19 лютого 2026 року м. Рівне№460/10259/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доФінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
1. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 30 квітня 2025 по день фактичного розрахунку 14 травня 2025.
2. Стягнути з Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 квітня 2025 по 14 травня 2025 включно в розмірі 567923,30 грн. (п'ятсот шістдесят сім тисяч дев'ятсот двадцять три гривні 30 коп.).
3. Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 30 квітня 2025 року до 14 травня 2025 року включно.
4. Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 30 квітня 2025 по день фактичної виплати 14 травня 2025.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу в Збройних Силах України. Відповідно до наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 30 квітня 2025 року №304 позивача звільнено з військової служби у відставку. Проте, в день виключення зі списків особового складу частини із позивачем не був проведений повний розрахунок. Остаточний розрахунок з ним здійснено 14.05.2025. Однак, під час проведення таких виплат, відповідач не виплатив середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку та компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, в зв'язку з чим і подано позов до суду. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою від 20.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 07.07.2025 залучено Військову частину НОМЕР_1 в якості другого відповідача у справу №460/10259/25.
Представник військової частини НОМЕР_1 подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що на момент звільнення у відставку, ОСОБА_1 не був військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 , відповідно не числився у списках особового складу частини і не перебував на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 , а лише перебував у цій військовій частині на речовому забезпеченні. 30.04.2025 військовою частиною НОМЕР_1 була направлена заявка на виділення кошторису для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове забезпечення (копія додається). Після надходження коштів, військовою частиною НОМЕР_2 було здійснено виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове забезпечення на рахунок відповідача у розмірі 68931,19 грн. Вказана грошова сума надійшла на рахунок позивача 14.05.2025. Розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове забезпечення позивачем не оспорюється. Зазначили, що згідно з нормами Порядку №178, звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому виплата такої компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, відповідно до встановленої процедури. Крім того, військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів третього рівня і, з врахуванням викладених обставин та положень законодавства, не мала жодної змоги та передбаченого законодавством права здійснити виплату позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно в день його звільнення у відставку. Отже, вина військової частини НОМЕР_1 у невиплаті позивачу належних сум компенсації за неотримане речове майно в день його звільнення у відставку - відсутня. Вказав, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно, не с складовою грошового забезпечення військовослужбовця, а її виплата здійснюється особі, звільненій з військової служби. Невчасно виплачена грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, - не є щомісячним чи одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підпадає під дію статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та статей 116, 117 Кодексу законів про працю У країни. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, то відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України з 28.06.1991 по 30.04.2025.
Наказом головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 30.04.2025 №304 ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я).
Згідно витягу із наказу начальника Головного управління психологічної підтримки персоналу Збройних Сил України від 30.04.2025 №106 Позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення.
14.05.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 на картку/рахунок ОСОБА_1 зараховано кошти у розмірі 68931,19 грн, деталі операції "компенсація за неотримане речове майно", що підтверджено матеріалами справи.
Позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, а тому він звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, як зазначає Верховний Суд України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Разом з цим, Конституційний Суд України в Рішенні № 4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відтак, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, суд також враховує висновки Пленуму Верховного Суду України, викладені в його постанові від 24.12.1999 №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", у якій, зокрема, зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе, що в цьому немає його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З вказаного вище слідує висновок, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Таким чином, в контексті приписів статей 116, 117 КЗпП України, останні визначають відповідальність установи (організації, підприємства) за затримку розрахунку при звільненні та спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Викладений висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а.
Як уже було встановлено судом, 30.04.2025 позивача виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення.
Однак на момент звільнення з військової служби та виключення позивача з особового складу та усіх видів забезпечення, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно позивачу не була виплачена, а виплачена лише 14 травня 2025 року, що підтверджується роздруківкою по картковому рахунку позивача.
Тобто, остаточний розрахунок відповідачем здійснено не в день фактичного звільнення позивача, а з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Таким чином, затримка розрахунку з позивачем відбулась з 01.05.2025 (наступний день після звільнення з військової служби) по 13.05.2025 (14.05.2025, як день фактичного розрахунку не включається у день затримки).
Оскільки відповідач не провів з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку.
Щодо суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає таке.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з довідки від 16.02.2026 року №305/150 ОСОБА_1 було нараховано за квітень-травень 2025 року 152105,60 грн. Сукупна кількість календарних днів за цей період складає 61 день.
Суд не враховує суми одноразових виплат, які зазначені в довідці №305/150 від 16.0.2026 (грошову допомогу при звільнені, грошову допомогу для оздоровлення, компенсацію додаткової відпустки, компенсацію щорічної відпустки) при розрахунку середнього заробітку, оскільки відповідно до п. 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати.
Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 2493,53 (76052,80+ 76052,80) / 61, де 152105,60 грн. - заробітна плата за два повних календарних місяці, які передували місяцю початку затримки, 61 - кількість робочих днів за 2 повних календарних місяці, які передували місяцю, у якому проводиться розрахунок.
Кількість днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації, а саме: 01.05.2025 (наступний день після дати звільнення зі служби) по 13.05.2025, становить 13 днів. Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 32415,89 грн.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби ОСОБА_1 складає 32415,89 грн. 92 коп., а саме: 2493,53 х 13 = 32415,89 грн., де 2493,53 - середньоденна заробітна плата, 13 - кількість календарних днів.
Поряд з цим, суд враховує, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/31058/19, від 30.10.2025 у справі №420/2649/24, від 05.12.2025 у справі №560/7/23.
Згідно довідки від 16.02.2026 №305/150 загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 2489945,32 гривень, з яких: грошове забезпечення (грошова допомога на оздоровлення, одноразова грошова допомога в разі звільнення, компенсація додаткової відпустки УБД, компенсація щорічної відпустки) 2421014,13 гривень (97,23%) та компенсація за неотримане речове майно 68931,19 гривень (2,77%).
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за невикористане речове майно, становить 32415,89 гривень.
Суд, виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 897,92 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (2,77% від 32415,89).
Наведену суму можна вважати обґрунтовано пропорційною.
Щодо позовної вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Приписами статей 3, 4 Закону №2050-III обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Тобто, зазначені вище правові норми Закону № 2050-III встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до пункту 2 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Як визначено в пункті 3 Порядку №159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, індексація грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З викладеного слідує, що вказані пункти Порядку №159, лише відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Спірні правовідносини, які склались у цій справі виникли у сфері оплати праці і стосуються виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Положення Закону №2050-III та Порядку № 159 право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати не ставлять у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку.
Компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
З огляду на зміст позову, предметом спору є стягнення компенсації у зв'язку з несвоєчасною виплатою грошової компенсації за неотримане речове майно за період з 30.04.2025 по 14.05.2025, тобто має місце затримка виплати відповідачем відповідної суми менше одного місяця.
Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати компенсації за втрату частини доходу, оскільки виплату належних сум проведено без затримки у один місяць.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з вимогами ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що основні аргументи позовної заяви є обґрунтованими, у зв'язку з чим позов слід задовольнити частково.
Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.
Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 грн.
Відповідно до положень пункту 1 частини 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною першою статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із частиною другою статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, згідно з частиною 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, Суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу до матеріалів справи позивачем додано:
- копію ордеру на надання правничої допомоги від 05.05.2025 року;
- копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП 002044 від 12.02.2019 року.
- копію договору про надання правової допомоги №20 від 05.05.2025 року;
- акт надання послуг №2 від 12.06.2025;
- квитанцію до прибуткового касового ордера №20/1 від 12.06.2025.
Так, судом встановлено, що 05.05.2025 року між Адвокатським об'єднанням «Компанія «Довіра» в особі партнера, адвоката Марциха Ярослава Олександровича, та Позивачем укладено договір про надання правової допомоги №20.
Відповідно до п.1.1. вказаного договору замовник доручає, а виконавець зобов'язується надати замовнику у відповідності до умов договору, правову допомогу з юридичних питань, які цікавлять замовника, а замовник зі свого боку зобов'язаний прийняти вказані послуги та своєчасно їх оплатити.
Відповідачі у своїх відзивах вказали, щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу, у зв'язку із неспівмірністю вказаних витрат складності справи.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність":
- договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);
- інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);
- представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).
Згідно з положеннями статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог відповідно до частини 3 статті 139 КАС України на користь позивача слід стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 1000 грн, з бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 .
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.05.2025 по 13.05.2025.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 897,92 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 суму витрат на правиничу допомогу адвоката у розмірі 1000 грн 00 коп за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 .
У стягненні витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000 грн 00 коп - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 19 лютого 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України (просп. Повітряних Сил, 6,м. Київ,03049, ЄДРПОУ/РНОКПП 22990368) Відповідач - Військову частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Суддя С.М. Дуляницька