ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2026Справа № 910/8342/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС», м.Дніпро
до відповідача: Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича, м. Київ
про стягнення 310 247,44 грн, -
За участю представників сторін:
від позивача: Поєдинок О.В.
від відповідача: Бєлов С.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича про стягнення основного боргу в сумі 225 900 грн та штрафу в сумі 84 347,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем посилається на порушення відповідачем своїх обов'язків за договором №МБ0036 від 15.08.2024 в частині виконання робіт у обсязі та строки, що визначені умовами договору.
Ухвалою від 07.07.2025 позову заяву залишено без руху; встановлено позивачу спосіб та строки усунення недоліків позовної заяви.
14.07.2025 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 21.07.2025 відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвала про відкриття провадження була отримана відповідачем нарочно 26.08.2025.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував з тих підстав, що позивачем не було передано виконавцю будівельного майданчика до травня 2025 року, після доступу до якого у виконавця і з'явилась можливість налаштувати створену програму. До того ж, відповідачем наголошено, що замовником не було передано проектної документації, а отже, відсутні підстави вважати наявним прострочення з боку виконавця робіт. До того ж, відповідачем наголошено на неправомірності відмови замовника від договору в односторонньому порядку.
10.09.2025 відповідачем подано заперечення проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням: предмета спору (характеру та кількість фактів, які підлягають встановленню (складність предмета доказування), враховуючи те, що предметом спору у справі є технічні та специфічні надання послуг відповідачем, що мають вузьку спеціалізацію знань; кількості та специфіки доказового матеріалу, а саме - програмне забезпечення, програмні коди, листування між сторонами за допомогою застосунку Телеграм; характеру спірних правовідносин, вірогідності призначення експертиз у справі; надання специфічних та технічних пояснень відповідачем, що потребують спеціальних знань.
Ухвалою від 11.09.2025 постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.10.2025.
08.10.2025 судом було відкладено підготовче засідання на 05.11.2025.
05.11.2025 судом відкладено підготовче засідання на 10.12.2025.
10.12.2025 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.01.2026.
У зв'язку із перебування судді Князькова В.В. на лікарняному, 14.01.2026 судове засідання не відбулось.
Ухвалою від 26.01.2026 судом призначено розгляд справи по суті на 18.02.2026.
У судовому засіданні 18.02.2026 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Представником відповідача проти задоволення позовних вимог було надано заперечення.
В судовому засіданні 18.02.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
15.08.2024 між Фізичною особою - підприємцем Бєловим Сергієм Олександровичем (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» (замовник) було укладено договір №МБ0036, за умовами п.1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає для себе зобов'язання з виконання комплексу робіт по програмуванню контролеру Ардуіно з додатком для телефону, зборкою шафи керування та продажу програми замовнику.
У п.1.2 договору №МБ0036 від 15.08.2024 вказано, що послуги виконуються відповідно до вимог заводів-виготовлювачів, інструкцій та паспортів з метою забезпечення дієздатності комерційної автоматизованої системи обліку витрат природного газу.
Пунктом 3.1 договору №МБ0036 від 15.08.2024 унормовано, що надання послуги (у тому числі за окремим замовленням) оформлюються актом про приймання-здачу наданих послуг. Датою надання послуг вважається дата підписання обома сторонами такого акту.
Пунктом 4.1 договору №МБ0036 від 15.08.2024 передбачено, що договірна ціна визначається цим договором, а також додатками та додатковими угодами, які є невід'ємною частиною даного договору.
У п.4.2 договору вказано, що договірна ціна складає 445 800 грн без ПДВ.
За умовами п.4.3 договору №МБ0036 від 15.08.2024 перед початком надання послуг замовник сплачує виконавцю 50% загальної вартості послуг: 222 900 грн.
Пунктом 4.5 договору визначено, що після 100% оплати по договору та виконання своїх зобов'язань сторони складають і підписують акт приймання наданих послуг з передачею документів та акт прийому-передачі програми.
Дія Договору починається з моменту його підписання. Дія договору припиняється після надання послуг та підписання акту надання послуг або у випадках передбачених чинним законодавством (п.5.1, 5.6 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
Виконавець розпочне надання послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дня виконання замовником зобов'язань щодо надання будівельного майданчика (фронту робіт), перерахування коштів відповідно п. 4.3, цього договору та передачі проектної документації (у разі необхідності) (п.5.2 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
У п.5.3, 5.4, 5.5 договору вказано, що послуги за цим договором виконуються за умови отримання виконавцем оплати відповідно п. 4.3. цього договору. Термін надання послуг за договором - протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з моменту виконання замовником п. 5.2. даного договору. Датою закінчення надання послуг вважається дата їх прийняття замовником після підписання остаточного акту надання послуг, а датою закінчення розрахунків є дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань (п.6.1 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом врахований той факт, що 28.08.2025 Господарський кодекс України втратив чинність, водночас, відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Закріплений у наведеній нормі принцип незворотності дії закону та інших нормативно-правових актів у часі (lex ad praeterian non valet) полягає в тому, що дія їх не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання ними чинності, за винятком випадку коли закон або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював і Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З огляду на вказане, беручи до уваги, що спірні правовідносини виникли до 28.08.2025, суд дійшов висновку про регламентування спірних правовідносин приписами Господарського кодексу України.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.
Частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Враховуючи предмет укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором підряду.
Як свідчать матеріали справи, 15.08.2024 виконавцем було виставлено замовнику рахунок №47 від 15.08.2024 на суму 222 900 грн.
Згідно платіжних інструкцій №59 від 15.08.2024 на суму 222 900 грн та №119 від 01.04.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» було перераховано виконавцю грошові кошти за комплекс робіт за договором №МБ0036 від 15.08.2024.
Проте, як вказує позивач, відповідачем роботи у строки, що визначені умовами договору №МБ0036 від 15.08.2024 виконано не було, що стало підставою для направлення : Фізичній особі - підприємцю Белову Сергію Олександровичу вимоги від 10.06.2025 про відмову від прийняття виконання договору та повернення суми попередньої оплати.
Проте, як вказує позивач та не заперечує відповідача, останнім вимоги з повернення суми попередньої оплати виконано не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.
Заперечуючи проти задоволення позову відповідачем вказано, що позивачем не було передано виконавцю будівельного майданчика до травня 2025 року, після доступу до якого у виконавця і з'явилась можливість налаштувати створену програму. До того ж, відповідачем наголошено, що замовником не було передано проектної документації, а отже, відсутні підстави вважати наявним прострочення з боку виконавця робіт. До того ж, відповідачем наголошено на неправомірності відмови замовника від договору в односторонньому порядку.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Частинами 1, 2 ст.598 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Судом вище було встановлено, спірний договір за своєю правовою природою є договором підряду, тому до правовідносин, що склались між сторонами, застосовуються частини друга-четверта статті 849 Цивільного кодексу України , які встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
У ст.846 Цивільного кодексу України вбачається, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
У ч.ч.2, 3, 4 ст.849 Цивільного кодексу України визначено, що якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків. Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника. Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Як було встановлено вище, дія договору починається з моменту його підписання. Дія договору припиняється після надання послуг та підписання акту надання послуг або у випадках передбачених чинним законодавством (п.5.1, 5.6 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
Виконавець розпочне надання послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дня виконання замовником зобов'язань щодо надання будівельного майданчика (фронту робіт), перерахування коштів відповідно п. 4.3, цього договору та передачі проектної документації (у разі необхідності) (п.5.2 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
У п.5.3, 5.4, 5.5 договору вказано, що послуги за цим договором виконуються за умови отримання виконавцем оплати відповідно п. 4.3. цього договору. Термін надання послуг за договором - протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з моменту виконання замовником п. 5.2. даного договору. Датою закінчення надання послуг вважається дата їх прийняття замовником після підписання остаточного акту надання послуг, а датою закінчення розрахунків є дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.
Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань (п.6.1 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
Як вбачається з матеріалів справи, 10.06.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» засобами поштового зв'язку було направлено на адресу Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича вимогу від 10.06.2025, в якій вказано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» втратило інтерес до цієї операції та відмовляється від прийняття виконання договору №МБ0036 від 15.08.2024 в натурі та повністю й вимагає повернути суму попередньої оплати.
Наразі, суд звертає увагу позивача на те, що Правовий аналіз статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частинами другою та третьою вказаної статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначених законодавством умов, які напряму залежать від наявності порушень умов договору в діях підрядника, при цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість частина четверта зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору (без будь-яких причин та умов), але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору. Тобто, вказана правова норма презюмує правомірність дій підрядника при виконанні договору і саме тому в разі відмови від договору виникає обов'язок замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати його збитки, на відміну від пункту 2 цієї норми, яка врегульовує право замовника на відмову якраз у випадку невиконання зобов'язань підрядником.
В залежності від підстави розірвання договору підряду настають різні правові наслідки захисту сторонами такого договору своїх прав та інтересів у процесі його виконання.
Подібні за замістом висновки наведені в постанові Верховного Суду від 16.03.2020 у справі №910/2051/19, від 17.12.2025 по справі №924/214/25.
Отже, оцінюючи зміст вимоги від 10.06.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС», суд дійшов висновку, що остання за своєю правовою природою не є відмовою від договору підряду у розумінні ст. 849 Цивільного кодексу України, оскільки чіткого волевиявлення саме на відмову від договору остання не містить, а отже, у суду відсутні підстави вважати договір №МБ0036 від 15.08.2024 припиненим.
Таким чином, з огляду на не здійснення замовником реалізації своїх прав, що передбачені ст.849 Цивільного кодексу України, приймаючи до уваги чинність договору №МБ0036 від 15.08.2024, який згідно п.6.1 діє до моменту виконання сторонами своїх зобов'язань, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову в частині вимоги про стягнення 225 900 грн.
При цьому, посилання у вимозі від 10.06.2025 Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» на загальну норму ч.3 ст.612 Цивільного кодексу України наведені вище висновку суду не спростовує, оскільки фактично норми ст.849 Цивільного кодексу України є спеціальними до спірних правовідносин.
Щодо вимог про стягнення штрафу за прострочення виконання робіт, суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб'єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.
Виходячи із змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
У п.2.2.2 договору №МБ0036 від 15.08.2024 вказано, що за порушення термінів надання послуг виконавець сплачує замовнику штрафні санкції в розмірі 0.1% від загальної вартості послуг, що передбачена п. 4.1. даного договору за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
Отже, при зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій позивачем, насамперед, повинно бути доведено суду факт виникнення порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань, зокрема, строків виконання робіт за договором №МБ0036 від 15.08.2024.
Виконавець розпочне надання послуг протягом 3 (трьох) робочих днів з дня виконання замовником зобов'язань щодо надання будівельного майданчика (фронту робіт), перерахування коштів відповідно п. 4.3, цього договору та передачі проектної документації (у разі необхідності) (п.5.2 договору №МБ0036 від 15.08.2024).
У п.5.3, 5.4, 5.5 договору вказано, що послуги за цим договором виконуються за умови отримання виконавцем оплати відповідно п. 4.3. цього договору. Термін надання послуг за договором - протягом 60 (шістдесяти) робочих днів з моменту виконання замовником п. 5.2. даного договору. Датою закінчення надання послуг вважається дата їх прийняття замовником після підписання остаточного акту надання послуг, а датою закінчення розрахунків є дата списання грошових коштів з поточного рахунку замовника.
Судом було встановлено, що згідно платіжних інструкцій №59 від 15.08.2024 на суму 222 900 грн та №119 від 01.04.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» було перераховано виконавцю грошові кошти за комплекс робіт за договором №МБ0036 від 15.08.2024.
Проте, як вказує відповідач, позивачем не було передано проектної документації замовником виконавцю, а отже, підстави вважати таким, що настав, строк виконання робіт, відсутні.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993 Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У ст.77 Господарського процесуального кодексу України вказано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст.79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зауважує, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Наразі, на підтвння виконання своїх обов'язків за п.5.2 договору №МБ0036 від 15.08.2024 позивачем надано до матеріалів справи платіжні інструкції про сплату попередньої оплати, листування у месенжері на підтвердження передання проектної документації та витяг з книги реєстрації обліку разових перепусток й перепустки - заявки в якості доказів передачі будівельного майданчика.
Проте, до означених доказів суд ставиться критично, оскільки витяг з книги реєстрації обліку разових перепусток й перепустки - заявки взагалі не містять даних щодо надання доступу замовником виконавцю саме до будівельного майданчика у належному стані, на якому повинні бути виконані роботи.
До того ж, судом враховано, що відзиві на позов, відповідачем вказано, що у дійсності майданчик був готовий до виконання робіт лише у травні 2025 року. Вказаних обставин позивачем доказово взагалі спростовано не було.
Одночасно, наведений позивачем витяг з переписки у месенжері не містить даних щодо передання замовником проектної документації, а містить посилання лише на примірне ТЗ.
Тобто, твердження позивача про те, що виконавець зобов'язаний виконати зобов'язання за договором до 06.11.2024 є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо не доведення позивачем прострочення з боку відповідача строків виконання робіт за договором.
Отже, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» до Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича в частині стягнення штрафу також підлягає залишенню без задоволення.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОТ - ІМПЕКС» до Фізичної особи - підприємця Белова Сергія Олександровича про стягнення основного боргу в сумі 225 900 грн та штрафу в сумі 84 347,44 грн.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 19.02.2026.
Суддя В.В. Князьков