12 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 334/2161/16-к
провадження № 51-3096км25
судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ОСОБА_1 щодо касаційної скарги прокурора на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2025 року в кримінальному провадженні № 120150800000000234 за обвинуваченням ОСОБА_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 2 і 3 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
12 лютого 2026 рокуколегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду ухвалила постанову, якою ухвалу Запорізького апеляційного суду від 28 квітня 2025 року щодо ОСОБА_2 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Погоджуючись із прийнятим рішенням в цілому, вважаю за необхідне викласти окрему думку щодо допущеного порушення права на захист в даному кримінальному провадженні, яка ґрунтується на таких положеннях:
1. За твердженням прокурора, апеляційний суд не врахував доводи про відсутність порушення права на захист ОСОБА_2 , адже на час проведення обшуку абонентської скриньки у відділенні «Укрпошти» ОСОБА_2 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке відноситься до тяжких злочинів і згідно зі ст. 52 КПК України не потребує обов'язкової участі захисника під час проведення слідчих дій.
2. Відповідно до ухваленої постанови колегією суддів Касаційного кримінального суду докази за епізодом виявлення наркотичних засобів в абонентській скринці відділення «Укрпошти», якою у тому числі користався і ОСОБА_2 , обґрунтовано визнані судами недопустимими, оскільки, негласна слідча дія - аудіо-, відеоконтроль місця (знаходження абонентської скриньки) - була розпочата ще до винесення слідчим суддею ухвали про надання дозволу на її проведення, а тривалість проведення перевищувала встановлений в ухвалі термін. Зазначене свідчить про істотне порушення прав і свобод людини та згідно з ч. 2 ст. 86, п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України має наслідком визнання доказів недопустимими. З посиланням на усталену практику Європейського суду з прав людини суди правильно виснували, що отримані у такий спосіб і похідні від них докази («плоди отруйного дерева») не можуть бути використані у кримінальному провадженні.
3. Водночас, варто зауважити, що усупереч наведеному в касаційній скарзі прокурора, на момент проведення обшуку абонентської скриньки ОСОБА_2 уже був затриманий за підозрою у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 307 КК України, що підтверджується відповідними даними у протоколах його затримання та оголошення про підозру, отже участь захисника під час проведення цієї слідчої дії була обов'язковою, однак забезпечена не була. Зазначене згідно з ч. 2 ст. 86, п. 3 ч. 2 ст. 87 КПК України свідчить про істотне порушення права особи на захист. Це порушення процесуального закону є істотним і само по собі є достатнім для визнання даних (речових доказів), отриманих в результаті обшуку, недопустимими доказами. Такі висновки в рішенні суду касаційної інстанції є необхідними та важливими з точки зору забезпечення послідовної судової практики щодо захисту такого фундаментального права як право на захист, яке, в свою чергу, є визначальним для гарантування права на справедливий суд в розумінні ст. 6 Конвенції з захисту прав людини та основоположних свобод.
Суддя ОСОБА_1