12.02.2026 Справа № 914/2334/25
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна», м. Бровари, Київська область
до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Баушпар», м. Львів
до відповідача-2: ОСОБА_1 , м. Львів
про стягнення 550 489,34 грн
Суддя Наталія Мороз
За участю секретаря с/з Олександри Псярук
Представники:
Від позивача: І. Малеванчук
Від відповідача-1: не з'явився
Від відповідача-2: не з'явився
Суть спору:
Позовну заяву подано Товариством з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Баушпар» та ОСОБА_1 про стягнення 550 489,34 грн. Позивач у позовній заяві просив проводити усі судові засідання в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 04.08.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.09.2025.
02.09.2025 підготовче засідання відкладено на 26.09.2025, про що відповідачів повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.
Ухвалою суду від 26.09.2025 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 31.10.2025.
Ухвалою суду від 31.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 05.12.2025.
05.12.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 18.12.2025.
У зв'язку з перебуванням судді Наталії Мороз 18.12.2025 у відрядженні, розгляд справи № 914/2334/25, призначений на 18.12.2025, не відбувся.
Ухвалою суду від 30.12.2025 призначено судове засідання на 13.01.2026.
13.01.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 27.01.2026.
23.01.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем-1 подано клопотання про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені.
26.01.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем-1 подано клопотання про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені.
26.01.2026 через систему «Електронний суд» подано відповідачем-1 заяву про неможливість участі у судовому засіданні.
26.01.2026 через систему «Електронний суд» позивачем подано заперечення на клопотання ТзОВ «Баушпар» про зменшення пені.
У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Наталії Мороз у період з 26.01.2026 по 02.02.2026 (включно), розгляд справи № 914/2334/25, призначений на 27.01.2026 не відбувся.
Ухвалою суду від 03.02.2026 розгляд справи по суті призначено на 12.02.2026.
12.02.2026 у судове засідання представник позивача в режимі відеконоференції з'явився, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідачів не з'явився, не участі суду не повідомив.
Позиція позивача.
Позовні вимоги обгрунтовано неналежним виконанням відповідачем-1 обов'язку в частині повної та своєчасної оплати поставленого йому товару за договором поставки № СО-24-0001141 від 19.09.2024, а також невиконання відповідачем-2 свого обов'язку за договором поруки №СО-24-0001436 від 15.11.2024, згідно якого останній поручився перед позивачем за невиконання відповідачем-1 своїх обов'язків за договором поставки № СО-24-0001141 від 19.09.2024.
З підстав наведеного, ТзОВ «Пері Україна» просить суд стягнути солідарно з ТзОВ «Баушпар» та ОСОБА_1 434 214, 28 грн основного боргу, 75 490, 59 грн пені, 7 568, 73 грн 3% річних та 33 215, 74 грн інфляційних втрат.
Щодо клопотання відповідача-1 про зменшення пені позивач заперечив, зазначив що сума нарахованої пені перебуває у причинно-наслідковому зв'язку по відношенню до поведінки відповідачів, а саме, несплати коштів по договору поставки. Відповідачі не надали жодних доказів на підтвердження складного фінансового становища, або існування перешкод для погашення боргу. У зв'язку із чим позивач не вбачає підстав для зменшення розміру пені.
Позиція відповідача-1.
Відповідач-1 щодо позову заперечив, зазначив що нараховані позивачем суми пені, 3% річних та інфляційних втрат неспівмірні з сумою основного боргу та спрямовані на збагачення кредитора, що не відповідає їхній правовій природі. Відповідач-1 стверджує, що стягнення судом таких сум може призвести до фінансового кризового становища ТзОВ «Баушпар», що не сприятиме належному виконанню зобов'язань відповідача-1, як боржника перед позивачем. Також відповідач-1 вказує на те, що значних фінансових збитків та втрат бізнесу було завдано в період введення карантинних обмежень пов'язаних з пандемією Ковід-19, а особливо у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф. На підставі наведеного відповідач-1 просить суд зменшити нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат на 90%.
Окрім цього, відповідач-1 заперечив щодо солідарного стягнення заборгованості, оскільки вважає що положеннями договору поруки та чинного законодавства не передбачено відповідальності поручителя за нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати, а такі нарахування вважає збільшенням зобов'язань за договором поставки без згоди поручителя. Такі обставини, на думку відповідача-1, свідчать про припинення поруки та відсутність у відповідача-2 будь яких зобов'язань у спірних правовідносинах.
Відповідач-1 звернувся до суду із клопотанням про зменшення пені від 23.01.2026, яке обгрунтовує тим, що заявлений позивачем розмір пені становить п'яту частину основної суми заборгованості та є неспівмірним, такий розмір пені носить каральний характер. Як зазначає відповідач-1, примусове стягнення повної суми пені може призвести до фінансового кризового становища ТзОВ «Баушпар». Відповідач-1 вважає, що порушення ним своїх зобов'язань не призвело до негативних наслідків для позивача та не завдало йому жодних матеріальних збитків.
Позиція відповідача-2.
Відповідач-2 правом на подання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 80 ГПК України не скористався.
Обставини справи.
19.09.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (позивач, за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баушпар» (відповідач, за договором покупець) було укладено договір поставки товару № СО-24-0001141 (далі - договір).
Згідно статті 2 вказаного договору, постачальник зобов'язується поставляти покупцю, а покупець приймати та оплачувати товар. Найменування, асортимент, загальна кількість (вага) та ціна за одиницю товару, який поставляється за цим договором, вказуються у специфікації. Сторони погодили, що до договору може бути підписано необмежену кількість специфікацій.
Статтею 3 договору встановлено, що поставка товару здійснюється партіями на
умовах визначених сторонами в специфікації до цього договору. Товар поставляється окремими партіями. Розмір партії являє собою найменування та кількість (вагу) товару, вказаного в специфікації. Товар поставляється покупцю у строки (терміни) вказані у специфікації при умові оплати покупцем вартості товару відповідно до умов пункту 4.2 цього договору. Датою поставки партії товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної під час приймання-передачі товару.
За умовами статті 4 договору встановлено, що ціна товару, в тому числі за кожну одиницю, вказується у специфікації. Ціна договору складається із сум усіх специфікацій, підписаних сторонами. Ціна товару включає в себе вартість упаковки та маркування, вартість навантаження, інші витрати згідно узгодженої сторонами умови транспортування товару, яка зазначається сторонами в специфікаціях до цього договору. Сплата вартості товару здійснюється шляхом оплати кожної партії товару шляхом сплати 100% вартості партії товару протягом 3 (трьох) банківських днів від дати підписання сторонами специфікації на відповідну партію товару або в іншому порядку, який сторони визначають додатково в специфікації на кожну партію товару. Оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника.
Згідно п. 6.3. статті 6 договору приймання товару здійснюється шляхом підписання сторонами видаткової накладної. Перехід права власності на товар (партію товару) від постачальника до покупця відбувається у момент підписання представником покупця видаткової накладної. Датою переходу права власності від постачальника до покупця на товар є дата, зазначена в видатковій накладній (п. 6.4. договору).
За умовами п. 7.3.1. статті 7 договору покупець зобов'язується своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість товару.
Відповідно до п. 8.2. договору у разі несвоєчасної оплати або неповної оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченого товару за кожен день прострочення.
15.11.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Баушпар» було підписано специфікацію №1 (надалі - специфікація). Відповідно до специфікації, сторони погодили поставку товару (Фанера UA 1250*2500*18120 лам) вартістю 944 004, 00 грн (з ПДВ).
У п. 2 специфікації сторони погодили наступний порядок розрахунків: покупець оплачує товар згідно наступного графіку: попередня оплата - 380 000, 00 грн; до 30.12.2024 - 564 004, 00 грн.
На виконання взятих на себе за договором зобов'язань, 21.11.2024 постачальник передав, а покупець отримав товар, згідно специфікації №1 від 15.11.2024, про що сторонами договору складено та підписано без зауважень видаткову накладну №20032242 на суму поставленого товару 944 004, 00 грн, яка міститься в матеріалах справи.
Покупець частково здійснив оплату вартості товару, а саме: 19.11.2024 здійснив попередню оплату на суму 380 000, 00 грн, 25.04.2025 здійснив оплату на суму 129 789, 72 грн, що разом становить 509 789, 72 грн.
Щодо здійсненої оплати на суму 129 789, 72 грн ТзОВ «Баушпар» листом від 25.04.2025 просив позивача здійснити зарахування вказаних коштів як платіж по договору № СО-24-0001141 від 19.09.2024.
В результаті неповного виконання відповідачем-1 свого зобов'язання за договором щодо оплати товару, у останнього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 434 214, 28 грн.
15.11.2024 між ТзОВ «Пері Україна» (за договором - кредитор), громадянином України ОСОБА_1 (за договором - поручитель) та ТзОВ «Баушпар» (за договором - боржник) було укладено договір поруки № СО-24-0001436.
Відповідно до п. 1 договору поруки, поручитель поручається перед кредитором за виконання боржником у повному обсязі своїх обов'язків за договором поставки № СО-24-0001141 від 19.09.2024, а саме: сплата вартості обладнання; сплата інших платежів, що передбачені договором поставки, у тому числі, неустойка (штраф, пеня), відшкодування заподіяних боржником збитків.
Пунктом 2 договору поруки передбачено, що у разі порушення боржником обов'язків за договором поруки боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником своїх зобов'язань (повністю або частково), зазначених у п.1. цього договору, кредитор вправі звернутися із вимогою про виконання як до боржника, так і до поручителя, які несуть солідарну відповідальність перед кредитором. Звернення кредитора до поручителя відбувається шляхом направлення повідомлення (виставлення вимоги про виконання) щодо факту порушення боржником обов'язків за договором оренди із зазначенням змісту порушення, суми боргу, а також на розсуд кредитора-штрафних санкцій і розміру завданої шкоди (п. 3 договору поруки).
Внаслідок неповного виконання відповідачем-1 свого обов'язку щодо оплати поставленого йому товару, позивач надіслав на адресу відповідача-2 вимогу від 24.07.2025 про виконання умов договору поставки товару №СО-24-0001141 від 19.09.2024.
За умовами п. 4 договору поруки, протягом семи календарних днів з моменту пред'явлення кредитором повідомлення (виставлення вимоги про виконання), поручитель зобов'язаний здійснити із кредитором розрахунки за невиконаними боржником зобов'язаннями (по яким прийнята порука). Поручитель здійснює із кредитором розрахунки шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок кредитора, якщо інше не буде додатково узгоджено сторонами.
Відповідач-2 своїх зобов'язань за договором поруки не виконав, на вимогу позивача не відреагував, що стало підставою для звернення останнього до суду із вимогою про солідарне стягнення заборгованості з відповідача-1 та відповідача-2 за договором поставки товару № СО-24-0001141 від 19.09.2024 в розмірі 434 214, 28 грн та нарахованих 75 490, 59 грн пені, 33 215, 74 грн інфляційних втрат та 7 568,73 грн 3% річних.
Оцінка суду.
Згідно з ст. 11 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
В даному випадку, між позивачем та відповідачем-1 виникло господарське зобов'язання на підставі договору поставки товару № СО-24-0001141 від 19.09.2024.
Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Положеннями ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем поставлено відповідачу-1 товар на загальну суму 944 004, 00 грн згідно специфікації № 1 до договору поставки, про що свідчить видаткова накладна № 20032242 від 21.11.2024, підписана без зауважень уповноваженими представниками сторін на суму 944 004, 00 грн, яка міститься в матеріалах справи.
Проте, в порушення взятих на себе за договором зобов'язань, відповідачем-1 лише частково здійснено оплату за поставлений товар в розмірі 509 789, 72 грн (що підтверджується виписками по рахунку ТзОВ «Пері Україна», що містяться в матеріалах справи), чим було порушено право позивача на одержання коштів. Таким чином, у відповідача-1 утворилась заборгованість в розмірі 434 214, 28 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, та не заперечується відповідачами, 15.11.2024 між ТзОВ «Пері Україна», громадянином України ОСОБА_1 та ТзОВ «Баушпар» було укладено договір поруки №СО-24-0001436, за умовами якого відповідач-2 поручився перед позивачем за виконання відповідачем-1 у повному обсязі своїх обов'язків за договором поставки №СО-24-0001141 від 19.09.2024 а саме: сплату вартості обладнання; сплату інших платежів, що передбачені договором поставки, у тому числі, неустойка (штраф, пеня), відшкодування заподіяних боржником збитків. За договором поруки відповідачі-1 та 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники.
На виконання вимог п. 3 договору поруки, позивач надіслав на адресу відповідача-2 письмову вимогу від 24.07.2025 про виконання умов договору поставки товару №СО-24-0001141 від 19.09.2024 в частині оплати товару на суму 434 214, 28 грн, а також нарахованих за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання 75 490, 59 грн пені, 33 215, 74 грн інфляційних втрат та 7 568,73 грн 3% річних, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовою накладною, фіскальним чеком та описом вкладення.
Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Статтею 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Приписами статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Посилання відповідача-1 на те, що нарахування позивачем на суму боргу 3% річних та інфляційних втрат є збільшенням зобов'язань за договором поставки без згоди поручителя, що має наслідком припинення поруки, суд оцінює критично. Суд зазначає, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Таким чином, нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати є законодавчо встановленим наслідком прострочення виконання зобов'язання, не є збільшенням зобов'язань за договором поставки, а є мірою відповідальності боржника. Такі нарахування не створюють нового зобов'язання і не змінюють його предмету, а є способом захисту порушеного права кредитора та формою компенсації майнових втрат, спричинених порушенням строків виконання.
Таким чином, нарахування інфляційних страт та 3% річних не свідчать про збільшення обсягу зобов'язання боржника в розумінні ст.559 ЦК України, оскільки ці суми виникають не внаслідок зміни умов договору, а як правовий наслідок неналежного виконання грошового зобов'язання, передбаченого договором.
З огляду на наведене, суд вважає підставною, доведеною та такою що підлягає задоволенню вимогу позивача про солідарне стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 суми основного боргу в розмірі 434 214, 28 грн. Доказів зворотнього суду не надано.
Внаслідок неналежного виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар, позивачем нараховано та заявлено до солідарного стягнення з відповідачів 75490, 59 грн пені, 33 215, 74 грн інфляційних втрат та 7 568,73 грн 3% річних, у відповідності до розрахунку, доданого до позовної заяви та за вказані в ньому періоди.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. (ч. 3 ст. 692 ЦК України).
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно.
У своєму відзиві від 19.08.2025 ТзОВ «Баушпар» не погоджується з правомірністю нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 40 784, 47 грн, вважає нараховану суму неспівмірною до суми основного боргу та просить суд зменшити такі нарахування на 90%. Відповідач-1 заявляє про складне матеріальне становище ТзОВ «Баушпар», зазнані фінансові збитки в час карантину пов'язаного з пандемією Ковід-19 та у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф.
Суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, у якій Велика Палата відступила від попередніх висновків Верховного Суду щодо зменшення відсотків річних та зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних. Відтак розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п.п. 117-118 наведеної Постанови).
Щодо інфляційних втрат Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 зазначила наступне. Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати. Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п.п. 123-125 наведеної Постанови).
З огляду на наведену практику Великої Палати Верховного Суду, суд відхиляє доводи відповідача-1 щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат і вважає вимоги позивача щодо стягнення 33 215, 74 грн інфляційних втрат та 7568,73 грн 3% річних підставними, обгрунтованими та такими що підлягають солідарному стягненню з відповідачів.
Розглядаючи вимогу щодо стягнення пені, суд зазначає наступне.
За змістом ст. 1 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст. 551 ЦК України).
Так, у п. 8.2. договору поставки товару сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати або неповної оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості не оплаченого товару за кожен день прострочення.
Відповідач-1, уклавши зазначений договір, погодився на викладені в ньому умови, в тому числі і умову про нарахування пені за неналежне виконання зобов'язань. Щодо відповідача-2, то внаслідок укладення договору поруки останній поручився перед ТзОВ «Пері Україна», зокрема, в частині сплати пені за невиконання ТзОВ «Баушпар» зобов'язань за договором поставки.
Враховуючи наведене, здійснивши перевірку нарахування пені у відповідності до розрахунку, доданого до позовної заяви та за вказані в ньому періоди, суд зазначає, що заявлена позивачем вимога щодо солідарного стягнення з відповідачів пені в розмірі 75 490, 59 грн відповідає умовам укладеного договору є арифметично вірною, правомірною та обґрунтованою.
Відповідач-1 звернувся до суду із клопотанням про зменшення заявленої позивачем до стягнення пені, у якому посилається на неспівмірність розміру пені до основної заборгованості, який на думку відповідача-1 носить каральний характер. Зазначає, що примусове стягнення повної суми пені може призвести до фінансового кризового становища ТзОВ «Баушпар». Вважає, що порушення відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо оплати товару не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача та останній не зазнав від цього жодних матеріальних збитків.
За приписами ч. 4 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені. Суд зазначає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін, що і було здійснено судом в даній справі.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 по справі № 908/1453/14.
Зменшення суми неустойки є правом, а не обов'язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18).
При цьому, у чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
Суд звертає увагу, що відповідач-1, подаючи клопотання про зменшення пені, не надав жодних доказів його важкого матеріального становища, чи доказів того, що у нього відсутні кошти для погашення заборгованості перед позивачем та не навів жодних інших виняткових обгрунтованих обставин, що могли би стати вагомою причиною для зменшення розміру пені. Щодо твердження відповідача про відсутність збитків у позивача, то сам факт невиконання відповідачем зобов'язання у визначений договором строк позбавляє позивача можливості використання недоотриманих грошових коштів у своїй господарській діяльності.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16 суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Господарський суд, відповідно до ст. 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на зазначені вище обставини, враховуючи, що відповідачем-1 не обґрунтовано належним чином наявності підстав для зменшення судом заявленої до стягнення пені, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 551 Цивільного кодексу України. Таким чином, заявлена позивачем пеня у розмірі 75 490, 59 грн є обґрунтованою та підлягає солідарному стягненню з відповідачів.
Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачами.
Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладених між сторонами договорів з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.
Судові витрати.
Оскільки спір виник з вини відповідачів, судовий збір по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідачів порівну.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 327 ГПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами. Наказ, судовий наказ, ухвала суду мають відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом.
Відповідно до ч. 5 ст. 327 ГПК України, якщо судове рішення прийнято на користь декількох позивачів чи проти декількох відповідачів, або якщо виконання повинно бути проведено в різних місцях чи рішенням передбачено вчинення кількох дій, видаються декілька наказів, у яких зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати судове рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
У ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241,327 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Позов задоволити повністю.
2.Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Баушпар» (79020, Львівська область, м. Львів, вул. Варшавська, б. 136, квартира 30, ідентифікаційний код 41001204) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, Об'їзна дорога, б. 60, ідентифікаційний код 31032954) 434 214, 28 грн основного боргу, 75 490, 59 грн пені, 7 568, 73 грн 3% річних та 33 215, 74 грн інфляційних втрат.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Баушпар» (79020, Львівська область, м. Львів, вул. Варшавська, б. 136, квартира 30, ідентифікаційний код 41001204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, Об'їзна дорога, б. 60, ідентифікаційний код 31032954) 3 302, 94 грн судового збору.
4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пері Україна» (07400, Київська область, Броварський район, м. Бровари, Об'їзна дорога, б. 60, ідентифікаційний код 31032954) 3 302, 94 грн судового збору.
Рішення складено 19.02.2026.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Мороз Н.В.