про залишення позовної заяви без розгляду
19 лютого 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/16662/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.07.2025 по дату ухвалення рішення суду.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року провадження у даній справі відкрито, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 11.02.2026 у цій справі позовну заяву залишено без руху.
Постановлено позивачеві усунути недоліки протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду за період з 15.08.2025 по 11.12.2025 та доказів поважності причин його пропуску; доказів фактичної виплати винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21; заяви про залучення третіх осіб із зазначенням їх процесуального статусу та підстав залучення у цій справі.
18.02.2026 від позивача надійшли заява про усунення недоліків та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Надаючи оцінку заяві про усунення недоліків, яка фактично є заявою про поновленню строку звернення до суду, суд виходить з наступного.
Встановлені судом обставини щодо змісту спірних правовідносин та суті спору.
За час судового розгляду судом встановлений наступний зміст спірних правовідносин.
Позивач під час виходу у відставку достеменно знав, що йому не виплачені суми винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21, оскільки сам складав наказ про своє виключення із штату суду внаслідок своєї відставки судді.
Судом встановлена обставина, що суми винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21 фактично не виплачені судді (позивачу) із дати звільнення.
Фактичний розрахунок із позивачем не відбувся.
У справі встановлена обставина: відсутність конкретної суми, яка виплачена судді не в момент виходу у відставку.
Позивач вважає, що хоч йому і фактично не виплачені суми винагороди судді в момент виходу у відставку на виконання рішення суду, то станом на момент подачі позову до суду він має право на подання позову в порядку статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо застосування відповідальності за суми винагороди судді, які йому станом на момент подання позову фактично не виплачені.
Позивач не подав позов в місячний строк із дати виходу у відставку, будучи обізнаним про відсутність факту виплати йому сум винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21.
Позивач обраховує строк звернення до суду із дати отримання відповіді на звернення до відповідача: чи виплачені йому в момент виходу у відставку суми винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21 та станом на момент надання відповіді на звернення.
З огляду на встановлений зміст спірних правовідносин та момент порушення права, який визначений позивачем, суд висновує наступне.
Щодо відсутності висновку Верховного Суду про застосування статті 117 КЗпП України до винагороди судді, яка фактично не виплачена на виконання рішення суду.
Суд зазначає, що ні Верховний Суд, ні апеляційній адміністративні суди не надавали правову оцінку застосуванню статті 117 КЗпП України до обставин винагороди судді, яка фактично не виплачена на виконання рішення суду, в момент виходу судді у відставку з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23.
Суд зазначає, що у Єдиному реєстрі судових рішень наявні тільки дві постанови апеляційних адміністративних судів у подібних справах щодо застосування статті 117 КЗпП України до суддів у відставці, яким не виплачені суми винагороди судді на виконання рішення суду в момент виходу у відставку:
- постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі №300/3843/24,
- постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі №440/6257/24.
Суд констатує, що постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2025 у справі №300/3843/24, постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2025 №440/6257/24 ухвалені без застосування правового висновку:
1) Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 - обрахунок строку звернення до суду із моменту фактичної розрахунку, тобто реальної виплати винагороди суді, якщо екстраполювати висновки ВП ВС на обставини цієї справи;
2) Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2025 у справі № 489/6074/23 - суд має право зменшити суми по статті 117 КЗпП України в редакції Закону із 19.07.2022, тобто без реальної виплати суми винагороди суді (фактичного розрахунку), неможливо обрахувати співвідношення до суми винагороди судді виплаченої в момент відставки та суми відповідальності.
Зазначені постанови апеляційних адміністративних судів прийняті на підставі висновків Верховного Суду, які змінені постановами Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі №306/2708/23, від 08.11.2025 у справі № 489/6074/23.
Таким чином, суд застосовує останні правові висновки Великої Палати Верховного Суду для цих спірних правовідносин і тлумачить статтю 117 КЗпП України щодо можливості стягнення суми відповідальності "середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку", виключно у випадку "фактичної виплати винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21".
