Рішення від 10.02.2026 по справі 915/1440/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року Справа № 915/1440/25

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

за участі представників учасників справи:

від позивача (представник позивача) - Карабак В.А.,

від відповідача (представник відповідача) - Кожушко Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА», вул. Хортицька, 31д, селище Малокатеринівка, Запорізький район, Запорізька обл., 70454, код ЄДРПОУ 24510970

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП», вул. Знаменська, 4, м. Миколаїв, 54037, код ЄДРПОУ 09794409

про: стягнення 332 997,59 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 06.10.2025 (вх. № 14106/25 від 06.10.2025), в якій просить суд:

1. Стягнути з ТОВАРИСТВА з ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» ЄДРПОУ 09794409 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» ЄДРПОУ 24510970 грошові кошти у розмірі 332 997,59 грн., з яких: 256 517,62 грн. - 3% річних, 76 479,97 грн. - інфляційні втрати.

2. Стягнути з Відповідача всі судові витрати.

3. Видати судовий наказ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 по справі №915/1178/23 було прийнято рішення про стягнення з ТОВ «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» на користь ТОВ «Промелектроніка» 1 295 969,86 грн, суму основного боргу за Договором №379-12 на постачання продукції від 20.12.2012, 70 843,22 грн - 3% річних, 677 918,62 грн - інфляційних втрат, 31 733,63 грн судового збору за подання позову та 43 500,00 грн витрат на правничу допомогу. Суд по справі №915/1178/23 тривав з 27.07.2023 по 24.06.2025, Відповідач не сплатив розмір основного боргу (1 295 969,86 грн). Враховуючи тривале порушення Відповідачем свого зобов'язання з оплати за поставлений товар, в рамках даного позову Позивачем пред'являються позовні вимоги про стягнення 3% річних, інфляційних втрат на підставі ч.2 ст. 625 ЦК України за період з 14.07.2023 по 01.07.2025. Позивач, зазначає, що у зв'язку із продовженням Відповідачем порушення грошового зобов'язання, вимушений пред'явити позовні вимоги про стягнення з Відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 14.07.2023 року - з наступного дня після кінцевої дати розрахунку заборгованості у справі №915/1178/23 і по теперішній час.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, ст. 625 Цивільного кодексу України, умовами укладеного між сторонами договору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.10.2025 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1440/25 за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 06.11.2025 об 11:00; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

20.10.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшов сформований в системі «Електронний суд» відзив б/н від 20.10.2025 (вх. № 14789/25 від 20.10.2025), в якому відповідач категорично не погоджується з викладеними у позовній заяві доводами та заявляє клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 99 %.

Відповідач посилається, зокрема, на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» є підприємством, що входить до складу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», як одне з підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері підтримання обороноздатності нашої держави. Відповідач зазначає, що заявлена позивачем до стягнення сума грошових коштів у розмірі 332 997,59 грн., з яких: 256 517,62 грн. 3% річних та 76 479,97 грн. інфляційні втрати, є для ТОВ «НАРП» обтяжливим тягарем. З урахуванням стратегічного значення підприємства у час воєнного стану, особливості та специфіку роботи ТОВ «НАРП», а також той факт що ТОВ «Промелектроніка» за вказаним договором вже стягнуло з відповідача суму основного боргу та суму штрафних санкцій, у тому числі 3% річних та інфляційні втрати згідно постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 по справі № 915/1178/23 ТОВ «Промелектроніка» продовжує створювати складнощі для нашого підприємства, під приводом захисту власних інтересів. Тому, відповідач вважає, що виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, сума нарахованих 256 517,62 грн. 3% річних та 76 479,97 грн. інфляційних втрат підлягає суттєвому зменшенню.

Також, щодо наведеного позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку витрат, який очікує понести у зв'язку з розглядом справи, з яких 4 994,96 грн. судовий збір та витрати на правничу допомогу (орієнтовно) в розмірі 50 000,00 грн, відповідач зазначає, що витрати, пов'язані з наданням послуг адвокатом, повинні бути підтверджені відповідними документами.

24.10.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшла сформована в системі «Електронний суд» відповідь на відзив б/н від 23.10.2025 (вх. № 14965/25 від 24.10.2025), в якій позивач повідомляє про свою повну незгоду із доводами та запереченнями, викладеними у відзиві та наполягає на задоволенні позову в повному обсязі.

Товариство, зокрема, наголошує, що в позовній заяві у справі позивачем не було заявлено до стягнення жодних штрафних санкцій, а позовні вимоги стосувалися стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які за своєю природою не відносяться до категорії штрафних санкцій. Щодо тверджень відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат, позивач зазначає, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не є заходом відповідальності за порушення зобов'язання. Стягнення 3% річних та інфляційних втрат є наслідком порушення грошового зобов'язання, передбаченим ч.2 ст. 625 ЦК України, однак не відноситься до саме заходу відповідальності. Позивач вказує, що розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.

24.10.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 24.10.2025 (вх. № 15001/25 від 24.10.2025) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 29.10.2025.

29.10.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» заперечення б/н від 29.10.2025 (вх. № 15499/25 від 29.10.2025) на відповідь на відзив, в яких відповідач зазначає про категоричну незгоду з доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив, зазначаючи, зокрема, про те, що вважає дії позивача недобросовісними. Крім того, відповідач зауважує, що ТОВ «Промелектроніка» за вказаним договором вже стягувало з відповідача суму основного боргу та суму штрафних санкцій, у тому числі 3% річних та інфляційні втрати. Тому, на переконання відповідача, виходячи із засад справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності, як складових елементів загального конституційного принципу верховенства права, сума нарахованих 256 517,62 грн. 3% річних та 76 479,97 грн. інфляційних втрат підлягає суттєвому зменшенню.

Крім того, відповідач звертає увагу на некоректність наданих позивачем розрахунків, вказуючи, що позивач у своїй позовній заяві, починаючи з 5 сторінки по 81 сторінку позову надає незрозумілий набір цифр викладених у стовпчик, відповідно до яких взагалі не має можливості визначити та перевірити з яких вихідних даних були нараховані заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

31.10.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшли сформовані в системі «Електронний суд» пояснення б/н від 31.10.2025 (вх. № 15332/25 від 31.10.2025) на заперечення проти відповіді на відзив, в яких позивач наполягає на задоволені позовних вимог. Позивач зауважує, що місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» є селище Малокатеринівка, вулиця Хортицька, будинок, 31д, Запорізький р-н, Запорізька обл., яке розташоване в зоні бойових дій, знаходиться під постійними обстрілами, відключеннями світла та іншими негативними наслідками війни. Не дивлячись на це позивач добросовісно здійснив поставку необхідного товару відповідачу і виконав всі умови договору.

Щодо доводів відповідача відносно розрахунку (незрозумілого набору цифр), позивач повідомляє, що встановлений і не оспорюваний розмір заборгованості відповідача перед позивачем (основний борг за поставлений товар) становить 1 295 969,86 грн. Період нарахування 3% річних та інфляційних втрат: з 14.07.2023 по 01.07.2025 рік. Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних у порядку ст. 625 ЦК України здійснювався за допомогою інструменту «Калькулятори» системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» (можливість використання інструменту «Калькулятори» визнано Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 14 лютого 2018 року по справі № 917/1622/16).

03.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 03.11.2025 (вх. № 15375/25 від 03.11.2025) про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій позивач просить суд стягнути з ТОВ «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14 500 грн. за складання документів та участь у судовому засіданні по справі № 915/1440/25.

05.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 05.11.2025 (вх. № 15546/25 від 05.11.2025) про зменшення витрат на правничу допомогу з 14 500,00 грн до 4 000,00 грн.

Підготовче засідання у справі № 915/1440/25 призначене на 06.11.2025 не відбулось, у зв'язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2025 було продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, а також повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 08.12.2025 о 10:50.

07.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 07.11.2025 (вх. № 15682/25 від 07.11.2025) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 12.11.2025.

26.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшло сформоване в системі «Електронний суд» клопотання б/н від 26.11.2025 (вх. № 16590/25 від 26.11.2025) про відкладення розгляду справи, мотивоване неможливістю забезпечити явку представника в судове засідання.

28.11.2025 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 28.11.2025 (вх. № 16719/25 від 28.11.2025) про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача, закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025, яку занесено до протоколу судового засідання, було відкладено підготовче засідання на 12.01.2026 о 14:00.

Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 08.12.2025.

12.01.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшла заява б/н від 12.01.2026 (вх. № 519/26 від 12.01.2026), в якій відповідач просить суд відкласти підготовче засідання у справі № 915/1440/25 на іншу дату з метою надання сторонам можливості вирішити спір мирним шляхом.

Підготовче засідання у справі № 915/1440/25 призначене на 12.01.2026 не відбулось, у зв'язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, та, відповідно необхідності перебування працівників та відвідувачів суду в укритті.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.01.2026 було повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 27.01.2025 о 09:30.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.01.2026, яку занесено до протоколу судового засідання, було закрито підготовче провадження у справі № 915/1440/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.02.2026 об 11:50.

Про час та місце проведення засідання учасників справи було повідомлено відповідною ухвалою від 27.01.2026.

02.02.2026 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява б/н від 30.01.2026 (вх. № 1430/26 від 02.02.2026) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, яку суд задовольнив ухвалою від 02.02.2026.

В судове засідання 10.02.2026 з'явилися повноважні представники обох сторін. Представник позивача підтвердив актуальність заявлених позовних вимог, просив суд позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача підтвердив актуальність заперечень проти позову, викладених в заявах по суті.

В судовому засіданні 10.02.2026, за результатами розгляду справи, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив таке.

20.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА», як постачальником, та Державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод» «НАРП» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»), як покупцем, було укладено договір №379-12 на постачання продукції, згідно з яким постачальник зобов'язується в 2012-2014 роках, згідно заявок покупця поставити продукцію - радіо та електрокомплектуючі, а покупець оплатити та прийняти замовлену ним продукцію за ціною, у кількості та асортименті, зазначених у рахунках та специфікаціях. Специфікація є невід'ємною частиною даного договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору відвантаження продукції здійснюється протягом 10-ти днів з моменту надходження попередньої оплати на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п. 3.4 договору право власності переходить від постачальника до покупця у момент надходження продукції на склад покупця, що оформлюється відповідними документами.

Згідно з п. 4.1 договору поставка продукції здійснюється за цінами, які визначені у Специфікації і включають вcі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою продукції.

Відповідно до п. 4.2 договору вартість продукції, що поставляється за цим договором, не повинна перевищувати 500000,00 грн.

Згідно з п. 5.1 договору порядок оплати - попередня, у розмірі 50% вартості партії продукції згідно рахунку виставленого постачальником.

Відповідно до п. 5.2 договору решту 50% вартості партії продукції покупець сплачує постачальнику протягом 10-ти банківських днів з дати поставки партії продукції.

Згідно з п. 9.1 договору, даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2014. Закінчення строку діі договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.

Договір підписано та скріплено печатками сторін.

Надалі між сторонами договору було укладено ряд додаткових угод до договору від 20.12.2012 №379-12 на постачання продукції, а саме: додаткові угоди № 1, № 2 від 07.04.2014, № 4 від 30.07.2015, № 5 від 01.12.2016, якими було змінено п. 4.2 договору (збільшено загальну вартість продукції, що поставляється за цим договором), а також змінено п. 9.1 договору, яким продовжено дію договору.

Додатковою угодою № 3 до договору змінено умови платежів, а саме внесено зміни у п.5.1 та п.5.2 договору, і викладено дані пункти у наступній редакції: Пункт 5.1 договору - порядок оплати - попередня, у розмірі 80% вартості партії продукції згідно рахунку виставленого постачальником. Пункт 5.2 договору - решту 20% вартості партії продукції покупець сплачує постачальнику протягом 15-ти банківських днів з дати поставки партії продукції.

Додатковою угодою № 6 від 13.02.2017 до договору змінено п. 1.1 договору і викладено його в наступній редакції: «Постачальник зобов'язується в 2012-2017 роках, згідно заявок Покупця поставити продукцію - радіо та електрокомплектуючі, aвіaкомплектуючі та aвіaзапчастини, підшипники, а покупець оплатити та прийняти замовлену ним продукцію за ціною, у кількості та асортименті, зазначених у специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору.

Додатковою угодою № 7 від 18.12.2017 до договору внесено зміни до п. 2.1 договору (викладено його в новій редакції), а також внесено зміни до п. 5.1 та п. 5.2 договору, і викладено дані пункти у наступній редакції: п. 5.1 договору, порядок оплати - попередня, у розмірі 70% вapтоcті партії продукції згідно рахунку виставленого постачальником. Пункт 5.2 договору, решту 30% вapтocті партії продукції покупець сплачує постачальнику протягом 15-х банківських днів з дати постачання партії продукції та реєстрації ПН в ЄРПН. Також внесено зміни в п. 6.3 договору, і доповнено розділ 6 договору пунктами 6.7, 6.8, 6.9. Також продовжено строк дії договору по 31.12.2018. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань ( у тому числі гарантійних) за даним договором (п. 9.1 у новій редакції).

Додатковою угодою № 8 від 05.12.2018 пункт 9.1 договору викладено в наступній редакції: даний договір набирає сили з моменту підписання і діє до 31.12.2019. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань ( у тому числі гарантійних) за даним договором.

Додатковою угодою № 9 від 25.03.2019 до договору, розділ 5 договору викладено у новій редакції: 5. Умови платежів. 5.1. - оплата за товар здійснюється шляхом попередньої оплати у розмірі 80% вартості поставленого за видатковою накладною товару, згідно рахунку, виставленого постачальником. 5.2. - решту вартості поставленого товару за видатковою накладною в розмірі 20% вартості партії продукції покупець сплачує постачальнику протягом 15-х банківських днів, з дати поставки товару за видатковою накладною та реєстрації податкової накладної на цей товар в Єдиному реєстрі податкових накладних. Даною додатковою угодою викладено р. 6 договору в новій редакції. Пункт 6.1 договору - у випадку порушення строку оплати товару, який поставлений з моменту підписання цієї додаткової угоди, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, від суми заборгованості. Пунктом 6.7 договору (в новій редакції згідно додаткової угоди № 9) передбачено, що неустойка (штраф, пеня), штрафні санкції за цим договором нараховуються протягом усього періоду порушення.

Додатковою угодою № 10 до договору було викладено п. 4.2 договору в новій редакції: вартість продукції, що поставляється за цим договором, не повинна перевищувати 20000000,00 грн.

Додатковою угодою № 10/1 від 15.10.2019 до договору було продовжено термін дії договору до 31.12.2020.

Додаткові угоди містять підписи та печатки сторін.

На виконання умов договору сторонами було складено специфікації до договору, а саме: №№ 195, 196, 197, 198, 199, 200, 192, 186, 183, 180, 179а, 268, 263, 261, 260, 254, 252, 249, 248, 247, 246, 245, 244, 243, 242, 241, 240/1, 240, 239, 237, 236, 235, 234, 233, 232, 231, 230, 229, 228, 227, 226, 225, 224, 223, 220, 219, 219/1, 218, 216, 215, 214, 213, 212, 211, 210, 209, 208, 207, 206, 204, 203, 202, 264, якими визначено найменування та кількість продукції, яка повинна бути поставлена в рамках договору, її вартість і загальну вартість товару за кожною специфікацією з ПДВ.

Матеріали справи свідчать також про те, що постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 915/1178/23 було стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» 1 295 969,86 грн - основного боргу, 70 843,22 грн - 3% річних, 677 918,62 грн - інфляційних втрат, 31 733,63 грн судового збору за подання позову та 43 500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Вказаним судовим рішенням, зокрема, було встановлено наступне.

«Позивачем відповідачу було виставлено рахунки за період з жовтня 2018 року по листопад 2020 року, в яких міститься посилання на договір № 379, а саме:

- рахунок - фактура СФ-0001683 від 17.10.2018;

- рахунок - фактура СФ-0001687 від 17.10.2018;

- рахунок - фактура СФ-0001754 від 29.10.2018;

- рахунок - фактура СФ-0001838 від 12.11.2018;

- рахунок - фактура СФ-0000090 від 22.01.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000331 від 04.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000332 від 04.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000333 від 04.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000336 від 04.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000338 від 04.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000339 від 04.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000342 від 05.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000347 від 05.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000348 від 05.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000366 від 07.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000370 від 07.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000371 від 07.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000431 від 22.03.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000505 від 03.04.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000506 від 03.04.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000530 від 09.04.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000536 від 10.04.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000575 від 19.04.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000581 від 22.04.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000642 від 07.05.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000659 від 08.05.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000672 від 13.05.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000675 від 13.05.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000679 від 13.05.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000824 від 19.06.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000850 від 24.06.2019;

- рахунок - фактура СФ-0000992 від 24.07.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001020 від 02.08.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001100 від 16.08.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001130 від 28.08.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001131 від 28.08.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001149 від 30.08.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001216 від 20.09.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001303 від 15.10.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001347 від 22.10.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001352 від 22.10.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001592 від 26.12.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001353 від 22.10.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001416 від 06.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001417 від 06.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001418 від 06.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001432 від 11.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001434 від 11.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001435 від 11.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001437 від 12.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001438 від 12.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001440 від 12.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001447 від 13.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001459 від 15.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001460 від 15.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001461 від 15.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001462 від 15.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001464 від 15.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001582 від 21.12.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001584 від 21.12.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001491 від 28.11.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001587 від 23.12.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001588 від 23.12.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001589 від 23.12.2019;

- рахунок - фактура СФ-0001580 від 09.11.2020.

Відповідач здійснив попередню оплату вартості партії товару, згідно специфікації та виставленого рахунку (п.п. 5.1-5.2 договору (з урахуванням додаткових угод)), що підтверджується платіжними дорученнями, що містяться в матеріалах справи (т. 3 а.с.193-250, т. 4 а.с. 1-25).

Після здійснення попередньої оплати на виконання умов договору позивачем було поставлено товар відповідачу.

Поставка товару підтверджується видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, а саме:

- РН -001952 від 31.10.2018 на суму 12306,78 грн; РН-001961 від 01.11.2018 на суму 3412,20 грн;

- РН -001928 від 30.10.2018 на суму 40004,51 грн; РН-001953 від 31.10.2018 на суму 21384,00 грн; РН-02114 від 02.11.2018 на суму13393,52 грн; РН-02142 від 07.11.2018 на суму 26148,00 грн;

- РН-02183 від 13.11.2018 на суму 12616,56 грн;

- РН-02332 від 29.11.2018 на суму 106286,28 грн; РН-02337 від 01.12.2018 на суму 21257,26 грн;

- РН-0000350 від 26.03.2019 на суму 4538,04 грн;

- РН-0000332 від 26.03.2019 на суму 62137,69 грн;

- РН-0001204 від 15.08.2019 на суму 2745,90 грн;

- РН-0000567 від 23.04.2019 на суму 2835,92 грн; РН-000678 від 15.05.2019 на суму 15314,34 грн; РН-0001205 від 15.08.2019 на суму 2578,55 грн; РН-0000271 від 21.04.2020 на суму 2559,66 грн;

- РН-0000344 від 26.03.2019 на суму 8445,06 грн; РН-0000352 від 26.03.2019 на суму 22055,84 грн; РН-0000387 від 28.03.2019 на суму 28930,84 грн; РН-0000514 від 17.04.2019 на суму 7717,44 грн; РН-0000589 від 26.04.2019 на суму 404,60 грн; РН-0000914 від 26.06.2019 на суму 8714,20 грн; РН-0001076 від 24.07.2019 на суму 3441,60 грн;

- РН-0000356 від 26.03.2019 на суму 5288,42 грн; РН-0000391 від 28.03.2019 на суму 10477,72 грн; РН-0000485 від 10.04.2019 на суму 174858,80 грн; РН-0000513 від 17.04.2019 на суму 26462,70 грн; РН-0000755 від 28.05.2019 на суму 29108,98 грн; РН-0001006 від 16.07.2019 на суму 32276,02 грн;

- РН-0000830 від 07.06.2019 на суму 5550,46 грн; РН-0001075 від 24.07.2019 на суму 24708,77 грн; РН-0000351 від 26.03.2019 на суму 28093,34 грн; РН-0000388 від 28.03.2019 на суму 1764,24 грн;

- РН-0000353 від 26.03.2019 на суму 15588,00 грн; РН-000389 від 28.03.2019 на суму 23320,15 грн; РН-0000208 від 06.03.2020 на суму 11660,08 грн; РН-0000046 від 28.01.2020 на суму 11660,08 грн;

- РН-0000428 від 02.04.2019 на суму 38849,95 грн; РН-0000472 від 08.04.2019 на суму 8858,33 грн; РН-0001008 від 10.07.2019 на суму 9221,72 грн;

- РН-0000354 від 26.03.2019 на суму 24656,86 грн; РН-0000390 від 28.03.2019 на суму 30003,48 грн; РН-0000566 від 23.04.2019 на суму 7241,82 грн;

- РН-0000355 від 26.03.2019 на суму 11928,20 грн;

- РН-0000408 від 01.04.2019 на суму 11924,26 грн; РН-0000656 від 13.05.2019 на суму 1738,92 грн;

- РН-0000653 від 10.05.2019 на суму 58636,80 грн;

- РН-0000515 від 17.04.2019 на суму 11880,00 грн; РН-0001183 від 14.08.2019 на суму 29940,00 грн;

- РН-0000560 від 22.04.2019 на суму 27324,00 грн; РН-0001298 від 02.09.2019 на суму 23988,00 грн;

- РН-0001305 від 02.09.2019 на суму 159019,20 грн;

- РН-0000679 від 15.05.2019 на суму 8394,00 грн; РН-0000876 від 14.06.2019 на суму 8394,00 грн; РН-0001206 від 15.08.2019 на суму 3594,00 грн;

- РН-0000962 від 04.07.2019 на суму 14388,00 грн; РН-0001184 від 14.08.2019 на суму 70583,27 грн;

- РН-0000665 від 13.05.2019 на суму 34546,90 грн;

- РН-00000950 від 02.07.2019 на суму 481039,40 грн; РН-0001023 від 15.07.2019 на суму 780618,00 грн; РН-0001092 від 26.07.2019 на суму 274149,70 грн;

- РН-0000695 від 16.05.2019 на суму 17641,80 грн;

- РН-0000924 від 26.06.2019 на суму 12462,72 грн; РН-0001057 від 19.07.2019 на суму 3115,68 грн;

- РН-0000756 від 28.05.2019 на суму 4920,00 грн; РН-0000831 від 07.06.2019 на суму 1740,00 грн;

-РН-0000719 від 21.05.2019 на суму 23952,00 грн;

- РН-0001171 від 13.08.2019 на суму 107766,80 грн;

- РН-0001000 від 10.07.2019 на суму 42281,52 грн;

- РН-0001143 від 08.08.2019 на суму 13421,74 грн; РН-0001155 від 12.08.2019 на суму 9408,96 грн;

- РН-0001235 від 22.08.2019 на суму 13421,74 грн;

- РН-0001259 від 22.08.2019 на суму 18540,00 грн;

- РН-0001346 від 11.09.2019 на суму 83327,04 грн; РН-0001392 від 25.09.2019 на суму 14256,00 грн;

- РН-0001345 від 11.09.2019 на суму 33416,87 грн;

- РН-0001344 від 11.09.2019 на суму 66812,16 грн;

- РН-0001400 від 27.09.2019 на суму 39585,60 грн;

- РН-0001529 від 31.10.2019 на суму 15347,14 грн;

- РН-0001567 від 08.11.2019 на суму 642,20 грн; РН-0001621 від 15.11.2019 на суму 16085,52 грн; РН-0000001 від 09.01.2020 на суму 2134,68 грн;

- РН-0001568 від 08.11.2019 на суму 11548,65 грн; РН-0001619 від 14.11.2019 на суму 83223,40 грн;

- РН-0000105 від 07.02.2020 на суму10610,04 грн; РН-0000106 від 10.02.2020 на суму 33960,00 грн;

- РН-0001620 від 14.11.2019 на суму 2100,00 грн;

- РН-0001677 від 28.11.2019 на суму 59565,12 грн; РН-0001694 від 06.12.2019 на суму 7812,96 грн;

- РН-0001639 від 19.11.2019 на суму 18702,86 грн;

- РН-0001695 від 06.12.2019 на суму 5160,36 грн;

- РН-0001635 від 19.11.2019 на суму 22823,76 грн; РН-0001656 від 25.11.2019 на суму 34235,64 грн; РН-0001701 від 06.12.2019 на суму 64893,61 грн;

- РН-0001651 від 22.11.2019 на суму 8966,09 грн; РН-0001676 від 28.11.2019 на суму 13739,42 грн; РН-0000002 від 09.01.2020 на суму 17575,32 грн; ПН -0001008 від 24.11.2020 на суму 9333,86 грн;

- РН-0001638 від 19.11.2019 на суму 14691,23 грн; РН-0001648 від 21.11.2019 на суму 6500,59 грн; РН-0001659 від 25.11.2019 на суму 3954,23 грн; РН-0001672 від 28.11.2019 на суму 4118,03 грн; РН-0001696 від 06.12.2019 на суму 5637,59 грн; РН-0001742 від 18.12.2019 на суму 3588,00 грн;

- РН-0001669 від 28.11.2019 на суму 11761,20 грн;

- РН-0000227 від 12.03.2020 на суму 19288,37 грн; РН-0000785 від 29.09.2020 на суму 19288,37 грн;

- РН-0000003 від 09.01.2020 на суму 19629,77 грн;

- РН- 0001634 від 19.11.2019 на суму 66384,52 грн; РН-0001641 від 21.11.2019 на суму 27872,80 грн;

- РН-0001670 від 28.11.2019 на суму 24991,87 грн;

- РН-0001644 від 21.11.2019 на суму 30374,50 грн;

- РН-0001650 від 22.11.2019 на суму 17597,37 грн;

- РН-0001713 від 09.12.2019 на суму 4666,97 грн;

- РН-0001716 від 09.12.2019 на суму 137426,70 грн; РН-0000103 від 07.02.2020 на суму 41472,30 грн;

- РН-0001649 від 21.11.2019 на суму 8926,54 грн; РН-0001653 від 22.11.2019 на суму 18111,98 грн; РН-0001661 від 25.11.2019 на суму 8304,73 грн; РН-0001671 від 28.11.2019 на суму 10688,40 грн;

- РН-0000034 від 23.01.2020 на суму 68318,98 грн; РН-0000047 від 28.01.2020 на суму 11184,78 грн; РН-0000104 від 07.02.2020 на суму 2236,96 грн;

- РН-0000050 від 28.01.2020 на суму 8553,60 грн;

- РН-000057 від 30.01.2020 на суму 2138,40 грн;

- РН-0001743 від 18.12.2019 на суму 3836,78 грн;

- РН-0000038 від 27.01.2020 на суму 5536,49 грн;

- РН-0000025 від 21.01.2020 на суму 6267,74 грн; РН-0000039 від 27.01.2020 на суму 2408,30 грн;

- РН-0000024 від 20.01.2020 на суму 6494,99 грн; РН-0000051 від 28.01.2020 на суму 2074,19 грн;

- РН-0000972 від 13.11.2020 на суму 59940,00 грн; РН-0000978 від 16.11.2020 на суму 59940,00 грн.

Видаткові накладні містять підписи сторін.

Матеріали справи містять податкові накладні, які зареєстровані позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних, а саме:

- № 213 від 31.10.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 07.11.2018; № 7 від 01.11.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.11.2018;

- № 193 від 30.10.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 08.11.2018; № 214 від 31.10.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 07.11.2018;

- № 18 від 02.11.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 20.11.2018; № 45 від 07.11.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.11.2018;

- № 77 від 13.11.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.11.2018;

-№ 228 від 29.11.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.02.2020; № 4 від 01.12.2018, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.07.2022;

-№ 134 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019;

- № 129 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019;

- № 101 від 15.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2019;

- № 160 від 23.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019;

- № 82 від 15.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 102 від 15.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2019;

- № 44 від 21.04.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.05.2020;

- № 128 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 136 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 170 від 28.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 109 від 17.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 182 від 26.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 117 від 26.06.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 136 від 24.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 140 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 174 від 28.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 74 від 10.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 108 від 17.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 166 від 28.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 92 від 16.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 37 від 07.06.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 135 від 24.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 135 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 171 від 28.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019;

- № 137 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 172 від 28.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 25 від 06.03.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.03.2020; № 51 від 28.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 18.01.2023;

- № 22 від 02.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 61 від 08.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 73 від 10.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 138 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 173 від 28.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 159 від 23.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019;

- № 139 від 26.03.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019;

- № 4 від 01.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.08.2019; № 59 від 13.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019;

- № 53 від 10.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 110 від 17.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 77 від 14.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2019;

- № 153 від 22.04.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 13 від 02.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.09.2019;

- № 12 від 02.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.09.2019;

-№ 103 від 15.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2019;

- № 23 від 04.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 78 від 14.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2019;

- № 67 від 13.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 13 від 02.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 83 від 15.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 151 від 26.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 99 від 16.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 135 від 26.06.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019; № 119 від 19.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 167 від 28.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.08.2019; № 38 від 07.06.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 116 від 21.05.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 121 від 13.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2019;

- № 61 від 10.07.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.08.2019;

- № 32 від 08.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.08.2019; № 57 від 12.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 28.08.2019;

- № 147 від 22.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.09.2019;

- № 148 від 22.08.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 06.09.2019;

- № 51 від 11.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.09.2019; № 104 від 25.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 02.10.2019;

- № 50 від 11.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.09.2019;

- № 49 від 11.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 23.09.2019;

- № 112 від 27.09.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 03.10.2019;

- № 109 від 31.10.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 04.11.2019;

- № 31 від 08.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 20.11.2019; № 84 від 15.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 22.11.2019; № 1 від 09.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.01.2020;

- № 32 від 08.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 20.11.2019; № 82 від 14.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.11.2019;

- № 57 від 07.02.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.02.2020; № 58 від 10.02.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.02.2020;

- № 81 від 14.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 21.11.2019;

- № 141 від 28.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019; № 18 від 06.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.08.2022;

- № 98 від 19.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019;

- № 19 від 06.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.12.2019;

- № 94 від 19.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 119 від 25.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019; № 17 від 06.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.12.2019;

- № 116 від 22.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 140 від 28.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019; № 5 від 09.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 29.01.2020; № 32 від 24.11.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.12.2020;

- № 97 від 19.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 107 від 21.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 122 від 25.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019; № 137 від 28.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019; № 20 від 06.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.12.2019; № 58 від 18.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 10.01.2020;

- № 134 від 28.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019;

- № 56 від 12.03.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.03.2020; № 85 від 29.09.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.10.2020;

- № 6 від 09.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.08.2021;

- № 93 від 19.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 101 від 21.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019;

- № 135 від 28.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019;

- № 104 від 21.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 113 від 22.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019;

- № 28 від 09.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.12.2019; № 41 від 09.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 26.12.2019; № 49 від 07.02.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 27.02.2020;

- № 111 від 21.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 115 від 22.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 05.12.2019; № 124 від 25.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019; № 136 від 28.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 09.12.2019;

- № 42 від 23.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 18.01.2023; № 52 від 28.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 18.01.2023; № 50 від 07.02.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 02.08.2022;

- № 59 від 28.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 21.09.2022;

- № 65 від 30.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 21.09.2022;

- № 59 від 18.12.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 10.01.2020;

- № 47 від 27.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 11.02.2020;

- № 28 від 21.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.08.2021; № 48 від 27.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 11.02.2020;

-№ 27 від 20.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 13.08.2021; № 58 від 28.01.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 21.09.2022;

- № 44 від 13.11.2019, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 30.11.2020; № 50 від 16.11.2020, реєстрація позивачем в Єдиному реєстрі податкових накладних 10.12.2020.

Як встановлено місцевим господарським судом умови договору щодо поставки товару згідно підписаних видаткових накладних позивачем виконані.

За твердженнями позивача, відповідач здійснив попередню оплату за товар у розмірі 80%, сума у розмірі 1295969,86 грн., яка утворилась внаслідок недоплати з боку відповідача у розмірі 20% за поставлений товар, залишається відповідачем несплаченою.

…

… позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості (основного боргу) в сумі 1 295 969,86 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню».

Суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.

Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за договором №379-12 на постачання продукції від 20.12.2012 на загальну суму 1 295 969,86 грн, а також наявність обставин прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем, встановлено постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2025 у справі № 915/1178/23, яка набрала законної сили, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.

Предметом даного позову у господарській справі № 915/1440/25 виступає майнова вимога позивача, як постачальника, про стягнення з відповідача, як покупця, процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання.

Суд зауважує, що приписами ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено зокрема, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини; інші юридичні факти.

Статтею 526 ЦК України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до приписів ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі №910/5587/19.

Отже чинне законодавство не пов'язує наявність судових рішень про стягнення заборгованості з припиненням грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 625 ЦК України позивач обґрунтовано вимагає стягнення інфляційного нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання і трьох процентів річних, оскільки, це є відшкодуванням матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та компенсація (плата) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто, таке прострочення є триваючим правопорушенням, відповідно, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Наявність судового рішення про стягнення суми боргу за Договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього Договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.

Так, позивач згідно наданого до суду розрахунку нарахував та просить суд стягнути з відповідача:

- інфляційні втрати на суму 76 479,97 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальному розмірі 1 295 969,86 грн за період з 14.07.2023 по 01.07.2025;

- 3 % річних на суму 256 517,62 грн за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальному розмірі 1 295 969,86 грн за період з 14.07.2023 по 01.07.2025.

При цьому, суд зауважує, що позивачем долучено до матеріалів справи розрахунок позовних вимог, заявлених у справі № 915/1178/23, зі змісту якого вбачається, що у межах вказаної справи позивачем заявлялися до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних та кінцевою датою здійснення компенсаційних нарахувань було 13.07.2023.

Щодо вимог про стягнення процентів річних та інфляційних втрат суд зазначає таке.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.

На підставі ст. 625 ЦК України позивач правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

При цьому, судом відхиляються заперечення відповідача щодо некоректності наданого позивачем розрахунку, з посиланням на неможливість визначити та перевірити з яких вихідних даних були нараховані заявлені до стягнення 3% річних та інфляційні втрати, оскільки до сформованої в системі «Електронний суд» позовної заяви серед додатків було надано окремим файлом документ з розрахунком позовних вимог в табличному вигляді, зі змісту якого чітко вбачається як база, так і період здійснення відповідних нарахувань.

Судом встановлено, що розрахунок інфляційних втрат та процентів річних позивачем виконано правильно, а, отже позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені матеріалами справи.

Судом взято до уваги клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 99 %, водночас, суд зауважує, що як правильно зазначено позивачем, у даній справі не було заявлено до стягнення жодних штрафних санкцій, а позовні вимоги стосувалися стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які за своєю природою не відносяться до категорії штрафних санкцій та не є заходом відповідальності за порушення зобов'язання.

При цьому, три проценти річних, передбачені ст. 625 ЦК України (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником, який не підлягає зменшенню судом.

Вказане узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.

Щодо зменшення інфляційних, то суд зазначає, що інфляційна складова боргу не підлягає зменшенню на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ст. 551 ЦК України, оскільки інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст.625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Подібної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 07.09.2022 у справі № 910/9911/21.

За такого, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого відповідачем у відзиві клопотання про зменшення заявлених до стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у ст. 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на зазначене вище, та те, що позивач довів належними та допустимими доказами обґрунтованість позовних вимог, а відтак наявність права на стягнення з відповідача процентів річних та інфляційних втрат, а відповідач вказаного не спростував, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Так, за правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги задоволення позову в повному обсязі, витрати зі сплати судового збору у даній справі підлягають покладенню на відповідача.

Щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає таке.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч. 1 ст. 16 ГПК України).

За приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом ч. 1 ст. 123 ГПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ст. 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За змістом п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

У відповідності до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №910/4201/19).

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка», як клієнтом, та Адвокатським бюро «Сергія Жечева», як адвокатським бюро, було укладено Договір-доручення про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатським бюро усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту в усіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані з захистом та відновленням порушених, оспорюваних, незнаних його прав та законних інтересів.

Умовами п. 3.1 Договору-доручення (в редакції додаткової угоди № 3 від 29.12.2023 до нього) передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення підписів печатками і діє до 31 грудня 2026 року.

Згідно з п. 4.2 Договору-доручення гонорар адвоката погоджується за взаємною згодою сторін та оформляється Актом приймання-передачі наданої правової допомоги.

01.02.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промелектроніка», як клієнтом, та Адвокатським бюро «Сергія Жечева», як адвокатським бюро, було укладено додаткову угоду № 1 до Договору-доручення, про вартість правової допомоги, що надається, якою, зокрема, погоджено таке:

- назва послуги: Підготовка позовної заяви, відповіді на відзив, відзиву, заперечення на відповідь на відзив, зустрічного позову, апеляційної скарги, касаційної скарги (в незалежності від витраченого часу) - за 1(один) документ - вартість: 5 000,00 грн;

- назва послуги: підготовка інших процесуальних документів (клопотання, заяви і т.п.) - за 1(один) документ - вартість: 1 500,00 грн;

- назва послуги: участь та представництво адвокатом інтересів клієнта в судовому засіданні по справі в незалежності від тривалості судового засідання (в незалежності від того чи відбулося судове засідання чи ні) - за 1 (одне) засідання - вартість: 3000,00 грн за засідання у м. Запоріжжі, 4000,00 грн за засідання за межами міста Запоріжжя.

Позивачем на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу надано такі докази:

1. Рахунок-фактура №СФ0000168 від 31.10.2025 на суму 14 500,00 грн, зі змісту якого вбачається виставлення адвокатським бюро для оплати клієнту таких послуг як:

- складання позовної заяви по справі № 915/1440/25 - ціна 5 000,00 грн;

- підготовка відповіді на відзив по справі № 915/1440/25 - ціна 5 000,00 грн;

- підготовка пояснень на заперечення проти відповіді на відзив по справі № 915/1440/25 - ціна 1 500,00 грн;

- участь представника в судовому засіданні по справі № 915/1440/25, яке відбудеться 06.11.2025 об 11:00 - ціна 3 000,00 грн.

2. Акт приймання-передачі наданої правової допомоги № ОУ-00000168 від 31.10.2025 до Договору-доручення про надання правової допомоги № б/н від 01.02.2021 (з розрахунком суми гонорару за надану правову допомогу до нього), зі змісту якого вбачається, що адвокатське бюро надало, а клієнт отримав правову допомогу, яка полягала у наступному:

- характер правової допомоги (послуги): складання позовної заяви по справі № 915/1440/25 - вартість: 5 000,00 грн;

- характер правової допомоги (послуги): підготовка відповіді на відзив по справі № 915/1440/25 - вартість: 5 000,00 грн;

- характер правової допомоги (послуги): підготовка пояснень на заперечення проти відповіді на відзив по справі № 915/1440/25 - вартість: 1 500,00 грн;

- характер правової допомоги (послуги): участь представника в судовому засіданні по справі № 915/1440/25, яке відбудеться 06.11.2025 об 11:00 - вартість: 3 000,00 грн.

3. Платіжна інструкція № 8998 від 31.10.2025 на суму 14 500,00 грн (платник: ТОВ ПРОМЕЛЕКТРОНІКА; отримувач: АБ СЕРГІЯ ЖЕЧЕВА; призначення платежу: «ЗА НАДАННЯ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ ПО СПРАВI №915/1440/25, ЗГ. РАХУНКА N CФ-0000168 ВIД 31.10.25, АКТ №ОУ-0000168 ВIД 31.10.25, БЕЗ ПДВ»);

З урахуванням наведеного, суд зауважує, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З аналізу наведених вище положень Договору з додатковими угодами вбачається, що розмір витрат на правничу допомогу встановлено сторонами у фіксованому розмірі.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Отже, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункт 134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Водночас, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

У кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність витрат заявника на правничу допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів ст.ст. 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Суд також звертається до правової позиції, що викладена у постанові Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21 за якою під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у ч. 4 ст. 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).

Тобто критерії, визначені ч. 4 ст. 126 ГПК України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами ч. 4 ст. 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Така позиція випливає з правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо (п.п. 8.39-8.41 постанови Верховного суду від 12.01.2023 у справі №908/2702/21).

При цьому, у додатковій постанові Верховного Суду від 24.06.2019 у справі № 904/64/18 зроблено висновок про те, що виходячи зі змісту положень ч.ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Подібний за змістом висновок зроблено Верховним Судом у додатковій постанові від 05.08.2019 у справі № 911/1563/18, в якій зазначено, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Вказаної позиції також дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 26.06.2019 у справі № 910/9241/18, в якій судом зазначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Відповідач у клопотанні про зменшення судових витрат зазначає, зокрема, про те, що справа, яка розглядається Господарським судом Миколаївської області жодним чином не підпадає під категорію складної, а по суті є шаблонним позовом з боку відповідача підготовленим на основі первинного позову за цим же договором постачання за фактом наявності боргу, встановленого рішенням суду по справі № 915/1178/23, тому і час витрачений представником позивача на підготовку такої позовної заяви є мінімальним. Також відповідач наголошує, що точний час, який представник позивача витратив на підготовку позовної заяви, в жодному поданому документі позивачем не зазначено, а отже не можливо надати оцінку чи співмірна заявлена сума у розмірі 5 000,00 грн, часу, який було витрачено представником позивача на підготовку позовної заяви по даній справі. Відповідач зауважує, що складання позовної заяви та підготування відповіді на відзив оцінюється представником позивача в однакову суму - 5 000,00 грн., і з урахуванням того, що представник позивача у вказаному процесуальному документі не навів та не зазначив нічого суттєво нового, такого, що вже не було викладено у позовній заяві, то відповідач не розуміє, чому підготовка позовної заяви та підготовка відповіді на відзив оцінюється представником позивача в однакову суму, що ще раз доводить завищення заявленої суми до стягнення. На думку відповідача, представником позивача необґрунтовано завищено ціну надання своїх послуг.

Суд зазначає, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на послуги адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7 та 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 року у справі № 927/237/20).

Крім того, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу щодо понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оцінюючи докази на підтвердження наданої позивачу правової допомоги вартістю 14 500,00 грн, суд, керуючись зазначеними вище принципами обґрунтованості судових витрат, їх пов'язаності з розглядом справи, необхідності та неминучості для розгляду даної справи та досягнення бажаного відповідачем результату її розгляду, з урахуванням наданого позивачем розрахунку суми гонорару (додаток до акту приймання-передачі наданої правової допомоги) доходить висновку, що така визначена позивачем послуга як підготовка пояснень на заперечення на відповідь на відзив, на переконання суду, не підлягає відшкодуванню в межах даної справи, оскільки відповідні пояснення не належать до заяв по суті справи, подання яких передбачене приписами ГПК України, їх подання залежало виключно від волі позивача, а тому тягар відповідних витрат не може бути покладений на відповідача. Крім того, суд зауважує, що судове засідання 06.11.2025 (участь в якому заявлена позивачем до відшкодування) не відбулось, у зв'язку з оголошенням у місті Миколаєві та області повітряної тривоги, що виключає можливість покладення відповідних витрат на відповідача (навіть за наявності відповідних умов про оплату таких витрат позивачем на рахунок адвоката).

Таким чином, на переконання суду, такими що відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин даної справи є витрати на такі види наданої відповідачу правової допомоги як складання позовної заяви по справі № 915/1440/25 та підготовка відповіді на відзив по справі № 915/1440/25.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру витрат позивача а правову допомогу, суд зауважує, що сама лише незгода однієї сторони з розміром визначених іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, без належного доведення їх невідповідності критеріям, визначеним у частині 4 статті 126 ГПК України, не може бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Тому заперечення відповідача щодо необґрунтованого завищення позивачем розміру відповідних витрат без конкретизації у чому полягає їх непропорційність чи неспівмірність до предмета спору, є лише декларативними та відхиляються судом.

Так само суд звертає увагу відповідача, що, як уже було наведено вище, Договір-доручення про надання правової допомоги (з додатковими угодами) передбачає умови щодо фіксованого розміру гонорару, тому точний час, витрачений адвокатом, на надання правової допомоги позивачу не має значення для визначення розміру гонорару в даному випадку.

Судом взято до уваги, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Водночас, у кожній окремій справі суд виходить з конкретних особливих обставин, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність витрат заявника на правничу допомогу.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

З урахуванням наведеного, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених відповідачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи, оцінивши подані заявником докази у підтвердження понесених ним витрат, виходячи із критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, беручи до уваги ухвалення рішення про задоволення позову у даній справі, суд доходить висновку про наявність підстав стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 75-79, 86, 123, 129, 210, 220, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (Україна, 54037, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вул.Знаменська, будинок 4; код ЄДРПОУ 09794409) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕЛЕКТРОНІКА» (Україна, 70454, Запорізька обл., Запорізький р-н, селище Малокатеринівка, вул.Хортицька, будинок 31д; код ЄДРПОУ 24510970) 3% річних в розмірі 256 517,62 грн, інфляційні втрати в розмірі 76 479,97 грн, а також 4 994,96 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено 19.02.2026.

Суддя Н.О. Семенчук