Справа № 638/21110/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/213/26 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія: тримання під вартою
17 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 23 січня 2026 року, якою задоволено клопотання слідчого СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 , погоджене з прокурором Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_6 , та продовжено строк застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні № 12025221070001289 від 24 жовтня 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, до 23 березня 2026 року -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим відділом Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12025221070001289 від 24 жовтня 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, в якому ОСОБА_9 підозрюється у незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин у особливо великих розмірах з метою збуту вчинене за попередньою змовою групою осіб та у перевезенні психотропних речовин у особливо великих розмірах з метою збуту.
25 жовтня 2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, а саме: у незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин з метою збуту та збуту психотропних речовин, вчиненому за попередньою змовою групою осіб.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 25.10.2025 року обрано стосовно підозрюваної ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, який в подальшому продовжувався, останній раз до 25.01.2026 року.
Постановою в.о. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні до 25 січня 2026 року включно.
16.12.2025 року ОСОБА_9 повідомлено про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.
22.01.2026 року ОСОБА_9 повідомлено про зміну підозри у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України.
22.01.2026 року слідчим повідомлено про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування, яке у цей же день вручено ОСОБА_9
22.01.2026 року до суду слідчий подав клопотання, погоджене прокурором, про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_9 .
В обґрунтування клопотання прокурор посилалася на тяжкість кримінального правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_9 та продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 23 січня 2026 року задоволено клопотання слідчого. Продовжено строк застосування до підозрюваної ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 23.03.2026 року включно з можливістю внесення застави у розмірі, визначеному ухвалою Шевченківського районного суду м.Харкова від 25.10.2025 року.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати (так написано в а/с).
В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_9 було подано з порушенням строків, передбачених ч.1 ст.199 КПК України. Також, строк дії запобіжного заходу було продовжено поза межами строку досудового розслідування, оскільки постановою в.о. керівника Ізюмської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_10 було продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні лише до 25 січня 2026 року включно та в подальшому строк досудового розслідування не продовжувався.
Вказує, що слідчим суддею не було враховано, що ОСОБА_9 не має заощаджень та майна, не врахував її молодий вік (19 років), та є очевидним, що підозрювана не має відповідних активів, у т.ч які не обліковуються державою, та призначив максимальний розмір застави за злочин цієї тяжкості, який є непомірним для підозрюваної.
Позиції учасників судового провадження
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 статті 199 КПК України визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Клопотання слідчого СВ Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області ОСОБА_8 , погоджене з прокурором Ізюмської окружної прокуратури ОСОБА_6 , по кримінальному провадженню №12025221070001289 від 24.10.2025 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 надійшло 23.01.2026.
Частиною 5 ст.199 КПК України передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Відповідно до ч.1 ст.113 КПК України процесуальні строки визначено як встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії.
Оскільки за своєю юридичною природою процесуальні дії або утримання від них виступають засобом реалізації суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників правовідносин, то й процесуальні строки поділяються на строки реалізації права та строки виконання обов'язку. Їх недотримання спричиняє різні правові наслідки.
Закінчення строків реалізації права призводить до втрати можливості з боку носія цього права ним скористатися. Саме строк реалізації права може бути поновлений у встановленому порядку з відновленням і втраченої у зв'язку із закінченням строку можливості реалізувати право.
Закінчення строку виконання обов'язку не спричиняє його припинення. Обов'язкова дія повинна бути виконана і після закінчення строку.
Таким чином, недотримання строку, встановленого нормами ч.1 ст.199 КПК України, не віднесено законодавцем до підстав для відмови у задоволенні клопотання про продовження строку застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Згідно з вимогами ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Згідно з ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
В силу ч.3 ст.199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. Частиною 5 статті 199 КПК України, передбачено, що слідчий суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Розглядаючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного та обґрунтованого рішення в порядку ст.199 КПК України, суд повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування цього запобіжного заходу та умови, за яких таке продовження можливе.
Перевіркою наданих до апеляційного суду матеріалів встановлено, що зазначені вимоги закону слідчим суддею дотримані.
Як убачається з наданих в апеляційний суд матеріалів, в повідомленні про підозру ОСОБА_9 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, вказано зміст підозри та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється остання, із зазначенням статей (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_9 інкримінованих кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.307 КК України, перевірялась судом першої інстанції при обранні їй запобіжного заходу у виді тримання під вартою та матеріали провадження не містять нових даних на спростування цього.
Колегія суддів зазначає, що на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання наявності в діянні особи складу кримінального правопорушення та винуватості особи у вчиненні такого правопорушення, які вирішуються судом при ухваленні вироку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 368 КПК України, а лише встановлює наявність обґрунтованої підозри у причетності підозрюваної до кримінального правопорушення, що може слугувати підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, на підставі поданих стороною обвинувачення до клопотання матеріалів.
22.01.2026 року досудове розслідування завершено, на даний час матеріали досудового розслідування відкрито стороні захисту для ознайомлення, триває ознайомлення у відповідності до ст.290 КПК України.
Так, п.5 ч.1 ст.3 КПК України встановлено, що досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний повідомити підозрюваному, його захиснику, законному представнику та захиснику особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.
Згідно з ч. 1 ст. 219 КПК України, строк досудового розслідування обчислюється з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або до дня ухвалення рішення про закриття кримінального провадження.
Частиною 5 ст. 219 КПК України прямо передбачено, що строк ознайомлення з матеріалами досудового розслідування сторонами кримінального провадження в порядку, передбаченому статтею 290 цього Кодексу, не включається у строки, передбачені цією статтею.
Частинами 1, 3 статті 28 КПК України встановлено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо.
Судовим розглядом встановлено, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні завершено, стороні захисту надано доступ до матеріалів досудового розслідування. Підозрювані та їх захисники не завершили ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, які їм відкрито.
Завершення чи закінчення досудового розслідування в інших формах, крім закриття кримінального провадження, не є підставою для припинення строку дії ухвали про застосування запобіжного заходу.
Третя судова палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2021 року (справа № 344/6630/17) наголосила, що досудове розслідування, яке має наслідком звернення до суду з обвинувальним актом, має три ключові віхи: початок - визначається внесенням відомостей до ЄРДР; завершення - пов'язується з фактом відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному, його захиснику відповідно до положень ст. 290 КПК України; закінчення - фіксується направленням до суду обвинувального акта. Тобто, кінцевим моментом строку досудового розслідування є його закінчення, як це передбачено у ст. 219 КПК України, яке не має точок дотику із завершенням досудового розслідування.
При цьому, Кримінальний процесуальний кодекс України не пов'язує строк дії ухвали про застосування запобіжних заходів із фактом завершення або закінчення досудового розслідування.
Поняття закінчення строку досудового розслідування та закінчення досудового розслідування не є тотожними. Факт звернення до суду з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотанням про закриття кримінального провадження або ухвалення рішення про закриття кримінального провадження (ч. 1 ст. 219 КПК України) свідчить про припинення обчислення строку досудового розслідування і не призводить до закінчення (спливу) такого строку.
Отже, законодавством передбачено, що саме з моменту відкриття матеріалів досудового розслідування в порядку, визначеному ст. 290 КПК України, строки ознайомлення з матеріалами досудового розслідування не включаються у загальний строк досудового розслідування.
Так, частиною 1 ст.197 КПК України передбачено, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів та відповідно до ч.4 ст.176 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час досудового розслідування.
Тобто, продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів, однак і не встановлює обов'язку для слідчого судді визначати саме такий строк у 60 днів, тобто законодавець залишив вирішення цього питання для суддівського розсуду.
За таких обставин доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.
Зміст оскаржуваного рішення підтверджує, що слідчий суддя також дослідив доводи клопотання щодо обставин необхідності виконання процесуальних дій, передбачених ст.290 КПК України та обґрунтовано дійшов висновку про наявність обставин, які виправдовують подальше тримання підозрюваної під вартою.
Надаючи оцінку продовження існування ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування або суду, колегія суддів зазначає, що ЄСПЛ в своїх рішеннях «Панченко проти Росії» та «Бекчиєв проти Молдови» неодноразово зазначав, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Судом першої інстанції також правильно взято до уваги й самі фактичні обставини (фабули злочину) згідно підозри, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку як інкримінованого злочину, так й самої особи підозрюваної.
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним, та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Зважаючи на вагомість доказів та обґрунтованість підозри у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років, а також враховуючи особу підозрюваної слідчий суддя, керуючись положеннями ч.1 ст.194 КПК України, обґрунтовано, враховуючи суспільний інтерес, який в даному випадку превалює над приватним, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, дійшов до цілком правильного висновку про продовження застосування тримання під вартою.
За таких обставин колегія суддів зазначає, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що продовжують існувати ризики того, що підозрювана може вдатися до втечі, переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового розслідування, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Так, при встановленні наявності ризику впливу на потерпілого та свідків слід враховувати встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, статті 95, 224 КПК).
Таким чином, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Зазначене вказує на продовження існування ризику можливого впливу на свідків, а тому посилання захисника щодо не доведення продовження існування ризиків можливого впливу на свідків є безпідставним та обумовленим складністю кримінального провадження.
Колегія суддів зазначає, що слідчим суддею було взято до уваги й особу підозрюваної та приймає до уваги, що вона має постійне місце реєстраціє та проживання, має соціальні зв'язки, однак такі відомості не є підставою для змінення підозрюваній запобіжного заходу на більш м'який, та не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням специфіки кримінального правопорушення, яке інкриміновано підозрюваній, особи підозрюваної, вбачає продовження існування ризиків, передбачених п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, про що слушно зазначив суд.
Зазначене вказує на неможливість в даному конкретному випадку застосування до підозрюваної іншого більш м'якого виду запобіжного заходу.
Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрювана може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваною зазначених дій.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрювана обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що вона має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З врахуванням зазначених обставин, суті самої підозри, висновки суду, що продовження саме такого суворого виду запобіжного заходу забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 та слугуватиме досягненню процесуальним задачам і меті досудового розслідування є законними та обґрунтованими.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає необґрунтованими, а тому і такими, що не підлягають задоволенню доводи апеляційної скарги захисників про відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, та про необхідність зміни запобіжного заходу.
Розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У виключних випадках, якщо суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого кримінального правопорушення, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно (п. 3 абз. 1, абз. 2 ч. 5 ст. 182 КПК).
Розмір застави визначається судом із урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 КПК. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього (ч. 4 ст. 182 КПК).
Тому, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, щоб загроза її втрати утримувала підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язки, а з іншого, він не має бути таким, щоб через очевидну неможливість виконання умов цього запобіжного заходу до особи було застосовано безальтернативне ув'язнення.
Разом із цим, сума застави повинна бути оцінена, враховуючи самого підозрюваного, його активи та його взаємовідносини з особами, які мають забезпечити його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні (п. 78 рішення ЄСПЛ від 28.09.2010 у справі «Мангурас проти Іспанії»/ Mangouras v. Spain, заява №12050/04).
Твердження захисника в апеляційній скарзі про те, що обраний судом розмір застави для підозрюваної не відповідає її майновому стану та є завідомо непомірним для неї є безпідставними, оскільки розмір застави обрано слідчим суддею з урахуванням фактичних обставин кримінального правопорушення, яке інкримінується підозрюваній.
Підстав для зменшення розміру застави, визначеної судом першої інстанції при обранні запобіжного заходу, про що ставить питання захисник, на цьому етапі провадження колегія суддів не вбачає, оскільки матеріали кримінального провадження підтверджують наявність обставин, які дають підстави вважати, що саме обраний судом розмір застави зможе достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваною покладених на неї обов'язків.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для підозрюваної без отримання належних доказів зазначеному, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст.370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, про що йде мова в апеляційній скарзі захисників, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень вимог КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.407,419, 422 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду м.Харкова від 23 січня 2026 року про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо підозрюваної ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3