Справа № 161/19803/25 Головуючий у 1 інстанції: Гринь О. М.
Провадження № 22-ц/802/314/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.
19 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л. В.,
суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Діджи Фінанс» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 30 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит №102231745 в електронній формі з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер її мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримала кредит на таких умовах: сума кредиту - 10 000 грн; строк кредитування - 21 день; термін повернення кредиту - 21 липня 2021 року; комісія за надання кредиту - 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово; відсотки за користування кредитом - 2 100 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за договором - фіксована. Кредитним договором передбачена можливість його пролонгації на стандартних (базових) умовах. Відповідач зобов'язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за цим договором виконало, надало відповідачу кредит в обумовленому розмірі. У порушення умов договору ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором не виконала, кредит не повернула, проценти не сплатила.
30 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 09Т, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року. На момент переходу права грошової вимоги до ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість відповідача склала 43 100 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32 100 грн - заборгованість за відсотками; 1000 грн - заборгованість за комісійними винагородами.
Ураховуючи наведене, ТОВ «Діджи Фінанс» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року у розмірі 43 100 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.
Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року позов ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року у розмірі 12 100 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі представник позивача ТОВ «Діджи Фінанс» Романенко М. Е., посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ТОВ «Діджи Фінанс» задовольнити повністю, а також стягнути з відповідача на користь товариства понесені у суді першої та апеляційної інстанцій судові витрати по сплаті судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі, не звернув уваги на те, що умовами кредитного договору сторони передбачили порядок продовження строку дії договору, а також погодили умови і строк нарахування процентів за користування кредитом. Оскільки відповідач в період дії договору на пільгових умовах кредит не повернула, а продовжувала користуватися кредитними коштами, то ТОВ «Мілоан» відповідно до умов п. 2.3.1.2. договору, з якими погодилася відповідач, нарахувало проценти за користування кредитом за ставкою 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.6. кредитного договору) за 60 днів, і таке нарахування відповідає положенням ЦК України та умовам договору, та спростовує висновки суду першої інстанції про нарахування відсотків за межами умов кредитного договору. Вважає, що наявні правові підстави для задоволення вимог про стягнення процентів у повному обсязі. Крім того, умовами договору було погоджено нарахування комісії за надання кредиту у розмірі 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово.
Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подала.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження та без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою ухвалення постанови у цій справі є 19 лютого 2026 року - дата складення повного судового рішення.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 укладений договір про споживчий кредит № 102231745 в електронній формі з використанням електронного підпису, договір підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора, який був надісланий на номер її мобільного телефону. Згідно з умовами цього договору відповідач отримала кредит на таких умовах: сума кредиту - 10 000 грн; строк кредитування - 21 день; термін повернення кредиту - 21 липня 2021 року; комісія за надання кредиту - 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово; відсотки за користування кредитом - 2 100 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; тип процентної ставки за договором - фіксована.
За змістом пунктів 6.1., 7.1. кредитного договору, договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Мілоан» та набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені - з моменту отримання кредиту.
Укладення ТОВ «Мілоан» кредитного договору з позичальником в електронній формі юридично є еквівалентним отриманню ТОВ «Мілоан» ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв'язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов'язання та наслідки (п. 6.4. кредитного договору). Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі (п. 6.5. кредитного договору).
Згідно з платіжним дорученням № 29362063 від 30 червня 2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 10 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , призначення платежу: кошти згідно договору №102231745.
30 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 09Т, згідно з умовами якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року. Факт переходу права вимоги до позивача підтверджується витягом з додатку до договору факторингу.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року (відомість про щоденні нарахування та погашення) вбачається, що у відповідача ОСОБА_1 у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість у розмірі 43 100 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32 100 грн - заборгованість за відсотками; 1000 грн - заборгованість за комісійними винагородами.
25 липня 2025 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до відповідача ОСОБА_1 з досудовою вимогою про виконання зобов'язань за кредитним договором, а саме про погашення заборгованості у вищезазначеному розмірі, проте відповідач борг не погасила.
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконала своїх зобов'язань щодо повернення наданого їй кредиту у строки, передбачені договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 12 100 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 2 100 грн - заборгованість за відсотками. Розмір відсотків суд визначив, виходячи з строку кредитування 21 день та відсоткової ставки 1%, передбаченої п. 1.5.2. кредитного договору. Крім того, суд відмовив у стягненні комісії за надання кредиту у розмірі 1 000 грн, мотивуючи це тим, що умова договору щодо встановлення плати за обслуговування кредиту є нікчемною в силу закону.
Апеляційний суд не може повністю погодитися із такими висновками суду, враховуючи наступне.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).
За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.
За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Зазвичай електронні кредитні договори підписуються за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Наданий позивачем договір про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Мілоан», підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.
Відповідно до п. 1.2. кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 10 000 грн.
Пунктом 1.3. кредитного договору передбачено, що кредит надається строком на 21 день з 30 червня 2021 року (строк кредитування).
Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 21 липня 2021 року (п.1.4. кредитного договору).
Комісія за надання кредиту: 1 000 грн, яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово (п. 1.5.1. кредитного договору).
Проценти за користування кредитом: 2 100 грн, які нараховуються за ставкою 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2. кредитного договору).
Згідно з п. 1.6. кредитного договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Пунктом 1.7. кредитного договору визначено тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені пунктами 2.2., 2.3. цього договору.
У п. 2.3.1. кредитного договору сторони погодили, що продовження строку кредитування, зазначеного в п. 1.3. договору, може відбуватися на пільгових або стандартних (базових) умовах.
Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що кредитодавцем надана така можливість відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) товариством. Для продовження строку кредитування на пільгових умовах позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 цих Правил, у тому числі, сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту (п. 2.3.1.1. кредитного договору).
Згідно з п. 2.3.1.2. кредитного договору позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6. договору.
У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Викладені вище умови договору свідчать про те, що сторони передбачили порядок продовження строку кредитування та умови і строк нарахування процентів за користування кредитом.
Відповідно до п. 2.4.1. кредитного договору позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п. 1.4. (у даному випадку 21 липня 2021 року), а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду на який продовжено строк кредитування.
У випадку, якщо станом на дату закінчення строку кредитування (настання дати повернення кредиту) будуть існувати будь-які боргові зобов'язання позичальника за цим договором, в тому числі, але не виключно, плата за кредит, пеня та/або інші платежі на користь кредитодавця встановлені умовами цього договору, то така заборгованість повинна бути сплачена позичальником одночасно з поверненням кредиту в термін, передбачений п. 1.4. договору або у дату завершення періоду пролонгації. Якщо заборгованість не буде погашена після завершення строку кредитування визначеного згідно з пунктами 1.3. та 2.3. цього договору, виконання зобов'язань зі сплати платежів вважається простроченим позичальником та передбачає настання наслідків обумовлених розділом 4, п. 3.2.5. договору (п. 2.4.2. кредитного договору).
Водночас, п. 4.2. розділу 4 кредитного договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п. 1.6. договору в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 ЦК України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6. договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця.
Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, зроблено наступний правовий висновок.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку, які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».»
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).
Згідно з ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).
Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).
У справі, яка переглядається, апеляційним судом встановлено, що позивач надав належний розрахунок заборгованості на підтвердження розміру заборгованості позичальника, а також договір про споживчий кредит №102231745 від 30 червня 2021 року, який містить усі істотні умови та був укладений в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи і згідно з абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України вважається укладеним в письмовій формі. Оскільки надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «Діджи Фінанс», до якого згідно з умовами договору факторингу № 09Т від 30 вересня 2021 року, який є чинним та не визнавався судом недійсним, перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Як встановлено апеляційним судом, станом на 21 липня 2021 року кредит не було повернуто, і відповідач фактично продовжила користуватися кредитними коштами.
Як вбачається з відомості про щоденні нарахування та погашення за період з 01 липня 2021 року по 21 липня 2021 року проценти за користування кредитом становили 1% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом - 100 грн на день, а з 22 липня 2021 року по 19 вересня 2021 року проценти за користування кредитом становили 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, відповідно до п.2.3.1.1. договору про споживче кредитування, у розмірі 500 грн.
Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що нарахування процентів за ставкою 1% (зниженою/пільговою) від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом здійснювалося згідно з п. 1.5.2. договору у період з 01 липня 2021 року по 21 липня 2021 року, а за стандартною ставкою (5% від суми залишку кредиту за кожен день користування) у порядку, встановленому пунктами 1.6., 2.3.1.2. договору у період з 22 липня 2021 року по 19 вересня 2021 року, здійснювалося за правилами, встановленими ч. 1 ст. 1048 ЦК України та в межах строку кредитування, з урахуванням пролонгації на строк, що не перевищує 60 днів.
Крім того, відсотки, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України ні первісним кредитором, ні позивачем не нараховувалися і вимоги про стягнення відсотків у якості відповідальності за порушення грошового зобов'язання (неустойки) у цій справі позивачем заявлено не було.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» про стягнення заборгованості за відсотками, що становить 32 100 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. З наведених підстав оскаржуване рішення суду підлягає зміні.
Разом з тим, правильним є висновок суду про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 10 000 грн, оскільки позичальник у встановлений кредитним договором строк не повернула кредит та не здійснила жодних оплат на його погашення. Відповідач розмір заборгованості не спростувала та не подала контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності.
Крім того, суд обґрунтовано відмовив у стягненні з відповідача на користь позивача комісії за видачу кредиту у розмірі 1 000 грн, оскільки положення п.1.5.1. щодо встановлення комісії у вказаному розмірі і становить 10% від суми кредиту одноразово, є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить змінити, збільшивши розмір стягнення кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» за кредитним договором до 42 100 грн, з яких: 10 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 32 100 грн - заборгованість за відсотками. Зважаючи на наведене, апеляційна скарга позивача ТОВ «Діджи Фінанс» підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд цій справі оскаржуване рішення суду змінює, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.
У зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог (97,68%) підлягає стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2 366 грн 20 коп. та 3 549 грн 30 коп. за подання апеляційної скарги, а всього 5 915 грн 50 коп.
Щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій.
У позовній заяві ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 5000 грн. В апеляційній скарзі позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Зі змісту ч. 4 ст. 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 (провадження № 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі № 159/5837/19 (провадження № 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 178/1522/18 (провадження № 61-3157св21).
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» подало до суду договір № 42649746 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року, додаткову угоду № 102231745 від 29 липня 2025 року до договору про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року, детальний опис робіт від 29 липня 2025 року із зазначенням опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також акт надання послуг № 102231745 від 29 липня 2025 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконаних робіт, надання послуг). Розмір витрат на професійну правничу допомогу згідно зазначених документів у суді першої інстанції становить 5 000 грн.
Крім того, на підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги у суді апеляційної інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» подало до суду договір № 42649746 - АБ про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року, додаткову угоду № 102231745 від 09 січня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року, детальний опис робіт від 09 січня 2026 року із зазначенням опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також акт від 09 січня 2026 року про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконаних робіт, надання послуг). Розмір витрат на професійну правничу допомогу згідно зазначених документів у суді апеляційної інстанції становить 4 000 грн.
Умовами договорів № 42649746 про надання правової допомоги від 05 травня 2025 року та № 42649746 - АБ про надання правової допомоги від 05 січня 2026 року, зокрема пунктами 4.6. передбачено, що в акті, зазначеному в п.4.4. договору сторони можуть визначити інший порядок оплати та/чи вартість юридичної допомоги. В цьому випадку сторони керуються умовами акта.
Проте, позивач не надав доказів оплати наданих йому послуг, оскільки згідно з пунктами 4 актів № 102231745 від 29 липня 2025 року та від 09 січня 2026 року (без номера) про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконаних робіт, надання послуг), оплата професійної правничої (правової) допомоги адвокатському бюро здійснюється клієнтом у повному обсязі при підписанні відповідного акта. Згадані акти сторонами підписані 29 липня 2025 року та 09 січня 2026 року відповідно.
У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.
Оскільки ТОВ «Діджи Фінанс» не надало доказів фактичного понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, тобто докази щодо реальності адвокатських витрат з огляду на те, що акт надання послуг надання послуг №102231745 на підтвердження факту надання правової допомоги у суді першої інстанції складений 29 липня 2025 року, а позов поданий до суду 25 вересня 2025 року, а акт (без номера) про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги у суді апеляційної інстанції складений 09 січня 2026 року, а апеляційна скарга подана до суду 12 січня 2026 року, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення таких витрат як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій на загальну суму 9 000 грн з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 грудня 2025 року у цій справі змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102231745 від 30 червня 2021 року у розмірі 42 100 (сорок дві тисячі сто) гривень.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір у розмірі 5 915 (п'ять тисяч дев'ятсот п'ятнадцять) гривень 50 (п'ятдесят) копійок.
У стягненні витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанцій з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий-суддя
Судді: