Постанова
Іменем України
16 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 369/10594/20
провадження № 61-11097св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Алданова Юрія Валентиновича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року у складі судді Фінагеєвої І. О., ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 рокуу складі колегії суддів: Шкоріної О. І., Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , третя особа: державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., про усунення від права на спадкування та зміну черговості одержання права на спадкування за законом.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем бабусі ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після своєї матері (дочки спадкодавця) ОСОБА_6 . Зазначала, що через хворобу, що почала прогресувати у ОСОБА_5 перед смертю, бабуся проживала разом з нею та її матір'ю ОСОБА_6 , оскільки потребувала постійного догляду.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла.
Спадкодавець мала двох дітей: сина ОСОБА_4 і дочку ОСОБА_6 .
Після смерті ОСОБА_5 залишилось спадкове майно, яке складається з житлового будинку АДРЕСА_1 .
05 грудня 2008 року ОСОБА_5 склала заповіт на ім'я ОСОБА_1 . Таке рішення вона за життя обґрунтовувала тим, що її син ОСОБА_4 ухилявся від надання їй належної допомоги, адже через постійне зловживання алкоголем, сварки, він переважно перебував у безпорадному стані та сам потребував сторонньої допомоги. Водночас позивач і ОСОБА_6 турбувались про ОСОБА_5 та надавали їй всіляку допомогу.
Упродовж 2009-2010 років на підставі наданих спадкодавцем ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_1 довіреностей позивач зареєструвала за спадкодавцем право власності на майно, якого в день посвідчення довіреностей та складання заповіту юридично ще не існувало.
Заявами від 14 вересня 2010 року та від 29 жовтня 2010 року відповідно, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року у справі № 369/5502/14-ц визнано недійсними заповіт ОСОБА_5 , реєстровий номер 2-3691, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 квітня 2013 року, реєстровий номер 1-736.
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_6 .
Заяву про прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_6 , позивач до нотаріальної контори не подавала, адже до її смерті та, власне, до набрання рішенням Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 369/5502/14-ц законної сили, був чинним заповіт ОСОБА_5 , яким вона все своє майно заповіла ОСОБА_1 .
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року у справі № 369/5502/14-ц було скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Верховний Суд, розглянувши 09 жовтня 2019 року вказану справу, рішення Апеляційного суду Київської області від 31 січня 2017 року у справі № 369/5502/14-ц скасував, залишивши без змін рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року.
Суд касаційної інстанції в основу прийнятого рішення поклав факти, встановлені судовими експертами в Акті посмертної судово-психіатричної експертизи від 23 січня 2014 року № 324 (далі - Акт), проведеної у справі № 369/2899/13-ц, позов ОСОБА_4 у якій за його заявою залишив без розгляду.
Позивач зазначала, що обставини життя ОСОБА_5 , які були враховані експертами при складанні висновку, вказують на те, що спадкодавець ОСОБА_5 , починаючи з 2007 року перебувала у безпорадному стані.
Попри такий стан заповідача відповідач і його родина, будучи обізнаними про безпорадність і психічні хвороби матері, не намагались установити опіку над нею та, маючи намір заволодіти будинком ОСОБА_5 , за твердженням позивача, планомірно доводили її до такого стану, влаштовуючи скандали і сварки, а також неодноразово виганяли на вулицю.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та надати ОСОБА_1 право на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 .
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до суду заяву про зміну підстав позову, в якій просила винести рішення, яким усунути ОСОБА_4 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та надати ОСОБА_1 право на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_5 . Як зазначила позивач в цій заяві, зміна підстав позову полягає в тому, що на відміну від відповідача, який має довести встановлення опіки над спадкодавцем ОСОБА_5 , позивач не має такого обов'язку, оскільки має об'єктивні сумніви щодо наявності у ОСОБА_5 такого безпорадного стану, факт якого визнається відповідачем.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення від спадкування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження фактів ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги, потреби спадкодавця у допомозі саме від відповідача, за умови отримання її від інших осіб і того, чи мав відповідач матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу. Оскільки в матеріалах справи немає належних та допустимих доказів, які беззаперечно б свідчили про те, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, яка через похилий вік, тяжку хворобу була у безпорадному стані, суди дійшли висновку про відсутність підстав для зміни черговості одержання права на спадкування.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року, відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Алданова Ю. В. про призначення посмертної комплексно-комісійної судово-медичної експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М. про усунення від права на спадкування та зміну черговості одержання права на спадкування за законом.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 26 липня 2024 року повернено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Алдановим Ю. В. в частині оскарження ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення посмертної комплексно-комісійної судово-медичної експертизи.
Повертаючи апеляційну скаргу, апеляційний суд виходив з того, що ухвала про відмову у призначенні експертизи не оскаржується. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
02 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - Алданов Ю. В. , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду
від 26 липня 2024 року в частині повернення апеляційної скарги на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня
2023 року, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду та вирішення питання в частині відкриття провадження за об'єднаними вимогами апеляційної скарги як щодо рішення суду першої інстанції по суті спору, так і щодо ухвали суду першої інстанції про відмову у призначенні експертизи.
24 лютого 2025 року представник ОСОБА_1 - Алданов Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 127/9778/17, від 18 лютого 2021 року у справі
№ 521/11921/17, від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18,
від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц, від 21 жовтня 2021 року у справі № 401/2614/17, від 28 червня 2023 року у справі № 691/1559/18,
від 28 листопада 2018 року у справі № 752/8825/15, від 14 листопада
2018 року у справі № 712/4709/15-ц, від 04 березня 2019 року у справі
№ 321/1573/17-ц, від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц,
від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 509/4286/16,
від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, від 26 червня 2019 року
у справі № 669/927/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 669/930/16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2025 року надійшов відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , у якому зазначено, що рішення судів є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає. Також представник заявника просить заяви про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п'ятої статті 403 ЦПК України залишити без розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, щобатьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , були ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
ОСОБА_8 після реєстрації шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».
ОСОБА_1 є онукою спадкодавця ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 лютого 2009 року № НОМЕР_1 ОСОБА_5 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , яке вона відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 2-3482 від 21 листопада 2008 року, посвідченого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., отримала у спадок від ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .
05 грудня 2008 року ОСОБА_5 склала заповіт, яким усе своє майно, що буде належати їй на день смерті, а також все те, а що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 .
Згідно із заявами від 14 вересня 2010 року та від 29 жовтня 2010 року відповідно, відповідач ОСОБА_4 і ОСОБА_1 , прийняли спадщину, що залишилася після смерті ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, реєстровий номер 1-736 від 16 квітня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В. М., ОСОБА_1 отримала у спадок частки майна, зазначеного в заповіті ОСОБА_5 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2015 року у справі № 369/5502/14-ц, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року, заповіт ОСОБА_5 , реєстровий номер 2-3691, та свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 16 квітня 2013 року, реєстровий № 1-736 визнано недійсними.
Мати ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 . Спадкоємцем ОСОБА_4 є його син ОСОБА_2 .
Згідно з Атом посмертної комісійної судово-психіатричної експертизи від 23 січня 2014 року № 32, складеним експертами відділення амбулаторних судово-психіатричних експертиз Комунального закладу Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об'єднання», ОСОБА_5 у період підписання заповіту 05 грудня 2008 року страждала на хронічне психічне захворювання у формі органічного ураження головного мозку змішаного генезу (церебральний атеросклероз, гіпертонічна хвороба, алкогольна інтоксикація) з деменцією. Ступінь виразності психічних розладів був таким, що ОСОБА_5 під час складання і підписання заповіту 05 грудня 2008 року усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не могла.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).
Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК України).
Стаття 1259 ЦК України визначає підстави та порядок зміни черговості одержання права на спадкування.
Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку:
1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо);
2) матеріальне забезпечення спадкодавця;
3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири;
4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3;
5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність усіх п'яти зазначених обставин.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2023 року у справі № 753/16113/20 (провадження № 61-2552св23), від 14 квітня 2025 року у справі № 754/14700/23 (провадження № 61-14268св24).
Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про усунення від спадкування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження фактів ухилення відповідача від надання спадкодавцеві допомоги, потреби спадкодавця у допомозі саме від відповідача, за умови отримання її від інших осіб і того, чи мав відповідач матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування, оскільки позивач не довела належними, достовірними і достатніми доказами наявності вище перелічених юридичних фактів у їх сукупності, з якими закон пов'язує право на зміну черговості на спадкування, зокрема здійснення протягом тривалого часу опіки над спадкодавцем, матеріального забезпечення його тільки позивачем та надання іншої допомоги виключно позивачем, а також перебування спадкодавця у безпорадному стані.
Верховний Суд погоджується з висновками судів та вважає, що доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження апеляційним судом із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
Суди правильно застосували норми матеріального права у спірних правовідносинах та не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, тому доводи касаційної скарги з цього приводу є безпідставними.
Відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення посмертної комплексно-комісійної судово-медичної експертизи, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що призначення такої експертизи у цій справі, враховуючи предмет і підстави позову, не є обов'язковим, безпорадний стан спадкодавця може бути підтверджений і іншими доказами.
Колегія суддів відхиляє посилання в касаційній скарзі на неврахування судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду, що зазначені заявником в касаційній скарзі, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Інші аргументи касаційної скарги також не спростовують висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що апеляційний суд порушив норми матеріального і процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, і по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/1 б-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Щодо ухвали Київського апеляційного суду від 26 липня 2024 року про повернення апеляційної скарги
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Алданова Ю. В. про призначення посмертної комплексно-комісійної судово-медичної експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Панікар В.М. про усунення від права на спадкування та зміну черговості одержання права на спадкування за законом.
Згідно з частиною першою статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, визначені у вказаній нормі.
Перелік, зазначений у частині першій статті 353 ЦПК України, не містить ухвал про відмову у задоволенні клопотання про призначення експертизи.
Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Оскільки ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 вересня 2023 року не підлягає оскарженню, апеляційний суд дійшов правильного висновку про її повернення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Представник ОСОБА_1 - Алданов Ю. В. подав заяву, у якій просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа, на його думку, містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
У частині п'ятій статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Разом із цим судова практика з указаного заявником питання стала і сформована, а відмінність залежить лише від доказування, на що Верховний Суд звернув увагу заявника, відхиляючи відповідні доводи касаційної скарги.
Наведені заявником аргументи в розумінні частини п'ятої статті 403 ЦПК України не є тими обставинами, що містять виключну правову проблему і необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
З урахуванням наведеного колегія суддів не встановила достатніх та обґрунтованих підстав для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а отже, у задоволенні відповідного клопотання слід відмовити.
Щодо судових витрат
Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 403, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - Алданова Юрія Валентиновича про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційні скарги представника ОСОБА_1 - Алданова Юрія Валентиновича залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 травня 2024 року, ухвалу Київського апеляційного суду від 26 липня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська