12 лютого 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8393/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Костенко Г.В.,
за участю: секретаря судового засідання - Козак А.К.
представника позивача - Дашко М.В.,
представника відповідача - Курганська Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Пенсійного фонду України, в якій просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 02.06.2025 №212-О про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області;
- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.07.2025 залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку в якості другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно звільнено позивача з посади та державної служби з підстав наявності в неї громадянства іншої держави, оскільки зазначені обставини не підтверджуються належними та допустимими доказами, а лист Служби безпеки України та надані зазначеним органом документи не підтверджують належним чином факт наявності у позивача громадянства іншої держави.
Відповідач Пенсійний фонд України проти позовних вимог заперечив та надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначаючи, що позивача звільнено із займаної посади та з державної служби правомірно, оскільки факт наявності у державного службовця громадянства іншої держави є підставою для припинення державної служби та, відповідно, звільнення з посади. В свою чергу, отримання від Служби безпеки України інформації про встановлення факту набуття позивача громадянства іноземної держави є достатньою підставою для звільнення.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області проти позовних вимог заперечив та надав суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що до органу надійшла інформація від СБУ стосовно наявності у ОСОБА_1 громадянства іноземної держави, за результатами перевірки якої було підтверджено факт наявності у позивача громадянства іноземної держави, у зв'язку з чим Служба безпеки України проінформувала відповідача про зазначені обставини.
Позивачем подано відповідь на відзив, в яких вважає необґрунтованими викладені у відзиві доводи відповідача та наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивач позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Під час судового розгляду справи судом встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, з 18 травня 2015 року ОСОБА_1 працював на посаді начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
У травні 2025 року під час проведення медіамоніторингу Управлінням комунікацій Пенсійного фонду України було виявлено низку публікацій щодо ознак порушення норм законодавства про державну службу начальником Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області Тараторіним В. Н.
За інформацією в медіа, а саме у телеграм-каналі Absolution Leaks, kordon_ua, інтернет-виданнях ПАРЛАМЕНТ.UA, СТОПКОР, ОСОБА_1 має громадянство Російської Федерації та 21.07.2016 отримав паспорт Російської Федерації (джерела: https://t.me/absolutionlab/6170; https://t.me/kordon_ua/10756; ІНФОРМАЦІЯ_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 -taratorin-maye-gromadyanstvo-rf-i-dosi-obijmayeposadu-v-pensijnomu-fondi-ukrayiny/).
З метою перевірки оприлюдненої інформації Пенсійний фонд листом від 27.05.2025 № 2800-1101-5/34606 звернувся до Служби безпеки України щодо здійснення перевірки наявності у Позивача громадянства іншої держави. У відповідь на запит листом Головного управління контррозвідувального забезпечення об'єктів критичної інфраструктури та протидії фінансовому тероризму Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 29.05.2025 № 8/4/4-3309дск повідомлено про наявність у Позивача паспорта громадянина російської федерації, ідентифікаційного номера (ІНН) та номера індивідуального (персоніфікованого) обліку (АДИ-РЕГ) Російської Федерації
ОСОБА_1 наказом від 02.06.2025 року №212-О був звільнений з посади на підставі інформаційного листа від 29.05.2025 року №8/4/4-3309 ДСК про наявність громадянства іноземної держави у державного службовця.
Вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення протиправним та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що права та інтереси, за захистом яких позивач звернувся до суду, не були порушені з огляду на наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначено Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, який набрав чинності 01.05.2016.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну службу" державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.
Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону України "Про державну службу").
За приписами пунктів 2, 5, 9 частини першої статті 4 Закону України "Про державну службу" державна служба здійснюється з дотриманням, зокрема, таких принципів:
законності - обов'язок державного службовця діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
доброчесності - спрямованість дій державного службовця на захист публічних інтересів та відмова державного службовця від превалювання приватного інтересу під час здійснення наданих йому повноважень;
прозорості - відкритість інформації про діяльність державного службовця, крім випадків, визначених Конституцією та законами України.
Державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції (пункти 1, 2, 9 статті 8 Закону України "Про державну службу").
Згідно частини першої статті 19 Закону України "Про державну службу" право на державну службу мають повнолітні громадяни України, які вільно володіють державною мовою та яким присвоєно ступінь вищої освіти не нижче: магістра - для посад категорій "А" і "Б"; бакалавра, молодшого бакалавра - для посад категорії "В".
Разом з тим, пунктом 6 частини другої цієї статті визначено, що на державну службу не може вступити особа, яка має громадянство іншої держави.
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України "Про державну службу", згідно із пунктом 1 частини першої якої державна служба припиняється, у разі втрати права на державну службу або його обмеження.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу" підставою для припинення державної служби у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є набуття громадянства іншої держави.
Частиною другою статті 84 цієї статті визначено, що у випадках, зазначених у пунктах 1-4 частини першої цієї статті, суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у пункті 5 частини першої цієї статті, - у порядку, визначеному статтею 32 цього Закону.
Враховуючи вищенаведені положення, суд звертає увагу, що в даному випадку мова не ведеться про звільнення працівника на підставі дисциплінарного стягнення, оскільки у зв'язку із набуттям громадянства іншої держави позивач втратив право на державну службу, адже набуття службовцем громадянства іншої держави не є дисциплінами проступком, а тому в подібних випадках законодавство не передбачає обов'язок проведення службового розслідування.
Таким чином, з моменту отримання інформації про факт набуття державним службовцем громадянства іноземної держави, суб'єкт призначення повинен невідкладно прийняти рішення про припинення державної служби та звільнити таку особу з посади.
Визначальним у спірних правовідносинах є те, який саме документ може слугувати належним підтвердженням того, що особа має громадянство іншої держави, та, відповідно, може бути підставою для звільнення особи з державної служби.
Як встановлено вище, підставою для звільнення позивача з державної служби, згідно із наказом про звільнення, була втрата права на державну службу внаслідок встановлення факту набуття ним громадянства іншої держави відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу".
Підставою для прийняття цього наказу слугував, зокрема, лист Служби безпеки України від 29.05.2025 № 8/4/4-3309дск "Стосовно ОСОБА_1 ", відповідно до змісту якого ОСОБА_1 є громадянином російської федерації.
Згідно із ст. 2 Закону України "Про Службу безпеки України" передбачено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону України "Про Службу безпеки України" до завдань Служби безпеки України входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.
Відповідно до покладених на Службу безпеки України завдань щодо попередження, виявлення, припинення та розкриття протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України, цей державний орган з правоохоронними функціями наділений необхідним обсягом повноважень, у тому числі в ході контррозвідувальної діяльності (статті 24, 25 Закону України "Про Службу безпеки України"), які дозволяють йому виявити факт набуття громадянином України громадянства іншої держави.
В свою чергу стаття 7 Закону України "Про контррозвідувальну діяльність" визначає, що для виконання визначених законом завдань та за наявності підстав, передбачених статтею 6 цього Закону, в ході контррозвідувальної діяльності органи, підрозділи та співробітники Служби безпеки України мають право, зокрема: здійснювати контррозвідувальний пошук, оперативно-розшукові заходи з використанням оперативних та оперативно-технічних сил і засобів, опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; виявляти, фіксувати і документувати гласно і негласно розвідувальні, терористичні та інші посягання на державну безпеку України, вести їх оперативний облік, здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; проводити контррозвідувальні операції та відповідні оперативні і оперативно-технічні заходи з метою попередження, своєчасного виявлення і припинення розвідувально-підривної, терористичної та іншої протиправної діяльності на шкоду державній безпеці України.
Доводи позивача, що лист Служби безпеки України не може бути належним та допустимим доказом набуття чи існування у ОСОБА_1 громадянства іншої держави не заслуговують на увагу, оскільки можливість встановлення факту набуття іноземного громадянства передбачена нормами Закону України "Про Службу безпеки України" та Закону України "Про контррозвідувальну діяльність".
Релевантна позиція щодо допустимості як доказу листа Служби безпеки України, викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 9901/166/21.
Згідно аналізу норм вищевказаних законів вбачається, що саме на Службу безпеки України покладено ряд певних обов'язків і функцій, які дозволяють зазначеному органу виявляти факт набуття громадянином України громадянства іншої держави. Тоді як, відповідно до норм Закону України "Про державну службу" суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у триденний строк з дня настання або встановлення факту громадянства іноземного держави.
Також суд звертає увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 03.02.2021 у справі № 0940/1503/18 та у постанові від 12.08.2020 у справі № 260/1146/1, які є релевантними справі №640/19582/21, що розглядається.
Предметом розгляду справи №260/1146/18 та справи №0940/1603/18, як і справи, що розглядається, є звільнення держаного службовця з займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу", у зв'язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.
Зокрема, суд касаційної інстанції, приймаючи вищевказані постанови, зауважив, що інформація про набуття позивачем громадянства іншої держави отримана від органів Служби безпеки України є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на ці органи законом, є достатнім та належним доказом, який підтверджує набуття особою громадянства іншої країни, та в свою чергу, є належною та законною підставою для звільнення позивача з посади за пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу".
За приписами пункту 2 частини першої статті 25 Закону України "Про службу безпеки України" Службі безпеки України, її органам і співробітникам для виконання покладених на них обов'язків надається право подавати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям усіх форм власності обов'язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.
До матеріалів справи додано фотокопію паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_1 (орган видачі 900-003 дата видачі 28.06.2014 ФМС РФ). При цьому анкетні дані, зокрема, прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження, місце народження особи, на ім'я якої видано зазначений паспорт, співпадають з анкетними даними паспорта, виданого на ім'я позивача ОСОБА_1 , як громадянину України.
Також, до матеріалів справи додано акт огляду інформаційних ресурсів, відповідно до яких співробітником Служби безпеки України, проведено огляд наявної інформації на офіційному інтернет-ресурсі Федеральної податкової служби Російської Федерації з метою з'ясування наявності відомостей та достовірності зазначеного вище паспорта.
У подальшому, за допомогою сервісу, який дозволяє дізнатись індивідуальний податковий номер особи, співробітником було заповнено відповідні поля, до яких було введено інформацію щодо прізвища, ім'я та по-батькові позивача, її дату народження, місце народження, серію та номер паспорта громадянина Російської Федерації, дату його видачі. Після заповнення полів інформації сервісом було оброблено відповідний запит та видано інформацію, що за вказаними даними числиться особа, якій присвоєно податковий номер 910602946290.
Зазначені обставини зафіксовані та додані матеріалів шляхом здійснення знімків екрану під час кожного кроку здійснення огляду інформації на веб-ресурсі.
Також, співробітником Служби безпеки України проведено огляд онлайн-сервісу перевірки дійсності паспортів Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, який також перебуває у вільному доступі та згідно якого паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 серед недійсних не значиться.
Таким чином, суд дійшов висновку, що інформація щодо набуття позивачем громадянства Російської Федерації є такою, що отримана в межах виконання завдань, покладених на Службу безпеку України законодавством, та у спосіб, передбачений законодавством, а тому є належною та законною підставою для звільнення позивача з посади за пунктом 2 частини першої статті 84 Закону України "Про державну службу", у зв'язку з чим позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий висновок щодо достатності доказів на підтвердження у особи факту наявності громадянства іншої держави, що надаються правоохоронними органами, зокрема Службою безпеки України, для прийняття рішення про звільнення особи з державної служби на підставі ст. 84 Закону № 889-VIII викладено у численних постановах Верховного Суду, а саме: від 06.04.2021 у справі № 640/4337/19, від 03.02.2021 у справі № 0940/1503/18, від 12.08.2020 у справі № 260/1146/18.
Дослідивши усі наявні в матеріалах справи докази та аргументи, на які посилалися сторони, суд дійшов висновку, що у справі зібрано достатньо доказів для підтвердження у позивача громадянства російської федерації, а тому у Пенсійного фонду України був наявний саме обов'язок, а не право, і відповідно лише один можливий наслідок - вчинити дії щодо звільнення особи, з огляду на набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби, що прямо встановлено нормами статті 84 Закону України "Про державну службу", а тому суд відмовляє у задоволенні позову.
Суд зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Наведене у своїй сукупності зумовило ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Пенсійного фонду України (вул. Бастіонна, буд. 9, м. Київ, код ЄДРПОУ 00035323), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м. Полтава, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19 лютого 2026 року
Головуючий суддя Г.В. Костенко