Єдиний унікальний номер №943/1288/25
Провадження № 2-а/943/8/2026
18 лютого 2026 року
Буський районний суд Львівської області
в складі: головуючого судді Журибіда Б. М.
при секретарі Пирка В.М.
за участі представника позивача Скоробогатого М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Буськ в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в особі представника, адвоката СКОРОБОГАТОГО Миколи Вікторовича до ОСОБА_2 , Головного управління Національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -
встановив :
Представник позивача адвокат Скоробогатий М.В. в інтересах ОСОБА_3 звернувся до суду із указаним вище означеним позовом, просить скасувати постанову серії ЕНА № 5025579 від 20.06.2025 року про притягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП. Судові витрати у справі в сумі 2500,00 грн. (дві тисячі п'ятсот гривень) - гонорар за надання професійної правничої допомоги, стягнути з Відповідача. Мотивує тим, що 20.06.2025 року інспектором відділення поліції № 2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Карабіним Володимиром Володимировичем було винесено постанову серії ЕНА № 5025579 про притягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. Відповідно до змісту постанови, 20.06.2025 року 13:36:00 с. Ожидів, вул. Тараса Шевченка, 12, водій керував ТЗ без мотошолома та без посвідчення водія відповідної категорії, чим порушив п. 2.1 «а» ПДР - керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ. Вважає таку незаконною та безпідставною, оскільки ОСОБА_3 пояснював працівникам поліції, що це не є транспортний засіб, оскільки його мотор має потужність 2 кВт. Однак працівники поліції проігнорували пояснення позивача, та склали дану постанову. ОСОБА_3 повідомив, що він колишній військовослужбовець, ветеран війни, має групу інвалідності. Працівники поліції проігнорували його пояснення та склали ряд документів, які він відмовився підписувати і, як наслідок, копій цих документів йому не вручалося.
Ухвалою судді Буського районного суду від 27.01.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у даній справі і встановлено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу п'ятиденний строк для подання відповіді на відзив. Копії ухвал про відкриття спрощеного позовного провадження надіслано сторонам.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просить такі задоволити, дане засідання проводити без застосування засобів звукозапису.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, причини неявки сулду не повідомили, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву в установленому законом порядку та строку не скористалися, незважаючи на отримання ними ухвали суду.
Судом на підставі ст.229 КАС України, за клопотанням представника позивача, у зв'язку із розглядом справи в порядку спрощеного провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вислухавши думку адвоката, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.7 КУпАП- ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно з ст.9 КУпАП- адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до п. 8 ч. 1ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Згідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: в тому числі передбачені ч. 2 ст.126 КУпАП.
Судом встановлено, що 20.06.2025 року, приблизно о 13:30 год., ОСОБА_3 , рухався через с. Ожидів Золочівського району Львівської області на власному електровелосипеді марки CORSO BL230088, в напрямку с. Закомар'я. В с. Ожидів був зупинений працівниками поліції.
Інспектором відділення поліції № 2 (м. Буськ) Золочівського районного відділу поліції ГУНП у Львівській області старшим лейтенантом поліції Карабіним Володимиром Володимировичем 20.06.2025 року винесено постанову серії ЕНА № 5025579 про притягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» від 10.10.2001р. № 1306, зі змінами та доповненнями.
Відповідно до п.1.3 ПДР України, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч.ч.9, 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.
Статтею 16 Закону N 3353-XII визначено основні права та обов'язки водія транспортного засобу якими, зокрема вказано, що водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Як вказано у пункті 1.1 Правил дорожнього руху України, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Відповідно до пунктів1.3 та 1.4 Правил дорожнього руху України учасники дорожнього руху зобов'язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Пунктом 1.9 Правил дорожнього руху України визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно ч. 2ст. 126 КУпАП відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Надаючи оцінку доводам сторони відповідача з приводу того, що транспортний засіб CORSO BL230088 і для керування таким ТЗ водієві необхідно мати посвідчення водія категорії «А», суд зазначає наступне.
Так, згідно п 2.13 ПДР України, транспортні засоби належать до таких категорій:-А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
Пунктом 1.10 ПДР України визначено, що механічний транспортний засіб транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.
Відповідно до п. 1.10 ПДР України мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт.
З порівняння понять «транспортний засіб», «механічний транспортний засіб» та «мопед» вбачається, що мопед є різновидом механічного транспортного засобу, який є двоколісним, має двигун внутрішнього згорання з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю від 3 до 4 кВт.
Отже, такий вид транспортного засобу можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт.
Пунктом 1.10 ПДР України наведено перелік термінів, що використовуються у цих Правилах, де розмежовано значення кожного із них. Так, на відміну від «механічного транспортного засобу», «транспортним засобом» є пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Таким чином, ПДР України розмежовані поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» та різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Отже, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. У зворотному випадку транспортний засіб не буде вважатись механічним, однак все ж таки залишатиметься транспортним засобом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №278/3362/15-к від 01.03.2018 року.
В даному випадку ОСОБА_3 наголошував, що на його пристрої встановлений двигун 2 кВт., а отже він не є суб'єктом вчинення вказаного правопорушення, оскільки транспортний засіб CORSO BL230088, яким він керував, не є механічним транспортним засобом і не підлягає державній реєстрації, адже має потужність двигуна 2 кВт.
Відповідно до технічних характеристик транспортного засобу CORSO BL230088, які розміщені у вільному доступі в мережі Інтернет, він є електричним велосипедом з двигуном 2 кВт, розвиває максимальну швидкість до 67 км/год., максимальне навантаження до 200 кг.
Оскільки електровелосипед марки «CORSO BL230088» - це транспортний засіб, який за своїми технічними характеристиками не можна прирівнювати до мопедів або інших механічних транспортних засобів, вимоги, які встановлені для водіїв механічних транспортних засобів, не можуть бути застосовані до позивача.
З системного аналізу положень пунктів 1.10 та 2.13 Правил дорожнього руху України слід дійти висновку, що пристрої (електровелосипед, електроскутер тощо) у яких потужність електромотора до 3 кВт, не є механічним транспортним засобом у розумінні пункту 1.10 Правил дорожнього руху України, а значить на них не розповсюджуються вимоги пункту 2.13 наведених Правил стосовно права на управління транспортними засобами категорії А1 з потужністю мотора від 3 кВт до 4 кВт тільки при наявності «посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії».
Аналогічна судова практика, викладена у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 932/2831/22, від 09 лютого 2023 року у справі № 199/3648/22 та від 22 березня 2022 року у справі № 177/844/21 та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 639/3287/23.
Враховуючи викладене у сукупності, у відповідності до визначень, що містяться у Правилах дорожнього руху України, суд доходить висновку, що електроскутер марки CORSO BL230088, хоча і є транспортним засобом, проте він за своїми технічними характеристиками не може бути прирівняний до мопедів або інших механічних транспортних засобів.
Отже, в даному випадку працівник поліції помилкового прирівняв електроскутер марки CORSO BL230088, яким керував позивач, до механічного транспортного засобу, право на керування яким у особи повинно бути посвідчення водія категорії А1.
Беручи до уваги, що адміністративну відповідальність за порушення пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України може нести виключно водій механічного транспортного засобу, до якого електроскутер марки CORSO BL230088 не віднесено, ОСОБА_3 не є суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП.
У відповідності до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.
Згідно вимог ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС).
Проте, незважаючи на вказані обставини, відповідачем не надано суду відзив на позов, жодних доказів в підтвердження правомірності оскаржуваної постанови, зокрема того, що позивач керував транспортним засобом та порушив правила ДР України, як зазначено у постанові, оскільки не надано матеріалів, на підставі яких було прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а відтак у суду відсутня можливість встановити, на підставі яких доказів поліцейський дійшов висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.126 КУпАП.
Згідно статті 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Ураховуючи положення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», рішення від 30 травня 2013 року, заява№ 36673/04) та «Карелін проти Росії»(«Karelin v. Russia» заява № 926/08, рішення від20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Крім того, у рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України, Європейський суд з прав людини, що при оцінці доказів суд з прав людини зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом» Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.
Верховним Судом викладена правова позиція у постанові від 26 червня 2019 року в справі №536/1703/17 (провадження № К/9901/3839/17), згідно якої притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а непідтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.07.2020 року в справі №463/1352/16-а зазначив, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
За наведених обставин суд вважає, що прийняте рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є необґрунтованим, за відсутності достатніх даних про вчинення ним правопорушення, як і відсутність доказів на вчинення позивачем правопорушення, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.
Щодо витрат на правничу допомогу, то відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у Договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката та понесення ним витрат в суді першої інстанції. На підтвердження понесення такої надано договір про надання правової допомоги від 23.06.2025 року, де передбачено в 5.1. договору, що узгоджений сторонами гонорар становить 2500,00 гривень. також надано підтвердження понесення розрахунків, згідно товарного чеку від 23.06.2025 року позивач сплатив гонорар в сумі 2500,00 гривень.
Суд також враховує положення частини сьомої статті 134 КАС, за якими обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу є реальними, підтвердженими матеріалами справи.
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена "для визначення розміру витрат", в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт.
Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони. Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22.
Відповідач в належний спосіб не спростував витрат на правничу допомогу, понесених позивачем, суд вважає такі витрати співмірними та реальними та такими, що прідлягають стягнення з відповідачів в користь позивача.
Керуючись ст.ст.5,9, 246, 72-77, 255, 286 КАС України, ст. ст. 126 ч. 1, 251, 280 КУпАП, суд -
ухвалив:
Адміністративний позов задоволити повністю.
Скасувати постанову серії ЕНА № 5025579 від 20.06.2025 року про притягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути з Головного управління Національної поліції у Львівській області (ЄДРПОУ 40108833, м. Львів пл. Генерала Григоренка,3) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РОНКПП НОМЕР_1 , жителя АДРЕСА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 2500,00 гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційні скарга на рішення, у відповідності до ч. 4 ст. 286 КУпАП, може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Б. М. Журибіда