18 лютого 2026 року м. Рівне№460/6012/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльності та скасування рішення відповідача від 07.10.2024 № 212450014083 щодо незарахування періоду роботи позивача з 21.11.1985 по 27.01.1990 до страхового стажу;
зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 21.11.1985 по 27.01.1990.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
За змістом позовної заяви вимоги позивача ґрунтуються на тому, що у вересні 2024 року він звернувся до пенсійного органу за місцем проживання із заявою про призначення пенсії за віком, яку за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача для розгляду по суті. Відповідач рішенням від 07.10.2024 № 21250014083 відмовив позивачу в призначені пенсії з підстав відсутності в останнього необхідного страхового стажу. Зокрема, до страхового стажу позивача не був зарахований період з 21.11.1985 по 27.01.1990 на підставі записів у його трудовій книжці у зв'язку з наявністю недоліків в їх оформлені. Такі дії пенсійного органу позивач вважає протиправними, оскільки обов'язок щодо організації ведення та заповнення трудових книжок покладається на роботодавця і найманий працівник не може нести негативні наслідки у разі неналежного виконання роботодавцем такого обов'язку. З наведених мотивів, позивач просить позов задовольнити в повному обсязі.
У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідач не надав, тому в силу вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 04.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
30.09.2024 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області із заявою про призначення пенсії за віком.
На підставі пункту 4.2 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, за принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії від 30.09.2024 направлено для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
07.10.2024 відповідачем прийнято рішення № 212450014083, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (за текстом рішення - Закон). У спірному рішенні відповідачем зазначені наступні мотиви його прийняття: пенсійний вік, визначений статтею 26 Закону, - 60 років; вік заявника - 65 років 00 місяців 02 дні; необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону, - 26 років; страховий стаж особи - 10 років 10 місяців 08 днів.
Зокрема, у рішенні вказано про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності з 21.11.1985 по 27.01.1990, записи №№ 14-18 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , дата заповнення 12.08.1977, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог пунктів 2.3-2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: печатка організації, після запису про припинення трудових відносин не ідентифікується, текст на печатці не придатний для сприйняття змісту.
Позивач, не погоджуючись з рішенням про відмову в призначенні пенсії в частині незарахування періоду трудової діяльності з 21.11.1985 по 27.01.1990 до страхового стажу та, відповідно, вважаючи таку бездіяльність протиправною, звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
З 01.04.1992 введено в дію в повному обсязі Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII). Згідно з Преамбулою, цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій; Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Згідно з Преамбулою, цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин;) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Водночас, частиною третьою статті 26 Закону № 1058-IV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року.
Відтак, приписи статті 26 Закону № 1058-IV пов'язують набуття особою права на призначення пенсії за віком з досягненням такою особою відповідного пенсійного віку та наявністю у неї необхідного страхового стажу.
Згідно з абзацом 1 частини першої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Також, частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким чином, суд констатує, що до страхового стажу зараховується період трудової діяльності особи, протягом якого вона підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, оскільки спірні періоди трудової діяльності, які позивач просить зарахувати до страхового стажу існували до набрання чинності Законом № 1058-IV, то такі мають зараховуватись до страхового стажу в порядку та на умовах, визначених Законом № 1788-XII, що був чинним на той момент.
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Порядок № 637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Також, пунктом 2 Порядку № 637 встановлено, що у разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
Аналіз вказаних вище норм права дає суду підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, є трудова книжка особи. При цьому, лише у разі відсутності в особи трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Зі змісту оскаржуваного рішення від 07.10.2024 № 212450014083 слідує, що відповідач на підставі трудової книжки позивача не зарахував до страхового стажу період трудової діяльності з 21.11.1985 по 27.01.1990, оскільки записи №№ 14-18 внесені до трудової книжки з порушенням вимог пунктів 2.3-2.4, 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: печатка організації, після запису про припинення трудових відносин не ідентифікується, текст на печатці не придатний для сприйняття змісту.
