ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"19" лютого 2026 р. справа № 300/211/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Роман Васильович, до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Роман Васильович, звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 1-Б групи, якому згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда №903 від 05.04.2023 необхідний сторонній постійний догляд. Його син ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Так, син позивача з метою звільнення з військової служби звернувся із рапортом до військової частини НОМЕР_1 . Однак, листом від 08.12.2025 ОСОБА_2 безпідставно відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки до рапорту не додано всі необхідні документи. Звернув увагу, що підпунктом 22 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, визначено чіткий перелік документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, які подаються військовослужбовцями при звільненні через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Вказав, що згідно з актом обстеження житлово-побутових умов домогосподарства з метою підтвердження фактичного проживання осіб від 19.11.2025, за адресою АДРЕСА_1 зареєстрований та проживає позивач, а без реєстрації місця проживання проживає його син - ОСОБА_2 . При цьому, позивач розлучений зі свою дружиною, а дочка позивача більше п'яти років перебуває за межами України. Зазначив, що замість акту перевірки сімейного стану із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за позивачем, який затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки, ОСОБА_2 подав військовій частині НОМЕР_1 відповідний акт обстеження житлово-побутових умов домогосподарства з метою підтвердження фактичного проживання осіб від 19.11.2025. Вважав, що відсутня необхідність подання свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_1 з дружиною, оскільки остання є непрацездатною особою. Отже, син позивача має право на звільнення з військової служби. Як наслідок, військовою частиною НОМЕР_1 протиправно не звільнено ОСОБА_2 з військової служби для догляду за позивачем - особою з інвалідністю 1-Б групи. Тому, слід зобов'язати відповідачів повторно розглянути та вирішити по суті рапорт ОСОБА_2 про його звільнення з військової служби за сімейними обставинами з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою витребувано в третьої особи інформацію щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_2 про перевірку його сімейного стану як військовослужбовця, а також документи складені за результатами такої перевірки.
Відповідач військова частина НОМЕР_2 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що син позивача ОСОБА_2 22.11.2025 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абзацу 12 підпункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». За результатами розгляду вищевказаного рапорту військова частина НОМЕР_1 листом від 08.12.2025 повідомила про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_2 з військової служби. Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 04.12.2025 №348 солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Станом на 19.01.2026 ОСОБА_2 до військової частини НОМЕР_2 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами не звертався. Таким чином, відсутні спірні правовідносини між позивачем та військовою частиною НОМЕР_2 . Просив суд у задоволенні позову відмовити.
Відповідач військова частина НОМЕР_1 скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що солдат ОСОБА_2 проходив у військовій частині НОМЕР_1 військову службу за призовом під час мобілізації з 02.10.2025 по 03.12.2025. На адресу військової частини НОМЕР_1 поштовим зв'язком надійшов рапорт ОСОБА_2 від 22.11.2025 (зареєстрований 02.12.2025 за вх.№3259) щодо звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком - ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 1-Б групи. До рапорту ОСОБА_2 додано наступні документи: довідка від 28.10.2025 №201, видана ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов ОСОБА_2 на військову службу під час мобілізації, в особливий період; копія паспорта ОСОБА_2 ; копія картки платника податків ОСОБА_2 ; копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 ; копія паспорта ОСОБА_1 ; витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_2 ; довідка до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААГ №223412 про встановлення ОСОБА_1 1-Б групи інвалідності; копія індивідуальної програми реабілітації інваліда №903 ОСОБА_1 ; акт обстеження житлово-побутових умов від 19.11.2025 вих.№6-158; заява ОСОБА_1 від 19.10.2025. За результатами розгляду поданих документів відповідачем встановлено відсутність визначених законодавством документів, які підтверджують право на звільнення з військової служби, зокрема відповідно до копії довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №223412 в розділі 12 зазначено «Потребує стороннього догляду», однак висновку медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу ОСОБА_1 в постійному догляді до рапорту не додано. В рапорті зазначено, що батько з матір'ю розлучені, однак свідоцтва про розірвання шлюбу ОСОБА_1 з дружиною не додано. Також у рапорті зазначено, що сестра (дочка ОСОБА_1 ) перебуває за межами України, однак документально цей факт не підтверджено та не додано також документів, що підтверджують інвалідність дочки ОСОБА_1 , її потребу в постійному догляді. Звернув увагу, що ОСОБА_2 не додано до рапорту також акту перевірки сімейного стану із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_1 , який затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Як наслідок, відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_2 у звільненні з військової служби. Просив суд у задоволенні позову відмовити.
На виконання ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.01.2026 третя особа повідомила, що перевірка сімейного стану та складання акту перевірки сімейного стану здійснюються виключно на підставі особистого звернення військовослужбовця або офіційного запиту військової частини, яких у даному випадку не було, що виключило наявність правових підстав для складання такого акту ІНФОРМАЦІЯ_1 . Надання акту перевірки сімейного стану є неможливим у зв'язку із ненадходженням до третьої особи відповідних запитів. Тому, неможливо надати запитувану інформацію щодо розгляду заяви ОСОБА_2 .
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 05.04.2023 є особою з інвалідністю 1-Б групи внаслідок загального захворювання по зору, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААГ №223412 від 05.04.2023 (а.с.12).
Відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда №903 від 05.04.2023, яка видана Івано-Франківською міською МСЕК, ОСОБА_1 рекомендовано потребу стороннього догляду (а.с.12 на звороті - 13).
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 05.07.2023 (а.с.15 на звороті).
У період з 02.10.2025 по 03.12.2025 ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Дана обставина згідно з частиною 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України доказуванню не підлягає, як така, що визнається учасниками справи і в суду немає сумніву щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання.
ОСОБА_2 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 22.11.2025 (надійшов до відповідача 02.12.2025) про звільнення з військової служби відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з необхідністю здійснювати догляд за батьком - ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 1-Б групи та який потребує постійного догляду, оскільки у нього відсутні інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд (а.с.19).
На вказаний рапорт військова частина НОМЕР_1 листом від 08.12.2025 №18153/1 повідомила, що ОСОБА_2 не додано документи, які визначені Додатком 19 Інструкції №170, а саме: акт перевірки сімейного стану із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_1 , затверджений керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки; документи, що підтверджують інвалідність дочки ОСОБА_1 , її потреба в постійному догляді; свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_1 з дружиною; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров?я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу ОСОБА_1 у постійному догляді (додані копія довідки до акта огляду МСЕК серія 12 ААГ №223412 та копія індивідуальної програми реабілітації інваліда містять висновок про потребу в догляді (без «постійного»). Таким чином, відсутні правові підстави для звільнення ОСОБА_2 з військової служби. Одночасно поінформовано, що останній має право особисто подати по команді рапорт про звільнення з військової служби, до якого додати всі визначені законодавством документи, які підтверджують право на звільнення, або їх завірені належним чином копії. У разі подання такого рапорту, він буде розглянутий у встановленому порядку та за наявності підстав буде прийнято рішення про звільнення з військової служби (а.с.20).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 03.12.2025 №346 ОСОБА_2 відповідно до розпорядження Генерального штабу Збройних Сил України №300/ПУ/4643/П/дск від 29.11.2025 виключено з 03.12.2025 зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_2 (а.с.50).
Позивач, не погодившись з діями відповідача щодо незвільнення його сина з військової служби, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з наступного.
При вирішенні даного спору судом застосовані нормативно - правові акти в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
За приписами статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Також статтею 65 Основного Закону передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який продовжено станом і на теперішній час.
Крім того, Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено проведення загальної мобілізації.
Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі Закон №2232-XII).
За приписами частини першої статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період визначені пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент подання рапорту та формування рішення про відмову у звільненні з військової служби), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються під час дії воєнного стану з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Перелік сімейних обставин або інших поважних причин для звільнення з військової служби, відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, визначається частиною 12 статті 26 Закону №2232-XII.
За приписами абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на такій підставі, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Додатком 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, встановлено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Пунктом 5 вказаного Додатку визначено, що через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються:
- копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця;
- копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років);
- документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, зокрема у разі наявності дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови, що такі особи з інвалідністю не мають інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати: документ, що підтверджує родинні зв'язки (копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження особи або дружини (чоловіка)); один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка) батьків особи чи її дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946; документи, що підтверджують відсутність інших працездатних осіб, зобов'язаних відповідно до закону їх утримувати (копія свідоцтва про розірвання шлюбу батьків, копія свідоцтва про смерть одного з батьків або копія рішення суду про визнання одного з батьків безвісно відсутнім або оголошення померлим, або копія рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або копія вироку суду, за яким особа відбуває покарання в місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховувала та утримувала дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
При цьому, частина 7 статті 26 Закону №2232-XII визначає, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Позивач маючи намір отримати догляд на непрофесійній основі, який повинен, на його думку, надати його син, просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення з військової служби сина - ОСОБА_2 .
Водночас, законодавство чітко визначає, що звільнення з військової служби відбувається на підставі рапорту самого військовослужбовця та на підставі певних обставин, визначених законом, таких як стан здоров'я, сімейні обставини, досягнення граничного віку, тощо.
Суд зазначає, що відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних відносин, відповідно, за участю їхніх учасників. Водночас визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення сина позивача з військової служби виходить за межі правовідносин щодо догляду позивача, як особи з інвалідністю.
За встановлених обставин справи не можливо стверджувати про те, що син позивача не погоджується з відмовою військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення з військової служби, як наслідок, не можливо стверджувати про наявність підстав для захисту прав позивача саме у такий спосіб, як ним визначено в заявленому позові. Іншими словами, такий спосіб захисту порушеного права втручатиметься в інші правовідносини, зокрема між ОСОБА_2 та відповідачами, які врегульовані іншими правовими нормами.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 року №6-зп вказав, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Також Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму щодо такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Аналізуючи наведені норми та висновки Конституційного Суду України, слід зазначити, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є, зокрема захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно з пунктом 8 статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
З огляду на наведене, на час розгляду справи відсутні публічно-правові відносини між позивачем та відповідачами, відсутнє порушене право позивача у вигляді протиправних дій/бездіяльності відповідачів саме щодо нього, тому вказане свідчить про відсутність порушеного права позивача, яке б потребувало судового захисту.
Суд також зазначає, що інші наведені позивачем у позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).
Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91) вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
В рішенні «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє Котик Р.В., до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, не підлягає до задоволення.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_4 , до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.