ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.02.2026Справа № 910/6702/22 (910/6634/25)
За позовом Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича
(ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 )
до ОСОБА_1
(ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 )
ОСОБА_2
(ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 )
треті особи Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (ідентифікаційний код: 44116011)
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
(ідентифікаційний код: 14360570)
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго»
(ідентифікаційний код: 40538421)
Керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Ушач Юрій Володимирович (ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 )
про визнання договору недійсним
у межах справи № 910/6702/22
за заявою ОСОБА_1
(ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 )
про неплатоспроможність боржника фізичної особи
Суддя Омельченко Л.В.
Без виклику (повідомлення) учасників справи
У провадженні Господарського суду м. Києва перебувала справа за заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) про неплатоспроможність боржника фізичної особи.
Фізична особа-підприємець Гнідунець Віталій Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до боржника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання договору недійсним, в якому просив суд:
- визнати недійсним правочин - договір позики від 22.03.2007, на підставі якого сформовано вимогу ОСОБА_2 ;
- виключити з реєстру вимог кредиторів вимогу ОСОБА_2 як таку, що ґрунтується на фіктивному або удаваному правочині.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 визнано кредитором фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) на загальну суму 22 088 913,84 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 визнано кредитором фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) фізичну особу-підприємця Гнідунця Віталія Івановича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на загальну суму 7 881 348,17 грн. Позивач стверджує, що вимога фізичної особи ОСОБА_2 до боржниці, яка була включена до реєстру вимог кредиторів боржника, базується на угоді, що викликає у позивача сумніви щодо її дійсності та правомірності через відсутність в матеріалах справи про банкрутство договору позики від 22.03.2007, на підставі якого сформовано вимогу кредитора ОСОБА_2 ; відсутність будь-яких доказів фактичної передачі позики (платіжних документів, розписок, банківських виписок); відсутність документального підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику; відсутність доказів фінансової спроможності боржника на момент укладення договору виконати зобов'язання у валюті та під 26,4% річних; надмірну суму заявленої заборгованості та невідповідність ринковим умовам. У зв'язку з цим, позивач просить суд визнати договір позики від 22.03.2007 недійсним та виключити з реєстру вимог кредиторів вимогу ОСОБА_2 як таку, що ґрунтується на фіктивному або удаваному правочині.
Автоматизованим розподілом судової справи між суддями від 27.05.2025 позовну заяву № 910/6702/22 (910/6634/25) передано для розгляду судді Омельченку Л.В.
Ухвалою суду від 09.06.2025 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича залишено без руху; встановлено позивачу строк десять днів з дня вручення цієї ухвали на усунення недоліків позовної заяви; встановлено спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду письмової заяви, яка буде містити:
- копію (або оригінал) оспорюваного договору позики від 22.03.2007, а у разі відсутності - клопотання про його витребування;
- докази сплати судового збору за вимогою немайнового характеру в розмірі 6056,00 грн;
- зазначення доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
- правові підстави позовної вимоги щодо виключення.
13.06.2025 на виконання вимог ухвали суду від 09.06.2025 про залишення позовної заяви без руху від позивача - Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича надійшла заява про усунення недоліків, а також клопотання про витребування доказів у ОСОБА_2 , а саме :
- належним чином засвідчену копію договору позики від 22.03.2007, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- копію розписки або іншого документа, який підтверджує фактичну передачу грошових коштів у сумі 500 000 доларів США боржнику - ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 18.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) за позовом Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання договору недійсним у межах справи № 910/6702/22 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі у якості третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС (ідентифікаційний код: 44116011); Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (ідентифікаційний код: 14360570); Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» (ідентифікаційний код: 40538421); Керуючого реструктуризацією арбітражний керуючий Ушач Юрій Володимирович (ідентифікаційний номер: НОМЕР_3 ); витребувано у відповідача ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ):
- належним чином засвідчену копію договору позики від 22.03.2007, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- копію розписки або іншого документа, який підтверджує фактичну передачу грошових коштів у сумі 500 000 доларів США боржнику - ОСОБА_1 ; відмовлено Фізичній особі-підприємцю Гнідунцю Віталію Івановичу у задоволенні клопотання про направлення запитів до Державної податкової служби України та до Пенсійного фонду України.
01.07.2025 від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення про неможливість подати доказ, які витребовує суд.
10.07.2025 від ОСОБА_2 надійшов відзив на позов.
11.07.2025 від третьої особи АТ КБ «Приватбанк» надійшло повідомлення про отримання ухвали суду про відкриття провадження у справі.
21.07.2025 від позивача надійшли письмові пояснення щодо заяви ОСОБА_2 про неможливість подати доказ, які витребовує суд.
25.07.2025 від ОСОБА_2 надійшла заява про долучення доказів направлення відзиву.
07.08.2025 від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів.
У відповідності до ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали позовної заяви Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС про визнання договору недійсним, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича ґрунтуються на тому, що в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 до реєстру вимог кредиторів було включено вимогу фізичної особи ОСОБА_2 , яка базується на угоді, що викликає у позивача сумніви щодо її дійсності та правомірності.
Так, боржниця ОСОБА_1 на підставі договору позики від 22.03.2007 отримала від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 500 000,00 дол. США, за користування якими зобов'язувалась сплачувати 2,2% від загальної суми позики за кожен місяць та повернути всю суму позики за першою вимогою. Судом було встановлено, що станом на дату подачі заяви у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 існує заборгованість за договором позики від 22.03.2007, що стягнута за рішеннями суду та не погашена, яка разом складає 22 083 545,84 грн. На підтвердження вказаного розміру заборгованості ОСОБА_2 було надано суду копію рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 2-595/12 від 13.02.2013; копію рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/43442/16-ц від 12.05.2017; копії виконавчих листі та постанов про відкриття виконавчого провадження; копію постанови про опис та арешт майна; копію висновку про вартість майна станом на 06.04.2023 та інші документи.
Позивач вказує, що попри наявність судових рішень у цивільних справах (рішення Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2013 у справі № 2-595/12 та рішення Печерського районного суду міста Києва від 12.05.2017 у справі № 43442/16- ц), безпосередньо сам договір позики від 22.03.2007 не надано до матеріалів справи про банкрутство. Крім того, відсутні документи, які підтверджують факт передачі коштів (платіжні документи, розписки, банківські виписки тощо); первинна бухгалтерська документація, яка б підтверджувала господарську операцію; докази, що боржник мала відповідну фінансову спроможність у 2007 році для обслуговування позики у 500 000 доларів США під 2,2% щомісяця (26,4% річних).
Враховуючи викладене, позивач вважає, що є підстави для визнання договору позики від 22.03.2007 недійсним.
Відповідач ОСОБА_2 направила суду відзив на позов, у якому зазначила, що проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними. Відповідач указала, що для підтвердження кредиторських вимог у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 вона надала рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-595/12 від 13.02.2013 та заочне рішення Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43442/16-ц від 12.05.2017. З тексту цих судових рішень випливає, що позивачем є ОСОБА_2 , відповідачем - ОСОБА_1 . Справи розглядались відносно стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за борговою розпискою від 22.03.2007, надані документи підтверджують, що у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 наявне грошове зобов'язання, яке не виконано боржницею вже більш 12 років. Щодо надання копії боргової розписки повідомила що її представником ОСОБА_3 до Печерського суду міста Києва з метою розшуку копії розписки від 22.03.2007 та підтвердження або спростування факту знищення цивільної справи № 2-595/12 направлений адвокатський запит від 03.07.2025 № 03/07ПС.
06.08.2025 на електрону адресу представника відповідача адвоката Ткаченко І.В. надійшла відповідь на вказаний запит. Печерський районний суд міста Києва відповіддю від 01.08.2025 № 04/2928/2025 повідомив, що в провадженні судді Крижанівської Г.В. перебувала справа № 2-595/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та відсотків. Рішенням суду від 13.02.2013 вказаний позов задоволено. Згідно акту від 19.06.2023 № 0118 про вилучення для знищення справ (документів), що не підлягають зберіганню, матеріали справи № 2-595/12 відібрані для знищення як такі, що не мають наукової, історико-культурної цінності та втратили практичне значення. Отже, у зв'язку з закінченням строків зберігання, відповідно до Інструкції про порядок передання до архіву місцевого та апеляційного суду, зберігання в ньому, відбору та передання до державних архівних установ та архівних відділів міських рад судових справ та управлінської документації суду, затвердженої наказом ДСА України № 168 від 15.12.2011 - матеріали вказаної справи були знищені.
Судом встановлено, що відповідачем направлено суду вказаний доказ після подання нею відзиву на позов (09.07.2025), оскільки він складений пізніше дати подання відзиву, а саме 01.08.2025, а отриманий представником відповідача тільки 06.08.2025.
За таких обставин, суд уважає причини пропуску ОСОБА_2 процесуального строку на подання доказів поважними та задовольняє клопотання ОСОБА_2 про поновлення процесуального строку на подання доказів, а саме належним чином засвідченої копії відповіді Печерського районного суду міста Києва від 01.08.2025 № 04/2928/2025.
Відповідач ОСОБА_1 , а також залучені до участі у справі треті особи своїм правом надати відзив та пояснення по суті спору не скористалися. З будь-якими іншими клопотаннями до суду не зверталися.
Так, загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.
Зокрема, згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Так, позивач, ФОП Гнідунець В.І. , як на підставу недійсності договору позики від 22.03.2007, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посилається на відсутність у матеріалах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 (910/6702/22) самого договору позики, а також доказів фактичної передачі позики (платіжних документів, розписок, банківських виписок), документального підтвердження джерел походження коштів, наданих у позики та доказів фінансової спроможності боржника на момент укладення договору виконати зобов'язання у валюті та під 26,4% річних.
Втім, судом встановлено, що наявність договірних відносин позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 підтверджується рішеннями суду, зокрема рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-595/12 від 13.02.2013 та заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43442/16-ц від 12.05.2017.
Крім того, ухвалою суду від 02.10.2023 в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 № 910/6702/22 було встановлено факт наявності грошового зобов'язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики від 22.03.2007.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 910/6702/22 за наслідками перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі № 910/6702/22 в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_2 суд зазначив, що у справі № 910/6702/22, що розглядається, обставини отримання грошових коштів за договором позики від 22.03.2027 та невиконання зобов'язання щодо їх повернення встановлені у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2013 у справі № 2-595/12 та від 12.05.2017 у справі № 757/43442/16-ц. Також встановлено, що в межах цивільної справи № 2-595/12 проводилась судово-почеркознавча експертиза та надавався оригінал розписки від 22.02.2007. Вказані судові рішення набрали законної сили та були пред'явлені до виконання. Відтак, обставини, встановлені у вказаних судових рішеннях відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування, що і було встановлено судами попередніх інстанцій. (п. 30.7. постанови).
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У відповідності до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши докази, надані сторонами, за своїм внутрішнім переконанням, об'єктивно встановивши обставини справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) про визнання договору недійсним, оскільки факт існування боргу у ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики від 22.03.2007 підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили. Відтак, доводи позивача щодо недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а також щодо удаваності зазначеного вище правочину не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи. Інших підстав недійсності договору позики від 22.03.2007, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , позивач не вказує.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) про визнання договору позики недійсним.
Крім того, не підлягає визнанню похідна вимога позивача про виключення з реєстру вимог кредиторів вимоги ОСОБА_2 як таку, що ґрунтується на фіктивному або удаваному правочині.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення формулювання рішень.
Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає витрати по сплаті судового збору на позивача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства та ст. ст. 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову Фізичної особи-підприємець Гнідунця Віталія Івановича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) про визнання договору позики від 22.03.2007 недійсним - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи протягом двадцяти днів з дня його проголошення до або через відповідні суди. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.
Повне рішення складене 19.02.2026.
Суддя Л.В. Омельченко