судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Ступак О. В.
до постанови Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 930/1399/24(провадження № 61-6625св25)
1. 11 лютого 2026 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.
2. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в цій справі прийняв постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року - без змін.
3. З результатами вирішення цієї справи не погоджуюсь, а тому відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) викладаю свою окрему думку з таких міркувань.
Історія справи
4. У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення.
5. Позов обґрунтовано тим, що він є жителем м. Немирів Вінницького району Вінницької області. Його батько ОСОБА_3 був зареєстрований і проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
6. Вказував, що усе своє свідоме життя проживав разом з батьками за тією ж адресою. У 2020 році його батьки розлучилися. Зазначав, що зареєструватися в будинку, в якому він проживав разом з батьками, не мав змоги, оскільки той не введено в експлуатацію. Крім того, в 2017 році він вступив на навчання до Вінницького національного аграрного університету, в зв'язку із чим зареєструвався в гуртожитку.
7. Зазначав, що його батько є солдатом військової служби за призовом під час мобілізації. Відповідач у справі (його бабуся та мати ОСОБА_3 ) отримала сповіщення про те, що її син, солдат військової служби за призовом під час мобілізації, ОСОБА_3 зник безвісти 20 січня 2023 року в районі м. Бахмут Донецької області.
8. Оскільки його батько ніс службу на передовій та безпосередньо брав участь у бойових діях, то за ним зберігається додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень. В грудні 2023 року він звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату йому як сину грошового забезпечення зниклого безвісти батька, проте отримав відповідь, що йому як повнолітньому синові виплата грошового забезпечення його батька не може бути здійснена в зв'язку з відсутністю підтверджуючого документу про спільне проживання на момент зникнення безвісти останнього.
9. З огляду на викладені обставини просив встановити факт спільного проживання однією сім'єю батька ОСОБА_3 із сином ОСОБА_1 за однією адресою: АДРЕСА_1 .
10. Встановити вказаний факт в судовому порядку йому необхідно для реалізації його права на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти батька.
11. Рішенням Немирівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року, позов задоволено.
Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_3 , зниклого безвісти 20 січня 2023 року в районі м. Бахмут Донецької області, із сином ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
12. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наданими суду доказами підтверджені доводи позивача про спільне проживання разом із батьком за однією адресою.
13. У травні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на вказані судові рішення, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог.
14. Касаційну скаргу мотивувала тим, що позивач не довів факт проживання однією сім'єю разом з батьком за однією адресою. Натомість ОСОБА_3 прожив в орендованій квартирі разом зі співмешканкою та її дітьми.
Основні мотиви постанови Верховного Суду
15. Постановою від 11 лютого 2026 року Верховний Суд касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Немирівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 24 квітня 2025 року - без змін.
16. Постанова мотивована тим, що, звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач на підтвердження факту спільного проживання разом з батьком надав належні і допустимі докази, які відповідачка не спростувала.
17. Доводи заявниці щодо необхідності розгляду вказаної справи в порядку окремого провадження суд відхилив з посиланням на існування спору про право між сторонами в цій справі, оскільки як мати зниклого безвісти військовослужбовця, так і його повнолітній син, який проживав разом із ним, претендують на отримання грошового забезпечення.
Мотиви окремої думки
18. Не вдаючись в оцінку доведеності факту проживання позивача однією сім'єю зі своїм батьком - військовослужбовцем, який зник безвісти під час захисту Батьківщини від збройної агресії рф, уважаю, що Верховний Суд при розгляді цієї справи безпідставно оминув увагою питання можливості встановлення такого факту в позовному провадженні та, як наслідок, аспекти ефективності й належності обраного позивачем способу захисту
19. У цьому контексті необхідно нагадати, що чинним цивільним процесуальним законодавством визначено три окремі порядки розгляду цивільних справ: наказне, позовне (загальне або спрощене) та окреме провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).
20. Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо (частина третя статті 19 ЦПК України).
21. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).
22. Натомість основним завданням позовного провадження є вирішення цивільно-правових спорів із дотриманням засад диспозитивності та змагальності.
23. Аналіз наведених норм процесуального закону дає підстави для висновку про те, що така правова конструкція, як встановлення факту, що має юридичне значення, притаманна насамперед інституту окремого провадження, у якому встановлення юридичних фактів з метою створення умов для реалізації особистих прав особи є його основним завданням.
24. На користь цього висновку свідчать приписи пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України, згідно з яким у порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
25. Водночас у позовному провадженні встановлення певного факту, що має юридичне значення, традиційно відбувається на етапі дослідження судом фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору. Встановлення судом у позовному провадженні таких фактів / обставин, як правило, не має самостійного значення та є передумовою (підставою) для задоволення або відхилення матеріально-правової вимоги, яка складає безпосередній предмет позову.
26. У доктрині процесуального права підставами позову визначають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тому вочевидь предмет позову та підстави позову не можуть бути ототожнені.
27. Відтак до підстав цивільного позову можна віднести юридичний факт або їх сукупність, які у спірних правовідносин зумовлюють певні правові наслідки. До підстав позову не відносяться фактичні дані, тобто докази у справі, вони лише підтверджують наявність або відсутність тих юридичних фактів, які складають підстави позову.
28. У справі, яку переглядав Верховний Суд, позивач пред'явив вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю зі своїм батьком за однією адресою.
29. Тобто у цій справі склалася ситуація, за якої предметом позову (матеріально-правовою вимогою) є підтвердження певного юридичного факту, що у позовному провадженні, зазвичай, мало б бути підставою позову (а не його предметом), тобто обставиною, якою позивач обґрунтовує свої вимоги.
30. В оцінці обраного ОСОБА_1 у цій справі способу захисту за критеріями його правомірності та ефективності, на моє переконання, Верховний Суд мав би врахувати таке.
31. Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України). Суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту.
32. Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом або договором матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, пункт 5.5). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними.
33. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що так буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
34. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 362/2707/19 зазначено, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах.
35. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 та від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).
36. За загальним правилом, встановлення факту проживання осіб однією сім'єю має відбуватися в порядку окремого провадження, основною метою якого якраз і є підтвердження юридичних фактів для створення передумов для реалізації особою своїх особистих майнових або немайнових прав. Якщо ж в ході розгляду судом заяви про встановлення відповідного юридичного факту буде встановлено наявність спору про право, то це є підставою для роз'яснення заявникові права на звернення до суду в порядку позовного провадження.
37. ОСОБА_1 не звертався до суду з заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту проживання однією сім'єю разом з батьком за однією адресою. Однак суди в цій справі встановили наявність очевидного спору між позивачем та його бабусею з приводу віднесення ОСОБА_1 до членів сім'ї батька. Тому логічним наступним кроком ОСОБА_1 є звернення до суду в порядку позовного провадження.
38. Втім, я переконана, що встановлення юридичного факту у позовному провадженні повинно пов'язуватися не лише із названою заявником метою його встановлення, а і з вирішенням реального спору про конкретне невизнане, оспорюване або порушене право позивача.
39. Необхідно нагадати, що в пунктах 41 - 44 постанов від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 Велика Палата Верховного Суду зазначала, що у справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.
40. Отже, встановлення факту, що має юридичне значення, в позовному провадженні, є саме підставою позову, а не його предметом. Порушивши перед судом питання про встановлення юридичного факту, заявник має передати на вирішення цього суду конкретний правовий спір, вирішення якого буде спрямоване на захист невизнаних, порушених чи оспорених прав позивача.
41. Визначаючи, який саме спір мав ініціювати ОСОБА_1 для захисту своїх прав, виходжу з того, що особливістю встановлення факту проживання однією сім'єю зі зниклим безвісти військовослужбовцем є юридичні наслідки, які настають для заявника, зокрема, одержання ним права на отримання грошового забезпечення (або його частини) такого військовослужбовця.
42. Так, відповідно до частини шостої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.
43. Тому правом, яке ОСОБА_1 захищає в межах цього провадження, є право повнолітньої дитини, яка проживала разом із військовослужбовцем, на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
44. Суди в цій справі встановили, що позивач вже зверталася до командира військової частини з заявою про виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, проте отримав відмову з огляду на відсутність документів, які б підтверджували факт спільного проживання позивача з його батьком.
45. Крім того, суди встановили й те, що мати зниклого безвісти військовослужбовця (бабуся позивача) не визнає право ОСОБА_1 на отримання грошового забезпечення, посилаючись на те, що позивач не проживав однією сім'єю зі своїм батьком.
46. Тобто наявний у ОСОБА_1 спір про право підлягає оцінці в двох вимірах: з одного боку - з військовою частиною, яка своїм рішенням уже відмовила у виплаті грошового забезпечення військовослужбовця; з іншого - з ОСОБА_2 , яка теж претендує на отримання грошового забезпечення свого безвісти зниклого сина та не визнає наявність у позивача аналогічного права.
47. У першому випадку з моменту звернення до суб'єкта владних повноважень із заявою про виплату грошового забезпечення позивач вступив у публічно-правові відносини з державою щодо отримання відповідної виплати.
48. Після завершення таких відносин і прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення, позивач був вправі оскаржити таке рішення в порядку адміністративного судочинства в тому числі з тих підстав, що він є членом сім'ї ОСОБА_3 і проживав разом із ним.
49. Втім, таке рішення суб'єкта владних повноважень позивач не оскаржував. Можна припустити, що така поведінка заявника обумовлюється насамперед тим, що відповідачка в цій справі не визнає його права на отримання грошового забезпечення.
50. Оскільки у позивача відсутній публічно-правовий спір з державою в особі органу військового управління та з урахуванням наявності інших заінтересованих осіб, які претендують на отримання грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, можна констатувати, що між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 наявний цивільно-правовий спір щодо права на частку грошового забезпечення, оскільки його виплата розподіляється в рівних частках між усіма особами, які мають право на його отримання.
51. Водночас у цій справі жодної вимоги, крім встановлення юридичного факту, позивач до ОСОБА_2 не пред'явив, тобто не передав на вирішення суду цивільно-правовий майновий спір.
52. Необхідно наголосити, що матеріали справи не містять відомостей про те, що військова частина заперечує право матері військовослужбовця на отримання грошового забезпечення. Тобто саме ОСОБА_2 є тією особою, яка претендує на ту ж виплату, отримати яку прагне і позивач.
53. За наявності категоричних заперечень відповідачки проти отримання ОСОБА_1 частки грошового забезпечення свого батька встановлення в такій ситуації факту, що має юридичне значення, як констатація певної обставини об'єктивної дійсності саме по собі не здатне забезпечити захист або поновлення суб'єктивного права особи у позовному провадженні, у зв'язку з чим не відповідає завданням цивільного судочинства.
54. Натомість ОСОБА_1 мав пред'явити позов до ОСОБА_2 про стягнення належної йому (на його переконання) частини грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.
55. З огляду на викладене переконана, що у Верховного Суду були всі підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_2 , скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.
Суддя: О. В. Ступак