Справа № 1203/4132/12
Провадження № 2-в/0186/19/26
19 лютого 2026 року м.Шахтарське.
Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Янжули С.А.
при секретарі - Лиман Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Шахтарському в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу про відновлення втраченого судового провадження - цивільної справи Артемівського районного суду м.Луганська за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
15 січня 2026 року ухвалою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області ініційовано розгляд справи про відновлення втраченого судового провадження - цивільної справи Артемівського районного суду м.Луганська за позовом ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, оскільки судове провадження було втрачено.
Ухвалою суду від 16 січня 2026 року було відкрито провадження по вищевказаній справі, зобов'язано учасників судового провадження направити до суду в строк до 18 лютого 2026 року належним чином завірені копії всіх наявних у них письмових доказів, процесуальних документів, що були предметом розгляду вказаної цивільної справи №1203/4132/12.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином на офіційну юридичну адресу через електронну пошту та через оголошення на офіційному веб-сайті "Судова влада України".
З урахуванням ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали заяви, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.488 Цивільного процесуального кодексу України, відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
Як зазначено у ст.490 Цивільного процесуального кодексу України, заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Територіальна підсудність судових справ Артемівського районного суду м.Луганська була змінена на Білокуракинський районний суд Луганської області.
Розпорядженням голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, справи, які підсудні Білокуракинському районному суду Луганської області розглядаються Першотравенським (нині Шахтарським) міським судом Дніпропетровської області.
При розгляді справи про відновлення втраченого судового провадження, суд бере до уваги: частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо); документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень; дані, що містяться в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел. Суд може допитати як свідків осіб, які були присутніми під час вчинення процесуальних дій, учасників справи (їх представників), а в необхідних випадках - осіб, які входили до складу суду, що розглядав справу, з якої втрачено провадження, а також осіб, які виконували судове рішення, та вчиняти інші процесуальні дії, передбачені цим Кодексом, з метою відновлення втраченого судового провадження (ст.493 Цивільного процесуального кодексу України).
Судом встановлено, що Артемівським районним судом м.Луганська 23 квітня 2013 року ухвалено рішення в цивільній справі №1203/4132/12.
Матеріали цивільної справи №1203/4132/12 перебували в Артемівському районному суді м.Луганська, будівля якого знаходиться в м.Луганську, яке на теперішній час не контролюється органами державної влади України та є тимчасово окупованою територією України.
Станом на 19 лютого 2026 року ані Артемівський районний суд м.Луганська, ані Білокуракинський районний суд Луганської області цивільну справу №1203/4132/12 Шахтарському міському суду Дніпропетровської області не передавав.
Зазначена обставина дає підстави вважати про втрату матеріалів вказаної цивільної справи.
Сторонам по справі запропоновано в строк до 18 лютого 2026 року надати суду всі наявні у них письмові докази та процесуальні документи, які були підставою для ухвалення рішення по справі №1203/4132/12, однак сторони по справі даною можливістю не скористалися.
З метою відновлення втраченого судового провадження судом були досліджені відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, в якому наявні процесуальні документи, що містилися у втраченому судовому провадженні №1203/4132/12.
Відповідно до ч.1 ст.494 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити.
Враховуючи викладене, зважаючи на те, що досліджені документи, на думку суду, є належними та достатніми для відновлення втраченого провадження, суд, перевіривши зібрані матеріали, вважає за необхідне частково відновити втрачене судове провадження №1203/4132/12.
Керуючись ст. 488, 490, 494 ЦПК України, -суд
Відновити частково втрачене судове провадження в цивільній справі за єдиним унікальним номером №1203/4132/12 за позовною заявою ПАТ "ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відновити текст процесуального документу:
- рішення Артемівського районного суду м.Луганська від 23 квітня 2013 року, наступного змісту:
" Державний герб України
29.04.2013
Справа № 1203\4132/12,2/434/663/13
23 квітня 2013 року
Артемівський районний суд м.Луганська в складі головуючого судді Головіної Т.М., при секретарі Шклярук О.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду в місті Луганську цивільну справу за позовом ПАТ"ОТП Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
Позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 борг за кредитним договором № СМ -SМЕ 900/091/2008 від 22.07.2008р. в сумі 1082016,46 грн., укладеним з ТОВ «Центр послуг плюс», та судовий збір у сумі 3012 грн., мотивуючи тим, що зобов'язання за кредитним договором боржник ТОВ «Центр послуг плюс» не виконало; з відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір поруки на забезпечення виконання вказаного кредитного договору; вимогу позивача про виконання прострочених боржником зобов'язань і сплату кредиту та відсотків за вказаним кредитним договором ні боржник , ні поручитель не виконали, тому позивач використовує своє право на стягнення виданого кредиту в межах всіх сум, на отримання яких позивач має право за даним кредитним договором з поручителя ОСОБА_1 .
Представник позивача у судовому засіданні на позові наполягав, надав пояснення аналогічні, викладеним у позові.
Представники відповідача повторно у судове засідання не з'явились без поважних причин , про час та місце слухання справи повідомлені належним чином; у своїх письмових запереченнях представники відповідача, не оспорюючи факт отримання ТОВ «Центр послуг плюс» грошових коштів за кредитним договором та факт порушення зобов'язань, посилався на те, що фінансовий стан ТОВ «Центр послуг плюс» не має можливості погасити борг за кредитним договором через неплатоспроможність; 07.02.2012р. Господарським судом Луганської області порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів ; до вирішення справи стосовно банкрутства ТОВ «Центр послуг плюс'стягнення боргу є неможливим.
З пояснень представника позивача, з наданих доказів встановлено наступне:
22.07.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк» , який змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Центр послуг плюс» укладено кредитний договір № СМ - SМЕ 900/091/2008, на суму 198000 швейцарських франків, строком дії до 21.07.2008 року, зі сплатою 11,5% річних з зобов'язанням щомісячно сплачувати тіло кредиту, відсотки за користування кредитом, і у разі прострочення платежів - з виплатою пені на умовах договору -1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення .
В той же день - 22.07.2008р. для забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором банк уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір поруки № SR-SME 900/091/2008, за яким останній зобов'язується перед Банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань (п.1.1.договору).
П.1.2. договору поруки передбачено право кредитора на звернення з вимогою про виконання боргових зобов'язань , як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.
П.2.1. договору визначено, що порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі , у такій валюті , у такий строк і в такому порядку , як встановлено у кредитному договорі, зокрема: повернення основної суми боргу не пізніше 21.07.2013р. , яка може скласти 198000 швейцарських франків; щомісячна сплата процентів за користування кредитом ; сплата пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення.
Обидва Договори є чинними, умови договорів не суперечать закону і підлягають виконанню сторонами.
З заяви на видачу готівки встановлено, що кредитор видав боржнику на підставі кредитного договору, вказану у договорі суму кредиту - 198000 швейцарських франків, тобто виконав умови договору з свого боку.
З даних особистого рахунку вбачається, що боржник за кредитним договором не виконав договірні зобов'язання по поверненню тіла кредиту і сплаті відсотків за користування кредитом; станом на 10.11.2011р. заборгованість ТОВ «Центр послуг плюс» перед позичальником складає 1082016,46грн., що складається з : 107792,46 швейцарських франків - заборгованість за кредитом, 6749,01 швейцарських франків - відсотки за користування кредитом, 70637,38 грн. - пеня за період з 23.05.2011р. по 28.09.2011р.
Вказані суми відповідач не оспорив, тому суд вважає наведені розрахунки вірними.
Як вбачається з матеріалів справи позивач надсилав боржнику і поручителю письмову вимогу про дострокове повне виконання зобов'язань . Однак у вказаний у письмовій вимозі і в передбачений договором строк боржник і поручитель вимогу позивача не задовольнили і своїх договірних зобов'язань не виконали.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.02.2012р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Центр послуг плюс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Суд вважає встановленим факт неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитними договорами і факт наявності заборгованості за кредитним договором .
У відповідності зі ст.1054, 525, 526, ч.1, ч.2 ст. 554 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти у розмірі та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки. Зобов'язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог ЦК України. Однобічна відмова від зобов'язання не допускається. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Згідно зі ст. 549 ЦК України пенею є неустойка , що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання , якщо вона доведе , що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили . Не вважається випадком, зокрема відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналізуючи виниклі правовідносини між сторонами, суд робить такі висновки:
Між позивачем і ТОВ «Центр послуг плюс» виникли договірні стосунки, і у ТОВ «Центр послуг плюс» виникли певні грошові зобов'язання перед кредитором, які він виконав неналежним чином і частково не виконав у встановлені договором строки.
Між позивачем і відповідачем ОСОБА_1 виникли договірні стосунки з договору поруки, і у відповідача виникли перед кредитором певні зобов'язання стосовно виконання умов кредитного договору і відповідальності за боргами боржника. У кредитора виникли на підставі даного договору певні права, в тому числі право отримання належних йому за кредитним договором грошових сум на умовах договору поруки, тобто звернення з вимогою про погашення заборгованості, як до боржника так і до поручителя, чи до обох одночасно.
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав повністю, боржник прострочив виконання грошових зобов'язань за договором кредиту, тому має право вимагати виконання умов договору як кредитного так і договору поруки, тобто у даному випадку виконання зобов'язань майновим поручителем ОСОБА_1 . Підстав для звільнення відповідача від обов'язку за договором або для зменшення суми боргу в даному випадку не встановлено. На даний час кредитний договір та договір поруки є чинним, тому є обов'язковими для виконання тими учасниками, які його підписали.
Посилання відповідача на перебування боржника ТОВ «Центр послуг плюс» на стадії банкрутства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів суд не бере до уваги, оскільки дана обставина не має правового значення для вирішення даної справи. У даному випадку позов пред'явлено безпосередньо до поручителя ОСОБА_1 , що відповідає п.1.2. договору поруки, відповідно до якого право вимоги і вирішення питання, до кого пред'явити вимогу про стягнення боргу, належить кредитору.
Позов обґрунтований , підлягає задоволенню.
Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у сумі 3012 грн.
На підставі ст.ст. 525,526, 1054 ЦК України і керуючись ст.ст.10,11,60, 212-215 ЦПК України,
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ"ОТП Банк" борг за кредитним договором № СМ - SМЕ 900/091/2008 від 22.07.2008р. у сумі 1082016,46грн. , а також судовий збір у сумі 3012 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя Головіна Т.М."
- ухвали апеляційного суду Луганської області від 17 червня 2013 року наступного змісту:
" Державний герб України
Головуючий суду 1 інстанції - Головіна Т.М.
Доповідач - Темнікова В.І.
Справа № 1203/4132/12
Провадження № 22ц/782/2196/13
17 червня 2013 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі :
головуючого - Темнікової В.І.,
суддів -Коновалової В.А., Гаврилюка В.К.,
за участю секретаря - Тищенко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 23 квітня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства « ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 23 квітня 2013 року позовні вимоги були задоволені. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» борг за кредитним договором від 22.07.2008р. у сумі 1082016,46 грн. та судовий збір у сумі 3012 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом порушені норми процесуального права, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до невірної оцінки доказів.
В судовому засіданні представник позивача не визнав доводи апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Відповідач до судового засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.
Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи були створені такі умови. Судом були досліджені і оцінені в їх сукупності всі докази, надані сторонами, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України. Виходячи з наданих сторонами доказів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Ухвалюючи рішення по справі суд виходив з того, що ним були встановлені факти про те, що 22.07.2008р. між ЗАТ «ОТП Банк», який змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Центр послуг плюс» було укладено кредитний договір № СМ - 5МЕ 900/091/2008 на суму 198000 швейцарських франків строком дії до 21.07.2008 року зі сплатою 11,5% річних та з зобов'язанням щомісячно сплачувати тіло кредиту, відсотки за користування кредитом, і у разі прострочення платежів - з виплатою пені на умовах договору -1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення. В той же день - 22.07.2008р. для забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором позивач уклав з відповідачем ОСОБА_1 договір поруки № 5К-ЗМЕ 900/091/2008, за яким останній зобов'язався перед Банком відповідати у повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язань (п. 1.1 .договору). П.1.2. договору поруки передбачено право кредитора на звернення з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно. П.2.1 договору визначено, що порукою за цим договором забезпечуються вимоги кредитора щодо сплати боржником кожного і всіх його боргових зобов'язань за кредитним договором у такому розмірі , у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі, зокрема: повернення основної суми боргу не пізніше 21.07.2013р., яка може скласти 198000 швейцарських франків; щомісячна плата процентів за користування кредитом; сплата пені за прострочення повернення кредиту в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожен день прострочення. Обидва договори є чинними, умови договорів не суперечать закону і підлягають виконанню сторонами.
Також суд виходив з того, що з заяви на видачу готівки вбачається, що кредитор видав боржнику на підставі кредитного договору вказану у договорі суму кредиту - 198000 швейцарських франків, тобто виконав умови договору з свого боку. З даних особистого рахунку вбачається, що боржник за кредитним договором не виконав договірні зобов'язання по поверненню тіла кредиту і сплаті відсотків за користування кредитом, а тому станом на 10.11.2011р. заборгованість ТОВ «Центр послуг плюс» перед позичальником складає 1082016,46грн., що складається з: 107792,46 швейцарських франків - заборгованість за кредитом, 6749,01 швейцарських франків - відсотки за користування кредитом, 70637,38 грн. - пеня за період з 23.05.2011 р. по 28 09 2011 р. Вказані суми відповідач не оспорив в судовому засіданні.
Також судом було встановлено, що позивач надсилав боржнику і поручителю письмову вимогу про дострокове повне виконання зобов'язань. Однак у вказаний у письмовій вимозі і в передбачений договором строк боржник і поручитель вимогу позивача не задовольнили і своїх договірних зобов'язань не виконати. Ухвалою Господарського суду Луганської області від 07.02.2012р. порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Центр послуг плюс» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Підстав для звільнення відповідача від обов'язку за договором або для зменшення суми боргу в ході розгляду справи встановлено не було. Тому, проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, суд дійшов остаточного висновку про обґрунтованість вимог позивача.
Вказані обставини та висновки суду 1 інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не прийняв до уваги те, що підписання кредитного договору та договору поруки стало наслідком порушення норм чинного законодавства, а саме п.2 , ч.2 п.4, ч. 4 п. 5 ст.11, п.2 ч.2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу як на підставу для скасування рішення суду, виходячи з наступного.
Згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Якщо продукція придбавається фізичною особою - підприємцем, то при вирішені питання про можливість застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про захист прав споживачів» суду необхідно з'ясовувати, для яких цілей використовується придбана продукція: особистих потреб фізичної особи чи її використання пов'язане із підприємницькою діяльністю фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності. Тобто, із змісту Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що положення даного закону можуть застосовуватися тільки до споживчих кредитів, тобто кредитів, укладених з фізичними особами.
Як убачається з матеріалів справи кредитний договір , який є предметом спору по даній справі, було укладено між ЗАТ «ОТП Банк», який змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», та ТОВ «Центр послуг плюс», яке є юридичною особою, а тому на правовідносини по укладенню даного кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується.
Посилання апелянта в апеляційній скарзі на порушення при укладенні кредитного договору положень ст.. 215, 203, п.1 ст.230 ЦК України та на необхідність застосування у зв'язку з цим положень ст. 216, 236 ЦК України, не заслуговують на увагу, так як апелянт є поручителем, а не боржником за кредитним договором. Сам боржник не оспорює по даній справі правомірність укладення договору, не посилається на те, що його ввели в оману під час його укладення, тощо. Положення ч. 2 ст. 555 ЦК України про те, що поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника, а також про те, що поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг, стосуються, виходячи зі змісту даної норми права, тих обставин, які виникли уже після укладення договору, тобто на стадії його виконання. Правом вимоги визнання недійсності кредитного договору з підстав, які були на час укладення договору і стосувалися особисто боржника, поручитель за діючим законодавством не наділений.
В зв'язку з викладеним не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про порушення позивачем при укладенні кредитного договору положень ст.. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», якою передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України, ст..2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також ст.. 192 ЦК України, згідно якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, ст.. 99 Конституції України, ст.. 524 ЦК України, якою передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні та ст.. 35 Закону4 України « Про національний банк України», відповідно до якої гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. При цьому апеляційний суд враховує також те, що позивач є банковою установою, що має дозвіл на проведення валютних операцій, на видання кредиту. Дане право позивача підтверджується наявністю у нього ліцензії на проведення валютних операцій, і відповідного дозволу на залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України, до чого відноситься і кредитування населення. Згідно з п. 1 ч.2 ст.47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. Одночасно ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» дійсно передбачено, що валютні операції провадяться на підставі ліцензії Національного банку України. Банківською ліцензією та отриманим дозволом на залучення та розміщення іноземної валюти на ринку України позивачу було надане право здійснювати операції з валютними цінностями , зокрема, вести рахунки клієнтів (резидентів та нерезидентів ) в іноземній валюті, вести кореспондентські рахунки банків (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті, залучити та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України, тощо. Згідно п. п. 1,2,4 ст.5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні і генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; генеральні ліцензії видаються комерційними банками та іншими фінансовими установами України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентами і нерезидентами на здійснення разової валютної операції на період .необхідний для здійснення такої операції. Згідно даного Закону і підзаконних актів, які мають застосовуватись при вирішенні даного спору, наявність у позивача банківської ліцензії та дозволу не потребує отримання банком та позичальником індивідуальної ліцензії кожного разу для надання кредиту в іноземній валюті. Банк правомірно надав кредит в іноземній валюті та встановив плату за користування кредитом у відсотках до суми кредиту з огляду на приписи ст.2 ,п. п. «в" п.4 ст.5 Декрету , п.1 ч.2 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 1 ч. З Положення про порядок та умови торгівлі в іноземною валютою та з огляду на наявність у Банку дозволу № 62-1 від 03.12.2001 р. на право здійснення операцій з валютними цінностями. Крім того, в період укладення договору сторони кредитного договору( банк та боржник) діяли добросовісно і дійшли домовленості відносно всіх основних і суттєвих його умов, в тому числі про юридичну природу договору, строк його дії, коло обов'язків і прав кожної з сторін. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, боржник погоджувався із всіма умовами договору, про що свідчить його підпис в договорі і часткове погашення кредиту в іноземній валюті. Зазначені умови договору є суттєвими і оговорені в самому договорі, його форма і зміст відповідають ст. 203 ЦК України. Після укладення договору кредиту позичальник його не оспорював, приступив до його виконання, тобто погодився з умовами договору. За тим же договором визначено повернення кредиту в тій самій валюті, в якій видано кредит, що повністю відповідає суті договору кредиту (позики) і не суперечить чинному законодавству. На згоду боржника з укладеним договором вказує і той факт, що він погодився отримати суму кредиту, отримав її і витратив за власним бажанням і на власний розсуд.
Інші доводи апеляційної скарги також не впливають на правильність прийнятого судом рішення, так як фактично містять суб'єктивне тлумачення апелянта норм матеріального та процесуального права і направлені на переоцінку доказів, які судом першої інстанції були належним чином досліджені та оцінені.
При прийнятті остаточного рішення по справі апеляційний суд враховує також те, що відповідач вже звертався до суду з позовом до позивача про визнання кредитного договору недійсним і йому рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 12.03.2013р. у задоволенні позову було відмовлено.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 23 квітня 2013 року - залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів після набрання нею законної сили в касаційному порядку.
Головуючий
Судді"
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: С.А.Янжула.