Оскільки позивач обрав спосіб захисту - звернення до суду в порядку статті 117 КЗпП України без "фактичної виплати винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі №440/16376/21", то суд, у першу чергу, має перевірити дотримання строку звернення до суду, а у подальшому, у випадку дотримання строку звернення до суду, перейти до висновку спору по суті.
Щодо посилання позивача на висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22, від 02 квітня 2025 року, справа №990/258/24, та постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2022 у справі № 990/46/22, від 29.09.2022 у справі № 990/117/22 та від 24.10.2024 у справі № 990/138/24, від 6 лютого 2025 року по справі №990/29/22.
Суд зауважує, що правовідносини, які були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду і Верховного Суду, не є подібними щодо правовідносин у даній справі.
Так, подібність справ і відносин визначається за такими основними критеріями: суб'єктним, об'єктним і змістовним.
Під час застосування правового висновку Верховного Суду необхідно враховувати суб'ктний склад учасників відносин, зміст правовідносин (права та обов'язки сторін спору); об'єкт і предмет правового регулювання, однаковість матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, умови застосування правових норм (зокрема, щодо часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин); предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, установлені судом фактичні обставини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття “подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін “подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін “подібні правовідносини» - таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними.
А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин, згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
З огляду на викладене, суд відхиляє посилання позивача на правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, як неподібні до правовідносин щодо дотримання місячного строку звернення до суду на підставі ст. 122 КАС України та ст. 117 КЗпП Укпраїни.
Суд застосовує останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суд викладений у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, від 08.11.2025 у справі № 489/6074/23.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертає увагу, що незалежно від того чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Щодо посилання позивача на неконституційність приписів норми ч. 1 статті 233 КЗпП України.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд зазначив, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування, тощо. Законодавець має також враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов'язані з ним об'єктивні перешкоди у доступі до правосуддя.
Хоча установлення часового обмеження для реалізації визначеного законом права особи є питанням розсуду законодавця, однак, лише за умови, що таке обмеження не порушує сутності права, установлене з легітимною метою та його досягають домірними засобами, воно є справедливим та об'єктивно виправданим, - йдеться у Рішенні.
Аналіз чинного трудового законодавства дає Суду підстави стверджувати, що законодавець пов'язав строк звернення до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, та не врахував специфіки правовідносин, що тривають. Так, працівник, перебуваючи у трудових відносинах, у випадку систематичної невиплати винагороди чи періодичних затримок виплати має подавати позови кожних три місяці, щоб не втратити право на судовий захист.
Таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.
Суд у межах розгляду даної справи зазначає, що частина 1 статті 233 КЗпП України та рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі № 1-р/2025 стосуються спорів, у яких трудові відносини не припинились та тривають.
У цій справі позивач припинив здійснювати правосуддя, у зв'язку із виходом у відставку, що підтверджується наказом Голови Полтавського районного суду Полтавської області № 10/ос.с "Про відрахування зі штату суддю ОСОБА_1 " (наказом позивача).
Отже, відносини судді із судом (територіальним управлінням ДСА України в частині виплати винагороди за виконання обов'язків суддів по здійсненню правосуддя в Україні) припинились, тому після припинення трудових відносин строки звернення до суду регулюються частиною 2 статті 233 КЗпП України, відповідно до якої із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а у випадку проходження публічної служби - то застосовується спеціальний строк звернення до суду встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України - один місяць.
Суд додатково звертає увагу позивача, що у Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу Конституційний Суд України вказав, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Також, за висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, пов'язане з наявністю таких юридично значимих обставин, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Таким чином, позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні особа - колишній публічний службовець - може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі.
Так, наказом Голови Полтавського районного суду Полтавської області № 10/ос.с "Про відрахування зі штату суддю ОСОБА_1 ", яким складений та підписаний самим позивачем у цій справі, позивача зі штату Полтавського районного суду Полтавської області відраховано 15.07.2025 у зв'язку із звільненням з посади судді у відставку. Постановлено виплатити грошову компенсацію за: частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.07.2021 року по 21.07.2022 року тривалістю 2 (два) календарних дні; частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.07.2022 року по 21.07.2023 року тривалістю 2 (два) календарних дні; частину щорічної основної відпустки за період роботи з 01.01.2024 року по 21.07.2024 року тривалістю 2 (два) календарних дні; частину щорічної основної відпустки за період роботи з 22.07.2024 року по 15.07.2025 року тривалістю 32 ( тридцять два) календарних днів, частину щорічної додаткової відпустки за 2024 рік тривалістю 1 (один) календарний день; частину щорічної додаткової відпустки за 2025 рік тривалістю 11 (одинадцять) календарних днів; вихідну допомогу у зв'язку із відставкою в розмірі 3 (трьох) місячних суддівських винагород. Бухгалтерії ГУ ДСА України в Полтавській області провести нарахування та виплату в найближчий термін виплати заробітної плати.
Відповідно до розрахункового листа позивача за 2025 у липні 2025 позивачу виплачено компенсацію відпустки у сумі 182 125,60 грн, вихідну допомогу 332956,80 грн, відпустка суддям основна 19301,84 грн.
Натомість, рішенням суду від 30.05.2022 у справі № 440/16376/21, зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (вул. Соборності, 17, м. Полтава, 36032, код ЄДРПОУ 26304855) здійснити перерахунок суддівської винагороди судді Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 (вул. Київське Шосе 60, м. Полтава, 36009, РНОКПП НОМЕР_1 ) за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", та здійснити її виплату з урахуванням фактично виплачених сум суддівської винагороди та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Саме з невиплатою позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 на дату відрахування зі штату суду позивач пов'язує наявність в нього права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що є предметом спору у даній справі.
Отже, в матеріалах справи відсутні докази фактичної виплати заборгованості на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі № 440/16376/21.
У той же час, оскільки позивач самостійно виготовив та підписав наказ про своє відрахування із штату суду "Про відрахування зі штату суддю ОСОБА_1 ", в якому детально перераховані всі види винагороди судді, які належить виплатити позивачу в день відставки, то позивачу достеменно відомі обставини того, що станом на день звільнення (відставки судді) судді, позивачу не виплачені суми на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі № 440/16376/21.
Також позивач не надав докази фактичної виплати йому винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі № 440/16376/21 з метою встановлення дати порушеного права чи дати, коли позивач повинен був дізнатись про порушення свого права, для обрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні .
Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, з огляду на те, що для звернення до суду у даній категорії справ встановлений місячний строк звернення до суду з позовом, перебіг якого починається з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі або із дати коли позивач повинен був дізнатись про порушення свого права в момент звільнення, таким чином, позивач пропустив строк звернення до суду з 15.08.2025 по 11.12.2025 і не надав доказів поважності пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом.
Відповідно до частин 13-15 ст. 171 КАС України, суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, суд продовжує розгляд справи, про що постановляє ухвалу не пізніше наступного дня з дня отримання інформації про усунення недоліків. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву у даній справі без розгляду.
При цьому суд роз'яснює позивачу, що він має право звернутися до адміністративного суду у місячний строк із дати проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, фактичної (реальної) виплати суми винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі № 440/16376/21.
У зв'язку із залишенням без розгляду позовної заяви, суд не надає оцінку клопотанню позивача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, оскільки таке процесуальне питання втрачає свою актуальність у випадку залишення позову без розгляду із викладених підстав, внаслідок пропуску строку звернення до суду.
Керуючись ст. ст. 123, 161, 171, 248, 256 КАС України,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул. Соборності, 17, код ЄДРПОУ 26304855) - залишити без розгляду.
Суд роз'яснює позивачу, що він має право звернутися до адміністративного суду у місячний строк із дати проведення з ним остаточного розрахунку при звільненні, фактичної (реальної) виплати суми винагороди судді на виконання рішення суду від 30.05.2022 у справі № 440/16376/21.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення до Другого апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.І. Бевза