18 лютого 2026 року
м. Київ
cправа № 910/2882/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури
на рішення Господарського суду міста Києва
(суддя - Гулевець О.В.)
від 09.07.2024
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Євсіков О.О.)
від 02.12.2024
у справі № 910/2882/24
за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби, Вінницької обласної ради
до Комунальної установи "Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інстал Люкс",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Південно-Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України,
про визнання недійсним договору та стягнення 937 999, 20 грн,
за участю представників учасників справи:
прокуратури - Єреп В.В.,
позивача 1 - не з'явився,
позивача 2 - Сенів А.М.,
відповідачів - не з'явились,
третьої особи - не з'явився,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі також - Держаудитслужба) та Вінницької обласної ради (далі також - Рада) звернувся до суду з позовом до Комунальної установи «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» (далі також - Пансіонат) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інстал Люкс" (далі - ТОВ "Інстал Люкс") про визнання недійсним договору про публічну закупівлю, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони; застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 937 999, 20 грн.
1.2. В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на рішення адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 24.09.2021 №72/46-р/к у справі №03-06/21-19, яким встановлено порушення ТОВ "Інстал Люкс" законодавства про захист економічної конкуренції, що є підставою для визнання спірного договору недійсним, як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215, частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
2. Короткий зміст судових рішень, ухвалених за результатом розгляду справи по суті спору
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024, у справі № 910/2882/24 у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
2.2. Ухвалюючи рішення, господарські суди дійшли висновку, що прокуратурою у спірних правовідносинах не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним спірного договору відповідно до частини першої статті 203, статті 215, частини третьої статті 228 ЦК України, з огляду на що також відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності правочину.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ТОВ "Інстал Люкс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №910/2882/24; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
3.2. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі відповідач із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відзначає, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення без урахування висновків Верховного Суду, які викладені у постановах:
- від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 15.12.2021 у справі № 922/2645/20, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15, від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 щодо застосування частини третьої статті 42 Конституції України, статей 1, 3, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України, статей 13, 73, 76 - 79, 86, 236 ГПК України;
- від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, від 18.10.2018 у справі №916/3214/17, від 04.12.2018 у справі №914/1912/17, від 18.12.2018 у справі №922/5617/15, від 20.11.2018 у справі №910/1339/18 щодо застосування статей 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції";
- від 27.05.2021 у справі №903/23/19 щодо застосування статей 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції";
- від 07.11.2019 у справі №910/16309/18, від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 10.04.2019 у справі №390/34/17 щодо застосування статті 3 ЦК України;
- від 04.09.2020 у справі №311/2145/19-ц щодо застосування частини третьої статті 39 ЦК України.
Також скаржник посилається на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №910/8399/19, від 23.01.2020 у справі №922/1539/19, від 05.12.2019 у справі №910/3095/19, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції не надано оцінки доказу (рішенню Антимонопольного комітету України) у даній справі.
3.3. Держаудитслужба 23.01.2025 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить врахувати надані в ньому пояснення під час розгляду касаційної скарги.
3.4. Рада 06.02.2025 через «Електронний суд» подала до Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій, та мотиви, з яких виходили суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень
4.1. У 2018 році Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» проведено процедуру відкритих торгів UA-2018-02-17-000045-с щодо закупівлі: відеоспостереження та кнопки виклику (ДК 021:2015: 51310000-8 - послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури).
З метою участі у торгах пропозиції подали три учасники: ТОВ «АЙПІ-КОННЕКТ», ПП «ІНФОР-М-ТАКСІ» та ТОВ "Інстал Люкс".
Згідно з протоколом засідання тендерного комітету замовника від 07.03.2018 № 41 переможцем торгів визнано ТОВ "Інстал Люкс" з ціновою пропозицією 937 999,20 грн.
4.2. Між Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» та ТОВ "Інстал Люкс" 26.03.2018 укладено договір № 03-07/2018-1 (далі - Договір), відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов'язання виконати згідно з кошторисом наступні види робіт на об'єкті замовника, що знаходяться за адресою: м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. № 106: ДК 021:2015 - 51310000-8 «Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури».
Замовник зобов'язується прийняти цю роботу та оплатити її (пункт 1.3 Договору).
Відповідно до пункту 3.2 Договору загальна вартість робіт визначається на підставі договірної ціни (додаток №1, додаток №2, додаток №3) і становить 937 999,20 грн (дев'ятсот тридцять сім тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 20 копійок), в т. ч. ПДВ - 156 333,20 грн.
