Іванівський районний суд Одеської області
Іванівський районний суд Одеської області
Справа № 499/178/26
Провадження № 3/499/67/26
Іменем України
19 лютого 2026 року селище Іванівка
Суддя Іванівського районного суду Одеської області Тимчук Руслан Миколайович, розглянувши матеріали справи відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст..173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),
До Іванівського районного суду Одеської області надійшли після доопрацювання матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст..173-2 КУпАП.
Ознайомившись з матеріалами справи, виконуючи положення ст.278 КУпАП про підготовку до розгляду справи про адміністративне правопорушення, приходжу до висновку про необхідність повторного повернення справи до ВП №1 Березівського РВП ГУНП в Одеській області для дооформлення, виходячи з наступного.
Статтею 245 КУпАП визначено завдання провадження в справах про адміністративні правопорушення. Такими, зокрема, є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Особа, яка складає протокол про адміністративне правопорушення повинна ретельно з'ясувати характер правопорушення та правильно кваліфікувати дії винної особи.
У протоколі мають бути зазначені обставини, які свідчать про наявність адміністративного проступку та його характер, а також, обставини, що характеризують особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, оскільки протокол є підставою для провадження у справі про адміністративне правопорушення. Від того, чи правильно він складений, залежить своєчасність, правильність розгляду за суттю справи про адміністративне правопорушення та обґрунтованість застосування стягнення.
Так, відповідно до ч.1 ст.173-2 КУпАП передбачена відповідальність особи за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Суд звертає увагу, що аналіз диспозиції ст. 173-2 КУпАП та положень ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дає можливість зробити висновок, що вимоги законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству поширюються на вичерпне коло осіб, які в більшості випадків пов'язані між собою родинними, сімейними стосунками або спільно проживають, мають спільний побут, права та обов'язки як у подружжя. Таким чином, склад адміністративного правопорушення ст. 173-2 КУпАП передбачає спеціального суб'єкта, яким є особа, на яку поширюються вимоги законодавства про запобігання та протидію домашнього насильства. Вичерпний перелік таких осіб наводиться у ст. 3 ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
При перевірці протоколу про адміністративне правопорушення судом зазначено, що ОСОБА_1 вчинила домашнє насильство фізичного характеру відносно ОСОБА_2 .
У той же час матеріали справи не містять будь-якого документа, який би підтверджував той факт, що ОСОБА_1 є особою, на яку поширюються вимоги законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству. Зокрема, відсутні будь-які документи, з яких вбачалося б, що ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_2 .
Тому у процесі доопрацювання матеріалів справи повинні надати всі можливі належні, допустимі та достовірні докази, на основі яких суд мав би можливість встановити, що ОСОБА_1 є особою, на яку поширюються вимоги законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству.
Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Виходячи з вище викладеного, суд не має можливості прийняти остаточне законне рішення по суті справи, матеріали справи про адміністративне правопорушення підлягають поверненню до органу, який його склав для доопрацювання.
При поверненні справи про адміністративне правопорушення для належного оформлення, суд керується постановою Пленуму Верховного суду України №14 від 23.12.2005 в якій зазначено, що визнається правильною практика тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені не уповноваженою на те посадовою особою або без додержання вимог ст. 256 КпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.
Відповідно до Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 11 від 17 жовтня 2014 року норми КУпАП не забороняють повернення протоколу про адміністративне правопорушення складеного без додержання вимог статті 256 цього Кодексу вмотивованою постановою суду для належного оформлення.
Приймаючи рішення про поверненням для належного оформлення та доопрацювання матеріалів справи органу який складав протокол, суд враховує практику ЄСПЛ.
Так, у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
За змістом рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 року за №2-рп/2015 положення частини другої статті 294 КУпАП щодо оскарження в апеляційному порядку постанови судді у справі про адміністративне правопорушення необхідно розуміти так, що в апеляційному порядку може бути оскаржена лише та постанова судді у справі про адміністративне правопорушення, ухвалення якої передбачене частиною першою статті 284 цього кодексу, а саме: про накладення адміністративного стягнення, про застосування заходів впливу, встановлених у статті 241 цього кодексу, про закриття справи. Тобто, постанова судді про повернення матеріалу для оформлення належним чином оскарженню не підлягає.
Отже, з огляду на допущену неповноту при складанні адміністративного матеріалу, що в свою чергу унеможливлює повний, всебічний та об'єктивний розгляд справи в судовому засіданні, оскільки при розгляді справи суд повинен з'ясувати всі конкретні обставини справи і з урахуванням досліджених доказів постановити в справі належне рішення, суд приходить до висновку про необхідність повернення вказаного матеріалу для належного оформлення.
Керуючись ст.245,268, 277, 278, 283 КУпАП, суддя,
Матеріали справи відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.1 ст..173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення повернути до ВП №1 Березівського РВП ГУНП В Одеській області для оформлення належним чином.
Постанова оскарженню не підлягає.
Суддя:Руслан ТИМЧУК