18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 449/644/23
провадження № 61-1936ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєва Ольга Ярославівна, про витребування майна,
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєва О. Я., про витребування майна, в якому просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 83,4 кв. м.
Перемишлянський районний суд Львівської області рішенням від 06 лютого 2025 року позов задовольнив.
Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 83,4 кв. м, реєстраційний номер 2416938146233.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 306,60 грн судового збору.
Львівський апеляційний суд постановою від 20 січня 2026 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 лютого 2025 року в частині мотивів змінив, виклав мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 лютого 2025 року залишив без змін.
16 лютого 2026 року ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у вказаній вище справі.
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Суд установив, що 01 вересня 2009 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на випадок своєї смерті зробив розпорядження, яким все своє майно заповів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до заповіту, який посвідчений державним нотаріусом Перемишлянської державної нотаріальної контори Сус У. Й. 01 вересня 2009 року, зареєстрований у реєстрі за № 2736.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , яке видане Перемишлянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області.
Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина на належне йому майно, до спадкової маси належав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із витягом з реєстру територіальної громади виконавчого комітету Перемишлянської міської ради від 23 серпня 2022 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 з 21 жовтня 2010 року.
Наведене дає підстави для беззаперечного висновку про те, що на час смерті спадкодавця ОСОБА_4 , його спадкоємець за заповітом та позивач у цій справі ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав із спадкодавцем за однією адресою.
Разом з цим, Перемишлянський районний суд Львівської області рішенням від 10 червня 2021 року задовольнив позов ОСОБА_3 .
Визнав за ОСОБА_3 право власності на спадкове нерухоме майно: житловий будинок АДРЕСА_1 .
Львівський апеляційний суд постановою від 11 квітня 2023 року рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року скасував. Ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 267451905 право власності на житловий будинок, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване державним реєстратором виконавчого комітету Перемишлянської міської ради Львівської області 21 липня 2021 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_3 .
Відповідно до договору купівлі-продажу від 16 травня 2023 року, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісєєвою О. Я., зареєстрований в реєстрі за № 855 ОСОБА_3 продала ОСОБА_1 житловий будинок № 3 , з земельною ділянкою площею 0,0779 га, для будівництва житлового будинку і господарських споруд, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 332497150 право власності на житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСОБА_1 .
Звертаючись із позовними вимогами у цій справі, свої доводи ОСОБА_2 зводить до того, що будинок в якому він зареєстрований та який відноситься до успадкованого ним майна, згідно із заповітом від 01 вересня 2009 року перейшов у власність громадянки ОСОБА_3 на підставі рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 10 червня 2021 року, яке у подальшому скасоване, однак 16 травня 2023 року ОСОБА_3 відчужила спірне майно за договором купівлі-продажу відповідачу, зазначає, що заяви про відмову від прийняття спадщини за заповітом у шестимісячний строк не подав, тому вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 і є власником спадкового майна з дня відкриття спадщини, при цьому, на момент посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 не була власником спірного майна та не мала правових підстав ним розпоряджатися, тому наявні усі підстави для застосування правового механізму, передбаченого статтею 387 ЦК України та витребування майна у відповідача.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.
Частиною першою статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень Глави 29 ЦК України, зокрема й на витребування цього майна від добросовісного набувача.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частин першої та третьої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц.
Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.
Зазначені висновки відповідають правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 18 лютого 2021 року у справі № 609/1231/19, від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, від 15 березня 2023 року у справі № 759/8653/17, від 20 червня 2024 року в справі № 465/4103/21.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про витребування майна з володіння іншої особи потрібно оцінювати наявність або відсутність добросовісності володільця нерухомого майна, на чому неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, постанова від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, постанова від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року в справі № 461/12525/15-ц).
Критеріями втручання у право на мирне володіння майном на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, пункт 100).
Встановивши, що спірне спадкове майно вибуло з володіння поза волею спадкоємця, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування на користь позивача належного йому у порядку спадкування спірного житлового будинку.
Судове рішення спрямоване на захист порушеного права позивача на майно, а також переслідує загальносуспільні цілі з утвердження у державі суспільного правопорядку, недопустимості незаконного позбавлення осіб їхніх прав на нерухоме майно.
Судами врахована необхідність дотримання справедливого балансу інтересів сторін спору та статті 1 Першого протоколу до Конвенції. З огляду на встановлені обставини незаконного відчуження майна, перепродажу спадкового будинку іншій особі ОСОБА_1 , колегія суддів вважає загалом обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що витребування належного у порядку спадкування на користь позивача спірного житлового будинку з володіння відповідача не порушуватиме критерії пропорційності втручання у право останнього, сприятиме забезпеченню справедливого балансу між інтересами сторін спору та не свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У контексті забезпечення справедливого балансу між інтересами сторін спору, слід зауважити, що відповідач ОСОБА_1 , як кінцевий набувач, з володіння якого витребовується нерухоме майно, не позбавлений можливості відновити права на підставі частини першої статті 661 ЦК України, пред'явивши вимогу до особи, в якої було придбано майно, про відшкодування збитків (схожий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20).
Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Наведені норми закону та позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваних судових рішень.
Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом вказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Перемишлянського районного суду Львівської області від 06 лютого 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Львівської області Моісеєва Ольга Ярославівна, про витребування майна.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров