Справа №: 398/8341/25
провадження №: 2/398/1509/26
Іменем України
"17" лютого 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЮНІТ КАПІТАЛ», представник позивача Соломко Олексій Володимирович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Стислий виклад позиції позивача.
ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» 26 грудня 2025 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 12 700,34 грн та судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 04.03.2025 уклав з первісним кредитором ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» кредитний договір № 173660 на суму 9 334 грн, але зобов'язання не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 12 700,34 грн, яка складається з: тіла кредиту - 8 235,10 грн, нарахованих процентів - 4 064,24 грн та комісії - 401 грн.
Надалі право вимоги до відповідача за вказаним договором перейшло до позивача на підставі договору факторингу № 16042025 від 16.04.2025.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду від 22 січня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Разом із позовною заявою позивачем було подано клопотання про витребування доказів від банку щодо підтвердження факту перерахування кредитних коштів. Вказане клопотання було задоволено судом, і 05 лютого 2026 року на адресу суду від Акціонерного банку «Південний» надійшли витребувані документи, зокрема виписка з особового рахунку відповідача, що підтверджує рух коштів.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У позовній заяві позивач зазначив, що просить розгляд справи проводити за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотним поштовим повідомленням про вручення судової повістки 29 січня 2026 року. 17 лютого 2026 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшло письмове клопотання, у якому він просив проводити розгляд справи за його відсутності, зазначив, що з позовними вимогами погоджується повністю, просив суд стягнути борг частинами.
Оскільки у судове засідання не з'явилися всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК у зв'язку з неявкою всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписав рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК датою ухвалення рішення зазначена дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Укладення кредитного договору та видача коштів.
Відповідно до паспорта споживчого кредиту від 04.03.2025 р., відповідач ОСОБА_1 ознайомився з умовами кредитування, а ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» виконало обов'язок надати інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій, що підтверджується електронним підписом одноразовим ідентифікатором 088292cb.
04.03.2025 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДІПЛЮС» та ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит № 173660, за умовами якого кредитодавець надав відповідачу кошти в сумі 9 334,00 грн, а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії та виконати інші обов'язки. Договір укладений в електронній формі в Особистому кабінеті споживача із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором d175767a, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису.
Договором встановлені такі умови кредитування:
- сума кредиту - 9 334,00 гривень;
- строк кредиту - 84 дні, з кінцевим терміном повернення 27.05.2025 р.;
- процентна ставка - фіксована, у розмірі 390,00% річних;
- комісія за надання кредиту - одноразова у розмірі 2 333,50 грн (25,00% від суми кредиту);
- комісія за управління та обслуговування кредиту - 1,00 грн за розрахунковий період (знижений тариф) або 100,00 грн у разі порушення строків сплати (стандартний тариф).
Відповідно до п. 2.2.1 кредитного договору сума (загальний розмір) кредиту становить 9334.00 грн надається не пізніше наступного дня після укладення Договору в наступному порядку: у розмірі 3267.72 грн. для погашення заборгованості Позичальника за договором про споживчий кредит №168034 від 19.01.2025 укладеним з Кредитодавцем; у розмірі 3732.78 грн. на № рахунку/картки Позичальника № НОМЕР_1 , у національній валюті (далі - рахунок Позичальника); у розмірі 2333.50 грн. шляхом погашення заборгованості Позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини.
Відповідно до п. 2.5 кредитного договору комісія за надання кредиту складає 2 333,50 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 25,00 % від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини.
Відповідно до п. 2.4 кредитного договору Знижений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 1,00 гривень. Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Р озмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.
У розділі “терміни і визначення» кредитного договору наведено такі визначення щодо комісії. Комісія за надання кредиту - одноразова винагорода, що сплачується Позичальником за підготовку, організацію та надання Кредитодавцем фінансової послуги (кредиту), та встановлена в п. 2.5. цього Договору. Комісія за управління та обслуговування кредиту - комісія, яку Позичальник сплачує на користь Кредитодавця, що нараховується за кожний період користування кредитом між датами здійснення чергового платежу згідно графіку платежів (розрахунковий період) за зниженим тарифом. Якщо Позичальник порушив (прострочив) строки сплати чергового платежу згідно Графіку платежів, комісія у наступному розрахунковому періоді нараховується за стандартним (базовим) тарифом
На виконання умов договору кредитодавець здійснив видачу коштів, що підтверджується Довідкою про успішність операції від 04.03.2025 р. (транзакція № 1567863995) та довідкою ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» про проведення взаємозаліку від 03.11.2025 р. Факт отримання та відповідачем частини коштів у сумі 3 732,78 грн підтверджується випискою з особового рахунку, наданою АБ «ПІВДЕННИЙ» на запит суду, згідно з якою вказана сума була зарахована на картку відповідача 04.03.2025.
Порушення зобов'язання та розмір заборгованості.
Згідно з розрахунком заборгованості первісного кредитора ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та даними виписки з особового рахунку боржника у ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 173660 від 04.03.2025 року належним чином не виконав. За весь час дії договору відповідачем було здійснено 18.03.2025 один платіж у розмірі 2 500,00 грн, з яких 1 400,10 грн було спрямовано на погашення відсотків, 1 098,90 грн - на тіло кредиту та 1,00 грн - на комісію. Після цього будь-які оплати припинилися, що призвело до виникнення заборгованості.
Станом на момент звернення з позовом заборгованість, право вимоги за якою перейшло до позивача, та про стянення якої просить позивач, становить 12 700,34 грн, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту (основним зобов'язанням) - 8 235,10 грн, заборгованості за нарахованими процентами - 4 064,24 грн, заборгованості за комісією - 401,00 грн. Вимоги щодо стягнення нарахованих штрафних санкцій у розмірі 1 000,00 грн, які зазначені у розрахунку та реєстрі прав вимог, позивачем у межах цієї справи не заявлялися.
Нарахування процентів здійснювалося відповідно до п. 2.3 індивідуальної частини договору за фіксованою ставкою 390,00% річних на залишок фактичної заборгованості. Комісія за управління та обслуговування кредиту нараховувалася згідно з п. 2.4 договору.
Нарахування процентів здійснювалося виключно в межах встановленого договором строку кредитування - з 05.03.2025 по 27.05.2025 року.
Перехід права вимоги.
16 квітня 2025 року між ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» (Клієнт) та ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» (Фактор) було укладено Договір Факторингу № 16042025. Факт передачі права вимоги до ОСОБА_1 підтверджується Актом приймання-передачі Реєстру прав вимог № 5 від 05.08.2025 року. Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимог № 5 (порядковий номер 720), до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 173660 у загальному розмірі 13 700,34 грн. Здійснення оплати за відступлені права вимоги підтверджується платіжною інструкцією № 547 від 11.08.2025 року.
Норми права, які застосував суд.
На підставі ст. 205 та ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
За приписами ст. ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч.2 ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до пункту 10 частини 1 статті 12 цього ж Закону визначено, що у кредитному договорі обов'язково визначається порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися).
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Правові висновки Верховного суду, що застосовані у справі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 14-131цс19) зробила висновок, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Цей висновок застосований також і в інших постановах Верховного суду, зокрема, постановах ВС від 24 липня 2019 року у справі № 755/20484/15-ц, від 16 липня 2024 року в справі № 686/9664/21, від 13 січня 2025 року в справі № 336/6542/21.
Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.
Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).
В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.
Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов'язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред'явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).
Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Тобто, споживчим є будь-який кредит наданий споживачу для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частини перша та друга статті 11 Закону України «Про споживче кредитування»).
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п'ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 740/3852/19 (провадження № 61-7745св21) зазначено, що: «відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред'явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв'язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) зазначено, що:
«31.14. 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
31.15. Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
31.16. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
31.17. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
31.18. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
31.19. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит(далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
31.20. Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
31.22. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
31.23. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
31.24. Додатком 2 до протоколу Комітету з управління активами, пасивами і тарифами ПАТ «Ідея Банк» № 119.2 від 02 жовтня 2017 року (діяв на момент укладення оспорюваного договору) затверджено тарифи банку, у тому числі щодо послуг з кредитування. Тарифи передбачають такі послуги за обслуговування кредитної заборгованості: обслуговування кредитної лінії (визначення вартості послуги обумовлено умовами договору), видача довідок про кредитну заборгованість (50 грн), надання довідки про рух по рахунку (виписка по одному рахунку) (50 грн), надання довідки про рух по всіх рахунках кредитної угоди (історія договору) (75 грн), детальна розшифровка заборгованості за кредитом (150 грн), зміна дати щомісячного чергового платежу (100 грн), надання нового графіку щомісячних платежів за зверненням позичальника (100 грн), видача завірених печаткою банку копій кредитних договорів та додатків на них (за кожну), які зберігаються в архіві (50 грн), надання термінової послуги (200 грн).
31.25. У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором, для чого позичальник має бути поінформований про строки i суми належних платежів.
31.29. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
32.3. Розмір плати за обслуговування кредиту визначений у пункті 6 кредитного договору (у графіку щомісячних платежів) та змінюється залежно від погашення кредиту: перший платіж за обслуговування кредиту становить 1 923 грн 49 коп., останній - 118 грн 61 коп.
32.2. Пунктом 1.4 кредитного договору ОСОБА_1 встановлено плату за надання інформації щодо кредиту без уточнення систематичності запиту такої інформації споживачем.
32.4. Надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
32.8. Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
33.5. Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов'язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.
34.3. З огляду на встановлені у справі обставини, а також сформульовані у цій постанові висновки щодо нікчемності пунктів 1.4 та 6 кредитного договору, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне у порядку застосування наслідків виконання нікчемного правочину зобов'язати ПАТ «Ідея Банк» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від
19 червня 2018 року № Р24.00301.004034055 з огляду на нікчемність пунктів 1.4 та 6 цього договору, що забезпечує захист інтересу позивача у правовій визначеності».
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) зазначено, що :
“згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» …
Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.»
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Мотивована оцінка і висновки суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що між первісним кредитором ТОВ «ФК «КРЕДІПЛЮС» та відповідачем ОСОБА_1 виникли цивільно-правові відносини на підставі кредитного договору № 173660 від 04.03.2025. Договір укладений в електронній формі. Відповідач був обізнаний з умовами кредитування, в тому числі з порядком видачі кредиту, нарахування відсотків і комісій, та погодився з ними, підписавши відповідний договір. Для підписання договору відповідач використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що згідно зі ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до власноручного підпису.
Належне виконання первісним кредитором своїх зобов'язань щодо надання кредитних коштів підтверджується витягом з довідки про проведення взаємозаліку та випискою АБ «Південний» з особового рахунку відповідача, у якій відображено операцію зарахування коштів на платіжну картку позичальника 04.03.2025.
Відповідач, порушуючи умови кредитного договору та вимоги ст. 526, 1054 ЦК України, взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, суму кредиту та нарахованих у межах строку кредитування відсотків у встановлені строки не сплатив. У поданому до суду клопотанні відповідач ОСОБА_1 погодився з позовними вимогами, доказів повного погашення заборгованості чи спростування розрахунку позивача суду не надав.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості нарахування та стягнення заборгованості за комісією за управління та обслуговування кредиту у розмірі 401,00 грн, суд виходить з таких міркувань.
Судом встановлено, що пунктами 2.4 індивідуальної частини кредитного договору № 173660 від 04.03.2025 встановлено обов'язок позичальника сплачувати періодичну комісію, розмір якої залежить від дотримання графіка платежів і становить 1,00 грн (знижений тариф) або 100,00 грн (стандартний тариф) за кожен розрахунковий період. У розділі «Терміни та визначення» договору ця комісія визначена як плата на користь Кредитодавця за супроводження кредиту, однак конкретний перелік додаткових чи супутніх послуг, які отримує споживач за цю плату, у договорі не розкрито.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір повернутої суми, надає виписку з рахунку щодо погашення заборгованості тощо.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 вказаного закону, умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.
При виборі і застосуванні норми права суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, згідно з яким умова договору про споживчий кредит щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно із законом, є нікчемною відповідно до ст. 11 та ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Крім того, суд враховує висновок Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21, у якому зазначено, що Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» … Якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
За таких обставин, оскільки нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 401,00 грн слід відмовити. Згода відповідача із позовними вимогами не є достатньою підставою для задоволення позову у цій частині, оскільки відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК визнання позову не має вирішальногог значення, а суд може прийняти рішення лише за наявності для того законних підстав.
Враховуючи, що до позивача на підставі зазначеного вище договору факторингу перейшло право вимоги до відповідача у повному обсязі, позивач набув статусу нового кредитора та має законні підстави вимагати виконання зобов'язання.
Отже, суд перевірив надані позивачем розрахунки заборгованості та визнає, що сума заборгованості, яку позивач просить стягнути у частині заборгованості за тілом кредиту (8 235,10 грн) та процентами (4 064,24 грн), є обґрунтованою. Враховуючи висновок суду про нікчемність положень договору щодо нарахування періодичної комісії, позовна заява підлягає задоволенню частково у розмірі 12 299,34 грн.
Щодо розподілу судових витрат.
Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору, який сплачений позивачем у розмірі 2422,40 грн, пропорційно задоволеним вимогам (у сумі 12 299,34 грн від заявлених 12 700,34 грн), тобто у сумі 2 345,91 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, то суд дійшов таких висновків.
На підтвердження витрат на правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10.09.2025, додаткову угоду № 25771368018 від 11.09.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2025 року, у якому міститься опис наданих послуг, відповідно до яких позивачу Адвокатським бюро «СОЛОМКО ТА ПАРТНЕРИ» надано послуги правничої допомоги (зокрема, вивчення матеріалів справи, підготовка адвокатського запиту та клопотання, а також складання позовної заяви про стягнення заборгованості) на загальну суму 7 000 грн.
Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.
Частинами 3, 4 статті 137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі №905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Верховний Суд у справі №873/212/21 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постанові від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Суд вважає, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Керуючись критеріями обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, а саме те, що заборгованість виникла за договором споживчого кредитування, беручи до уваги що ця справа є малозначною, розглядається в порядку спрощеного провадження, позовна заява є типовою, суд визнає обґрунтованим стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені частково (у розмірі 12 299,34 грн від заявлених 12 700,34 грн), витрати на правничу допомогу мають бути стягнуті пропорційно сумі задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4 842,13 грн.
Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд
вирішив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 173660 від 04.03.2025 року у розмірі 12 299 (дванадцять тисяч двісті дев'яносто дев'ять) гривень 34 копійки.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судові витрати на оплату судового збору у розмірі 2 345 (дві тисячі триста сорок п'ять) гривень 91 копійка та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 842 (чотири тисячі вісімсот сорок дві) гривні 13 копійок.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “ЮНІТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 43541163, адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд. 34, офіс 333.
- відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Повне рішення складено 17 лютого 2026 року.
Суддя В.В. Орловськи