ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.02.2026Справа № 910/16040/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Ліпіної В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі», м.Київ
про зміну зобов'язання, -
За участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» про зміну зобов'язання Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» за пунктом 5.7. договору № 21/12/15-4 від 15.12.2021 року в частині строку здійснення оплати за отриману електроенергію, а саме, встановивши Акціонерному товариству «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» строк на оплату отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» електроенергії протягом 3-ох (трьох) років з моменту завершення в Україні воєнного стану.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що виконання положень пункту 5.7. договору в чинній редакції призведе до: 1. повної зупинки виробництва Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат», яке є одним з найбільших у Європі виробником феросплавів та критично важливим підприємством для металургійного комплексу України; ланцюгової реакції зупинки суміжних підприємств, зокрема, АТ «Запорізький завод феросплавів» та «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат». Це може призвести до повного колапсу економіки регіону. 3. Втрати тисяч робочих місць, адже Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» забезпечує роботою мешканців не лише Запоріжжя, але й сусідніх міст. У разі зупинки підприємства економічна активність у цих громадах впаде до критичного рівня, а рівень безробіття зросте до небезпечних показників; зниження надходжень до державного та місцевих бюджетів, зокрема валютної виручки, адже продукція Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» експортується на міжнародні ринки; ескалації соціальної напруги серед мешканців м. Запоріжжя та прилеглих територій, які втратять основні джерела доходу; негативного впливу на тисячі працівників. Такі обставини, на думку заявника, відповідають положенням п. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що обґрунтовує необхідність зміни умов договору частині строку на його виконання, а саме встановивши строк для здійснення оплати електроенергії протягом 3 років з моменту завершення в Україні воєнного стану.
Ухвалою від 24.12.2025 судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 28.01.2026.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що наведені у позові обставини не звільняють Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» від обов'язку виконати умови договору щодо оплати заборгованості, строк виконання якої настав з 15.03.2022 та 15.04.2022 року по сьогоднішній день. Згідно публічних відомостей про фінансовий стан позивача вбачається, що Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» упродовж останніх 3 років, з моменту настання строку здійснення погашення заборгованості, мало можливість здійснити погашення заборгованості та має відповідну можливість на даний час, однак не вживає жодних заходів спрямованих на погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі».
28.01.2026 судом було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.02.2026.
Позивач у судове засідання 18.02.2026 не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінета Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат».
Відповідач у судове засідання 18.02.2026 не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінета Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі». Судом враховано, що 18.02.2026 відповідачем було подано заяву про розгляд справи без участі представника товариства.
З огляду на неявку вказаних учасників судового процесу, суд зазначає таке.
Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктом 1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України уномровано, що
якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Наразі, судом враховано, що позивачем жодних причин неявки у судове засідання не повідомлено.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Отже, за висновками суду, неявка відповідача та позивача не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 18.02.2026.
В судовому засіданні 18.02.2026 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписано вступну та резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
15.12.2021 між Акціонерним товариством «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» (постачальник) було укладено договір №21/12/15-4 про постачання електричної енергії споживачу, за яким згідно п.2.1 постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно п.5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
Пунктами 5.5, 5.6 договору №21/12/15-4 від 15.12.2021 визначено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок постачальника зі спеціальним режимом використання. При цьому, споживач не обмежується у праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший не заборонений законодавством спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється Споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника зі спеціальним режимом використання. Оплата вважається здійсненою після того, як на поточний рахунок постачальника надійшла вся сума коштів, що підлягає сплаті за куповану електричну енергію відповідно до умов цього договору. Поточний рахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.
Відповідно до п.5.7 договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п'яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.
Всі платіжні документи, що виставляються постачальником споживачу, мають містити чітку інформацію про суму платежу, порядок та строки оплати, що погоджені сторонами цього договору, а також інформацію щодо адреси, телефонів, офіційних веб-сайтів для отримання інформації про подання звернень, скарг та претензій щодо якості постачання електричної енергії та надання повідомлень про загрозу електробезпеки.
Відповідно до додатку 2 (комерційна пропозиція) до договору оплата електричної енергії здійснюється споживачем у формі планових платежів:
1) до 10 числа поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 1 по 10 числа включно розрахункового місяця;
2) до 20 числа поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 11 по 20 число включно розрахункового місяця;
3) до кінця дня останнього календарного дня поточного місяця постачання споживач сплачує вартість обсягу електричної енергії, що був замовлений на період з 21 по останній календарний день включно розрахункового місяця.
До 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем, споживач здійснює остаточний розрахунок за фактично поставлену у розрахунковому місяці електричну енергію.
У п.13.1 договору №21/12/15-4 від 15.12.2021 вказано, що цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком І до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
У комерційній пропозиції (додаток №2 до договору №21/12/15-4 від 15.12.2021) вказано, що договір діє з 01.01.2022 до 31.03.2022 включно.
Як вказує позивач, виконання положень пункту 5.7. договору в чинній редакції призведе до: 1. повної зупинки виробництва Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат», яке є одним з найбільших у Європі виробником феросплавів та критично важливим підприємством для металургійного комплексу України; ланцюгової реакції зупинки суміжних підприємств, зокрема, АТ «Запорізький завод феросплавів» та «Покровський гірничо-збагачувальний комбінат». Це може призвести до повного колапсу економіки регіону. 3. Втрати тисяч робочих місць, адже Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» забезпечує роботою мешканців не лише Запоріжжя, але й сусідніх міст. У разі зупинки підприємства економічна активність у цих громадах впаде до критичного рівня, а рівень безробіття зросте до небезпечних показників; зниження надходжень до державного та місцевих бюджетів, зокрема валютної виручки, адже продукція Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» експортується на міжнародні ринки; ескалації соціальної напруги серед мешканців м. Запоріжжя та прилеглих територій, які втратять основні джерела доходу; негативного впливу на тисячі працівників. Такі обставини, на думку заявника, відповідають положенням п. 3 ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, що обґрунтовує необхідність зміни умов договору частині строку на його виконання, а саме встановивши строк для здійснення оплати електроенергії протягом 3 років з моменту завершення в Україні воєнного стану.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що наведені у позові обставини не звільняють Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» від обов'язку виконати умови договору щодо оплати заборгованості, строк виконання якої настав з 15.03.2022 та 15.04.2022 року по сьогоднішній день. Згідно публічних відомостей про фінансовий стан позивача вбачається, що Акціонерне товариство «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» упродовж останніх 3 років, з моменту настання строку здійснення погашення заборгованості, мало можливість здійснити погашення заборгованості та має відповідну можливість на даний час, однак не вживає жодних заходів спрямованих на погашення заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі».
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку про наступне.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України).
Частинами першою, другою статті 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.
Відповідно до частини четвертої статті 652 Цивільного кодексу України зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Як визначено приписами статей 651, 654 Цивільного кодексу України , зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Зміна або розірвання договору вчиняється в тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно зі частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
За змістом зазначених норм внесення змін можливе лише до чинного договору (такого, що діє на час звернення до суду з позовом та ухвалення відповідного судового рішення). В іншому випадку буде відсутній предмет спору, яким і є у такому разі договір, до якого вносяться зміни (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10.02.2021 року у справі № 910/288/20 та від 09.03.2023 року у справі №914/3461/21). Аналогічну правову позицію також висловлено у постанові Верховного Суду від 30.01.2025 по справі №910/3822/24.
Нарарзі, суд зазначає, що фактично предметом позову у справі є внесенення змін до договору № 21/12/15-4 від 15.12.2021 року в частині строку здійснення оплати за отриману електроенергію, шляхом встановлення Акціонерному товариству «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» строку на оплату отриманої від Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» електроенергії протягом 3-ох (трьох) років з моменту завершення в Україні воєнного стану.
Проте, судом було встановлено, що у п.13.1 договору №21/12/15-4 від 15.12.2021 вказано, що цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є додатком І до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
У комерційній пропозиції (додаток №2 до договору №21/12/15-4 від 15.12.2021) вказано, що договір діє з 01.01.2022 до 31.03.2022 включно.
Доказів того, що сторонами було продовжено строк дії договору №21/12/15-4 від 15.12.2021 матеріали справи не містять.
Також суд звертає увагу сторін на те, що у постанові Касаційного господарського суду від 06.06.2023 по справі №910/21100/21, суд зазначає наступне: «Окрім того, як правильно вказав суд першої інстанції, внесення змін до договору в частині, зокрема, строку виконання зобов'язання можливо лише до моменту виконання зобов'язання (постанова Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17), що обумовлюється правовими наслідками зміни договору за рішенням суду, встановленими статтею 653 ЦК України (якщо договір змінюється в судовому порядку, зобов'язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну законної сили). Тому за рішенням суду зміна строку виконання зобов'язання в договорі після його виконання не допускається».
В контексті означеного судом враховано, що у позовній заяві позивачем вказано, що Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» не відмовляється від взятих раніше на себе зобов'язань за пунктом 5.7. договору щодо оплати грошових коштів за отриману електроенергію, проте зазначає, що в цьому випадку необхідно встановити реальні строки їх виконання, зважаючи на вищеописані обставини (форс-мажорні обставини).
До того ж, судом прийнято до уваги, що у відзиві вказано, що 28.02.2022 між сторонами складено акт № 638 купівлі-продажу електричної енергії відповідно до якого за лютий 2022 року поставлено електроенергію на суму 22 493 096, 96 гривень (з ПДВ).
31.03.2022 між сторонами складено акт № 1107 купівлі-продажу електричної енергії відповідно до якого за березень 2022 року поставлено електроенергію на суму 8 219 001, 70 гривень (з ПДВ). Відповідачем виставлено за березень 2022 року рахунок на оплату електричної енергії № 1 від 17.01.2024 на суму 8 219 001, 70 гривень (з ПДВ), який Позивачем не оплачено.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі № 904/291/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНАЙТЕД ЕНЕРДЖІ» до Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» про стягнення 10 763 611, 03 грн основного боргу, а також судового збору в сумі 161 454, 17 грн.
Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем договору про постачання електричної енергії споживачу № 21/12/15-4 від 15.12.2021 у частині своєчасної та повної оплати за спожиту електричну енергію.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.03.2025 року у справі № 904/291/24 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» на вищевказане рішення суду залишено без задоволення, а рішення без змін. 01.04.2025 року Господарським судом Дніпропетровської області видано наказ на примусове виконання.
Нарарзі, суд звертає увагу сторін на те, що законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.
Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Таким чином, обставини, встановлені в судових рішеннях по справі № 904/291/24 ають преюдиційне значення та повторного доведення не потребують.
У рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 17.06.2024 у справі № 904/291/24 встановлено, що 28.02.2022 між сторонами складено акт №638 купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якого за лютий 2022 року поставлено електроенергію на суму 22 493 096,96 грн.
31.03.2022 між сторонами було складено акт №1107 купівлі-продажу електричної енергії, відповідно до якого за березень 2022 року поставлено електроенергію на суму 8 2019 001,70 грн.
Позивачем (Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі») було виставлено відповідачу (Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат») рахунки на оплату: № 736 від 28.02.2022 на суму 3994609,32 грн., № 1 від 17.04.2024 на суму 8219001,70 грн.
Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» здійснило часткову оплату вартості поставленої електричної енергії за вказані періоди згідно платіжних інструкцій № 530 від 10.02.2022 на суму 9 687 022,70 грн., №788 від 21.02.2022 на суму 8995300,00 грн.
З урахуванням викладеного, судом було встановлено, що заборгованість Акціонерне товариство «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» з оплати за поставлену електроенергію склала 12213611,03 грн.
Тобто, зі змісту тверджень позивача, які викладено у позовній заяві, та змісту відзиву на позов вбачаться, що позивач намагається змінити строк виконання зобов'язання з оплати вже фактично поставленої та прийнятої електричної енергії, про стягнення якої ухвалено судове рішення, яке набрало законної сили, що фактично суперечить принципу правової визначеності, а також фактично за договором строк дії якого закінчився, що не узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яку викладено у постановах від 10.02.2021 року у справі № 910/288/20, від 09.03.2023 року у справі №914/3461/21, від 30.01.2025 по справі №910/3822/24.
За таких обставин, враховуючи наведене, суд вважає, що позовні вимоги Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» про Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» про зміну зобов'язання задоволенню не підлягають.
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (зокрема, доводи позивача щодо наявності істотної зміни обсьтавин у розумінні ст.652 Цивільного кодексу України) залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Відмовити повністю в задоволенні позову Акціонерного товариства «Марганецький Гірничо-збагачувальний комбінат» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнайтед Енерджі» про зміну зобов'язання.
2. В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено та підписано 18.02.2026.
Суддя В.В. Князьков