10 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/7133/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
прокуратури - Кравчук О. А.,
відповідача - Бачинська А. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "НИВА"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 (судді: Гончаров С. А. - головуючий, Тищенко О. В., Сибіга О. М.) і рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 (суддя Демидов В. О.) у справі
за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Приватного підприємства "НИВА"
про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні об'єктом екомережі земельною ділянкою водного фонду,
1. Короткий зміст позовних вимог і підстав позову
1.1. У червні 2025 року керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Києва (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з позовом до Приватного підприємства "НИВА" (далі - ПП "НИВА") про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні об'єктом екомережі - земельною ділянкою водного фонду площею 0,0887 га, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, на вул. Борщагівській, 95б у Шевченківському районі м. Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 31.07.2013, індексний номер 4654489, та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації прав власності ПП "НИВА на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 296,8 м2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 45023880000) за адресою: м. Київ, Шевченківський район, вул. Борщагівська, 95б (номер запису про право власності: 1971052), з одночасним припиненням права власності ПП "НИВА" на нього; закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю площею 296,8 м2, розташовану за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Борщагівська, 95б, з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 2519596680000, відомості про відкриття якого внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно 18.04.2013 державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мазарчук Н. В., індексний номер рішення 1777541; та зобов'язання ПП "НИВА" знести об'єкт самочинного будівництва - нежитлову будівлю загальною площею 296,8 м2, розташовану за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Борщагівська, 95б.
1.2. На обґрунтування позову прокурор посилався на те, що Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, належної до земель водного фонду, розташованої в межах прибережної захисної смуги річки Либідь, на якій знаходиться спірна нерухомість відповідача; у ПП "НИВА" відсутні будь-які речові права на спірну земельну ділянку, водночас будівництво на ній спірного об'єкта здійснено за відсутності дозвільних документів на виконання будівельних робіт, а отже, такий об'єкт є самочинно збудованим.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 позов задоволено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що будівництво на спірній земельній ділянці проведено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, тобто в силу положень частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України та статті 29 Закону України "Про планування та забудову території" є самочинним будівництвом. Водночас така земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги річки Либідь, на яку розповсюджується особливий порядок її використання та надання у користування.
Суд, надавши оцінку підставам виникнення права власності спірне майно, акцентував на тому, що рішення третейського суду не могло та не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності немає. Отже, оскільки спірний об'єкт нерухомого майна є самочинним будівництвом, а відповідачем не набуто право власності на таке майно та з огляду на відсутність прийнятого рішення Київською міською радою щодо передачі земельної ділянки під це майно у власність чи користування, то наявні підстави для задоволення позову.
2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 залишено без змін із тих самих підстав.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї
3.1. Не погоджуючись із постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 і рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у цій справі, ПП "НИВА" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить вказані судові рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Скаржник посилається на те, що апеляційний господарський суд застосував норми права - статті 120, 212 Земельного кодексу України, статтю 376 Цивільного кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 910/5702/17, 10.02.2020 у справі № 922/981/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 27.10.2021 у справі № 202/7377/16-ц та порушив норми процесуального права, а саме статті 77, 99 Господарського процесуального кодексу України; вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (яким, на думку скаржника є протокол огляду місцевості). Отже, підстави касаційного оскарження обґрунтовані пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Зокрема, за доводами скаржника, у наведеному випадку немає підстав стверджувати про неправомірність набуття чи володіння ПП "НИВА" спірним об'єктом; відповідач є законним власником такого майна і його добросовісним набувачем; часткове розташування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Либідь не можна ототожнювати з розташування спірної будівлі в межах прибережної захисної смуги; суд необґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи.
3.2. Від прокуратури надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить відмовити у її задоволенні за необґрунтованістю та безпідставністю доводів, викладених у ній, а оскарженні судові рішення залишити без змін.
4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на них, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.
4.2. Як свідчать матеріали справи та це установили суди попередніх інстанцій, на території Шевченківського р-ну м. Києва розташована земельна ділянка комунальної форми власності, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, яка сформована в рамках реалізації міської цільової програми використання та охорони земель м. Києва. Підставою для формування ділянки є технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель, розроблена КП "Київський інститут земельних відносин". Загальна площа земельної ділянки становить 0,0887 га. Категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид цільового призначення код 12.11 - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.
Разом із цим, як свідчать відомості, зазначені у листі Департаменту земельних ресурсів (КМДА) від 18.04.2025 № 057-5145, департаментом опрацьовано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель та території кадастрового кварталу 88:151, обмеженого вул. Борщагівською, просп. Повітрофлотським та залізничними коліями у Шевченківському р-ні м. Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 30.05.2024 № 587/8553 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель" відповідно до регламенту Київської міської ради, затвердженого рішенням Київської міської ради від 04.11.2021 № 3135/3176. На час розгляду технічної документації із землеустрою у її складі було сформовано 18 ділянок, водночас, земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, не була включена до вказаних матеріалів технічної документації із землеустрою та на затвердження до Київської міської ради не передавалась.
Відповідно до інформації з пояснювальної записки технічної документації із землеустрою земельна ділянка (обліковий код 88:151:0016) площею 0,0887 га не підлягає інвентаризації, оскільки на ній розташовані будівлі та споруди, по яких проходить прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, тоді як розміщення будівель і споруд в прибережних захисних смугах вздовж річок, навколо водойм та на островах не допускається. Згідно зі зведеним інвентаризаційним планом земельна ділянка, обліковий код 88:151:0016, позначена як територія із невідповідністю містобудівній документації.
Відповідно до інформації із Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, розташована за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Борщагівська, 95б; ділянка має обмеження у використанні, зокрема: санітарні зони, відстані, розриви, зона особливого режиму забудови; охоронна зона навколо (уздовж) об'єкта зв'язку; охоронна зона навколо (уздовж) енергетичної системи; охоронна зона навколо інженерних комунікацій; водоохоронна зона; прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах.
Відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 370/1804, за функціональним призначенням земельна ділянка (обліковий код 88:151:0016) за адресою: м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Борщагівська, 95б, належить частково до територій вулиці і доріг, а також до територій зелених насаджень загального користування.
Попередні судові інстанції установили, що власником земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003 є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, яка рішення про передачу цієї земельної ділянки у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймала.
Водночас, як було установлено, у 2011 році питання щодо відведення у користування спірної земельної ділянки комерційній структурі було предметом розгляду Київської міської ради та за наслідками розгляду клопотання Товариству з обмеженою відповідальністю "ЮНІФОРМ ББК" (далі - ТОВ "ЮНІФОРМ ББК") про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення спірної ділянки Київською міською радою 15.12.2011 прийнято рішення № 921/7157 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою ТОВ "ЮНІФОРМ ББК" щодо відведення земельної ділянки на вул. Борщагівській, 95б у Шевченківському р-ні м. Києва для експлуатації та обслуговування автомийки, автосалону". Підставою для відмови слугувало те, що земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі річки Либідь.
Також, як свідчать відомості, зазначені в технічній документації щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 88:151, обмеженого вул. Борщагівською, просп. Повітрофлотським і залізничними коліями у Шевченківському р-ні м. Києва, розробленою КП "Київський інститут земельних відносин" на замовлення Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у 2020 році, під час обстеження земельної ділянки в натурі (на місцевості) в її межах розташований об'єкт дорожнього сервісу - автомийний комплекс та шиномонтаж.
