вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"03" лютого 2026 р. Справа№ 910/12276/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гаврилюка О.М.
суддів: Ткаченка Б.О.
Суліма В.В.
за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Цвик А.М.;
від відповідача: Данилов К.О.;
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025, постановлену за результатом розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»
про забезпечення позову
у справі № 910/12276/25 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ»
до Антимонопольного комітету України
про визнання недійсним та скасування рішення
За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд
Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття
27.10.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» подало до господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій просить винести ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення нарахування пені та зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України № 370-р від 31.07.2025 у справі №126-26.13/102-24 з дати надходження позовної заяви до Господарського суду міста Києва до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» про забезпечення позову відмовлено повністю.
Ухвала мотивована тим, що право суду зупинити дію оскаржуваного рішення Комітету за заявою, поданою суду відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не може розглядатися як підстава для забезпечення позову в порядку приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України. Зупинення дії рішення №370-р призводить до продовження позивачем діяльності на противагу рішенню Комітету, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій), тобто заявник продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь-яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені Господарським процесуальним кодексом України. Оскільки прийняте Комітетом рішення № 370-р спрямоване на захист суспільних інтересів та відвернення негативних наслідків для суб'єктів господарювання, то застосуванням відповідних заходів забезпечення позову, про які просить позивач, призведе до порушення прав не тільки відповідача, а й інших осіб.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «БаДМ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 до провадження. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 - скасувати. Зупинити виконання рішення Антимонопольного комітету України №370-р від 31 липня 2025 року та заборонити АМКУ вчиняти будь-які дії щодо нарахування пені та примусового стягнення штрафу та пені за рішенням Антимонопольного комітету України від 31 липня 2025 року №370-р.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Скаржник зазначає про те, що навіть у разі скасування Рішення № 370-р позивач не зможе відновити діяльність у попередньому обсязі через втрату обігових коштів, розірвані контракти та деградацію інфраструктури. Це прямо унеможливить ефективний захист прав позивача (стаття 136 ГПК України) та порушить публічний інтерес у забезпеченні ліків у воєнний час.
Скаржник зазначає про те, що ч. 5 ст. 60 Закону не виключає, а доповнює механізм забезпечення позову за ГПК України, вона прямо передбачає: «незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України». Це самостійна підстава для зупинення, яка не обмежує застосування статей 136- 137 ГПК. Суд ігнорує, що позивач подав заяву саме за частиною 5 статті 60 Закону, а не лише за ГПК. Відмова в забезпеченні позову під виглядом «спеціальної норми» є неправомірною.
На думку скаржника, Рішення № 370-р від 31.07.2025 не є остаточним: відкрито провадження у справі № 910/12276/25 ухвалою від 06.10.2025, триває судовий розгляд справи, жодне судове рішення не підтвердило факт порушення. Суд першої інстанції вже кваліфікував дії позивача як «вчинення антиконкурентних узгоджених дій», посилаючись на рішення АМКУ. Це пряме порушення презумпції невинуватості (частина 1 статті 62 Конституції України): особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Судом не досліджено чи є штраф каральним (так - розмір 2,374 млрд грн), чи є докази шкоди (відсутні - АМКУ не надав жодного прикладу завищення цін для споживачів) та підмінив презумпцію невинуватості презумпцією правоти АМКУ.
Скаржник вважає, що штраф не може бути «компенсацією» без доведення шкоди та вини. АМКУ не довів факту шкоди: немає прикладів аптек, які зменшили закупівлі; немає прикладів споживачів, які переплатили; немає економічного аналізу впливу на кінцеві ціни. Компенсація можлива лише за наявності вини та шкоди (статті 1166, 22 ЦК України). До остаточного рішення суду немає ні вини, ні шкоди. Штраф АМКУ не є компенсацією, доки не встановлено факт порушення та шкоди судом; посилання на «компенсаційну функцію» до рішення по суті - незаконне.
Також на думку скаржника необґрунтованим є твердження суду першої інстанції, яке передчасно визнає вину позивача та ігнорує регульований характер ринку лікарських засобів.
Скаржник вказує на те, що його офіційно визнано критичною інфраструктурою (накази МОЗ № 724, № 664, № 88), а блокування його рахунків це блокування постачання ліків, що є загрозою національній безпеці.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, відповідач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що доводи позивача про те, що розмір штрафу є критично значущим, оскільки ці кошти становлять основу фінансового забезпечення виконання договірних та законодавчих зобов'язань товариства не відповідає фактичним обставинам прийнятого Комітетом Рішення № 370-р, оскільки штраф за вчинене позивачем порушення становить 3,5% доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається, відповідно до ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції». При цьому, такий розмір штрафу, накладеного на позивача, служить цілям отримання грошової компенсації за заподіяну шкоду поряд з функцією покарання суб'єкта господарювання, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідач звертає увагу, що фінансові показники діяльності позивача не свідчать, що виконання рішення не може призвести до неплатоспроможності товариства, а будь яких доказів на підтвердження цих аргументів позивачем, всупереч обов'язку доказування - не надано.
Відповідач зазначає, що виконання Рішення безумовно спрямовано на захист суспільних інтересів, незважаючи на те, що позивач доводить зворотне, хоча і прямо визнає, що його діяльність має значення для національної безпеки, але ігнорує необхідність формування ціни на ринку оптової реалізації лікарських засобів на конкурентних умовах.
Відповідач вказує на те, що саме недоступність лікарських засобів за ціновим критерієм була підставою для розгляду та прийняття рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12.02.2025 «Про додаткові заходи щодо забезпечення доступності лікарських засобів для українців», а Комітет в межах покладених на нього Законом України «Про захист економічної конкуренції» повноважень встановив антиконкурентний характер цінової поведінки двох найбільших в Україні дистриб'юторів лікарських засобів.
Відповідач зазначає, що положення про доведення порушення в судовому порядку стосується саме злочинів (кримінальних правопорушень), яким не є порушення антимонопольного законодавства, а господарські суди під час розгляду справи про оскарження рішення органу Комітету не можуть застосувати положення кримінального законодавства, а також його презумпції та стандарти.
Відповідач, підсумовуючи, зазначає про те, що зупинення дії Рішення призводить до продовження позивачем діяльності на противагу рішенню, згідно із яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій), тобто Товариство продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені ГПК України.
Узагальнені доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу
Позивач у відповіді на відзив, поданій до суду, вказав на те, що доводи АМКУ про те, що штраф у розмірі 3,5 % річного доходу нібито є пропорційним, має компенсаційний характер і відповідає практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), є юридично помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи. Стаття 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлює лише максимальну межу штрафу - до 10% доходу за попередній рік, але прямо вимагає індивідуалізації його розміру з урахуванням тяжкості порушення, його тривалості, фінансового стану порушника та наявності обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин. Водночас усі висновки АМКУ про наявність порушення ґрунтуються виключно на аналізі лише п'яти лікарських засобів, які не є предметом щоденних замовлень більшості клієнтів ТОВ «БаДМ», разом становлять менше 1% річного товарообороту товариства, мають великий перелік аналогів, не становлять критичності для ринку загалом і при цьому не відповідають жодному з критеріїв відбору, самостійно встановлених АМКУ у пунктах 103-104 Рішення № 370-р від 31.07.2025. За таких обставин накладення штрафу в розмірі понад 2,3 мільярда гривень за дії, які стосувалися товарів із часткою менше 1 % обороту і щодо яких не доведено спричинення скільки-небудь значної шкоди конкуренції чи споживачам, грубо порушує принцип пропорційності, закріплений як національним законодавством, так і практикою ЄСПЛ. Твердження АМКУ про «компенсаційний» характер санкції також не має підґрунтя, оскільки в Рішенні №370-р від 31.07.2025 відсутні будь-які докази реально заподіяних збитків. Отже, накладений штраф є необґрунтованим не лише за правовою кваліфікацією порушення, але й явно непропорційним за розміром.
На думку позивача, Рішення АМКУ № 370-р від 31.07.2025 не є остаточним і не може слугувати підставою для будь-яких висновків щодо вини ТОВ «БаДМ». Позивач категорично заперечує доводи АМКУ щодо необґрунтованості посилань на оскарження рішення АМКУ № 370-р від 31.07.2025, застосування презумпції невинуватості, класифікації антимонопольних санкцій як некримінальних та обґрунтованість відмови у зупиненні дії рішення. АМКУ помилково обмежує дію презумпції невинуватості (ст. 62 Конституції України) лише кримінальними злочинами, ігноруючи її універсальний, багатоаспектний характер, який поширюється на всі стадії провадження, включаючи адміністративні санкції карального характеру. Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що презумпція невинуватості діє не лише в кримінальному процесі, але й як універсальна гарантія непричетності особи до правопорушення до доведення вини в законному порядку, зазначена правова позиція викладена зокрема у рішенні КСУ № 3-р(II)/2022 від 08.06.2022. Таким чином, до моменту набрання законної сили судовим рішенням, що встановлює вину, особа має вважатися невинуватою, а будь-яке публічне твердження про її вину (в тому числі в мотивувальній частині рішень інших органів) порушує статтю 6 § 2 ЄКПЛ. Оскільки рішення Антимонопольного комітету України наразі оскаржується в судовому порядку, будь-які висновки про вину компанії на цьому етапі є явно передчасними.
Позивач звертає увагу на те, що доводи відповідача щодо фінансових показників діяльності Товариства є необґрунтованими, маніпулятивними та не стосуються суті оскаржуваних правовідносин. Зокрема, надання відповідачем таблиці з дохідними показниками ТОВ «БаДМ» за 2019- 2025 роки не дає жодних підстав для висновків про доцільність, пропорційність чи обґрунтованість стягнення штрафу у розмірі понад 2,3 млрд грн до винесення рішення судом по суті справи №910//12276/25. Фінансові показники, наведені відповідачем, відображають лише загальний обсяг виручки та чистий прибуток, але не враховують специфіку діяльності Товариства у сфері оптової реалізації лікарських засобів, яка є стратегічно важливою для національної безпеки та здоров'я населення. Ці дані не є доказами відсутності ризику неплатоспроможності, оскільки не включають аналіз боргового навантаження, операційних витрат, резервів, інвестицій у логістику чи інших факторів, що впливають на платоспроможність. Крім того, стаття 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» прямо вимагає визначати розмір штрафу виключно з урахуванням тяжкості порушення (ступеня реального негативного впливу на конкуренцію), його тривалості, фінансового стану порушника та наявності обтяжуючих чи пом'якшуючих обставин. Метою такого штрафу є превенція та припинення порушення, а не механічне вилучення певного відсотка від виручки чи примусовий перерозподіл доходу суб'єкта господарювання на користь держави.
На думку позивача, примусове стягнення штрафу у розмірі 2 374 168 475 грн до завершення розгляду справи по суті створить реальну та непоправну шкоду: заблокування рахунків об'єкта критичної інфраструктури (накази МОЗ № 724, № 664, № 88), зупинку логістики та дефіцит життєво важливих лікарських засобів по всій країні в умовах воєнного стану. Жодного доказу того, що негайне стягнення відновить конкуренцію чи знизить ціни, АМКУ не надав. Натомість зупинення дії рішення № 370-р на період судового розгляду: не є тотожним задоволенню позову; є єдиним пропорційним заходом, який унеможливлює непоправну шкоду; повністю відповідає практиці Верховного Суду та ЄСПЛ щодо балансу інтересів та захисту критичної інфраструктури.
Узагальнені доводи додаткових пояснень у справі
Позивач у додаткових поясненнях у справі, поданих до суду, вказав на те, що він, усвідомлюючи важливість своєї діяльності, вживає всіх необхідних заходів для оперативного відновлення логістичних процесів та мобілізує наявні ресурси з метою запобігання дефіциту лікарських засобів і забезпечення своєчасної доставки медикаментів до аптек, лікарень, військових шпиталів, онкологічних центрів, станцій переливання крові та інших медичних закладів у всіх регіонах України. Попри значні втрати складських потужностей, товариство в повному обсязі та своєчасно виконало зобов'язання щодо виплати заробітної плати всім працівникам, зберегло приблизно 3 000 робочих місць і продовжує стабільно сплачувати податки в бюджети всіх рівнів, входить до переліку найбільших платників податків України. З цією ж метою компанія реалізує стратегію розвитку інфраструктури, зокрема веде будівництво нових логістичних центрів у Полтаві, Вінниці, Одесі, Івано-Франківську та Київській області. На будівництво цих логістичних центрів ТОВ «БаДМ» вже спрямувало майже 845 мільйонів гривень, при цьому на найближчий період передбачено фінансування ще понад 239 мільйонів гривень для безперервного продовження робіт. Таким чином, ТОВ «БаДМ» зберігає статус діючого системоутворюючого підприємства, повністю виконує свої функції у системі лікарського забезпечення країни, зберігає трудовий колектив, стабільно сплачує податки та продовжує планові інвестиції в розвиток інфраструктури. Будь-яке блокування рахунків призведе до повної втрати платоспроможності, паралічу господарської діяльності та неможливості виконання зобов'язань перед постачальниками (у тому числі імпортними), працівниками щодо виплати заробітної плати, а також сплати податків та забезпечення логістичних процесів, включаючи фінансування безперервного будівництва нових логістичних центрів, як ключової ланки фармацевтичної інфраструктури. Це поставить під реальну загрозу життя і здоров'я десятків тисяч громадян України.
Відповідач у додаткових поясненнях, поданих до суду, зазначив, що Товариство вказує про те, що має намір надати нові докази, які не надавались до суду першої інстанції і яких не існувало на момент винесення оскаржуваної ухвали, оскільки такі документи тільки формуються, однак, зважаючи на положення статті 269 ГПК України, а також усталені висновки Верховного Суду, залучення до матеріалів справи № 910/12276/25 будь-яких нових доказів, яких не існувало на момент винесення ухвали господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 є неможливим.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/12276/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25. Призначено справу № 910/12276/25 до розгляду у судовому засіданні 09.12.2025.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 23.12.2025.
У зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, розгляд справи призначений на 23.12.2025 не відбувся.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.12.2025 Призначити розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 на 13.01.2026.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2026, у зв'язку із перебуванням судді Майданевича А.Г., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного розподілу справи між суддями від 13.01.2026, для розгляду справи № 910/12276/25 визначено колегію суддів у складі: Гаврилюк О.М. - головуючий суддя, судді: Ткаченко Б.О., Сулім В.В.
На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 22.01.2026, а у судовому засіданні 22.01.2026 оголошено перерву у розгляді справи № 910/12276/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 до 03.02.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» про відвід колегії суддів від розгляду справи № 910/12276/25.
Враховуючи воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, тимчасові непрацездатності суддів, зміну складу колегії суддів, з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/12276/25 розглядалась протягом розумного строку.
Явка представників сторін та позиції учасників справи
Представник позивача у судовому засіданні 03.02.2026 підтримав доводи апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.
Представник відповідача у судовому засіданні 03.02.2026 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням клопотання про виправлення описки в прохальній частині позовної заяви) в якому просить визнати недійсним та скасувати рішення Антимонопольного комітету України (відповідача) № 370-р від 31.07.2025 (далі також - рішення № 370-р), в частині, що стосується Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (позивача).
В подальшому позивачем подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, в якій просить винести ухвалу про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення нарахування пені та зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України № 370-р від 31.07.2025 у справі №126-26.13/102-24 з дати надходження позовної заяви до Господарського суду міста Києва до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Позивач обґрунтовує заяву тим, що він є критично важливою для функціонування системи охорони здоров'я України в умовах воєнного стану, дистриб'ютором лікарських засобів в Україні та забезпечує безперебійне постачання аптекам, лікарням, поліклінікам, військовим шпиталям, онкологічним центрам, станціям переливання крові та іншим закладам у всіх регіонах країни, включаючи зони бойових дій.
Заявник вказує, що розмір самого штрафу становить 2 374 168 475 гривень, а сума пені за кожний день становить 35 612 527,13 грн, при цьому рішенням Антимонопольного комітету України від 23.10.2025 №697-р, визнано рішення Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р таким, дія якого не зупиняється у зв'язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним, переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду.
На думку заявника, добровільне або примусове виконання рішення № 370-р в період його оскарження позивачем може істотно ускладнити виконання рішення суду, якщо таке буде прийнято на його користь, що також обґрунтовується тим, що виведення мільярдів гривень на 120+ днів - смерть для дистриб'ютора в умовах війни, оскільки ланцюги постачання розірвуться, імпорт зупиниться, аптеки та лікарні залишаться без ліків, а дефіцит фінансування - це дефіцит медикаментів, оскільки кошти будуть вилучені з обігу на місяці, а то й роки - в критичний момент, коли кожна гривня йде на імпорт ліків для фронту та тилу, а це прямо загрожує життю пацієнтів, адже без обігових коштів неможливо закупити інсулін, онкопрепарати, антибіотики.
Отже, за твердженнями заявника, накладення штрафу в розмірі 2 374 168 475 грн на підставі припущень Комітету про «негативний вплив на ціни» є необґрунтованим, особливо з огляду на регульований характер ринку та відсутність доказів порушення законодавства про ціноутворення, а примусове виконання такого рішення створює загрозу стабільності постачання ліків у період воєнного стану, не маючи жодного об'єктивного зв'язку з захистом конкуренції чи інтересів споживачів.
Заявник стверджує, що Комітет регулярно надає розстрочку сплати штрафів для численних компаній, посилаючись на «об'єктивні обставини» (наприклад, фінансові труднощі чи вплив війни), а для ключових гравців фармацевтичного ринку, таких як ТОВ «БаДМ» застосовується непропорційно жорстка тактика, оскільки для позивача - компанії, яка забезпечує великий обсяг оптової реалізації ліків в Україні та визнана частиною критичної інфраструктури - Комітет обрав кардинально інший курс.
Водночас, Антимонопольним комітетом України подано до господарського суду заперечення на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» про забезпечення позову, яке обґрунтоване тим, що подана позивачем заява спрямована на непропорційне порушення інтересів держави в особі Комітету та учасників ринку оптової реалізації лікарських засобів, які не є учасниками справи № 910/12276/25, що підтверджують підстави прийняття Комітетом від 23.10.2025 № 697-р, яке спрямовано на захист суспільних інтересів та відвернення негативних наслідків для суб'єктів господарювання.
Також відповідач вказує на те, що порушення позивача та Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД», встановлене пунктом 1 резолютивної частини рішення № 370-р, підлягає припиненню в інтересах суспільства, оскільки сприятиме відновленню цінової конкуренції на ринку оптової реалізації лікарських засобів та формуванню цін лікарських засобів на конкурентних засадах, а зупинення виконання призведе до негативних наслідків для осіб, які не є учасникам справи, але в інтересах яких фактично було прийнято відповідне рішення Комітету.
На думку відповідача, позивач необґрунтовано стверджує, що виконання пункту 2 резолютивної частини рішення № 370-р має негативний вплив на діяльність позивача, оскільки штраф, передбачений статтею 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, служить також цілям отримання грошової компенсації за заподіяну порушенням шкоду поряд з функцією покарання суб'єкта господарювання, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, таким чином, зупинення дії рішення № 370-р призводить до продовження позивачем діяльності на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій), тобто заявник продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь-яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені Господарського процесуального кодексу України.
Відповідач звернув увагу, обраний позивачем спосіб забезпечення позову у справі № 910/12276/25 суперечить вимогам Господарського процесуального кодексу України, а отже відповідна заява не підлягає задоволенню з огляду на висновки Верховного Суду.
При цьому, відповідач зазначив, про те, що позивач із заявою про відстрочення виконання рішення № 370-р не звертався до органів Комітету, а порушення не визнав та не визнає, про що вказує і в заяві про забезпечення, таким чином, позивач безпідставно порівнює свою процесуальну поведінку, з поведінкою інших суб'єктів господарювання, а тому такі доводи не підлягають врахуванню під час розгляду заяви про забезпечення позову у справі № 910/12276/25.
Дослідивши матеріали оскарження, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними у оскаржуваній ухвалі, з огляду на наступне.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача. Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Отже, з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Подібні за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19 тощо.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначені у статті 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно із ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду при задоволенні позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на заявника.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести адекватність засобу забезпечення позову. При цьому, тягар доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. 74 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (аналогічну правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Оскільки, предметом спору у даній справі є немайнові вимоги, у межах розгляду зазначеної заяви, необхідно досліджувати чи не призведе невжиття заявлених позивачем заходів до істотного ускладнення чи унеможливить ефективний захист або поновлення порушених прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, та чи зможе позивач захистити свої права в межах цього одного судового провадження без нових звернень до суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.
При цьому забезпечення позову має бути спрямоване проти несумлінних дій відповідача.
Так, як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, Рішенням № 370-р, визнано, що позивач та Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» вчинили порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 1 статті 50 та частиною третьою статті 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які полягають в одночасному або з інтервалом у декілька днів установленні протягом березня 2020 - грудня 2023 року однакових та/або подібних цін реалізації лікарських засобів, зокрема Спазмалгону, Евказоліну аква та інших, з урахуванням відсутності чітких та прозорих механізмів ціноутворення, при тому, що аналіз ситуації на ринку оптової реалізації лікарських засобів спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій, які призвели до обмеження конкуренції на ринку оптової реалізації лікарських засобів.
Також вказаним рішенням Комітету накладено на заявника штраф у розмірі 2 374 168 475 грн та зобов'язано позивача та Спільне українсько-естонське підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД» протягом одного року з дати отримання цього рішення один раз на шість місяців, не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним, надавати на адресу Антимонопольного комітету України інформацію про ціни реалізації лікарських засобів Спазмалгон (таблетки № 20 виробництва компанії «Teva»), Евказолін аква (спрей назальний 1 мг/г по 10 г виробництва Акціонерного товариства «Фармак»), Біфрен® (капсули по 250 мг № 20 (10x2) виробництва компанії «Асіпо»), Нейроксон® (таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 500 мг №20 виробництва корпорації «Артеріум»), Мовіназа® - 20 мг (таблетки, вкриті оболонкою, кишковорозчинні, по 20 мг № 30 (10х3) виробництва Movi Health) у розрізі кожної дати здійснення операції зі збуту відповідного лікарського засобу, суб?єкта господарювання та обсягу придбаного ним товару за відповідною ціною. Інформацію надавати у форматі «.xls» (Microsoft Office Excel 2003) на електронному носієві (з накладенням електронного цифрового підпису) за формою, наведеною в додатку 12 до цього рішення.
Водночас, не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в якому просить визнати недійсним та скасувати рішення Антимонопольного комітету України № 370-р від 31.07.2025, в частині, що стосується позивача (у справі № 910/12276/25).
Згідно з ч. 1 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», заявник, відповідач, третя особа мають право повністю або частково оскаржити рішення, розпорядження органу Антимонопольного комітету України, передбачені статтями 36 і 48 цього Закону, до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення, розпорядження. Зазначений строк не підлягає поновленню.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», прийняття господарським судом до розгляду заяви про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України не зупиняє його виконання, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Частиною 4 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що порушення господарським судом провадження у справі про визнання недійсним рішення органу Антимонопольного комітету України, прийнятого згідно з частиною першою статті 48 цього Закону, частиною першою статті 30 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», а також перегляд за заявою сторони відповідного рішення (постанови) господарського суду зупиняє виконання зазначеного рішення органу Антимонопольного комітету України на час розгляду цієї справи чи перегляду відповідного рішення (постанови) господарського суду, якщо органом Антимонопольного комітету України відповідно до частини третьої статті 48 цього Закону чи господарським судом не визначено інше.
Рішенням Антимонопольного комітету України від 23.10.2025 № 697-р, визнано рішення Антимонопольного комітету України від 31.07.2025 №370-р таким, дія якого не зупиняється у зв'язку з порушенням господарським судом провадження у справі про визнання його недійсним, переглядом відповідного рішення (постанови) господарського суду.
Вказане рішення мотивоване тим, що основним завданням Комітету відповідно до пункту 1 статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції, а Абзацом четвертим статті 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» встановлено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.
Відповідно до п. 23 рішення Комітету від 23.10.2025 № 697-р, дії Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (позивача у справі № 910/12276/25) та Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД», які полягали у встановленні протягом березня 2020 - грудня 2023 року однакових та/або подібних цін реалізації лікарських засобів, зокрема Спазмалгону, Евказоліну аква та інших, з урахуванням відсутності чітких та прозорих механізмів ціноутворення, при тому, що аналіз ситуації на ринку оптової реалізації лікарських засобів спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій відповідачами, безпосередньо й негативно впливають на формування ціни лікарського засобу для кінцевих споживачів (закладів охорони здоров'я, населення), захист прав яких забезпечує Комітет відповідно до статей 3 та 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України».
Питання ціноутворення лікарських засобів становить питання інтересів національної безпеки, оскільки Указом Президента України від 05 лютого 2025 року № 69/2025 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 лютого 2025 року «Про подальшу реалізацію програм підтримки українців на основі гарантування економічної стійкості держави та посилення заходів очищення фінансової системи України» та Указом Президента України від 12 лютого 2025 року № 82/2025 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 12 лютого 2025 року «Про додаткові заходи щодо забезпечення доступності лікарських засобів для українців».
Тобто колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок господарського суду першої інстанції про те, що порушення Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» (позивача у справі № 910/12276/25) та Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма-Фарм, ЛТД», встановлене пунктом 1 резолютивної частини рішення №370-р, підлягає припиненню в інтересах суспільства, оскільки сприятиме відновленню цінової конкуренції на ринку оптової реалізації лікарських засобів та формуванню цін лікарських засобів на конкурентних засадах, а зупинення виконання призведе до негативних наслідків для осіб, які не є учасникам справи, але в інтересах яких фактично було прийнято відповідне рішення Комітету.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що заявником не надано доказів того, що виконання пункту 2 резолютивної частини № 370-р має негативний вплив на його діяльність.
У рішенні ЄСПЛ «Neste St. Petersburg & Others v. Russia» зазначається, що «... Щодо третього критерію, то Європейський суд зазначає, що п. 1 ст. 6 Закону про конкуренцію, на підставі якого було пред'явлено претензії компаніям заявникам, сам по собі не передбачає жодних спеціальних санкцій. Проте порушники повинні підкорятися приписам, які видаються ТУ МАП відповідно до ст. 12 Закону про конкуренцію. Такі розпорядження варіюються від простого попередження припинити монополістичну діяльність до примусового поділу компанії. На думку Європейського суду, ці повноваження ТУ МАП належать до регулюючої сфери. Сюди ж відноситься і конфіскація незаконно отриманих доходів, яку піддали компанії-заявники. Європейський суд вважає, що відповідна ухвала служить цілям отримання грошової компенсації за заподіяну шкоду, ніж є покаранням, що запобігає повторному вчиненню порушення... «.
Отже, штраф, передбачений статтею 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції» за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, служить також цілям отримання грошової компенсації за заподіяну порушенням шкоду поряд з функцією покарання суб'єкта господарювання, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», незалежно від положень частини четвертої цієї статті, у разі наявності достатніх підстав, господарський суд може зупинити дію рішення органу Антимонопольного комітету України.
Частина 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» є спеціальною нормою, яка застосовується до правових відносин, що регулюються цим Законом, і згідно з якою дія рішення Комітету може бути зупинена господарським судом лише за наявності достатніх підстав, водночас право суду зупинити дію оскаржуваного рішення Комітету за заявою, поданою суду відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» не може розглядатися як підстава для забезпечення позову в порядку приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі №916/492/19, від 14.11.2019 у справі №914/938/19, від 15.06.2020 у справі №910/13158/19, від 01.04.2020 у справі №912/2156/19, від 18.03.2021 у справі №910/13451/20.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що зупинення дії рішення №370-р призводить до продовження позивачем діяльності на противагу рішенню Комітету, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій), тобто заявник продовжуватиме здійснювати протиправну поведінку без будь-яких наслідків, що шкодить в даному конкретному випадку суспільним інтересам, що несумісно із цілями забезпечення позову, які визначені Господарським процесуальним кодексом України.
Зазначена правова позиція викладене у постанові Верховного Суду від 22.09.2025 у справі № 922/1327/25, який вказує, що беручи до уваги зміст позовних вимог (визнання недійсним та скасування рішення АМК), підстави позову, ураховуючи, що відповідно до антиконкурентного законодавства, Закон України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин; а згідно з приписом частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті, водночас, забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення АМК призводить до продовження діяльності заявником/позивачем/відповідачем у антимонопольній справі на противагу рішенню АМК, згідно з яким така діяльність визнана протиправною (здійснення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів).
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, призводить до продовження діяльності останнього на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями ч. 11 ст. 137 ГПК України.
Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.08.2019 у справі № 916/492/19, від 14.11.2019 у справі № 914/938/19, від 01.04.2020 у справі № 912/2156/19, від 15.06.2020 у справі № 910/13158/19 та від 18.03.2021 у справі № 910/13451/20, від 20.07.2021 у справі № 914/312/20, від 29.11.2024 у справі № 922/2921/24.
Оскільки прийняте Комітетом рішення № 370-р спрямоване на захист суспільних інтересів та відвернення негативних наслідків для суб'єктів господарювання, то застосуванням відповідних заходів забезпечення позову, про які просить позивач, призведе до порушення прав не тільки відповідача, а й інших осіб.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наголошує на тому, що у разі задоволення позовних вимог, захист порушених, на думку позивача, прав буде забезпечено у повному обсязі, оскільки автоматично відновить його порушене право.
Саме лише посилання на те, що виконання рішення органу АМКУ може призвести до значних збитків або ускладнити господарську діяльність, без надання доказів неможливості відновлення такого стану після потенційного задоволення позову, не є підставою для вжиття заходів забезпечення.
Доводи скаржника про порушення презумпції невинуватості (частина 1 статті 62 Конституції України) є безпідставними, оскільки подання позову до господарського суду про визнання рішення АМКУ недійсним не припиняє його дію автоматично, а зупинення дії рішення АМКУ фактично означатиме передчасне зупинення дії акта органу державної влади до встановлення його незаконності, що суперечить принципу презумпції правомірності рішень органів влади.
Пункти рішення АМКУ, якими визнано вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не передбачають вчинення будь-яких примусових дій щодо позивача, які можна було б зупинити. Визнання факту порушення є правовою кваліфікацією дій суб'єкта, а тому зупинення дії таких пунктів суперечить суті інституту забезпечення позову, оскільки не захищає майнові права позивача.
Статус об'єкта критичної інфраструктури накладає на підприємство підвищену відповідальність перед суспільством, а не звільняє його від виконання законних рішень державного регулятора, при цьому, колегія суддів апеляційної інстанції враховує те, що позивач є прибутковим підприємством, а останнім не доведено, що саме сплата штрафу призведе до зупинки критичних процесів.
Доводи скаржника про те, що блокування його рахунків це блокування постачання ліків, що є загрозою національній безпеці, також є безпідставними, оскільки скаржником не доведено наявності на рахунках коштів у розмірі меншому або такому, що відповідає розміру стягуваного штрафу.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, заслухавши представника позивача, враховуючи те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами існування обставин, які є підставами для зупинення дії рішення Антимонопольного комітету України № 370-р від 31.07.2025 у справі № 126-26.13/102-24 та яким чином невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, утруднити чи унеможливити виконання рішення суду, та те, що забезпечення позову у спосіб, визначений позивачем, призводить до продовження діяльності останнього на противагу рішенню, згідно з яким така діяльність визнана протиправною, а за своїми наслідками таке забезпечення позову є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог, що не допускається положеннями ч. 11 ст. 137 ГПК України, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, у зв'язку із чим підстави для зміни чи скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25, відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі не є такими, що можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала суду прийнята відповідно до вимог процесуального права, підстав її скасовувати або змінювати не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 задоволенню не підлягає. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 слід залишити без змін.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 8, 11, 74, 129, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БаДМ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.10.2025 у справі № 910/12276/25 залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Справу 910/12276/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 18.02.2026, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Ткаченка Б.О. та перебуванням судді Суліма В.В. на навчанні.
Головуючий суддя О.М. Гаврилюк
Судді Б.О. Ткаченко
В.В. Сулім