Постанова від 18.02.2026 по справі 922/1275/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2026 року

м. Київ

cправа № 922/1275/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - не з'явились,

відповідача-1 - Прядка В.О.,

відповідача-2 - Васьківського Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 (головуючий - Тихий П.В., судді - Плахов О.В., Слободін М.М.) та рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 (суддя Буракова А.М.)

та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 в частині вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика"

у справі №922/1275/25

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитровка"

до 1. Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика"

про стягнення 1 829 202,72 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

1. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Дмитровка" (далі - СГ ТОВ "Дмитровка") звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі також - АТ "Українська залізниця", залізниця) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика" (далі - ТОВ "Ніка Транс Логістика"), в якому просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь 1 829 202,72 грн збитків.

2. Позов обґрунтований тим, що відповідачі не забезпечили збереження належного позивачу вантажу (селітра аміачна масою 68 тон), прийнятого до перевезення, що призвело до його втрати, внаслідок чого позивачу завдано збитків на суму 1 829 202,72 грн.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

3. 01.02.2022 між ТОВ "НІКА-ГРЕЙН" (постачальник) та СГ ТОВ "Дмитровка" (покупець) було укладено договір №ДГ-АМС-NG-25359 (далі - договір поставки).

4. Відповідно до пункту 1.1 договору поставки постачальник зобов'язується передати в обумовлені строки у власність покупцеві товар, зазначений в специфікації (специфікаціях) до цього договору (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

5. Пунктом 2.3 договору поставки визначається, що за цим договором постачається товар виробництва ПрАТ "АЗОТ" (код в ЄДРПОУ: 00203826) та/або ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" (код в ЄДРПОУ: 05607824) та/або ПрАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" (код в ЄДРПОУ: 33270581) та/або ТОВ "ІНФО КАР" (код в ЄДРПОУ: 36584168).

6. Пунктом 3.10 договору поставки встановлено, що вантажовідправником товару є: ПрАТ "АЗОТ" (код в ЄДРПОУ: 00203826) та/або ПрАТ "РІВНЕАЗОТ" (код в ЄДРПОУ: 05607824) та/або ПрАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" (код в ЄДРПОУ: 33270581) та/або ТОВ "НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА" (код в ЄДРПОУ: 40960674), та/або ПрАТ "УКРАГРО НПК" (код в ЄДРПОУ: 31961067) та/або ТОВ "ІНФО КАР" (код в ЄДРПОУ: 36584168).

7. Відповідно до пунктів 5.3, 5.4 договору поставки покупець здійснює оплату у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах, зазначених в специфікації(-ях). При проведенні оплати покупець у призначені платежу обов'язково вказує дату та номер цього договору. Покупець зобов'язаний повністю оплатити товар, що підлягає поставці за відповідною специфікацію, протягом трьох (3) днів із дня підписання сторонами такої специфікації, якщо сторони не погодять інший строк оплати у самій специфікації.

8. Згідно з пунктом 3.2 договору поставки поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі транспортної інструкції покупця, яка надається постачальнику в письмовій (електронній) формі з обов'язковим зазначенням: найменування покупця; реквізити договору про поставку товару; найменування товару, вид упаковки; кількість товару; бажаний строк (термін) поставки; умови поставки; найменування отримувача та його поштова адреса; найменування та код станції призначення (в разі перевезення товару залізничним транспортом, при умові, що передачу товару перевізникові має здійснити постачальник); код отримувача. Покупець зобов'язаний надати транспортну інструкцію (інструкції) на всю кількість товару, що підлягає постачанню за відповідною специфікацією, протягом 30 днів з моменту виконання умов оплати, зазначених в такій специфікації, при умові, що інший строк сторонами не зазначається у такій специфікації.

9. Пунктом 3.3 договору поставки встановлено, що якщо поставка товару здійснюється у напіввагонах, цистернах, мінераловозах у такому випадку постачальник передає товар протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дати надання транспортної інструкції покупцем, якщо інший строк не погоджений сторонами у відповідній специфікації. У випадку поставки товару у критих вагонах постачальник передає товар протягом 60 (шістдесяти) календарних днів від дати надання транспортної інструкції покупцем, якщо інший строк не погоджений сторонами у відповідній специфікації.

10. Пунктом 3.8 договору визначено, що при поставці товару на умовах CPT або FCA обов'язок постачальника поставити товар вважається виконаним з моменту передачі товару першому перевізнику, з цього моменту до покупця переходить право власності.

11. Відповідно до специфікації №СП-АМС-NG-25359/1 до договору №ДГ- АМС-NG-25359 від 01.02.2022 сторони погодили найменування, вид упаковки, кількість, ціну, вартість товару:

- найменування товару, вид упаковки: Амонію нітрат (селітра аміачна) марки Б, біг-бег 1000 кг;

- код УКТЗЕД: 3102.30.90.00;

- од. виміру: т;

- кількість: 136,000;

- ціна за одиницю, грн., без ПДВ: 22416,7000;

- ціна за одиницю, грн., з ПДВ: 26900,04;

- всього з ПДВ: 3658405,44 грн.

Загальна вартість товару, який поставляється по даній специфікації складає 3 658 405,44 грн, у тому числі ПДВ - 609 734,24 грн.

Умови (базис) поставки товару: CPT.

Товар поставляється на наступні станції: станція Лихачове, код станції - 443300, станція Перещепине , код станції 452403.

Умови оплати: 100% попередня оплата на підставі отриманого рахунку.

12. 01.02.2022 постачальником було сформовано рахунок на оплату №СФ-АМС-NG-19874 на суму 3 658 405,44 грн. Рахунок дійсний до сплати по 08.02.2022.

13. Згідно з платіжним дорученням №1 від 08.02.2022 СГ ТОВ "Дмитровка" перерахувало на рахунок ТОВ "НІКА-ГРЕЙН" 3 658 400,00 грн, призначення платежу: сплата за амоній нітрат зг. рах. №СФ-АМС-NG-19874 від 01.02.2022, дог. №ДГ-АМС-NG-25359 від 01.02.2022 спец. №СП-АМС-NG-25359/1 від 01.02.2022, у т.ч. ПДВ - 609 734,24 грн.

14. Згідно з платіжним дорученням №2 від 08.02.2022 СГ ТОВ "Дмитровка" перерахувало на рахунок ТОВ "НІКА-ГРЕЙН" 5,44 грн, призначення платежу: сплата за амоній нітрат зг. Рах №СФ-АМС-NG-19874 від 01.02.2022, дог. № ДГ-АМС-NG-25359 від 01.02.2022 спец. № СП-АМС-NG-25359/1 від 01.02.2022, у т.ч. ПДВ - 609 734,24 грн.

15. Відповідно до виписки по рахунку № НОМЕР_1 з 01.02.2022 до 28.02.2022 СГ ТОВ "Дмитровка" перерахувало на рахунок ТОВ "НІКА-ГРЕЙН" 3 658 405,44 грн, це підтверджується в тому числі податковою накладною №6 від 08.02.2022.

16. Листом вих. №ТИ-904766 від 08.02.2022 СГ ТОВ "Дмитровка" просило провести відвантаження вказаних товарно-матеріальних цінностей згідно з укладеними договорами: договір ДГ-АМС-NG-25359 від 01.02.2022, специфікація №СП-АМС-NG-25359/1 від 01.02.2022, рахунок-фактура №СФ-АМС-NG-19874 від 01.02.2022, Найменування продукції: амонію нітрат (селітра аміачна) марки Б; упаковка: біг-бег 1000 кг; од.: т; кількість продукції, т: 68,000; тип вагонів: напіввагон; кількість вагонів - 1; дата відвантаження: 23.03.2022.

17. Відповідно до залізничної накладної №53430484 у пункті " 1. Відправник" зазначено ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот", а у графі " 4. Одержувач" - ТОВ "НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА" (ЄДРПОУ 40960674, м. Київ, вул. Ризька, 12, e-mail: dmitrovkastov@ukr.net, тел.: 0506190721). У графі 15 власником вантажу зазначено СГ ТОВ "Дмитровка" (ЄДРПОУ:30774357). Договір №ДГ-АМС-NG-25359 від 01.02.2022 з ТОВ "НІКА-ГРЕЙН". Договір №29ОПР/18-13/ХР від 23.10.2018 з ТОВ "ХІМТРЕЙД".

18. Також у вказаній накладній зазначено таке:

Відстань перевезення складає 341 км. Власником вагону є ООО (ТОВ) "ЛЕМТРАНС", воно ж є і оператором. Згідно п. 29 відправка вагонна. Календарний штемпель станції відправлення - 21.02.2022. Відмітки залізниці - Охорона залізниці 498708. Пунктом 20 "Найменування вантажу" визначено, що вантаж застрахований на підставі договору №33.153 від 18.02.2020 Страховою компанією ПрАТ "СК "ВАН КЛІК". Календарний штемпель прибуття вантажу - відсутній.

19. Згідно з сертифікатом якості №25754 маса нетто становить 68000,000 кг, маса брутто 68136,000 кг.

20. Відповідно до листа ТОВ "НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА" вих. №27-02/2 від 27.02.2023 станом на 25.02.2022 вагони (власні та орендовані) перебували на ст. Куп'янськ-Сортувальний (430002) регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Укрзалізниця".

21. Згідно з Додатком №1 до Листа ТОВ "НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА" вих. №27-02/2 від 27.02.2023 вагон №51805927 належить ТОВ "ЛЕМТРАНС", дата операції - 20.12.2022, операція - "БРОС".

22. Листом від 29.06.2023 АТ "Українська залізниця" повідомило, що відповідно до інформаційних баз вагон №51805927 знаходиться на станції Куп'янськ-Сортувальний регіональної філії "Південна залізниця" АТ "УКРЗАЛІЗНИЦЯ" з 23.02.2022.

23. Таким чином, на перевезенні АТ "Українська залізниця" у вагоні, що перебуває на праві власності/користування у ТОВ "НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА" знаходився вантаж амонію нітрат (селітра аміачна) марки Б, маса нетто становить 68000,000 кг, маса брутто 68136,000 кг, загальною вартістю 1 829 202,72 грн (26900,04 грн х 68).

24. Відповідно до договору №235/НТЛ/ЕЗ-18 ТОВ "НІКА ТРАНС ЛОГІСТИКА" виступає експедитором стосовно зазначеного вантажу та майна, що перевозиться, організовує перевезення вантажів в залізничному рухомому складі по території України.

25. Згідно з інформацією про вагонні операції ГІОЦ УЗ від 28.04.2025, вагон №5180527 прибув на станцію Куп'янськ-Сортувальний 23.02.2022 об 11:30 та був покинутий 25.02.2022 о 21:05 на тій же станції.

26. У подальшому за спірним вантажем неодноразово повторно фіксувалися операції з покидання (БРОС), зокрема, 25.04.2022 о 12:26, 23.06.2022 о 09:01, 22.08.2022 о 13:01, 21.10.2022 о 09:01, 20.12.2022 о 13:01, 18.02.2023 о 10:01, 17.04.2023 о 13:01, 16.06.2023 о 10:01, 15.08.2023 о 10:01, 13.10.2023 о 09:01, 12.12.2023 о 13.01, 09.02.2024 о 14.01, 08.04.2024 о 13:01, 07.06.2024 о 09:01, 06.08.2024 о 13:01.

27. Надалі інформація про операції з вказаним вагоном відсутня.

28. Тобто, впродовж 2022-2024 років фіксувалися численні операції "БРОС", що свідчить про відсутність доставки вантажу одержувачу. Відомості про подальші маніпуляції з вантажем або його доставку відсутні.

29. З огляду на те, що вантаж не було доставлено та вручено покупцю, СГ ТОВ "Дмитровка" звернулося до господарського суду з цим позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

30. Господарський суд Харківської області рішенням від 28.07.2025 у справі №922/1275/25, яке Східний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 29.10.2025, позов задовольнив; стягнув солідарно з АТ "Українська залізниця" та ТОВ "Ніка Транс Логістика" на користь СГ ТОВ "Дмитровка" 1 829 202,72 грн збитків; стягнув з АТ "Українська залізниця" на користь СГ ТОВ "Дмитровка" 10 975,21 грн судового збору; стягнув з ТОВ "Ніка Транс Логістика" на користь СГ ТОВ "Дмитровка" 10 975,21 грн судового збору.

31. Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовано таким:

- наявністю залізничних накладних як форми договору перевезення вантажів встановлено факт укладення між ПрАТ "Сєвєродонецьке об'єднання Азот" як вантажовідправником та АТ "Українська залізниця" як перевізником договірних зобов'язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення;

- оскільки спірні вагони прийняті залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу в силу статті 110 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), покладається на залізницю, тобто на відповідача 1;

- термін доставки вантажу до станції призначення Лихачево (наразі - Златопіль) настав о 24 годині 24.02.2022;

- відправником узгоджено порядок перевезення, в якому отримувачем є саме ТОВ "Ніка Транс Логістика" - відповідач 2. За таких обставин матеріалами справи підтверджується, що позивач не приймав участі в організації перевезення спірного вантажу. Відповідач 2 є користувачем спірного вагону, експедитором перевезення та вантажоодержувачем, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами;

- за договором експедирування сторона зобов'язана організувати виконання послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Така організація, зокрема, включає в себе контроль за належним забезпеченням збереження вантажу під час його перевезення, що може охоплювати вжиття заходів щодо охорони, супроводження вантажу, вибір належного виду транспорту та перевізника, контроль за умовами транспортування, а також інформування клієнта про істотні обставини, які можуть вплинути на безпечне і своєчасне доставлення вантажу. Таким чином, у межах належного виконання обов'язку з організації перевезення експедитор повинен діяти з урахуванням не лише положень договору, але й вимог спеціального законодавства, що регулює порядок охорони та супроводження вантажів. Враховуючи, що відповідач 2 одночасно виступає як експедитор, відповідальний за організацію перевезення, так і в якості вантажоодержувача, на якого покладено обов'язок прийняття вантажу у пункті призначення, саме на нього покладається комплексний обов'язок забезпечити належне перевезення та доставлення вантажу, а також вручення вантажу покупцю - позивачу;

- вантаж, а разом з ним і майно, до станції призначення не прибув. Протягом тривалого часу експедитором/отримувачем вантажу та перевізником не надано жодної інформації щодо часу та місця виконання своїх зобов'язань. Отже, суди констатували, що вантаж втрачено;

- відсутність факту доставки вантажу до пункту призначення у сукупності з невжиттям відповідачами необхідних та належних заходів щодо організації перевезення, оформлення відповідних документів та супроводу вантажу, охорони вантажу, свідчить про неналежне виконання ними покладених обов'язків та є прямим причинно-наслідковим зв'язком із завданою позивачу шкодою;

- вимоги позивача про відшкодування шкоди за втрачений вантаж виникли з деліктних відносин, а не з відносин перевезення, оскільки позивач не є учасником перевезення. Відтак позивачем правомірно пред'явлено позов до осіб, спільні дії яких призвели до втрати спірного вантажу;

- установивши, що майну позивача було завдано шкоди в розмірі дійсної вартості вантажу 1 829 202,72 грн (68 тон (маса нестачі) *26 900,04 грн) саме внаслідок протиправної поведінки відповідачів, яка полягала у бездіяльності щодо забезпечення воєнізованої охорони та неналежній організації процесу експедирування майна позивача, яке перебувало у цей час на перевезені відповідача 1 (невиконання вимог наказу Міністерства транспорту України від 20.01.1997 №18 "Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України"), правомірним є висновок щодо наявності підстав для задоволення позову про стягнення завданих позивачу збитків на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) (позадоговірна шкода);

- з огляду на фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, яке було вчинено відповідачами, відсутність в матеріалах справи доказів у спростування заявлених позивачем вимог, позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими доданими до матеріалів справи доказами, та такими, що не спростовані відповідачами;

- суд не бере до уваги надані відповідачем 2 акт від 27.03.2023, повідомлення про кримінальне правопорушення №НЗ-1-37 від 26.04.2023, витяг з ЄРДР за к/п №12023221100001323 від 17.05.2023, лист Служби безпеки України від 27.11.2024, указ №УГ-26/22 від 01.07.2022, наказ №8 від 01.07.2022, указ №УГ-37/22 від 26.07.2022, положення від 26.07.2022, лист №Н/Н3-1-41/68 від 16.03.2023, Лист №03-01-02/742 від 27.03.2023, оскільки останні не підтверджують факту настання форс-мажору, його початок та кінець обставин непереборної сили і не засвідчують неможливості продовження перевезення саме на момент здійснення операції з кидання вагону. Таким чином, відповідачем 2 не доведено факту настання обставин непереборної сили належними та допустимими доказами;

- після 09.09.2022 (дата завершення тимчасової окупації) відповідачі не вчинили певних дій щодо здійснення перевезення спірного вантажу до станції призначення та не забезпечили збереження спірного вантажу (селітра аміачна масою 68 тон);

- територіальна підсудність Господарського суду Харківської області до спору у справі №922/1275/25 обрана позивачем відповідності до приписів статей 27, 29 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК);

- оскільки презумпція вини не була спростована відповідачами у судовому засіданні, і жодний з відповідачів не займався доказуванням ступеню та розміру участі іншого відповідача у спричиненні шкоди, суд із необхідністю приходить до висновку про сумісну участь відповідачів у спричиненні шкоди, що повністю підпадає під визначення солідарної відповідальності, передбаченої статтею1190 ЦК;

- до позовів, поданих на підставі статті 1166 ЦК, застосовується загальна позовна давність у три роки, визначена статтею 257 ЦК, яка не спливла відповідно до пункту 19 Перехідних положень ЦК.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи іншої сторони.

32. АТ "Українська залізниця" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 у справі №922/1275/25 повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог СГ ТОВ "Дмитровка" до АТ "Українська залізниця".

33. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі АТ "Українська залізниця" вважає наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), зазначаючи:

- про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 04.03.2021 у справі №908/1879/17, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, щодо застосування статей 73, 74, 77, 79, 86 ГПК; у постанові Верховного Суду України від 19.04.2012 у справі №10-26/166-10-4300, у постановах Верховного Суду зокрема від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18, від 04.03.2020 у справі №905/487/19, щодо застосування позовної давності;

- про відсутність висновку Верховного Суду щодо статей 117 та 130 Статуту, яка визначає коло суб'єктів, які мають право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів з питань, що виникають із договору перевезення;

- суд не дослідив у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що корелюється з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).

34. У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" зазначає таке:

- пункт 130 Статуту надає право звернення до залізниці з претензією або із позовом з підстав, що випливають із Статуту або договору перевезення вантажу, сторонам у договорі перевезення - вантажовідправнику або вантажоодержувачу у відповідних випадках, передбачених Статутом. Власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення;

- наказом Міністерства інфраструктури України від 29.07.2022 №571 "Про деякі питання обчислення термінів доставки на залізничному транспорті України" (на дату подання касаційної скарги є чинним та не скасований), на період дії в Україні воєнного стану та протягом одного місяця після його припинення або скасування було зупинено дію пункту 1.1 глави 1 Правил обчислення термінів доставки вантажів, тож АТ "Українська залізниця" термін доставки вантажу на станцію призначення Златопіль (Лихачове) на дату подання позову не було пропущено. Наведений факт доводився до відому як суду першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду справи, як і те, що АТ "Українська залізниця", як фактично, через збройну інтервенцію російської федерації на територію України та подальшу щільну засміченість території м. Куп'янськ та Куп'янської територіальної громади мінно-вибуховими пристроями і активні бойові дії, так і на законодавчому рівні з урахуванням припису Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" з 24.02.2022 і по сьогоднішній день, з об'єктивно незалежних від перевізника причин, позбавлена можливості завершити спірне перевезення, термін доставки якого на сьогодні зупинено;

- статтею 117 Статуту чітко визначено коло суб'єктів, які мають право заявити до перевізника вимоги про відшкодування вартості втраченого під час перевезення вантажу. Відповідно до правової норми наведеної статті Статуту перелік таких суб'єктів є вичерпним і до них віднесено лише відправника або одержувача вантажу;

- як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень за результатами розгляду справи №922/1275/25 безпідставно застосовано статтю 1166 ЦК і, за умови наявності між учасниками справи договірних правовідносин, не застосовано приписи статей 611 ЦК, 307 Господарського кодексу України (далі - ГК) та 117 Статуту, які безумовно підлягали застосуванню до спірних правовідносин;

- висновки судів про недоведення залізницею існування форс-мажорних обставин є хибними, оскільки АТ "Українська залізниця" у цій справі у жодному з поданих процесуальних документів не зазначала на існуванні обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин). Правова позиція відповідача 1 ґрунтувалась на положеннях статті 314 ГК, згідно з якою перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини;

- судами першої та апеляційної інстанцій при прийнятті рішення та постанови за результатами розгляду справи №922/1275/25 до спірних правовідносин безпідставно не застосовано приписи статей 314 ГК, 13 Закону "Про транспорт", 111, 113 та 116 Статуту, які безумовно підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що, поміж іншого, призвело до прийняття незаконних рішень в частині визначення обов'язку перевізника доводити наявність обставин непереборної сили;

- перелік завдань відомчої воєнізованої охорони АТ "Українська залізниця" є вичерпний, не підлягає розширенню і не містить завдання забезпечити стримування збройної агресії, зокрема, російської федерації проти України та її відсіч, так як таке завдання статтею 1 Закону "Про Збройні Сили України" віднесено виключно до функцій Збройних Сил України. Тож який саме причинно-наслідковий зв'язок існував між бездіяльністю щодо забезпечення воєнізованої охорони АТ "Українська залізниця" та блокуванням спірного вагону на станції Куп'янськ-Сортувальний унаслідок збройної агресії російської федерації по відношенню до України зі змісту оскаржуваного рішення взагалі не зрозуміло;

- всупереч правових позицій Верховного Cуду Господарський суд Харківської області та Східний апеляційний господарський суд при розгляді справи №922/1275/25 не з'ясували дійсні обставини справи і фактично знехтували обов'язком, передбаченим нормою частини третьої статті 86 ГПК, та не дослідили належним чином докази і доводи, наявні в матеріалах справи та надані відповідачем 1, які стосувались: - обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав; порушення приписів Господарського кодексу України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) Статуту в частині відсутності правових підстав у позивача звертатись з позовом про відшкодування його вартості безпосередньо до перевізника; - відсутності належних доказів, якими має засвідчуватись втрата вантажу; - відсутності вини перевізника у затримці вантажу та подальшому його перебуванні на станції Куп'янськ-Сортувальний; - дій, вжитих АТ "Українська залізниця" щодо завершення спірного перевезення та дотримання терміну доставки вантажу; - відсутності правових підстав (як договірних, так і на підставі закону) для виникнення будь-яких зобов'язань між АТ "Українська залізниця" та СТОВ "Дмитровка";

- статті 134, 136 Статуту є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок втрати вантажу. Положення статей 134, 136 Статуту підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням статті 315 ГК і таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною третьою статті 315 ГК для відповіді на претензію;

- позивач не скористався своїм правом та не направив на адресу АТ "Українська залізниця" досудових вимог (претензій) щодо відшкодування збитків, стягнення яких є предметом розгляду у справі №922/1275/25. Однак, згідно зі сталою судовою практикою 6-ти місячний строк на пред'явлення такої претензії та 3-х місячний строк на її розгляд має бути безумовно врахований при визначенні строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або інтересу;

- позивач звернувся до суду із суттєвим пропуском позовної давності.

35. ТОВ "Ніка Транс Логістика" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 у справі №922/1275/25 в частині солідарного стягнення з ТОВ "Ніка Транс Логістика" на користь СГ ТОВ "Дмитровка" 1 829 202,72 грн збитків та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до ТОВ "Ніка Транс Логістика", позовні вимоги СГ ТОВ "Дмитровка" задовольнити частково, лише в частині стягнення з АТ "Українська залізниця" на користь СГ ТОВ "Дмитровка" 1 829 202,72 грн збитків.

36. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі ТОВ "Ніка Транс Логістика" вважає наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи:

- про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 23.10.2024 у справі №910/5611/23 від 05.03.2024 у cправі №910/9752/16; від 07.09.2022 у справі №910/13118/21, від 07.09.2022 у справі №904/3867/21, від 18.08.2022 у справі №918/685/21; від 25.07.2022 у справі №922/2860/18; від 21.04.2020 у справі №904/3189/19; від 10.12.2018 у справі №902/320/17; від 12.12.2018 року у справі №908/240/18; від 04.09.2018 у справі №923/1315/16, від 04.04.2018 у справі №910/2018/17, від 07.05.2020 у справі №910/5100/19, від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, від 27.08.2019 у справі №914/1619/18, від 24.02.2021 у справі №904/982/19, від 26.11.2019 у справі №910/20261/16, від 17.05.2018 у справі №907/603/17, від 26.07.2022 у справі №924/887/20, від 26.03.2018 у справі №910/5040/17, від 27.10.2020 у справі №903/846/19, від 21.02.2020 у справі №907/746/17, від 09.01.2024 у справі №910/7305/21, від 05.10.2022 у справа №904/7906/21, від 20.02.2020 у справі №910/313/19, від 20.03.2018 у справі №916/4345/14, від 16.01.2020 у справі №910/5827/19, від 08.04.2019 у справі №905/96/17, від 11.01.2022 у справі №904/1448/20, від 12.03.2019 у справі №920/715/17, від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17, правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 23.03.2016 у справі №6-2086ЦС15, щодо застосування статей 1, 8, 9, 11, 14 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність", статей 924, 929-935, 1166 ЦК, статті 316 ГК;

- про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статей 1166 та 1190 ЦК) у подібних правовідносинах, в яких втрата вантажу була здійснена перевізником, за відсутності будь-яких зобов'язань експедитора щодо супроводу, контролю, доставленню, охорони вантажу власника (який не є клієнтом експедитора) і при цьому експедитор не брав на себе зобов'язання щодо відшкодування шкоди за втрату або пошкодження вантажу; розглянути наступні питання та сформувати відповідні правові висновки: (1)чи може експедитор нести відповідальність у відповідності до положень статті 1166 ЦК за втрату (пошкодження) вантажу перевізником, якщо у експедитора відсутні договірні та законодавчі зобов'язання з власником вантажу, при цьому єдиним договором транспортного експедирування, в якому він є експедитором, а його клієнтом є інша юридична особа (не сторона судового спору) не було передбачено зобов'язань експедитора щодо організації прийняття вантажу, завантаження, доставлення, супроводу, охорони, схоронності та вивантаження, так само і не передбачено зобов'язань експедитора щодо відшкодування завданої вантажу шкоди перевізником чи третіми особами?; (2)чи може експедитор відповідати за дії та бездіяльність перевізника, які спричинили втрату вантажу власника, якщо договором транспортного експедирування не було передбачено зобов'язань експедитора щодо супроводу вантажу, контролю за вантажем, контролю за перевізником і його діями, охорони вантажу та відповідальності за втрату вантажу, в контексті відсутності законодавчої відповідальності експедитора за втрату вантажу, і навпаки наявності законодавчої відповідальності АТ "Українська залізниця" за втрату вантажу?; (3)які межі відповідальності експедитора перед власником вантажу (з яким відсутні договірні зобов'язання), в частині застосування положень статті 1166 ЦК, якщо втрата вантажу відбулась перевізником, який в силу вимог закону несе повну матеріальну відповідальність за завдані збитки, з урахуванням тієї обставини, що експедитор не мав договірних та законодавчих зобов'язань щодо схоронності, супроводу, контрою, охорони, перевезення вантажу? (4)чи може експедитор мати додаткові обов'язки в деліктних зобов'язаннях (в тому числі щодо норм спеціального закону при перевезеннях залізничним транспортом), які не передбачалися договором транспортного експедирування, і які саме обов'язки?;

37. У касаційній скарзі ТОВ "Ніка Транс Логістика", зокрема, зазначає таке:

- на необґрунтовану думку судів першої та апеляційної інстанцій, спір у даній справі виник з деліктних зобов'язань, відповідальність за які передбачена статтею 1166 ЦК, і при цьому вони необґрунтовано встановили, що відповідач 2 є експедитором, на якого було покладено комплексний обов'язок щодо забезпечення належного перевезення, доставлення, охорони та вручення вантажу позивачу, але цей висновок судів спростовується дійсними обставинами справи (тим паче, що дані зобов'язання можуть бути лише договірними, а не деліктними, в контексті умов договору транспортного експедирування);

- відповідач 2 та позивач не мали один перед одним жодних договірних та законодавчих зобов'язань. Позивач не є клієнтом відповідача 2 в розумінні положень Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність", ЦК та ГК;

- відповідач 2 не приймав безпосередньої участі в перевезенні вантажу, не приймав вантаж позивача і не мав жодних законодавчих та договірних зобов'язань щодо прийняття, доставлення, супроводу, охорони вантажу позивача, на відміну від АТ "Українська залізниця" (законодавча відповідальність перевізника за втрату);

- відповідач 2 не приймав на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків за втрату перевізником вантажу і не може нести відповідальність за дії та недогляд перевізника (АТ "Українська залізниця"), який несе законодавчу відповідальність за втрату вантажу, і якщо при цьому відповідач 2 не брав на себе зобов'язань щодо прийняття та перевезення вантажу, а також його супроводу чи охорони (в тому числі організацію таких дій). Особливо важливим є те, що пункт 4.6 договору транспортного експедирування передбачав відсутність відповідальності за стан, кількість місць, вагу, упаковку вантажів, організацію перевезень яких здійснюється за даним договором, а також за дії третіх осіб, пов'язаних з організацією перевезень вантажів;

- відповідач 2 не завдавав жодної шкоди позивачу, не винен у втраті його вантажу, не міг та не був зобов'язаний запобігати повномасштабному вторгненню, відсічі збройної агресії, втраті вантажу перевізником, контролювати вантаж позивача, контролювати дії перевізника та взагалі якоїсь можливості вплинути на дії АТ "Українська залізниця" (в тому числі з урахуванням його заборони на перевезення вантажів);

- у матеріалах даної справи відсутні докази наявності повного складу цивільного правопорушення скаржника, в тому числі відсутні докази протиправної поведінки у діях чи бездіяльності скаржника; відсутні докази незаконних дій скаржника (крім того, судами не було встановлено чим ці дії були передбачені), а також відсутні докази причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, так само і відсутні докази вини скаржника у втраті вантажу перевізником (АТ "Українська залізниця");

- суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили та не оцінили положення договору №235/НТЛ/ЕЗ-18 від 10.12.2018 про організацію перевезень вантажів (єдиного договору транспортного експедирування в матеріалах справи), між відповідачем 2 та ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД", які не передбачають обов'язку та зобов'язань відповідача 2 щодо прийняття/доставлення/супроводу /охорони/схоронності/передачі вантажу, а передбачає лише організацію перевезення вантажів, шляхом укладення відповідних договорів з АТ "Українська залізниця" та надання залізничного вагону саме ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД", без відповідальності за стан вантажу та дії АТ "Українська залізниця", що прямо передбачено пунктом 4.6 договору. При цьому суди взагалі не дослідили та не оцінили умови даного договору, як і заборону АТ "Українська залізниця" №ЦЦО/99 від 24.02.2022 на будь-які перевезення зі станції Куп'янськ-Сортувальний;

- суди першої та апеляційної інстанцій не досліджували правовідносини між ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД" (клієнт скаржника) та ТОВ "Ніка-Грейн" (продавець позивача) та іншими особами (які можуть бути експедитором або перевізником), договірними відносинами між якими могло бути встановлено відповідальність за втрату вантажу;

- в законодавстві України відсутні спеціальні норми права, які без відповідних взятих на себе договірних зобов'язань, зобов'язують експедитора приймати вантаж, організовувати його доставлення, охорону, супроводження, відповідальність за його втрату тощо. Законодавство України чітко передбачає необхідність укладання між клієнтом та експедитором відповідного договору, в якому визначаються обов'язки експедитора та його відповідальність;

- першочергове значення у даній справі мають умови договору №235/НТЛ/ЕЗ-18 від 10.12.2018 про організацію перевезень вантажів між відповідачем 2 та ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД", що закріплюють обов'язки та відповідальність відповідача 2, а не посилання судів на вимоги спеціального законодавства (без визначення конкретних норм права) щодо порядку охорони та супроводження вантажів, які взагалі не встановлюють для відповідача 2 будь-яких зобов'язань;

- суди навели лише обставини та докази, на які посилався позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, проте жодним чином не виснували, чи визнають відповідні обставини, які навів відповідач 2, встановленими чи доведеними, не надали оцінки поданим відповідачем 2 доказам, як і не навели мотивів їх прийняття чи відхилення;

- на цей час відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права (статті 1166 ЦК) у подібних правовідносинах, в яких втрата вантажу була здійснена перевізником, за відсутності будь-яких зобов'язань експедитора щодо супроводу, контролю, доставлення, охорони вантажу власника (який не є клієнтом експедитора) і при цьому експедитор не брав на себе зобов'язання щодо відшкодування шкоди за втрату або пошкодження вантажу;

- на думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не мали права застосовувати положення статті 1166 ЦК у даних правовідносинах до відповідача 2, в яких втрата вантажу відбувалася після прийняття його перевізником та взяття ним відповідальності за його втрату. Натомість, скаржник вважає, що суди були зобов'язані встановити правову природу договірних відносин, а не деліктних, та застосувати положення статей 11, 509, 526-528, 611, 614, 623, 626-628, 924, 930, 932, 934 ЦК та статей 1, 8, 9, 11, 14 Закону "Про транспортно експедиторську діяльність" в частині правовідносин з відповідачем 2, а також дослідити умови договору транспортного експедирування ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД";

- дії судів першої та апеляційної інстанцій призвели до помилки в застосуванні положень статей 1166 та 1190 ЦК у правовідносинах, де експедитор має відповідати лише в межах взятих на себе договірних зобов'язань (а також доручень клієнта), а тому скаржник вважає, що суди повинні були застосувати положення статті 1166 лише в частині стягнення з відповідача 1 збитків за втрату вантажу позивача, а АТ "Українська залізниця" несе законодавчу відповідальність (деліктні правовідносини) за втрату вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до моменту вручення вантажоодержувачу;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 1190 ЦК у подібних правовідносинах. Скаржник впевнений, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статті 1190 ЦК, оскільки були зобов'язані встановити, що діяння відповідачів 1 та 2 щодо нанесення шкоди об'єднані спільним злочинним наміром або неправомірною бездіяльністю, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій або бездіяльності, в контексті тієї обставини, що відповідач 2 не мав договірних та законодавчих зобов'язань щодо схоронності вантажу та відповідальності за його втрату;

- скаржник вважає незаконним застосування положень статті 1190 ЦК в правовідносинах, де втрата вантажу відбулася після прийняття його перевізником (АТ "Українська залізниця") до перевезення, з урахуванням встановленої законодавчої відповідальності перевізника за втрату вантажу та відсутності будь-яких неправомірних дій зі сторони відповідача 2;

- у даній справі відсутні будь-які спільні дії або спільна бездіяльність щодо втрати вантажу позивача перевізником (АТ "Українська залізниця"), що виключає можливість солідарного стягнення збитків з відповідача 2;

- суди невірно застосували положення статті 1166 ЦК (з урахуванням порушень Судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які викладені вище), без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №910/5611/23. Хоча відповідач 2 не мав з позивачем договірних відносин, втрата вантажу перевізником та відповідальність за таку втрату саме відповідачем 2 не може розглядатися як деліктні правовідносини, оскільки відповідач 2 не мав законодавчих зобов'язань щодо схоронності вантажу та відповідальності за його втрату, на відміну від АТ "Українська залізниця";

- суди невірно застосували положення статті 1166 ЦК (з урахуванням порушень судами норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які викладені вище), без урахування висновків щодо застосування статті 1166 ЦК у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23.10.2024 року у справі №910/5611/23; від 05.03.2024 у cправі №910/9752/16; від 07.09.2022 у справах №910/13118/21 та №904/3867/21, від 18.08.2022 у справі №918/685/21; від 25.07.2022 у справі №922/2860/18; від 21.04.2020 у справі №904/3189/19; від 10.12.2018 у справі №902/320/17; від 12.12.2018 року у справі №908/240/18; від 04.09.2018 у справі №923/1315/16, від 04.04.2018 у справі №910/2018/17, від 07.05.2020 у справі №910/5100/19, від 04.12.2018 у справі №910/21493/17, від 27.08.2019 у справі №914/1619/18, від 24.02.2021у справі №904/982/19 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №910/20261/16. Суди попередніх інстанцій без будь-яких доказів, незаконно та необґрунтовано встановили наявність повного складу цивільного правопорушення скаржника, хоча була повністю відсутня наявність у діях чи бездіяльності протиправної поведінки; відсутні незаконні дії скаржника (суди взагалі не встановили чим ці дії були передбачені), а також взагалі не встановили причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, як і не встановили конкретної вини скаржника у втраті вантажу перевізником (АТ "Українська залізниця"). Судами лише формально вказано про наявність повного складу цивільного правопорушення, без жодної аргументації відхилення чи прийняття доказів скаржника про відсутність його вини та протиправної поведінки;

- пункт 2.4.1 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, укладеного скаржником з АТ "Українська залізниця" передбачає, що АТ "Українська залізниця" має право відмовити в наданні та/або призупинити надання послуг відповідно до узгодженого плану перевезень у випадку оголошення заборон або обмежень на перевезення вантажу на/з станції, що зазначені в планах. При цьому перевізник не несе відповідальності за ненадання послуг. Відповідача 2 повідомлено про наявність заборони АТ "Українська залізниця" №ЦЦО/99 від 24.02.2022, як електронним способом (АС "Месплан"), так і на офіційній веб АТ "Українська залізниця" https://www.uz.gov.ua/konv_zaborona/ShowPage.php. На підставі наведеного скаржник правомірно призупинив виконання узгодженої заявки ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД" до моменту відміни відповідної заборони, про що було повідомлено ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД", оскільки заявка (доручення) ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД" передбачала строк її виконання саме 23.03.2022, а строк початку завантаження вагону - 01.03.2022;

- визначення скаржника як вантажоодержувача жодним чином не створює для нього обов'язків щодо супроводження вантажу, його схоронності та охорони до моменту його отримання скаржником, оскільки національне законодавство покладає обов'язок з відшкодування втраченого вантажу саме на АТ "Українська залізниця" до моменту вручення вантажу вантажоодержувачу;

- скаржник не міг укласти договір ні з ким, окрім АТ "Українська залізниця" (скаржник не міг обрати іншого перевізника), оскільки останнє займає домінуюче монопольне становище на ринку перевезення вантажів залізничним транспортом. Пункт 1.2 договору про організацію перевезень вантажів №235/НТЛ/ЕЗ-18 від 10.12.2018 передбачав виконання організації перевезення вантажів саме шляхом укладання відповідного договору з АТ "Українська залізниця", що спростовує можливість залучення АТ "Українська залізниця" як третьої особи до виконання умов договору №235/НТЛ/ЕЗ-18, який не передбачає безпосереднього перевезення вантажів скаржником, а навпаки його предмет передбачає обов'язок щодо укладання відповідного договору з АТ "Українська залізниця" для подальшого перевезення;

