмову в призначенні позивачу пенсії у зв'язку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу. Зокрема, зазначено, що страховий стаж позивача становить 21 рік 1 місяць 28 днів. До страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 з 30.04.2003 по 05.05.2006, оскільки індивідуальні відомості про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відомості за вказаний період відсутні (а.с. 12).
13.10.2025 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ГУ ПФУ в Чернігівській області, у якій зокрема, просив зарахувати до страхового стажу періоди з 30.04.2003 по 05.05.2006, з 02.08.1983 по 02.12.1986, з 03.08.1998 по 30.08.2001 та прийняти рішення про призначення пенсії (а.с.14-15).
21.11.2025 ГУ ПФУ в Чернігівській області листом №13919-12428/3-02/8-2500/25 повідомило, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
з 02.08.1983 по 27.12.1983, з 02.11.1984 по 02.12.1986 та з 03.08.1998 по 30.08.2001 - оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказані періоди;
з 30.04.2003 по 05.05.2006 - оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (а.с.16-17).
Вважаючи такі дії відповідачів щодо незарахування до страхового стажу спірних періодів протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулювання порядку формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 Закону №1058-IVправо на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Умови призначення пенсії за віком визначені статтею 26 Закону № 1058-IV.
Так, частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Згідно з частиною третьою статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.
Частиною четвертою статті 26 Закону №1058-IV встановлено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Отже, для призначення пенсії за віком на підставі Закону №1058-IV необхідна сукупна наявність двох умов: досягнення особою пенсійного віку та наявність у неї страхового стажу, необхідного для призначення пенсії.
Стаття 26 Закону №1058-IV диференціює право на призначення пенсії за віком в залежності від віку особи та наявного страхового стажу. Так, указана стаття визначає необхідність особи відповідати вимогам не тільки відносно віку, а й мати необхідний мінімальний страховий стаж при досягненні певного віку.
Згідно з вимогами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особа, звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком у період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року, має досягти пенсійного віку 60 років та мати страховий стаж не менше 31 року.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи з 30.04.2003 по 05.05.2006, оскільки відсутні дані в індивідуальних відомостях про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Відповідно до п. 3 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Обов'язок сплати страхових внесків згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч. 6 та ч. 12 ст. 20) та обов'язок сплати єдиного внеску за Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (п. 10 ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 4) покладений на страхувальників (роботодавців).
Періоди роботи, за які підприємство - страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату, та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватись до страхового стажу застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи можливо надати документальне підтвердження фактичної сплати страхувальником страхових внесків. Отже, працівник не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періоду роботи до страхового стажу за порушення, яке вчинене/допущене роботодавцем - платником страхових внесків (єдиного внеску).
Судом встановлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 30.04.2003 ОСОБА_1 у період з 30.04.2003 по 05.05.2006 прийнятий на роботу водієм 3го класу в ТОВ БМП «Турбота та милосердя» (а.с.18).
Зазначені записи трудової книжки позивача, як основного документу про трудову діяльність, містять всі необхідні відомості про роботу позивача, зроблені чітко та зрозуміло.
Отже, відсутність у інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату роботодавцем страхових внесків за відповідний період не є підставою для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17.
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів з 02.08.1983 по 27.12.1983, з 02.11.1984 по 02.12.1986 та з 03.08.1998 по 30.08.2001, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за вказані періоди, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення", до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Судом встановлено, що відповідно до довідки МВС Полтавського облвиконкому від 02.12.1986 №008756 ОСОБА_2 у період з 02.08.1983 по 02.12.1986 відбував покарання у місцях позбавлення волі (а.с.20).
Згідно із довідкою Коростенської ВК Житомирської області Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03.08.2001 №71 ОСОБА_1 відбував покарання у місцях позбавлення волі з 03.08.1998 по 03.08.2001 (а.с.21).
Статтею 50 Виправно-трудового кодексу України, прийнятого Верховною Радою УРСР 23.12.1970, який діяв на час відбування кримінального покарання позивачем та втратив чинність з 01.01.2004, було передбачено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.
Відповідно до ст. 51 вищезгаданого Виправно-трудового кодексу України, особи, які втратили працездатність під час відбування покарання, після звільнення їх від покарання мають право на пенсію і на компенсування шкоди у випадках і в порядку, встановлених законодавством України.
Доказів того, що під час відбування покарання сталась втрата працездатності позивачем суду не надано.
Відповідно до частин 1, 3 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004, засуджені мають право на загальних підставах на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.
Тож лише починаючи з 01.01.2004 законодавцем передбачено можливість зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі за наявності сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата особою страхових внесків протягом такого періоду.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 211/3009/17 та від 11 грудня 2018 року у справі № 326/1422/16-а (2-а/326/40/2016).
Отже з урахування викладеного, підстави для задоволення позовних вимог в цій частині відсутні.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 призначити пенсію за віком з 13.10.2025, суд зазначає таке.
Відповідно до Положення про управління пенсійного фонду України в районах, містах та районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах покладено функції по призначенню (перерахунку) і виплаті пенсії.
У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати дискреційні повноваження, користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, ефективний засіб правового захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Таким чином оскільки пенсійний орган не проводив повний обрахунок страхового стажу позивача, суд не може задовольнити позовні вимоги у частині зобов'язання призначити пенсію.
З огляду на зазначене та положення Порядку №22-1, суд вважає за необхідне зобов'язати ГУПФУ в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача від 13.10.2025 та зарахувати спірні періоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправним та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 12.05.2025 №254150034347.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.10.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 30.04.2003 по 05.05.2006 згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 30.04.2003.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 18 лютого 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач 1: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940, вул. П'ятницька, 83А, м. Чернігів, 14005).
Відповідач 2: Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області області (код ЄДРПОУ 20632802, вул.Соборна, буд.7, м. Кропивницький, 25009).
Суддя С.В. Бородавкіна