Справа № 577/129/26
Провадження № 2/577/557/26
18 лютого 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області
в складі:
головуючого судді Кравченка В.О.
за участю секретаря
судового засідання Цуканової О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Конотопі за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Карпухін Дмитро Юрійович, до Комунального некомерційного підприємства Конотопської міської ради «Конотопська міська лікарня», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати,-
У поданому позові ОСОБА_1 просить:
- визнати незаконним та скасувати наказ директора Комунального некомерційного підприємства КМР «Конотопська міська лікарня» № 250к/тр від 20 липня 2022 року в частині припинення нарахування та виплати середнього заробітку на період проходження нею військової служби, а саме з 29.05.2022 року по 03.11.2025 року;
- зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство КМР «Конотопська міська лікарня» та Кабінет Міністрів України нарахувати та виплатити їй середній заробіток за період з 29.05.2022 року по 03.11.2025 року.
На обґрунтування у зверненні вказано, що ОСОБА_1 є працівником Комунального некомерційного підприємства «Конотопська міська лікарня» та, згідно трудовій книжці, з 14.10.2017 року, переведена на посаду сестри медичної операційної на час відсутності основного працівника загально-хірургічного відділення.
У зв'язку з укладенням контракту, проходить службу у Збройних Силах України, а наказом № 152 від 11.06.2022 року, їй, старшому бойовому медику самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону, продовжено строк військової служби понад встановлені строки, на особливий період або, до оголошення демобілізації, з 22.05.2022 року.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.07.2025 року (вих. № 2-1-д-1738), сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Тобто будучі працівником Комунального некомерційного підприємства «Конотопська міська лікарня» вона уклала контракт та по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого бойового медика самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону.
Не зважаючи на це є працівником Комунального некомерційного підприємства «Конотопська міська лікарня», жодних наказів про звільнення стосовно неї не приймалось.
Починаючи з липня 2022 року Комунальне некомерційне підприємство «Конотопська міська лікарня» припинило їй виплату щомісячного середнього заробітку.
Звертає увагу, що Наказ про припинення оплати середньомісячного заробітку на період проходження військової служби, їй не було надано.
Згідно із ст. 119 КЗпП працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами «Про військовий обов'язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Наголошує, що зазначені вище гарантії поширюються на осіб, які пішли на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом оформлення нового контракту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення.
Тобто по теперішній час вона проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого бойового медика самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону.
У відповідь на адвокатське звернення Комунальне некомерційне підприємство «Конотопська міська лікарня» листом від 20.10.2025 року повідомило, що: « ОСОБА_2 була увільнена від виконання обов'язків сестри медичної операційної загальнохірургічного відділення з 29.05.2022р. до оголошення демобілізації з нарахуванням та виплатою середнього заробітку, а також збереженням місця роботи та посади. Але, у зв'язку з набранням чинності Законом України від 01.07.2022р. № 2352/ІV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким передбачено зупинення нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП, виплата середньої заробітної плати ОСОБА_2 була припинена. ОСОБА_2 здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Вважає, що припинення Комунальним некомерційним підприємством Конотопської міської ради «Конотопська міська лікарня» виплати, як особі яка рахується працівником підприємства середньомісячного заробітку за час проходження військової служби є протиправним враховуючи таке.
Частиною 1 статті 21 КЗпП встановлено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 97 КЗпП оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Загальновідомим є той факт, що 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Отже, починаючи з 24.02.2022 року в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до положень ч. 3 ст. 199 КЗпП в редакції, яка діяла до 19.07.2022, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Водночас, Законом України № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, у ч. 3 ст. 119 КЗпП внесено зміни, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Тобто, відповідно до зазначеної норми, починаючи з 19.07.2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.
Згідно ст. 115 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Заборгованістю з виплати заробітної плати є сума не виплаченої своєчасно заробітної плати всім категоріям працівників (штатні працівники, зовнішні сумісники, звільнені працівники тощо). Сума такої заборгованості включає всі нарахування в грошовій і натуральні формі, строк виплати яких минув до кінця місяця, у якому вони мали бути виплачені, за винятком обов'язкових утримань.
Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
Принцип незворотності дії в часі поширюється також на Конституцію, яка є Основним Законом держави (Преамбула Конституції України).
Виняток з цього принципу допускається лише у випадках, коли закони та інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України, абзаци перший-четвертий пункту 5 мотивувальної частини) Рішення Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-рп/1999.
Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави. Винятки з цього конституційного принципу, тобто надання закону або іншому нормативно-правовому акту зворотної сили, передбачено частиною першою статті 58 Конституції України, а саме: коли закони або інші нормативно-правові акти пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки) від 05.04.2001 № 3-рп/2001.
Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, на яке посилався Вищий арбітражний суд України, полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності , і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності .
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України "Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист" (справа про ветеранів органів внутрішніх справ) від 27 лютого 2003 року № 4-рп/2003
Це є гарантією стабільності, утвердження держави як правової, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 8 Конституції України).
Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про вибори Президента України», «Про Державний реєстр виборців», «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України» та Кодексу адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009.
Відповідно до частини другої статті 150 Конституції України рішення та висновки Конституційного Суду України є остаточними і обов'язковими до виконання. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (пункти 3, 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2000 року №15-рп/2000 у справі про порядок виконання рішень Конституційного Суду України).
Таким чином, внесення змін до КЗпП відбулося 19 липня 2022 року, в той час коли трудові відносини Позивача з Відповідачем тривали, а тому не мають застосовуватися, адже є такими що погіршують становище Позивача.
Відповідно до ст. 97 КЗпП роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Відповідно до ст. 103 КЗпП про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення роботодавець повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.
Водночас в умовах воєнного стану слід також враховувати вимоги закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 р. № 2136-ІХ.
Відповідно до п. 2 ст. 7 цього Закону у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Однак, Наказ про припинення виплати середньомісячного заробітку не був доведений до її відома, як працівника підприємства, жодних домовленостей, стосовно цього питання, між роботодавцем та працівником не існує.
Середньомісячна заробітна плата обраховується відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100, виходячи з двох повних останніх місяців роботи, це: квітень 2022 року (21 робочий день) та травень 2022 року (20 робочих дні).
Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За ст. 48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Згідно з частинами 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби.
Статтею 2 Закону № 2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону № 2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції станом на 29 травня 2022 року - дату наказу про звільнення від виконання службових обов'язків на час проходження військової служби) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частиною 3 статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - за військовослужбовцями строкової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які до призову працювали на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності і господарювання, зберігається при звільненні з військової служби право на працевлаштування їх в тримісячний строк на те ж підприємство, в установу чи організацію або їх правонаступники на посаду, не нижчу за ту, яку вони займали до призову на військову службу. Протягом місяця з дня взяття на військовий облік за місцем проживання осіб, звільнених із строкової військової служби, орган праці та соціального захисту населення за поданням територіального центру комплектування та соціальної підтримки в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, надає їм матеріальну допомогу в розмірі середньої місячної заробітної плати за останнім місцем роботи за рахунок коштів державного бюджету. Вони користуються за інших рівних умов переважним правом на залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці протягом двох років з дня звільнення із строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ визначено, що починаючи з 19 липня 2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток. На реалізацію вищевказаних положень законодавства, відповідачем з 19.07.2022 припинено нарахування та виплату позивача середньої заробітної плати, що суперечить нормам Конституції України та рішенням ЄСПЛ.
За таких обставин, виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, вважає, що необхідно надати перевагу саме Конституції України яка, гарантує їй, як громадянину України що, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Карпухін Д.Ю. подав клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, вимоги підтримує (а.с. 93).
Відповідачі:
- т.в.о. генерального директора Комунального некомерційного підприємства Конотопської міської ради «Конотопська міська лікарня» Філіпович Н.В. просить розглядати спір за її відсутності та відмовити у задоволенні вимог на підставі доводів викладених у відзиві (а.с. 90).
Так, у відзиві вказано, що будучі працівником Комунального некомерційного підприємства «Конотопська міська лікарня» ОСОБА_1 уклала контракт та, по теперішній час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого бойового медика самохідної артилерійської батареї самохідного артилерійського дивізіону. Тобто ОСОБА_1 проходить службу у Збройних Силах України, а наказом 152 від 11.06.2022 року, ОСОБА_1 , продовжено строк військової служби понад встановлені строки, на особливий період або, до оголошення демобілізації, з 22 травня 2022 року. Наказом генерального директора КНП КМР «Конотопська міська лікарня» № 27/ос від 27.05.2022 року (копія наказу додається) ОСОБА_2 була увільнена від виконання обов'язків сестри медичної операційної загальнохірургічного відділення з 29.05.2022р. до оголошення демобілізації з нарахуванням та виплатою середнього заробітку за період із 29.05.2022 року до закінчення строку дії контракту. В період з 29.05.2022р по 19.07.2022 року ОСОБА_2 нараховувалась та виплачувалась заробітна плата в КНП КМР «Конотопська міська лікарня» (копії розрахункових листів додаються), а починаючи з 19 липня 2022 року дані виплати було припинено. Законом України № 2352-1Х «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, у ч. 3 ст. 119 КЗпП внесено зміни, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
Тобто, відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України, починаючи з 19.07.2022 року за працівниками, які призвані на військову службу зберігається місце роботи і посада, проте не зберігається середній заробіток.
Цей Закон діє у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та втрачає чинність з дня припинення або скасування воєнного стану, крім частини четвертої статті 13 та статті 15 цього Закону, які втрачають чинність з моменту завершення відшкодування працівникам та роботодавцям грошових сум, втрачених внаслідок збройної агресії проти України.
На підставі даного Закону наказом генерального директора КНП КМР «Конотопська міська лікарня» № 125/ос від 19.07.2022 року (копія наказу додається): «З 19.07.2022 року, з дати набрання чинності Закону від 01.07.2022 № 2352-ІХ було зупинено нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби ОСОБА_2 .
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
На даний час ОСОБА_2 здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 на момент видання наказу № 125/ос від 19.07.2022 року була відсутня за місцем проживання, оскільки проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 (яка знаходилась в зоні бойових дій), тобто місце знаходження військової частини працівникам відділу кадрів КНП КМР «Конотопська міська лікарня» було не відомо, то листа з копією наказу для ознайомлення не можливо було відправити у зв'язку з відсутністю адреси військової частини НОМЕР_2 . Але ОСОБА_2 була повідомлена про наказ № 125/ос від 19.07.2022 року працівниками відділу кадрів КНП КМР «Конотопська міська лікарня» по мобільному телефону.
Таким чином, вважає, що вимога позивача про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати є безпідставною та необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню (а.с. 66-67);
- Кабінет Міністрів України правом надання відзиву не скористався, представник у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, поважність причин неявки не сповістив, заяви про відкладення справи не надходило, що з урахуванням приписів ст. 223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи по суті.
Ознайомившись з доводами викладеними у письмових зверненнях сторін, дослідивши представлені докази суд дійшов такого висновку.
За змістом частин 1, 3 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказуванню.
Сторонами визнано, що ОСОБА_1 , яка з 29.05.2022 року перебуває на військовій службі, була увільнена від виконання обов'язків сестри медичної операційної загальнохірургічного відділення КНП КМР «Конотопська міська лікарня» з 29.05.2022 року до оголошення демобілізації з нарахуванням та виплатою середнього заробітку, а також збереженням місця роботи та посади (а.с. 10, 10 оборот, 61).
Наказом № 125 від 19.07.2022 року: «З 19.07.2022 року, з дати набрання чинності Законом від 01.07.2022 № 2352-ІХ зупинено нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби ОСОБА_1 - сестрі медичній операційній загально хірургічного відділення» (а.с. 62).
За період з травня 2022 року до липня 2022 року ОСОБА_1 нараховувався та був виплачений середній заробіток, що підтверджено розрахунковими листами і не оспорюється позивачем (а.с. 63).
Загальновідомо, що під час воєнного стану місце розташування військових частин є військовою таємницею, а тому наказ про припинення нарахування середнього заробітку ОСОБА_1 не міг бути направлений для відома за місцем її служби внаслідок об'єктивної відсутності такої можливості на чому наголосив і відповідач у поданому відзиві, запевнивши, що про наказ позивачка була проінформована по телефону.
За положеннями частини 3 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.03.2024 року по справі № 242/80/23 (провадження № 61-14519св23) зроблений наступний правовий висновок.
Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Указами Президента України та іншими підзаконними актами.
Згідно з частиною другою статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".
У частині третій статті 119 КЗпП (у редакції, чинні до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 753/12209/22 (провадження № 61-5606св23) вказано, що:
"відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 01 жовтня 2015 року "Щодо особливого періоду" зазначено, що особливий період в Україні настав із 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації на Сході України. Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17 березня 2014 року) відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" пов'язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу. Такий правовий висновок Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17. 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин строком на 30 діб. У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та діє на теперішній час. Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Кодексом законів про працю України надано визначення трудового договору. Так, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Глава VII Закону № 2232-ХІІ врегульовує особливості призову під час мобілізації. Згідно з частиною другою статті 39 Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту". Частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада". Таким чином, із набранням чинності Закону № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом тобто з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов'язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов'язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні.
Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Аналогічне положення закріплені в статті 21 КЗпП, відповідно до якої роботодавець зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату за виконану ним роботу, визначену трудовою угодою. Позивач у цій справі не виконує роботу, визначену трудовим договором між ним та відповідачем, унаслідок призиву на військову службу, а отримує грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі. Звільнивши з 19 липня 2022 року роботодавців від обов'язку з виплати щомісячного забезпечення мобілізованим працівникам, 28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", згідно з якою компенсував скасування збереження середньомісячної заробітної плати одночасним збільшенням грошового забезпечення військовослужбовцям за місцем проходження служби. У справі, яка переглядається, суди встановили, що АТ "Піреус Банк МКБ", видаючи 26 липня 2022 року наказ № 118-к "Про скасування нарахування середнього заробітку ОСОБА_1" в частині припинення з 19 липня 2022 року виплати середньої заробітної плати ОСОБА_1 на період проходження ним військової служби, діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
При цьому не можуть бути підставою для скасування оскаржених судових рішень доводи касаційної скарги про те, що припинення збереження (виплати) середнього заробітку не узгоджується з принципами верховенства права та правової визначеності відповідними діючими правовими нормами та судовою практикою, оскільки з часу набрання чинності Законом № 2352-ІХ раніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв'язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.
Доводи касаційної скарги про незастосування до спірних правовідносин частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 24 лютого 2022 року, колегія суддів відхиляє. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Враховуючи вищенаведений принцип, до спірних відносин підлягає застосуванню частина третя статті 119 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, адже останні мають місце в період часу після набрання чинності вказаною нормою права.
Відповідно до частини другої статті Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Конституційний Суд України у пункті 2.3. Рішення від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 сформулював висновок, відповідно до якого держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. У пункті 3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.
Оскільки положення частини третьої статті 119 КЗпП України у частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом № 2352-ІХ, відтак суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач не порушив норми статті 58 Конституції України та ЦК України щодо незворотності дії закону в часі та правомірно припинив нарахування і виплати середнього заробітку позивачу з 19 липня 2022 року. Зокрема, починаючи з 19 липня 2022 року відповідач позбавлений обов'язку зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення частини третьої статті 119 КЗпП України виключені. При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону № 2352-ІХ".
Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 06 вересня 2023 року у справі № 204/10983/22 (провадження № 61-11200св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 332/1195/23 (провадження № 61-11828св23), від 14 вересня 2023 року у справі № 754/5488/22 (провадження № 61-6588св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/3086/22 (провадження № 61-7027св23), від 01 листопада 2023 року у справі № 642/959/23 (провадження № 61-10909св23), 22 листопада 2023 року у справі № 711/5198/22 (провадження № 61-2999 св 23), від 08 грудня 2023 року у справі № 638/5055/22 (провадження № 61-8486св23), від 08 лютого 2023 року у справі № 242/1792/22 (провадження № 61-9889св23) та інших.
З огляду на викладене суд дійшов переконання, що КНП КМР «Конотопська міська лікарня», видаючи 19 липня 2022 року оспорюваний наказ, яким з 19 липня 2022 року припинено нарахування середнього заробітку сестрі медичній операційній загальнохірургічного відділення ОСОБА_1 на період проходження нею військової служби на підставі частини третьої статті 119 КЗпП України та Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року № 2352-IX, діяло відповідно до вимог чинного законодавства.
Також суд відхиляє доводи сторони позивача про порушення відповідачем процедури інформування мобілізованого працівника про зміну істотних умов праці, яким є припинення виплати середньої заробітної плати, оскільки в межах спірних правовідносин має місце приведення трудових відносин між сторонами до вимог чинного законодавства і таке припинення для позивача не є зміною істотних умов праці (див. схожий висновок у постанові Верховного Суду від 18 грудня 2023 року у справі № 449/990/22 (провадження № 61-10685св23)).
З урахуванням викладеного, позов задоволенню не підлягає.
Керуючись: ст. 119 КЗпП України, ст.ст. 82, 89, 263-265 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , інтереси якої представляє адвокат Карпухін Дмитро Юрійович, до Комунального некомерційного підприємства Конотопської міської ради «Конотопська міська лікарня», Кабінету Міністрів України про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньомісячного заробітку, стягнення заробітної плати залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання.
Суддя Кравченко В. О.