- суди попередніх інстанцій не дослідили умови договору про організацію перевезень вантажів №235/НТЛ/ЕЗ-18 від 10.12.2018 та заборону АТ "Укрзалізниця" №ЦЦО/99 від 24.02.2022, оскільки в оскаржуваних судових рішеннях відсутні висновки щодо обставин, на які посилався відповідач 2 (умови договору транспортного експедирування та заборона відповідача 1 на перевезення вантажів) та не надали оцінки вказаним доказам та запереченням відповідача 2 у своїх судових рішеннях (про відсутність обов'язку щодо супроводження, доставлення, охорони, схоронності вантажу та відповідальності за його втрату);

- скаржник відповідав би за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, якщо таким договором передбачались би зобов'язання щодо завантаження/розвантаження вантажу, супроводження/охорони/схоронності тощо. Але умови договору чітко передбачають відсутність таких зобов'язань, більше того і відсутність відповідальності скаржника за стан вантажу та за дії третіх осіб, пов'язаних з організацією перевезень вантажів (а цією особою є виключно АТ "Українська залізниця");

- скаржник ніс би законодавчу відповідальність за дії третіх осіб і лише перед своїм клієнтом, якщо би він передоручив виконання договору транспортного експедирування (або його частини) третій особі або, якщо б договором транспортного експедирування було би передбачено безпосереднє перевезення вантажу експедитором. А як вже неодноразово пояснювалось - скаржник виконав всі свої зобов'язання за договором самостійно (надав вагон ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД" для подальшого завантаження та перевезення іншими особами) і не мав жодних зобов'язань щодо супроводження, схоронності, доставлення та охорони вантажу;

- суди попередніх інстанцій перш за все повинні були з'ясувати правові підстави покладення на скаржника майнової відповідальності у вигляді солідарного стягнення збитків у розмірі 1 829 202,72 грн. Судам попередніх інстанцій необхідно було відрізнити поняття обов'язку боржника по відшкодуванню збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (Глава 51 ЦК), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК). Зазначене розмежування підстав відповідальності пояснюється також тим, що збитки, заподіяні невиконанням договірних зобов'язань, повинен відшкодувати контрагент за договором, а позадоговірну шкоду - особа, яка її завдала;

- суди попередніх інстанцій при розгляді даної справи не застосували, в тому числі, положення статті 924 ЦК, які передбачають відповідальність саме АТ "Українська залізниця" за втрату вантажу;

- скаржник приходить до висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень статті 1166 ЦК в частині солідарного стягнення з нього збитків, оскільки: відсутня протиправна поведінка скаржника та протиправні дії. Скаржник не порушував жодних зобов'язань за договором та законом; відсутні будь-які зобов'язання між скаржником та позивачем; скаржник не заподіював шкоди позивачу, в тому числі його вантажу; відсутній причинний зв'язок між порушенням зобов'язання та шкодою позивачу. Тобто, відсутній причинний зв'язок між діями та/ або бездіяльністю скаржника та втратою вантажу позивача АТ "Українська залізниця", що повністю виключає можливість застосування положень даної статті; відсутня вина скаржника у втраті вантажу позивача; відсутній умисел скаржника у втраті вантажу; у скаржника буда відсутня можливість вплинути на своєчасне доставлення вантажу; скаржник не міг передбачити повномасштабне вторгнення і захоплення окупантами станції Куп'янськ-Сортувальний. Скаржник не мав реальної можливості усунити ці обставини; усунення обставин втрати вантажу позивача не залежало від скаржника і останній не міг запобігти цим обставинам.

38. АТ "Українська залізниця" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Ніка Транс Логістика", в якому, зокрема, зазначило таке:

- доводи касаційної скарги про те, що ТОВ "Ніка Транс Логістика" начебто не мало жодних правовідносин з позивачем та не брало участі у перевезенні вантажу, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються письмовими доказами;

- посилання скаржника на відсутність у нього прав та обов'язків як у учасника спірного перевезення є вибірковим тлумаченням доказів і не спростовує встановлених судами попередніх інстанцій обставин, а вибіркове застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень законодавства України щодо деліктних правовідносин без застосування до спірних правовідносин положень, зокрема, статей 117, 130 та 133 Статуту, є порушенням приписів частини четвертої статті 236 ГПК;

- за змістом касаційної скарги відповідач 2 виходить з презумпції, що спірний вантаж є "втраченим", водночас сам зазначає, що вагон №51805927 прибув на станцію Куп'янськ-Сортувальний та фактично перебуває на її території до теперішнього часу;

- у спірному випадку ані позивач, ані відповідач 2 жодного з наголошених письмових доказів щодо втрати вантажу не надали. Також непідтвердженою на сьогодні є наявність у позивача права вимоги до перевізника щодо відшкодування вартості начебто "втраченого" вантажу, яке відповідно до приписів Статуту належить саме відповідачу 2 як одержувачу спірного вантажу;

- значна частина касаційної скарги зводиться до тверджень про нібито неправомірні дії/бездіяльність відповідача 1, пов'язані з організацією та здійсненням спірного перевезення. Поміж іншого, до таких тверджень також відноситься припущення відповідача 2 щодо начебто наявного обмеження на перевезення вагонів на станціях Куп'янської дирекції або ж "конвенційної заборони", яке було введено АТ "Українська залізниця" на підставі розпорядження від 24.02.2022 №ЦЦО/99. І хоча таке обмеження дійсно існує (інформація щодо нього наведена на офіційному сайті АТ "Українська залізниця" за посиланням https://uz.gov.ua/ cargo_transportation/ electronic_transportation/ conventions/, пункт 38 таблиці) та сформовано таким чином: "Забороняється приймання до перевезення всіх вантажів і порожніх вагонів.". Відтак до спірних правовідносин така заборона застосовуватись не може, так як застосована була через введення в Україні правового режиму військового стану лише з 24.02.2022 і розповсюджується виключно на приймання вантажів та порожніх вагонів до перевезення з зазначеної дати, в той час, як вагон №51805927 був прийнятий до перевезення по станції Рубіжне "Донецька залізниця" за накладною №53430484 21.02.2022, до початку повномасштабного вторгнення російської федерації;

- наявність як цієї, так і інших наголошених у скарзі обставин не була встановлена та підтверджена відповідними доказами судами першої та апеляційної інстанцій, а відтак вони не стали предметом оцінки в оскаржуваних судових рішеннях;

- хоча формально касаційна скарга і подана на оскаржувані судові рішення, її зміст свідчить про те, що відповідач 2 також використовує касаційне провадження для перекладення відповідальності за певні негативні наслідки, пов'язані із вимушеною затримкою вагона №51805927 (факт втрати якого не встановлений) на станції Куп'янськ-Сортувальний, на відповідача 1.

Позиція Верховного Суду.

Щодо скарги АТ "Українська залізниця".

Щодо доводів про коло суб'єктів, які мають право на пред'явлення до залізниці позовів з питань, які виникають відносно перевезення вантажу, а також про те чи є відносини сторін спору деліктними.

39. Згідно з пунктами 1.1, 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 №644 (у редакції наказу Міністерства інфраструктури 08.06.2011 №138, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред'явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 №542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов'язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

40. На підставі наявної у справі накладної суди попередніх інстанцій установили факт виникнення між ПрАТ "СЄВЄРОДОНЕЦЬКЕ ОБ'ЄДНАННЯ АЗОТ" як вантажовідправником та АТ "Українська залізниця" як перевізником договірних зобов'язань щодо приймання, транспортування вантажу та видачі його у пункті призначення вантажоотримувачу - відповідачу 2..

41. Суди також установили, що вантаж, який перевозився за вказаною накладною, належить на праві власності СГ ТОВ "Дмитровка", за умовами договору поставки, однак це товариство не є стороною договірних відносин перевезення вантажу.

42. Посилаючись на обставини незабезпечення збереження вантажу, що призвело до його втрати при перевезенні та експедируванні, СГ ТОВ "Дмитровка" звернулося до суду з цим позовом до відповідачів про стягнення завданих йому збитків як власнику товару, який перевозився, обґрунтувавши свої вимоги загальними нормами статей 22, 1166 ЦК.

43. Вирішуючи спір у справі та аналізуючи питання щодо правової природи спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій зазначили, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за втрачений вантаж виникли з деліктних відносин, а не з договірних відносин перевезення, оскільки позивач не є учасником перевезення. Відтак позивачем правомірно пред'явлено позов до осіб, спільні дії яких призвели до втрати вантажу.

44. У касаційній скарзі АТ "Українська залізниця" вважає наведені висновки судів безпідставними, оскільки за доводами скаржника спірні правовідносини мають регулюватися не загальними нормами ЦК (статтями 22, 1166 ЦК) щодо стягнення збитків, а спеціальними нормативними актами (статтею 307 ГК, статтями 908, 920 ЦК, статтею 117 Статуту), які визначають, що власник вантажу (якщо він не є відправником або одержувачем вантажу) не має права від свого імені заявляти позов до залізниці з приводу втрати, нестачі, порчі або псування вантажу під час перевезення.

45. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи з огляду на таке.

46. Статті 316, 317, 319, 321 ЦК встановлюють, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

47. Відповідно до пункту 8 частини другої статті 16 ЦК способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

48. Згідно з частиною третьою статті 386 ЦК власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

49. Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

50. Відповідно до частини першої, другої статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

51. Позивач не є стороною договору перевезення. Втім він як власник товару, який у договорі перевезення мав статус вантажу, не має іншого ефективного способу захисту права власності, ніж заявити вимоги про відшкодування збитків у деліктних відносинах, коли втрата вантажу завдає йому абсолютної шкоди. У разі звернення особи до суду з відповідним позовом вирішальне значення матимуть доведення особою права власності на втрачений товар, який перевозився як вантаж за договором перевезення, а також повного складу цивільного правопорушення в діях/бездіяльності перевізника щодо втрати вантажу.

52. Водночас, норми статей 908, 920 ЦК, статті 307 ГК статті 117 Статуту регулюють лише договірні відносини перевезення вантажу. Порушення взятих на себе зобов'язань у межах цих відносин тягне за собою наслідки у вигляді відповідальності, визначеної вказаними нормами, а також відповідними положеннями договору. Однак оскільки у цьому спорі власник вантажу не є ані вантажовідправником, ані вантажоодержувачем, він не має права заявляти позовні вимоги в договірних відносинах із залізницею, врегульованих статтями 908, 920 ЦК, статтею 117 Статуту.

53. З огляду на викладене колегія суддів зазначає, що звернення до суду з позовом про стягнення деліктної відповідальності у зв'язку із втратою вантажу при перевезенні є необґрунтованим у тому випадку, якщо шкода виникла в межах договірних відносин перевезення і особа може відновити свої права, посилаючись на спеціальні норми законодавства, що регулюють відносини перевезення та відповідні умови договору. Разом з тим, у цій справі відсутній реальний механізм захисту прав позивача у договірних відносинах, оскільки будучи отримувачем за договором поставки, позивач не має цього статусу в договорі перевезення. Тому він не може мати будь-яких вимог до будь-кого за договором перевезення.

54. Однак відсутність у позивача договірних відносин з АТ "Українська залізниця" щодо перевезення вантажу не позбавляє його права як власника майна, звернутись до суду з позовом у деліктних відносинах, які виникли внаслідок завдання шкоди, вимоги якого обґрунтовані статтями 22, 1166 ЦК.

Щодо доводів про відсутність доказів втрати вантажу та відсутність вини перевізника у спричиненні збитків.

55. У відповідності до частини другої статті 3 Закону "Про залізничний транспорт" нормативно-правові акти, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

56. Згідно з пунктом 2 Статуту останній визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

57. Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

58. Відповідно до підпункту "а" статті 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

59. Згідно зі статтею 12 Закону "Про залізничний транспорт" підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.

60. Статтею 110 Статуту передбачено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.

61. Отже, оскільки вагон із належним позивачу вантажем був прийнятий залізницею для перевезення без зауважень до вантажовідправника, відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, в силу статті 110 Статуту покладається на залізницю, тобто на відповідача 1.

62. Відповідно до статті 23 Закону "Про залізничний транспорт" перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною другою цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин. Аналогічний припис міститься у пункті 113 Статуту.

63. Відповідно до пункту 117 Статуту відправник або одержувач має право вважати вантаж втраченим і вимагати відшкодування за втрату, якщо вантаж не було видано одержувачу на його вимогу протягом 30 діб з моменту закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня приймання вантажу до перевезення.

64. Суди попередніх інстанцій установили, що вантаж було прийнято залізницею до перевезення 21.02.2022, а термін доставки вантажу до станції призначення Лихачево (наразі - Златопіль) з урахуванням положень Правил, настав о 24 годині 24.02.2022. Відповідно, 30 діб з того моменту сплило 26.03.2022 о 24:00.

65. Разом з тим, як було встановлено судами, вантаж не було доставлено та видано одержувачу - відповідачу 2, ні після настання зазначеної дати, ні на час звернення позивача до суду з цим позовом.

66. Крім того суди врахували, що навіть після 09.09.2022 (дата завершення тимчасової окупації міста Куп'янськ Куп'янської територіальної громади, в адміністративних межах яких знаходиться станція Куп'янськ-Сортувальний) АТ "Укрзалізниця" не вчинила дій щодо здійснення перевезення спірного вантажу до станції призначення та не забезпечила збереження спірного вантажу (селітра аміачна масою 68 тон).

67. З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що вантаж вважається втраченим у розумінні пункту 117 Статуту. Водночас АТ "Українська залізниця" не надало в судах попередніх інстанцій доказів протилежного.

68. Стаття 11 ЦК передбачає, що підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

69. Відповідно до статті 22 ЦК особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

70. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

71. Таким чином, у вигляді реальних збитків відшкодовуються тільки ті витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті доходи, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

72. Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

73. Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК, яка регулює загальні підстави відповідальності за завдану недоговірну (деліктну) шкоду, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

74. Отже, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як:

- неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства;

- наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду;

- вина заподіювача шкоди, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

75. При поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов'язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою.

76. Водночас зі змісту частини другої статті 1166 ЦК вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Відповідний висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1166 ЦК та презумпції вини заподіювача шкоди міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 21.07.021 у справі №910/12930/18, від 28.10.2021 у справі №910/9851/20, від 20.10.2022 у справі №910/3782/21 тощо.

77. Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі №902/320/17.

78. У постанові від 17.05.2018 у справі №907/603/17 Верховний Суд зазначив, що перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов'язаний доставити вантаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі. Невиконання цього обов'язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання потрібно тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов'язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам. Законодавець покладає на перевізника обов'язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу.

79. Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №910/14398/16 дійшов висновку про те, що перевізник вантажу несе відповідальність за крадіжку вантажу, яка трапилась під час його перевезення. Тобто відповідальність перевізника за пошкодження вантажу настає у тому випадку, якщо таке пошкодження було здійснене з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його одержувачеві. У такому разі вина перевізника презюмується і за наявності пошкоджень перевізник несе відповідальність крім випадків, якщо він доведе існування умов, за яких відповідно до договору перевезення та положень чинного законодавства він може бути звільнений від відповідальності (зокрема, супроводження вантажу іншою особою - експедитором). При цьому тягар доведення відсутності вини перевізника покладається на самого перевізника.

80. Посилаючись на відсутність своєї вини у втраті вантажу АТ "Українська залізниця" зазначала, що вантаж у вагоні №51805927, стягнення вартості якого є предметом спору у справі №922/1275/25, не був доставлений до станції призначення через початок збройної агресії російської федерації у бік України, окупацію Куп'янської територіальної громади, мінування залізничної інфраструктури вибухонебезпечними об'єктами та наступне ведення активних бойових дій у регіоні, що жодним чином не залежало від волі перевізника, не могло бути ним усунуто та виключає його протиправну поведінку, а відтак і вину.

81. Однак, наведені доводи були правильно відхилені судами, адже як вбачається з матеріалів справи, згідно з інформацією про вагонні операції ГІОЦ УЗ від 28.04.2025, вагон №5180527 прибув на станцію Куп'янськ-Сортувальний 23.02.2022 об 11:30 та був покинутий 25.02.2022 о 21:05 на тій же станції. Водночас, термін доставки вантажу до станції призначення Лихачево (наразі - Златопіль) з урахуванням положень Правил, настав о 24 годині 24.02.2022. Отже, на дату кидання позивачем вагону, вантаж уже не мав знаходитись на станції Куп'янськ-Сортувальний, а мав бути доставлений на станцію призначення.

82. Під час вирішення цього спору АТ "Українська залізниця" зазначало, що 24.02.2022 о 13-30, через 26 год після прибуття вагону №51805927 на станцію Куп'янськ-Сортувальний, він був включений у склад сформованого поїзда (індекс 43000+307+44020) для подальшого відправлення на станцію Основа у відповідності до Плану формування поїздів. Час проведення операцій з даним вагоном по станції Куп'янськ-Сортувальний не перевищував встановленого технологічного часу простою транзитного вагону з переробкою. Проте склад поїзда (43000+307+44020) так і не був відправлений, оскільки надважливими першочерговими завданнями для перевізника стали евакуація населення та надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

83. Отже, АТ "Укрзалізниця" не заперечувало можливість фактичного надання послуг перевезення 24.02.2022 зі станції Куп'янськ-Сортувальний, разом з тим зазначило, що спірний вантаж не було доставлено внаслідок того, що у зв'язку зі збройною агресією рф проти України, пріоритетними стали інші завдання, ніж виконання своїх зобов'язань щодо доставки вагону з вантажем позивача.

84. Разом з тим, на підтвердження таких доводів АТ "Українська залізниця" не надало у попередні судові інстанції належні та допустимі докази, які б підтверджували, що локомотив, який мав бути задіяний під час перевезення вантажу позивача, використовувався для евакуації населення чи для виконання інших завдань, не пов'язаних з комерційним перевезенням вантажу.

85. З огляду на викладене, оскільки АТ "Українська залізниця" не довела під час вирішення спору неможливість доставки вантажу до станції призначення у належні строки, внаслідок чого товар, який у перевезенні мав статус вантажу, належний позивачу на праві власності, було покинуто та втрачено, і відповідно, не спростувала доводи позивача про те, що у спірних правовідносинах перевізник міг запобігти обставинам втрати вантажу, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для стягнення з перевізника заподіяної шкоди.

86. При цьому колегія суддів враховує, що в силу передбаченої законодавством презумпції вини перевізника, саме АТ "Українська залізниця" несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу. Відповідач 1 в судах попередніх інстанцій не довів обставин втрати вантажу з вини інших осіб.

87. Доводи АТ "Українська залізниця" про те, що термін доставки вантажу на станцію призначення Златопіль (Лихачове) на дату подання позову не було пропущений з огляду на наказ Міністерства інфраструктури України від 29.07.2022 №571 "Про деякі питання обчислення термінів доставки на залізничному транспорті України", колегія суддів відхиляє, оскільки згідно з пунктом 4 наказу Міністерства інфраструктури України від 29.07.2022 №571, цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

88. Зважаючи на викладене, безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування судами положень наказу Міністерства інфраструктури України від 29.07.2022 №571, оскільки правовідносини з доставки вантажу виникли у цій справі між сторонами у лютому 2022 року, тобто до прийняття вказаного наказу, а тому положення цього наказу на правовідносини сторін у справі не розповсюджуються.

89. Посилання АТ "Українська залізниця" на те, що оскільки місто Куп'янськ знаходилось серед тимчасово окупованих рф територій в період з 24.02.2022 по 09.09.2022, протягом часу окупації залізниця на законодавчому рівні була позбавлена можливості та права завершити спірне перевезення в силу статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

90. Частиною другою статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

91. Колегія суддів зазначає, що, з урахуванням преамбули наведеного закону, норма статті 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" спрямована на: - неприпустимість економічного обігу, що може сприяти фінансуванню діяльності окупаційних структур; - захист податкового, митного та економічного простору України; - запобігання безконтрольного переміщення товарів та ризикам з точки зору безпеки держави.

92. Відповідно АТ "Українська залізниця" не мала законодавчо встановленої заборони припиняти, зупиняти чи не виконувати договір перевезення, оскілки виконання залізницею взятих на себе зобов'язань не є безконтрольним переміщенням товарів у розумінні наведеної вище норми.

93. Крім того колегія суддів враховує, що спірні правовідносини стосуються перевезення вантажів, які не перебували на тимчасово окупованій території на час початку перевезення, а також, що АТ "Українська залізниця" не спростувала доводів позивача про те, що вантаж міг бути вивезений до фактичної окупації міста Куп'янська.

Щодо доводів про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права внаслідок ненадання оцінки доказам якими АТ "Українська залізниця" обґрунтовувала свої заперечення проти позову.

94. У цій частині скаржник посилається на те, що при розгляді справи №922/1275/25 суди попередніх інстанцій залишили без належної оцінки положення Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" та наказу Міністерства інфраструктури України від 29.07.2022 №571 "Про деякі питання обчислення термінів доставки на залізничному транспорті України", та заперечення АТ "Українська залізниця", сформовані на правових нормах зазначених нормативних актів про відсутність вини залізниці у втраті вантажу.

95. Однак, як було зазначено вище, наведені положення законодавства не регулюють спірні правовідносини та не підтверджують обставин відсутності вини залізниці у втраті вантажу.

96. Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, іншим наданим АТ "Українська залізниця" у справу доказам (акт від 27.03.2023, повідомлення про кримінальне правопорушення №НЗ-1-37 від 26.04.2023, витяг з ЄРДР за к/п №12023221100001323 від 17.05.2023, лист Служби безпеки України від 27.11.2024, наказ №8 від 01.07.2022, положення від 26.07.2022, лист №Н/Н3-1-41/68 від 16.03.2023, лист №03-01-02/742 від 27.03.2023), суди першої та апеляційної інстанцій також надали оцінку.

97. Суди зазначили, що такі докази не засвідчують неможливості продовження залізницею перевезення саме станом на 24.02.2025 та на момент здійснення операції з кидання вагону.

98. При цьому помилкова оцінка судами таких доказів в аспекті наявності/відсутності обставин непереборної сили, існування яких не доводилося АТ "Українська залізниця" у цьому спорі, не спростовують встановлених судами обставин, що АТ "Українська залізниця" не довела неможливість своїми діями запобігти втраті вантажу та, відповідно, відсутність своєї вини у порушенні прав позивача.

99. Посилання АТ "Українська залізниця" на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 04.03.2021 у справі №908/1879/17, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, щодо застосування статей 73, 74, 77, 79, 86 ГПК, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки наведені доводи зводяться лише до цитування скаржником норм права та висновків Верховного Суду, які стосуються такого стандарту доказування як "вірогідність доказів". Разом з тим скаржник не зазначає яким чином наведений стандарт доказування мав бути застосований до правовідносин у цій справі, а також не вказує на інше тлумачення судами першої та/або апеляційної інстанцій відповідних вимог процесуального законодавства.

100. Наведене АТ "Українська залізниця" у касаційній скарзі обґрунтування підстави касаційного оскарження, з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, що корелюється з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки АТ "Українська залізниця" не зазначає яким конкретно доказам суди попередніх інстанцій не надали оцінку. Водночас доводи касаційної скарги у цій частині фактично зводяться до незгоди АТ "Українська залізниця" з наданою судами оцінкою наявних у справі доказів та до спонукання Суду надати власну оцінку таким доказам та обставинам справи, що відповідно до статті 300 ГПК, виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Щодо доводів АТ "Українська залізниця" про позовну давність.

101. Скаржник зазначає, що статті 134, 136 Статуту є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами про відшкодування збитків внаслідок втрати вантажу.

102. Крім того скаржник вказує, що положення статей 134, 136 Статуту підлягають застосуванню у системному зв'язку з положенням статті 315 ГК і таким чином, що позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого частиною третьою статті 315 ГК для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності, в розумінні цієї норми ГК, необхідно виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга, третя статті 315 ГК) незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника. Отже, термін для пред'явлення цього позову до залізниці має обраховуватись, після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статті 315 ГК та статей 134, 136 Статуту, оскільки визначений законом строк, в межах якого особа має право звернутися з позовом до суду, не може поглинатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.

103. Ці висновки містяться у постанові Верховного Суду України у справі №10- 26/166-10-4300 від 19.04.2012, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема у справі №905/729/18 від 11.04.2019, у справі №910/11614/18 від 13.08.2019, у справі №905/2303/18 від 10.09.2019 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 04.03.2020 у справі №905/487/19.

104. Скаржник вважає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували наведені висновки Верховного Суду під час вирішення спору у справі №922/1275/25.

105. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки висновки судів у наведених справах стосуються відносин перевезення вантажів, які виникли з договору перевезення та врегульовані статтями 908, 920 ЦК, статтею 307 ГК. Однак, як було зазначено вище, правовідносини у справі №922/1275/25 виникли не із зобов'язальних, а із деліктних відносин, тому наведені скаржником висновки Верховного Суду щодо позовної давності є нерелевантними для вирішення цієї справи.

106. Водночас, вирішуючи спір, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що до позовів, поданих на підставі статті 1166 ЦК, застосовується загальна позовна давність у три роки, визначена статтею 257 ЦК.

Щодо касаційної скарги ТОВ "Ніка Транс Логістика".

107. У зв'язку із вирішенням цієї справи перед судами також постало питання щодо наявності/відсутності підстав для солідарного стягнення завданих позивачу збитків з ТОВ "Ніка Транс Логістика", якого суди визнали експедитором перевезення, відповідальним за завдану шкоду, однак договірні зобов'язання між яким та позивачем відсутні.

108. Вирішуючи спір суди зазначили, що оскільки майну позивача було завдано шкоди в розмірі дійсної вартості вантажу 1 829 202,72 грн саме внаслідок протиправної поведінки відповідачів, яка полягала у бездіяльності щодо забезпечення воєнізованої охорони та неналежній організації процесу експедирування майна позивача, яке перебувало у цей час на перевезені відповідача 1 (невиконання вимог наказу Міністерства транспорту України від 20.01.1997 №18 "Про охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом України"), наявні підстави для задоволення позову про стягнення завданих позивачу збитків на підставі статті 1166 ЦК (позадоговірна шкода).

109. ТОВ "Ніка Транс Логістика" вважає такі висновки судів безпідставними, оскільки скаржник не мав жодних домовленостей з позивачем, а договір з ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД" №235/НТЛ/ЕЗ-18 не передбачав обов'язку і відповідальності скаржника щодо схоронності/супроводу/охорони/збереження та доставлення вантажу. З огляду на викладене відповідач 2 вважає, що відсутні підстави для стягнення шкоди на підставі норм, які регулюють договірні відносини експедирування (статей 932, 934 ЦК, 8 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність"). Водночас ТОВ "Ніка Транс Логістика" зазначає, що для деліктної відповідальності за статтею 1166 ЦК необхідний прямий причинний зв'язок між діями (бездіяльністю) та шкодою. Разом з тим, у цій справі відсутні: протиправна поведінка скаржника, порушення зобов'язань за договором транспортного експедирування, порушення законодавчих вимог, відсутні і зобов'язання скаржника щодо супроводження, контролю, охорони та доставлення вантажу позивача, так само відсутня і відповідальність за втрату вантажу та дії АТ "Укрзалізниця", також відсутній і причинний зв'язок (втрата відбулася під контролем АТ "Укрзалізниця" без будь-яких зобов'язань скаржника з цього приводу), а також відсутня і вина скаржника, оскільки втрата вантажу відбулася без його умислу та без необережності в його діях.

110. Щодо наведених висновків судів та доводів скаржника колегія суддів зазначає таке.

111. Відповідно до норм статей 929, 930, 934 ЦК, статей 1, 8 Закону "Про транспортно-експедиторську діяльність" відносини транспортного експедирування виникають з договору, в якому сторони узгоджують обов'язки експедитора, його відповідальність тощо. Експедитор несе договірну відповідальність лише перед своїм контрагентом.

112. Колегія суддів зазначає, що якщо власник вантажу не є стороною договору транспортного експедирування, він не може вимагати відшкодування на договірній основі.

113. Водночас, надаючи відповідь на поставлені ТОВ "Ніка Транс Логістика" у касаційній скарзі питання колегія суддів зазначає, що у разі втрати вантажу при перевезенні, його власник має право пред'явити вимогу за правилами деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК), до особи, яку вважає винною у такій втраті. У такому випадку позивачу необхідно довести повний склад цивільного правопорушення в діях/бездіяльності особи відповідальної за завдану шкоду, зокрема експедитора, з якими у власника відсутні договірні відносини. Тобто, експедитор може відповідати як заподіювач шкоди навіть якщо з власником вантажу у ного відсутній укладений договір.

114. З огляду на викладене, у цьому спорі позивач мав довести, що саме дії або бездіяльність ТОВ "Ніка Транс Логістика" призвели до втрати вантажу.

115. Втім, як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, позивач не довів, а суди не встановили, що:

- відповідач 2 мав фактичний контроль над вантажем;

- він неналежно організував перевезення, оскільки в судах попередніх інстанцій, позивач не наводив об'єктивної сторони неправомірних дій відповідача 2, а саме які саме його дії/бездіяльність призвели до втрати вантажу, посилаючись загально на статус останнього як експедитора та загальні вимоги спеціального законодавства.

116. Колегія суддів враховує, що доводи заявленого позову, крім загальних формулювань щодо можливості покладення на експедитора відповідальності за втрату вантажу, не містили обґрунтувань щодо об'єктивної сторони неправомірних дій/бездіяльності відповідача 2, які мали наслідком втрату вантажу.

117. Обставини, наведені у позовній заяві та висновки судів про задоволення позову в частині вимог до ТОВ "Ніка Транс Логістика", обґрунтовані лише посиланням на те, що відповідач 2 визначений у накладній №53430484 одержувачем вантажу та є експедитором за договором транспортного експедирування, який суд навіть не досліджував щодо його умов.

118. Однак колегія суддів зазначає, що визначення ТОВ "Ніка Транс Логістика" як вантажоодержувача жодним чином не створює для нього самостійного обов'язку щодо супроводження вантажу, забезпечення його збереження та охорони, до моменту його отримання товариством, оскільки такі зобов'язання у спірних правовідносинах покладено саме на АТ "Українська залізниця", до моменту вручення вантажу вантажоодержувачу.

119. Установлення судами тих обставин, що ТОВ "Ніка Транс Логістика" має статус експедитора у перевезенні, під час якого товар, належний позивачу на праві власності, який у перевезенні мав статус вантажу, було втрачено, не створює самостійних правових підстав для відповідальності, оскільки у спірних правовідносинах вимоги позивача не ґрунтуються на договірному регулюванні відносин експедирування, а засновані на нормі статті 1166 ЦК, яка визначає обов'язковою підставою відповідальності неправомірні дії/бездіяльність заподіювача шкоди.

120. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки. Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Подібні висновки наведені в постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/13118/21, від 18.08.2022 у справі №918/685/21, від 25.07.2022 у справі №922/2860/18, на які ТОВ "Ніка Транс Логістика" посилається в касаційній скарзі.

121. Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Близька за змістом правова позиція викладена й у постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі №904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17, на які ТОВ "Ніка Транс Логістика" посилається в касаційній скарзі.

122. Відповідно, у спірних правовідносинах, коли позивачем не доведено і судами не встановлено, що експедитор здійснював супровід вантажу, його доставлення, охорону, чи мав контроль над вантажем, який перевозився АТ "Українська залізниця", яка несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу з моменту прийняття його до перевезення та мала обов'язок з його воєнізованої охорони, експедитор не несе відповідальності перед власником товару, який мав статус вантажу у перевезенні, за його втрату, оскільки за цих обставин не доведено неправомірних дій/бездіяльності експедитора, а сам лише факт статусу відповідача 2 як експедитора у спірному перевезенні, не доводить наявності складу правопорушення в його діях.

123. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій наведених висновків Верховного Суду та неправильне застосування судами положень статті 1166 ЦК в частині солідарного стягнення з ТОВ "Ніка Транс Логістика" шкоди.

124. Отже, враховуючи, що під час вирішення цього спору позивач не довів, а суди не встановили конкретних неправомірних дій/бездіяльності ТОВ "Ніка Транс Логістика", які мали наслідком втрату вантажу, колегія суддів вважає, що у спірних правовідносинах відсутній склад господарського правопорушення в діях відповідача 2 та, відповідно, відсутні підстави для стягнення спірної суми солідарно з ТОВ "Ніка Транс Логістика".

125. Статтею 1190 ЦК встановлено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

126. Оскільки під час вирішення спору суди не зазначили якими спільними діями/бездіяльністю ТОВ "Ніка Транс Логістика" було завдано шкоди позивачу, застосування до спірних правовідносин статті 1190 ЦК, у тому числі і в частині вимоги до АТ "Українська залізниця", є безпідставним.

127. Колегія суддів вважає недоцільними аналізувати доводи касаційної скарги ТОВ "Ніка Транс Логістика" щодо ненадання судами належної оцінки умовам договору про організацію перевезень вантажів №235/НТЛ/ЕЗ-18 (між ТОВ "Ніка Транс Логістика" та ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД"), зміст якого, за доводами відповідача 2, не містить відповідальності експедитора за втрату вантажу, адже позивач не посилався в обґрунтування вимог до ТОВ "Ніка Транс Логістика" на порушення останнім умов такого договору і суди не обґрунтовували свої висновки неналежним виконанням відповідачем-2 вказаного зобов'язання.

128. Доводи ТОВ "Ніка Транс Логістика" про ненадання судами оцінки доказам та обставинам справи щодо (1) призупинення відповідачем 2 виконання узгодженої заявки ТОВ "ХІМ-ТРЕЙД" з датою виконання 23.03.2022 (майже через місяць з дати повномасштабного вторгнення) через заборону АТ "Українська залізниця" №ЦЦО/99 від 24.02.2022 та пункту 2.5.1 договору №235/НТЛ/ЕЗ-18, (2) того, що вантажовідправником було визначено відповідача 2 як вантажоодержувача (без будь-яких домовленостей з ним), втім позивач не звертався до ТОВ "Ніка Транс Логістика" з будь-якими пропозиціями щодо укладання відповідного договору на розвантаження вантажу колегія суддів також вважає такими, що не підлягають спростуванню, оскільки наведені обставини не зазначались позивачем як неправомірні дії відповідача 2 і не були покладені в основу оскаржуваних судових рішень як правові підстави для відповідальності ТОВ "Ніка Транс Логістика".

Щодо доводів про неправильно визначену підсудності справи.

129. В обґрунтування доводів про те, що спір у цій справі підсудний Господарському суду Харківської області позивач зазначив, що обслуговування станції Куп'янськ-Сортувальний, залізничних шляхів, де було покинуто вагон з вантажем, внаслідок чого позивачу було завдано збитків, належить до обов'язків Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця". Згідно з Листом ТОВ "Ніка Транс Логістика" вих. №27-02/2 від 27.02.2023 станом на 25.02.2022 вагони (власні та орендовані) перебували на станції Куп'янськ Сортувальний (430002) Регіональної філії "Південна залізниця "АТ "Українська залізниця".

130. Частинами другою, третьою статті 29 ГПК визначено, що позови у спорах за участю кількох відповідачів можуть пред'являтися до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання одного з відповідачів. Позови у спорах, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

131. Оскільки позовні вимоги про відшкодування завданої шкоди обґрунтовані неправомірними діями саме Регіональної філії "Південна залізниця" АТ "Українська залізниця", колегія суддів вважає, що позивач правильно визначив територіальну підсудність цього спору та звернувся до Господарського суду Харківської області.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат

132. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

133. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 цього ж Кодексу суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК).

134. З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що доводи касаційної скарги ТОВ "Ніка Транс Логістика" отримали підтвердження під час касаційного провадження, що є підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо цього відповідача та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до ТОВ "Ніка Транс Логістика". Щодо касаційної скарги АТ "Українська залізниця" колегія суддів вважає, що викладені у цій скарзі доводи не спростовують висновки судів про наявність підстав для стягнення з АТ "Українська залізниця" шкоди, завданої втратою товару, власником якого є позивач, який мав статус вантажу у спірному перевезенні. Водночас,, оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для солідарного стягнення спірної суми з обох відповідачів, рішення місцевого господарського суду, яке було залишено без змін постановою суду апеляційної інстанції, в частині задоволених позовних вимог до АТ "Українська залізниця" підлягає відповідній зміні в його резолютивній частині. В мотивувальній частині щодо задоволення позовних вимог до АТ "Українська залізниця" судові рішення підлягають залишенню без змін.

135. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ТОВ "Ніка Транс Логістика" та ухвалення нового рішення в частині позовних вимог до цього відповідача про відмову в позові, то витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги ТОВ "Ніка Транс Логістика" у сумі 32 925,65 грн та за подання касаційної скарги ТОВ "Ніка Транс Логістика" у сумі 43 900,86 грн покладаються на позивача.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

2.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика" задовольнити.

3.Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 та рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 у справі №922/1275/25 скасувати в частині солідарного стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика" 1 829 202,72 грн збитків і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.

4.Рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 у справі №922/1275/25 в частині позовних вимог до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" змінити, виклавши резолютивну частину рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, буд. 7, код ЄДРПОУ ВП 40081216) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитровка" (64130, Харківська область, Первомайський район, с. Дмитрівка, вул. Леніна, код ЄДРПОУ 30774357) 1 829 202 (один мільйон вісімсот двадцять дев'ять тисяч двісті дві) грн 72 коп. збитків.

Стягнути з Акціонерного товариства "Укрзалізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (61052, м. Харків, вул. Євгена Котляра, буд. 7, код ЄДРПОУ ВП 40081216) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитровка" (64130, Харківська область, Первомайський район, с. Дмитрівка, вул. Леніна, код ЄДРПОУ 30774357) 21 950 (двадцять одну тисячу дев'ятсот п'ятдесят) грн 43 коп. судового збору за подання позовної заяви.".

5.В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 28.07.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.10.2025 у справі №922/1275/25 щодо задоволення позовних вимог до Акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі Регіональної філії "Південна залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (їх мотивувальні частини) залишити без змін.

6.Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Дмитровка" (64130, Харківська область, Первомайський район, с. Дмитрівка, вул. Леніна, код ЄДРПОУ 30774357) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика" (04112, м. Київ, вул. Ризька, буд. 12, код ЄДРПОУ 40960674) 76 826 (сімдесят шість тисяч вісімсот двадцять шість тисяч) грн 51 коп. судового збору за подання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніка Транс Логістика" апеляційної та касаційної скарг.

7.Доручити Господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець

Попередній документ

134196893

Наступний документ

134196895

Інформація про рішення:

№ рішення:	134196894
№ справи:	922/1275/25
Дата рішення:	18.02.2026
Дата публікації:	20.02.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Касаційний господарський суд Верховного Суду
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них; поставки товарів, робіт, послуг, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (02.02.2026)
Дата надходження:	21.11.2025
Предмет позову:	про стягнення 1829202,72 грн

Розклад засідань:

Минулі засідання (11)

05.05.2025 12:30	Господарський суд Харківської області
26.05.2025 11:30	Господарський суд Харківської області
29.05.2025 11:45	Господарський суд Харківської області
30.06.2025 12:30	Господарський суд Харківської області
21.07.2025 12:30	Господарський суд Харківської області
28.07.2025 10:45	Господарський суд Харківської області
01.10.2025 11:30	Східний апеляційний господарський суд
29.10.2025 10:30	Східний апеляційний господарський суд
21.01.2026 11:30	Касаційний господарський суд
02.02.2026 11:30	Касаційний господарський суд
11.02.2026 13:00	Касаційний господарський суд