Справа № 275/605/25
18 лютого 2026 року с-ще Брусилів
Брусилівський районний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді Данилюк О. С.
за участю секретаря судового засідання Марієвської Н.А.,
представника відповіда адвоката Сидорчук О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у с-щі Брусилів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженої відповідальністю «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, -
Позивач ТОВ «Дніпрофінансгруп» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, в обґрунтування позовних вимог зазначивши наступне. Так, між Фермерським господарством «Дейнеко» та ВАТ КБ «НАДРА» 09.07.2008 року було укладено кредитний договір № 01/02/КФГ/2008-980, на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав ФГ «Дейнеко» кредитні кошти на суму 500 000 грн. Того ж дня, з метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ВАТ КБ «НАДРА» були укладені договори поруки, відповідно до яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у разі невиконання ФГ «Дейнеко» умов кредитного договору стають солідарними боржниками та відповідають перед банком всім своїм майном, яке їм належить на праві власності, та особистими коштами. У зв'язку з невиконанням основного зобов'язання за вказаним кредитним договором ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Брусилівського районного суду Житомирської області з позовною заявою про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2010 року у цивільній справі № 2-167/10 позовні вимоги ПАТ КБ «НАДРА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01/02КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року були задоволені та стягнуто солідарно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «НАДРА» 350 889 грн. 42 коп. в якості заборгованості по кредитному договору № 01/02/КФГ/2008-980 від 09 липня 2008 року, в тому числі: 298 192 грн. 40 коп. в якості залишку по договору; 23 516 грн. 15 коп. заборгованість по відсотках; 16 708 грн. 29 коп. в якості пені за несвоєчасну сплату кредиту; 11 796 грн. 17 коп. заборгованість по комісії; 676 грн. 41 коп. в якості пені за порушення строку сплати процентів. При цьому зазначене судове рішення на даний час не виконане.
Згідно Договору № GL48N718070_Ur_ 4 про відступлення прав вимоги, укладеного 13 серпня 2020 року та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 1170, право вимоги за кредитним договором № 01/02/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, укладеним ВАТ КБ «НАДРА», перейшло до ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп», в тому числі до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, а саме до ФГ «Дейнеко», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позивач зазначив, що за умовами згаданого вище договору поруки, укладеного між ВАТ КБ «НАДРА» та ОСОБА_3 , за невиконання зобов'язань позичальником ФГ «Дейнеко» за кредитним договором ОСОБА_3 як поручитель відповідає всім належним їй майном. З огляду на таке, вважає, що згідно ст. 625 ЦК України наявні підстави для стягнення з ОСОБА_3 за договором поруки інфляційних втрат та 3%річних, нарахованих за період існування прострочення виконання грошового зобов'язання за кредитним договором по поверненню тіла кредиту та сплаті відсотків за користування ним, встановленим судовим рішенням. При цьому розмір нарахованих інфляційних втрат за період з 01.05.2017 року по 23.02.2022 року згідно розрахунку позивача становить 165 506, 98 грн., розмір 3% річних складає 50 729, 96 грн., а всього 216 236, 94 грн., які й просив стягнути з відповідачки ОСОБА_3 на його користь разом з понесеними судовими витратами.
Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 01.07.2025 року у вказаній цивільній справі було відкрито загальне позовне провадження і призначено підготовче судове засідання.
Від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сидорчук О.Є. до суду надійшов відзив на позовну заяву ТОВ «Дніпрофінансгруп», за змістом якого пред'явлені позовні вимоги вона не визнала через наступне. Так, зазначила, що дійсно між ФГ «Дейнеко» та ПАТ КБ «НАДРА»(правонаступник ВАТ КБ «НАДРА») 09.07.2008 року було укладено кредитний договір № 01/02/КФГ/2008-980, на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав ФГ «Дейнеко» кредитні кошти на суму 500 000 грн. Після цього, з метою забезпечення виконання даного зобов'язання боржником відповідачка ОСОБА_1 поручилась перед позивачем за виконання вказаного основного грошового зобов'язання у даному розмірі, уклавши договір поруки від 09.07.2008 року. Вказала, що ФГ «Дейнеко», було припинено 06.05.2014 в результаті ліквідації. Так, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 01.04.2014 року у справі № 19/30-Б було вирішено ліквідувати юридичну особу банкрута - Фермерське Господарство «Дейнеко» та вважати погашеними вимоги кредиторів, в тому числі й ПАТ КБ «Надра» в розмірі 416 622, 90 грн. основного боргу та 73 869, 73 грн. неустойки.
Таким чином, ПАТ КБ «НАДРА» був кредитором у справі № 19/30-Б про визнання банкрутом Фермерського господарства «Дейнеко», що розглядалася Господарським судом Житомирської області. При цьому, станом на 01.04.2014 року усі вимоги ПАТ КБ «НАДРА» до ФГ «Дейнеко» є погашеними, що у свою чергу свідчить про факт припинення основного зобов'язання, забезпеченого порукою. Отже, вважає вимоги позивача до ОСОБА_1 як поручителя за договором поруки безпідставними, оскільки договір поруки є припиненим, що свідчить про неможливість пред'явлення будь-яких вимог до поручителя, у тому числі за ст. 625 ЦК України.
Також вважає, що позивач не є правонаступником ВАТ «КБ «НАДРА» у правовідносинах по стягненню заборгованості. Так, вказала, що дійсно рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2010 року у цивільній справі № 2-167/10 позовні вимоги ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року було задоволено та стягнуто солідарно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «НАДРА» 350 889 грн. 42 коп. в якості заборгованості по кредитному договору № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09 липня 2008 року. При цьому відповідно до ухвали Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.10.2022 року у справі № 2-167/10 за заявою ТОВ «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчих листах по справі № 2-167/10 було встановлено, що виконавчі листи на виконання судового рішення у справі не видавались та до Брусилівського відділу державної виконавчої служби на примусове виконання виконавчі листи не надходили та на виконанні не перебувають, через що суд не знайшов підстав вважати заявника правонаступником ВАТКБ «НАДРА» у правовідносинах по стягненню заборгованості по кредитному договору № 01/01/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, укладеному з ФГ «Дейнеко».
Крім того, вважає, що за усталеною судовою практикою ВС позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується трьома роками, які передували подачу позову. При цьому в даному випадку, зважаючи на дату подання позову, інфляційні втрати та 3 % річних мають бути обмежені періодом з 27.06.2022 по 27.06.2025, які до того ж заборонено законом стягувати в період дії воєнного стану в Україні згідно п. 18 Перехідних та прикінцевих положень ЦК України.
Також зазначила, що строк позовної давності за основним зобов'язанням, яке випливає з кредитного договору № 01/01/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, укладеного ВАТ КБ «НАДРА» з ФГ «Дейнеко», сплинув 13.07.2013 року, оскільки кінцевою датою повернення кредитних грошових коштів було 12.07.2010 року, тому пред'явлення позовної вимоги за акцесорним зобов'язанням, обумовленим договором поруки від 09.08.2008 року, на думку представника, є також неможливим.
Просила у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» відмовити.
Від позивача ТОВ «Дніпрофінансгруп» надійшла відповідь на відзив представника відповідача, згідно якого доводи останнього позивач вважає необґрунтованими, з огляду на таке. Так, на думку позивача, укладаючи договір поруки, поручитель бере на себе всі ризики, пов'язані з невиконанням зобов'язання боржником, у тому числі й ті, що виникають внаслідок банкрутства боржника з його подальшим виключенням із відповідного Єдиного державного реєстру. Оскільки покладення цих ризиків на особу, яка виступила поручителем, відбулося за договором, укладеним поручителем саме із кредитором, то всі узяті ризики слід покладати на особу, яка виступила поручителем, і після припинення існування боржника. Ліквідація боржника не повинна припиняти обов'язку поручителя із несення цих ризиків, крім випадків, передбачених договором між кредитором та особою, яка видала забезпечення, тобто звільнення останньої від таких ризиків має бути предметом спеціальної домовленості між нею і кредитором. Тобто факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору поруки, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов'язання та звільнення поручителя від відповідальності, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника. Отже, в ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» виникли права стягувача не лише з договору поруки від 09.07.2008 року, а і з рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 10 вересня 2010 року у цивільній справі № 2-167/10 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Вважає, що оскільки право на стягнення заборгованості (шляхом звернення до суду з позовом, за результатами розгляду справи за яким ухвалено судове рішення про стягнення заборгованості) було реалізоване кредитором ПАТ КБ «Надра» до припинення боржника за кредитним договором № 01/02/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року - Фермерського господарства «Дейнеко» як юридичної особи, то припинення останнього не свідчить про припинення договору поруки.
Також зазначив, що згідно Договору № GL48N718070_Ur 4 про відступлення прав вимоги, укладеного 13 серпня 2020 року між ПАТ КБ «НАДРА» (Первинний кредитор) , та ТОВ «Дніпрофінансгруп» (Новий кредитор), право вимоги за кредитним договором № 01/02/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року та всіма іншими похідними договорами перейшло до ТОВ «Дніпрофінансгруп», разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графікам здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін-змінами і доповненнями, що є невід'ємними частинами.
При цьому, на думку позивача, належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права - вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що від містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором
Виконання умов договору № GL48N718070_Ur_ 4 про відступлення прав вимоги, укладеного 13 серпня 2020 року, підтверджується платіжним дорученням № 1 від 06.07.2020 року на суму 188 900 625, 00 гривень. Окрім того зазначений договір про відступлення прав вимоги на даний час має законну силу та в судовому порядку не оскаржений.
Також вважає, що оскільки в даному випадку трирічна позовна давність відраховується з дати нарахування інфляційних втрат та 3% річних, а саме з 01.05.2017 року, враховуючи зміни до ЦК України щодо механізму, за яким позовна давність на період дії карантину з метою запобігання коронавірусній хворобі, воєнного стану або надзвичайної ситуації продовжується на строк дії таких обставин, то позовна давність щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, починаючи з 02.04.2020 року, була продовжена та станом на дату подачі цього позову не пропущена.
Просив задовольнити позовні вимоги ТОВ «Дніпрофінансгруп» в повному обсязі.
Від представника відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача, відповідно до яких представник підкреслив, що 3% річних та інфляційні втрати, які намагається стягнути позивач, виникли у зв'язку з неналежним виконанням ФГ «Дейнеко» кредитного договору № 01/01/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року. Тобто підставою для стягнення 3% річних та інфляційних втрат є кредитний договір та відповідне рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 10.09.2010 року у справі № 2-167/10 про стягнення з ФК «Дейнеко», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості. При цьому позивач не є стягувачем за вказаним судовим рішенням, оскільки ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.10.2022, яка набрала законної сили 18.11.2022, у справі № 2-167/10 позивачу було відмовлено у вимозі про заміну стягувача у виконавчих листах по справі № 2-167/10. Таким чином, вважає, що обставини, встановлені зазначеної ухвалою суду, а саме невизнання ТОВ «Дніпрофінансгруп» правонаступником за кредитним договором № 01/01/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, не підлягають доказуванню та мають преюдиційний характер. При цьому зі змісту вказаної ухвали вбачається, що ТОВ «Дніпрофінансгруп» за договором про відступлення прав вимоги № GL48N718070_Ur_ 4 від 13.08.2020 року зобов'язалась сплатити ПАТ КБ «НАДРА» 6 212 372, 15 грн., при цьому згідно платіжного доручення № 1 від 06.07.2020 року ТОВ «Дніпрофінансгруп» сплатило ПАТ КБ «НАДРА» за договором № GL48N718070_Ur_ 4 188 900 625, 00 грн., тобто оплата проводилась у сумі, яка не відповідає договору, та не у відповідності до цього договору. Також представник відповідача наполягав, що у зв'язку з ліквідацією ФГ «Дейнеко» 06.05.2014 року всі вимоги до нього ПАТ КБ «НАДРА» були припинені 01.04.2014 на підставі ухвали Господарського суду Житомирської області від 01.04.2014 року, якою ФГ «Дейнеко» визнано банкрутом. Тому за нормами діючого на той час законодавства порука припинялась припиненням основного зобов'язання. Отже, порука відповідачки ОСОБА_1 у зв'язку з припиненням кредитного договору № 01/01/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року була припинена 01.04.2014 року. Вважає, що в даному випадку має місце відсутність розпорядчого ефекту договору про відступлення прав вимоги - оскільки відповідного права вимоги не було, то передати його покупцеві кредитор не зміг. Просила у задоволенні позову ТОВ «Дніпрофінансгруп» відмовити.
Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 01.12.2025 року підготовче провадження у вказаній цивільній справі було закрито та справу призначено до судового розгляду.
В судове засідання представник ТОВ «Дніпрофінансгруп» не з'явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи в його відсутність, в якому позовні вимоги ТОВ «Дніпрофінансгруп» підтримав та просив суд їх задовольнити.
В судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Сидорчук О.С. позовні вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» не визнала, надала пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив, просила у задоволенні позовних вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» відмовити.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши подані письмові докази, прийшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що 09.07.2008 р. між ВАТ КБ «Надра» та ФГ «Дейнеко» було укладено кредитний договір № 01/02/КФГ/2008-980, згідно якого банк надав позичальнику грошові кошти в сумі 500 000 гривень строком до 12.07.2010 року зі сплатою за користування кредитом відсотків з розрахунку 17% річних, що обчислюються виходячи з фактичної кількості днів у періоді (28-29-30-31/360) днів у році. Також вказаним договором передбачена сплата щомісячної комісії банку, а також пеня та штраф у випадку порушення позичальником умов договору щодо своєчасної сплати відсотків, порушення строків повернення кредиту (а.с. 15-16).
Також 09.07.2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ФГ «Дейнеко» взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 01/02/КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, в тому числі: повернути до 12.07.2010 року кредит у сумі 500 000 грн., сплатити відсотки за користування кредитними коштами - 17% річних, сплатити можливі штрафні санкції. Згідно п. 1.2. вказаного договору поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право кредитора вимагати виконання зобов'язань повністю чи у будь-якій частині як від позичальника та поручителя разом, так і від кожного окремо (а.с. 17).
Аналогічний за змістом договір поруки було укладено між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_2 (а.с. 18).
Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 10.09.2010 року у цивільній справі № 2-167/10 позовні вимоги ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року було задоволено та стягнуто солідарно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «НАДРА» 350 889 грн. 42 коп. в якості заборгованості по кредитному договору № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09 липня 2008 року та судові витрати (а.с. 19-20).
При цьому з відповіді на адвокатський запит начальника Брусилівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області № 10167/19.3 від 24.10.2022 вбачається, що згідно відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження виконавчі провадження з виконання виконавчого листа № 2-167/10, виданого 10.09.2010 Брусилівським районним судом Житомирської області, де божником є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а стягувачем є ВАТ КБ «Надра», до відділу на примусове виконання не надходили та на виконанні не перебувають (а.с. 62).
Крім того, судом встановлено, що 01.04.2014 року ухвалою господарського суду Житомирської області у справі № 19/30-Б було ліквідовано юридичну особу банкрута - ФГ «Дейнеко» та визнано погашеними вимоги кредиторів, серед яких ПАТ КБ «Надра» в розмірі 416 622, 90 грн. основного боргу та 73 869 грн. неустойки (а.с. 66-70).
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державна реєстрація припинення юридичної особи ФГ «Дейнеко» у зв'язку з визнанням його банкрутом відбулась 06.05.2014 року (а.с. 63-65).
Також судом встановлено, що 13.08.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року, було укладено договір № GL48N718070_Ur_ 4 про відступлення прав вимоги, згідно якого банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до позичальників, іпотекодавців, заставодавців та поручителів, зазначених у додатку № 1 до цього договору, включаючи права вимоги до правонаступників, спадкоємцев боржників або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржників за кредитними договорами (договорами про надання кредиту, договорами поруки, іпотечними договорами, договорами застави згідно реєстру у додатку № 1 до цього договору). Сторони домовились, що за відступлення прав вимоги відповідно до цього договору новий кредитор сплачує банку грошові кошти у сумі 6 212 372, 15 грн. (а.с. 9-11).
Згідно додатку № 1 до договору № GL48N718070_Ur_ 4 про відступлення прав вимоги від 13.08.2020 року, в реєстрі договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників/поручителів/заставодавців/дебіторів за такими договорами, міститься п. 635, в якому зазначений боржником ФГ «Дейнеко» за кредитним договором № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року на суму 300 133, 45 грн., а також поручителі за договорами поруки від 09.07.2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11-12).
При цьому ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.10.2022 року в задоволенні заяви ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» про заміну сторони стягувача з ВАТ КБ «Надра» як вибулої сторони на його правонаступника, а саме ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах по справі № 2-167/10 (боржники ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ), які видавались Брусилівським районним судом Житомирської області, відмовлено (а.с. 71-72).
Згідно з ч.1 статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 611 ЦК України).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 статті 625 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.
Тобто закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою.
ВП ВС у своєму висновку, сформованому у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20), зазначила, що рішення суду про стягнення заборгованості, у тому числі з поручителя, не змінює змісту у відповідного правовідношення - характер та обсяг прав і обов'язків сторін залишаються незмінними, додається лише ознака безпосередньої можливості примусового виконання. До моменту здійснення такого виконання або до припинення зобов'язання після ухвалення судового рішення з інших підстав (наприклад, унаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог) відповідне зобов'язання продовжує існувати.
Отже, саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення.
За змістом ч. 1 ст. 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання.
З врахуванням наведених положень закону та встановлених в ході судового розгляду обставин, суд вважає, що оскільки за ухвалою господарського суду Житомирської області від 01.04.2014 у справі № 19/30-Б було визнано погашеними вимоги кредиторів ФГ «Дейнеко», в тому числі й ПАТ КБ «Надра», саме з цього часу зобов'язання відповідачки ОСОБА_1 за договором поруки від 09.07.2008 року вважаються припиненими через припинення основного зобов'язання, забезпеченого порукою.
Слід зазначити, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, про що зазначено у висновках, викладених у постанові ВП ВС від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19.
Суд не приймає до уваги посилання позивача на ч. 5 ст. 559 ЦК України, згідно якої ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв'язку з порушенням таким боржником зобов'язання, оскільки статтю 559 доповнено частиною п'ятою згідно із Законом України № 2478-VIII від 03.07.2018, тобто значно пізніше визнання ФГ «Дейнеко» банкрутом та припинення зобов'язань за кредитним договором та договором поруки, укладеними з ПАТ КБ «Надра», отже, зазначена редакція статті не може поширюватись на правовідносини, які виникли та закінчились до набрання нею чинності, як про те зазначено у ст. 5 ЦК України.
Висновки, викладені в постановах ВС від 07.12.2022 у справі № 908/309/21 та інших, на які посилається позивач в обґрунтування своїх вимог, не є релевантними в даному випадку, оскільки за змістом п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2478-VIII від 03.07.2018 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» цей Закон (в тому числі доповнена частиною 5 ст. 559 ЦК України) застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію. В даному випадку відносини за договором поруки були припинені до введення в дію цього Закону, який на них не поширюється.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Подібний висновок викладений в постанові ВП ВС від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20.
З врахуванням викладеного, суд вважає, що позивач ТОВ «Дніпрофінансгруп» не набув прав кредитора за договором поруки, укладеним ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 09.07.2008 року, згідно договору № GL48N718070_Ur_ 4 про відступлення прав вимоги від 13.08.2020 року, оскільки станом на час укладення договору про відступлення прав вимоги зобов'язання за договором поруки від 09.07.2008 року були припинені та ПАТ КБ «Надра» не був кредитором за цим договором.
Отже, в ТОВ «Дніпрофінансгруп» відсутнє право заявляти до відповідачки ОСОБА_1 вимоги щодо стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних через невиконання грошового зобов'язання за договором поруки від 09.07.2008 року.
Не виникло й, на думку суду,в ТОВ «Дніпрофінансгруп» право заявляти до відповідачки ОСОБА_1 вимоги щодо стягнення на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційних втрат та 3 % річних через невиконання рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 10.09.2010 у цивільній справі № 2-167/10.
Так, у частині п'ятій статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Аналогічний за змістом висновок міститься у постанові ВП ВС від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, згідно якого у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з деліктного зобов'язання та рішення суду.
Згідно ч. 1 ст. 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Отже, саме стягувач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Частина 5 вказаної статті передбачає, що положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.
При цьому, оскільки позивачу було відмовлено у заміні сторони стягувача з ВАТ КБ «Надра» як вибулої сторони на його правонаступника ТОВ «Дніпрофінансгруп» у виконавчих листах по справі № 2-167/10, право на пред'явлення позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних через невиконання вказаного судового рішення позивач ТОВ «Дніпрофінансгруп» не набув.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом п. 2 ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на час винесення рішення Брусилівського районного суду Житомирської області у цивільній справі № 2-167/10) строк пред'явлення виконавчого листа, виданого на виконання рішення суду, становить один рік з наступного дня після набрання рішенням законної сили.
Тобто строк пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого на виконання рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 10.09.2010 року у цивільній справі № 2-167/10 за позовом ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, яке набрало законної сили 29.09.2010 року, сплинув 29.09.2011 року.
При цьому, як вбачається із згаданої вище ухвали Брусилівського районного суду Житомирської області від 28.10.2022 року, доказів на підтвердження того, що виконавчі листи у справі № 2-167/10 видавались стягувачу, не надано, до Брусилівського ВДВС на примусове виконання виконавчі листи не надходили і на виконанні не перебувають (а.с. 71-72).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження. На цій стадії боржник вчиняє дії на виконання рішення суду добровільно або під примусом.
Відповідно до частин 1 та статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» строки у виконавчому провадженні - це періоди часу, в межах яких учасники виконавчого провадження зобов'язані або мають право прийняти рішення або вчинити дію. Строки у виконавчому провадженні встановлюються законом, а якщо вони не визначені законом - встановлюються виконавцем. Будь-яка дія або сукупність дій під час виконавчого провадження повинна бути виконана не пізніше граничного строку, визначеного цим Законом.
Стадія виконавчого провадження, як завершальна стадії судового процесу, має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документу стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). Тобто, за межами цього строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження, як завершальної стадії судового процесу, спливає одночасно зі строком пред'явлення виконавчого документу до виконання.
Заміна сторони виконавчого провадження протягом необмеженого строку, незалежно від того чи закінчився встановлений строк пред'явлення до виконання наказу, означатиме, що стягувач після спливу строку пред'явлення виконавчого документу до виконання, який не був поновлений судом, матиме можливість «штучно» збільшити цей строк на невизначений термін шляхом відступлення права вимоги іншим особам, таким чином уникнувши законодавчої вимоги щодо строку, що вже безпосередньо впливає на права та інтереси боржника, який не може бути у невизначеному стані протягом тривалого строку. Такі дії можуть порушити принцип правової визначеності, який є одним з основоположних аспектів верховенства права.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 11.03.2021 у справі № 910/2954/17,від 25.06.2019 у справі № 910/10031/13, від 30.07.2019 у справі № 5/128, від 21.08.2020 у справі № 905/2084/14-908/4066/14.
Також суд вважає слушною позицію представника відповідача щодо обмеження стягнення інфляційних втрат і 3% річних трьома роками до дати подання позову, в даному випадку з 27.06.2022 року по 27.06.2025 року (дата подання даного позову ТОВ «Дніпрофінансгруп»).
При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, в якій викладено висновки про те, що невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Крім того, суд погоджується з міркуваннями представника відповідача щодо звільнення позичальника від відповідальності, встановленої ст. 625 ЦК України у період дії воєнного чи надзвичайного стану.
Так, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (Розділ доповнено пунктом 18 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року на території України уведено воєнний стан, який останній раз продовжений Указом Президента України від 20.10.2025 № 793/2025 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб.
Отже, стягнення інфляційних втрат і 3% річних з 27.06.2022 року по 27.06.2025 року протирічить положенням п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та є протиправним.
Однак в даному випадку суд вважає, що позивач ТОВ «Дніпрофінансгруп»не набув прав кредитора за договором поруки, укладеним ПАТ КБ «Надра» з ОСОБА_1 09.07.2008 року, а також прав стягувача за рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 10.09.2010 року у цивільній справі № 2-167/10 за позовом ВАТ «Комерційний банк «НАДРА» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 01/02/ КФГ/2008-980 від 09.07.2008 року, і саме з цих підстав вважає за необхідне відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з відповідачки ОСОБА_1 .
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог ТОВ «Дніпрофінансгруп» судом відмовлено, судовий збір, сплачений позивачем при поданні позову, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу повністю покладається на позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 11, 509, 512, 514, 525, 526, 530, 549, 550, 610, 611, 625, 1054, 1077 ЦК України та керуючись ст.ст. 7, 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265, 273, суд, -
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженої відповідальністю «Дніпрофінансгруп» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ О.С. Данилюк