Житомирський апеляційний суд
Справа №295/13793/16-к Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/151/26
Категорія ч.1 ст.296 КК України Доповідач ОСОБА_2
09 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Житомирського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
з участю
секретаря: ОСОБА_5
обвинуваченого: ОСОБА_6
захисника: ОСОБА_7
прокурора: ОСОБА_8
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі кримінальне провадження №12016060020004242 за апеляційною скаргою прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Богунського районного суду м.Житомира від 26 серпня 2024 року, яким засуджено
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,-
- за ч.1 ст.296 КК України на 1 (один) рік пробаційного нагляду.
На підставі ст.ст. 49, 74, 80 КК України звільнено ОСОБА_6 від покарання та його відбування у зв'язку із закінченням строків давності.
Як встановив суд, 23.06.2016 року близько 05 години, ОСОБА_6 , перебував на сходинковому майданчику між третім та четвертим поверхами під'їзду № 1 будинку АДРЕСА_2 , де поверхом вище побачив раніше невідомого йому ОСОБА_10 , який перебував у вказаному під'їзді. В цей момент у ОСОБА_6 виник умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку, із особливою зухвалістю, поєднаного із заподіянням тілесних ушкоджень.
Реалізуючи свій умисел, в цей же день, час та місці, ОСОБА_6 з прямим умислом, демонструючи зневажливе ставлення до існуючих норм поведінки та моральності в суспільному житті, правил взаємної поваги, грубо порушуючи громадський порядок, перебуваючи у під'їзді будинку, тобто у громадському місці, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, з метою показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитись за рахунок приниження честі та гідності інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, знаходячись поряд з ОСОБА_10 , раптово наніс йому один удар кулаком правої руки в обличчя, від чого останній впав на підлогу та прикрив рукою обличчя. В подальшому ОСОБА_6 не припиняючи своїх дій почав бити ОСОБА_10 ногами по різним частинам тулуба, голові та обличчю, в ході чого спричинив останньому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я. В результаті вказаних хуліганських дій ОСОБА_6 , поєднаних із завданням потерпілому тілесних ушкоджень було порушено громадський порядок та спокій громадян у під'їзді будинку АДРЕСА_2 .
Органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачуються у тому, що 23.06.2016, близько 05 години, він перебував біля буд. № 50, що знаходиться по вул. Котовського в м. Житомирі, де побачив раніше невідомого йому хлопця, який заходив до під'їзду вказаного будинку та при цьому розмовляв по мобільному телефону. В цей момент у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, направлений на відкрите викрадення вищевказаного мобільного телефона.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_6 , переслідуючи корисливий мотив, у вказаний день, час, місці та за вказаних обставин, прослідував за ОСОБА_10 , а саме зайшов за ним до вищевказаного під'їзду та піднявшись по сходам на сходинковий майданчик між 3 та 4 поверхами, зі спини підійшов до останнього та в той момент, коли потерпілий обернувся, ОСОБА_6 наніс йому один удар кулаком правої руки в обличчя. Від даного удару ОСОБА_10 впав на підлогу та прикрив рукою обличчя, при цьому утримуючи в правій руці свій мобільний телефон.
В подальшому ОСОБА_6 не припиняючи своїх злочинних дій почав бити ОСОБА_10 ногами по різним частинам тулуба, голові та обличчю, в ході чого спричинив останньому тілесні ушкодження, які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я. В ході нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 нахилився до ОСОБА_10 та вирвав у нього з правої руки мобільний телефон марки «Джаю», після чого утримуючи викрадене майно при собі місце злочину покинув та розпорядився ним на власний розсуд.
Таким чином, ОСОБА_6 застосовуючи насильство що не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, відкрито заволодів майном ОСОБА_10 , а саме: мобільним телефоном марки «Джаю», у корпусі чорного кольору, чим спричинив останньому матеріальної шкоди на загальну суму 2000 грн.
Суд першої інстанції з обвинуваченням в частині кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_6 за ч.2 ст.186 КК України не погодився та перекваліфікував дії його на ч.1 ст.296 КК України.
В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_9 просить частково дослідити докази по справі, вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі.
Вважає, що вирок суду є незаконним та підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
На його думку суд під час ухвалення вироку безпідставно змінив правову кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 з ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України.
Вказує, що суд поза увагою залишив протокол впізнання за фотознімками чим допустив неповноту судового розгляду.
Крім того, покази свідка ОСОБА_11 не узгоджуються з показами обвинуваченого та потерпілого щодо обставин та способу вчинення злочину, місця вчинення, наявність ножа у потерпілого, способу заволодіння мобільним телефоном тощо.
Стверджує, що не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції, що протокол слідчого експерименту з підозрюваним є повторними протоколами допиту.
Також, вказує, що не відповідає дійсності посилання суду на покази потерпілого, в частині обставин заволодіння телефоном, оскільки останній під час допиту в судовому засіданні 23.03.2017 року під звукозапис чітко вказав, що телефон вирвав з його рук саме обвинувачений ОСОБА_6 .
Вказує, що до показань обвинуваченого слід віднестися критично, оскільки вони заявлені з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Прокурор стверджує, що у показах наданих попередньому складу суду ОСОБА_6 показав, що саме він забрав телефон у потерпілого, проте, коли ОСОБА_6 та ОСОБА_11 стало відомо про смерть свідка ОСОБА_12 у 2021 році, останні, змінили свої покази та звинуватили у вчиненні кримінального правопорушення ОСОБА_12 .
Крім того, просить суд звернути увагу на те, що первинні покази обвинуваченого ОСОБА_6 , де останній зазначає що саме він пограбував потерпілого, узгоджуються з показами свідка ОСОБА_13 та потерпілого ОСОБА_10 .
Стверджує, що свідок ОСОБА_12 , в своїх показаннях наданих попередньому складу суду 14.09.2017 року, які були досліджені в судовому засіданні у зв'язку із смертю останнього, шляхом прослуховування диску із звукозаписом, вказував, що він бачив викрадений телефон саме у ОСОБА_6 .
Крім того, судом не враховано позицію потерпілого ОСОБА_10 , який зазначив що ніякого відшкодування від обвинуваченого не отримував та просив суворо покарати ОСОБА_6 .
Вказує, що суд безпідставно визнав щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, заперечення обвинуваченого та захисника, перевіривши матеріали провадження відповідно до вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 Кримінального процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Проаналізувавши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_6 в грубому порушенні громадського порядку, із особливою зухвалістю, поєднаного із заподіянням тілесних ушкоджень ОСОБА_10 обґрунтувавши це належним чином у вироку з посиланням на докази та надавши їм відповідну оцінку з такими висновками погоджується і апеляційний суд.
Обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні хуліганства визнав, та пояснив, що разом із ОСОБА_14 та ОСОБА_15 гуляли по місту. В цей час до нього зателефонував товариш, з проханням допомогти його колишній дружині ОСОБА_16 , яка перебувала у своєї куми, співмешканець якої дебоширить. Потім ОСОБА_17 зателефонувала йому особисто та повідомила адресу, де вона перебувала. Він запропонував ОСОБА_14 та ОСОБА_15 піти з ним, на що останні погодилися. Прийшли до гуртожитку по вул. Котовського, біля стадіону "Спартак", подзвонив ОСОБА_17 , яка відчинила двері і повідомила, що кривдника вже немає, останній втік. Оскільки через вхідні двері ніхто не виходив, він вирішив пошукати кривдника на поверхах вище. Піднявся на поверх вище і коли оглядав площадку відчув, що хтось на нього дивиться крізь щілину у дверях. З цих дверей вилетів незнайомий хлопець і вдарив його та почав тікати, а він побіг за ним, наздогнавши вони почали битися. Почув жіночі крики, після чого їх розтягнули та він з хлопцями втекли з місця події. На шум від бійки повиходили сусіди, а від ОСОБА_17 почув, що це не кривдник, а їх інший знайомий. Разом з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 вибігли з під'їзду. На вулиці ОСОБА_15 дістав телефон та запитав чий, але телефон нікому з них не належав та вони зрозумілі, що це телефон ОСОБА_18 , однак вирішили його не повертати щоб не було проблем. Ствердив, що за ОСОБА_19 у під'їзд не заходив, а виявив його поверхом вище від місця, де перебувала ОСОБА_20 . Також зазначив, що умислу відкрито викрасти телефон у потерпілого не мав і таких дій не вчиняв, цей телефон підібрав з підлоги ОСОБА_15 , коли він з потерпілим билися перебуваючи на підлозі. Щиро кається у вчиненому.
Потерпілий ОСОБА_10 23.03.2017 року в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що 22.06.2016 він вийшов з магазину, який знаходиться на перехресті вулиць ОСОБА_21 та ОСОБА_22 і повертаючись до будинку біля під'їзду побачив трьох невідомих осіб. Зайшов до під'їзду, почав підніматися поверхами і зрозумів, що пройшов необхідний поверх, а тому почав спускатися. Побачив ОСОБА_23 , який почав його бити руками і ногами. В нього в руках був телефон. Вони його забрали. Почувши крики з квартири вибігли його друзі і почали розбороняти. На уточнюючі питання потерпілий показав, що перший удар йому було нанесено в обличчя, крім ОСОБА_23 ударів ніхто не наносив. Друзі почувши крики вибігли та побачивши, що його б'ють почали розбороняти, це були ОСОБА_24 і ОСОБА_17 . Коли їх розборонили, три особи втекли. Зазначив, що з ним проводили впізнання, він впізнав на фото ОСОБА_23 . На уточнююче питання хто забрав телефон зазначив - вони забрали.
Свідок ОСОБА_11 пояснив, що разом з ОСОБА_23 та ОСОБА_15 відпочивали в місті, алкогольні напої не вживали. До ОСОБА_23 зателефонував товариш, який сидів в тюрмі, попросив про допомогу. По дорозі ОСОБА_25 пояснив, що дружина товариша прийшла в гості до куми, а чоловік цієї куми, дебоширить, б'є посуд. Дідіківський зателефонував до дружини товариша, щоб з'ясувати обставини, в цей час в трубку телефону було чути крики дорослих, плач дітей. Вони прийшли до гуртожитків по вул. Котовського. Вхідні двері були закриті, скориставшись домофоном зателефонували до якоїсь квартири з проханням відкрити двері, їм двері відкрили. Піднялися поверхами та на сходинковому майданчику стояла дружина ОСОБА_26 товариша та її кума. Дівчата пояснили, що кривдника вже не має, він пішов. Дідківський піднявся на верхні поверхи в пошуках кривдника, а він з ОСОБА_15 залишилися з дівчатами. В цей час почув крики з верхнього поверху і швидко піднявся, побачив на підлозі ніж, а ОСОБА_23 з невідомим чоловіком, який був у стані алкогольного сп'яніння, каталися по підлозі, тобто билися, обоє кричали нецензурні слова, а тому почав їх розтягувати, а оскільки потерпілий продовжував кричати він, ОСОБА_23 та ОСОБА_15 втекли. Хтось з дівчат зателефонував ОСОБА_23 повідомивши, що у потерпілого зник телефон і ОСОБА_15 зі своєї кишені дістав телефон, він одразу запропонував останньому його повернути, але ОСОБА_15 відмовився, оскільки мав проблеми із законом. Через декілька днів зв'язалися з потерпілим, з яким зустрілися і заплатили йому 2000 грн. за телефон, який підібрав ОСОБА_15 . Зазначив, що ні він, ні ОСОБА_15 потерпілого не били, як і не бачив щоб ОСОБА_23 забирав телефон у потерпілого, цей телефон був у ОСОБА_15 , але за яких обставин він у нього опинився йому невідомо. Зазначив, що попередньому складу суду дав неправдиві покази з приводу того, що саме ОСОБА_23 показував їм телефон і запитував кому з них належить, оскільки вони про це домовлялися щоб допомогти Агаєву, який мав проблеми із законом. Ствердив, що в даному судовому засіданні надав правдиві покази.
Доводи прокурора, що покази свідка ОСОБА_11 не узгоджується з показами обвинуваченого та потерпілого є неспроможними, оскільки з цих показань слідує, що хоча вони і мають деякі розбіжності щодо викладення ними характеру розвитку подій та послідовності дій учасників, що зумовлені особистим сприйняттям кожним із них тих моментів, які вони спостерігали в певний проміжок часу, однак не впливають на правильність висновків суду.
Допитаний свідок ОСОБА_12 14.09.2017 року суді першої інстанції пояснив, що зустрівся з ОСОБА_23 , а потім з ОСОБА_14 , разом гуляли. Дідіківський мав зустрітися з дівчиною, а тому вони зайшли до під'їзду. Першим почав підніматися ОСОБА_23 , а вони пізніше, оскільки курили, а коли піднялися то побачили чоловіка, який спав на площадці та держав ОСОБА_23 за ногу, а тому вони втекли. Потім ОСОБА_23 запитав чий у нього телефон, виявилося, що це телефон чоловіка з площадки. Також ствердив, що ніхто чоловікові ударів не наносив.
Свідок ОСОБА_13 15.01.2018 року пояснила, що вона разом з дитиною і ще одною подругою перебували в квартирі її куми ОСОБА_27 , де був присутнім цивільний чоловік останньої ОСОБА_28 . Між кумою і цивільним чоловіком виникла сварка, під час якої останній почав її бити. Їм вдалося вигнати його з квартири, але останній почав вибивати двері і погрожувати, а тому вона зателефонувала своєму колишньому чоловікові за допомогою. Чоловік сказав їй зателефонувати до ОСОБА_23 і скинув його номер телефону. Вона подзвонила до ОСОБА_23 і попросила приїхати, останній погодився. Поки чекали ОСОБА_23 приїхав друг ОСОБА_29 , ОСОБА_18 , який був в стані сп'яніння, останній приніс із собою алкоголь, який вони розпивали. В цей час знову прийшов цивільний чоловік ОСОБА_29 , почав стукати в двері і до нього вийшов ОСОБА_18 та попросив піти, цивільний чоловік втік. ОСОБА_18 сказав, що мало коньяку і пішов до магазину. Прийшли ОСОБА_23 , ОСОБА_14 і ще якийсь хлопець, вона повідомила ОСОБА_23 , що цивільний чоловік куми втік та повернулася до квартири. Через деякий час почула крики в під'їзді, а тому вийшли і побачили, що Дідківський б'є ОСОБА_18 і вона зрозуміла, що ОСОБА_23 його переплутав з цивільним чоловіком куми і сказала йому про це, відтягнувши його. Після цього, ОСОБА_23 припинив бити ОСОБА_18 і разом з друзями втік.
Допитати в суді першої інстанції свідка ОСОБА_30 безпосередньо в судовому засіданні не представилося можливим, оскільки неможливо було встановити місце її перебування, у зв'язку з цим, за погодженням з учасниками судового провадження було досліджено протокол слідчого експерименту від 26.10.2016 за участю свідка ОСОБА_30 , яка показала, що 22.06.2016 перебувала за місцем свого проживання та близько 22 год. до неї прийшла подруга ОСОБА_20 , а також її знайома ОСОБА_31 , вони разом виходили на вулицю, потім повернулися до квартири. Близько 23 год. прийшов її знайомий ОСОБА_18 , з яким разом випивали. Близько 05 ранку ОСОБА_18 пішов до магазину. В цей час прийшов її колишній чоловік, який почав бити в двері та вимагати вийти до нього, вона відмовила йому відчинити двері. ОСОБА_20 повідомила, що зателефонує своєму знайомому, щоб останній приїхав і поговорив з її цивільним чоловіком, щоб той більше не приходив та не вибивав двері, що остання і зробила. Через деякий час вони вийшли на сходинковий майданчик щоб подивитися чи прийшов знайомий ОСОБА_17 і почули шум з верхнього поверху. ОСОБА_17 одразу піднялася наверх, вона йшла за нею і побачила, що невідомий хлопець ОСОБА_32 , але як він його бив і кількість ударів сказати не може, оскільки не звертала на це уваги. ОСОБА_17 підбігла до ОСОБА_23 і повідомила, що це не кривдник, а інша людина. Також вона бачила, що біля невідомого було ще двоє невідомих хлопців. Після слів ОСОБА_17 невідомий хлопець припинив бити ОСОБА_18 і разом з невідомими хлопцями втекли. Описати невідомого, який бив ОСОБА_18 , не може, оскільки бачила вперше, а тому впізнати його також не зможе. Після цього, вони разом з ОСОБА_19 пішли до квартири і останній повідомив, що під час побиття у нього зник телефон. В послідуючому, ОСОБА_30 на місці показала місце де невідомий бив ОСОБА_10 .
Відповідно до висновку експерта № 1589 від 24.06.2016 у ОСОБА_10 виявлені тілесні ушкодження у вигляді синців та саден на обличчі, тулубі та обох верхніх кінцівках, які утворилися від дії тупого (тупих) предмету (предметів), в термін та за обставин, вказаних обстеженим та відносяться до легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я (т.1 а.с.124).
Протоколом пред'явлення особи для впізнання 22.07.2016 потерпілий ОСОБА_10 вказав на фото під № 2, як на особу, яка застосовуючи насильство, заволоділа його мобільним телефоном. Під № 2 розташовано фото ОСОБА_6 (т.1 а.с.125).
Як вбачається з аналізу досліджених судом доказів, ОСОБА_6 на прохання свого товариша та його дружини ОСОБА_13 прибув до будинку, де перебувала остання з приводу її захисту від кривдника. Піднявшись в під'їзд і з'ясувавши у ОСОБА_13 про те, що кривдника не має, він піднявся поверхом вище і натрапив на чоловіка, якого прийняв за кривдника. Перебуваючи у громадському місці, нехтуючи існуючі норми поведінки та моральності в суспільному житті, за відсутності особистого мотиву посягання на потерпілого, із хуліганських спонукань, з особливою зухвалістю, розпочав бійку, під час якої спричинив потерпілому ОСОБА_10 тілесні ушкодження.
Твердження прокурора, що суд безпідставно змінив кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_6 з ч.2 ст.186 на ч.1 ст.296 КК України є помилковими з таких підстав.
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_30 в своїх показаннях зазначили лише про факт бійки між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , а щодо обставин заволодіння мобільним телефоном потерпілого жоден зі свідків не був очевидцем таких дій. При цьому, безпосередньо допитати свідків ОСОБА_30 , ОСОБА_12 , потерпілого ОСОБА_10 , усунути протиріччя, які маються в їх показаннях чи уточнити їх суд першої інстанції не міг, оскільки свідок ОСОБА_12 на якого вказує свідок ОСОБА_11 та обвинувачений як на особу, яка забрала телефон, помер, місцеперебування свідка ОСОБА_13 не відомо, а потерпілий перебуває за кордоном та не бажав приймати участь у суді.
Як пояснив в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_11 , після бійки, мобільний телефон був у ОСОБА_12 , якого він дістав з кишені, коли вони вже перебували на вулиці. Також, свідок вказав, що у ОСОБА_12 були проблеми із законом, а тому ОСОБА_6 взяв на себе його вину.
Такі покарання узгоджуються із показаннями ОСОБА_6 , які він надавав суду.
Свідок ОСОБА_30 , під час проведення слідчого експерименту, зазначила, що в квартирі ОСОБА_10 сказав, що у нього під час побиття зник мобільний телефон, при цьому останній не говорив про те, що цей телефон у нього відкрито викрали.
За таких обставин, показання ОСОБА_6 не спростовані поза розумним сумнівом, оскільки метою його дій не було заволодіння чужим майном, а насильство застосовано до потерпілого з іншою метою - провчити кривдника знайомої і саме з цією метою він прибув до будинку.
Доводи сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_6 мав умисел на відкрите викрадення чужого майна, поєднаного із застосування насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я і відкрито заволодів мобільним телефоном потерпілого не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а обставини зазначені в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_6 слідкував за потерпілим та пройшов за ним до будинку з метою відкритого викрадення мобільного телефону суперечать показанням потерпілого та вищезазначених свідків, які підтверджують іншу мету та обставини прибуття ОСОБА_6 та причини бійки.
Твердження прокурора, що суд залишив поза увагою протокол впізнання від 22.07.2016 року є голослівними, оскільки суд у вироку надав оцінку всім доказам в сукупності та прийшов що обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_6 саме складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України.
Що стосується доводів апелянта, що суд має критично оцінити покази обвинуваченого ОСОБА_6 , то вони є неспроможними, оскільки під час судового розгляду обвинувачений надавав однакові пояснення, ще з початку судового розгляду він пояснював, що з потерпілим почалась бійка і він лише бив потерпілого, а ОСОБА_12 після бійки з кишені дістав мобільний телефон ОСОБА_10 .
Також, колегія суддів враховує положення ч.4 ст. 95 КПК України, відповідно до яких суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.
Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Враховуючи, що показання ОСОБА_6 з початку судового розгляду послідовні, логічні та узгоджуються з іншими доказами, в тому числі показаннями потерпілого та свідків, а також з іншими доказами в справі, то в колегії суддів відсутні обґрунтовані підстави для надання їм критичної оцінки.
Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи відповідно до ч.4 ст. 17 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що протокол проведення слідчого експерименту від 22.10.2016 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 є недопустимим доказом, оскільки його не можна вважати слідчим експериментом, а слід вважати допитом.
Відповідно до протоколу проведення слідчого експерименту від 22.10.2016 року за участю підозрюваного ОСОБА_6 , проведеного слідчим СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області, він не містить ознак відтворення обстановки та обставин подій, а є лише показаннями обвинуваченого, що суперечить вимогам ст.240 КПК України.(т.1 а.с. 130-132)
На думку апеляційного суду, вказані обставини свідчать, що слідчий експеримент, здійснений у такій формі, не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, а посвідчує виключно пояснення ОСОБА_6 .
Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення показань, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК України, такого висновку дійшла Об'єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши справу № 740/3597/17 (провадження № 51-6070кмо19).
З огляду на викладене, доводи апелянта в цій частині є неспроможними.
Надаючи оцінку усім доказам суд виходив зі своїх внутрішніх переконань, які ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийнятті відповідного рішення.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду про доведеність вини ОСОБА_6 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та кваліфікацією його дій ч.1 за ст.296 КК України.
Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги, колегією суддів не встановлено невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.
Щодо доводів апелянта, що суд першої інстанції безпідставно врахував обставину, яка відповідно до вимог ч.1 ст.66 КК України пом'якшує покарання обвинуваченого, а саме: щире каяття слід зазначити наступне.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений під час судового розгляду повністю визнавав вину в грубому порушенні громадського порядку, співпрацював зі слідством та в судовому засідання вказував, що щиро кається у тому, що зробив, а суд обґрунтовано визнав щире каяття обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_6 .
Покарання ОСОБА_6 призначено з дотриманням положень ст. 65 КК України.
Судом першої інстанції було враховано, що обвинувачений ОСОБА_6 раніше судимий, характеризується виключно позитивно, з березня 2022 по теперішній час виконує завдання територіальної оборони Житомирської міської територіальної громади на безоплатній основі, критично ставиться до вчиненого.
Також, суд врахував, що з часу вчинення кримінального правопорушення, понад вісім років, ОСОБА_6 не вчиняв інших правопорушень, до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувався.
Прокурор обґрунтовує свої доводи про м'якість покарання виключно на невірній кваліфікації дії обвинуваченого, які на думку колегії суддів підтвердження свого не знаходить, а тому призначене ОСОБА_6 покарання за ч.1 ст.296 КК України у виді одного року пробаційного нагляду не дає підстав для висновку що таке покарання є очевидно несправедливим внаслідок його м'якості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про закінчення строків давності, визначених ст. 49 КК України, а тому існували підстави для звільнення ОСОБА_6 від призначеного покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які давали б підстави для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 залишити без задоволення, а вирок Богунського районного суду м.Житомира від 26 серпня 2024 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до Касаційного Кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: