18.02.26
Єдиний унікальний № 744/1122/25
Провадження № 1-кс/744/5/2026
13 лютого 2026 року Семенівський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинувачених ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Семенівка Чернігівської області письмову заяву про самовідвід судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_8 у кримінальному провадженні за обвинувальним актом за номером Єдиного реєстру досудових розслідувань 42023272190000007 від 13 квітня 2025 року щодо
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Тимоновичі Семенівського району Чернігівської області, українця, громадянина України, одруженого, з повною вищою освітою, працюючого на посаді Семенівського міського голови Новгород-Сіверського району Чернігівської області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за відомостями обвинувального акта раніше не судимого,
обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженки міста Семенівка Семенівського району Чернігівської області, українки, громадянки України, одруженої, з повною вищою освітою, внутрішньо переміщеної особи, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_3 , за відомостями обвинувального акта раніше не судимої,
обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки міста Новозибків Брянської області Російської Федерації, українки, громадянки України, одруженої, з повною вищою освітою, внутрішньо переміщеної особи, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_4 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_5 , за відомостями обвинувального акта раніше не судимої,
обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України,
До Семенівського районного суду Чернігівської області надійшла заява про самовідвід судді ОСОБА_8 , котрий одноособово здійснює судове провадження (єдиний унікальний номер 744/1122/25, допоміжний номер провадження судової справи, необхідний для діловодства відповідного суду - 1-кп/744/33/26) у кримінальному провадженні за обвинувальним актом за номером Єдиного реєстру досудових розслідувань 42023272190000007 від 13 квітня 2025 року щодо ОСОБА_4 , обвинуваченого у вчинені кримінальних правопорушень, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 , обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України. Заява про самовідвід судді умотивована тим, що Семенівський міський голова ОСОБА_4 , який є одним з обвинувачених у даному кримінальному провадженні, очолює за посадою орган опіки та піклування Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, функціонування якого тісно пов'язане з діяльністю Служби у справах дітей Семенівської міської ради, яка в межах своєї компетенції забезпечує (разом з іншими компетентними органами) діяльність органу опіки та піклування. Начальником Служби у справах дітей Семенівської міської ради є рідний брат судді ОСОБА_8 - ОСОБА_9 . Служба у справах дітей Семенівської міської ради, зокрема, здійснює повноваження щодо представництва вказаного органу опіки та піклування в суді з питань, що стосуються прав дітей, готує проєкти документів органу опіки та піклування, начальник служби бере участь у його засіданнях. На думку судді ОСОБА_8 , вказані вище обставини можуть викликати у будь-якого з учасників кримінального провадження та сторонніх спостерігачів розумні сумніви в неупередженості головуючого судді у зазначеному вище кримінальному провадженні, тобто є підстави для відводу судді, передбачені п. 4 ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України, яким встановлено, що суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості. Ця обставина вже неодноразово ставала підставою для постановлення ухвал про самовідвід судді у цивільних справах, учасником яких був орган опіки та піклування Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Копії деяких ухвал з Єдиного державного реєстру судових рішень до зави про самовідвід додаються. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України, кожному гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Аналогічні положення містить ч. 1 ст. 21 Кримінального процесуального кодексу України. В силу вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» як джерело права підлягає застосуванню судами України практика Європейського суду з прав людини. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року, важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти у громадськість у демократичному суспільстві. Суд (судді) зобов'язані викликати довіру в учасників судового розгляду. Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Мироненко і Мартенко проти України» (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності суду має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (це розтлумачено, зокрема, у рішеннях ЄСПЛ у справах «Фей проти Австрії» від 24 лютого 1993 року та «Веттштайн проти Швейцарії» від 28 жовтня 2008 року). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (рішення ЄСПЛ у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» від 10 червня 1996 року). Особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного (рішення ЄСПЛ у справі «Веттштайн проти Швейцарії» від 28 жовтня 2008 року). Разом з тим, у своєму рішенні по справі «Фельдман проти України» від 08 квітня 2010 року Європейський суд з прав людини порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнав
незабезпечення суддею достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву з приводу його безсторонності. Ч. 1 ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з'їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, визначено, що неупереджений розгляд справ є основним обов'язком судді. Вказане випливає з принципу об'єктивності, визначеного у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року за № 2006/23, відповідно до якого об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують її прийняття. За змістом п. 3.1 Бангалорських принципів поведінки суддів суддя демонструє поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. Відповідно до п. 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів спосіб дій та поведінка судді мають підтримувати впевненість суспільства в чесності та непідкупності судових органів. Недостатньо просто чинити правосуддя, потрібно робити це відкрито для суспільства. Враховуючи положення, викладені в п. 24, 26, 30 рішення Європейського Суду з прав людини від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» (заява № 9186/80), де зазначено, що для неупередженості розгляду справи «навіть видимість може бути важливою», «правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться», будь-який суддя, щодо якого є обґрунтовані підстави побоюватись браку безсторонності, має бути відведений. Враховуючи викладене, суддя ОСОБА_8 вважає, що він не вправі розглядати кримінальне провадження № 1-кп/744/33/26 (єдиний унікальний № 744/1122/25) за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, ОСОБА_5 у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України, ОСОБА_6 у вчинені злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, а тому просить задовольнити його заяву про самовідвід.
