Справа № 638/23337/25
Провадження № 1-кп/638/1172/26
09 лютого 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:
Головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника обвинуваченого ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеконференції в приміщенні зали судових засідань суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025221070001171 від 29.11.2025 року відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лабінськ Краснодарського краю, рф, громадянина України, із середньою освітою, одруженого, який має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2008 р.н. та 2012 р.н., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 раніше неодноразово судимго, останній раз
- 12.07.2024 року Жовтневим районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,
у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 309 КК України-
встановив:
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_5 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 , зараховано до списків особового складу зазначеної військової частини,
Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», на момент вчинення злочину, сержант ОСОБА_5 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.
Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зобов'язують солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.
У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.
Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Згідно вимог ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов'язків він зобов'язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.
Однак, солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.
Так, 29 вересня 2025 року близько 19:00 год., точний час в ході судового розгляду встановити не виявилось за можливе, ОСОБА_5 , перебуваючи на території шиномонтажа, розташованого за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Гайдамацька, 7, де знаходячись біля автомобіля марки Volkswagen моделі Тransporter, 1992 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_6 та знаходиться у користуванні ОСОБА_7 , з хуліганських мотивів, у ОСОБА_5 виник прямий умисел на знищення чужого майна шляхом підпалу.
Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, пересвідчившись,
що за його діями ніхто не спостерігає, ОСОБА_5 підійшов до вищезазначеного автомобіля, відчинивши пасажирські двері дістав пляшку з мастилом, яке знаходилось в автомобілі облив сидіння та за допомогою запальнички, принесеної із собою, підпалив вказану рідину, в результаті чого автомобіль було знищено вогнем.
Після цього, ОСОБА_5 з місця вчинення злочину зник та своїми протиправними діями завдав ОСОБА_7 матеріальну шкоду, на суму 122380,38 гривень.
Також, солдат ОСОБА_5 , у вересні 2025 року, більш точного часу в ході судового розгляду встановити не виявилося за можливе, незаконно, в порушення вимог Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 року, діючи умисно, реалізовуючи протиправний умисел, придбав та зберігав психотропну речовину «PVP».
Відповідно до ст.1 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» (далі Закон), аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин заборонені до обігу на території України речовини синтетичні чи природні, не включені до «Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року №770 (далі Переліку), хімічна структура та властивості яких подібні до хімічної структури та властивостей наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких вони відтворюють.
Також, відповідно до ст. 13 Закону на території України забороняється обіг аналогів наркотичних засобів і психотропних речовин, за винятком їх використання в цілях, передбачених статтями 19 та 20 цього Закону.
Згідно з вимогами ст.ст. 25-28 Закону придбання, виготовлення, зберігання та перевезення фізичними особами наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у будь-яких кількостях в цілях, не передбачених зазначеним Законом, забороняється.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України №188 від 01 серпня 2000 року таблиці №1 список 2 «PVP» є психотропною речовиною, обіг якої обмежений.
Проте, військовослужбовець ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством та маючи можливість належно їх виконувати, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, свідомо допустив їх порушення та вчинив кримінальне правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
У вересні 2025 року, більш точної дати та часу в ході судового розгялду не встановлено, діючи умисно, реалізовуючи протиправний умисел, спрямований на незаконне придбання для особистого вживання, без мети збуту, психотропної речовини, обіг якої обмежений «PVP», перебуваючи за місцем тимчасового дислокування в/ч НОМЕР_1 в АДРЕСА_2 за допомогою свого мобільного телефону через застосунок «Телеграм» здійснив замовлення психотропної речовини, обіг якої обмежений «PVP», шляхом доставки у відділення ТОВ «Нова пошта».
В подальшому, реалізовуючи свій протиправний умисел, ОСОБА_5 , достовірно знаючи, що раніше відправлена посилка з психотропною речовиною, обіг якої обмежений «PVP», прибула до відділення ТОВ «Нова пошта» в м. Барвінкове Ізюмського району Харківської області, більш точної адреси в ході судового розгляду встановити не надалось за можливе, 25.09.2025 року в денний час у вищевказаному відділенні ТОВ «Нова Пошта» отримав посилку, чим вчинив незаконне придбання психотропних речовин без мети збуту.
29.09.2025 року в період 14 години 55 хвилин по 15 годину 22 хвилини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК України. В ході особистого обшуку останнього було виявлено та вилучено, один полімерний зіп-пакет з невідомою білою, кристалічною речовиною, невідомого походження, яку було поміщено до паперового згортку, який в свою чергу поміщений до паперового конверту з написом НПУ та опломбовано біркою з написом NPU-1575237.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/121-25/25705-НЗПРАП від 20.10.2025 надана на дослідження речовина містить у своєму складі психотропну речовину, обіг якої обмежений - PVP. Маса наданої на дослідження речовини становить 1,5678 г. Маса «PVP» в перерахунку на масу речовини, становить 1,0091 г.
Допитаний в судовову засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в пред'явленому йому обвинуваченні визнав повністю, щиро розкаявся у скоєних кримінальних правопорушеннях, погодився з кваліфікацією вчинених ним діянь та щодо обставин вчинення кримінальних правопорушень.
Винність обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень ніким не оспорюється. Інші докази згідно ч.3 ст. 349 КПК України було визнано недоцільним досліджувати в судовому засіданні щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.При цьому судом з'ясовано, чи правильно учасники судового розгляду розуміють зміст цих обставин, чи добровільною та істинною є їх позиція, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.
Суд вважає доведеною винність ОСОБА_5 в умисному знищенні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу, кваліфікуючи його дії за ч.2 ст.194 КК України та в незаконному придбанні, зберіганні психотропних речовин без мети збуту, кваліфікуючи його дії за ч.1 ст. 309 КК України.
Вирішуючи питання про вид та розмір покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України - є тяжким злочином та проступком, відомості про особу винного, наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання ОСОБА_5 , є щире каяття.
Обставиною, що обтяжуює покаранняОСОБА_5 , є рецидив злочинів.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 одружений, військовослужбовець, має на утриманні двох неповнолітніх дітей 2008 р.н. та 2012 р.н., неодноразово судимий, останній раз вироком від 12.07.2024 року Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ч.2 ст. 309 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки, на диспансерному (профілактичному) обліку в КЗОЗ «Обласний наркологічний диспансер» не перебуває; впродовж останніх п'яти років за медичною допомогою до КЗОЗ «Харківський міський психоневрологічний диспансер №16» не звертався.
Вирішуючи питання про вид та міру покарання обвинуваченій, суд враховує фактичні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого, суб'єктивне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку після вчинення злочину, соціальну характеристику особи: її вік, стан здоров'я, соціальне становище, наявність обставини, що пом'якшує та обтяжує покарання, та зваживши на всі фактори в їх сукупності і взаємозв'язку, приходить до висновку про призначення покарання у межах санкції інкримінованих статей у виді обмеження та позбавлення волі, не вбачаючи підстав для можливості виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання чи призначення іншого виду чи розміру покарання.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися, як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.
Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 року, «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 року, «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 року).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається, як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема, права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають, як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.
Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.
При цьому також суд враховує, що відповідно до ст.50 КК України покарання є заходом примусу та полягає в передбаченому законом обмеженні прав та свобод засудженого та у відповідності до ч.2 ст.50 КК України має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_5 суд керується також положенням п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 року, згідно якого суди при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є складовою частиною загальнонаціонального законодавства України.
Крім того, встановлено, що вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.07.2024 року ОСОБА_8 засуджено за ч.2 ст.309, ст.ст. 75, 76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 2 роки.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст.71 КК УКраїни, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є особливо тяжким злочином, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти років.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове приєднання невідбутої частини покарання за вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.07.2024 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, підлягає зарахуванню строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 у даному кримінальному провадженні у строк відбування покарання із розрахунку: один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі, з 29 вересня 2025 року, тобто з моменту фактичного затримання в порядку ст. 208 КПК України.
Оскільки судом призначається покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства, за відсутності виняткових обставин, передбачених ч.3 ст.377 КПК України, враховуючи встановлені та викладені раніше обставини, у тому числі визначені ст. 178 КПК України, які підтверджують ризики, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, на переконання суду до набрання вироком законної сили запобіжний захід, обраний обвинуваченому ОСОБА_5 у виді тримання під вартою, необхідно залишити без змін.
Цивільний позов в рамках даного кримінального провадження не подавався.
Процесуальні витрати, які пов'язані із залученням експерта під час здійснення досудового розслідування - підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Долю речових доказів суд вирішує на підставі ст. 100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 100, 370, 371, 373, 374 КПК України, суд,-
ухвалив:
ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 194, ч.1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання
-за ч.1 ст.309 КК України - у виді 3 (троьх) років обмеження волі;
-за ч.2 ст. 194 КК України - у виді 3 (трьох) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі;
В силу ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення більш суворим покаранням менш суворого покарання призначити покарання у вигляді 3 (трьох) років 4 (чотирьох) місяців позбавлення волі.
На підставі ст.71 КК України шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.07.2024 року, до призначеного покарання за даним вироком частково приєднати невідбуте покарання та остаточно визначити покарання за сукупністю вироків у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Строк відбування покарання рахувати ОСОБА_5 з моменту фактичного затримання - з 29.09.2025 року.
Зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 з 29.09.2025 року до набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_5 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Стягнути з ОСОБА_5 на користь державина відшкодування процесуальних витрат за проведення судових експертиз в загальному розмірі 28741,40 грн.
Речові докази: - змив кіптяви з капоту автомобіля Volkswagen Transporter BA8185EH, який поміщено до сейф пакету НПУ № WAR0042501; пожежне сміття з салону автомобіля Volkswagen Transporter BA8185EH, яке поміщено до сейф-пакету НПУ РSP1269223; два марлевих тампона, змочених дисцильованою водою, роблено змиви з лівої та правої рук, котрі поміщено до двох паперових згортків, які в свою чергу поміщено до паперового конверту з написом НПУ з підписом усіх учасників процесуальної дії та опломбовано біркою з написом NPU-1575238; один полімерний зіп-пакет з невідомою білою, кристалічною речовиною, невідомого походження поміщено до паперового згортку, який в свою чергу поміщений до паперового конверту з написом НПУ з підписами усіх учасників процесуальної дії та опломбовано біркою з написом NPU-1575237 - знищити.
Речовий доказ: спортивні штани чорного кольору фірми SINSAY та спортивна кофта (худі) сірого кольору фірми ADIDAS поміщено до поліетиленового сейф-пакету № NPU 5521975 - повернути власнику.
Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя: