19.02.2026 с-ще Тиврів 145/62/26
1-кп/145/97/2026
Тиврівський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Тиврів кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12025020050000701 від 13.11.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Можайськ Московської області російської федерації, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньою освітою, військовослужбовця, неодруженого, раніше судимого
- 23.12.2021 Тиврівським районним судом Вінницької області за ч. 1 ст. 289 КК України до покарання у виді двох років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування призначеного покарання з іспитовим строком один рік шість місяців;
- 09.03.2023 Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 289, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді 6 років 1 місяця позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 30.05.2024 ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 23.05.2024, невідбутий термін покарання 4 роки 7 місяців 11 днів, відбув до військової частини НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України,
У порушення вимог ст. ст. 1, 2, 3, 5, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 19 Конституції України, молодший сержант військової служби за контрактом ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, 06.10.2025 точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, однак не пізніше 07 години 00 хвилин самовільно залишив місце служби - місце тимчасової дислокації штурмового спеціалізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , що в населеному пункті АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби, понад три доби, до 13.11.2025, тобто до моменту його встановлення працівниками відділу поліції № 3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, та виявлення ОСОБА_4 бажання продовжити несення військової служби, чим припинив вчиняти кримінальне правопорушення.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 молодший сержант військової служби за контрактом ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та проводив час на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Крім того, ОСОБА_4 19.11.2025, діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби, усвідомлюючи суспільно ! небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_3 , що в АДРЕСА_3 , та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до моменту його встановлення працівниками відділу поліції № 3 Вінницького районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, а саме до 25.11.2025.
За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 молодший сержант військової служби за контрактом ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами указаної військової частини правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також учинене ним самовільне залишення військової частини, не повідомляв та з 19.10.2025 по 25.11.2025 проводив час на власний розсуд.
Отже, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, тобто самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 не оспорював час, місце, спосіб, форму вини за інкримінованими йому злочинами, свою вину визнав у повному обсязі, підтвердив обставини їх скоєння, викладені в обвинувальному акті, в тих межах, які пам'ятає, погодився з кваліфікацією його дій.
Суд, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, оскільки проти цього не заперечували учасники судового провадження, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності їх позиції у суду відсутні. Окрім того, учасникам судового провадження роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
ОСОБА_4 у судовому засіданні дав показання, що з 01.06.2023 проходив службу за контрактом в Збройних силах України, а саме у військовій частині НОМЕР_1 . Оскільки він визнаний обмежено придатним, тому був призначений на одну посаду, але фактично виконував інші обов'язки - механіка-водія. Крім того його майже два роки не відпускали у відпустку. З цих причин 06.10.2025, коли перебував за місцем несення служби в с. Троїцьке (Петропавлівка) Синельниківського району Дніпропетровської області, самовільно залишив військову частину та поїхав додому. За місцем проживання в с. Пилява перебував до 13.11.2025, коли був затриманий поліцейськими та доставлений до ВСП. У подальшому повідомив, що має намір продовжити служити у війську, однак не у військовій частині, де був до цього. Однак, 17.11.2025 приїхали з військової частини НОМЕР_1 та забрали його. Він повідомляв, що не бажає проходити службу у вказаній частині, має намір перевестися. Однак на це ніхто не реагував, самостійно перевестися змоги не мав. Ротному повідомляв, що знову самовільно залишить військову частину. Тому 19.11.2025, без дозволу командування, поїхав додому в с. Пилява, де 25.11.2025 був затриманий працівниками поліції. Визнає, що двічі самовільно залишив військову частину, двічі терміном більше трьох днів, під час воєнного стану, при цьому розумів, що за це є кримінальна відповідальність. Весь час, коли перебував в СЗЧ знаходився вдома, за цей час не лікувався. Зазначив, що щиро розкаюється у вчиненому та бажає продовжити служити.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 зазначила, що ОСОБА_4 визнав свою вину у повному обсязі, надав показання про обставини вчинених ним кримінальних правопорушень, які узгоджуються з відомостями, викладеними в обвинувальному акті, фактичні обставини справи учасниками не оспорюються. Дії ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч.5 ст. 407 КК України, тому враховуючи особу обвинуваченого, обставини справи, просить призначити покарання у виді шести років позбавлення волі та відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком суду від 09.03.2023, остаточно призначити 7 років позбавлення волі.
Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 зазначила, що її підзахисний визнав вину у вчиненому, щиро розкаявся, має позитивні характеристики, шкоди даним правопорушенням завдано не було, бажає проходити військову службу. Просила призначити мінімальний термін покарання і застосувати вимоги ст. 69, 70 КК України.