Суддя Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_8 у судове засідання не прибув, був завчасно повідомлений про розгляд питання про самовідвід, у заяві про самовідвід просив цю заяву про самовідвід одночасно вважати його поясненням по суті заяви та розглянути її без його участі.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заяву про самовідвід підтримав повністю та висловив думку, що заяву судді ОСОБА_8 він вважає слушною.
Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні щодо розгляду заяви про самовідвід судді ОСОБА_8 висловив думку про те, що у вирішенні самовідводу він покладається на розсуд суду.
Обвинувачені ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 щодо розгляду заяви про самовідвід судді ОСОБА_8 у судовому засіданні висловили думки, що вони теж покладаються на розсуд суду.
Дослідивши матеріали заяви про самовідвід судді ОСОБА_8 , вислухавши у судовому засіданні думки учасників судового провадження, суд вважає доводи заяви про самовідвід безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Згідно з ч. 1 ст. 80 Кримінального процесуального кодексу України за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Заява про самовідвід судді повинна ґрунтуватися на конкретних фактичних обставинах, які об'єктивно свідчать про наявність реального конфлікту інтересів або створюють обґрунтований сумнів у неупередженості судді стосовно певного кримінального провадження.
Як вбачається з заяви про самовідвід, суддя ОСОБА_8 обґрунтовує свій самовідвід тим, що один з обвинувачених - Семенівський міський голова ОСОБА_4 - за посадою очолює орган опіки та піклування Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, функціонування якого тісно пов'язане з діяльністю Служби у справах дітей Семенівської міської ради, начальником якої є рідний брат судді ОСОБА_8 - ОСОБА_9 ..
Проте, суд не вбачає підстав для задоволення заяви про самовідвід, виходячи з означених нижче доводів.
По-перше, Служба у справах дітей Семенівської міської ради (загальновідомий код за ЄДПОУ 44100965) є окремою юридичною особою, яка не тотожна органу опіки та піклування Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Посилання судді ОСОБА_8 на тісний зв'язок між діяльністю Служби у справах дітей та функціонуванням органу опіки та піклування не спростовує їх організаційної та юридичної відокремленості. Сам факт того, що Служба у справах дітей у межах своєї компетенції забезпечує окремі напрямки діяльності органу опіки та піклування, не свідчить про наявність таких відносин між суддею ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_4 , які б могли поставити під сумнів неупередженість судді у даному кримінальному провадженні.
По-друге, предметом доказування у кримінальному провадженні за обвинувальним актом за номером Єдиного реєстру досудових розслідувань 42023272190000007 є обставини, пов'язані з діяннями обвинувачених щодо процедур публічних закупівель опалювальних твердопаливних водогрійних котлів, що кваліфіковані за відповідними частинами статей 27, 28, 364 Кримінального кодексу України. Діяльність Служби у справах дітей, в якій обіймає посаду начальника ОСОБА_9 , жодним чином не пов'язана з предметом обвинувачення та предметом доказування у цьому кримінальному провадженні. Між сферою професійної діяльності ОСОБА_9 та обставинами кримінального провадження відсутній будь-який сутнісний зв'язок.
