Справа №: 630/1431/25
Провадження № 1-кп/630/14/26
Іменем України
10 лютого 2026 року м. Люботин
Люботинський міський суд Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Люботин Харківської області обвинувальний акт за кримінальним провадженням № 12025221050000139 у відношенні:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Люботин Харківської області, громадянина України, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2, ч. 1 ст. 110, ч. 1 ст. 436-1, ч. 2 ст. 436-1, ч. 2 ст. 114-2 КК України, -
Прокурором Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 , яку включено до групи прокурорів, уповноважених на підтримання обвинувачення у кримінальному провадженні, подано до суду клопотання від 04 лютого 2026 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 , на строк 60 днів.
Клопотання обґрунтовано тим, що наразі ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, в тому числі віднесених до категорії тяжких злочинів, а також наявні ризики, передбачені п.п. 1, 2, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувались слідчим суддею при застосуванні заходу запобіжного заходу та його продовження, вони не відпали і продовжують існувати, а жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти цим ризикам; і що на даний час обставини, які вказують на такі ризики, не змінились.
В судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 подане клопотання підтримала та просила його задовольнити, виходячи з обставин, викладених у такому клопотанні. Крім того прокурор посилалася на те, що наразі в умовах воєнного стану та з огляду на кваліфікацію дій ОСОБА_4 за статтями 110, 114-2 КК України суд має право відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України при постановленні ухвали про застосування запобіжного у вигляді тримання під вартою не визначати розмір застави. Тому прокурор просила при постановленні ухвали про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не визначати для ОСОБА_7 розмір застави.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 в судовому засіданні виступив проти задоволення клопотання прокурора, зауважив на тому, що прокурором не надані докази на підтвердження існування ризиків заявлених у клопотанні, оскільки ОСОБА_4 не має змоги впливати на свідків чи спотворити або знищити докази у кримінальному провадженні, а тим більше відсутні підстави стверджувати про можливість вчинення ним нових злочинів. Від так саме лише тяжкість покарання, яке може бути призначене ОСОБА_4 , не може бути виключною підставою для продовження тримання обвинуваченого під вартою. Захисник також просив врахувати під час вирішення клопотання прокурора по суті відомості про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не має судимостей, проживає з батьком похилого віку, який за станом свого здоров'я потребує допомоги в побуті та при пересуванні містом, а також те, що ОСОБА_4 сплачує аліменти на утримання своїх дітей. В сукупності це вказує на наявність у ОСОБА_4 міцних соціальних зв'язків, що виключає існування ризиків, на які посилається прокурор. Тому захисник просив при постановлені ухвали про продовження запобіжного заходу визначити заставу як альтернативний запобіжний захід в сумі, яку дружина обвинуваченого та його родичі могли б сплатити.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав промову свого захисника та просив надати йому можливість внести заставу. Додатково, відповідаючи на запитання суду, ОСОБА_4 пояснив, що він не має чинного військово-облікового документу, у нього було лише приписне свідоцтво, видане військоматом до набуття повноліття, і що від початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України він не докладав зусиль для оформлення військово-облікових документів та не проходив військово-лікарську комісію для визначення придатності для проходження військової служби. Останнім часом, до свого затримання, він намагався не виходити на вулицю і постійно перебував вдома.
Вислухавши промови учасників провадження, дослідивши подане прокурором клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Під час досудового розслідування до обвинуваченого ОСОБА_4 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ «Харківський слідчий ізолятор» строком до 30 жовтня 2025 року включно.
Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 29 жовтня 2025 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований у відношенні ОСОБА_4 , був продовжений на строк 60 днів, тобто до 27 грудня 2025 року включно, без визначення застави.
Також ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 17 грудня 2025 року запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований у відношенні ОСОБА_4 , був продовжений на строк 60 днів, тобто до 14 лютого 2026 року включно, без визначення застави.
Згідно зі ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту. До спливу подовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не завершене до його спливу.
Ч. 5 ст. 199 КПК України передбачено, що суддя зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор, слідчий не доведе, що обставини, зазначені у частині третій цієї статті, виправдовують подальше тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.
Таким чином, підставою для продовження тримання особи під вартою є, зокрема, встановлення, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні двох кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, одне з яких віднесене до категорії тяжких злочинів, та у вчиненні чотирьох кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, два з яких також віднесені до категорії тяжких злочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 176 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме тримання під вартою.
Під час вирішення на стадії досудового розслідування по суті клопотання слідчого про зміну застосованого раніше до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою слідчим суддею було взято до уваги обґрунтованість підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, у вчиненні який наразі обвинувачується ОСОБА_4 , і що саме через збільшення обсягу повідомленої підозри суттєво підвищились ризики можливого переховування ОСОБА_4 від органу досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків та вчинення нових кримінальних правопорушень чи продовження кримінальних правопорушень, в яких підозрювався ОСОБА_4 .
При вирішенні питання про доцільність продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою суд враховує тяжкість покарання, що загрожує йому у разі визнання винуватим у кримінальних правопорушень, у вчиненні яких він обвинувачується, і що через це рівень існуючих ризиків не зменшився.
Керуючись принципом презумпції невинуватості, наразі не вирішується наперед процесуальна перспектива пред'явленого обвинувачення, а лише надається аналіз обґрунтованості пред'явленого обвинувачення, суспільної небезпеки злочинних дій, в яких обвинувачується ОСОБА_4 .
При наданні оцінки наявності ризиків суд приймає до уваги тяжкість покарання, яке може бути призначене обвинуваченому уразі визнання його винним у кримінальних правопорушеннях, у вчиненні яких він обвинувачується - до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна. Наведене може вказувати на наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, - переховування від суду, що може перешкодити здійсненню судового провадження та його завершення у найкоротші строки.
Разом з цим, слід взяти до уваги ту обставину, що на даний час в межах з'ясування та перевірки обставин обвинувачення є потреба у допиті свідків обвинувачення. Суд вважає, що існує ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та він є актуальним, оскільки під незаконним впливом розуміється не тільки активний фізичний вплив, погрози тощо, а також прохання, вмовляння, підкуп тощо.
Щодо іншого ризику, на який посилається прокурор у поданому клопотанні, - вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень, подібних до тих, у вчиненні яких він обвинувачується, суд дійшов висновку, що такий ризик значно зменшився у порівнянні з періодом перебування ОСОБА_4 під цілодобовим домашнім арештом, оскільки обвинувачений перебуває під контролем установи попереднього ув'язнення, де суттєво обмежений доступ до мережі Інтернет і мобільних месенджерів. Але не виключена можливість продовження вчинення ОСОБА_4 інших подібних кримінальних правопорушень уразі припинення дії запобіжного заходу, застосованого до нього на підставі ухвали слідчого судді.
Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи прокурора про наявність ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є обґрунтованими.
Існування ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України в судовому засіданні прокурором не доведено належними доказами.
Доводи захисника ОСОБА_5 , висловлені проти клопотання прокурора, щодо наявності у обвинуваченого соціальних зв'язків на думку суду не зменшують існуючих ризиків, оскільки, по-перше, вони в певній мірі враховані слідчим суддею під час вирішення по суті клопотання сторони обвинувачення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а по-друге, в існуванні саме міцних соціальних зв'язків виникає сумнів через те, що аліменти на утримання молодшої дитини обвинуваченого фактично сплачуються сторонньою особою та в період перебування обвинуваченого під дією запобіжного заходу, що розцінюється судом як штучне створення доказів.
Інші доводи захисника - наявність у обвинуваченого ОСОБА_4 батька похилого віку, який є пенсіонером та має захворювання, через які потребує допомоги з боку обвинуваченого, судом взяті до уваги. Але це не зменшує існуючих ризиків, обумовлених сутністю пред'явленого обвинувачення, оскільки наразі існує можливість надання дружиною обвинуваченого ОСОБА_8 допомоги батькові обвинуваченого.
Вирішуючи питання про продовження строків тримання під вартою, суд оцінює в сукупності всі обставини, у тому числі суспільну небезпечність злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, дані про його особу, наявність ризиків, які суд вважає доведеними. Суд визнає, що інтереси суспільства значною мірою переважають інтереси забезпечення права на свободу обвинуваченого ОСОБА_4 , незважаючи на існування презумпції невинуватості.
Суд визначає, що обставини, які стали підставою для продовження строку тримання ОСОБА_4 під вартою, не змінилися та не відпали, а будь-яких нових даних, які б свідчили про можливість забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого шляхом застосування застави, стороною захисту не надано.
За таких обставин раніше застосований до обвинуваченого запобіжних захід слід продовжити з метою запобігання існуючим ризикам, передбаченим п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на строк 60 днів.
Частиною 4 ст. 183 КПК України передбачено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 Кримінального кодексу України.
Отже суд, керуючись ч. 4 ст. 183 КПК України, при постановленні даної ухвали, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, вважає за необхідне не визначати обвинуваченому ОСОБА_4 розмір застави, оскільки він обвинувачується у вчиненні злочинів, зокрема, проти основ національної безпеки України.
Разом із тим, оцінюючи доводи захисника про те, що застава як альтернативний запобіжний захід буде достатнім для забезпечення процесуальної поведінки обвинуваченого, суд бере до увагу ту обставину, що уразі внесення застави обвинувачений буде звільнений з-під варти та матиме можливість вільно пересуватися, що може підсилити існуючи ризики, та з огляду на пояснення ОСОБА_4 про відсутність у нього належним чином оформлених військово-облікових документів не можна виключити випадок мобілізації обвинуваченого до лав ЗСУ, що може призвести до затягування строків розгляду судового розгляду або неможливості його завершення в розумні строки.
Керуючись ст.ст. 314-316, 336 КПК України, суд -
Клопотання прокурора Харківської окружної прокуратури Харківської області ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 задовольнити.
Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, застосований у відношенні ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на строк 60 днів, тобто до 10 квітня 2026 року включно, без визначення застави.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її проголошення, а обвинуваченим у цей же строк з дня отримання копії ухвали.
Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суддя ОСОБА_1