За умовами пункту 4.1 Договору здача-приймання виконаних робіт здійснюється сторонами за актом протягом 2-ох діб з моменту повідомлення замовника про готовність предмета підряду до приймання.
Згідно з пунктом 5.1 Договору початок робіт - 26.03.2018, кінець виконання робіт - 30.12.2018.
Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 31 грудня 2018 року (пункт 7.1 Договору).
4.3. За доводами Вінницької обласної ради, відповідно до інформації Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної військової адміністрації від 15.01.2024 спірний Договір виконано у повному обсязі, остання оплата за договором відбулась 20.12.2018.
4.4. Рішенням Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №72/46-р/к визнано, що ТОВ "Інстал Люкс" і Приватне підприємство «Інфор-М-Таксі» вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів шляхом узгодження своєї конкурентної поведінки під час підготовки та участі у відкритих торгах щодо закупівлі: відеоспостереження та кнопки виклику (код ДК 021:2015: 51310000-8 «Послуги зі встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури»), які проводилися протягом лютого - березня 2018 року Комунальною установою «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку» (ідентифікатор закупівлі в системі «ProZorro» №UA-2018-02-17-000045-с). За вчинення порушення, зазначеного у рішенні №72/46-р/к, накладено на ТОВ "Інстал Люкс" та Приватне підприємство «Інфор-М-Таксі» штраф у сумі 68 000 грн.
4.5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №911/1861/22, яке набрало законної сили 21.02.2023, задоволено позов Південно-Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України про стягнення з ТОВ "Інстал Люкс" 68 000,00 грн штрафу, накладеного рішенням від 24.09.2021 № 72/46-р/к, та 68 000,00 грн пені.
4.6. Прокурором надано листи від 05.12.2023 за № 50/19887вих-23 та від 05.12.2023 за № 50/19888вих-23, якими повідомлено Раду та Держаудитслужбу про існування порушення інтересів держави від укладення спірного договору за наслідками тендеру, результати якого спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, і про наявність підстав для його визнання недійсним як такого, що суперечить інтересам держави з умислу ТОВ "Інстал Люкс".
У відповідь на зазначений лист Рада листом від 19.12.2023 за № 1677/01.01-15/2023 повідомила, що не наділена повноваженнями та необхідною компетенцією на захист інтересів держави у даному випадку шляхом звернення до суду з позовом.
Держаудитслужба у відповідь на лист прокуратури в листі від 20.12.2023 за №260205-17/3970- 2023 повідомила про наявність в Управління наміру прийняти рішення про початок моніторингу процедури закупівлі UA-2018-02-17-000045-с, про вчинення інших дій із захисту інтересів держави, в т.ч. шляхом звернення до суду, Управлінням не повідомлено.
Прокурор в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивачів про намір подати позов в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Ради до Комунальної установи «Обласний пансіонат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку», ТОВ "Інстал Люкс" про визнання недійсним Договору про публічну закупівлю, як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 937 999, 20 грн (листи до позивачів від 15.02.2024 за № 50/2463вих-24 та за № 50/2464вих-24).
4.7. В обґрунтування позовних вимог прокуратура посилається на те, що дії ТОВ "Інстал Люкс" та Приватного підприємства «Інфор-М-Таксі» спрямовані на порушення встановленого юридичного господарського порядку з метою одержання права на укладення договору не на конкурентних засадах, що не узгоджується із законною господарською діяльністю у сфері публічних закупівель, а отже, суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки порушують правові та економічні засади функціонування вказаної сфери суспільних відносин, обмежує розвиток конкуренції у державі.
4.8. Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судові рішення про відмову у задоволенні позову, виходили з такого:
(1) щодо повноважень Прокурора на звернення з даним позовом до суду:
- Рада, як засновник Пансіонату, що фінансує його діяльність, здійснює управління ним та контроль за його фінансово-господарською діяльністю, зобов'язана контролювати питання ефективності використання бюджетних коштів при укладенні договору із закупівлі послуг за кошти місцевого бюджету. У зв'язку з цим Рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, у спірних правовідносинах;
- Держаудитслужба є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції щодо реалізації державної політики в сфері закупівель;
- прокурором дотримано процедуру, передбачену статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", зокрема попередньо, до звернення до суду з позовом, повідомлено уповноважений орган про порушення інтересів держави, чим надано цим органам можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення інтересів держави у належний спосіб. Утім ані Держаудитслужба, ані Рада протягом розумного строку після отримання повідомлення прокуратури про виявлені нею порушення при укладенні спірного Договору не звертались до суду з відповідним позовом і не повідомили у своїх листах про намір такого звернення. Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала пасивна поведінка Ради та Держаудитслужби щодо захисту порушених інтересів держави/територіальної громади;
- звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі Держаудитслужби та Ради відповідає приписам статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статті 53 ГПК України та підтверджено належними доказами у справі;
(2) щодо суті спору:
- законність рішення Антимонопольного комітету України №72/46-р/к підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №911/1861/22. Встановлені названим судовим рішенням обставини щодо вчинення ТОВ "Інстал Люкс" порушення, передбаченого пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю послуг, в силу частини четвертої статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню;
- сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства в контексті визначеного статтею 228 ЦК України обов'язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства;
- у даній справі підлягає доведенню факт укладення договору без дотримання принципів ефективного та економного витрачання бюджетних коштів. Разом з цим як вбачається із оголошення про проведення відкритих торгів тендерна пропозиція ТОВ "Інстал Люкс" (937 999,20 грн) була нижчою за очікувану замовником вартість предмета закупівлі (940 000,00 грн). Із обставин проведення торгів слідує, що відповідача визнано переможцем у зв'язку з тим, що лише його пропозиція відповідала усім кваліфікаційним та технічним вимогам, встановленим тендерною документацією замовника. В матеріалах справи відсутні докази того, що в аукціоні приймали участь інші учасники торгів, які як потенційні переможці могли б задовольнити потреби Пансіонату на умовах, визначених тендерною документацією, за менші кошти. Прокурором також не надано доказів наявності на ринку, на час проведення спірної закупівлі, більш вигідних для комунальної установи цінових пропозицій;
- метою укладення договору було отримання замовником сучасної системи відеоспостереження та системи сигналізації виклику медичного персоналу людьми з особливими потребами та обмеженими фізичними можливостями, а саме: придбання, монтаж, введення в експлуатацію та подальше обслуговування відповідного обладнання. Вказані послуги із встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури на об'єкті замовника надані замовнику вчасно, умови Договору виконані. Отже, кінцева мета Договору досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- прокуратурою належними та допустимими доказами не доведено у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного правочину, наявність протиправних наслідків оспорюваного правочину, а також наявність умислу (наміру) у сторони відповідача саме на укладення договору, що суперечить інтересам держави і суспільства;
- допущені учасником торгів порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій не можуть бути підставою для застосування до порушника майнових санкцій, передбачених положеннями частини третьої статті 228 ЦК України, адже положеннями спеціального законодавства чітко унормовано порядок притягнення такого суб'єкта до відповідальності у вигляді накладення штрафу (стаття 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);
- застосування негативних майнових наслідків, визначених частиною третьою статті 228 ЦК України, у зв'язку із порушенням антиконкурентного законодавства порушуватимуть критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у світлі практики Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ);
- прокуратурою не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання недійсним Договору згідно з частиною першою статті 203, статею 215, частиною третьою статті 228 ЦК України, а відтак підстави для застосування наслідків недійсного правочину відсутні;
- питання застосування наслідків спливу строку позовної давності, заявленої позивачем у даній справі, не вирішується через те, що названий інститут застосовується при встановлені порушення прав позивачів, на захист яких пред'явлено позов у справі.
5. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
5.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №910/2882/24 визначено колегію суддів у складі: Студенець В.І. (головуючий), Бакуліна С.В., Губенко Н.М.
Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2025 відкрито касаційне провадження у справі №910/2882/24 за касаційною скаргою ТОВ "Інстал Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024; справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 19.02.2025 зупинено касаційне провадження у справі №910/2882/24 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №922/3456/23.
Ухвалою Верховного Суду від 19.01.2026 поновлено касаційне провадження у справі №910/2882/24 за касаційною скаргою ТОВ "Інстал Люкс" на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024; справу призначено до судового розгляду.
5.2. Об'єктом касаційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №910/2882/24, якими у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.
При цьому колегія суддів ураховує, що жодною стороною спору до касаційного господарського суду не оскаржуються рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції у частині визнання судами наявності повноважень у прокурора для звернення до суду з даним позовом та в частині правомірності визначення ним належних позивачів у справі, а відтак судові рішення Судом у цій частині не переглядаються.
5.3. Скаржник 17.02.2026 через «Електронний суд» подав до Суду клопотання, в якому просить справу №910/2882/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми та розв'язання складного правового питання щодо правильного застосування частини третьої статті 228 ЦК України.
Розглянувши вказане клопотання, Суд відзначає таке.
Відповідно до частини п'ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Тобто, по-перше, правова проблема має існувати не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності; мають існувати обставини, з яких вбачається, що відсутня стала судова практика у відповідних питаннях, поставлені правові питання не визначені на нормативному рівні, відсутні процесуальні механізми вирішення такого питання тощо; по-друге, вирішення виключної правової проблеми вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
Про виключність правової проблеми з точки зору якісного критерію можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди припустилися явної й грубої помилки у застосуванні норм процесуального та матеріального права, в тому числі свавільного розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанцій таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
При цьому справа буде мати принципове значення, якщо йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і зустрічається у невизначеній кількості справ у разі, якщо надана на нього відповідь піддається сумніву або якщо існують різні відмінні позиції і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією, а також необхідне тлумачення щодо застосування нових законів. Разом з тим не є виключною правовою проблемою правове питання, відповідь на яке є настільки ясною і чіткою, що вона може бути знайдена без будь-яких проблем.
Верховний Суд зазначає, що застосування таких критеріїв є сталим і послідовним, викладеним Верховним Судом і Великою Палатою Верховного Суду, у низці судових рішень (наприклад, від 10.07.2019 у справі №431/5643/16-ц, від 28.04.2020 у справі №357/13182/18, від 23.06.2020 у справі №910/8130/17, від 09.07.2020 у справі №610/1065/18, від 15.09.2020 у справі №910/32643/15, від 13.10.2020 у справі №640/17296/19, від 23.10.2020 у справі №906/677/19, від 14.04.2021 у справі №757/50105/19, від 22.04.2021 року у справі №640/6432/19, від 28.04.2021 у справі №916/1977/20, від 18.05.2021 у справі №758/733/18), адже виключна правова проблема, необхідність для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики є оціночними поняттями.
Клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не містить аргументовано переконливого обґрунтування наявності глибоких розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не викладено правової проблеми, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; за відсутності також і посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування з подібними правовідносинами.
У розрізі наведеного колегія суддів ураховує, що у провадженні об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебувала справа №922/3456/23 у подібних правовідносинах, де об'єднана палата у постанові від 19.12.2025 навела правові висновки щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України до правовідносин, що виникли у зв'язку із порушенням законодавства про захист конкуренції.
Фактично ж доводи Прокурора зводяться до незгоди з висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, що вочевидь не створює виключну правову проблему щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України у розумінні частини п'ятої статті 302 ГПК України.
Заявлене Прокурором клопотання не містить належного обґрунтування для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, які визначені частиною шостою статті 302 ГПК України, з огляду на що у задоволенні клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
5.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд
6.1. Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке.
6.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
6.3. Так, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Скаржник відзначає, що господарськими судами не враховані висновки Верховного Суду, викладенні у постановах від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15, від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 (щодо застосування частини третьої статті 42 Конституції України, статей 1, 3, 36 Закону України "Про публічні закупівлі", статей 3, 13, 203, 215, 228 ЦК України, статей 13, 73, 76 - 79, 86, 236 ГПК України); від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, від 18.10.2018 у справі №916/3214/17, від 04.12.2018 у справі №914/1912/17, від 18.12.2018 у справі №922/5617/15, від 20.11.2018 у справі №910/1339/18 (щодо застосування статей 1, 5, 6 Закону України "Про захист економічної конкуренції"); від 27.05.2021 у справі № 903/23/19 (щодо застосування статей 6, 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції"); від 07.11.2019 у справі №910/16309/18, від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 10.04.2019 у справі №390/34/17 (щодо застосування статті 3 ЦК України); від 04.09.2020 у справі №311/2145/19-ц (щодо застосування частини третьої статті 39 ЦК України).
Що ж до визначення «подібності правовідносин», то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.
6.4. Оцінюючи доводи та мотиви касаційної скарги у контексті наведеної скаржником підстави касаційного оскарження, колегія суддів відзначає, що фактично підставою для звернення до Верховного Суду стали питання:
- щодо наявності / відсутності правових підстав для визнання оспорюваного Договору недійсним на підставі частини третьої статті 228 ЦК України;
- щодо наявності / відсутності правових підстав для застосування наслідків недійсності правочину.
Ураховуючи наведене, Суд відзначає таке.
6.5. Щодо суті спору
6.5.1. Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину - статтею 216 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
За змістом частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.
У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Суд виходить з того, що державні інтереси - це інтереси, пов'язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (див. рішення Конституційного Суду України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999).
Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.
Отже, з огляду на зміст частини третьої статті 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони, і така (мета) завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
Відтак для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін, адже не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.
Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Схожий правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №922/1391/18.
Ураховуючи зміст спірних правовідносин, колегія суддів звертається до висновків об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 у подібних правовідносинах, де об'єднана палата щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України виснувала таке:
«При визначенні підстав для застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).
Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.
…Антиконкурентна поведінка учасника закупівлі не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підірвати її інтереси і сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у розумінні частини третьої статті 228 ЦК України».
Отже, у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про те, що норма частини третьої статті 228 ЦК не може бути застосована як правова підстава для визнання договору про закупівлю недійсним та застосування санкції, передбаченої цією нормою, у випадку порушення суб'єктом господарювання норм законодавства про захист конкуренції.
Колегія суддів з огляду на положення частини четвертої статті 236 ГПК України ураховує наведені вище висновки, викладені у справі № 922/3456/23, оскільки правовідносини у наведеній справі та у справі, що переглядається, з огляду на предмет та правові підстави позову, суб'єктний склад сторін, нормативно-правове регулювання (визнання договору недійсним на підставі частини третьої статті 228 ЦК України), є подібними.
6.5.2. Так, у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, встановили, що Прокурор у цій справі не довів того, що оспорюваний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства, тобто таким, який би підлягав визнанню недійсним на підставі частини третьої статті 228 ЦК України.
При цьому суди врахували, що єдиним доказом, наданим Прокурором на доведення обставин порушення відповідачем приписів частини третьої статті 228 ЦК України при укладенні спірного Договору, є рішення Антимонопольного комітету України. Разом з тим сам факт вчинення вказаними товариствами порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі не може бути безумовною підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним як такого, що вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства в контексті визначеного статтею 228 ЦК України обов'язку доведення того, що зміст правочину та мета його вчинення завідомо суперечать інтересам держави і суспільства.
Суди виходили і з того, що вказані за Договором послуги (встановлення радіо-, телевізійної, аудіо- та відеоапаратури на об'єкті замовника) були надані замовнику у відповідності до умов Договору, а замовником оплачені. Тобто Договір є виконаним, кінцева мета Договору досягнута, що відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Такі висновки судів попередніх інстанцій у даній справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 у подібних правовідносинах.
6.5.3. Ураховуючи наведене вище у своїй сукупності, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, предмет та підстави позову, а також встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли заснованого на правильному застосуванні частини третьої статті 228 ЦК України висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного Договору недійсним, адже допущення учасниками спірної закупівлі і, зокрема відповідачем, при її проведенні порушення законодавства про захист економічної конкуренції, принципу добросовісної конкуренції, вчинення антиконкурентних узгоджених дій, на які послався Прокурор в обґрунтування позову, не є підставами для визнання недійсним спірного Договору з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.
Доводи касаційної скарги наведених висновків не спростовують.
Судом відхиляються посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, , від 15.12.2021 у справі №922/2645/20, від 10.06.2021 у справі №910/114/19, від 13.01.2022 у справі №908/3736/15, від 27.03.2019 у справі №905/1250/18, від 24.04.2024 у справі №922/3322/20, адже правова позиція у таких зазнала змін та конкретизації із прийняттям постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23), а в силу правової позиції, яка викладена, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17, слід враховувати останню позицію суду касаційної інстанції.
Безпідставними є і посилання Прокурора на постанови Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 27.05.2021 у справі № 903/23/19, від 18.10.2018 у справі №916/3214/17, від 04.12.2018 у справі №914/1912/17, від 18.12.2018 у справі №922/5617/15, від 20.11.2018 у справі №910/1339/18, від 07.11.2019 у справі №910/16309/18, від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 04.09.2020 у справі №311/2145/19-ц, від 19.05.2020 у справі №910/8399/19, від 23.01.2020 у справі №922/1539/19, від 05.12.2019 у справі №910/3095/19, адже оскаржувані судові рішення ним не суперечать. Більшість наведених скаржником справ визначально різниться зі справою, що переглядається, предметами та підставами позову, встановленими господарськими судами фактичними обставинами справи, що формують зміст правовідносин, тобто рішення у справах ухвалені за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, та за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.
Верховний Суд виходить з того, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі. У той час як доводи скаржника про їх неврахування зводяться до власного трактування таких висновків, без урахування змісту спірних правовідносин, конкретних обставин справи та наявних доказів у справі.
6.6. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування даного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли своє підтвердження з мотивів і міркувань, викладених у розділі 6 цієї постанови.
7.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.3. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень в оскаржуваній частині - без змін.
8. Судові витрати
8.1. Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 129, 300, 302, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. У задоволенні клопотання першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури про передачу справи №910/2882/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
2. Касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 у справі №910/2882/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. Студенець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко