17 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 479/684/18
провадження № 51-2362км25
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального
суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового
засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника
потерпілого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 на ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року та Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150250000071, за обвинуваченням
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Первомайськ Миколаївської області, жительки АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 2, 3 ст. 191, ч. 3 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою суду першої інстанції ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК (в частині вчинення 20 епізодів заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинених повторно, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки) та ч. 3 ст. 191 КК (в частині вчинення 6 епізодів заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинених повторно), а кримінальне провадження в цій частині закрито на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Постановлено продовжити розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні інших злочинів, передбачених частинами 2, 3 ст. 191, ч. 3 ст. 190, частинами 1, 3 ст. 358 КК.
Апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу представника потерпілого, скасував ухвалу місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за епізодами заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем від 24 січня, 22, 23, 24 квітня, 4 та 5 травня 2016 року, а також за епізодом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненим повторно, від 1 лютого 2017 року, і призначив у цій частині новий розгляд в суді першої інстанції. В іншій частині ухвалу суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі представник потерпілого, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення нею епізодів заволодіння коштами, які перебували на рахунках клієнтів банку, що кваліфіковані за ч. 3 ст. 190 КК, і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.
Суть доводів скаржника зводиться до того, що на його думку, всі інкриміновані ОСОБА_8 епізоди шахрайства були об'єднані єдиним умислом, а тому такі правопорушення суди мали розглядати як один продовжуваний злочин, а не як окремі епізоди, що також слідує з обвинувального акту.
Тобто, суди помилково прийняли суму однієї транзакції, як розмір заподіяної шкоди, та не врахували загальну суму коштів, якою заволоділа ОСОБА_8 , що в свою чергу виключає можливість закриття провадження.
Отже, судами порушено вимоги п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, що призвело до неправомірного та безпідставного звільнення підсудної від відповідальності та закриття кримінального провадження.
Позиції учасників судового провадження
Представник потерпілого підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Захисник та прокурор заперечували проти задоволення цієї скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Як убачається з ухвали місцевого суду, ОСОБА_8 обвинувачувалась в тому, що вона вчинила 26 діянь незаконного заволодіння коштами клієнтів Акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України», шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки та шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Зокрема, ОСОБА_8 обвинувачувалась у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненому повторно (ч. 3 ст. 191 КК), за епізодами вчиненими відносно клієнтів ОСОБА_9 (24 січня 2016 року) та ОСОБА_10 (22, 23, 24 квітня, 4 та 5 травня 2016 року).
Також, ОСОБА_8 обвинувачувалась у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190 КК), за епізодами, вчиненими відносно клієнтів ОСОБА_10 (11 серпня, 2, 21 вересня, 28 жовтня 2016 року), ОСОБА_9 (6 вересня, 14 листопада 2016 року, 20 січня 2017 року), ОСОБА_11 (13 та 28 жовтня 2016 року), ОСОБА_12 (21 жовтня 2016 року), ОСОБА_13 (27 жовтня 2016 року), ОСОБА_14 (25, 27 листопада 2016 року, 9, 13, 14, 21 січня 2017 року), ОСОБА_15 (26 січня 2017 року), ОСОБА_16 (1 та 3 лютого 2017 року).
Ухвалою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року ОСОБА_8 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення вищезазначених кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК та ч. 3 ст. 191 КК, а кримінальне провадження на підставі п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК в цій частині закрито, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість висновків місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за епізодами заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем від 24 січня, 22, 23, 24 квітня, 4 та 5 травня 2016 року, а також за епізодом заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненим повторно, від 1 лютого 2017 року та закриття кримінального провадження в цій частині.
Таким чином, рішення місцевого суду про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за сьома епізодами злочинних дій було скасовано апеляційним судом і в цій частині призначено новий розгляд у суді першої інстанції. Підстави прийнятого рішення відображені в ухвалі апеляційного суду.
Як слідує з касаційної скарги представника потерпілого, останній не погоджується з судовими рішеннями в частині закриття кримінального правопорушення відносно ОСОБА_8 за вчинення епізодів заволодіння коштами, що перебували на рахунках клієнтів банку, які кваліфіковані за ч. 3 ст. 190 КК. Вважає, рішення судів незаконними та просить їх скасувати.
Однак, з такими твердженнями представника потерпілого колегія суддів не може погодитись виходячи з нижченаведеного.
Так, Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 7 жовтня 2024 року (справа № 278/1566/21, провадження № 51-2555кмо24) дійшла висновку, що Закон № 3886 IX, яким унесені зміни до ст. 51 КУпАП, є законом про кримінальну відповідальність, що скасовує кримінальну протиправність у значенні ст. 5 КК для тих діянь, які до набрання цим Законом чинності вважалися кримінальним правопорушенням, однак після набрання ним чинності підпадають під ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 51 КУпАП.
Зміни, внесені Законом № 3886 IX, мають зворотну дію в часі.
У ході з'ясування, чи перевищує вартість викраденого розмір, визначений ст. 51 КУпАП, має братися до уваги розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, установлений на час вчинення правопорушення, з урахуванням положень п. 5 підрозд. 1 розд. ХХ та пунктами 169.1.1, 169.1 ст. 169 розд. IV ПК.
Питання, що виникають у кримінальних провадженнях у зв'язку з набуттям чинності Законом № 3886 IX, вирішуються судами за правилами, передбаченими для випадків, коли втратив чинність закон, яким установлювалася кримінальна протиправність діяння.
Таким чином, оскільки, на час вчинення інкримінованих ОСОБА_8 діянь, суми, якими згідно висунутого обвинувачення остання заволоділа, не перевищували 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1378 грн станом на 2016 рік та 1600 грн станом на 2017 рік), до цих діянь має застосовуватися ст. 5 КК.
Як убачається з матеріалів справи, зокрема, з журналу та аудиозапису судового засідання від 30 жовтня 2024 року, прокурор у суді заявив клопотання про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за деякими епізодами злочинних дій останньої, у зв'язку з декриміналізацією відповідно до Закону України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та деяких інших законів України щодо посилення відповідальності за дрібне викрадення чужого майна та врегулювання деяких інших питань діяльності правоохоронних органів» від 18 липня 2024 року № 3886-IX, який набрав чинності 9 серпня 2024 року.
Обвинувачена ОСОБА_8 не заперечувала проти задоволення клопотання, а її захисник підтримав клопотання прокурора.
Суд першої інстанції постановив ухвалу про закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 КПК, з урахуванням позиції обвинуваченої ОСОБА_8 та особливостей, визначених ч. 3 ст. 479-2 цього Кодексу, відповідно до якої, якщо під час здійснення судового провадження щодо кримінального провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, суд зупиняє судовий розгляд і запитує згоду обвинуваченого на закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 4-1 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу. Суд закриває кримінальне провадження на цій підставі, якщо обвинувачений проти цього не заперечує.
Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суду попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_8 в частині вчинення епізодів відносно: ОСОБА_10 від 11 серпня, 2, 21 вересня, 28 жовтня 2016 року (завдано шкоду на суми 840 грн, 800 грн, 850 грн, 900 грн), ОСОБА_9 від 6 вересня, 14 листопада 2016 року, 20 січня 2017 року (завдано шкоду на суми 1000 грн, 1200 грн, 500 грн), ОСОБА_11 від 13 та 28 жовтня 2016 року (завдано шкоду на суми 500 грн, 500 грн), ОСОБА_12 від 21 жовтня 2016 року (завдано шкоду на суму 500 грн), ОСОБА_13 від 27 жовтня 2016 року (завдано шкоду на суму 500 грн), ОСОБА_14 від 25, 27 листопада 2016 року, 9, 13, 14, 21 січня 2017 року (завдано шкоду на суми 1000 грн, 700 грн, 1000 грн, 1200 грн, 700 грн, 600 грн), ОСОБА_15 від 26 січня 2017 року (завдано шкоду на суму 700 грн), ОСОБА_16 від 3 лютого 2017 року (завдано шкоду на суму 809, 60 грн), оскільки в кожному окремому випадку розмір заподіяної шкоди не перевищував 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становило 1378 грн (2016 рік) та 1600 грн (2017 рік), тобто не був таким, з якого настає кримінальна відповідальність.
Отже, вчинені ОСОБА_8 діяння, що перелічені вище, не містять ознак кримінальних правопорушень, тому рішення судів в частині закриття кримінального провадження за цими епізодами є правильними. Таким чином, протилежні доводи представника потерпілого є необґрунтованими.
Крім того представник потерпілого вважає, що суди мали розглядати всі інкриміновані епізоди шахрайства як один продовжуваний злочин, а не як окремі епізоди, та мали врахувати загальну суму коштів, якою заволоділа ОСОБА_8 .
Проте, на думку Суду, вказані твердження не заслуговують на увагу, оскільки як зазначено в обвинувальному акті, ОСОБА_8 обвинувачувалась у вчиненні повторних окремих самостійних кримінальних правопорушень, які за правилами кваліфікації отримали юридичну оцінку за ч. 3 ст. 190 КК.
Отже, з обвинувального акту не вбачається, що ОСОБА_8 було висунуто обвинувачення у вчиненні продовжуваного злочину, а відповідно до положень ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акта.
Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятих судових рішень судами попередніх інстанцій.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Ухвали Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 жовтня 2024 року та Миколаївського апеляційного суду від 30 квітня 2025 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3