Справа № 727/16323/25
Провадження № 3/727/130/26
19 лютого 2026 року м.Чернівці
Суддя Шевченківського районного суду м. Чернівці Танасійчук Н.М., розглянувши справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 , за ст.184 ч.1 КпАП України,-
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №980036 від 12.12.2025 року, ОСОБА_1 ставиться в провину те, що вона не виконує свої батьківські обов'язки, щодо навчання та виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , який, перебуваючи в приміщені ліцею № 18 що по вул.. Сергія Скальда 26В в м.Чернівці вчинив дрібне хуліганство, а саме образливо чіплявся до свого однокласника ОСОБА_3 , штовхнув його внаслідок чого останній впав та отримав тілесні ушкодження, своїми діями чи бездіяльністю ОСОБА_1 порушила вимоги ст..184 ч.1 КУпАП.
В судове засідання ОСОБА_1 не з'явилася, спрямувала до суду письмові пояснення в яких заперечила обставини зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення, своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 184 ч.1 КпАП України не визнала, в наданих суду поясненнях зазначила, що в її діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ст. 184 ч 1 КУпАП.
Дослідивши письмові матеріали справи, пояснення ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження, у зв'язку з недоведеністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, виходячи з наступного.
Так, згідно ст.245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Адміністративна відповідальність за ч.1 ст. 184 КпАП України настає за ухилення батьків та осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Об'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КпАП України, проявляється у невиконанні батьками або особами, які їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей, а саме: залишення впродовж тривалого строку потерпілого без будь-якого нагляду; ухилення від виховання дітей (у т. ч. незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям); незабезпечення потерпілим безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці; невжиття заходів щодо їх лікування; безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності; штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.
Неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов'язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов'язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності.
Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Відповідно до ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Стаття 150 Сімейного кодексу України передбачає, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний і моральний розвиток, батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Преамбула Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-ІІІ) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
За визначенням термінів, наведених у статті 1 цього Закону, дитина - особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше; дитинство - період розвитку людини до досягнення повноліття; забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити; охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні (ст. 2 Закону № 2402-ІІІ).
Відповідно до статті 6 цього Закону кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я. Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України (ст. 8 Закону № 2402-ІІІ).
Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону (ч. 6 ст. 12 Закону № 2402-ІІІ).
Відповідно до статті 35 Закону № 2402-ІІІ особи, винні у порушенні вимог законодавства про охорону дитинства, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законів України.
Аналіз приписів Закону № 2402-ІІІ дає змогу дійти висновку, що під невиконанням обов'язків щодо виховання дітей варто розуміти різні форми бездіяльності, у результаті яких відсутня належна турбота про виховання неповнолітніх. Ухилення батьків та осіб, що їх замінюють від виконання своїх обов'язків може виражатися в тому, що вони не піклуються про моральне виховання, фізичний розвиток дітей і зміцнення їхнього здоров'я, тощо.
Отже, правовою підставою для покладення відповідальності на батьків за ч.1 ст.184 КпАП України є наявність ознак та елементів складу правопорушення, що полягає в невиконанні батьками обов'язків щодо утримання, виховання, навчання, захисту прав та інтересів неповнолітніх.
Відповідно до ч. 2 п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Таким чином, ухиленням від виконання батьківських обов'язків не повинна вважатися будь-яка дія, а вважатиметься невиконання обов'язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.
Так, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД №980036 від 12.12.2025 року, ОСОБА_1 ставиться в провину те, що вона не виконує свої батьківські обов'язки, щодо навчання та виховання свого малолітнього сина ОСОБА_2 , який, перебуваючи в приміщені ліцею № 18 що по вул.. Сергія Скальда 26В в м.Чернівці вчинив дрібне хуліганство, а саме образливо чіплявся до свого однокласника ОСОБА_3 , штовхнув його внаслідок чого останній впав та отримав тілесні ушкодження.
Протокол про адміністративне правопорушення, як процесуальний документ, є актом обвинувачення, та повинен відповідати вимогам ст. 256 КУпАП, зокрема, щодо зазначення суті вчиненого правопорушення.
Разом з тим, у протоколі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 не вказано, в чому конкретно полягає ухилення останньої від виконання нею обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання її малолітнього сина, в яких її діях вбачаються ознаки правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КпАП України.
Неконкретність обвинувачення порушує право на захист особи, що притягається до адміністративної відповідальності, оскільки не дозволяє належним чином організувати ефективний захист своїх інтересів, а також позбавляє суд можливості належним чином перевірити твердження органу, який склав протокол, про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 54 Закону України «Про освіту» педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов'язані захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров'ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам.
Згідно абз.22 ч.4, ч.5ст. 38 Закону України «Про повну загальну середню освіту» керівник закладу загальної середньої освіти зобов'язаний створювати в закладі загальної середньої освіти безпечне освітнє середовище, забезпечувати дотримання вимог щодо охорони дитинства, охорони праці, вимог техніки безпеки. Керівник закладу загальної середньої освіти має права та обов'язки педагогічного працівника, визначені Законом України «Про освіту», та несе відповідальність за виконання обов'язків, визначених законодавством, установчими документами закладу освіти і строковим трудовим договором.
Підпункт 1 пункту 1, підпункти 1,5,7 пункту 6 розділу IV Положення про організацію роботи з охорони праці та безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу в установах і закладах освіти, затвердженого наказом МОН України 26 грудня 2017 року №1669 визначають, що: керівник закладу освіти (ректор, директор, завідувач) є відповідальним за створення безпечних умов освітнього процесу згідно із законодавством про охорону праці, цим Положенням. Вчитель, учитель, класовод, куратор групи, класний керівник, вихователь є відповідальним за збереження життя і здоров'я здобувачів освіти під час освітнього процесу; здійснюють контроль за виконанням здобувачами освіти правил (інструкцій) з безпеки; проводять профілактичну роботу серед здобувачів освіти щодо вимог особистої безпеки у побуті (дії у надзвичайних ситуаціях, дорожній рух, участь у масових заходах, перебування в громадських місцях, на об'єктах мережі торгівлі тощо).
Отже, аналізуючи вищевказані норми законодавства та враховуючи те, що подія трапилася під час перебування малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на навчанні у ліцеї, у суду немає підстав вважати, що ОСОБА_1 , будучи мамою малолітнього ОСОБА_2 , ухилилася від виконання батьківських обов'язків, оскільки саме на працівників навчального закладу, на час перебування учнів у ньому, покладається обов'язок слідкувати та контролювати поведінку учнів класу, створювати безпечні умови освітнього процесу задля запобігання уникнення між вказаними учнями конфлікту, у тому числі бійки між ними.
Виходячи із практики ЄСПЛ, а також враховуючи вимоги ст.ст.7, 254, 279 КпАП України суд повинен розглядати справу не інакше, як на підставі та в межах протоколу про адміністративне правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 КпАП України.
Всі викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повинні бути належним чином перевірені та доводитися сукупністю належних і допустимих доказів.
При цьому, суд не вправі самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Положення ч.ч.1,2 ст.7 КпАП України передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Відповідно до вимог ст.245 КпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин (ст. 248).
Відповідно до статті 252 КпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280).
Пунктом п.1 ст.247 КпАП України провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі ст.284 Кодексу України про адміністративні правопорушення при наявності обставин, передбачених статтею 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення виноситься постанова про закриття справи.
Таким чином, перевіривши докази у справі на допустимість, проаналізувавши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не підтверджена наявними доказами, а відтак провадження у справі підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Керуючись статтями 7, 184, 245, 247, 256, 278, 280 КпАП України, суд,-
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 за ч. 1 ст. 184 КУпАП, закрити, у зв'язку з відсутністю в діях останньої складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Чернівецького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: Н.М.Танасійчук