Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/1312/26
Номер провадження 2-а/711/20/26
Іменем України
19 лютого 2026 року суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Демчик Р.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
встановив:
16.02.2026 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_2 №175/О від 21.01.2025 року та закрити провадження у справі.
Разом із позовною заявою до суду надійшло клопотання позивача, в якому він просить, у випадку пропущення строків на оскарження просить поновити вказаний строк на оскарження постанови, оскільки про існування штрафу та оскаржуваної постанови він дізнався в грудні 2025 року коли був заблокований його пенсійний рахунок. 19.12.2025 року для ознайомлення з постановою та справою звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але йому було відмовлено. 24.12.2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 07.02.2026 року получив відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності отримав у Черкаському ДВС.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд приходить до наступних висновків.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
При цьому звернення до суду має здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
У пункті 570 рішення у справі ВАТ "Нафтова компанія Юкос проти Росії" Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, суд звертає увагу на те, що зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 ЄСПЛ зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, згідно з практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4)ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.
Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Вказане узгоджується із висновками, відображеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі №9901/405/19.
Відповідно до ч.2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Як вбачається із змісту постанови №175/О по справі про адміністративне правопорушення за частиною3 статті 210-1 КУпАП, вона прийнята начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 21.01.2025 року, а з позовом позивач звернувся до суду 16.02.2026 року - більш ніж через рік з дня прийняття оскаржуваної постанови.
Так, обґрунтовуючи клопотання про поновлення процесуального строку, позивач посилається на те, що про існування штрафу та оскаржуваної постанови він дізнався в грудні 2025 року коли був заблокований його пенсійний рахунок. 19.12.2025 року для ознайомлення з постановою та справою звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , але йому було відмовлено. 24.12.2025 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 . 07.02.2026 року получив відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_2 . Постанову про притягнення його до адміністративної відповідальності отримав у Черкаському ДВС.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, щодо дотримання процесуальних строків. Вимоги до позовної заяви передбачені статтями 160 та 161 КАС України.
Таким чином, особа, яка має намір подати позов, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту позовної заяви (її підписання, підтвердження повноважень представника тощо), в тому числі процесуальних строків її подачі.
Слід зазначити, що 18.01.2025 року стосовно позивача був складений протокол №175/О про адміністративне правопорушення. Позивач був присутній при складанні протоколу оскільки в ньому містяться пояснення позивача щодо незгоди з діями відповідача та його підпис.
Крім цього позивачем не зазначено коли саме в грудні 2025 року він дізнався про наявність оскаржуваної постанови, і коли саме він отримав вказану постанову у Черкаському ДВС та не надано доказів про таке.
Між тим, ті обставини, які ним вказані у заяві про поновлення пропущеного строку щодо звернення до суду з позовом, не є тими обставинами, які можливо вважати непереборними та такими, що унеможливили своєчасне звернення до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Отже, на думку судді, позивачем не наведено поважних причин, які б унеможливили його звернення до суду в межах установленого КАС України строку, а обставини, на які він посилається, не свідчать про існування будь-яких перешкод у реалізації ним свого права на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів. Крім того, будь-яких інших обставин щодо поважності причин пропуску процесуального строку, позивачем не наведено.
Суд зауважує, що, застосовуючи процедурні правила, варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи Волчлі проти Франції, ТОВ Фріда проти України).
Таким чином, суд, враховуючи обізнаність позивача з існуванням порушеного права, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивача, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що останній не навів поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від волі позивача своєчасно звернутись за судовим захистом.
З огляду на наведене, суддя дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду, а причини його пропуску, наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку (строку звернення до суду) є неповажними, у зв'язку з чим суддя приходить до висновку про відмову в задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Крім того, частиною 8 ст.160 та ч. 3 ст. 161 КАС України передбачено, якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. До позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2020 року по справі №543/775/17 (провадження № 11-1287апп18) зроблено висновок, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (далі - Закон №3674), які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.
Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. У такій формі в цьому пункті втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом. Однак, практика Європейського Суду з прав людини свідчить, що це право не є абсолютним. Воно може підлягати законним обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності позовних заяв.
У рішенні від 14грудня 2011року №19-рп/2011Конституційний Суд України встановив, що конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Проте, позивачем до позовної заяви не додано документа, що підтверджує сплату судового збору, чи документа, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відтак, позовна заява подана без додержання вимог, викладених у ст.160, 161 КАС України.
Підпунктом 1 п.3 ч.2 ст.4 Закону № 3674 передбачено, що за подання до адміністративного суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.04.2020 року по справі №543/775/17 (провадження № 11-1287апп18) вказала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, тому у справах про оскарження постанов у справах про адміністративні правопорушення ставка судового збору за подання позовної заяви складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що, станом на день подачі позивачем позову, складає 665 грн. 60 коп. (3328 х 0,2).
Згідно із ч. 1, 2 ст.169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачу необхідно сплатити судовий збір у сумі 665,60 грн. на реквізити Придніпровського районного суду м. Черкаси (Отримувач коштів: ГУК у Черк.обл./Придніпр.р-н/22030101; Код отримувача: 37930566; Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); Рахунок отримувача: UA968999980313141206000023765; Код класифікації доходів бюджету: 22030101; Призначення платежу: 101 3351411069; Судовий збір, за позовом ОСОБА_3 , Придніпровський районний суд м. Черкаси) та надати підтверджуючі документи про сплату судового збору, або про звільнення від його сплати.
Таким чином, усуваючи недоліки позовної заяви, позивачу необхідно надати до суду клопотання про поновлення процесуального строку, з зазначенням поважних причин його пропуску та надати до суду документ, який свідчить про сплату судового збору, або надати документ про звільнення від сплати судового збору.
На підставі викладеного та керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248, 256 КАС України, суд -
постановив:
Визнати неповажними підстави для поновлення строку звернення до суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - залишити без руху.
Повідомити позивача про необхідність виправити недоліки позовної заяви, а саме:
- надати до суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, в якій вказати інші підстави та докази на підтвердження поважності причин пропуску такого строку;
- надати до суду документи, які свідчать про сплату судового збору, або документи, які свідчать про звільнення від його оплати.
Встановити позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти днів з моменту отримання даної ухвали.
Невідкладно повідомити позивача про необхідність виправити зазначені недоліки.
Роз'яснити позивачу, що у разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заява буде вважатися неподаною та повернута заявнику з усіма доданими до неї документами.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Р. В. Демчик