Так, у трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення 12.08.1977), містяться наступні записи про трудову діяльність позивача, зокрема:
запис № 14 від 21.11.1985 - прийняти налагоджувачем технічного обладнання 4 розряду до Харківського заводу "Радіотехніки" (підстава: наказ № 1351 від 19.11.1985);
запис № 15 від 01.03.1989 - переведений на посаду налагоджувача технічного обладнання 4 розряду складального цеху (підстава: наказ № 57 від 23.02.1988);
запис № 16 від 20.06.1989 - переведений на посаду учня штампувальника механо-заготівельного цеху (підстава: наказ № 805 від 30.06.1989);
запис № 17 від 12.09.1989 - присвоєно 2 розряд штампувальника механо-заготівельної ділянки (підстава: наказ № 1011 від 25.09.1989);
запис № 18 від 27.01.1990 - звільнено з роботи по ст. 37 КЗоТ УССР (за власним бажанням) (підстава: наказ № 89 від 06.02.1990).
При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про те, що записи у трудовій книжці позивача про період роботи з 21.11.1985 по 27.01.1990 містять недоліки.
Однак, з даного приводу суд зазначає, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії (відповідна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16) та від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а).
Так, у період з 11.08.1982 по 14.03.1995 порядок ведення трудових книжок визначали Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена Постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162), та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції № 162 було передбачено, що заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності працівника пізніше тижневого терміну від часу прийому на роботу.
У трудову книжку вносяться, зокрема:
відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність;
відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виробляються арабськими цифрами (число та місяць двозначними).
Записи виконуються акуратно, пір'яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Згідно з пунктом 4.1. Інструкції № 162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Також пунктом 1.4. Інструкції № 162 було передбачено, що питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 р. № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (СП СРСР, 1973 № 21, ст. 115) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки робітників і службовців" (далі - Постанова № 656), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Трудові книжки ведуться усім робітників і службовців державних, кооперативних та громадських підприємств, установ та організацій, які пропрацювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних та тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державного соціального страхування.
На осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться лише за місцем основної роботи.
Також, пункт 13 Постанови № 656 визначав, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, організації, засвідчуються підписом керівника підприємства, установи, організації або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою.
При цьому, пункт 18 Постанови № 656 встановлював, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберіганні та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тотожні за змістом вимоги щодо ведення трудових книжок встановлювала Інструкція № 58.
Відтак, за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення такого працівника конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Саме такий правовий висновок був сформований Верховним Судом у постанові від 30.09.2021 у справі № 300/860/17, який в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України підлягає до застосування судом при вирішенні цієї справи.
Суд звертає увагу, що записи №№ 14-18 у трудовій книжці позивача, хоч і засвідчені нечітким відтиском печатки підприємства, однак виконані акуратно (не містять виправлень), місять відомості про розпорядчі документи, на підставі яких зроблені такі записи, засвідчені підписом керівника (уповноваженої особи) підприємства та на основі їх можна чітко встановити межі періодів трудової діяльності позивача, посаду яку він займав та назву місця роботи (підприємства).
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що період роботи позивача з 27.11.1985 по 27.01.1990 має бути зарахований до його стажу на підставі записів №№ 14-18 у його трудовій книжці серії НОМЕР_1 (дата заповнення: 12.08.1977).
Відтак, рішення від 07.10.2024 № 212450014083 в частині щодо незарахування періоду роботи позивача з 21.11.1985 по 27.01.1990 до страхового стажу прийняте відповідачем всупереч положенням чинного законодавства, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню у названій частині.
За наведеного, похідна позовна вимога щодо зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 21.11.1985 по 27.01.1990 також є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, викладених у заявах по суті, оцінивши надані ними докази, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак позовну заяву належить задовольнити повністю.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, за подання даного адміністративного позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн, а тому судові витрати останнього в частині сплаченого судового збору підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 07.10.2024 № 212450014083 (вих. № 23889/03-16 від 07.10.2024) в частині щодо незарахування ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 21.11.1985 по 27.01.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоду роботи з 21.11.1985 по 27.01.1990.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять грн, 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18.02.2026.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076).
Суддя Ольга ПОЛІЩУК