Наявність на земельній ділянці нерухомого майна, як зазначили суди, серед іншого, підтверджується оглядом місцевості від 25.04.2025, проведеним в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42023102100000057 від 13.04.2023, за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 367 Кримінального кодексу України, про що складено відповідний протокол. В ході огляду було установлено, що на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:88:151:003, розташований об'єкт дорожнього сервісу: автомийний комплекс та шиномонтаж, позаду будівлі протікає річка Либідь, русло якої закріплено бетоном, та знаходиться між підпірними стінками. Фактична відстань від каналу річки Либідь до будівлі, яка розташована зі сторони Індустріального шляхопроводу складає 3 метри, зі сторони Повітрофлотського шляхопроводу складає 5 м 10 см, від каналу до середини будівлі складає 4 м 90 см.
Наявність нерухомого майна на вказаній земельній ділянці також підтверджується даними з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, згідно з якими станом на 18.04.2013 на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, зареєстрований об'єкт нерухомого майна загальною площею 296,8 м2, який належить на праві власності ПП "НИВА", реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 45023880000.
Поза тим, суди установили, що Господарським судом Харківської області 13.11.2008 у справі № 29/494-08 винесено ухвалу про визнання рішення третейського суду та видачу наказу на підставі рішення постійно діючого Третейським суду при товарній біржі "Санвест" у третейській справі № 54/ПТС-08 від 08.09.2008, якою, зокрема, було зобов'язано Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна" (далі - КП "БТІ") зареєструвати на праві власності нежитлову будівлю загальною площею 296,8 м2, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 95б, за ТОВ "ЮНІФОМ ББК". При цьому, ухвалюючи рішення, третейський суд, керувався, зокрема, положеннями статті 376 Цивільного кодексу України, якою унормовано самочинне будівництво та його правові наслідки. Отже, як зазначили господарські суди попередніх інстанцій, ТОВ "ЮНІФОМ ББК" було здійснено самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, самовільно зайнятій вказаним товариством.
З метою виконання вказаного рішення КП "БТІ" 31.12.2008 видало реєстраційне посвідчення № 025675 та внесло запис в реєстрову книгу № 185п-200 за № 9369-П, згідно з яким нежитлова будівля загальною площею 296,8 м2, розташована за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 95б, зареєстрована за ТОВ "ЮНІФОРМ ББК".
ТОВ "ЮНІФОРМ ББК" 18.04.2013 зареєструвало за собою (номер запису про право власності 715331) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 296,8 м2 за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 95б (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 45023880000).
У подальшому між ТОВ "ЮНІФОРМ ББК" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТОУНГРАД" (далі - ТОВ "СТОУНГРАД") (покупець) 18.04.2013 укладено договір купівлі-продажу вказаного майна за № 1411.
18.04.2013 зареєстровано за ТОВ "СТОУНГРАД" право власності на спірний об'єкт (номер запису про право власності/довірчої власності 715513).
Між ТОВ "СТОУНГРАД" (продавець) та ТОВ "ЮНІФОРМ ББК" (покупець) 26.04.2013 укладено договір купівлі-продажу майна за № 1577.
26.04.2013 за ТОВ "ЮНІФОРМ ББК" зареєстровано право власності на вказаний об'єкт (номер запису про право власності/довірчої власності 821549).
Згодом на підставі договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна № 3021, укладеного 31.07.2013 між ТОВ "ЮНІФОРМ ББК" та ПП "НИВА", в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31.07.2013 за ПП "НИВА" зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Борщагівська, 95б, який розташований на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003 (номер запису про право власності/довірчої власності 1971052).
Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права прав власності на нерухоме майно 24.11.2021 додано земельну ділянку місця розташування вказаного майна - кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:88:151:003.
Водночас, як установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003.
З листа Державної інспекції архітектури та містобудування України (ДІАМ) від 25.02.2025 за № 955/03/18-25 вбачається, що в розпорядженні ДІАМ документів щодо об'єкта будівництва на вул. Борщагівській, 95б у м. Києві на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, не має.
Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва у листі від 28.02.2025 № 073-666 зазначив, що не видавав та не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт та не приймав в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за цією адресою.
Разом із тим, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у листі від 03.03.2025 за № 055-3407 повідомив, що в реєстрі адрес у м. Києві, який ведеться департаментом згідно з Положенням про реєстр адрес у м. Києві, затвердженим Київською міською радою від 22.05.2013 № 377/9394 "Про деякі питання ведення реєстрів адрес, вулиць та інших поіменованих об'єктів у місті Києві", відсутні відомості про документ щодо присвоєння або зміни адреси об'єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, кадастровий номер 8000000000:88:151:0003, зокрема адреси: вул. Борщагівська, 95б в Шевченківському р-ні м. Києва.
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 04.02.2009 № 11 "Про передачу на баланс та закріплення за КП "Плесо" водних об'єктів та оформлення земель водного фонду м. Києва", річка Либідь передана на баланс вказаного комунального підприємства.
Згідно з листом Басейнового управління водних ресурсів середнього Дніпра від 18.04.2025 за № 01-12/929 Українським державним головним проектно-вишукувальним і науково-дослідним інститутом "Укрводпроект" у 1993 році розроблено паспорт водного об'єкта на річку Либідь.
4.3. Посилаючись на обставини здійснення самочинного будівництва спірного об'єкта на земельній ділянці, розташованій в межах прибережної захисної смуги річки Либідь, порушення у зв'язку з цим прав власника землі (територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради) на користування та розпорядження земельною ділянкою, на якій ця нерухомість розташована, прокурор звернувся до господарського суду з позовом у цій справі.
4.4. Задовольняючи вимоги заявленого позову та надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суди виходили, зокрема, із того, що позов прокурора в цій справі спрямований на захист прав власника земельної ділянки - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, порушення яких відбулося внаслідок здійснення самочинного будівництва спірного об'єкта на земельній ділянці, не відведеній для цієї мети, за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, розташовану в межах прибережної захисної смуги вздовж річки Либідь, на яку розповсюджується особливий порядок використання, а також за відсутності дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і до таких правовідносин підлягають застосуванню, зокрема, положення статті 376 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 1- 4 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині 1 статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.
Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об'єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому при вирішенні спору, що виникає у зв'язку із будівництвом на земельній ділянці об'єкта нерухомості, повинні досліджуватися питання щодо наявності документів про виділення земельної ділянки, дозвільної документації на будівництво спірних об'єктів та щодо відповідності побудованого об'єкта будівельним нормам і правилам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 915/1268/23).
Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20).
Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35), від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 (пункт 103)).
Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту (схожий висновок викладено в пункті 7 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
4.5. Встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини цієї справи свідчать, що первісно реєстрація права власності на спірне майно проводилася на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при товарній біржі "Санвест" від 08.09.2008 у справі № 54/ПТС-08.
Водночас відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20, пункти 64, 71, 74), реєстрація права власності на будівлю, здійснена на підставі рішення третейського суду, є неправомірною; рішення суду, третейського суду не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі, незалежно від того, чи було таке рішення згодом оскаржене і скасоване; наявність рішення третейського суду само по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна.
За наведених обставин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначене рішення третейського суду не могло та не може бути підставою виникнення у будь-якої особи права власності на нерухоме майно, тим більше на земельній ділянці, яка, як установили суди, належить територіальній громаді та знаходиться в прибережній захисній смузі річки Либідь і на яку (земельну ділянку) розповсюджується особливий порядок використання.
Водночас, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, будівництво на спірній земельній ділянці проведено за відсутності правовстановлюючих документів на земельну ділянку, дозвільних документів, які надають право на виконання підготовчих та будівельних робіт; рішення Київською міською радою щодо передачі земельної ділянки під це майно у власність чи користування будь-яким юридичним чи фізичним особам не приймалося; особа, яка здійснила самочинне будівництво, не є власником чи користувачем земельної ділянки, а отже, спірна будівля є самочинно збудованим об'єктом, а тому у відповідача не виникло та не могло виникнути права власності на неї.
4.6. Ураховуючи положення частин 3- 5 статті 376 Цивільного кодексу України, коли власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).
Правовий порядок знесення будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майно залежить від підстав, за якими його віднесено до об'єкта самочинного будівництва (постанова Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 904/4338/21).
Обов'язковому (безальтернативному) знесенню об'єкт будівництва підлягає лише у випадках, якщо такий об'єкт збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети та/або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи. В усіх інших випадках знесенню передує встановлення можливості перебудови об'єкта будівництва (постанови Верховного Суду від 24.06.2020 у справах № 320/5880/18, від 19.09.2023 у справі № 911/1406/20).
Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 10.01.2024 у справі № 916/619/22).
Разом із тим за усталеними висновками Верховного Суду особа, яка використовувала земельну ділянку з порушенням прав іншої (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку (постанови від 02.06.2022 у справі № 910/14524/19, від 04.09.2024 у справі № 904/2077/23).
Отже, з огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, суди дійшли висновку, що розміщення на земельній ділянці, на яку до того ж розповсюджується особливий порядок використання, спірного об'єкта самочинного будівництва (автомийки), порушує умови землекористування та він підлягає знесенню на підставі частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України.
4.7. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
4.8. Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пунктів 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цих підстав було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваних у справі рішення і постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
4.9. Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене судами попередніх інстанцій правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваних у цій справі судових рішеннях, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження, оскільки у цій справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, зокрема у справі № 910/5702/17, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону, що свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин. Водночас у справі № 922/981/18 предметом позову є вимоги міської ради про стягнення з товариства безпідставно збережених коштів у виді орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, натомість у цій справі, в якій подано касаційну скаргу, спірні правовідносини стосуються знесення самочинно збудованого об'єкта на підставі частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, а отже, за змістовим, суб'єктним і об'єктним критеріями спірні правовідносини в цій справі та в зазначеній справі не є подібними.
У справі № 202/7377/16-ц, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання особи знести самочинно збудовані приміщення магазинів, суди виходили лише з того, що рішення суду, на підставі якого земельна ділянка вибула із володіння Дніпровської міської ради, в подальшому скасовано, та не з'ясували умов, необхідних для встановлення підстав захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, зокрема, чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи.
Водночас колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на те, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки у зазначених справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень безвідносно до спірних правовідносин і предмету спору у справі, що розглядається, у контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин, тому вказані для порівняння судові рішення не можуть бути релевантними до обставин цієї справи.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій проаналізували обставини справи щодо наявності ознак самочинного будівництва спірного нерухомого майна та встановили відсутність документального підтвердження відведення спірної земельної ділянки для такого будівництва та відсутність необхідної дозвільної документації; висновки судів ґрунтуються на правовому регулюванні, передбаченому статями 376, 391 Цивільного кодексу України та статтею 152 Земельного кодексу України і вказані норми права до встановлених судами обставин застосовані правильно.
Водночас у контексті доводів касаційної скарги, зокрема, посилань скаржника на добросовісність відповідача, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій дослідили та надали оцінку підставам набуття права на спірне майно та констатували, що наявність рішення третейського суду само по собі не свідчить про добросовісне набуття спірного майна, яке до того ж розташоване на земельній ділянці, належить територіальній громаді та знаходиться в прибережній захисній смузі річки Либідь.
Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципи здійснення суб'єктивних цивільних прав, потрібно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства (постанова Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 521/17654/15-ц).
Добросовісність набувача передбачає не лише звіряння відомостей про права на нерухоме майно з інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також розумну обачність набувача. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на важливості встановлення розумної обачності як критерію добросовісного набувача, зокрема, у постановах від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 30.01.2019 у справі № 357/9328/15-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц. Тому набувач нерухомого майна може вважатися добросовісним лише тоді, коли він не просто покладався на відомості з Державного реєстру, а робив це добросовісно. Якщо перевірка нерухомого майна дає підстави для сумнівів щодо прав інших осіб на нерухоме майно, то набувач такого майна має вчинити дії, спрямовані на усунення таких сумнівів, або відмовитися від набуття нерухомого майна; в іншому разі набувач не буде вважатися добросовісним.
У силу видимого місця розташування спірної будівлі відповідач, проявивши принаймні розумну обачність, міг та повинен був знати про те, що будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності, яка знаходиться в прибережній захисній смузі річки Либідь. Однак, проігнорувавши це, у такий спосіб він фактично взяв на себе ризики, пов'язані, в тому числі, з можливим знесенням самочинно збудованого об'єкта будівництва.
Загалом доводи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів та встановлення інших, ніж встановлені судами попередніх інстанцій, фактичних обставин (зокрема встановленого судом факту розташування спірного самочинно збудованого об'єкта в межах прибережної захисної смуги річки Либідь) задля ухвалення іншого рішення по суті заявлених позовних вимог, тобто рішення про відмову у позові.
Проте суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.
4.10. Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної у справі постанови з цієї підстави.
4.11. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник посилається на необґрунтованість відмови судів у призначенні експертизи у справі та встановлення судами обставин на підстав недопустимих доказів.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
4.12. Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Отже, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, коли суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, внаслідок чого обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не були встановлені. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі № 910/2422/22, від 11.05.2023 у справі № 921/477/20, від 27.04.2023 у справі № 927/738/19, від 20.10.2022 у справі № 910/1554/19, від 20.10.2022 у справі № 910/9076/18, від 16.03.2021 у справі № 910/18774/15, від 23.02.2021 у справі № 907/62/18.
Перевіривши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в оцінці клопотання відповідача про призначення експертизи у справі констатував пропуск відповідачем строку на подання такого клопотання та відсутність заяви про поновлення пропущеного строку на його подання.
Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, надав оцінку цим процесуальним діям суду першої інстанції та визнав, що суд не допустив порушення норм процесуального права. Разом із тим апеляційний господарський суд розглянув у встановленому законом порядку клопотання відповідача про призначення у справі експертизи з метою встановлення обставин розташування спірної будівлі в межах прибережної захисної смуги річки Либідь та відмовив у його задоволенні, навівши у судовому рішенні аргументовані мотиви його відхилення (необґрунтованість доводів заявника, викладених у такому клопотанні, недоцільність призначення такої експертизи, зважаючи, у тому числі, на положення статей 98, 99 Господарського процесуального кодексу України, те, що призначення експертизи є правом суду).
Доводи касаційної скарги щодо необґрунтованості відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій інстанції під час розгляду справи. Тому доводи касаційної скарги в цій частині колегія суддів вважає безпідставними.
4.13. Крім того, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані посилання скаржника у касаційній скарзі на встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Вирішуючи спір по суті, попередні судові інстанції установили фактичні обставини справи, зокрема щодо розташування спірного майна на земельній ділянці водного фонду в межах прибережної захисної смуги річки Либідь, на підставі оцінки усіх наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням вимог процесуального законодавства, а не виключно лише на підставі протоколу огляду місцевості, який, як вважає скаржник, є недопустимим доказом. При цьому скаржник, оскаржуючи судові рішення, не вказує на наявність у справі доказів з іншим (протилежним) інформаційним змістом та не обґрунтовує існування такої доказової суперечності, яка об'єктивно вимагала би призначення експертизи у цій справі як єдиного способу встановлення відповідної обставини.
Звідси доводи про те, що висновок судів сформовано на підставі недопустимих доказів є необґрунтованими.
4.14. Отже, зважаючи на викладене, інша зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, також не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій з такої підстави.
5. Висновки Верховного Суду
5.1. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.
5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову, в зв'язку з чим оскаржені у справі рішення та постанова підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "НИВА", відкрите в частині підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
Касаційну скаргу Приватного підприємства "НИВА" залишити без задоволення.
Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 і рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2025 у справі № 910/7133/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак