Справа № 420/17973/25
19 лютого 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пунктів 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 18.07.2022 року в загальній сумі 109289,60 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пунктів 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44;
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 11.06.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 21.07.2025, на підставі ст.123, 169 КАС України, позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України повернуто позивачу в частині позовних вимог щодо періоду з 19 липня 2022 року до 12 вересня 2022 року без розгляду.
Суд ухвалою від 21.07.2025 прийняв до розгляду позовну заяву в частині позовних вимог за період з 01.03.2018 до 18.07.2022, відкрив провадження у справі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами та витребував у відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України:
докази проходження ОСОБА_1 військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України (копії наказів про зарахування на військову службу, про виключення зі списків особового складу військової частини тощо);
інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.07.2022, з обов'язковим зазначенням базового місяця її нарахування.
Стислий виклад позиції позивача.
У позовній заяві зазначено, що ОСОБА_1 проходила службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 ( військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України. На переконання позивача, за період з 01 березня 2018 року по 12 вересня 2022 року їй не була нарахована та виплачена «фіксована» сума індексації грошового забезпечення щомісяця всупереч приписам пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Як вказано у позові, грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становить 4974,25 грн, а за березень 2018 року - 7428,40 грн. Отже, у березні 2018 року грошовий дохід позивача збільшився на 2454,15 грн порівняно з лютим 2018 року (7428,40 - 4 974,25 = 2454,15 грн).
З покликанням на висновки Верховного Суду у постанові від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, позивач зазначає, що, відповідно до абзацу пункту 4 Порядку № 1078, сума індексації грошового забезпечення за березень 2018 року розраховується так: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 відсотків (1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн). У зв'язку з цим, відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078, сума належної позивачу індексації в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, тобто 4463,15 - 2454,15 = 2009,00 грн.
Позивач вважає, що їй протиправно не нараховано суму індексації-різниці з 01.03.2018 до 12.09.2022 на загальну суму 109289,60 грн.
У позовні також вказано, що, слід зобов'язати відповідача здійснити спірні нарахування і виплату індексації грошового забезпечення з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації.
Стислий виклад заперечень відповідача.
У відзиві зазначено, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 з 08.12.2017 по теперішній час. Відповідно до карток грошового забезпечення за період з грудня 2017 по жовтень 2022 роки, довідки розрахунку індексації грошового забезпечення №920 від 04.08.2025, позивачу нарахована індексація грошового забезпечення з урахуванням базового місяця грудень 2017, березень 2018.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, якою встановлені нові підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.
Згідно офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України індекс споживчих цін (індекс інфляції) в квітні 2018 року становив 100,8%, в травні 2018 року 100,0%, в червні 2018 року 100,0%, в липні 2018 року 99,3%, в серпні 2018 року 100,0%, в вересні 2018 року 101,9%, в жовтні 2018 року 101,7%.
Отже, лише у жовтні 2018 року поріг індексації 103% (100,8% * 100,0% * 100,0% * 99,3% * 100,0% * 101,9% * 101,7% * 100) перевищено. При цьому, оскільки індекс інфляції за жовтень 2018 року опубліковано у листопаді 2018 року, то індексацію необхідно проводити з грудня 2018 року (п.1-1 Порядку №1078). Відповідні нарахування поточної індексації грошового забезпечення позивач отримував разом з грошовим забезпеченням, з урахуванням березня 2018 року, як місяця обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін, виплату якої проводили щомісячно із грудня 2018 року, про що свідчать картки грошового забезпечення за 2018-2022 роки. Докази, що позивачу нарахована та виплачена індексація з урахування базового місяця січень 2008 року позивачем не надано, у відповідача відсутні.
Лише за умови застосування січня 2008 року як місяця підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення за період із 01.12.2015 по до 28.02.2018, величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення розрахована наростаючим підсумком за період з лютого 2008 року по грудень 2015 року становить 167,1 %.
Звідси проіндексований дохід позивача в межах прожиткового мінімуму у сумі 1378 грн на грудень 2015 року мав становити суму індексації у грудні 2015 року 2302,64 грн. (прожитковий мінімум 1378 грн. х 167,1 % коефіцієнт індексації).
Величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення розрахована наростаючим підсумком за період з лютого 2008 року по березень 2018 року має становити 253,30% (постанова Верховного Суду від 22.06.2023 по справі №520/6243/22).
При цьому, тільки у випадку встановлення базового місяця січень 2008 року величина приросту індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення розраховувалась наростаючим підсумком за період з лютого 2008 року по березень 2018 року та мала би становити 253,30%.
У відповідача відсутня інформація щодо встановлення позивачу базового місяця січень 2008.
Тому, в даному спорі не можливо застосувати абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 за період з 01.03.2018, оскільки розмір індексації грошового забезпечення в лютому 2018 року складає 0,00 грн.
Позивачем, в даному спорі, не обґрунтований розмір індексації грошового забезпечення - 2009,00 грн.
В свою чергу, різниця грошового забезпечення між лютим 2018 та березнем 2018 складає 2865,86 грн. (грошове забезпечення отримане в лютому 2018 року: посадовий оклад 565,00, оклад за військове звання 40,00, надбавка за виконання особливо важливих завдань 605,00, надбавка за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя 84,75, премія 3248,75, щомісячна додаткова грошова винагорода 45,44 грн. - всього 4588,94; грошове забезпечення отримане в березні 2018 року: посадовий оклад 2640,00, оклад за військове звання 670,00, надбавка за виконання особливо важливих завдань 0,00, надбавка за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя 0,00, премія 4144,80, щомісячна додаткова грошова винагорода 0,00 грн. - всього 7454,80 грн.)
На переконання відповідача, місяць «березень 2018 року», з урахуванням вимог абзацу 2 п. 5 Інструкції 1078, є місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базовим місяцем), що і мало місце у випадку позивача.
Так, за твердженням відповідача, вимоги абзаци 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078, застосовуються лише у випадку коли сума індексація за місяць в якому відбулось підвищення грошових доходів (в даному березень 2018 року) перевищує різницю грошового забезпечення, яку необхідно вирахувати у разі зміни посадових окладів.
Окрім того, на переконання відповідача, відсутні підстави для зарахування винагороди за бойове чергування у розмірі 28,25 грн, оскільки винагорода за бойове чергування виплачується лише за час чергування та не є постійною виплатою.
З цих же підстав, на думку відповідача, не зараховується одноразова премія у розмірі 500 грн.
Відповідач також зазначає, що відсутні підстави для зарахування до грошового забезпечення додаткової винагороди за участь АТО/ООС у розмірі 3774,19 грн. за лютий 2018 та 4500,00 грн. за березень 2018, оскільки цей вид винагороди не має постійного характеру.
У відзиві відповідач також зауважив про передчасність вимог про компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Також, на переконання відповідача, відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації втрати частини доходів при нарахуванні та виплаті індексації грошового забезпечення буде порушене відповідачем, тому задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позовну заяву та наданими ним доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.
Суд встановив та не заперечується сторонами у заявах по суті, що ОСОБА_1 проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 з 08.12.2017.
Згідно з довідкою розрахунку індексації грошового забезпечення №920 від 04.08.2025, ОСОБА_1 нараховано та виплачено поточну індексація грошового забезпечення з урахуванням базового місяця грудень 2017, березень 2018, за період з грудня 2018 року до вересня 2022 року, у загальному розмірі 18309,44 грн.
Згідно з архівною відомістю з січня 2018 року до грудня 2018 року, розмір грошового забезпечення позивача становив:
станом на 01.02.2018 - 4588,94 грн, що складався з: посадовий оклад - 565,00 грн; оклад за військовим званням - 40,00 грн; надбавка за виконання особливо важливих завдань - 605,00 грн; надбавка за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя - 84,75 грн; премія - 3248,75 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода - 45,44 грн;
станом на 01.03.2018 - 7454,80 грн, що складався з: посадовий оклад - 2640,00 грн; оклад за військовим званням - 670,00 грн; премія - 4144,80 грн.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації-різниці протиправною, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011 XII (надалі - Закон №2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч.3 вищезазначеної статті, грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.2001 №1282-ХІІ (надалі - Закон України №1282-ХІІ) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частиною 2 ст.5 Закону України №1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюються на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначаються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі - Порядок №1078).
Згідно з п.6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абз.2, 5 п.4 Порядку №1078).
Поняття індексації-різниці викладено у абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 п.5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015, передбачають обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абз.4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абз.6 п.5 Порядку №1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз п.1, абз.4, 6 п.5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що нарахування й виплата суми індексації-різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 01.03.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила п.п.5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі 320/8554/21.
Суд враховує, що «поточна індексація» грошового забезпечення за спірний період не є предметом цього спору.
Звернувшись до суду з позовом, позивач наголошує, що відповідачем не нараховувалась і не виплачувалась індексація-різниця грошового забезпечення у відповідності до абз.4, 6 п.5 Порядку №1078.
Так, з огляду на приписи п.5 Порядку №1078 позивач (військовослужбовець) має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, для вірного вирішення справи, необхідно підтвердити/спростувати доводи позивача про те, що він має право на отримання щомісячної індексації-різниці і що це право порушив відповідач.
Згідно сталої практики Верховного Суду для правильного застосування абз.3, 4, 5, 6 п.5 Порядку №1078, буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:
розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А);
суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);
чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
У цій категорії спорів Верховний Суд неодноразово зауважував, що для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно перевірити обґрунтованість нарахованих ним сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов'язаний нарахувати й виплатити (постанови від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 07.12.2023 у справі №360/381/23, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 06.07.2023 у справі №560/6684/22, від 15.08.2023 у справі №400/3784/22, від 19.12.2024 у справі №420/11410/23).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що застосований судами спосіб захисту, а саме зобов'язання нарахувати індексацію, без визначення її конкретного розміру, не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача.
Як зазначено вище, у такому випадку відповідно до абз.4 п.5 Порядку №1078 сума індексації-різниці в березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).
З урахуванням вищевикладеного, актуальної та сталої правової позиції Верховного Суду, сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року складає 1762 грн*253,30%= 4463,15грн.
За висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 12.04.2023 у справі №560/13302/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 03.05.2023 у справі №160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі №520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв'язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі постанови №704, та виходячи із приписів абз.4, 6 Порядку №1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку №1078.
Згідно з архівною відомістю з січня 2018 року до грудня 2018 року, розмір грошового забезпечення позивача становив:
станом на 01.02.2018 - 4588,94 грн, що складався з: посадовий оклад - 565,00 грн; оклад за військовим званням - 40,00 грн; надбавка за виконання особливо важливих завдань - 605,00 грн; надбавка за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя - 84,75 грн; премія - 3248,75 грн; щомісячна додаткова грошова винагорода - 45,44 грн;
станом на 01.03.2018 - 7454,80 грн, що складався з: посадовий оклад - 2640,00 грн; оклад за військовим званням - 670,00 грн; премія - 4144,80 грн.
Суд частково відхиляє наведений позивачем розрахунок грошового забезпечення позивача за лютий 2018 року та березень 2018 року, оскільки він не відповідає даним архівної відомості за період з січня 2018 року до грудня 2018 року про нараховані суми грошового забезпечення позивача.
Так, суд зауважує, що позивач двічі врахувала надбавку за виконання особливо важливих завдань: у розмірі 472,50 грн, якої не зазначено у відповідній архівній відомості, а також надбавку ОПЗ (ВОВЗ) у розмірі 605,00 грн; зазначила у невірному розмірі суму премії позивача у березні 2018 року, а саме: замість 4144,80 грн позивач вказала розмір премії в сумі 4118,40 грн за квітень 2018 року; не врахувала надбавку за особливі умови служби, пов'язані з підвищеним ризиком для життя за лютий 2018 року у розмірі 84,75 грн.
Суд також погоджується з доводами відповідача, що не включається до грошового забезпечення: винагорода за бойове чергування у розмірі 28,25 грн; одноразова премія за березень 2018 року у розмірі 500 грн; додаткова винагорода за участь АТО/ООС у розмірі 3774,19 грн за лютий 2018 та 4500,00 грн за березень 2018.
Суд зазначає, що винагорода за бойове чергування не включається судом до складу грошового забезпечення позивача, що підлягає індексації, оскільки її виплата залежить від виконання військовослужбовцем певних завдань і у цьому випадку вона не має постійного характеру. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази щомісячного нарахування такої винагороди. За таких же підстав не враховується у складі грошового забезпечення позивача за березень 2018 року сума іншої премії (одноразової премії) у розмірі 500,00 грн.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 червня 2021 року у справі №240/11441/19, відступив від правового висновку, зробленого Верховним Судом у постанові від 26 червня 2018 року у справі №420/1232/16, постанові від 30 листопада 2018 року у справі №415/6132/16 та дійшов висновку, що винагорода за участь в антитерористичній операції є додатковою виплатою військовослужбовцям, яких залучено до участі у ній. При цьому, виплата винагороди залежить від певних умов та лише в означений період, а також під час безперервного перебування на стаціонарному лікуванні після отриманих у такий період поранень (контузії, травми, каліцтва). Тобто, така виплата не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів участі в антитерористичній операції, так і від виконаних завдань, що визначається наказом командира. За таких обставин, винагорода за участь в антитерористичній операції не є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який є складовим елементом грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія, відповідно до статті 43 Закону №2262-ХІІ.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі №240/6857/20.
За таких обставин, винагорода за безпосередню за участь в ООС(АТО) не має систематичного характеру, є тимчасовою виплатою для тих військовослужбовців, які залучені до участі у ній, вона залежить від певних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, у зв'язку з чим така винагорода не враховуються при порівнянні розміру грошового забезпечення позивача в лютому і березні 2018 року.
Дослідивши здійснений позивачем розрахунок грошового забезпечення, який наведений у позовній заяві, суд дійшов висновку, що ці обставини не є спірними.
Отже, грошове забезпечення позивача збільшилось на 2865,86 грн (7454,80 грн - 4588,94 грн), що визнається відповідачем у відзиві.
За таких обставин, позивач мала право на отримання щомісячної індексації-різниці у сумі 1623,69 грн (4463,15 грн - 2865,86 грн) до моменту наступного підвищення посадового окладу чи до дня звільнення з військової частини.
Враховуючи, що під час розгляду справи підтвердилось безпідставне незастосування відповідачем норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), суд дійшов висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу належних сум індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Провівши відповідний розрахунок, суд доходить висновку, що розмір невиплаченої позивачу індексації за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 становить: 87679,26 грн (1623,69 грн х 52 місяці (з березня 2018 року до червня 2022 року включно) + 942,84 грн (18 днів липня 2022 року (1623,69 грн / 31 днів х 18 днів), всього 88621,52 грн.
Наведені судом висновки та здійснені розрахунки підтверджують наявність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації-різниці за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 в загальній сумі 88621,52 грн.
Саме в такий спосіб, на думку суду, слід захистити права позивача, передусім враховуючи те, що спірна сума індексації-різниці позивачу не нараховувалася.
Аналогічна позиція щодо способу захисту порушеного права позивача викладена в постанові Верховного Суду від 28.08.2023 у справі №420/17338/22.
Що стосується вимог стосовно відрахування 1,5 % військового збору та компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Згідно з п.1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Приписами пунктів 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Суд зазначає, що аналіз наведених вище пунктів 2 - 3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Вказані положення кореспондуються з п.168.5 ст.168 Податкового кодексу України (далі - ПК України), де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Суд вважає за необхідне звернути увагу, що Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 зазначав, що аналіз пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону №1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Згідно з пунктом 163.1 статті 163 Податкового кодексу України (далі ПК України), об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід. Об'єктом оподаткування військовим збором також є доходи, визначені статтею 163 ПК України.
Підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
Ставка військового збору для військовослужбовців становить 1,5% від об'єкта оподаткування (підпункт 1.3 пункту 161 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України).
Отже, податковий агент зобов'язаний утримати військовий збір із сум доходів у вигляді компенсації в тому податковому періоді, в якому відбувається таке нарахування (виплата).
З урахуванням наведеного, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, суд виходить з такого.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно із ст.3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Правилами ст.4 цього Закону встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову від 21.02.2001р. №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Пунктами 2, 3 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001 р.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:
пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);
соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);
стипендії;
заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно з п.4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених положень дає підстави вважати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі страхові виплати, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 2.04.2024р. у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) вирішив питання неоднакового застосування норм ст.7 Закону №2050-ІІІ та відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 9.06.2021р. у справі №240/186/20, від 17.11.2021р. у справі №460/4188/20, від 27.07.2022р. у справі №460/783/20, від 11.05.2023р. у справі №460/786/20.
У цій постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду справі, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом №2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
У справі №560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні ст.7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону №2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі №240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити як грошове забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасністю його виплати.
Відтак, враховуючи те, що належний розмір грошового забезпечення, а саме індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 не виплачено, то позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за відповідний період, а тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Водночас, не належать до задоволення позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, оскільки суд встановив, що індексація-різниця за спірний період не нараховувалась та не виплачувалась, а відтак, у відповідача відсутній обов'язок окремо нарахувати компенсацію втрати частини доходів.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, норми діючого законодавства, правові позиції Верховного Суду, суд дійшов до висновку про те, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач відповідно до п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.
Зважаючи на відсутність доказів понесення інших судових витрат позивачем, відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 у фіксованому розмірі, розрахованому відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 з розрахунку 1623,69 грн на місяць у загальній сумі 88621,52 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дмитро БАБЕНКО