Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
19 лютого 2026 року справа № 520/33229/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги Вікторівни, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу
за позовною заявою ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 20.05.2023 по 01.12.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошевого забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 20.05.2023 по 01.12.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату коштів різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що відповідачем при розрахунку позивачу щомісячного грошового забезпечення з 20.05.2023 по 01.12.2025 протиправно було застосовано фіксований показник у розмірі 1762,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. За доводами позивача, грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 01.12.2025 при звільненні мало розраховуватися позивачу із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Позивач вважає дії відповідача такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, тому звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі Вікторівні.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Вказану ухвалу суду надіслано відповідачу з використанням системи ЄСІТС та доставлено в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач 23.01.2026 через систему "Електронний суд" надіслав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Суд встановив, що позивач з 24.03.2020 по теперішній час проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на повному фінансовому забезпеченні у військової частини НОМЕР_1 та є розпорядником бюджетних коштів військової частини НОМЕР_2 .
Позивач вважає, що при встановленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 20.05.2023 по 01.12.2025 відповідачем мав бути застосований прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" станом на 01.01.2024, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025. Також позивачем зазначено, що його грошове забезпечення розраховано із застосуванням фіксованого показника в розмірі 1762,00 грн, а не на 01 січня кожного нового поточного календарного року.
Позивач уважає, що відповідачем допущено протиправні дії, що полягають у не нарахуванні та невиплаті йому спірних виплат у належному розмірі, тому звернувся до суду з даним позовом.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу спірних виплат у належному розмірі, останній звернувся до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Кабінет Міністрів України 21.02.2018 ухвалив Постанову № 103, пунктом 6 якої пункт 4 Постанови №704 викладений в такій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 Постанови № 103 визнаний нечинним.
За змістом частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Постанова № 481 набрала чинності 20.05.2023 якою скасований підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесені зміни до пункту 4 Постанови № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Отже з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.
Спеціальним Законом України № 2011-ХІІ встановлені основні засади визначення грошового забезпечення, яке за своєю природою є сукупністю гарантованих державою виплат, які надаються військовослужбовцям за виконання ними військових обов'язків, та визначено його складові такі як основні виплати (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), додаткові виплати (підвищення посадового окладу, різноманітні надбавки, доплати та винагороди постійного характеру, а також премія) та одноразові виплати (винагороди та допомоги, які надаються за певних обставин).
Водночас, визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону України № 2011-ХІІ).
При цьому, підставою для втрати чинності нормативно-правовим актом у цілому або його окремими положеннями є, зокрема, скасування чи внесення змін до такого акту суб'єктом нормотворення або визнання його протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині в порядку адміністративного судочинства.
Відтак, у випадку незгоди з нормативно-правовим актом, прийнятим Кабінетом Міністрів України на виконання приписів Закону України № 2011-ХІІ, належним та ефективним способом захисту буде оскарження відповідного нормативно-правового акту.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень Постанова № 481 була предметом оскарження, зокрема, у судових провадженнях № 320/29450/24, № 320/41449/23, №320/35573/23.
Рішенням від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, Київський окружний адміністративний суд визнав протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
За змістом частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Відтак, скасування судом Постанови № 481 відновило право на перерахунок грошового забезпечення з 18.06.2025.
Враховуючи викладене, дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачці грошового забезпечення з 18.06.2025 по 01.12.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, є неправомірними.
Вирішуючи позовні вимоги про зобов'язання відповідача обчислити і виплатити грошове забезпечення з 18.06.2025 по 01.12.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, суд враховує таке.
Прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів у зазначеному розмірі запроваджений з 1 січня 2020 року Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" .
Зміна прожиткового мінімуму є підставою для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців.
Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1); порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених у Конституції України та законах України основних соціальних гарантій визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі Закон №2017-ІІІ).
Відповідно до статті 6 Закону №2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти.
Прожитковий мінімум працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів у зазначеному розмірі запроваджений з 1 січня 2020 року Законом України "Про державний бюджет України на 2020 рік" та не змінився у 2021, 2022, 2023, 2025 (Закони України "Про державний бюджет України на 2021 рік", "Про державний бюджет України на 2022 рік", "Про державний бюджет України на 2023 рік", "Про державний бюджет України на 2025 рік").
Таким чином, для визначення посадових окладів військовослужбовців, оплата праці яких регулюється спеціальним законом, з 1 січня 2020 року застосовується прожитковий мінімум у розмірі 2102 гривні. Аналогічні положення щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, у 2021 році передбачені Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", у 2022 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", 2023 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" та у 2025 році Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік"
Отже, відповідач зобов'язаний здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 18.06.2025 по 01.12.2025 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів.
Продовжуючи розгляд справи щодо зобов'язальних вимог до відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум, а також з відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів (1,5% військового збору) та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового Кодексу України та пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004, суд зазначає наступне.
Постановою від 15.01.2004 № 44 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5).
Ці положення кореспондують з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, який передбачає, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовець, звільнений з військової служби, має право на виплату грошової компенсації за утриманий податок з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення в період проходження ним військової служби.
Несвоєчасна виплата індексації (не в день звільнення) має місце не з вини позивача, а тому суд вважає, що позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Такий висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 22.06.2018 у справі №812/1048/17, в якій також зазначено, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Об'єктом оподаткування військовим збором також є доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України.
Підпункт 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України встановлює, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).
Ставка військового збору становить 1,5% від об'єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України) (виплати за період до грудня 2024 року).
Податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів у виді індексації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
Отже, правовий аналіз наведених норм дає підстави дійти висновків, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Таким чином, суд зазначає, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відтак виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з 18.06.2025 по 01.12.2025 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошевого забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 18.06.2025 по 01.12.2025 виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30 серпня 2017 року №704, та здійснити виплату коштів різниці з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА