Справа № 500/6747/25
18 лютого 2026 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, у якій просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 31.07.2025 № 192650013917 і Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 16.10.2025 №192650013917;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980: з 07.05.1981 по 17.08.1982; з 24.08.1982 по 01.09.1983; з 10.11.1989 по 31.12.1989; з 1999 по 2003 роки та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в Італії з 28.02.2021 по 04.06.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області. За результатами розгляду заяви позивача, Головним управлінням Пенсійного фонду в Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 31.07.2025 № 192650013917.
У подальшому 08.10.2025 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами розгляду заяви позивача прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 16.10.2025 № 192650013917.
Позивач вважає такі рішення протиправними та просить суд зобов'язати відповідачів вчинити дії на усунення зазначених порушень.
Ухвалою суду від 02.12.2025 позовну заяву було залишено без руху та надано строк, достатній для усунення недоліків позовної заяви, із зазначенням способу їх усунення. Недоліки позовної заяви усунуто позивачем у строк, встановлений судом.
Ухвалою суду від 15.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Запропоновано відповідачу надати до суду відзив на позов.
ГУ ПФУ в Закарпатській області скористався правом на подання відзиву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що при винесенні рішення про відмову позивачці у призначенні пенсії за віком діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, законами та підзаконними нормативно-правовими актами.
Станом на момент розгляду цієї справи жодних інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило. При цьому, суд враховує, що згідно з ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) подання заяв по суті справи є правом учасників справи, а неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
23.07.2025 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області.
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду в Рівненській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 31.07.2025 №192650013917. Відповідно до цього рішення позивачу не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980:
- з 07.05.1981 по 17.08.1982, оскільки в даті наказу про звільнення наявне виправлення;
- з 24.08.1982 по 01.09.1983, оскільки міститься розбіжність між датою прийняття та датою наказу на прийняття;
- з 10.11.1989 по 31.12.1989, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні;
- період роботи з 1999 по 2003 зарахований частково згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки відсутнє перейменування колгоспу "Перемога" тa АПП "Ювілейне» в ПАП “Ювілейний".
08.10.2025 позивач повторно звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Вказану заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області.
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду в Закарпатській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 16.10.2025 №192650013917. Відповідно до цього рішення позивачу не зараховано до страхового стажу період роботи в Італії з 28.02.2021 по 04.06.2025, згідно наданих довідок, оскільки відсутній міжнародний договір між Україною та Італійською Республікою про пенсійне забезпечення; періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980:
- з 07.05.1981 по 17.08.1982, оскільки в даті наказу про звільнення наявне виправлення;
- з 24.08.1982 по 01.09.1983, оскільки дата прийняття не відповідає даті в наказі про прийняття;
- з 10.11.1989 по 31.12,1989, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні;
- період роботи з 1999 по 2003 зарахований частково згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки відсутнє перейменування колгоспу "Перемога" тa АПП "Ювілейне» в ПАП “Ювілейний".
Вважаючи такі рішення органів Пенсійного фонду України протиправними, позивач звернулася за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становите 60 років. Необхідний страховий стаж відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 29 років, у 2025 році, у віці 63 роки від 22 років до 32 років, у віці 65 років - 15 років.
Частинами 2, 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-IV) визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Зі змісту наведених норм слідує, що положення Порядку № 637 щодо підтвердження стажу роботи, який є спеціальним по відношенню до Закону України "Про пенсійне забезпечення", мають бути застосовані лише у чітко визначених та вичерпних випадках, а саме: за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Разом з тим, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На момент заведення трудової книжки позивача була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 № 162 (надалі, також - Інструкція № 162).
Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.
Згідно з підпунктом 2.1 Інструкції № 162 заповнення трудових книжок і вкладок до них здійснюється мовою союзної республіки, на території якої розташоване підприємство та офіційною мовою СССР.
Підпунктом 2.2 Інструкції № 162 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого терміну після прийняття на роботу.
У трудову книжку заносяться, серед іншого: відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.
Згідно з абзацом першим пункту 2.10 Інструкції № 162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Відповідно до підпункту 2.11 Інструкції № 162, першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка, переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу.
Відповідно до підпункту 2.3 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно з пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення робляться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи повинна надати працівнику необхідну в цьому допомогу.
Також наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (надалі Інструкція №58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
У пункті 2.4. Інструкції № 58 зазначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктами 2.11-2.13 Інструкції № 58 передбачено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
У пункті 2.6 Інструкції № 58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС "Про трудові книжки робітників і службовців" від 06.09.1973 № 656, що була чинна на момент заведення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Кабінетом Міністрів України 27.04.1993 затверджено постанову № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі Постанова № 301).
Відповідно до абзацу 1 пункту 3 Постанови № 301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Пунктом 4 Постанови № 301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначений Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджений постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі Положення № 310).
Відповідно до пункту 1, 2 Положення № 310 трудова книжка колгоспника є основним документом про діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться усім членам колгоспів з прийняття їх у члени колгоспу.
Згідно із пунктом 5 Положення № 310 в трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно із пунктом 6 Положення № 310 всі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Положенням № 310 визначено зразок трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де вказуються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
Відповідно до пункту 8 Положення № 310 трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки.
Трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Аналіз наведених норм свідчить про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). У випадку відсутності трудової книжки колгоспника або відповідних записів у ній, трудовий стаж колгоспника підтверджується довідкою господарства, в якому набуто стаж або довідкою правонаступника. В разі ліквідації господарства колгоспний стаж підтверджується довідками архівних установ.
Суд наголошує, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.
Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.
Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження, органом пенсійного фонду, особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 220/989/17.
Так, в матеріалах справи наявна копія трудової книжки від 19.08.1980 серії НОМЕР_2 (а.с.15-16), за змістом якої судом встановлено наступні спірні періоди роботи позивача, а саме:
- 07.05.1981 прийнята на посаду завмага м-на «Госптовари» села Н. Катеринівка (запис №3);
- 17.08.1982 звільнена із займаної посади за ст. 38 КЗпП УССР (за власним бажанням) (запис №4);
- 24.08.1982 прийнята дояркою віділу №1 (запис №5);
- 01.09.1983 звільнена за власним бажанням за ст. 38 КЗпП УССР (запис №6);
- 10.11.1989 прийнята на роботу швеєю у колгосп ХХIV з'їзду КПРС (запис №10);
- 25.12.1990 колгосп перейменовано в колгосп «Нива» (запис №11);
- 01.12.1992 к-п «Нива» перереєстровано в колективне с-г підприємство з акціонерними відносинами «Нива» (запис №12);
- 31.12.1993 звільнена з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України) (запис №13).
За змістом копії трудової книжки від 20.01.2005 серії НОМЕР_3 встановлено наступні спірні періоди роботи позивача, а саме:
АПП «Ювілейне» Чортківського району
- 07.10.1995 переведена на роботу в рільничу бригаду робочою в зв'язку із приєднанням колгоспу по ст. 36 п. 5 КЗпП України (запис №4);
ПАП «Ювілейне» Чортківського району
- 01.04.2000 переведена на роботу в рільничу бригаду робочою в зв'язку із реорганізацією підприємства по ст. 36 п. 5 КЗпП України (запис №5);
- 31.12.2004 звільнена з роботи в зв'язку із закінченням с/г робіт по ст. 36 п. 2 КЗпП України (запис №6).
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить усі необхідні записи та підтверджують роботу останньої в оскаржені періоди. Тобто, позивач має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться всі відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.
Однак, як встановлено зі змісту спірного рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 31.07.2025 №192650013917, періоди роботи за записами трудової книжки від 19.08.1980 серії НОМЕР_2 , зокрема з 07.05.1981 по 17.08.1982, оскільки в даті наказу на звільнення наявне виправлення та з 24.08.1982 по 01.09.1983, оскільки міститься розбіжність між датою прийняття та датою наказу та прийняття.
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу її роботи, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємства, на яких позивач працював.
Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені правильно, але такі не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу всіх періодів роботи згідно такої трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.
Суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Така позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, відповідно до яких на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція також підтримана Верховним Судом в постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.
Водночас, доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано, внаслідок чого, останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем при призначення пенсії.
Таким чином, з огляду на відповідні записи трудової книжки, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи позивача в період з 07.05.1981 по 17.08.1982, з 24.08.1982 по 01.09.1983, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно не врахував до страхового стажу позивача вказані періоди роботи.
Щодо відмови ГУ ПФУ в Рівненській області у зарахуванні позивачці періоду роботи з 10.11.1989 по 31.12.1989, оскільки відсутня довідка про встановлений мінімум трудової участі та відпрацьовані трудодні, суд зазначає наступне.
Суд враховує також актуальну практику Верховного Суду щодо спірних правовідносин, а саме позицію, що викладена у постанові від 28.01.2025 у справі №300/8132/23про те, що трудова книжка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж. Разом з тим, у разі якщо остання містить неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності) то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637. Також у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
У даному випадку відомості трудової книжки, на думку суду, є достатніми для зарахування спірних періодів роботи в колгоспі до страхового стажу позивача.
Також варто зазначити, що за змістом роз'яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.92 № 17 "Про порядок застосування окремих положень статей Закону України "Про пенсійне забезпечення", при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.
Разом з цим, суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 21.06.2019 у справі №727/384/17 та від 10.12.2020 у справі №195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для незарахування даного періоду в страховий стаж позивача.
Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства, чого в свою чергу, зроблено не було.
Отже, суд робить висновок, що відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи у колгоспі, про які містяться записи у трудовій книжці, до страхового стажу позивача.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зроблений висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Суд зауважує, самі по собі виявлені суб'єктом владних повноважень недоліки в оформленні окремих записів трудової книжки не обумовлює недійсність трудової книжки, не призводить до суттєвого чи істотного впливу на зміст відомостей про трудову діяльність позивача, а тому трудова книжка позивача, що містить записи про періоди роботи є належним доказом роботи позивача.
Таким чином, суд констатує, що відповідачем не доведено правомірності реально вчиненого управлінського волевиявлення з приводу відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи в колгоспі.
Щодо часткового зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 1999 по 2003 згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки відсутнє перейменування колгоспу “Перемога» та АПП “Ювілейне» в ПАП “Ювілейний», суд зазначає наступне.
Суд з цього приводу зазначає, що страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування найманих працівників та інших осіб, які належать до кола осіб, що підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та зазначені у статті 11 Закону №1058-IV, сплачуються їх роботодавцями та безпосередньо застрахованими особами.
Статтею 113 Закону № 1058-IV передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
На підставі частини 1 статті 16 Закон №1058-IV застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
З цим правом кореспондується обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини 2 статті 17 Закону №1058-IV) незалежно від фінансового стану платника (частини 12 статті 20 Закону №1058-IV).
Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону України від 08.07.2010 № 2464-IV «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-IV) встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до статті 4 Закону №2464-IV платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
На підставі статті 26 Закону №2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність, зокрема, за порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску.
З наведеного слідує, що страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов'язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Як слідує з матеріалів справи у трудовій книжці від 20.01.2005 серії НОМЕР_3 наявні записи про спірні періоди роботи позивача, а саме:
АПП «Ювілейне» Чортківського району
- 07.10.1995 переведена на роботу в рільничу бригаду робочою в зв'язку із приєднанням колгоспу по ст. 36 п. 5 КЗпП України (запис №4);
ПАП «Ювілейне» Чортківського району
- 01.04.2000 переведена на роботу в рільничу бригаду робочою в зв'язку із реорганізацією підприємства по ст. 36 п. 5 КЗпП України (запис №5);
- 31.12.2004 звільнена з роботи в зв'язку із закінченням с/г робіт по ст. 36 п. 2 КЗпП України (запис №6).
Згідно з абзацом першим пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності) (пункт 23 Порядку № 637).
Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів. Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі (абзац перший пункту 24 Порядку № 637).
Аналіз наведених норм права дає підстави дійти висновку про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі коли трудова книжка відсутня, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Таким документами можуть бути, зокрема довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Як слідує з матеріалів справи у архівній довідці №283 від 12.05.2025, виданої Чортківським районним комунальним підприємством «Трудовий архів» встановлено, що у документах архівного фонду колгоспу «Перемога» с. Залісся Чортківського району Тернопільської області, в книгах обліку трудового стажу і заробітку колгоспників є відомості, що стаж та заробітна плата ОСОБА_1 - 1962 року народження була нарахована в спірний період роботи з 1999 по 2003, на підставі відомостей фонду №196 Книги обліку трудового стажу і заробітку колгоспників №9.
Крім того, позивач долучила до позовної заяви архівний витяг від 13.11.2025 №527 з наказу по Чортківському ПАП "Ювілейне" від 01.04.2000 №01-П про переведення працівників аграрно-пайового підприємства "Ювілейне" в приватне аграрно-промислове підприємство "Ювілейне".
Згідно з статтею 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Натомість судом не здобуто доказів на вчинення відповідачами дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити стаж позивача.
Суд при розгляді цієї справи враховує висновки Верховний Суд у справах з подібними правовідносинами, викладені у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12.09.2022 у справі № 569/16691/16-а.
За встановлених фактичних обставин та наданої судом оцінки поданих позивачем до заяви про призначення пенсії за віком документів, суд висновує про безпідставність не зарахування періодів роботи позивача згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980: - з 07.05.1981 по 17.08.1982; - з 24.08.1982 по 01.09.1983; - з 10.11.1989 по 31.12.1989; з 1999 по 2003 роки.
За таких обставин у ГУ ПФУ в Рівненській області були відсутні підстави для неврахування довідки № 283 від 12.05.2025 та, як наслідок, часткового не зарахування до страхового стажу, визначеного у трудовій книжці та у довідці №283 від 12.05.2025 періоду роботи за 1999-2003 роки.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи в Італії з 28.02.2021 по 04.06.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, така не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Призначення і виплата пенсій громадянам України, які проживали та працювали за її межами, здійснюється згідно із пенсійним законодавством України, зокрема Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», міжнародних договорів (угод), та інших документів що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Міжнародні договори (угоди) з питань пенсійного забезпечення розподіляються на два види:
- договори, що базуються на територіальному принципі, за якими витрати на виплату пенсій здійснює держава, на території якої проживає отримувач. Такий тип угоди діє між Україною та такими країнами - Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Узбекистан (учасники багатосторонньої Угоди про гарантії прав - громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року), Угорщина, Молдова, Грузія, Азербайджан, Монголія, Румунія, Білорусь.
- договори, що базуються на пропорційному принципі, за якими кожна договірна сторона призначає та виплачує пенсію за відповідний страховий (трудовий) стаж, набутий на її території (Латвія, Литва, Іспанія, Естонія, Словаччина, Чехія, Болгарія, Португалія, Польща). У разі переїзду пенсіонера на постійне проживання до цих держав ПФУ продовжує переказувати призначену в Україні пенсію за новим місцем проживання пенсіонера у доларах США або євро.
Для підтвердження стажу, набутого на території країн, з яким укладено угоди за пропорційним принципом, та при досягненні пенсійного віку згідно з їхнім законодавством слід звертатися до органів Пенсійного фонду за місцем проживання із заявою, документами, що засвідчують особу, про підтвердження стажу роботи на території іншої держави та іншими документами, в залежності від країни, де працював позивач. На підставі поданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільської області заповнюються «формуляри зв'язку», які відправляються до Пенсійного фонду України з подальшим надсиланням до компетентного органу відповідної держави, який розглядає пакет документів та у випадку позитивного вирішення питання та призначення частини пенсії виплачує їм через банківську установу. Україна проводить зарахування страхового стажу, набутого на території держав, з якими укладено двосторонні Угоди за принципом пропорційності, на підставі одержаних від іншої сторони формулярів про підтвердження цього стажу. Зарахування страхового стажу лише на підставі представлених особою документів про стаж, виданих установами, організаціями за місцем роботи на території іншої держави, не проводиться.
Щодо стажу роботи, набутого на території Італійської Республіки, суд повідомляє, що Пенсійний фонд України приймає рішення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згоди на обов'язковість наданою Верховною Радою України.
На даний час Угоди між Україною та Італійською Республікою про співробітництво в галузі соціального (пенсійного) забезпечення, яка б регулювала питання пенсійного забезпечення громадян України, які працювали в Італії, не укладено. Тому Пенсійний фонд України не має законних підстав враховувати періоди роботи на території Італії до стажу роботи та звертатися до відповідних органів Італійської Республіки щодо призначення пенсій за страховий стаж, набутий на її території.
При цьому позивачка не позбавлена права звернутись із заявою про призначення пенсії в органи, що призначають пенсію у Італійській Республіці і з врахуванням наявного у неї стажу, здобутого в цій країні отримати пенсію.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені докази, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу період роботи в Італії з 28.02.2021 по 04.06.2025 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.10.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні є необґрунтованими, доказів, які б спростовували правомірність дій відповідача позивачем не представлено, а судом таких доказів не здобуто, в зв'язку з чим суд приходить до переконання, що в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Суд звертає увагу, що згідно пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Таким чином, наразі органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення та перерахунки пенсій, що передбачено постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 №25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», суть якого полягає в опрацюванні заяв про призначення пенсій територіальними органами Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає особа.
У спірному випадку первинно заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 31.07.2025 № 192650013917, яким не зараховано до страхового стажу періоди роботи згідно із записами в трудовій книжці, надалі позивачем подано повторно заяву, яка розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та за результатом її розгляду прийнято рішення від 16.10.2025 № 192650013917, яким відмовлено в зарахуванні стажу аналогічно до попереднього рішення, а також не зараховано період роботи в Італії.
Тому суд приходить до висновку про те, що саме Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у цьому спорі є органом, що повинен повторно розглянути заяву позивача, як орган який первинно відмовив у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до загального страхового стажу.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії була обґрунтована відсутністю необхідного стажу.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки, що викладені у постановах Верховного Суду. Згідно частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, що застосовують у діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до ч.4 ст.6 Закону України "Про адміністративну процедуру" висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд встановив відсутність покликання на релевантну судову практику у рішенні Відповідача у контексті ч.4 ст.6 Закону України "Про адміністративну процедуру" і визнає рішення (індивідуальний акт) від 31.07.2025 №192650013917 Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області і від 16.10.2025 № 192650013917 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області протиправними, позаяк відповідачі не сприяли позивачеві у реалізації права бути почутим та у сфері пенсійного забезпечення, тому належить скасуванню.
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
Суд перевірив доводи та оцінив докази сторін та дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, первинно ухвалюючи незаконний індивідуальний акт, що скасовується, протиправно не продемонстрував сприяння у реалізації права позивача на соціальний захист, тому у контексті повноважень згідно ч.4 ст.245 КАС України для належного захисту порушених прав позивача належить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 із урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Стосовно того, хто з відповідачів має вирішувати питання призначення пенсії, то суд вважає, що ГУ ПФУ в Рівненській області є належним відповідачем за цією вимогою, а не ГУ ПФУ в Закарпатській області.
Такого висновку суд дійшов аналізуючи норми Порядку № 22-1, який вказує, що за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що розглядає заяву та документи про призначення/перерахунок пенсії з прийняттям відповідного рішення, а структурний підрозділ органу, до якого звернувся заявник, лише формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу, жодного рішення по такій заяві не приймає.
У цій справі структурним підрозділом органу, що розглядав заяву позивача від 23.07.2025, було визначено ГУ ПФУ в Рівненській області. Такий відповідач першим прийняв протиправне рішення, а тому й повинен у подальшому вчинити дії пов'язані із зарахуванням спірного стажу для призначення пенсії.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Враховуючи вищевказані висновки суду щодо необхідності зарахування до загального страхового стажу позивача періодів її роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980: з 07.05.1981 по 17.08.1982; з 24.08.1982 по 01.09.1983; з 10.11.1989 по 31.12.1989; за 1999 по 2003 роки та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.07.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів в повному об'ємі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір у цій справі становить 1937,92 грн (968,96 грн *2).
Оскільки позов підлягає задоволенню частково, тому відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 968,96 грн, сплачений відповідно до квитанції №M6U9-L4ZZ-BK9E від 26.11.2025 та №74878513 від 03.12.2025 у рівних частках по 484,48 грн.
З огляду на встановлену протиправність рішень, прийнятих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області і Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, понесені витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок цих територіальних органів у рівних частках. Надміру сплачений судовий збір підлягає поверненню позивачці відповідно до її заяви.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Рівненській області від 31.07.2025 № 192650013917.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Закарпатській області від 16.10.2025 № 192650013917 у частині відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періодів її роботи згідно із записами в трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980: з 07.05.1981 по 17.08.1982; з 24.08.1982 по 01.09.1983; з 10.11.1989 по 31.12.1989; за 1999 - 2003 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 23.07.2025 із врахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи згідно із записами у трудовій книжці НОМЕР_1 від 19.08.1980: з 07.05.1981 по 17.08.1982; з 24.08.1982 по 01.09.1983; з 10.11.1989 по 31.12.1989; з 1999 по 2003 роки із врахуванням вже зарахованого стажу.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір на суму 484,48 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір на суму 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 18 лютого 2026 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (місцезнаходження: вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, Рівненський р-н, Рівненська обл., 33028 код ЄДРПОУ 21084076).
- Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, 4, м. Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000 код ЄДРПОУ 20453063).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.