По-третє, суддя ОСОБА_8 у заяві про самовідвід не навів жодних конкретних обставин та не пояснив, яким саме чином праця його рідного брата ОСОБА_9 на посаді начальника Служби у справах дітей Семенівської міської ради може вплинути на результати розгляду кримінального провадження. Заява не містить відомостей про те, що ОСОБА_9 будь-яким чином причетний до обставин, які є предметом обвинувачення, що він може бути свідком, потерпілим чи іншим учасником цього кримінального провадження, або що між ним та будь-ким з обвинувачених існують такі відносини, які могли б вплинути на об'єктивність судді ОСОБА_8 .. Заява обмежується лише довільним посиланням на можливість виникнення сумнівів, без наведення реальних фактичних обставин, які б на такі сумніви вказували.
По-четверте, ані орган опіки та піклування Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області, ані Служба у справах дітей Семенівської міської ради не є учасниками даного кримінального провадження в будь-якому процесуальному статусі. Жоден з працівників зазначених органів, зокрема ОСОБА_9 , не залучений до кримінального провадження як свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач чи як інша процесуальна фігура. За таких обставин сам по собі факт родинних зв'язків судді з особою, яка працює в установі, що опосередковано організаційно пов'язана з одним з органів, котрий очолює обвинувачений за посадою, але не має відношення до предмета обвинувачення, не може бути визнаний достатньою підставою для самовідводу.
По-п'яте, на підтвердження обґрунтованості своєї заяви суддя ОСОБА_8 додав копії ухвал з Єдиного державного реєстру судових рішень, якими задовольнялися заяви про самовідвід. Проте, зазначені ухвали постановлені судом у складі одноосібно головуючого судді ОСОБА_8 , тобто суддя ОСОБА_8 у заяві про самовідвід фактично посилається на судові рішення, ухвалені під його головуванням щодо задоволення заяв про самовідвід, які були заявлені ним же. Такі судові рішення не можуть бути визнані релевантною судовою практикою, оскільки вони являють собою лише відображення правової позиції самого судді ОСОБА_8 щодо питань, істотно віддалено віднесених за межі кримінальних проваджень, а не результатом перевірки обґрунтованості підстав для самовідводу іншим складом суду.
По-шосте, усі ухвали, додані до заяви про самовідвід, постановлені у цивільних справах на підставі п. 5 ч. 1 ст. 36 Цивільного процесуального кодексу України, тоді як питання самовідводу у кримінальному провадженні регулюється ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України. Цивільне та кримінальне судочинство мають відмінні предмет, мету, коло учасників та принципи провадження. Відтак посилання на ухвали, постановлені у цивільних справах, як на підтвердження підстав для самовідводу у кримінальному провадженні, не може мати прямого юридичного значення.
По-сьоме, суд також констатує, що в цивільних справах, в яких суддя ОСОБА_8 заявляв самовідвід та ухвалами задовольняв власні заяви, учасником судового провадження безпосередньо виступав орган опіки та піклування Семенівської міської ради Новгород-Сіверського району Чернігівської області - або у статусі заявника, або у статусі заінтересованої особи. У даному ж кримінальному провадженні ні орган опіки та піклування, ні Служба у справах дітей не є учасниками кримінального провадження й жодного відношення до нього не мають. Отже, обставини, які в цивільних справах могли мати значення для вирішення питання про самовідвід, у даному кримінальному провадженні відсутні, що додатково свідчить про нерелевантність посилань в заяві про самовідвід на зазначені ухвали.
По-восьме, суддя ОСОБА_8 у заяві про самовідвід посилається на ч. 1 ст. 15 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням XI (чергового) з'їзду суддів України від 22 лютого 2013 року. Проте зазначена редакція Кодексу суддівської етики втратила чинність у зв'язку з прийняттям Кодексу суддівської етики в новій редакції, затвердженій рішенням ХХ з'їзду суддів України. Посилання на нечинну редакцію нормативного акта свідчить про неналежне обґрунтування заяви про самовідвід. Разом із тим, принцип неупередженого розгляду справ закріплений як у чинній редакції Кодексі суддівської етики, так і безпосередньо в процесуальному законодавстві, і при вирішенні заяви про самовідвід суд керується саме чинними нормами права.
По-дев'яте, суддя ОСОБА_8 не надав жодних доказів, котрі б свідчили про можливість впливу ОСОБА_9 , його рідного брата, на формування суспільних думок або оцінок будь-яких учасників кримінального провадження чи сторонніх спостерігачів стосовно неупередженості судді ОСОБА_8 .. Заява містить лише припущення абстрактного характеру про можливість виникнення таких сумнівів, але це є всього лише надмірно гіперболізоване гіпотетичне припущення, яке не проходить перевірку фактами, позаяк воно не підкріплене посиланням на жодні конкретні обставини.
По-десяте, щодо посилання судді ОСОБА_8 у заяві про самовідвід на можливість виникнення сумнівів з боку «сторонніх спостерігачів», необхідно зазначає наступне. Критерій об'єктивної безсторонності суду оцінюється з точки зору об'єктивного спостерігача, а не будь-якої пересічної особи, про що вже зазначалося в ухвалі у межах даного кримінального провадження від 12.01.2026 (допоміжне провадження - 1-кс/744/2/2026) щодо відмови у задоволенні заяви прокурора про відвід судді ОСОБА_8 .. Об'єктивний спостерігач - це особа, яка є розумною, обізнаною із обставинами справи, поінформованою щодо реального стану речей, а також знаючою про гарантії незалежності та безсторонності судової влади, встановлені законом. Така особа, володіючи інформацією про те, що Служба у справах дітей є окремою юридичною особою, що її діяльність не пов'язана з предметом обвинувачення у даному кримінальному провадженні, що ані служба, ані орган опіки та піклування не є учасниками провадження, і що ОСОБА_9 жодним чином не причетний до обставин кримінального провадження, не мала б розумних підстав для сумнівів у неупередженості судді ОСОБА_8 .. Тлумачення поняття «стороннього спостерігача» як будь-якої особи, яка може суб'єктивно і без належної обізнаності оцінювати ситуацію, є безмежно розширеним і створює необґрунтовані небезпечні засади для відводу суддів практично з будь-яких надуманих підстав.
Суд також вважає за необхідне окремо зупинитися на посиланнях судді ОСОБА_8 на практику Європейського суду з прав людини, наведену у заяві про самовідвід.
Щодо посилання на рішення у справі «Білуха проти України» від 09 листопада 2006 року.
У зазначеній справі (заява № 33949/02) ЄСПЛ розглядав питання безсторонності суду та довіри громадськості до правосуддя у контексті конкретного конфлікту інтересів. Голова суду, який одноособово розглядав справу заявниці про поновлення на роботі, безоплатно отримував для приміщення суду від компанії-відповідача по роботі віконні грати, комп'ютер та ремонт опалювальної системи. ЄСПЛ констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначивши, що побоювання заявниці щодо відсутності безсторонності судді були об'єктивно обґрунтованими (параграфи 54, 55). Йшлося про матеріальний зв'язок між суддею та стороною у справі, що він розглядав. У даному кримінальному провадженні відсутні обставини, аналогічні тим, що були предметом розгляду у справі «Білуха проти України».
Щодо посилання на рішення у справі «Мироненко і Мартенко проти України» від 10 грудня 2009 року.
У цій справі (заява № 4785/02) ЄСПЛ справді виклав ознаки суб'єктивного та об'єктивного критеріїв оцінки безсторонності суду. Суб'єктивний критерій стосується особистої упередженості або заінтересованості конкретного судді, тоді як об'єктивний критерій передбачає оцінку того, чи надавали судові органи достатні гарантії для виключення будь-яких обґрунтованих сумнівів щодо їх безсторонності. Проте застосування цих критеріїв до обставин даного кримінального провадження свідчить саме на користь відсутності підстав для самовідводу. За суб'єктивним критерієм - суддя ОСОБА_8 не зазначає будь-яких обставин, які б свідчили про його особисту упередженість чи заінтересованість у результатах кримінального провадження. За об'єктивним критерієм - як зазначено вище, об'єктивний та поінформований спостерігач, обізнаний із реальним станом речей, не мав би розумних підстав для сумнівів у безсторонності судді ОСОБА_8 за наведених у заяві про самовідвід обставин.
Щодо посилання на рішення у справі «Фей проти Австрії» від 24 лютого 1993 року.
У справі «Фей проти Австрії» (заява № 14396/88) ЄСПЛ встановив наступні обставини справи. Заявник винайняв кімнату в Мейхвені (Австрія) у січні 1988 року. Він повідомив власницю помешкання, що його жінка тяжко хвора і перебуває у лікарні, а він очікує на надходження пенсії з Німеччини, після чого власниця квартири передала заявнику 2500 австрійських шилінгів і тимчасово призупинила сплату ним орендної плати (1500 австрійських шилінгів). Згодом вона повідомила про цей факт у поліцію, й Інсбрукська прокуратура доручила судовому слідчому Інсбрукського регіонального суду розпочати попереднє розслідування справи заявника щодо підозри в шахрайстві та наказала затримати останнього. Суддя санкціонував ці дії 08 лютого 1988 року. Згодом він допитав заявника і попросив дозволу Зіллерського федерального суду допитати власницю квартири; суддя цього суду Кохлегер допитала її 25 лютого 1988 року. 01 березня 1988 року обвинувач відхилив один із пунктів обвинувачення і надіслав справу згідно підсудності у Федеральний суд. Після того суддя Кохлегер зробила декілька запитів в Австрійський банк й у дві страхові компанії стосовно виплати пенсії, а також розпорядилася провести повторний допит власниці квартири Інсбрукським федеральним судом. 18 березня 1988 року суддя призначила судове слухання на 24 березня того ж року. Того дня справу заявника у Федеральному суді суддя Кохлегер розглядала одноособово. Вона заслухала заявника, власницю квартири, дослідила інші докази по справі. Того самого дня Федеральний суд визнав п. Фея винним у шахрайстві за те, що він примусив цю жінку дати йому гроші і призупинив виплату орендної плати. Суд засудив його до позбавлення волі на три місяці. Апеляція заявника до Інсбрукського регіонального суду була відхилена 13 травня 1988 року. Сама ж сутність рішення ЄСПЛ полягає в тому, що Суд, перш за все, використав прецедентне право. ЄСПЛ урахував, що заявник не оспорював особистої неупередженості судді федерального суду Кохлегер. А щодо об'єктивної сторони ЄСПЛ зауважив, що перед тим, як відправити справу у Федеральний суд, попереднє розслідування було вже проведене слідчим регіонального суду. Хоча на цій стадії суддя Кохлегер і допитала власницю квартири, вона діяла в рамках обмежених повноважень і перед нею не стояло завдання встановлення обґрунтованості звинувачення; визначені для судді повноваження нею не були перевищені, не було також підстав вважати, що саме вона надалі розглядатиме справу в суді. Після передання справи на розгляд суду суддя Кохлегер розпочала попереднє розслідування, яке, на погляд Суду, було підготовчим і мало на меті зібрати матеріали у справі до слухання. Суд не вважав її рішення підготувати справу до судового розгляду рівнозначним формальному рішенню з її боку віддати обвинуваченого до суду. Суддя Кохлегер зустрілася із заявником уперше на слуханні 24 березня 1988 pоку, коли заслуховували його і власницю квартири, а також були представлені суду всі матеріали справи. Тільки після того суддя може формувати свою думку щодо вини обвинуваченого. Беручи до уваги форму і характер досудових заходів, ЄСПЛ не визнав, що пересторога заявника щодо безсторонності суддів була об'єктивно обґрунтованою. Отже, ЄСПЛ вирішив, що не було порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Щодо посилання на рішення у справі «Веттштайн проти Швейцарії» від 21 грудня 2000 року.
У справі «Веттштайн проти Швейцарії» (заява № 33958/96) ЄСПЛ встановив порушення безсторонності через те, що, зокрема, суддя Р. Адміністративного суду, який розглядав справу заявника проти муніципалітету Клотен, паралельно представляв як адвокат інший муніципалітет (Kusnacht) в іншій справі проти того ж заявника. ЄСПЛ констатував, що мало місце накладання у часі двох проваджень, в яких суддя ОСОБА_10 виконував дві різні функції: з одного боку - судді, а з іншого - юридичного представника протилежної сторони. Коли заявник звернувся до Адміністративного суду 15 лютого 1995 року, інша справа, де суддя Р. представляв протилежну сторону, ще тривала і завершилася лише 24 жовтня 1995 року, а Адміністративний суд виніс рішення 15 грудня 1995 року.
Обставини, наведені суддею ОСОБА_8 у заяві про самовідвід, не є аналогічними до жодної з цих справ («Фей проти Австрії», «Веттштайн проти Швейцарії»): суддя ОСОБА_8 не виконував жодних процесуальних функцій у даному кримінальному провадженні до його надходження до суду; не перебуває у будь-яких правовідносинах з учасниками провадження та не має прямого чи опосередкованого конфлікту інтересів.
Щодо посилання на рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» від 10 червня 1996 року.
У вказаній справі (заява № 22399/93) ЄСПЛ розглядав питання безсторонності у контексті участі присяжного Форсайта, який був працівником фірми, директором котрої був один із двох ключових свідків обвинувачення - містер Макларен. Тобто мав місце аналіз ступеню зв'язку між присяжним та ключовим свідком обвинувачення через відносини працівник-роботодавець. ЄСПЛ констатував, що більшість складу Суду не знайшла порушення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втім, у даному кримінальному провадженні суддя ОСОБА_9 навіть не виконує подібних трудових функцій, пов'язаних з особистою працею в минулому чи зараз в учасників кримінального провадження. Відносини між суддею ОСОБА_8 та обвинуваченим ОСОБА_4 не мають характеру трудових і не пов'язані ознаками підпорядкування чи залежності. Отже, фактичні обставини, що розглядалися ЄСПЛ у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства», не підходять до обставин, на які посилається суддя ОСОБА_8 ..
Щодо посилання на рішення у справі «Фельдман проти України» від 08 квітня 2010 року суд зазначає, що у цій справі (заяви № 76556/01 та № 38779/04) ЄСПЛ констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод за ознаками недотриманням вимог безсторонності суду. У цій справі в аспекті порушення права на справедливий суд ЄСПЛ, перш за все, зауважив (параграф 99 рішення), що, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених у Кримінально-процесуальному кодексі, рішення про передання справи заявника до Артемівського суду не було обґрунтовано жодною з них. З матеріалів справи не вбачається, що заявника було повідомлено про причини або юридичні підстави обрання територіальної підсудності у його справі. Суд також зазначає, що побоювання заявника щодо упередженості національних судів при розгляді його справи також підтримувались публічними заявами Президента та Голови Державної податкової адміністрації, а також діями стосовно його адвоката. У даному випадку суддя ОСОБА_8 не працює в суді, якому кримінальне провадження визначалося за підсудністю іншими судовими інстанціями, він не мав і не має жодних наданих на аналіз суду попередніх процесуальних контактів з учасниками кримінального провадження у зв'язку з обставинами, що є предметом обвинувачення. Посилання на незабезпечення суддею «достатніх гарантій для виключення будь-якого розумного сумніву» з приводу безсторонності є некоректним, оскільки за обставин цього кримінального провадження не встановлено наявність розумного сумніву, який потребував би таких гарантій. Крім цього, суддею ОСОБА_8 не ухвалювалися в даному кримінальному провадженні вироки чи ухвали, де він висловлював свою сформовану правову публічну позицію по суті кримінального провадження, які були скасовані судами вищих інстанцій, що могло б виключати його наступну участь за критерієм незабезпечення безсторонності.
Щодо посилання на рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії» від 26 жовтня 1984 року (заява № 9186/80), то у зазначеній справі ЄСПЛ констатував порушення вимог безсторонності у зв'язку з тим, що мало місце послідовне здійснення функцій слідчого судді та судді судового слідства однією і тією ж особою в одній і тій же справі. Саме за таких обставин ЄСПЛ зазначив, що «навіть видимість може бути важливою» та, як витікає з цього, «правосуддя повинне не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» або ж, зважаючи на різність перекладів рішення, «справедливість повинна бути не тільки здійсненна: її також слід бачити як вона робиться» (параграф 26 рішення). Тобто зазначені положення були сформульовані у контексті ситуації, коли суддя мав безпосередній процесуальний зв'язок зі справою, яку надалі розглядав по суті. Обставини, наведені суддею ОСОБА_8 , є принципово іншими: він не виконував жодної попередньої процесуальної функції у даному кримінальному провадженні, а певний родинний зв'язок з особою, чия професійна діяльність зовсім не стосується предмета обвинувачення, не створює тієї «видимості» порушення безсторонності, про яку йшлося у справі «Де Куббер проти Бельгії».
Таким чином, суд констатує, що жодне з рішень Європейського суду з прав людини, на які посилається суддя ОСОБА_8 у заяві про самовідвід, не стосується фактичних обставин, аналогічних тим, що наведені в заяві. У всіх зазначених рішеннях ЄСПЛ розглядав ситуації конфліктів інтересів, безпосереднього процесуального зв'язку судді зі справою або прямих відносин залежності між суддею (присяжним) та учасниками провадження. Натомість суддя ОСОБА_8 посилається тільки на родинний зв'язок з особою, чия діяльність не має відношення до предмета обвинувачення у кримінальному провадженні та яка не є його учасником.
При цьому, посилання у заяві про самовідвід на п. п. 3.1, 3.2 Бангалорських принципів поведінки суддів без прив'язки до реальних фактів в чому справді полягають сумніви щодо судді ОСОБА_8 в його поведінці або нібито не підтриманні ним впевненості суспільства в чесності та непідкупності судових органів, не можуть сприйматися як належні.
Зважаючи на приведене, також і аргументи прокурора у судовому засіданні убачаються безґрунтовними і такими, що суперечать зазначеним вище вагомим доводам, котрі повністю спростовують відомості щодо підстав заяви про самовідвід, а тому є такими, що підлягають відхиленню.
Окремо слід зазначити ще й таке.
З матеріалів цього кримінального провадження убачається, що питання про відвід судді ОСОБА_8 від розгляду даного кримінального провадження вже було предметом судового розгляду. Як вже зауважувалося вище, ухвалою судді Семенівського районного суду Чернігівської області від 12 січня 2026 року у задоволенні заяви прокурора про відвід судді ОСОБА_8 було відмовлено. При розгляді зазначеної заяви прокурора суддя ОСОБА_8 надав письмові пояснення по суті заяви про відвід. Однак, ані в ході розгляду заяви прокурора про відвід, ані у своїх письмових поясненнях, котрі були надані суддею ОСОБА_8 та проаналізовані в ухвалі від 12 січня 2026 року, суддя ОСОБА_8 не порушував питання щодо обставин праці його рідного брата ОСОБА_9 на посаді начальника Служби у справах дітей Семенівської міської ради та не заявляв, що ці обставини можуть бути підставою для його відводу чи самовідводу.
Та обставина, що суддя ОСОБА_8 не вважав за необхідне повідомити про зазначені обставини при розгляді заяви прокурора про його відвід 12 січня 2026 року, однак заявив про самовідвід з цих підстав пізніше, майже через місяць, аж 11 лютого 2026 року, вказує на окремі ознаки штучності поданої заяви про самовідвід. Якщо суддя дійсно вважав, що факт праці його рідного брата ОСОБА_9 сам по собі створює реальні підстави для сумнівів у його неупередженості, він був зобов'язаний повідомити про це суд при першій же нагоді - зокрема, при розгляді заяви прокурора про відвід. Замовчування цих обставин під час попереднього розгляду питання про відвід та наступне заявлення самовідводу суперечить послідовності процесуальної поведінки, відтак ставить під сумнів дійсну мотивацію подання заяви про самовідвід.
За таких обставин суд розцінює подання заяви про самовідвід без належного обґрунтування та за відсутності реального конфлікту інтересів як таке, що не відповідає вимогам ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України.
Підсумовуючи, суд констатує, що суддя ОСОБА_8 не навів у заяві про самовідвід конкретних фактичних обставин, які б свідчили про наявність реального конфлікту інтересів або про обґрунтований сумнів у його неупередженості при розгляді даного кримінального провадження. Підстави, зазначені в заяві, мають абстрактний характер і не узгоджуються з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України.
Враховуючи, що наведені суддею ОСОБА_8 доводи не містять посилання на конкретні фактичні обставини, які б свідчили про наявність підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 Кримінального процесуального кодексу України, заява про самовідвід задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 81, 376 Кримінального процесуального кодексу України,-
У задоволенні заяви про самовідвід судді Семенівського районного суду Чернігівської області ОСОБА_8 - відмовити повністю.
Встановити час оголошення повного тексту ухвали: о 16 годині 00 хвилин 18 лютого 2026 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення й окремому оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складений 18.02.2026.
Суддя: ОСОБА_1