Справа № 186/44/26
Номер провадження № 2/0186/661/26
(ЗАОЧНЕ)
18 лютого 2026 року м.Шахтарське.
Шахтарський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Янжули С.А.
при секретарі - Лиман Н.П.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту з майна,
08 січня 2026 року позивачі звернулися до суду з позовом до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту з майна.
В обґрунтування позову зазначили, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 . Під час здійснення дій щодо оформлення квартири отримали інформацію про наявність заборони (обтяження) на це нерухоме майно, накладеної на підставі рішення суду, відомості про яке відсутні. З відповіді Шахтарського міського суду Дніпропетровської області вбачається, що рішення, на підставі якого накладено арешт на їх житлове приміщення, відсутнє, що унеможливлює перевірку підстав накладення такого обтяження.
Таким чином, на даний час на належне їм майно безпідставно накладено арешт, чим порушені їх майнові права щодо розпорядження власністю.
Просять скасувати арешт з вказаного житлового приміщення.
Позивачі у судове засідання не з'явилися, надали заяву про розгляд справи в їх відсутність, позовні вимоги підтримують, просять їх задовільнити.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, відзив на позовну заяву не надав, про дату розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не сповістив. Зі згоди позивачів, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.
Враховуючи вимоги ст.247 ЦПК України та ст.6 Конвенції "Про захист прав людини та основних свобод", ратифікованої Законом України 17 липня 1997 року, з метою недопущення затягування розгляду справи, суд вважає за необхідне розгляд справи провести без фіксування судового засідання технічними засобами.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що дійсно, позивачі є співвласниками квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №443160167 від 11 вересня 2025 року, копією технічного паспорту на квартиру.
На вказане нерухоме майно накладено арешт на підставі ухвали б/н від 11 листопада 1998 року Першотравенського міського суду Дніпропетровської області №95. Реєстраційний номер обтяження 4513740 від 17 лютого 2007 року, внесений Першою Павлоградською державною нотаріальною конторою, архівний запис №73197-67 від 22 березня 2001.
Довідкою Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 29 серпня 2025 року підтверджується, що станом на 29 серпня 2025 року у них відсутні будь-які відкриті виконавчі провадження відносно позивачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Даними з Автоматизованої системи виконавчих проваджень підтверджується, що відносно позивача відсутні відкриті виконавчі провадження, позивачі в Державному реєстрі боржників - відсутні.
Довідкою Шахтарського міського суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року підтверджується, що в суді відсутня ухвала від 11 листопада 1998 року, якою накладено заборону відчуження квартири, що належить позивачам.
На даний час на належне позивачам майно безпідставно накладено арешт, чим порушені їх майнові права щодо розпорядження власністю.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР(даліКонвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначені принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід'ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Тобто, право приватної власності позивачів є непорушним.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «ОСОБА_2 проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії», заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «ОСОБА_3 та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Відповідно до положення ст. 47 Конституції України держава створює умови, за яких громадянин матиме змогу придбати житло у власність.
Стаття 41 Конституції України наголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Статтею 30 ЦПК України передбачено, що позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Статтями316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності.
Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статями 386-393 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ч. 4ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
Згідно ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження», у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, позовні вимоги позивачів про скасування арешту з квартири АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за №4513740 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Судові витрати по справі слід залишити за позивачами.
Керуючись ст.ст.3-710, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 316-320,321,328,386-393,722 ЦК України, - суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Петропавлівського відділу державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування арешту з майна - задовільнити.
Скасувати арешт з нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 , що належить на праві спільної приватної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за записом про обтяження в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, а саме: обтяження №4513740 від 17 лютого 2007 року, внесеним на підставі ухвали Першотравенського міського суду Дніпропетровської області б/н від 11 листопада 1998 року №95.
Судові витрати по справі залишити за позивачами.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Інформація про учасників справи відповідно до п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України.
Позивачі:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований по АДРЕСА_2 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_3 .
Відповідач: Петропавлівський відділ державної виконавчої служби у Синельниківському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, код ЄДРПОУ 34245430, юридична адреса: вул.Героїв України, буд.62, с-ще Петропавлівка, Синельниківського району, Дніпропетровської області.
Повний текст рішення суду виготовлений 18 лютого 2026 року.
Суддя: С.А.Янжула.