Справа № 156/428/25
Провадження № 1-кп/156/28/26
Іменем України
19 лютого 2026 року сел. Іваничі
Іваничівський районний суд Волинської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора - ОСОБА_3 (у режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 (у режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Іваничі кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024030520000947 від 04 листопада 2024 року про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Зугрес, Донецької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України,
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 № 42 старший солдат ОСОБА_4 з 26.02.2022 вважається таким, що справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків на посаду водія-механіка евакуаційної роти ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_4 відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 127, 128, 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України зобов'язаний додержуватися Конституції та законів України, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, знати та виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Однак, старший солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби у Збройних Силах України, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вчинив кримінальні правопорушення за наступних обставин.
Так, весною 2024 року (точний час та дата досудовим розслідуванням не встановлені, перебуваючи за адресою тимчасового розташування підрозділу ВЧ НОМЕР_1 , а саме: АДРЕСА_2 , маючи злочинний умисел, направлений на підроблення посвідчення водія на своє ім'я, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, вступив в злочинну змову з невстановленою досудовим розслідуванням особою, з якою домовився про виготовлення посвідчення водія з категоріями «А, В, С» за ціною 9800 гривень.
Після чого, ОСОБА_4 , з метою підроблення посвідчення водія, яке згідно п. 16 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року, є документом, що підтверджує право його власника на керування транспортним засобом та видається після проходження особою, яка раніше не мала посвідчення водія, медичного огляду в порядку, передбаченому Міністерством охорони здоров'я, а також підготовки відповідно до планів і програм, та після складання теоретичного і практичного іспитів у територіальних органах з надання сервісних послуг МВС, надав, в невстановлений досудовим розслідуванням час, в електронному вигляді через мобільний застосунок «Viber» невстановленій досудовим розслідуванням особі свою фотокартку та фотографію свого паспорта громадянина України, де зазначені його особисті дані, з метою внесення їх до підробленого посвідчення водія на своє ім'я.
В подальшому, невстановлена досудовим розслідуванням особа, діючи за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_4 , використовуючи надані ним особисті дані, за невстановлених обставин, підробила посвідчення водія, шляхом нанесення фонових графічних зображень, текстової інформації та мікротексту, основного друкованого тексту (персональних даних) з лицьового та зворотного боків бланку посвідчення водія, серії та номеру документа, зображення обличчя особи та зображення підпису з лицьового боку, серії та номеру бланку посвідчення, реквізитів підприємства-виробника зі зворотного боку посвідчення водія - з використанням друкуючого пристрою з термосублімаційним способом друку на бланку посвідчення водія серії НОМЕР_2 , виданого на ім'я ОСОБА_4 , який не відповідає за способом друку та спеціальними елементами захисту встановленому зразку аналогічного бланку посвідчення, що перебуває в офіційному обігу на території України, яке надіслала ОСОБА_4 .
Після чого, 02.06.2024, ОСОБА_4 , будучи у відділенні ТОВ «Нова Пошта», що розташоване за адресою: Харківська область, Богодухівський район, м. Валки, вул. Харківська, 7-Г отримав виготовлене на його ім'я посвідчення водія серії НОМЕР_3 , видане 19.11.2022 ТСЦ 6141, яке надає право керувати транспортними засобами категорії «А», «В», «С», за що перерахував невстановленій досудовим розслідуванням особі грошові кошти в сумі 9 800 гривень.
Таким чином, ОСОБА_4 підробив офіційний документ, який видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою його використання підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.358 КК України.
Крім того, ОСОБА_4 04 листопада 2024 року близько 12 години 10 хвилини, перебуваючи за власним місцем проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , на вимогу інспектора сектору реагування патрульної поліції ВП №1 (м. Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області ОСОБА_6 , пред'явити документ, що засвідчує його особу, завідомо знаючи про те, що посвідчення водія « НОМЕР_2 » категорії «А, В, С», є підроблене, діючи умисно, усвідомлюючи характер своїх протиправних дій, використав вищевказане завідомо підроблене посвідчення водія, пред'явивши його поліцейському для перевірки, яке не відповідає за способом друку та спеціальними елементами захисту встановленому зразку аналогічного бланку посвідчення, що перебуває в офіційному обігу на території України так як виготовлений не у відповідності до вимог, які пред'являються до даного виду документів.
Таким чином, ОСОБА_4 використав завідомо підроблений документ, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст. 358 КК України.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінальних правопорушеннях визнав повністю, розкаявся у вчиненому, зазначив, що усвідомив, що вчинив неправильно. Ствердив, що переглядаючи мережу «Тік-Ток» побачив оголошення про виготовлення посвідчення водія, він зателефонував за номером в оголошенні, телефон підняла невідома особа та представилася працівником «МРЕО», на що ОСОБА_4 замовив в останнього вищезазначений документ. Замовлене посвідчення водія він отримав через компанію «Нова Пошта» та розрахувався за отриману посилку грошовими коштами в сумі 9800,00 грн. Згодом при перевірці працівниками поліції його документів, останні виявили підроблене посвідчення водія. Просив суд його суворо не карати, оскільки має намір і надалі проходити військову службу.
Показання обвинуваченого ОСОБА_4 , є послідовними, логічними та такими, що не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення.
Крім повного визнання вини обвинуваченим, його винуватість у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведена зібраними органом досудового розслідування матеріалами кримінального провадження, які учасники судового провадження не оспорювали та вважали їх дослідження в судовому засіданні недоцільним. Судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, сумніви у добровільності та істинності їх позицій відсутні.
Заслухавши думку учасників судового провадження, роз'яснивши їм зміст ч.3 ст.349 КПК України про те, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці обставини в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням матеріалів, що характеризують обвинуваченого, як особу, а також стосовно процесуальних питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, а саме у підроблені офіційного документу, який видається установою, яка має право видавати такі документи, і який надає права, з метою його використання підроблювачем, вчиненому за попередньою змовою групою осіб та використання завідомо підробленого документа та кваліфікує його дії за ч.ч. 3, 4 ст. 358 КК України.
Таким чином, об'єктивно з'ясувавши всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, суд вважає, що дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч.3 ст.358 та ч.4 ст. 358 КК України.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз'яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 №7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують (обтяжують) покарання.
Водночас, згідно з ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою.
Так, суд враховує, що скоєне обвинуваченим кримінальне правопорушення, передбачене ч.3 ст.358 КК України, є нетяжким злочином, кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.358 КК України, є кримінальним проступком, сам обвинувачений ОСОБА_4 являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимий, за час проживання на адміністративній дільниці обслуговування зарекомендував себе посередньо, не відповідає займаній посаді відповідно до службової характеристики уповноваженої особи в/ч НОМЕР_1 , згідно відповіді КНП «Нововолинська ЦМЛ» за медичною допомогою до лікарів нарколога та психіатра не звертався, під консультаційним наглядом у зазначених спеціалістів не перебуває, має зареєстроване місце проживання.
Обставинами, які пом'якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, стан його здоров'я.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , які передбачені ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Таким чином, об'єктивно з'ясувавши всі обставини в їх сукупності, вирішивши питання, передбачені ст.368 КПК України, суд приходить до висновку про доцільність призначення ОСОБА_4 покарання у межах санкцій ч.3 ст.358 КК України та ч.4 ст.358 КК України. Таке покарання, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових порушень закону, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України, мети покарання.
Відповідно до ч.1 ст.70 КК України остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень може визначатися шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.
Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, суд вправі визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим при призначенні за окремі злочини, що входять у сукупність, покарання як одного виду, так і різних.
Обвинувачений ОСОБА_4 перебуває на військовій службі під час мобілізації, на особливий період.
Враховуючи характер і тяжкість вчинених кримінальних правопорушень, особу винного, обставини справи, обставини, що пом'якшують покарання, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_4 можливе без ізоляції від суспільства та про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання і його звільнення на підставі ст.75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, але за умови контролю за його поведінкою.
Частиною 4 ст.76 КК України передбачено, що нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.
Враховуючи обставини кримінального правопорушення, суд вважає за необхідне встановити обвинуваченому іспитовий строк тривалістю один рік з покладенням на нього обов'язків, визначених ст.76 КК України.
За приписами ст.20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
З аналізу зазначених норм вбачається, що обмежена осудність пов'язана з наявністю у суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; внаслідок зазначеного психічного стану особа усвідомлює, але не повною мірою, фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння та (або) не повною мірою може керувати ними. Тобто на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними у обмежено осудної особи не виключається; обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, отже, не виключає кримінальну відповідальність і покарання за вчинене.
Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 03.06.2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» неосудність та обмежена осудність є юридичними категоріями, а тому визнання особи неосудною (ч.2 ст.19 КК України) чи обмежено осудною (ч.1 ст.20 КК України) належить виключно до компетенції суду. Разом з тим, слід враховувати, що примусові заходи медичного характеру мають застосовуватися лише за наявності у справі обґрунтованого висновку експертів-психіатрів про те, що особа страждає на психічну хворобу чи має інший психічний розлад, які зумовлюють її неосудність або обмежену осудність і викликають потребу в застосуванні щодо неї таких заходів.
Суд враховує висновок судово-психіатричного експерта №94 від 20.03.2025 року в якому зазначено, що ОСОБА_4 , на час вчинених інкримінованих йому протиправних дій страждав на посттравматичний психоорганічний синдром з помірним когнітивним зниженням та вираженою емоційно-вольовою нестійкістю, внаслідок чого повною мірою не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В даний час ОСОБА_4 страждає на посттравматичний психоорганічний синдром з помірним когнітивним зниженням та вираженою емоційно-вольовою нестійкістю, що не позбавляє його можливості постати перед слідством та судом. ОСОБА_4 потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Отже, наявні у ОСОБА_4 на час вчинення кримінального правопорушення психічні розлади були не настільки виражені, обмежували, але не позбавляли його здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Відповідно до ч.2 ст.504 КПК України суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.
На підставі п.2 ч.1 ст.93 КК України примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили злочини у стані обмеженої осудності.
При цьому, зазначені заходи, перелік яких визначений ст.94 КК України, можуть застосовуватися до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності (обмеженої осудності) або вчинили злочини в стані осудності чи обмеженої осудності, але до постановлення вироку або під час відбування покарання захворіли на психічну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) чи керувати ними.
Відповідно до ч.1 п.1 ст.94 КК України залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе та інших суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру: 1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку; 2) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом; 3) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; 4) госпіталізація до закладу з надання психіатричної допомоги із суворим наглядом.
Відповідно до висловленої Пленумом Верховного Суду України позиції в абзаці другому пункту 6 та у пункті 7 Постанови від 03.06.2005 року №7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» - визнати правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом'якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. З огляду на те, що надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких саме і є критерієм обмеженої осудності (ч.1 ст.20, ч.2 ст.94 КК), судам слід враховувати, що до осіб, визнаних обмежено осудними, у разі потреби може застосовуватися лише цей вид примусових заходів медичного характеру. Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним особам у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.
Відповідно до пункту 8 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду, така допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов'язане з позбавленням волі, та здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов'язане - на психіатричні заклади охорони здоров'я за місцем проживання засуджених.
З урахуванням вище викладених обставин по справі, враховуючи відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, шляхом звільнення від відбування покарання з іспитовим строком на підставі ст.75 КК України, а також вважає необхідним покласти на обвинуваченого обов'язки у відповідності з п.п. 1,2 ч.1 ст.76 КК України, з застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Вчиненим кримінальним правопорушенням майнова шкода не заподіяна.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався, прокурор з клопотанням про обрання запобіжного заходу обвинуваченому до суду не звертався, підстав для обрання обвинуваченому запобіжного заходу до набрання вироком законної сили суд не вбачає.
На підставі ст.124 КПК України процесуальні витрати у кримінальному провадженні за проведення технічної експертизи документів № СЕ-19/103-24/14815-ДД від 18.11.2024 року в розмірі 2785,65 грн. підлягають стягненню із обвинуваченого ОСОБА_4 на користь держави.
Питання про майно, на яке накладено арешт, належить вирішити в порядку ст.174 КПК України.
Долю речових доказів належить вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
Керуючись ст. ст. 349, 369, 370, 373, 374, 376, 395, 615 ч.15 КПК України, суд -
Визнати ОСОБА_4 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, та призначити йому покарання:
за ч.3 ст.358 КК України у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки;
за ч.4 ст. 358 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Відповідно до ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання у виді обмеження волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку 1 (один) рік не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Згідно з ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Відповідно до ч.4 ст.76 КК України, на час проходження ОСОБА_4 військової служби, для здійснення нагляду за засудженим військовослужбовцем, копію вироку направити для виконання командиру військової частини, у якій ОСОБА_4 проходить військову службу, у разі зміни місця служби - командиру військової частини за новим місцем служби, а у разі його звільнення з військової служби, контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.
Іспитовий строк рахувати з моменту проголошення вироку.
На підставі ст.ст. 20, 93, 94 КК України застосувати до ОСОБА_4 , примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем його проживання.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави документально підтверджені витрати за проведення технічної експертизи документів №СЕ-19/103-24/14815-ДД від 18.11.2024 року в розмірі 2785 (дві тисячі сімсот вісімдесят п'ять) гривень 65 коп.
Арешт майна, накладений ухвалою слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 19.11.2024 року (справа №165/4910/24, провадження 1-кс/165/1192/24) та ухвалою слідчого судді Нововолинського міського суду Волинської області від 05.12.2024 року (справа №165/5297/24, провадження 1-кс/165/1308/24) - скасувати.
Відповідно до ст.100 КПК України, речові докази:
- посвідчення водія, видане на ім'я ОСОБА_4 , серії НОМЕР_2 , видане ТСЦ 6141 від 19.11.2022 року, яке вилучено та поміщено до спеціального пакету НПУ ГСУ № TNZ 1057144 - залишити у матеріалах кримінального провадження №12024030520000947 від 04 листопада 2024 року;
- револьвер під патрон Флобера марки «ЛАТЕК» калібру 4 мм., який було поміщено до сейф-пакету НПУ №PSP4149691 та 9 патронів типу Флобера, калібру 4 мм., які поміщено до сейф-пакету НПУ ГСУ TNZ1057111, які знаходиться в камері зберігання речових доказів ВП №1 (м Нововолинськ) Володимирського РВП ГУНП у Волинській області - знищити.
Відповідно до частини 2 статті 394 КПК України судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу.
Вирок може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1