Суд вважає показання обвинуваченого ОСОБА_4 є достовірними, правдивими, належними та допустимими, оскільки вони не спростовуються, а навпаки підтверджуються наданими письмовими доказами.
Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
У силу ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.
Відповідно до ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Будь-яких вагомих, достовірних доказів, які надають розумні підстави сумніватися у доведеності вини ОСОБА_4 у судовому засіданні не встановлено.
З огляду на викладене, суд, враховуючи позицію обвинувачення та визнання обвинуваченим вини, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 «поза розумним сумнівом» знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду кримінального провадження та вважає, що його дії правильно кваліфіковані за за ч. 5 ст.407 КК України - самовільне залишення місця служби військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану.
Отже, суд, за внутрішнім переконанням, дійшов висновку про те, що встановлені судом обставини дозволяють ухвалити обвинувальний вирок щодо обвинуваченого ОСОБА_4 .
Під час вирішення питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд керується вимогами ст. 65-67 КК України, приймає до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання та слідує принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.
Під час обрання виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.
З вимоги про судимість установлено, що обвинувачений ОСОБА_4 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності. Востаннє вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2023 ОСОБА_4 засуджений зач. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 289, ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 185, ч. 4 ст. 185, ч. 2 ст. 289, ч. 1 ст.70, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у виді 6 років 1 місяця позбавлення волі, звільнений умовно-достроково 30.05.2024 ухвалою Літинського районного суду Вінницької області від 23.05.2024, невідбута частина покарання 4 роки 7 місяців 11 днів, відбув до військової частини НОМЕР_1 .
Так, суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 виду та міри покарання, бере до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України, є тяжкими злочинами, конкретні обставини кримінального провадження, їх наслідки, дані про особу обвинуваченого, зокрема, ОСОБА_4 раніше судимий, в період умовно-дострокового звільнення вчинив нові умисні тяжкі злочини, неодружений, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебував та не перебуває, характеризується посередньо.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд визнає щире каяття.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 суд визнає рецидив злочинів.
Отже, у урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, суд вважає, що останньому відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті, передбаченої ч. 5 ст. 407 КК України.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України, та буде необхідним, справедливим і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, водночас, не порушить справедливий баланс між вказаними інтересами суспільства та правами громадянина ОСОБА_4 .
Згідно з ч. 4 ст. 81 КК України у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
Відповідно до п. 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» маючи на увазі, що при визначенні покарання за правилами ст. 71 КК до покарання за новим вироком повністю або частково приєднується невідбута частина покарання за попереднім вироком, суди повинні точно встановлювати невідбуту частину основного й додаткового покарань і зазначати їх вид та розмір у новому вироку. Невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати: частину покарання, від відбування якого особу звільнено умовно-достроково (статті 81 КК).
Отже, враховуючи, що ОСОБА_4 має невідбуту частину покарання у виді 4 років 7 місяців 11 днів позбавлення волі за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2023, у період невідбутої частини покарання вчинив нові кримінальні правопорушення, тому суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 71 КК України та призначити остаточне покарання обвинуваченому за сукупністю вироків.
Щодо позиції захисника з приводу застосування ст. 69, 75 КК України, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 69, 75 КК України до винної особи, яка засуджується за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану, не можна призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення, а також звільнити її від відбування призначеного покарання з випробуванням.
Згідно з протоколом затримання ОСОБА_4 затримано в порядку ст. 208 КПК України 25.11.2025. У межах цього кримінального провадження ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.11.2025 ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який було неодноразово продовжено ухвалами Тиврівського районного суду Вінницької області.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_4 слід зарахувати у строк покарання період його тримання під вартою під час досудового розслідування та судового розгляду з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі з 25.11.2025 по дату набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 слід рахувати з дати набрання вироком законної сили.
Застосований до обвинуваченого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили необхідно залишити без змін.
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Цивільний позов не заявлявся.
Витрати на залучення експертів відсутні.
Керуючись ст. 12, 50-53, 55, 63, 65-67, 71, 407 КК України, ст. 366-368, 369, 370, 374 КПК України,
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2023, призначивши ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 6 (шести) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання строк попереднього ув'язнення (тримання під вартою) ОСОБА_4 з моменту його затримання в порядку ст. 208 КПК України з 25 листопада 2025 року до набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити без змін - тримання під вартою, але не довше, ніж на 60 днів.
Вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів обвинуваченим - з моменту вручення йому копії вироку, рештою учасників процесу - з моменту його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Тиврівський районний суд Вінницької області.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги, судове рішення набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.
Копію вироку суду після його проголошення негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Суддя ОСОБА_1