Справа № 304/2831/25 Провадження № 3/304/167/2026
19 лютого 2026 року м. Перечин
Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Сидоренко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Перечин адміністративний матеріал (протокол серії ЗхРУ № 012732Е від 30.11.2025 року), який надійшов з відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м.Перечин Перечинського району Закарпатської області, не працюючого, не одруженого, на утриманні малолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , моб.тел: НОМЕР_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ,
за ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Відповідно до протоколу серії ЗхРУ № 012732Е від 30.11.2025 року, складеного інспектором прикордонної служби третьої категорії ОСОБА_2 , вбачається, що 30.11.2025 року о 11-05 год., у межах контрольованого прикордонного району на напрямку 207 прикордонного знаку на відстані близько 5000 метрів до державного кордону України начальником групи моніторингу обстановки був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_3 , який, рухаючись в пішому порядку в бік державного кордону України в обхід контрольних постів ДПСУ, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України, з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України повторно, та своїми діями ОСОБА_3 порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 та вимоги ст.34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В судові засідання , призначені на 22.12.2025 року, 05.01.2026 року, 19.01.2026 року, 23.01.2026 року, 13.02.2026 року, 19.02.2026 року ОСОБА_3 повторно не з'явився, будучи належним чином повідомленим про день та час проведення судового засідання своєчасно та у встановленому законом порядку, проте про причини неявки ОСОБА_3 суду не повідомив, будь-яких документів на підтвердження поважності причин неявки на адресу суду не надано, заперечень на складений протокол про адміністративні правопорушення ОСОБА_3 не подав. Проте в матеріалах справи є письмова заява ОСОБА_3 від 30.1.2025 року, в якій він просить розглядати справу про адміністратвне правопрушення за ч.1 ст.204-1 КУпАП без його участі (а.с.5).
Враховуючи скорочені строки розгляду справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.277 КУпАП, суд вважає за можливе провести розгляд справи у відсутність ОСОБА_3 , на підставі наявних у справі доказів. При цьому суд також враховує, що категорія правопорушення за ч.1 ст.204-1 КУпАП не відноситься до тієї категорії справ, по яким присутність в судовому засіданні особи, яка притягається до відповідальності, є обов'язковою (ч.2 ст.268 КУпАП).
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.Нездатність суду об'єктивно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Повно та всебічно вивчивши матеріали справи № 304/2831/25, оцінивши надані у даній справі докази, суд приходить до наступних висновків.
Згідно ст.129 Конституції України, однією з основних засад судочинства, є забезпечення доведеності вини.
Відповідно до положень ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
У відповідності до вимог ч.1 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.
Статтею 248 КУпАП визначено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин.
Відповідно до вимог ст.ст.245,252,280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку, та усунувши усі можливі сумніви, і в залежності від встановленого прийняти мотивоване законне рішення.
Згідно зі ст.251 КУпАП, доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.
Згідно з Положенням про прикордонний режим, затвердженим постановою КМУ №1147 від 27.07.1998 (зі змінами та доповненнями) передбачено порядок в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі. Цим же положенням передбачено, що прикордонна смуга - це ділянка місцевості завширшки 5 км.
Диспозицією частини першої статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.
Суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП характеризується наявністю прямого умислу.
Об'єктивна сторона правопорушення статті 204-1 КУпАП виражається у перетинанні або спробі перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або за документами, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади (формальний склад).
Відповідно до статті 9 Закону України «Про Державний кордон України», перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Залізничне, автомобільне, морське, річкове, поромне, повітряне та пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.
Згідно статті 12 вказаного Закону, пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в'їзду на територію України або виїзду з України. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон України провадиться відповідно до законодавства України і міжнародних договорів України. Відповідно до міжнародних договорів України Кабінетом Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок пропуску осіб, транспортних засобів, вантажів через державний кордон України.
Пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.
Крім того, відповідно до п.2 постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 року «Про порядок перетину Державного кордону України громадянами України» перетинання громадянами України державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю, якщо інше непередбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини; 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу.
Згідно п.1 ст.21-7 Закону України "Про Державну прикордонну службу України" поверхнева перевірка здійснюється щодо осіб, речей, товарів (вантажів) і транспортних засобів, які перебувають у контрольованому прикордонному районі, в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон України або контрольному пункті в'їзду-виїзду, а саме:
1) у разі порушення особою чи спроби особи порушити прикордонний режим, режим у пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України, режим у контрольних пунктах в'їзду-виїзду або зашкодити інтересам національної безпеки України;
2) у разі перебування особи в межах прикордонної смуги без відповідного дозволу;
3) у разі наявності підстав вважати, що в транспортному засобі перебуває правопорушник або особа, свобода якої обмежується в незаконний спосіб;
4) у разі наявності підстав вважати, що в особи чи в транспортному засобі знаходиться річ, обіг якої заборонено чи обмежено або яка становить загрозу життю і здоров'ю людини;
5) якщо транспортний засіб або річ особи є знаряддям вчинення правопорушення та/або знаходяться в місці, в якому могло бути вчинено правопорушення;
6) в інших випадках, передбачених законодавством або рішенням суду.
З протоколу серії ЗхРУ № 12732Е від 30.11.2025, складеного інспектором прикордонної служби третьої категорії ОСОБА_2 , вбачається, що 30.11.2025 року о 11-05 год., у межах контрольованого прикордонного району на напрямку 207 прикордонного знаку на відстані близько 5000 метрів до державного кордону України начальником групи моніторингу обстановки був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_3 , який, рухаючись в пішому порядку в бік державного кордону України в обхід контрольних постів ДПСУ, здійснив спробу незаконного перетину державного кордону України, з України в Словацьку Республіку, поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон України повторно, та своїми діями ОСОБА_3 , як зазначено у вказаному протоколі, порушив вимоги ст.ст.9,12 Закону України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 року та вимоги ст.34 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», за що передбачена відповідальність за ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Проте, суд вважає вищезазначений протокол серії ЗхРУ № 12732Е від 30.11.2025 року неналежним доказом, оскільки, в порушення вимог статті 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення посадовими особами Державної прикордонної служби України матеріалів справ про адміністративні правопорушення, уповноваженою посадовою особою не конкретизовано місце вчинення інкримінованого ОСОБА_3 діяння, безпосередньо не зазначено координати, де нібито здійснено спробу перетину державного кордону,також з наданого протоколу про адміністративне правопорушення та матеріалів справи не вбачається, якими саме діями ОСОБА_3 вчинив спробу незаконного перетину Державного кордону.
При цьому суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не містить опису місця й способу вчинення інкримінованого правопорушення, тобто де саме поза пунктом пропуску через державний кордон ОСОБА_3 вчинено спробу його перетину та з використанням яких саме засобів.
Водночас, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, у справі відсутні, також речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б вказували на умисел та вчинення ОСОБА_3 дій, спрямованих на перетин кордону, що ставиться йому у провину, суду не надано.
Протокол про адміністративне правопорушення, сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.
Отже, суд зауважує на тому, що матеріали справи не містять маршруту руху порушника та лінію Державного кордону, а також фото чи відео фіксації факту вчинення правопорушення, пояснення інших осіб (свідків, очевидців події), у справі відсутні, речових доказів чи взагалі будь-яких інших доказів, які б не суб'єктивно (на розсуд суб'єкта складання протоколу), а об'єктивно вказували на умисел та вчинення ОСОБА_3 дій, спрямованих на перетин Державного кордону України, що ставиться йому у провину, суду не надано.
Проте, матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять будь-які посилання або інші відомості, які б вказували на те, що ОСОБА_3 намагався незаконно перетнути Державний кордон з України в Словацьку Республіку поза пунктами пропуску через Державний кордон.
Таким чином, прихожу до висновку про те, що наявність в діях ОСОБА_3 складу інкримінованого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 204-1 КУпАП за тими обставинами, які викладені у протоколі, не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи.
Таким чином, твердження у протоколі про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_3 здійснив спробу незаконного перетину Державного кордону з України до Словацької Республіки поза пунктами пропуску через державний кордон України, не ґрунтується на наявних у справі матеріалах, належними та допустимими доказами не підтверджені, відсутні беззаперечні докази, які б вказували на причетність ОСОБА_3 до інкримінованого йому правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, суду не надано.
До матеріалів справи, окрім протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 12732Е від 30.11.2025 року (а.с.1), надано: протокол про адміністративне затримання громадянина України ОСОБА_3 від 30.11.2025 року (а.с.2), протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 30.11.2025 року, та з якого вбачається, що у ОСОБА_3 в ході огляду було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Samsung», паспорт громадянина України НОМЕР_3 виданого 2112 від 26.05.2020 року на ім'я ОСОБА_3 (а.с.3), заяви ОСОБА_3 від 30.11.2025 року у друкованому виді про розгляд відносно нього справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.204-1 КУпАП без його участі, свою вину визнає (а.с.4-5); рапорт начальника групи моніторингу обстановки відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В) ОСОБА_4 від 30.11.2025 року (а.с.6); схему затримання громадянина України ОСОБА_3 від 30.11.2025 (а.с.7), копією паспорта громадянина України НОМЕР_3 виданого 2110 від 26.05.2020 на ім'я ОСОБА_3 (а.с.8).
При цьому, будь-яких інших доказів, які б достовірно підтверджували факт вчинення ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, а також винуватості ОСОБА_3 у його вчиненні, суду не представлено та таких матеріали справи не містять.
З наданих суду доказів неможливо встановити наявність в діях ОСОБА_3 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, оскільки суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_3 інкримінованого йому правопорушення.
Суддя також приймає до уваги, що тільки перебування особи на певній відстані біля державного кордону саме по собі, без інших належних доказів, не може свідчити про намір особи незаконно перетнути Державний кордон. У даному випадку ОСОБА_3 був затриманий на відстані 5000 м від лінії державного кордону, що у зв'язку з відсутністю інших доказів, викликає обґрунтовані сумніви у його намірі незаконно перетнути Державний кордон України.
З огляду на викладене суддя вважає, що доказів того, що дії ОСОБА_3 яким-небудь чином були спрямовані на спробу незаконного перетину Державного кордону України матеріали справи не містять.
В даному випадку суддя констатує про відсутність підстав для притягнення особи ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.204-1 КУпАП, внаслідок відсутності в його діях складу такого адміністративного правопорушення.
Враховуючи зазначене, протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_3 суперечить встановленим обставинам справи, твердження в них зроблені та тримаються на припущеннях, що відповідно до ст.62 Конституції України піддається сумніву та тлумачиться на користь людини.
Також зауважує, що суд не має повноважень збирати докази винуватості особи відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти росії» ("Malofeyevav. russia", рішення від 30.05.2013 року, заява № 36673/04) та «Карелін проти росії» ("Karelin v. russia", заява N 926/08, рішення від 20.09.2016 року) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».
Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема по справам "Кобець проти України" від 14.02.2008 року, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001 року, "Лавенте проти Латвії" від 07.11.2002 року неодноразово вказує, що оцінюючи докази суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростованих презумцій.
Так, в силу п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Враховуючи зазначені принципи слід констатувати, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд не може перебирати на себе функції захисту чи обвинувачення у справі, зокрема самостійно відшуковувати докази, змінювати фабулу інкримінованого правопорушення, викладену в протоколі (висувати обвинувачення чи змінювати його) тощо. Натомість суддя, в межах протоколу про адміністративне правопорушення, на підставі поданих доказів встановлює фактичні обставини, які підлягають з'ясуванню при розгляді справи про адміністративне правопорушення та встановлює наявність складу адміністративного правопорушення відповідно до формулювання інкримінованого правопорушення (обвинувачення) викладеного в протоколі про адміністративне правопорушення, яке повинно відповідати диспозиції відповідної статті Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Тобто, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь. Аналогічна норма міститься також у положеннях статті 62 Конституції України.
Частиною 3 статті 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
З огляду на встановлені обставини, викладене обґрунтування, суддя дійшов висновку, що вина ОСОБА_3 не доведена засадою поза розумним сумнівом (застосування принципу в рішенні ЄСПЛ «Кобець проти України»). Цей висновок суду дає підстави застосувати положення статті 247 ч.1 п.1 КУпАП, та закрити провадження у справі.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
З вищенаведених підстав, суддя приходить до висновку про відсутність складу інкримінованого ОСОБА_3 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 КУпАП, а провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.204-1 ч.1, п.1 ч.1 ст.247, 251, 283-285, 294 КУпАП, суддя -
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_5 - закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Постанова судді в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її захисником, законним представником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Закарпатського апеляційного суду через Перечинський районний суд Закарпатської області.
Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя
Перечинського районного суду
Закарпатської області Ю.В. СИДОРЕНКО