79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"10" лютого 2026 р. Справа №909/705/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Бонк Т.Б.,
Суддів Бойко С.М.,
Якімець Г.Г.,
секретар судового засідання Шатан Т.О.,
представники сторін:
позивача: Мадорський Ю.В.,
відповідача: Гуменюк Б.С.,
третьої особи: не з'явився
розглянувши матеріали апеляційних скарг Надвірнянської районної ради б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2987/25)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 (повне рішення складено 25.09.2025; суддя П.А. Шкіндер)
та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 (повне рішення складено 06.10.2025; суддя П.А. Шкіндер)
у справі № 909/705/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня", м. Надвірна, Івано-Франківська обл.
до відповідача: Надвірнянської районної ради, м. Надвірна, Івано-Франківська обл.
за участю третьою особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: фізична особа ОСОБА_1 , смт. Ланчин, Івано-Франківська обл.
про: визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсними результатів аукціону,
Короткий зміст вимог позовної заяви і рішень суду попередньої інстанції:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Надвірнянської районної ради, у якій просило суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Надвірнянської районної ради Івано-Франківської області №280-25/2024 від 03 жовтня 2024 року "Про намір передачі в оренду приміщення";
- визнати недійсними результати електронного аукціону з передачі в оренду нерухомого майна - приміщення гаража площею 126,2 кв. м., приміщення сховища ПММ площею 6,2 кв.м., які знаходяться за адресою м. Надвірна, вул. Визволення 5(протокол №LLE001-UA-20250318-48178).
В обґрунтування позовних вимог, Товариство зазначило, що рішення органу місцевого самоврядування щодо проведення аукціону на об'єкт, який перебуває у користуванні орендаря на підставі чинного договору, без належного повідомлення та врахування переважного права орендаря, є неправомірним.
Позивач вказує, що на підставі оскаржуваного рішення районної ради було оголошено електронний аукціон, за результатами якого визначено іншого потенційного орендаря, що порушує право Товариства як чинного орендаря на переважне право продовження договору оренди в ході аукціону відповідно до пункту 149 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Надвірнянської районної ради Івано-Франківської області №280-25/2024 від 03 жовтня 2024 року "Про намір передачі в оренду приміщення". Визнано недійсними результати електронного аукціону з передачі в оренду нерухомого майна - приміщення гаража площею 126,2 кв. м., приміщення сховища ПММ площею 6,2 кв.м., які знаходяться за адресою м. Надвірна, вул. Визволення 5(протокол №LLE001-UA-20250318-48178).
Суд першої інстанції дійшов висновку, що дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного рішення, організації, проведення аукціону та підписання протоколу аукціону №LLE001-UA-20250318-48178 порушили права позивача, які підлягають захисту. В даному випадку мало місце порушення вимог порядку організації електронного аукціону, і ці порушення вплинули на результати електронного аукціону, що в свою чергу, порушило права і законні інтереси позивача - переважне права чинного орендаря на продовження договору оренди.
Додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 у справі № 909/705/25 відмовлено у задоволенні заяви Надвірнянської районної ради про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Місцевий господарський суд вказав, що оскільки у даній справі позов задоволено у повному обсязі, витрати відповідача на професійну правничу допомогу на позивача не покладаються.
Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:
Не погодившись з рішеннями, Надвірнянська районна рада звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, у яких просила:
- скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 у справі № 909/705/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову;
- скасувати додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 р. у справі № 909/705/25 та ухвалити нове рішення, яким задоволити заяву позивача про стягнення з відповідача 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Апелянт вважає, що позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу. Скаржник стверджує, що позивач у даній справі не був орендарем спірного приміщення гаража, не подавав заяву на участь в торгах, не навів в позовній заяві жодного твердження, яке право його порушене в результаті проведення торгів.
Скаржник також зазначає, що при скасуванні рішення суду, ухваленого за результатами розгляду спору та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову, підлягає скасуванню додаткове рішення цього ж суду від 06.10.2025 р. та приймається нове рішення про стягнення судових витрат з позивача.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня" подало апеляційному суду письмові пояснення, у яких зазначило, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 та додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 р. у справі № 909/705/25 є законними та обґрунтованими.
Позивач вказує, що фактична оренда гаража підтверджується договором оренди від 31.12.2005 року, актом приймання- передачі приміщення від 31.12.2005 р., договором оренди від 01.12.2007 року, актом приймання-передачі приміщення від 01.12.2007 р., листом про зменшення орендованої площі № 55 від 30.06.2010 р., додатковою угодою № 5 від 26.07.2010 року, яка ґрунтувалася на рішенні ради № 612-25/2010 від 22.07.2010 року, а також доказами сплати орендних платежів протягом усього періоду.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору пояснення щодо поданих апеляційних скарг - не подала.
Рух справи в суді апеляційної інстанції:
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.10.2025 справу № 909/705/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Надвірнянської районної ради б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2987/25) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 у справі № 909/705/25.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Надвірнянської районної ради б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2988/25) на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 у справі № 909/705/25. Прийнято до спільного розгляду апеляційні скарги Надвірнянської районної ради б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2987/25) та б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2988/25) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської від 06.10.2025 у справі № 909/705/25.
Процесуальний хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судових засіданнях.
Зокрема, ухвалою апеляційного суду від 14.01.2026 призначено справу № 909/705/25 до розгляду у судовому засіданні на 10.02.2026.
У судовому засіданні 10.02.2026 скаржник підтримав доводи апеляційних скарг, представник позивача заперечив такі доводи, сторони надали суду пояснення.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, належним чином повідомлена про час і місце судового засідання, явки уповноваженого представника не забезпечила.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.
Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:
31 грудня 2005 року між ЗАТ "Надвірнянська друкарня" (правонаступником якого є ТОВ "Надвірнянська друкарня" згідно витягу з ЄДРПОУ ) та Фондом комунального майна Надвірнянського району укладено Договір б/н оренди нерухомого майна (далі -Договір), відповідно до умов якого Орендарю - ЗАТ "Надвірнянська друкарня" передано в оренду приміщення загальною площею 934,0 кв. м. Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Згідно з п.1.2 Договору акт прийому-передачі приміщення є невід'ємною частиною Договору.
Згідно з актом прийому-передачі приміщення станом на 31.12.2005 ЗАТ "Надвірнянська друкарня" передано в оренду майно загальною площею 934 м.кв., з яких частина приміщення друкарні площею 801,6 м.кв., приміщення гаража площею 126,2 м. кв., приміщення сховища 6,2 м.кв.
Термін дії договору - по 01.12.2006 (п.8.1 Договору).
Згідно з п.8.4 Договору після закінчення строку дії договору Орендар має право на його продовження. При відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку протягом місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які було передбачено договором.
01 грудня 2007 року між ЗАТ "Надвірнянська друкарня" (як Орендарем), Фондом комунального майна Надвірнянського району (як Орендодавцем) та Надвірнянською районною радою (як Балансоутримувачем) укладено договір оренди нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міста району (далі - Договір оренди), відповідно до якого Орендареві - ЗАТ "Надвірнянська друкарня" передано в строкове платне користування приміщення загальною площею 934,0 кв.м, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Надвірна, вул. Визволення, буд.5.
На підтвердження факту передачі об'єкта оренди сторонами підписано Акт приймання-передачі приміщення від 01 грудня 2007 року, згідно з яким Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування зазначене нерухоме майно - приміщення на першому поверсі загальною площею 934,0 кв.м.
Згідно з пунктом 7.1 Договору оренди, термін його дії - до 01 грудня 2008 року.
Згідно з п.7.8 Договору оренди цей договір підлягає продовженню при умові, що Орендар належним чином виконував його умови, і не пізніше як за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору подав Орендодавцеві письмову заяву на продовження терміну його дії.
Листом №55 від 30.06.2010 ЗАТ "Надвірнянська друкарня" звернулося до Надвірнянської районної ради з проханням зменшити площу орендованого майна до 713,6 кв.м, а саме: 581,2 кв. м- приміщення першого поверху, 126,2 кв.м - гараж, 6,2 кв.м - сховище ПММ.
26 липня 2010 року на підставі рішення Надвірнянської районної ради №619-25/2010 від 22.07.2010 р. між ЗАТ "Надвірнянська друкарня" та Фондом комунального майна Надвірнянського району підписано додаткову угоду № 5 до Договору оренди, якою встановлено розмір площі орендованих приміщень - 713,6 кв.м.
При цьому, згідно наявного в матеріалах справи технічного паспорта на приміщення друкарні, загальна площа першого поверху друкарні становить 696,2 м кв.
03 жовтня 2024 року Надвірнянською районною радою прийнято рішення №280-25/2024 "Про намір передачі в оренду приміщення", згідно додатку до якого для передачі в оренду визначено, зокрема, гараж площею 126,2 кв.м та сховище площею 6,2 кв.м.
16 жовтня 2024 року (після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення) позивачем отримано лист №1-167/97/48 Надвірнянської районної ради щодо звільнення орендованих приміщень відповідно до п.7.6 Договору оренди до 1 січня 2025 року.
25.02.2025 до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про припинення Фонду комунального майна Надвірнянського району.
Листом №1-221/32/48 від 10.03.2025 року Надвірнянська районна рада повторно повідомила позивача про припинення Договору оренди від 01.12.2007 року та необхідність звільнення орендованих приміщень відповідно до п.7.6 Договору оренди до 1 січня 2025 року.
14.04.25 відповідачем направлено позивачу листа щодо зміни розміру орендної плати згідно Договору оренди.
Цього ж дня - 14.04.2025 року відповідачем направлено позивачу претензію №1-221/40/48 з вимогою повернути Надвірнянській районній раді приміщення (гараж), зайняте без правових підстав та повідомлено про результати електронного аукціону, оформленого протоколом №LLE001-UA-20250318-48178: передачу в оренду переможцю аукціону нерухомого майна - гаража, що розташований за адресою: Івано-Франківська область, м. Надвірна, вул. Визволення, буд.5.
23.04.2025 між Надвірнянською міською радою (Орендодавець) та ФОП Іваночко Ольгою Дмитрівною (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Надвірнянського району.
Об'єкт оренди: Гаражний бокс «А» площею 126,2 м.кв, сховище «Б» площею 6,2 м.кв. (1-43,6м.кв., 2-50,7 м.кв., 3-31,9м.кв., технічного паспорту, реєстраційний номер T1O1:1458:7377:0578:1101) загальною площею 132,4 м.кв. Приміщення розташоване за адресою вулиця Визволення 5Б, м. Надвірна, Надвірнянський район, Івано-Франківська область, 78405.
При перегляді рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025, судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. (Аналогічний висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц).
У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо, суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом. Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 901/172/20, від 01.07.2021 у справі №9901/381/20, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 01.02.2022 у справі №750/3192/14, від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц).
У цій справі позивач звернувся до суду з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення районної ради "Про намір передачі в оренду приміщення"; визнання недійсними результатів аукціону.
При цьому, фактичною підставою позову, позивач зазначає те, що відповідачем прийнято рішення про намір передати в оренду приміщення, яке фактично вже перебуває в користуванні позивача на підставі чинного договору оренди.
Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
За приписами ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
У цій справі, врахувавши листування сторін (зокрема листів відповідача №1-167/97/48 від 16 жовтня 2024 року щодо звільнення орендованих приміщень відповідно до п.7.6 Договору оренди №1-221/32/48 від 10.03.2025 року з повідомленням про припинення Договору оренди від 01.12.2007 року, №1-166/39/48 від 14.04.25 щодо зміни розміру орендної плати згідно Договору оренди від 01.12.2007 року), встановивши, що відповідач не висловлював заперечень щодо продовження договору оренди, а позивач безперешкодно користувався позивачем орендованим майном, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між сторонами у справі на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення орендних правовідносин.
Водночас, як вказав суд попередньої інстанції, предметом договору оренди з позивачем, зокрема, є гараж площею 126,2 кв.м та сховище площею 6,2 кв.м, що підтверджується листом №55 від 30.06.2010 ЗАТ "Надвірнянська друкарня" до Надвірнянської районної ради (з проханням зменшити площу орендованого майна до 713,6 кв.м, а саме: 581,2 кв. м - приміщення першого поверху, 126,2 кв.м - гараж, 6,2 кв.м - сховище ПММ), додатковою угодою №5 до Договору оренди, укладеною на підставі рішення Надвірнянської районної ради №619-25/2010( якою встановлено розмір площі орендованих приміщень - 713,6 кв.м), технічним паспортом на приміщення друкарні (згідно якого загальна площа приміщень першого поверху друкарні становить 696,2 м кв.).
З огляду на вказане, керуючись, зокрема, вірогідністю доказів, колегія суддів вважає, що наявні у матеріалах справи докази не слугують підставою для безумовного, категоричного висновку судів, що права позивача як орендаря не є порушені.
Заразом, поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що спірне нерухоме майно є об'єктом договору оренди від 23.04.2025, укладеного між відповідачем та третьою особою.
Як слідує з наявного у матеріалах справи витягу з сайту системи електронних торгів щодо аукціону (том 1, а.с. 24), статус аукціону: аукціон завершено, договір підписано.
Апеляційний суд констатує, що суд попередньої інстанції помилково не взяв до уваги зазначену обставину, тому в судовому засіданні 25.11.2025, колегія суддів зазначила про необхідність долучення такого договору до матеріалів справи.
При цьому, незважаючи на те, що позивач посилався на такий договір у позові, надав витяг з сайту системи електронних торгів із вищезазначеною вказівкою, суд першої інстанції не зобов'язував сторін надати договір оренди від 23.04.2025 суду та позивач не вказував про те, що такий договір не може бути поданий разом із позовною заявою.
Водночас апеляційний суд наголошує, що укладення договору оренди спірного нерухомого майна між відповідачем та третьою особою - не заперечувалось учасниками цієї справи, тому долучення такого доказу в суді апеляційної інстанції не є порушенням норм процесуального права.
Поряд з тим, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду у постанові від 17.06.2025 у справі № 914/1171/24, відповідно до яких, ігнорування доказів лише через їх подання поза межами встановленого строку, без врахування їх змісту та впливу на справу, порушує принцип справедливості та принцип рівності сторін у процесі.
Враховуючи предмет позову у цій справі, апеляційний суд вважає, що укладення договору оренди спірного нерухомого майна між відповідачем і третьою особою, має вирішальне значення у цій справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 вказувала, що торги є правочином, якщо вони завершуються оформленням договору, то оскаржити можна договір, а вимоги про визнання недійсними торгів (аукціону) та протоколу електронного аукціону не є належними та ефективними способами захисту.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що вимога про визнання недійсним аукціону не є ефективним способом захисту, оскільки рішення уповноваженої особи, оформлене відповідним протоколом, є таким, що вичерпало дію фактом його виконання (укладенням договору) і його оскарження не призведе до поновлення права
Таким чином, у даних правовідносинах, поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що між Надвірнянською районною радою (Орендодавцем) та ФОП Іваночко О.Д. (Орендар) укладено договір оренди нерухомого майна за результатами електронного аукціону з передачі в оренду, спірного у цій справі, нерухомого майна. Матеріали справи не містять доказів визнання недійсним такого договору.
Зважаючи на викладене, заявлені позовні вимоги у цій справі не є ефективним способом захисту прав позивача, не призведе до виникнення у нього права оренди нерухомого майна.
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц).
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд вже неодноразово наголошував, що, що відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20 та від 22.03.2023 у справі № 509/5080/18).
При цьому, у разі звернення позивача до суду з неефективним способом захисту, суд не встановлює юридичних фактів, що мають значення для справи.
Апеляційний суд також бере до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 28.01.2026 у справі № 909/1254/24, у якій Верховний Суд (п. 6.6.3; п. 6.6.4) вказав:
«Зазначене за висновками Суду не забезпечує відновлення прав позивача, адже вони не є фактично порушеними в умовах здійснення ним користування майном відповідача. З огляду на предмет та підстави зустрічного позову, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій у справі, що переглядається про те, що позивачем за зустрічним позовом обраний неналежний та неефективний спосіб захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду (що є самостійною підставою для відмови у позові) засновані на законі.»
На підставі викладеного, враховуючи чинний договір оренди нерухомого майна від 23.04.2025, укладеного між відповідачем та третьою особою, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову у цій справі, позаяк обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Щодо додаткового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025, колегія суддів зазначає таке.
Додаткове рішення не може існувати окремо від первісного (основного) рішення, а також не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу.
Аналогічні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі №923/631/15, від 23 січня 2020 року у справі №910/20089/17, від 17 квітня 2023 року у справі №160/2282/19, від 30 травня 2023 року у справі №160/6648/20, від 08 червня 2023 року у справі №560/18155/21.
Керуючись загальними правилами розподілу судових витрат, розглянувши заяву Надвірнянської районної ради про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн, апеляційний суд наголошує на такому.
Стаття 129 ГПК України регламентує розподіл судових витрат (як судового збору, так і інших витрат), визначаючи загальне правило, згідно з яким інші (крім судового збору) судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони справи (позивача та відповідача) залежно від результатів розгляду позовних вимог за вирішенням спору по суті.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.12.2024 у справі № 921/357/20 зазначила, що положення статей 126, 129 ГПК України є універсальними у правовідносинах при вирішенні питання про розподіл витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи. Тому Велика Палата Верховного Суду зауважила, що положення, зокрема, статті 129 ГПК України стосуються всіх стадій процесу, в яких такі витрати можуть виникнути.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Отже, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 911/1512/13).
Критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268), від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії чи бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
За змістом частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Апеляційним судом встановлено, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи - 16 000 грн.
Як слідує з матеріалів справи, у судовому засіданні в суді першої інстанції (16.09.2025) відповідачем зроблено заяву у відповідності до ч. 8 ст. 129 ГПК України.
22.09.2025 відповідач надав суду першої інстанції докази на підтвердження понесених ним судових витрат.
Апеляційним судом встановлено, 09.07.2025 між адвокатом Гуменюком Богданом Степановичем (як Виконавцем) та Надвірнянською районною радою (як Замовником) укладено договір по надання правової (правничої) допомоги у справі №09/05-25/1. Предметом даного договору є послуги правової допомоги у справі №909/705/25.
Згідно п. 5.1. Договорм сторони передбачили, що за надання правової допомоги Замовник зобов'язується виплатити Виконавцю винагороду в розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн.
17.09.2025 року згідно акту приймання- передачі результатів послуг Виконавець передав, а Замовник отримав послуги правової (правничої) допомоги у справі №909/705/25 вартість яких склала 16 000,00 грн.
У означеному акті приймання- передачі результатів послуг, сторонами погоджено таке:
1. Виконавець передав, а Замовник отримав результати послуг правової (правничої) допомоги у справі № 909/705/25 за первісним позовом ТОВ «Надвірнянська друкарня» до Надвірнянської районної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог спору фізична особа ОСОБА_1 незаконним та скасування рішення в суді першої інстанції.
2. Вартість підготовки та подання відзиву на позовну заяву та додатків до нього 6000.00 грн, вартість підготовки та подання заперечення на відповідь на відзив 6 000 грн, участь в засіданнях суду 4 год - 4 000,00 грн
3. Всього вартість послуг правової (правничої) допомоги склала 16 000.00 грн
4. Підписанням даного акту Замовник підтверджує, що послуги правової допомоги у справі № 909/705/25 в суді першої інстанції Виконавцем надані в повному обсязі. Претензій грошового, майнового, немайнового характеру, а також щодо якості наданих послуг у Замовника до Виконавця немає.
Відповідно до платіжної інструкції від 22.09.2025 № 188, Замовником 22.09.2025 оплачено вартість зазначених послуг в розмірі 16 000,00 грн.
Судом апеляційної інстанції також встановлено, що позивач 26.09.2025 подав суду заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони щодо розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (подібна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).
Крім цього, в постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої прийнято рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Колегія суддів зауважує, що зазначена категорія справ не є складною та не потребує додаткового часу на ознайомлення з судовою практикою та підготовку відповідних процесуальних рішень, відзив відповідача викладений на трьох аркушах, заперечення на відповідь на відзив також не є об'ємні, частково повторюють твердження, викладені у відзив на позовну заяву.
Також суд враховує те, що відповідач не заперечував щодо задоволення позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту у цій справі.
Апеляційний суд вважає, що наведене свідчить про необхідність зменшення заявленого розміру судових витрат, оскільки такий розмір не відповідає критерію розумності та реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності); такі витрати не мають характеру необхідних і співмірних із наданими послугами в суді першої інстанції. Тому заявлені витрати на правничу допомогу за підготовку відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив підлягають зменшенню до 3 000 грн.
Щодо судових засідань, то як слідує з матеріалів справи, на розгляд суду не було подано додаткових заяв, клопотань, що підлягали вирішенню безпосередньо в судовому засіданні та потребували б здійснення адвокатом додаткових процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що укладений між адвокатом і клієнтом договір та визначені у такому договорі суми гонорару не є безумовною підставою для стягнення таких сум на користь учасника справи, на користь якого було прийняте судове рішення.
Подібна правова позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19).
При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).
Отже, враховуючи фактичний обсяг наданих адвокатом послуг Надвірнянській районній раді в суді першої інстанції, а також зважаючи на заперечення відповідача, виходячи з критерію реальності та розумності розміру цих витрат, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Надвірнянської районної ради та про необхідність покладення на ТОВ "Надвірнянська друкарня", судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем у суді попередньої інстанції, в розмірі 4 000 грн.
Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга Надвірнянської районної ради на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області скасуванню, апеляційна скарга Надвірнянської районної ради на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення частковому скасуванню.
Розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір, сплачений судовий збір Надвірнянською районною радою при поданні апеляційної скарги, підлягає відшкодуванню скаржнику за рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня".
Оскільки у даній справі апеляційну скаргу відповідача на рішення суду першої інстанції задоволено, витрати позивача на професійну правничу допомогу на відповідача не покладаються, тому у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня" про відшкодування витрат на професійну правничу від 09.02.2026 слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 236,255, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Надвірнянської районної ради б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2987/25) на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 у справі № 909/705/25 - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.09.2025 у справі № 909/705/25 - скасувати. Прийняти нове судове рішення.
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня" до Надвірнянської районної ради про визнання незаконним та скасування рішення та визнання недійсними результатів аукціону - відмовити повністю.
3. Апеляційну скаргу Надвірнянської районної ради б/н від 13.10.2025 (вх. суду від 14.10.2025 № 01-05/2988/25) на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 - задоволити частково.
4. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 у справі № 909/705/25 частково скасувати. Прийняти нове судове рішення.
Заяву Надвірнянської районної ради вх. №15408/25 від 23.09.25 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня" (78400, Івано-Франківська область, Надвірнянський р-н, м. Надвірна, вул. Визволення, будинок 5, код ЄДРПОУ 02466910) на користь Надвірнянської районної ради (78400, Івано-Франківська область, Надвірнянський р-н, м. Надвірна, майдан Т. Шевченка, 33, код ЄДРПОУ 04054435) 4 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.
5. В решті додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.10.2025 у справі № 909/705/25 залишити без змін.
6. Здійснити розподіл судових витрат
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надвірнянська друкарня" (78400, Івано-Франківська область, Надвірнянський р-н, м. Надвірна, вул. Визволення, будинок 5, код ЄДРПОУ 02466910) на користь Надвірнянської районної ради (78400, Івано-Франківська область, Надвірнянський р-н, м. Надвірна, майдан Т. Шевченка, 33, код ЄДРПОУ 04054435) 7 267,2 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.
8. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Т.Б. Бонк
суддя С.М. Бойко
суддя Г.Г. Якімець