вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
19 лютого 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/963/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Мартон М.М.,
За позовом Фізичної особи-підприємця Реги Євгена Івановича, с. Ільниця Іршавського району Закарпатської області
за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Regabus s. r. o., Прага, Чеська Республіка,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс», м. Ужгород Закарпатської області
про стягнення 157 632,99 грн, з яких 128 324,50 грн сума основного боргу, 24 170,55 грн сума інфляційних втрат та сума 5137,94 грн трьох процентів річних,
Представники сторін, що з'явились у судове засідання:
від позивача - Чернобук Я.Л., адвокат ордер серії АО №1190402 від 03.06.2025
від відповідача - Логойда В.М., адвокат, довіреність б/н від 26.08.2025
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - не з'явився
СУТЬ СПОРУ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ СУДУ В МЕЖАХ СПРАВИ.
Фізична особа-підприємець Рега Євген Іванович звернувся з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс» про стягнення 157 632,99 грн, з яких 128 324,50 грн сума основного боргу, 24 170,55 грн сума інфляційних втрат та сума 5137,94 грн сума трьох процентів річних.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.
В подальшому, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 13.10.2025 підготовче засідання у справі відкладалось з підстав наведених в ухвалі суду на 13.11.2025. Постановлено залучити в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Regabus s. r. o.
У підготовчому засіданні 13.11.2025, судом за участю уповноважених представників сторін оголошувалась перерва.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 27.11.2025 постановлено закрити підготовче провадження у справі, та призначити справу №907/963/25 до судового розгляду по суті, судове засідання призначено на 17.12.2025.
Судові засідання від 17.12.2025, 26.01.2026 відкладались з підстав зазначених в ухвалі про їх відкладення.
У судове засідання 12.02.2026 третя особа позивача явку уповноваженого представника не забезпечив, причин неявки суду не повідомив.
Виходячи із засад змагальності та диспозитивності у господарському судочинстві, передбачених статтями 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи на власний розсуд скористалися наданим їм частиною 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу України процесуальним правом на участь в судовому засіданні під час розгляду даної справи по суті.
Згідно з приписами ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому, відповідно до ст. 202 Господарського процесуального кодексу України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника третьої особи позивача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.
За змістом частин 4 та 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
У судовому засідання 12.02.2026, судом за участю уповноважених представників позивача та відповідача оголошено про перехід до стадії ухвалення рішення у справі.
ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Позиція позивача.
Позивач просить задовольнити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи вказане тим, що між відповідачем та компанією Regabus s.r.o. виникли зобов'язальні правовідносини на підставі договору про надання послуг автостанцією перевізникові, за умовами якого відповідач зобов'язався здійснювати продаж квитків та перераховувати перевізникові грошові кошти, отримані від їх реалізації, за мінусом винагороди в розмірі 15 відсотків.
Факт реалізації відповідачем квитків у січні та лютому 2024 року, а також розмір отриманої виручки підтверджуються актами звірки взаємних розрахунків, складеними та підписаними Regabus s.r.o. та відповідачем. Незважаючи на це, відповідач своїх договірних обов'язків не виконав: у встановлені договором строки грошові кошти перевізникові не перерахував, актів про надані послуги не склав та не надіслав, що свідчить про допущене ним прострочення виконання грошового зобов'язання.
Між тим, як вказує позивач, 21.03.2024 первісний кредитор - Regabus s.r.o. - відступив позивачеві право вимоги до відповідача у частині сплати заборгованості за продані квитки, а також усіх похідних вимог майнового характеру, що випливають з основного зобов'язання. Відповідач був належним чином і своєчасно письмово повідомлений про заміну кредитора.
Отже, на думку позивача, останній набув усіх прав первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу права вимоги, а тому має право вимагати від відповідача належного виконання грошового зобов'язання.
Відтак, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 128 324,50 грн.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача суму 24 170,55 грн інфляційних втрат та 5137,94 грн суму трьох процентів річних.
Позиція відповідача.
Відповідач скористався наданим йому правом та подав суду відзив на позовну заяву.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність належних правових підстав для стягнення з нього заявленої суми, а також на недоведеність наявності грошового зобов'язання перед позивачем.
На думку відповідача, має бути враховано, що умовами договору про надання послуг автостанцією перевізникові прямо передбачено заборону передання прав та обов'язків за договором третім особам без письмової згоди іншої сторони. Таке застереження, з огляду на зміст частини першої статті 516 Цивільного кодексу України та усталену судову практику, є винятком із загального правила про можливість заміни кредитора без згоди боржника та зумовлює необхідність отримання такої згоди для дійсного відступлення права вимоги. Відповідач такої згоди первісному чи новому кредитору не надавав.
Крім того, відповідач звертає увагу на наявність істотних ознак конфлікту інтересів при укладенні договору про відступлення права вимоги, оскільки позивач одночасно є співдиректором та співвласником первісного кредитора - іноземної юридичної особи. За таких обставин відповідач вважає, що спірний правочин укладено з порушенням вимог цивільного законодавства щодо представництва та добросовісності сторін, що унеможливлює надання йому судового захисту, навіть за відсутності окремого позову про визнання такого договору недійсним.
Разом з тим, визначальним для вирішення спору, на думку відповідача є відсутність у нього заборгованості перед первісним кредитором, а відтак і перед позивачем як новим кредитором.
Відповідач вказує, що між сторонами існували тривалі господарські відносини, в межах яких відповідач надавав первісному кредитору автостанційні послуги за різними схемами розрахунків, у тому числі послуги з реалізації квитків, стоянки автобусів та інші послуги, вартість яких підлягала оплаті перевізником.
Крім цього, відповідач стверджує, що за результатами взаємних розрахунків у січні -лютому 2024 року ним було здійснено зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, про що первісного кредитора було належним чином повідомлено.
За таких обставин відповідач вважає, що грошове зобов'язання, на яке посилається позивач, припинилося шляхом зарахування, у зв'язку з чим відсутній предмет спору щодо стягнення основної суми боргу. Як наслідок, відсутні й правові підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.
З урахуванням викладеного відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Позиція третьої особи позивача:
Третя особа надала Пояснення, в яких виходить із того, що заявлені позивачем вимоги ґрунтуються на реальних договірних правовідносинах та підтверджені належними і допустимими доказами, а доводи відповідача не спростовують ані факту існування заборгованості, ані правомірності її стягнення.
Третя особа зазначає, що між нею та відповідачем укладено договір про надання послуг та агентську діяльність, відповідно до якого відповідач здійснював продаж квитків від імені третьої особи, а отримана виручка підлягала розподілу у визначеній договором пропорції.
Починаючи з лютого 2024 року, відповідач неналежно виконував договірні зобов'язання, зокрема не надавав передбачених договором актів та підтверджувальних документів і не здійснював своєчасного перерахування належних третій особі коштів за продані квитки за січень і лютий 2024 року.
Водночас обсяг виручки за відповідний період підтверджується актами звірки взаєморозрахунків, які підписані відповідачем, що свідчить про визнання ним відповідних сум.
Третя особа підтверджує факт укладення договору про відступлення права вимоги з позивачем, його чинність та відповідність інтересам компанії. Вказує на те, що відповідач був належним чином повідомлений про зміну кредитора.
Таким чином, як стверджує третя особа, право вимоги перейшло до позивача на законних підставах.
Третя особа зазначає, що не погоджується з проведеним відповідачем зарахуванням, про що своєчасно повідомила його у письмовій формі. Акти та інші документи, на які посилається відповідач як на підтвердження зустрічних вимог, на думку третьої особи, не є належними доказами, оскільки: вони не складалися та не підписувалися представниками третьої особи.
З огляду на викладене третя особа підтверджує обставини, наведені у позовній заяві, підтримує позицію позивача та вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
ДОВОДИ, ВИКЛАДЕНІ СТОРОНАМИ І ІНШИХ ЗАЯВАХ ПО СУТІ СПРАВИ.
Представник позивача подав відповідь на відзив на позовну заяву, в якій на спростування доводів відповідача зазначає про те, що в пункті 7.2. Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022 думка боржника не є важливою. Договір вимагає згоди для «передачі» обов'язків, тобто зміни боржника. У даній справі йдеться про зміну кредитора, тобто передачу прав, а не обов'язків. Тому договір про відступлення права вимоги цілком узгоджується із цивільним законом.
Між тим, покликаючись на норми статті 238 Цивільного кодексу України, за частиною третьою якої «…представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, (1) у своїх інтересах або (2) в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом», відповідач зауважує, що від первісного кредитора представником виступав Михайло Рега і аж ніяк не позивач. Михайло Рега, за твердженням позивача не представляв інтереси позивача, позивач не виступав представником первісного кредитора. Відтак, на думку позивача, вимоги цивільного закону в цій частині також були дотримані з усією обачністю.
Покликаючись на положення законодавства, позивач зазначає, що зарахування можливе лише за наявності зустрічних, однорідних та безспірних вимог.
З аналізу умов договору вбачається, що первинні документи (акти наданих послуг, акти звірки, реєстри) готуються відповідачем та підлягають направленню перевізникові, а грошові кошти, належні перевізникові, підлягають перерахуванню у визначений договором строк. Матеріали справи на думку позивача свідчать, що первинні документи за січень-лютий 2024 року не були своєчасно надані, а на запропоновані відповідачем акти первісним кредитором надавалися письмові заперечення. Відтак, позивач зауважує, що наявність заперечень щодо змісту актів та існування різних редакцій актів за один і той самий період свідчить про спірність вимог, на які посилається відповідач. За таких обставин правові підстави для зарахування відсутні.
Між тим, позивач також вказує, що рахунки про зустрічне зарахування, на які посилається відповідач, були отримані Regabus s.r.o. після відступлення права вимоги. За таких обставин зарахування не могло відбутися у попередні періоди, а заявлене відповідачем зарахування не підтверджене належними доказами.
Відповідач в свою чергу подав заперечення на відповідь на відзив за змістом яких заперечує проти доводів позивача в повному обсязі.
Означене обґрунтовується зокрема тим, що на думку останнього положення статті 238 ЦК України підлягають застосуванню не лише у випадку, коли правочин підписаний однією і тією самою фізичною особою з обох сторін, а й тоді, коли особа укладає правочин у власних інтересах з юридичною особою, представником якої вона одночасно є за законом або установчими документами.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач є співзасновником і співдиректором первісного кредитора та наділений повноваженнями його представника. За таких обставин сам факт підписання договору відступлення права вимоги іншим співдиректором не усуває конфлікту інтересів, оскільки позивач зберігає статус представника юридичної особи та діє у правовідносинах у власних майнових інтересах.
Отже, наявність чи відсутність двох фізичних підписів не є визначальною для оцінки дотримання вимог статті 238 ЦК України, а доводи позивача щодо неприменимості цієї норми, на думку відповідача ґрунтуються на формальному та звуженому її тлумаченні.
Щодо можливості зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, відповідач зауважує, що ні положення цивільного законодавства, ні умови договору між відповідачем та первісним кредитором не встановлюють заборони на проведення такого зарахування. Посилання ж позивача виключно на судову практику, за відсутності прямої законодавчої норми, не може розцінюватися як належне обґрунтування неможливості зарахування, оскільки судова практика не підміняє закон і не може встановлювати обмеження цивільних прав, прямо не передбачених актами законодавства.
Відповідач звертає увагу, що заперечення однією стороною факту існування або розміру зустрічного зобов'язання не унеможливлює зарахування як способу припинення зобов'язання, а зумовлює необхідність судової перевірки обґрунтованості такого зарахування за наслідками розгляду справи по суті.
Інше тлумачення, на думку відповідача, фактично нівелювало б сам інститут зарахування, оскільки будь-яке зобов'язання могло б бути збережене шляхом простого декларування незгоди.
Відповідач зазначає, що первісний кредитор отримував рахунки, у яких прямо зазначалося про проведене зарахування, а після укладення договору відступлення права вимоги обидві його сторони були письмово повідомлені про взаємозалік. Водночас жодних заперечень щодо самого факту зарахування до моменту звернення до суду не висловлювалося. За таких обставин, заявлення вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних у межах судового процесу відповідач розцінює як таке, що не узгоджується з принципами добросовісності та заборони зловживання правом, закріпленими у статті 13 ЦК України.
Відповідач наголошує, що факт надання автостанційних послуг підтверджується сукупністю доказів, зокрема актами фіксації кількості пасажирів, актами надання послуг та доказами їх направлення первісному кредитору.
Непідписання таких актів первісним кредитором або його представниками на думку відповідавча не спростовує факту отримання послуг та не звільняє від обов'язку їх оплати, якщо інше не доведено належними доказами. Таким чином, зустрічне грошове зобов'язання, на думку відповідача, було реальним і підлягало врахуванню при проведенні зарахування.
З огляду на викладене відповідач вважає, що доводи відповіді на відзив не спростовують заперечень відповідача, а заявлені позовні вимоги не підлягають задоволення.
Позивач подав Додаткові пояснення до Заперечень відповідача, за змістом яких вважає, що доводи опонента не спростовують обґрунтованості заявлених вимог, ґрунтуються на припущеннях та неналежній оцінці фактичних обставин.
Так позивач у поданих Додаткових поясненнях зауважує, що метою зарахування є спрощення цивільних відносин. Закон не допускає зарахування реальних зобов'язань вигаданими. Між тим вважає, що логіка відповідача унеможливлює кредитору захищати своє, про що турбується позивач.
Крім того, позивач вказує на те, що відповідач не довів, що його зустрічні вимоги були чи є реальними зобов'язаннями первісного кредитора.
Водночас, на думку позивача, документи, на які посилається відповідач як на підтвердження надання послуг, є односторонньо складеними та не відповідають вимогам належності й допустимості доказів. Зокрема, такі документи не містять підписів уповноважених представників перевізника, не містять істотних відомостей, необхідних для визначення вартості послуг та не були належним чином направлені первісному кредитору.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Між Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс» (відповідач), як власником та Regabus s.r.o. (третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача), як перевізником, 11.02.2022 було укладено Договір про надання послуг автостанцією перевізникові №03 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Власник за завданням Перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов'язкових та передбачених законодавством послуг, пов'язаних з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажом проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» і Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту (затверджених постановою КМ України №176 від 18.02.1997, далі - Правила).
Пунктом 1.2. Договору визначено, що власник надає перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами), перелік яких наведено у Додатку №1, що є невід'ємною частиною цього договору.
За положеннями підп. 2.1.1., 2.1.4., 2.1.6. п. 2.1. Договору, обов'язками власника, зокрема, є: - надання послуг, визначених предметом цього Договору; - здійснення продажу квитків на проїзд та перевезення багажу; - перерахування коштів від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові згідно з актом про надані послуги, один раз на місяць, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги власника; - проведення не рідше одного разу на місяць з перевізником звірку взаємних розрахунків.
Між тим, до прав перевізника визначених в підп. 2.4. Договору належить зокрема: - користуватися послугами, які надаються власником згідно з предметом цього Договору (п. 2.4.1. Договору); - своєчасно у повному обсязі отримувати грошові кошти, що належать перевізникові згідно з цим Договором (п. 2.4.2. Договору); - здійснювати попередній продаж квитків самостійно чи за допомогою агента, а також через водіїв перевізника після закриття квитково-касової відомості (п. 2.4.3. Договору).
Відповідно до п. 3.1. Договору, грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення пасажирів та багажу, без урахування додаткових зборів), зменшені на суму витрат Власника, пов'язаних з купівлею валюти, підлягають перерахуванню на розрахунковий рахунок перевізника. Грошові кошти в розмірі 15% від суми вартості реалізованих квитків залишаються в розпорядженні власника у якості винагороди за надані перевізникові послуги за даним договором.
Валютою договору є національна валюта України (українська гривня), валютна платежу - Євро. Обсяг реалізованих власником за завданням перевізника квитків зазначається в Акті про надані послуги.
Згідно з п. 3.2. Договору, власник перераховує перевізникові кошти від реалізації квитків на проїзд та перевезення багажу шляхом безготівкового переказу на рахунок перевізника. Переказ коштів здійснюється власником згідно з актом про надані послуги, один раз на місяць. Всі комісійні витрати за банківський переказ коштів за даним договором несе перевізник.
Грошові кошти, які підлягають перерахуванню перевізникові, купуються власником на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ) по комерційному курсу купівлі валюти платіжного банку власника. У разі виникнення залишку невикористаної гривні за раніше підписаними актами про надані послуги, власник зобов'язується використати цей залишок при здійсненні наступної купівлі валюти на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ).
Положеннями п. 6.1. Договору визначено, що усі спірні питання, що виникають між сторонами цього Договору і щодо яких не було досягнуто згоди, розв'язуються відповідно до чинного законодавства України.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що за згодою сторін до цього договору можуть бути включені інші умови.
Між тим, відповідно до п. 7.2. Договору, жодна із сторін цього Договору не має права змінювати умови цього Договору, а також передавати свої обов'язки за цим Договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.
Цей Договір набирає чинності з дня підписання і діє до дати, якою встановлено останній день строку дії дозволу перевізника із організатором перевезень. У разі відкликання або анулювання дозволу організатора перевезень цей Договір діє до дати, якою встановлено останній день строку дії такого дозволу (п. 9.1. Договору).
В Додатку №1 до Договору, визначено перелік маршрутів, а саме: назва маршруту «Рахів - Ліберець», тип маршруту - міжнародний, що виконується з періодичністю згідно з розкладом руху. Між тим, строком дії дозволу зазначено: 23.09.2020 - 22.09.2023.
В подальшому сторонами складено та підписано ряд Додаткових угод до Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022, а сам: №1 від 11.02.2022; №2 від 11.02.2022; та №3 від 05.12.2023.
Так, Додатковою угодою №1 від 11.02.2022 (далі - Додаткова угода №1), в п. 1. сторони (Приватне акціонерне товариство «Закарпатавтотранс» та Regabus s.r.o.) домовились встановити наступний порядок фіксації пасажирів із квитками, що реалізовані перевізником самостійно або агентом перевізника: кількість таких пасажирів за звітний період встановлюється на підставі актів, які складаються персоналом автостанції власника. Форма актів повинна відповідати узгодженому сторонами цієї угоди зразку (Додаток №1 до цієї угоди). Одночасно із заповненням актів працівники власника роблять відмітку у квитково-облікових документах водіїв перевізника. Акт підписується водієм перевізника та працівником власника. Акти (їх зведені реєстри) надсилаються перевізнику або надаються його представникам при проведенні звірки розрахунків за звітний період.
Сторони домовились, що у разі продажу квитків перевізником самостійно або агентом перевізника перевізник зобов'язаний перерахувати власнику суму у розмірі 12% від вартості проїзду за тарифом за кожного пасажира, зафіксованого у спосіб, визначений цією угодою (п. 2 Додаткової угоди №1).
В подальшому Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс» та Regabus s.r.o. складено та підписано Додаткову угоду №2 від 11.02.2022 (далі - Додаткова угода №2), відповідно до якої сторони узгодили, що власник надаватиме за завданням перевізника послуги з надання місця для стоянки автобусів перевізника на території автостанцій власника по відповідному маршруту перевізника згідно отриманого дозволу організатора перевезень та затвердженого розкладу руху у прямому напрямку виїзду з України (далі за текстом Договору міжрейсовий відстій). (п. 1. Додаткової угоди №2)
Відповідно до п. 2. Додаткової угоди №2, вартість міжрейсового відстою складає (за кожний автобус, що слідує у прямому напрямку виїзду з України, але не більше двох годин міжрейсового відстою): 150 грн., в т.ч. ПДВ по станціях «Хуст», «Мукачево» та «Ужгород-1»; 120 грн., в т.ч. ПДВ по станціях «Рахів», «Великий Бичків», «Тячів», «Іршава».
За результатами 2022 і наступних років вищевказані тарифи підлягають щорічній індексації відповідно до середнього річного значення офіційно оприлюдненого рівня інфляції за минулий календарний рік.
Крім цього, п. 3. Додаткової угоди передбачено, що загальний обсяг наданих послуг з міжрейсового відстою та їх загальну вартість сторони вказують у щомісячному акті про надані послуги, який складається Власником та надсилається Перевізнику протягом п'яти днів по завершенню звітного місяця.
Розрахунки між сторонами, як передбачено п. 4 Додаткової угоди №2, за спожиті послуги здійснюються протягом 5 днів, наступних за датою складання акту про надані послуги. сторони узгодили, що власник вправі утримувати вартість послуг з міжрейсового відстою автобусів з виручки від реалізації квитків на рейси перевізника на підставі підписаного перевізником акту про надані послуги з міжрейсового відстою. У випадку відсутності достатнього обсягу виручки у звітному періоді перевізник сплачує неутриману частину вартості послуг власника на підставі рахунку шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок власника у банку або, якщо на це є згода сторін, неутримана частина вартості послуг буде оплачена за рахунок виручки майбутніх звітних періодів. Платіж проводиться у євро, за офіційним курсом НБУ на дату складання сторонами відповідного акту про надані послуги.
Акти про надані послуги, акти звірки взаємних розрахунків, реєстри, що передбачені Договором про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022 та додатковими угодами до нього, готуються власником на папері та надсилаються підписаними у двох примірниках кожен перевізникові протягом п'яти днів, які будуть наступними за звітним місяцем. Перевізник підпише ці акти та поверне їх примірник власникові (або надасть свої письмові зауваження до них) впродовж п'яти днів після їх отримання. Кошти, які за договором належать перевізникові, перераховуються власником до 15 числа місяця, наступного за звітним. (п. 5 Додаткової угоди №2)
Також в подальшому між Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс» та Regabus s.r.o., укладено Додаткову угоду №3 від 05.12.2023, якою узгоджено доповнити додаток №1 (перелік маршрутів) до договору про надання послуг автостанцією перевізникові від 11.02.2022 №03 таблицею, відповідно до якої: назва маршруту «Рахів - Ліберець», тип маршруту - міжнародний, що виконується з періодичністю згідно з розкладом руху. Строком дії дозволу зазначено: 21.11.2023 - 22.12.2028.
У відповідності до умов Договору та Додаткових угод до нього, власником (відповідачем) сформовано Акти звірки взаємних розрахунків за січень 2024 та лютий 2024, відповідно яких відповідач продав квитків (касовий звіт АС) на суму 85 810 грн в січні та в лютому на суму 66 960 грн.
Між тим, з Акту звірки взаємних розрахунків за період січень 2024, вбачається сторно (помилково) переданих 23.01.2024 грошових коштів в розмірі 1800 грн. Відтак відповідачем здійснено продаж квитків за період січень 2024 на суму 84 010 грн.
Оскільки, п. 3.1. Договору передбачено, що грошові кошти в розмірі 15% від суми вартості реалізованих квитків залишаються в розпорядженні власника у якості винагороди за надані перевізникові послуги за даним договором, у відповідача за означеними Актами перед Regabus s.r.o. виникало зобов'язання по сплаті на користь останнього грошових коштів у розмірі 71 408,5 грн за січень 2024 та 59 916 грн за лютий 2024.
Означені кошти, як вказує позивач та не спростовує відповідач, останнім сплачені не були, відтак у Regabus s.r.o. виникло право на їх повернення.
Згідно Листа №6 від 19.02.2024 Regabus s.r.o. звертався до ПАТ «Закарпатавтотранс» та повідомив про те, що з 00:00 години 19.02.2024 вступили в силу нові тарифи на проїзд та перевезення багажу на маршруті Regabus s.r.o. «Рахів - Ліберець», та про те що усі раніше надані тарифи на послуги перевезення втратили силу. Крім цього, вільних для продажу квитків і багажних квитанцій на усі рейси на маршруті Regabus s.r.o. «Рахів-Ліберець» до 22.12.2028 немає-вони вже придбані іншим агентом за новими тарифами.
Між тим, у вказаному Листі №6, Regabus s.r.o. також нагадував ПАТ «Закарпатавтотранс» про необхідність надання виготовлених на папері та підписаних актів про надані послуги, звірки взаємних розрахунків, реєстрів до п'ятого числа щомісячно за місяць попередній. Regabus s.r.o. зауважував, що в порушення пунктів 4 та 5 додаткової угоди від 11.02.2022 до Договору №03, 15.02.2024 сплив останній день для того, щоб були проведені розрахунки за січень 2024 року, однак актів не отримано. З врахуванням цього, адресант просив негайно усунути вказані порушення.
ПАТ «Закарпатавтотранс» в свою чергу 01.03.2024 скерувало на електронну пошту Regabus s.r.o. електронний лист, з Рахунком на оплату №149 від 01.02.2024.
Відповідно до вказаного рахунку, плата за послуги автостанції 12% згідно п. 3.3., 3.4. Договору №03 від 11.02.2022 за 1353 пасажирів становить 276 768 грн. Зарахування зустрічних грошових вимог по Договору №03 від 11.02.2022 (85% виручки від реалізації квитків) становить 45 447,33 грн з ПДВ. Відтак, до сплати в гривнях визначено 231 320,67 грн, що за курсом НБУ на 01.02.2024 (1 EUR = 40,7067 грн) становить 5682,62 Євро.
Regabus s.r.o. подав Лист №АС11 від 05.03.2024, зі змісту якого вбачається не погодження останнього з позицією ПАТ «Закарпатавтотранс».
Так, згідно Листа №АС11, Regabus s.r.o. виходить з того, що ПАТ «Закарпатавтотранс» діє виключно як агент з продажу квитків, який представляє інтереси перевізника перед пасажирами. Водночас відповідальність перед пасажирами за перевезення несе перевізник, а обов'язок автостанції обмежується правильністю оформлення квитків та своєчасним перерахуванням виручки. Таким чином, Regabus s.r.o. наголошує на відсутність у відповідача повноважень впливати на умови договору або встановлювати власні правила взаємодії.
Сторона Regabus s.r.o. в Листі №АС11 також зазначає, що її попередній Лист №6 від 19.02.2024 є чинним та обов'язковим для виконання, незалежно від незгоди з його змістом іншої сторони. Факт незгоди, на думку відправника, не породжує жодних правових наслідків і не змінює встановлений порядок взаєморозрахунків та тарифоутворення.
Крім цього, у вказаному Листі №АС11, Regabus s.r.o. зауважує, що законодавчої або договірної заборони на продаж квитків як таких не існує, однак ПАТ «Закарпатавтотранс» не наділений правом укладати субагентські договори без попередньої згоди перевізника.
Regabus s.r.o. у Листі №АС11 зазначає, що агентська винагорода у розмірі 12% підлягає обчисленню виключно з чинних тарифів перевізника. Будь-які інші підходи до визначення бази нарахування винагороди вважаються такими, що не відповідають умовам договору.
Між тим, серед іншого, Regabus s.r.o. у Листі №АС11 клопотало на необхідності надання відповідачем документів, а саме: актів про надані послуги за січень-лютий 2024 року; актів звірки взаємних розрахунків; актів щодо кількості пасажирів, які здійснили посадку без квитків, придбаних на автостанції, для належної звірки їх з квитково-касовими листами.
12 березня 2024 року ПАТ «Закарпатавтотранс» скерувало на електронну пошту Regabus s.r.o. електронний лист, з Рахунком №1 «оновлений».
В подальшому, 14.03.2024 Regabus s.r.o. надіслало до ПАТ «Закарпатавтотранс» Вимогу №АС17 від 14.03.2024 згідно якої адресант наголошує на порушенні автостанцією фінансової частини Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022, а саме: пункт 2.1.8 Договору, пункт перший Додаткової угоди №1 від 11.02.2022 та п'ятий додаткової угоди №2 від 11.02.2022, оскільки не надано передбачених договором первинних документів, що визначають зобов'язання за січень та лютий 2024 року, а також пункт п'ятий Додаткової угоди №2 від 11.02.2022, оскільки не перераховано грошових коштів за січень 2024 року до 15.02.2024 та за лютий 2024 року до 15.03.2024. Також вказується на те, що за ці два місяці акти про надані послуги відсутні.
Regabus s.r.o. у Вимозі №АС17 наполягає також на тому, що в наслідок прострочення виконання грошового зобов'язання підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, а саме: обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та обов'язок сплатити три проценти річних від простроченої суми.
Крім цього, аналогічну за змістом Вимогу Regabus s.r.o. адресував до ПАТ «Закарпатавтотранс» 19.03.2024 №АС18.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, в подальшому Regabus s.r.o., як первісний кредитор відступило право вимоги новому кредитору - Фізичній особі-підприємцю Резі Євгену Івановичу (позивачу) за Договором про відступлення права вимоги б/н від 21.03.2024 (далі - Договір про відступлення права вимоги).
З означеного Договору про відступлення права вимоги в пункті (а.) вбачається, що первісний кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові за договором про надання послуг автостанцією перевізникові від 11.02.2022 №03 (далі лише основний договір), укладений між первісним кредитором і Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс», код 03113934, адреса Україна, 88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вулиця Перемоги, будинок 102 (далі лише боржник) в обсязі, що передбачений цим договором. новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язання за основним договором щодо переказу коштів від продажу квитків на проїзд в автобусах та перевезення багажу за вирахуванням винагороди боржника за обов'язкові послуги в такому обсязі:
- 71 408,50 грн, як грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих Боржником від імені первісного кредитора квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення пасажирів та багажу, без урахування додаткових зборів) у період 01.01.2024-31.01.2024 (підп. 1 п. (а.));
- 56 916,00 грн, як грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих боржником від імені первісного кредитора квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення пасажирів та багажу, без урахування додаткових зборів) у період 01.02.2024-29.02.2024; (підп. 2 п. (а.));
Також, пунктом (b.) Договору про відступлення права вимоги встановлено, що новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань забезпечувального характеру, такі як пеня, штрафи, проценти за користування, інфляційні, тощо, які випливають і пов'язані з правом вимоги, яке відступається новому кредиторові.
Сума відступлених прав становить 128 324,50 грн без урахування зобов'язань боржника забезпечувального характеру, що випливають і пов'язані з правом вимоги, яке відступається новому кредиторові (пункт (с). Договору про відступлення права вимоги).
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що первісний кредитор - Regabus s.r.o. 21.03.2024 скерував Лист-повідомлення №АС19 про зміну кредитора, яким повідомив про відступлення 21.03.2024 права вимоги за Договором про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022 у частині, що стосується зобов'язання щодо переказу коштів від продажу квитків на проїзд в автобусах та перевезення багажу за вирахуванням винагороди власника за обов'язкові послуги на користь Regabus s.r.o. в обсязі: 71 408,50 грн, як грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення пасажирів та багажу, без урахування додаткових зборів) у період 01.01.2024-31.01.2024 та 56 916,00 грн, як грошові кошти в розмірі 85% від суми вартості за тарифом реалізованих квитків (тобто чистої суми вартості за тарифом на перевезення пасажирів та багажу, без урахування додаткових зборів) у період 01.02.2024-29.02.2024, а також зобов'язань забезпечувального характеру, такі як пеня, штрафи, проценти за користування, інфляційні, тощо, які випливають і пов'язані з правом вимоги.
Також, в означеному повідомленні Regabus s.r.o. повідомило відповідача про те, що відступлення права вимоги відбулося на підставі Договору між Regabus s.r.o. та Фізичною особою-підприємцем Рега Євгеном Івановичем від 21.03.2024.
Зазначається також про те, що копію Договору про відступлення права вимоги Regabus s.r.o. надає ПАТ «Закарпатавтотранс», як доказ переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Між тим, також зауважується, що у решті за Договором про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022, ПАТ «Закарпатавтотранс» зобов'язані перед Regabus s.r.o.
З матеріалів позовної заяви також вбачається, що ФОП Рега Є.І. скеровував Вимогу №01 від 04.04.2024 в якій просив невідкладно переказати кошти в сумі 128 324,50 грн які були відступлені за Договором про відступлення права вимоги б/н від 04.04.2024.
Також, 11.04.2024 Regabus s.r.o. направляло ПАТ «Закарпатавтотранс» Лист №АС20 від 11.04.2024, за змістом якого підтвердило отримання від останнього примірники вхідних паперових актів звірки взаємних розрахунків та рахунків за послуги автостанції за січень і лютий 2024 року.
Крім цього, в означеному Листі №АС20 наголошується на тому, що ПАТ «Закарпатавтотранс» повинно підписати та повернути також акти про надання автостанційних послуг за січень і лютий 2024 року, які надсилались листом від 17.03.2024 №AC17. Адресантом зауважується, що акт звірки є похідним від акта про надання послуг, тому останні підписуються в першу чергу, а на їх підставі робиться звірка.
В Листі №АС20 Regabus s.r.o. чітко зазначає, що зобов'язання щодо сплати 12% ним не визнаються, оскільки: сторони домовлялися про інший механізм розрахунків (завдаток); нарахування 12% можливе виключно за наявності первинних документів - актів про фіксацію пасажирів із квитками перевізника встановленої форми та з підписами водіїв. Однак такі документи ПАТ «Закарпатавтотранс» не надано. Відтак, за відсутності належного документального підтвердження, відповідні рахунки на думку Regabus s.r.o. є необґрунтованими.
Водночас, Regabus s.r.o. у Листі №АС20 додатково зазначає, що після відступлення права вимоги заборгованості за відповідний період будь-які зустрічні зарахування за рахунок виручки цього періоду є неможливими, у тому числі щодо банківських комісій або валютних витрат.
В відповідь на означену Вимогу, ПАТ «Закарпатавтотранс» скерувало Лист №161/07-10 від 19.04.2024, в якому повідомили про відхилення такої вимоги.
Обґрунтовуючи вказану відмову, відповідач зазначив, що згідно п. 7.2. договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022 жодна із сторін цього договору не має права передавати свої обов'язки за цим договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.
Як вказує відповідач у Листі, згідно з усталеною судовою практикою застосування ч. 1 ст. 516 ЦК України подібне формулювання у договорі означає необхідність для кредитора, як виняток із загального правила, отримувати згоду боржника для укладення договору відступлення вимоги. Між тим, відповідач відмічає, що такої письмової згоди ПАТ «Закарпатавтотранс» ніколи не надавало, відтак, вказане відступлення вимоги є незаконним.
Крім цього, ПАТ «Закарпатавтотранс» вбачає додаткові ознаки недійсності даної угоди у тому, що вчинений правочин як ФОП з юридичною особою, де Рега Є.І. є співдиректором (представником) і співвласником, на думку відповідача, суперечить приписам як чеського, так і українського законодавства (зокрема ч. 3 ст. 238 ЦК України та ін.), яке подібну практику укладення угод за наявності конфлікту інтересів забороняє.
Окремо від ознак недійсності укладеної угоди, відповідач у вказаному Листі також звертає увагу на те, що вказана заборгованість відсутня оскільки станом на 21.03.2024 (дату укладення договору відступлення вимоги) товариством відповідача вже було повідомлено Regabus s.r.o. про зарахування зустрічних грошових вимог за Договором №03 від 11.02.2022. Відповідач вказує, що за наслідками вказаного зарахування було погашено заборгованість ПАТ «Закарпатавтотранс» перед Regabus s.r.o. за січень-лютий 2024 року (щодо переказу виручки від реалізації квитків на міжнародні пасажирські перевезення), у повному обсязі.
Крім цього, матеріали справи містять Лист №163/07-10 від 24.04.2024 ПАТ «Закарпатавтотранс» до Regabus s.r.o. в якому серед іншого щодо вимоги про сплату коштів за січень-лютий 2024 року та повідомлення про відступлення права вимоги, відповідач стверджує про невідповідність Договору відступлення вимоги від 21.03.2024 вимогам чинного законодавства і укладеного Договору №03 від 11.02.2022, а також про те, що на думку останнього, товариством Regabus s.r.o. відступлено вже відсутню на момент відступлення заборгованість, позаяк така на цей момент вже була погашена шляхом зарахування зустрічних грошових вимог в силу п. 3.3., 3.4. Договору №03 від 11.02.2022 і про що, за твердження відповідача, зроблено односторонню заяву у виставлених рахунках за січень та лютий 2024 року, з урахуванням дебетового сальдо за Додатковою угодою від 11.02.2022).
За позицією ПАТ «Закарпатавтотранс» у Листі №163/07-10, акти, які Regabus s.r.o. вимагає як первинні документи (акти фіксації пасажирів з квитками перевізника), фактично пропонуються до підпису водіям перевізника на кожному рейсі, однак останні систематично відмовляються від їх підписання та отримання. Натомість, на думку ПАТ «Закарпатавтотранс» законодавство та договір не покладають на автостанцію обов'язок неодноразово пропонувати ті самі документи, а відмова водіїв від підписання актів є підприємницьким ризиком перевізника.
З врахуванням цього, ПАТ «Закарпатавтотранс» у Листі №163/07-10 констатує, що станом на 01.04.2024 ПрАТ «Закарпатавтотранс» не має жодної заборгованості перед Regabus s.r.o., водночас Regabus s.r.o. має прострочену заборгованість перед ПАТ «Закарпатавтотранс» за січень-березень 2024 року в розмірі 602 343,94 грн, у тому числі ПДВ, яка підлягає негайному погашенню.
Таким чином, позиція ПАТ «Закарпатавтотранс» у Листі №163/07-10 зводиться до того, що спірні грошові зобов'язання Regabus s.r.o. припинені шляхом правомірного одностороннього зарахування, відступлення права вимоги здійснене щодо неіснуючого боргу, а відсутність підписаних первинних документів є наслідком поведінки самого перевізника та не може покладатися на автостанцію. За таких обставин саме Regabus s.r.o., на думку адресанта, є боржником у спірних правовідносинах.
Означені обставини зумовили звернення позивача з відповідною вимогою про стягнення 128 324 грн заборгованості за продані квитки відступлені останньому за Договором про відступлення права вимоги б/н від 21.03.2024.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат в розмірі 24 170,55 грн, а також 5137,94 грн суми трьох процентів річних.
Водночас, відповідачем скеровано на адресу позивача та третьої особи 16.09.2025 Лист №334/07-10, за змістом якого повідомляє про отримання позову щодо вимоги сплати коштів у розмірі 128 324,50 грн за договором про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022 на підставі договору відступлення вимоги від 21.03.2024, укладеного між ФОП Рега Є.І. та Regabus s.r.o.
Однак, зауважує, що ним вже відредаговано на дану ситуацію (Лист №01 від 04.04.2024, Відповідь №161/07-10 від 19.04.2024), де зазначали про відхилення таких вимог, як з юридичних причин (ч. 3 ст. 238 та ч. 1 ст. 516 ЦК України), так і з точки зору фактичних обставин справи (відсутність заборгованості у зв'язку з її зарахуванням).
Між тим, відповідач повторно наголосив в Листі №334/07-10 про те, що повідомлявв Regabus s.r.o. про проведення зарахування зустрічних грошових вимог в рахунок за січень 2024 (рахунок №49 від 01.02.2024, надіслано 01.03.2024) у сумі 45 447,33 грн, та в рахунок за лютий 2024 (рахунок №1 від 01.03.2024, надіслано 12.03.2024) у сумі 30 953,33 грн. Звертає увагу, що заперечень щодо проведеного взаємозаліку в цій частині з боку Regabus s.r.o. не надходило. Крім цього, стверджує, що про його проведення додатково наголошував у своєму листі №161/07-10 від 19.04.2024.
Крім того, вказує, що за період січень-серпень 2024 року ПАТ «Закарпатавтотранс» було виставлено рахунки за автостанційні послуги, в порядку п. 3.3., 3.4. Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022, на загальну суму 46 101,54 Євро (в еквіваленті у гривнях це становило 2 020 482,46 грн), - про примусове стягнення даної суми на користь останнього наразі між ПАТ «Закарпатавтотранс» та Regabus s.r.o. розглядається справа у суді м. Прага (Чехія).
Крім цього, за наслідками уточнення вимог позивача, з метою врегулювання залишку виставленої заборгованості у розмірі 51 923,84 грн, повідомляє про те, що зарахування і цієї суми в рахунок боргу Regabus s.r.o. перед ПАТ «Закарпатавтотранс» в рівних частках за січень і лютий 2024 року по Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022.
Таким чином, відповідач (повторно) повідомляє як первісного, так і нового кредитора про зарахування всієї суми 128 324,50 грн, яку останні вимагають за договором №03 від 11.02.2022, в рахунок сплати грошових зобов'язань Regabus s.r.o. за цим самим договором перед ПАТ «Закарпатавтотранс».
В свою чергу Regabus s.r.o. скерувало Лист №АС17 від 22.09.2025.
Зі вказаного листа Regabus s.r.o. вбачається, що останній категорично заперечує правомірність одностороннього зарахування зустрічних грошових вимог, здійсненого ПАТ «Закарпатавтотранс» у межах виконання договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022, та не визнає припинення відповідних грошових зобов'язань.
Regabus s.r.o. наголошує, що зарахування підлягає проведенню лише за наявності дійсних, належним чином підтверджених та безспірних вимог. Натомість усі підготовлені акти про послуги, рахунки та звірки за січень-лютий 2024 року отримали обґрунтовані заперечення і жодна із заявлених сум не була підтверджена.
Позивач також надав відповідь на Лист №334/07-10 від 16.09.2025.
У Листі №8 від 22.09.2025, ФОП Рега Є.І. зазначає, що не визнає правомірності зарахування зустрічних вимог, заявленого ПАТ «Закарпатавтотранс», та заперечує його юридичні наслідки.
Позивач у вказаному Листі №8 виходить з того, що відсутні правові підстави для припинення зобов'язань шляхом зарахування, а отже відповідне волевиявлення іншої сторони не може вважатися таким, що відповідає вимогам цивільного законодавства. Таким чином, позиція позивача зводиться до заперечення факту припинення грошового зобов'язання у заявлений відповідачем спосіб.
Між тим, позивач запропонував ПАТ «Закарпатавтотранс» врегулювати ситуацію шляхом погашення заборгованості в найкоротший термін.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Організація діяльності автомобільного транспорту в Україні визначається Законом України «Про автомобільний транспорт» за змістом абз. 11 ч. 1 ст. 1 якого автостанцією є споруда або комплекс будівель, споруд, стоянок та під'їздів для прийняття, відправлення, управління рухом автобусів та обслуговування пасажирів.
За змістом ч. 1 ст. 28 Закону України «Про автомобільний транспорт» на автостанціях забезпечується: прийом та відправлення автобусів і пасажирів; організація продажу квитків населенню; диспетчерське управління і регулювання руху автобусів; контроль екіпіровки та санітарного стану автобусів, дорожньої документації водіїв та дотримання визначеного режиму роботи підприємств, установ і організацій, розташованих на їх території; організація побутового обслуговування пасажирів і водіїв.
Окремо послуги, що надаються автостанцією обумовлені у ст. 36 Закону України «Про автомобільний транспорт», за змістом якої автостанції надають пасажирам послуги, пов'язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов'язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.
До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями пасажирам, належать: продаж квитків; користування приміщеннями для чекання поїздки, облаштованими місцями для сидіння; можливість користування громадськими вбиральнями; інформування щодо розкладу руху автобусів та вартості поїздки.
До обов'язкових послуг, що повинні надаватися автостанціями автомобільному перевізнику, належать: продаж квитків; організація прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ; інформування водія щодо умов дорожнього руху на маршруті.
Власники автостанцій несуть відповідальність за якість та безпеку послуг, що надаються автостанціями пасажирам та автомобільним перевізникам, технічний та санітарно-гігієнічний стан будівель, споруд, обладнання та території автостанції.
Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій врегульовано у ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт» згідно з приписами абз. 1 якої такі відносини визначаються договором.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов'язаних з відправленням і прибуттям пасажирів (абз. 2 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Власники автостанцій зобов'язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію (абз. 3 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху (абз. 4 ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях врегульовано Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 р. №176 (надалі Правила), які в силу п. 1 Правил є обов'язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.
Організація роботи автостанцій, їх взаємовідносини з автомобільними перевізниками врегульовані в розділі V Правил, за змістом п. 114 яких перелік послуг, які надаються автостанцією автомобільному перевізникові, їх обсяги і вартість визначаються в договорі, укладеному між ними з урахуванням вимог, встановлених цими Правилами.
У ст. 204 Цивільного кодексу України зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В даному випадку судом встановлено, що укладений між сторонами Договір про надання послуг автостанцією перевізникові за №03 від 11.02.2022 недійсним судом не визнавався, у встановленому Законом порядку сторонами розірваний не був, а відтак підлягає до виконання сторонами на визначених ним умовах та з урахуванням приписів спеціального законодавства, яке регулює правовідносини між власниками автостанцій та автомобільними перевізниками.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За приписами п. 115 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997, продаж квитків здійснюється власником автостанції, автомобільним перевізником, водієм чи іншим суб'єктом господарювання, уповноваженим на це автомобільним перевізником чи власником автостанції.
За змістом ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
На підставі ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі, якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку, і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури), тощо (п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань).
Як вбачається із матеріалів справи, Regabus s.r.o. звертався до відповідача із претензіями щодо підписання актів виконаних робіт, актів звірки взаєморозрахуніків та щодо погашення останнім заборгованості за Договором за період січень-лютий 2024. Разом з тим, відповідач суму заборгованості за означеними вимогами не погасив.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, в подальшому Regabus s.r.o., як первісний кредитор відступило право вимоги новому кредитору - Фізичній особі-підприємцю Резі Євгену Івановичу (позивачу) за Договором про відступлення права вимоги б/н від 21.03.2024 (далі - Договір про відступлення права вимоги).
Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за право чином (відступлення права вимоги).
Відповідно до положень статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).
Тобто відступлення права вимоги є правочином, на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору. В разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання, а на його місце приходить новий кредитор. При цьому, зміст зобов'язання, тобто сукупність прав та обов'язків його сторін, залишається незмінним.
Пунктом 7.2. Договору визначено, що жодна із сторін цього Договору не має права змінювати умови цього Договору, а також передавати свої обов'язки за цим Договором третій стороні без письмової згоди другої сторони.
Означене, за твердженням відповідача в поданих ним заявах по суті зумовлює необхідність отримання згоди боржника для дійсного відступлення права вимоги і є прямо передбаченою забороною передання прав та обов'язків за договором третім особам без такої згоди.
Суд критично оцінює доводи відповідача в цій частині та вважає за доцільне суд зазначити наступне.
Стаття 11 Цивільного кодексу України визначає, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язк.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Крім того, відповідно до ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.
Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права. Особа може за відплатним або безвідплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.
Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.
Відтак, права - це гарантовані державою можливості особи вільно діяти, користуватися певними благами або вимагати захисту своїх інтересів, спрямовані на задоволення інтересів особи, забезпечують свободу вибору поведінки та можуть бути реалізовані або не реалізовані за волею особи.
Між тим, відповідно до ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.
Відтак, обов'язки - це встановлена договором або законом міра необхідної поведінки, якої особа зобов'язана дотримуватися в інтересах суспільства, держави та інших осіб.
Умовами укладеного між Regabus s.r.o. та ПАТ «Закарпатотранс» Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №03 від 11.02.2022 встановлено, що до прав власника належить: залучати у разі значного короткочасного збільшення пасажиропотоку додаткові до розкладу руху рейси на маршрутах, що обслуговує перевізник, за погодженням з ним, а в разі офіційної письмової відмови перевізника від їх виконання - залучати іншого перевізника, рухомий склад якого відповідає умовам перевезень (п. 2.2.1. Договору №03), а також право самостійно залучати у разі отримання офіційної інформації від перевізника про неможливість виконання рейсу (рейсів) або в разі зриву рейсу (рейсів) з вини перевізника автобуси іншого перевізника, які відповідають умовам перевезень (п. 2.2.2. Договору №03).
До прав перевізника, згідно Договору №03 від 11.02.2022 відноситься зокрема користуватися послугами, які надаються власником згідно з предметом цього Договору (п. 2.4.1. Договору), своєчасно у повному обсязі отримувати грошові кошти, що належать перевізникові згідно з цим Договором (п. 2.4.2. Договору №03), а також здійснювати попередній продаж квитків самостійно чи за допомогою агента, а також через водіїв перевізника після закриття квитково-касової відомості (п. 2.4.3. Договору №03).
Між тим до обов'язків власника Договором віднесено зокрема: надавати послуги, визначені предметом цього Договору (п. 2.1.1. Договору №03), здійснювати інформування водіїв про погодні та дорожні умови на маршрутах прямування до найближчої автостанції (автовокзалу) (п. 2.1.2. Договору №03), надавати послуги, пов'язані з організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів та їх багажу транспортом перевізника (п. 2.1.3. Договору №03), здійснювати продаж квитків на проїзд та перевезення багажу (п. 2.1.4. Договору №03), здійснювати диспетчерське управління та організацію прибуття і відправлення автобусів (п. 2.1.5. Договору №03), перераховувати кошти від продажу квитків на проїзд в автобусі та за перевезення багажу перевізникові згідно з актом про надані послуги, один раз на місяць, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги власника (п. 2.1.6. Договору №03), не стягувати з перевізника додаткові платежі, не передбачені цим Договором (п. 2.1.7. Договору №03), проводити не рідше одного разу на місяць з перевізником звірку взаємних розрахунків (п. 2.1.8. Договору №03).
В свою чергу до переліку обов'язків перевізника згідно Договору №03 належить зокрема: здійснювати відправлення свого транспорту виключно з автовокзалів, автостанцій та диспетчерських пунктів, передбачених розкладом руху за певним маршрутом, затвердженим організатором перевезень (п. 2.3.1. Договору №03), повідомляти письмово чи за допомогою інших засобів зв'язку (факс, електронна пошта) власника про вимушене значне зменшення (понад 7 місць) пасажиромісткості рухомого складу порівняно з визначеним за погодженням сторін в межах умов, визначених організатором перевезень, не пізніше ніж за 24 години до події (п. 2.3.2. Договору №03), проводити не рідше одного разу на місяць з власником звірку взаємних розрахунків (п. 2.3.3. Договору №03), у разі неможливості виконати рейс невідкладно сповістити про це власника письмово чи за допомогою засобів зв'язку не пізніше ніж за 2 години до відправки (п. 2.3.4. Договору №03), забезпечувати в установленому законодавством порядку страхування пасажирів (самостійно чи за участю власника) (п. 2.3.5. Договору №03).
Відтак, оскільки сплата грошових коштів за продані квитки є обов'язком власника (відповідача - ПАТ «Закарпатавтотранс»), а отримання таких грошових коштів є правом перевізника (Regabus s.r.o.), та п. 7.2. Договору визначена пряма заборона на відступлення (передання) третім особам без письмової згоди іншої сторони саме обов'язків, заперечення відповідача в частині не надання ним своєї письмової згоди на передачу прав Regabus s.r.o. на отримання грошових коштів за продані квитки є необґрунтованим.
Відступлення права вимоги (цесія) - це сам факт заміни особи в зобов'язанні, який є правовим результатом відповідного договору. Цесія не є окремим самостійним договором. Норми ЦК України про відступлення права вимоги повинні застосовуватися саме до відповідного договору (купівлі-продажу, дарування, міни тощо), правовим результатом якого є цесія (пункти 73, 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 серпня 2023 у справі №910/19199/21).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у п. 38 постанови від 16.03.2021 р. у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21), ключовими ознаками договору цесії є: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні»;
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина 1 статті 513 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Також згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідач у поданому відзиві вказував на те, що вбачає ознаку недійсності Договору про відступлення права вимоги у тому, що вчинений правочин ФОП Рега Є.І. з юридичною особою, де позивач є співдиректором (представником) і співвласником, суперечить приписам законодавства, зокрема ч. 3 ст. 238 ЦК України, яке подібну практику укладення угод за наявності конфлікту інтересів забороняє.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
У частині 3 ст. 238 ЦК України міститься заборона на вчинення представником правочинів з самим собою («у своїх інтересах») або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, оскільки, у такому разі представник діє в умовах очевидного конфлікту інтересів, який презюмується, тобто не потребує доведення.
Правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 25.09.2019 у справі №727/3501/16-ц, від 19.01.2021 у справі №910/12791/19.
У постанові Верховного Суду від 17.08.2023 року у справі №910/4316/22 зазначено, що правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто, бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є
Верховним Судом у постанові від 01.12.2021 року у справі №908/3467/19 зазначено, що випадок, передбачений ч. 3 ст. 238 ЦК України, є імперативно забороненою дією, а не виходом представника за межі наданих йому повноважень. Відповідно до частин 1 та 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє (постанова Верховного Суду від 17.03.2021 у справі №360/1742/18).
Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють, незалежно від того, вчиняється такий правочин з перевищенням наданих представнику повноважень, чи без такого перевищення. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Велика Палата ВС (постанова від 07.11.2022 у справі №910/16579/20) наголосила, що порушення загальних засад цивільного законодавства може бути самостійною підставою для визнання правочину недійсним, якщо правочин є результатом недобросовісної поведінки сторін, зловживання правом або вчинений з метою заподіяння шкоди іншій особі.
Такий правочин кваліфікується як фраудаторний - укладений для обходу закону або з метою ухилення від виконання зобов'язань.
Велика палата Верховного Суду у справі №910/16579/20 також наголосила, що недійсність таких правочинів має наслідком повернення сторін у первісний стан (реституція), навіть якщо формально вимоги ст. 203 ЦК України дотримано.
Як вбачається з Договору про відступлення права вимоги б/н від 21.03.2024, в інтересах первісного кредитора Regabus s.r.o. при укладені такого, діяв директор - Michal Rega, в той же час новим кредитором є Фізична особа-підприємець Рега Євген Іванович, який є водночас співзасновником Regabus s.r.o.
Відтак, з врахуванням викладеного, оскільки інтереси Regabus s.r.o. при укладені Договору про відступлення права вимоги б/н від 21.03.2024, представляв директор - Michal Rega, який як вбачається за тим самим договором не є представником Фізичної особи-підприємця Рега Євгена Івановича, а також Рега Євген Іванович не виступає представником Regabus s.r.o. як його співзасновник, а виступає представником у власних інтересах як фізична особа-підприємець, суд вважає доводи відповідача про наявність конфлікту інтересів не обґрунтованими.
Між тим, Верховний суд неодноразово наголошував (зокрема у поставові Великої палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі №369/13444/20) на тому, що при вирішенні питань щодо відступлення права вимоги, мають значення для вирішення справи дослідження судом обставин, які б підтверджували перехід права вимоги від первісного стягувача до заявника.
Суд має з'ясувати, чи загалом належало первісному кредиторові право вимоги до боржника станом на момент його відступлення, перевірити чинність вимоги на час звернення до суду з відповідною заявою, а також дослідити, чи закон не встановлює заборони на відступлення права вимоги у конкретних правовідносинах.
Крім того, відповідач також вказує на відсутність у нього заборгованості перед первісним кредитором, а відтак і перед позивачем як новим кредитором оскільки за результатами взаємних розрахунків у січні-лютому 2024 року ним було здійснено зарахування зустрічних однорідних грошових вимог, про що первісного кредитора було належним чином повідомлено.
Статтями 202, 203 Господарського кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Отже, заява про зарахування зустрічних вимог є одностороннім правочином.
Відповідно до положень ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Відповідно до положень ст. 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов'язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №914/3217/16 зазначено, що вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо).
Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб'єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку має на меті оптимізувати діяльність двох взаємозобов'язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, що становлять предмети взаємних зобов'язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов'язані з виконанням.
За змістом ч. 3 ст. 603 ЦК України якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.
В постанові від 22.01.2021 у справі №910/11116/19 Об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, що заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог.
Суд звертає увагу, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тож учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
Договір, який укладений з метою уникнути виконання наявного зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 26.05.2022 у справі №908/1730/18 (908/3089/20).
Водночас, однією із важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань. Наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи невідповідність будь-якій із наведених умов виключає можливість зарахування у добровільному порядку.
Для задоволення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог слід встановити наявність таких умов: зустрічність вимог, однорідність цих вимог, строк виконання яких настав та прозорість вимог, тобто відсутність спору між сторонами щодо характеру зобов'язання, його змісту та умов виконання, оскільки лише за наявності всіх умов у сукупності можливо здійснити таке зарахування.
Подібну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №910/10471/19, від 24.01.2018 у справі №908/3039/16, від 05.04.2018 у справі №910/13205/17 та від 13.11.2018 у справі №914/163/14
Відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №914/2326/18, аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги.
Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов'язку заявника перед адресатом, так і обов'язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.
Верховний Суд у постанові від 09.02.2021 по справі №917/258/20 зауважив на необхідності врахування правового висновку щодо застосування положень статей 215, 601 Цивільного кодексу України, суть якого полягає у тому, що однією з важливих умов, за наявності якої можливе припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних вимог, є безспірність (прозорість) вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо характеру, змісту, умов виконання та розміру зобов'язань.
Як вже зазначалось вище, зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін (ст. 601 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що як такої заяви окремим документом не оформлено, але про зустрічне зарахування зазначено у виставлених відповідачем рахунках на оплату №1 від 01 березня 2024 вказана сума 30,953,33 та №149 від 01 лютого 2024 вказана сума 45 447,33 грн, та про таке зарахування йдеться у листуванні між Regabus s. r. o., та Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс», проте із наданих документів суд не може встановити який розмір заборгованості існував у Regabus s. r. o. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс», а тому суд доходить висновку, що між сторонами існує неузгодженість щодо наявності зустрічного зобов'язання, що вказує на відсутність безспірності заявлених однорідних вимог, строку настання всіх вимог які підлягають зарахуванню та розмір вимог, а у даному випадку судом вбачається, що це грошові вимоги, як наслідок, свідчить про відсутність всіх необхідних умов, передбачених ст. 202, 203 ГК України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), ст. 601 ЦК України для здійснення такого зарахування.
Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні - є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. У такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.
Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):
- бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);
- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог.;
- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Суд погоджується із думкою відповідача що сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною.
Умова щодо безспірності вимог, які зараховуються, а саме: відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов'язань, не передбачена статтею 203 ГК України, статтею 601 ЦК України, але випливає із тлумачення змісту визначених законом вимог і застосовується судами відповідно до усталеної правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 910/21652/17, від 11.09.2018 у справі № 910/21648/17, від 11.10.2018 у справі № 910/23246/17, від 15.08.2019 у справі № 910/21683/17, від 11.09.2019 у справі № 910/21566/17, від 25.09.2019 у справі № 910/21645/17, від 01.10.2019 у справі № 910/12968/17, від 05.11.2019 у справі № 914/2326/18 та на думку суду безспірність відповідно вказаної судової практики фактично означає дійсне (таке що встановлене) існування між сторонами вимог між собою які зараховується строк виконання яких настав.
Отже, вирішуючи питання щодо зарахування зустрічних вимог необхідно встановити яка заборгованість існувала (оскільки вимоги є грошовими) у кожної сторони, чи була заборгованість саме такого розміру вимоги.
У даному випадку, на думку суду, грошові вимоги та їх розмір до Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс» визнані самим товариством, проте як зазначалось вище із наданих документів суд не може встановити який розмір заборгованості існував у Regabus s. r. o. перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс» та коли момент виконання таких вимог настав.
Щодо договору відступлення права вимоги.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.
Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №317/3272/16-ц, від 07.10.2020 у справі №755/17944/18, від 24.02.2021 у справі №757/33392/16, від 14.12.2022 у справі №372/437/20.
Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Отже, за усталеною судовою практикою Верховного Суду, особа (не сторона правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, може оскаржити такий (фраудаторний) правочин, якщо доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.
Правові підстави для визнання правочинів недійсними, як фраудаторних, можуть бути різними. У постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (стаття 234 ЦК України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); правочину, який порушує публічний порядок (частини 1, 2 статті 228 ЦК України).
Водночас критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.
Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Водночас слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.
В свою чергу, пункт 5 частини 3 статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову. Тобто, саме на позивача покладено обов'язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини.
Оскаржуючи правочин з підстав його фраудаторності, позивач повинен навести вагомі докази того, що майно було відчужене, наприклад, за явно заниженою ціною, або взагалі безвідплатно, тобто що відчужувач не набув у зв'язку з таким продажем майнових благ.
Статтею 518 ЦК України унормовано, що боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.
Між тим, суд зауважує те, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги б/н від 21.03.2024, також предметом даного спору не є визнання вказаного договору недійсним.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до Актів звірки взаємних розрахунків за період січень-лютий 2024 року, підписаних та не оспорюваних відповідачем, заборгованість останнього за означені періоди становить 72 408,50 грн за січень та 56 916 грн за лютий.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків. В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема підписання боржником акта звірки розрахунків або іншого документа, в якому визначена його заборгованість.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, також можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 09 листопада 2018 року в справі №911/3685/17 та від 11.01.2022 у справі №924/1263/19.
Суд розцінює підписання відповідачем Актів звірки взаєморозрахунків за січень 2024 та лютий 2024, як визнання ним суми основного боргу.
Відтак, зі врахуванням наведеного вище, а також того, що заборгованість за означений період відступлена первісним кредитором Regabus s.r.o., новому кредитору - Фізичній особі-підприємцю Рега Євгену Івановичу (позивачу), суд доходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 128 324,50 грн заборгованості за продані квитки повністю.
Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18, від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 та у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою. Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №366/203/21, від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 та від 02.07.2025 у справі №903/602/24.
При цьому, суд зазначає, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а внесена з 16 по 31 число не індексується і розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число відповідного місяця, інфляційна зміна розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 число місяця - інфляційна зміна розраховується з урахуванням цього місяця (Лист Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.).
Пунктом (b.) Договору про відступлення права вимоги встановлено, що новий кредитор повністю одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань забезпечувального характеру, такі як пеня, штрафи, проценти за користування, інфляційні, тощо, які випливають і пов'язані з правом вимоги, яке відступається новому кредиторові.
Перевіривши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат за періоди, по яким заявлено інфляційне нарахуванням з урахуванням зазначеної вище практики Верховного Суду про нарахування інфляційних втрат, судом здійсненні наступні розрахунки.
Розрахунок здійснюється за формулою:
ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )
ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,
ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.
Період 1
IIc (100,50 : 100) (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) (100,70 : 100) (101,30 : 100) (100,80 : 100) = 1.18389486
Інфляційне збільшення:
71 408,50 x 1.18389486 - 71 408,50 = 13 131,66 грн.
Період 2
IIc (100,20 : 100) (100,60 : 100) (102,20 : 100) (100,00 : 100) (100,60 : 100) (101,50 : 100) (101,80 : 100) (101,90 : 100) (101,40 : 100) (101,20 : 100) (100,80 : 100) (101,50 : 100) (100,70 : 100) (101,30 : 100) (100,80 : 100) = 1.17800483
Інфляційне збільшення:
56 916,00 x 1.17800483 - 56 916,00 = 10 131,32 грн.
Відтак, підлягає до задоволення стягнення з відповідача на користь позивача сума інфляційних втрат в розмірі 23 262,98 грн.
Між тим, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Провівши розрахунок заявлених до стягнення трьох процентів річних за періоди, по яким заявлено таке стягнення, судом встановлено, що розмір таких є більшим та становить 5139,64 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 5137,94 грн.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення частково.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом встановлено, що спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем Договору про надання послуг автостанцією перевізникові.
Таким чином, судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Закарпатавтотранс», вул. Капушанська, будинок 102, м. Ужгород, Закарпатська область, 88018 (код ЄДРПОУ: 03113934) на користь Фізичної особи-підприємця Реги Євгена Івановича, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму 156 725,42 грн (Сто п'ятдесят шість тисяч сімсот двадцять п'ять гривень 42 коп), з яких сума 128 324,50 (Сто двадцять вісім тисяч триста двадцять чотири гривні 50 коп) заборгованості за продані квитки, 23 262,98 грн (Двадцять три тисячі двісті шістдесят дві гривні 98 копі) інфляційних втрат та 5137,94 грн (П'ять тисяч сто тридцять сім гривень 94 коп) сума трьох процентів річних, а також суму 3028 грн (Три тисячі двадцять вісім гривень) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
5. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - ://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2026
Суддя А.А. Худенко