Справа № 147/1911/25
Провадження № 1-кп/147/88/26
іменем України
18 лютого 2026 року с-ще Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
із секретарем ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
під час розгляду у відкритому підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду обвинувального акта у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003872 від 01.09.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 КК України,
24 жовтня 2025 року до Тростянецького районного суду Вінницької області з Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025240040003872 від 01.09.2025, про обвинувачення ОСОБА_6 .
Ухвалою судді від 27 жовтня 2025 року призначено підготовче судове засідання на підставі обвинувального акта в даному кримінальному провадженні.
03 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 надійшло клопотання про повернення обвинувального акта прокурору.
Доводи зазначеного клопотання обґрунтовуються посиланнями на те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, оскільки: не виконано вимоги викладення в обвинувальному акті фактичних даних, відсутні посилання на докази, невиконання інших вимог КПК на підтвердження повноти, всебічності, об'єктивності досудового розслідування, як передумова ствердження про фактичність даних обвинувального акта; відсутнє формулювання обвинувачення, обвинувальний акт не містить повного викладу фактичних обставин справи щодо події кримінального правопорушення, форми вини, мотиву та способу вчинення злочину, тобто не містить конкретного формулювання обвинувачення, від якого має захищатись обвинувачений; наявна некоректність обвинувачення, як порушення права на захист, слідством не розкрито в чому полягав злочинний умисел, чи були на це у обвинуваченого які-небуть мотиви, якими останній керувався, в чому вони полягали, при яких обставинах обвинувачений вчинив зазначені діяння, не зазначено конкретного місця вчинення події, обов'язкові елементи обвинувачення, такі як мотив, мета не наведено, не містить обвинувальний акт і даних про особу (суб'єкта) вчинення правопорушення і посилання на мотив вчинення ним кримінального правопорушення, не вказано об'єктивної сторони правопорушення та не зазначено, що суб'єкт є Свідком Єгови, який призначений охрещеним служителем; відсутній склад кримінального правопорушення за ст. 408 КК України, оскільки ОСОБА_6 не належить до суб'єктів передбачених ст. 408 КК України, адже, як Свідок Єгови має особисті глибокі релігійні переконання, які не сумісні з проходженням військової служби і не належить до осіб, що підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; обвинувальний акт не містить печатки прокурора, що є порушенням вимог до офіційного документа; порушення презумпції невинуватості; відсутнє зазначення в обвинувальному акті обставин, що пом'якшують покарання, а саме: молодий вік обвинуваченого, його позитивні характеристики, що він несудимий, працював, має на утриманні малолітню дитину, про співпрацю із слідством та прокурорм, тощо.
10 листопада 2025 року через систему «Електронний суд» від захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 надійшло клопотання про доповнення до клопотання про повернення обвинувального акта прокурору. Зокрема до наведених раніше підстав у клопотанні, у сторони захисту виникла додаткова потреба звернути увагу суду на наступне. Фактичні обставини кримінального провадження, що викладені в обвинувальному акті та вважаються встановленими прокурором, є суперечливі та не дають можливості вирішити ряд питань, передбачених ст.314-316 КПК України. Кваліфікуючими ознаками для дезертирства вчиненого шляхом неповернення військовослужбовця до місця служби, законодавством визначено звідки таке неповернення може відбутися. Разом з тим, в обвинувальному акті не вказано звідки ОСОБА_6 не повернувся до місця служби. У обвинувальному акті статус ОСОБА_6 зазначено, як підозрюваний, а не обвинувачений. Обвинувальний акт складено і затверджено 16.10.2025. Разом з тим, згідно з фактичними обставинами кримінального правопорушення зазначених в обвинувальному акті, які прокурор вважає встановленими, ОСОБА_6 було припинено вчинення дезертирства з моменту фактичного затримання. Водночас злочин у формі дезертирства вважається закінченим з моменту, коли винна особа сама припинила злочинне перебування поза військовою службою, або коли її злочинне перебування поза військовою частиною або місця служби припиняється військовим командуванням. Враховуючи, що ОСОБА_6 сам не повернувся до військової частини, а військовим командуванням не було припинено перебування обвинуваченого поза військовою частиною, висновки про припинення дезертирства є нелогічними, що свідчить про некоректність сформульованого обвинувачення, яке не співвідноситься із фактичними обставинами та поняттям самого дезертирства, та вказує на невідповідність обвинувального акта вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України.
Під час підготовчого судового засідання захисник та обвинувачений подане клопотання про повернення обвинувального акта прокурору підтримали з викладених в ньому підстав з урахуванням доводів зазначених у доповненнях до клопотання. Додатково захисник зазначив, що ОСОБА_6 , як Свідок Єгови, не є особою, яка за своїми релігійними переконаннями може бути призвана на військову службу, а отже не може бути суб'єктом передбаченого ст. 408 КК України кримінального правопорушення, що крім іншого узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду та ЄСПЛ. Тобто це також підтверджується тим, що виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням Свідків Єгови, віровчення яких не допускає користування зброєю та для яких будь-яка військова служба, що пов'язана з носінням зброї або не пов'язана з її носінням, є неприйнятною. ОСОБА_6 через свої релігійні переконання клопотав про несення альтернативної служби і таке право не може бути обмежене у період дії воєнного стану.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні заперечував проти клопотання захисника, просив у його задоволенні відмовити, оскільки обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК України. Що стосується формулювання обвинувачення та мотиву вчинення злочину вказав, що обвинувачення в акті сформульовано чітко, форма вини зазначена.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши обвинувальнй акт та додатки до нього, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з положеннями п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.
Відповідно до ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу.
Водночас суд може повернути обвинувальний акт прокурору виключно з підстав невідповідності форми чи змісту такого обвинувального акта положенням ст. 291 КПК України.
Згідно із ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема, якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити: 1) найменування кримінального провадження та його реєстраційний номер; 2) анкетні відомості кожного обвинуваченого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3) анкетні відомості кожного потерпілого (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 3-1) анкетні відомості викривача (прізвище, ім'я, по батькові, дата та місце народження, місце проживання, громадянство); 4) прізвище, ім'я, по батькові та займана посада слідчого, прокурора; 5) виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення; 6) обставини, які обтяжують чи пом'якшують покарання; 7) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 7-1) підстави застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичної особи, які прокурор вважає встановленими; 8) розмір витрат на залучення експерта (у разі проведення експертизи під час досудового розслідування); 8-1) розмір пропонованої винагороди викривачу; 9) дату та місце його складення та затвердження.
За змістом частин 1, 3 статті 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачений цим Кодексом. Зокрема, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень КПК України.
Як роз'яснено Верховним Судом у постанові від 30.01.2024 у справі №686/8506/14-к, повернення обвинувального акта не передбачає поновлення завершеного досудового розслідування. Чинний КПК України чітко відмовився від інституту додаткового розслідування, який існував за КПК 1960 року. Відсутність можливості проведення додаткового розслідування після звернення до суду з обвинувальним актом очевидна з тексту Кодексу. Повернення обвинувального акту не може використовуватися стороною обвинувачення для проведення будь-яких процесуальних дій, крім приведення його у відповідність до вимог ст. 291 КПК, і, відповідно, немає підстав вважати, що після повернення обвинувального акта прокурору може йти мова про будь-яке досудове розслідування, оскільки воно завершене до першого звернення до суду з обвинувальним актом.
Верховний Суд у постанові від 15.04.2024 у справі №753/25892/21 вказав, що сторона обвинувачення після постановлення судом ухвали про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору і до звернення до суду з обвинувальним актом чи клопотанням, які приведено у відповідність до вимог КПК, має право виконати лише ту сукупність процесуальних дій, які є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК та забезпечення виконання ухвали суду. Саме такою є обмеженість обсягу компетенції сторони обвинувачення при отриманні повернутого судом обвинувального акта чи клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Водночас, в ухвалі про повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору суд першої інстанції не вправі зазначати про неповноту чи неправильність досудового розслідування, неправильність кримінально-правової оцінки діяння та про необхідність проведення органом досудового розслідування слідчих (розшукових) дій та/або негласних слідчих (розшукових) дій. Якщо сторона обвинувачення після повернення обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру проводила слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії або приймала процесуальні рішення, які не є необхідними для приведення цього акта чи клопотання у відповідність до вимог КПК та забезпечення виконання ухвали суду, то отримані у кримінальному провадженні за результатами здійснення таких дій докази повинні визнаватись недопустимими, як отримані поза межами строку досудового розслідування.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт містить усі відомості, що передбачені ч. 2 ст. 291 КПК України, у тому числі і ті, що передбачені п.п. 5, 9 ч.2 ст. 291 КПК України, тобто містить виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення, а саме дій ОСОБА_6 , які стороною обвинувачення кваліфіковано за ч.4 ст. 408 КК України. Вимоги про скріплення обвинувального акта прокурором печаткою при його затвердженні норми чинного кримінально-процесуального законодавства не містять.
Зважаючи на вимоги зазначеної норми процесуального закону обвинувальний акт набуває статусу офіційного документа з моменту його затвердження прокурором, який здійснює процесуальне керівництво у цьому кримінальному провадженні. Зазначена норма не містить обов'язкової вимоги щодо необхідності скріплення печаткою підпису уповноваженої особи компетентного органу для надання йому статусу офіційного документа.
З 2019 року Верховний Суд неодноразово висловлювався з цього питання, а саме про відсутність вимог закону про скріплення обвинувального акта печаткою.
Зокрема, у постанові від 27.11.2019 у справі №473/4471/18 Верховний Суд зазначив, що кримінальним процесуальним законом не передбачено скріплення прокурором обвинувального акта печаткою. У постанові від 10.06.2021 у справі №638/1317/19 Верховний Суд вказав, що закон не містить такої вимоги до обвинувальних актів, як скріплення їх печаткою.
Відповідно до змісту обвинувального акта в ньому зазначені час, місце, мотиви та спосіб вчинення інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, які прокурор вважає доведеними.
Разом з тим, суд зауважує, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, серед іншого, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи те, що стороною обвинувачення під час складення обвинувального акта були дотримані зазначені вище вимоги кримінально-процесуального законодавства, суд дійшов висновку про неможливість задоволення клопотання сторони захисту з підстав, на які посилається захисник щодо зазначеного в обвинувальному акті умислу, оскільки суд не може змінювати, доповнювати стратегію обвинувачення так як вона викладається в обвинувальному акті.
Щодо відсутності достатніх доказів, що підтверджують саме прямий умисел на ухилення, який є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину суд зазначає, що матеріали кримінального провадження, у яких можуть міститись докази на підтвердження прямого умислу на ухилення, долучаються стороною обвинувачення під час розгляду кримінального провадження по суті та й тільки тоді можуть бути предметом розгляду, та оцінка судом яких надається виключно у нарадчій кімнаті під час ухвалення судом остаточного рішення.
У будь-якому випадку зазначене формулювання у обвинувальному акті наперед не має значення для суду, оскільки вказані обставини в обвинувальному акті, мають бути доведені прокурором під час розгляду провадження по суті, а прокурор має право змінювати обвинувачення під час судового розгляду, що передбачено положеннями ч.2 ст. 337 КПК України, які надають можливість прокурору під час судового розгляду змінити обвинувачення, висунути додаткове обвинувачення, відмовитися від підтримання державного обвинувачення.
Умисел, як він викладений в обвинувальному акті, тобто свідомі дії обвинуваченого, які були спрямовані на припинення виконання ним своїх прямих обов'язків, покладених на нього, як на військовослужбовця, без наявності відповідних дозволів або розпоряджень командирів, викладений в достатньому обсязі для виконання вимог ст. 291 КПК України та призначення справи до розгляду по суті, та в подальшому буде предметом судового розгляду.
Таке особисте ставлення обвинуваченого до інкримінованого йому злочину саме у виді умислу, включає в себе аспекти психологічного відношення особи, сприйняття та усвідомлення ним дій, завідомо знаючи протиправність таких, та бажаючи настання негативних наслідків, тобто порушення чинного законодавства є предметом розгляду судового провадження та не відноситься до завдань підготовчого судового засідання.
Разом із цим, викладення релігійних переконань обвинуваченого та його віросповідання не відноситься до переліку обов'язкових складових та вимог, які законодавець визначив до обвинувального акта.
Таким чином, стосовно посилань захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 на некоректність формулювання обвинувачення та неповноту викладу фактичних обставин справи, не зазначення мотиву вчинення кримінального правопорушення, форми вини, способу вчинення кримінального правопорушення, тощо, суд вважає їх такими, що не вказують на підстави для повернення обвинувального акта враховуючи специфіку судового розгляду, який відповідно ч.1 ст. 337 КПК України проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, на основі засад змагальності сторін, у підготовчому судовому засіданні суд наділений повноваженнями перевірити повноту і правильність викладених в обвинувальному акті відомостей, які вимагаються ст. 291 КПК України, з правової точки зору, але не вдаючись до їх оцінки, а звідси дійти висновку про можливість чи неможливість здійснення судового розгляду на підставі такого обвинувального акта.
Поза тим неповнота і суперечності, на які вказує сторона захисту, можуть бути усунені в судовому засіданні під час розгляду кримінальної справи по суті і не можуть слугувати підставою для повернення обвинувального акта прокурору.
Ураховуючи викладене, суд вважає доводи захисника у цій частині необґрунтованими, у зв'язку з чим їх не бере.
Таким чином, доводи захисника про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам КПК України, є безпідставними, а тому в задоволенні його клопотання про повернення обвинувального акту прокурору, варто відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 7, 9, 22, 291, 314 КПК України, суд
У задоволенні клопотанні захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 про повернення обвинувального акта прокурору відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали проголошено о 08:20 годині 19 лютого 2026 року.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3