Справа № 991/372/26
Провадження 1-кп/991/4/26
13 лютого 2026 року м. Київ
Вищий антикорупційний суд у складі:
головуючої судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника обвинувчаеного - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у приміщенні залу суду в місті Києві клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, подані в межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Астрахань російської федерації, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України,
До Вищого антикорупційного суду надійшов вищезазначений обвинувальний акт.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 січня 2026 року головуючим суддею справи № 991/372/26 (провадження № 1-кп/991/4/26) визначено суддю ОСОБА_1 .
Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15 січня 2026 року призначено підготовче судове засідання на 20 січня 2026 року, яке в подальшому неодноразово відкладалося.
09 лютого 2026 року до суду надійшло клопотання із додатками прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження на два місяці строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме: прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , щодо обставин, викладених у письмовому повідомлені про підозру ОСОБА_5 ; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (т.6).
Прокурор, обґрунтовуючи подане клопотання, зазначила, що 28 травня 2024 року слідчий суддя Вищого антикорупційного суду, розглянувши клопотання сторони обвинувачення про застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановив ухвалу, якою клопотання задовольнив частково. У результаті до підозрюваного застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 908 400 грн із покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Строк дії зазначених обов'язків встановлено до 23 червня 2024 року в межах досудового розслідування, який в подальшому неодноразово продовжувався.
Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 вересня 2024 року вищевказану ухвалу скасовано в частині визначення розміру застави та обов'язку повідомляти слідчого, прокурора або суд про кожне відлучення із м. Києва і Київської області. Постановлено в цій частині нову ухвалу, якою клопотання детектива НАБУ про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено частково та застосовано до підозрюваного ОСОБА_5 заставу у розмірі 10 000 000 грн. та покладено обов'язок не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора та суду. В іншій частині ухвалу від 28 травня 2024 року залишено без змін.
В подальшому ухвалами слідчих суддів від 03 жовтня 2024 року, 28 листопада 2024 року, 21 січня 2025 року, 18 березня 2025, 15 травня 2025 року, 11 липня 2025 року, 05 вересня 2025 року, 04 листопада 2025 року строк дії обов'язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_5 продовжувався. Востаннє ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2025 року строк дії обов'язків продовжено до 17 лютого 2026 року включно.
Відтак на теперішній час існує необхідність продовження строку дії покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 процесуальних обов'язків з урахуванням існування наявних ризиків, які дають підстави вважати можливим переховування останнього від суду та здійснення ним незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
Ризик переховування від суду (п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України) прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 обвинувачується у пособництві у вчиненні особливо тяжких корупційних злочинів, що передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна. Загроза бути підданим такому покарання сама по собі є підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватися від суду. Усвідомлюючи тяжкість та невідворотність покарання за вчинення інкримінованих йому злочинів, ОСОБА_5 може планувати втечу за кордон, або на тимчасово окуповану територію України, або переховуватися на території України з метою уникнення кримінальної відповідальності. Зважаючи на наявність у ОСОБА_5 паспортів громадянина України для виїзду за кордон: НОМЕР_1 від 22 травня 2023 року та FL 387640 від 31 січня 2018 року, а також трьох неповнолітніх (малолітніх) дітей, на нього не поширюється обмеження права виїзду за кордон під час воєнного стану. У період дії воєнного стану по даний час ОСОБА_5 4 рази покидав межі України. Наведені вище обставини, дають підстави стверджувати про наявність достатніх ризиків для втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування останнього від суду. При цьому, наявність за таких обставин у ОСОБА_5 мотивації переховуватися від суду, в тому числі за кордоном, підкріплена його фактичними можливостями переховування, у зв'язку із значними фінансовими активами, якими він та члени його родини володіють. Зокрема, ОСОБА_5 у період з 2017-2023 років отримав офіційний дохід 77 277 619 грн., а також 67 861 408 грн. доход від підприємницької діяльності. У ході обшуку житла ОСОБА_5 , який відбувся 06 жовтня 2023 року, виявлено близько 840 000 доларів США готівкою, які не вилучалися. Відповідно до матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належить: 102 земельних ділянки значною загальною площею; квартира загальною площею 30,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076798680000); квартира загальною площею 30,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076787880000); автомобіль Lexus LX 500D, номерний знак НОМЕР_2 , рік випуску 2022, а ОСОБА_21 належить: 224 земельних ділянки значною загальною площею; квартира загальною площею 31,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2419564080000); квартира загальною площею 31,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 2416588580000); квартира загальною площею 32,8 кв.м за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2145901180000); квартира загальною площею 30,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_8 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076809480000); квартира загальною площею 30,2 кв.м. за адресою: АДРЕСА_9 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2076806380000); житловий будинок загальною площею 286,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1979973632218); автомобіль Mercedes-Benz GLE 350D, номерний знак НОМЕР_3 , рік випуску 2021. Сторона обвинувачення також посилається на обізнаність ОСОБА_5 в галузі права, напрацьовані ним ділові зв'язки, у тому числі серед працівників правоохоронних органів, які обвинувачений може використати для переховування від суду. Отже, наявність у ОСОБА_5 значних активів, загроза притягнення до кримінальної відповідальності за пособництво в особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, можливість безперешкодного виїзду за межі України, а також відсутність публічної посади, що свідчила б про сталі соціальні зв'язки, вказують на високу ймовірність його переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності. Зазначений ризик на теперішній час не зменшився, оскільки обставини, що його зумовлюють, залишаються актуальними: він володіє значними активами, підлягає притягненню до відповідальності за особливо тяжкі злочини та має можливість залишити територію України, що в сукупності свідчить про реальну можливість ухилення від суду в будь-який момент. Саме тому є необхідним і виправданим продовження судом строку дії раніше покладених на ОСОБА_5 обов'язків здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду; повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи.
Ризик незаконного впливу ОСОБА_5 на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України) прокурор обґрунтовує тим, що ОСОБА_5 у період вчинення інкримінованих йому злочинів фактично виконував роль неформального куратора Держгеокадастру та мав усталені зв'язки з керівництвом Держгеокадастру та його територіальних органів. З огляду на викладене, набуті ним зв'язки дають йому можливість незаконного впливати на всю вертикаль органів Держгеокадастру та його службових осіб, у тому числі з метою впливу на показання як свідків працівників ГУ ДГК Сумській області щодо обставин вчинення інкримінованих ОСОБА_5 злочинів. Крім того, ОСОБА_5 може незаконно впливати на власників земельних ділянок, сформованих за рахунок земель ДП «ДГ «Іскра» та ДП «ДГ «АФ Надія», оскільки співучасники злочину мають їхні персональні дані та засоби для зв'язку. Таким чином, на переконання сторони обвинувачення, видається цілком доведеним існування ризику впливу ОСОБА_5 на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою примушування їх до перекручування своїх показань, маніпуляцій відомостями об'єктивної дійсності, введення суду в оману, тощо. З огляду на викладене, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. Саме тому продовження судом строку дії обов'язку, покладеного на обвинуваченого ОСОБА_5 утримуватися від спілкування з іншими обвинуваченими у даному кримінальному провадженні та зі свідками, є необхідним і виправданим.
З огляду на заявлені ризики, які не зменшилися та продовжують існувати, сторона обвинувачення вбачає необхідність у продовженні строку дії обов'язків, покладених на ОСОБА_5 ще на два місяці. У разі, якщо суд не продовжить строк дії цих обов'язків, це унеможливить досягнення мети застосування запобіжного заходу та не дозволить запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
12 лютого 2026 року до Вищого антикорупційного суду надійшло клопотання із додатками захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, в якому він просив змінити обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 10 000 000 грн. із покладеними додатковими обов'язками на запобіжний захід у вигляді застави у розмірі, передбаченому межами п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України (у мінімальному еквіваленті), тобто 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням єдиного обов'язку, передбаченого п. 1 ч. 7 ст. 42 КПК України, а саме прибувати за викликом до суду, а в разі неможливості прибути за викликом у призначений строк - заздалегідь повідомляти про це суд. Повернути заставу в сумі, на яку її буде зменшено, заставодавцю ТОВ «МАЕСТРО АЛВІ» (код ЄДРПОУ 43643090) та ТОВ «САН-ГУД РИТЕЙЛ» (код ЄДРПОУ 44952798) (т.7 а.с. 19-159).
В обгрунтування своїх вимог вказав, що запобіжний захід у вигляді застави застосовується до ОСОБА_5 понад 1 рік і 4 місяці, при цьому її розмір жодного разу не зменшувався, незважаючи на його виключний характер. Сума застави в розмірі 10 000 000 грн. у десять разів перевищує максимальний розмір, передбачений п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України (300 прожиткових мінімумів для працездатних осіб), що становить 998 400 грн. З огляду на це сторона захисту вважає, що визначений розмір застави підлягає істотному зменшенню. Така позиція обґрунтовується надмірністю її розміру, тривалістю застосування запобіжного заходу, бездоганною процесуальною поведінкою ОСОБА_5 протягом усього періоду досудового розслідування та належним виконанням покладених на нього обов'язків, а також недоведеністю існування ризиків, які стали підставою для первинного обрання запобіжного заходу. Крім того, захист наполягає на зміні покладених обов'язків у зв'язку з втратою актуальності відповідних ризиків, що сприятиме частковому усуненню надмірного втручання у права ОСОБА_5 .
Щодо відсутності ризику переховування від суду сторона захисту зазначає, що, обґрунтовуючи наявність такого ризику, слідчий суддя послався на тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 за ч. 5 ст. 191 КК України, у разі визнання його винуватим, а саме покарання на строк від 7 до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна), наявність у нього паспортів громадянина України для виїзду за кордон, трьох малолітніх дітей, внаслідок чого, він не має обмежень щодо виїзду за межі території України навіть в умовах воєнного стану, а також значні майнові активи його сім'ї. Також слідчий суддя врахував завершення досудового розслідування, визнання зібраних доказів достатніми для складання обвинувального акта та ознайомлення ОСОБА_5 з матеріалами сторони обвинувачення, що, на переконання слідчого судді, може спонукати ОСОБА_5 до активних дій, зокрема до переховування від суду.
Сторона захисту, аналізуючи зміст судового рішення, зазначає, що посилання на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення як підставу для висновку про наявність ризику переховування має абстрактний і формальний характер. Аналогічно формальним, на думку захисту, є й посилання на завершення досудового розслідування та складання обвинувального акта. Такий висновок підтверджується не лише загальним викладом мотивів, а й відсутністю належної оцінки того факту, що про тяжкість обвинувачення ОСОБА_5 було відомо ще з моменту вручення повідомлення про підозру 23 квітня 2024 року. Крім того, вручення обвинувального акта було передбачуваним та фактично неминучим із часу початку ознайомлення з матеріалами досудового розслідування відповідно до ст. 290 КПК України (з 29 листопада 2024 року). Водночас ОСОБА_5 протягом усього періоду досудового розслідування, під час ознайомлення з матеріалами у порядку ст. 290 КПК України, а також після вручення обвинувального акта і переходу справи до стадії судового розгляду, сумлінно виконував покладені на нього процесуальні обов'язки та не вчинив жодних дій, які могли б свідчити про намір ухилятися від правосуддя. На думку захисту, безпідставними є й висновки слідчого судді щодо нібито наявності у ОСОБА_5 мотивації переховуватися через його фактичні можливості, зумовлені, як стверджується, значними фінансовими активами, що належать йому та членам його сім'ї. Зазначається, що одразу після повідомлення про підозру на майно ОСОБА_5 та його дружини було накладено арешт. Частково цей арешт було скасовано ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 листопада 2024 року, у частині 35 земельних ділянок, що перебувають у особистій приватній власності його дружини ОСОБА_21 . Водночас арешт на рухоме та нерухоме майно, зареєстроване за ОСОБА_5 , а також на майно, зареєстроване за його дружиною та таке, що перебуває у спільній сумісній власності подружжя, скасовано не було. За таких обставин твердження прокурора про наявність у ОСОБА_5 значних активів, які можуть бути використані для можливого переховування, є необґрунтованими. Більше того, наявність у ОСОБА_5 нерухомого майна на території України за відсутності такого за її межами свідчить про відсутність наміру змінювати місце проживання на постійне за кордоном та про тісний зв'язок його життєдіяльності саме з Україною. На утриманні ОСОБА_5 перебувають троє неповнолітніх дітей та батьки пенсійного віку, що додатково підтверджує наявність міцних соціальних зв'язків. Імовірне переховування від органів правосуддя унеможливило б виконання ним батьківських обов'язків, що, у свою чергу, є ще одним аргументом на користь відсутності навіть мінімального ризику ухилення. Окремо захист звертає увагу на те, що діти ОСОБА_5 продовжують навчання в українських приватних школах у 2025-2026 навчальному році, що свідчить про сталість та міцність соціальних зв'язків родини та їх інтегрованість в українське суспільство. Крім того, 28 листопада 2024 року ухвалою слідчого судді ВАКС не було продовжено строк дії обов'язку не відлучатися з населеного пункту без дозволу слідчого, прокурора або суду. Це свідчить про те, що своєю належною процесуальною поведінкою ОСОБА_5 довів відсутність наміру переховуватися від органів правосуддя, а тому немає подальшої потреби обмежувати його у праві на вільне пересування. Також слід зазначити, що ОСОБА_5 має можливість вільно пересуватися територією України, в тому числі перебував у прикордонних областях з особистих, сімейних та робочих питань. Водночас за понад рік ні стороною обвинувачення, ні судом не було зафіксовано жодних ознак або спроб переховування як за межами України, так і в її межах. Більше того, під час такого пересування не було встановлено жодного порушення умов застосованого запобіжного заходу чи процесуальних обов'язків, покладених на нього відповідно до ст. 42 КПК України.
Щодо ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, який полягає у потенційних спробах незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні сторона захисту вказала, що на підтвердження вказаного ризику, слідчий суддя вказав на процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, а також на обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 наділений потенційною можливістю самостійно (прямо) або через інших осіб (опосередковано) впливати на інших підозрюваних, а також свідків, дані про яких стали йому відомі внаслідок ознайомлення із матеріалами досудового розслідування у порядку ст. 290 КПК України, з метою схилити їх не давати правдиві, послідовні показання у подальшому в суді, для уникнення або мінімізації можливої кримінальної відповідальності. Разом з тим, проаналізувавши протоколи допитів свідків, які були відкриті в порядку ст. 290 КПК України, сторона захисту не встановила жодних показань, які могли б вважатися викривальними щодо ОСОБА_5 , а відтак, немає взагалі підстав, які б свідчили, що останній має намір незаконно чи навіть законно впливати на інших осіб, які допитані чи можуть бути допитані як свідки у цьому кримінальному провадженні. Більш того, на обґрунтування нібито існування цього ризику у клопотанні сторони обвинувачення, а відповідно, і в ухвалі слідчого судді, відсутні посилання на конкретних службових осіб ГУ ДГК у Сумській області, зокрема їх прізвища, займані посади, не вказано значення показань цих свідків, здобутих під час досудового розслідування, на доведення причетності ОСОБА_5 до інкримінованих кримінальних правопорушень. Вказане на переконання сторони захисту свідчить про надуманість та недоведеність цього ризику, його обґрунтування є абстрактним, без конкретної прив'язки до обставин цього кримінального провадження та до особи ОСОБА_5 і його процесуальної поведінки у провадженні. Одночасно з цим, наявність зазначеного ризику повинна бути підтверджена даними, що чітко вказують на психологічний та фізичний тиск на свідків або інших учасників кримінального провадження, однак матеріали досудового розслідування не містять будь-які докази, зокрема протоколи допиту свідків або матеріали НСРД, які б вказували на спроби ОСОБА_5 (з моменту повідомлення про підозру, застосування запобіжного заходу, продовження строку дії обов'язків, початку ознайомлення у порядку ст. 290 КПК України) чинити тиск на будь-яких осіб, про яких зазначається у клопотанні, що свідчить про недоведеність такого ризику. Таким чином, сторона захисту ґрунтуючись на останній правовій оцінці слідчого судді, яка була сформована за позицією сторони обвинувачення, не доведено наявність підстав вважати, що є ризик незаконного впливу ОСОБА_5 на свідків у цьому кримінальному провадженні, інших обвинувачених, а тому стверджує, що ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - не доведений. Наслідком відсутності такого ризику є те, що відпала потреба від подальшого обов'язку утримуватися від спілкування зі свідками та іншими підозрюваними (на даний час обвинуваченими) у кримінальному провадженні, щодо обставин викладених у письмовому повідомленні про підозру ОСОБА_5 . Більше того, з урахуванням стадії судового розгляду, заборона на спілкування з іншими обвинуваченими фактично порушує конституційне право ОСОБА_5 на захист, гарантоване абз. 2 ст. 63 Конституції України. Крім того, сама процедура судового розгляду, визначена КПК України, об'єктивно унеможливлює виконання такого обов'язку, оскільки обвинувачені перебувають у залі судового засідання одночасно, і повністю виключити будь-яку комунікацію між ними є не лише недоцільним, а й фактично неможливим. Сторона захисту підкреслює, що заборона комунікації між обвинуваченими, принаймні в межах судового засідання, створює штучні перешкоди для ефективної реалізації права на захист. Відсутність можливості узгодження правових позицій між обвинуваченими та їхніми захисниками ускладнює формування єдиної стратегії захисту та повноцінну реалізацію процесуальних прав.
Підсумовуючи наведене, сторона захисту вважає, що всі доводи сторони обвинувачення на обґрунтування ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, та з якими погодився в ухвалі слідчий суддя, не можуть сприйматися конструктивно та бути враховані судом, як доводи щодо необхідності подальшого обмеження конституційних прав ОСОБА_5 , оскільки фактично побудовані на хибній логічній конструкції.
Окрім цього, сторона захисту наголошує, що під час перегляду первинної ухвали ВАКС від 28 травня 2024 року, якою до ОСОБА_5 було застосовано запобіжний захід у вигляді застави, колегія суддів АП ВАКС в ухвалі від 16 вересня 2024 року констатувала нібито наявність трьох ризиків, передбачених п.п. 1-3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Надалі ризик, визначений п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, фактично втратив актуальність у зв'язку з початком ознайомлення сторони захисту з матеріалами досудового розслідування. На думку захисту, припинення існування одного з раніше встановлених ризиків, а також наявність інших обставин, що позитивно характеризують підозрюваного (обвинуваченого), є підставами для пропорційного зменшення розміру застави, необхідної для забезпечення виконання процесуальних обов'язків. Водночас відсутність ризику, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, не спричинила перегляду виключного розміру застави, застосованої до ОСОБА_5 , а також не призвела до відповідного зменшення обсягу покладених на нього додаткових процесуальних обов'язків. За таких обставин логічним і процесуально обґрунтованим видається перегляд чинного запобіжного заходу у вигляді застави щодо ОСОБА_5 шляхом зменшення її розміру з урахуванням припинення одного з ризиків, на підставі яких цей запобіжний захід було застосовано. Проте зазначені обставини не були належним чином враховані слідчими суддями на стадії виконання вимог ст. 290 КПК України.
Сторона захисту також зазначає, що ризик переховування від суду визначено як основну підставу для покладення на особу обов'язків, передбачених п. 3 та п. 8 ч. 5 ст. 194 КПК України. При цьому звертається увага на те, що з 17 квітня 2025 року ОСОБА_5 обіймає посаду менеджера із зовнішньоекономічної діяльності в ТОВ «ЕНЕРГО РЕСУРС» РІ ГРУП». Крім того, повномасштабне вторгнення держави-агресора та воєнний стан суттєво вплинули на його професійну діяльність. Підприємницька діяльність, яку здійснював ОСОБА_5 , як і його робота у сфері права, більше не забезпечують належного рівня доходу. Водночас нова посада передбачає підвищений обсяг обов'язків і відповідальності, зокрема необхідність здійснення службових відряджень як у межах України (поза межами м. Києва), так і за кордон. Функціональні обов'язки ОСОБА_5 передбачають обов'язкову участь у міжнародних відрядженнях, що є невід'ємною частиною виконання ним службових повноважень, оскільки ТОВ «ЕНЕРГО РЕСУРС» РІ ГРУП» здійснює комплексне енергопостачання та постачання природного газу для непобутових споживачів, у тому числі іноземних суб'єктів господарювання. Водночас покладений на нього процесуальний обов'язок, який забороняє виїзд за межі України, фактично унеможливлює виконання ключових трудових функцій, що потребують його особистої участі в міжнародних відрядженнях, а отже, істотно обмежує реалізацію його конституційного права на працю.
Щодо обов'язку повідомляти слідчого або прокурор та суду про зміну свого місця проживання та роботи, то на думку сторони захисту, вказаний обов'язок сторона обвинувачення послідовно просила у кожному своєму клопотання, проте легітимна мета такої вимоги залишається нез'ясованою і досі. Єдиною ймовірною метою покладення такого обов'язку є забезпечення судових викликів, однак ОСОБА_5 протягом усього провадження забезпечує безперебійний зв'язок за допомогою мобільного телефону. З огляду на стабільну процесуальну поведінку та наявність постійних каналів зв'язку, фактична адреса проживання чи роботи не має принципового значення для цілей правосуддя. За таких обставин, обов'язок повідомляти про зміну місця проживання є формальним обтяженням, що не переслідує реальної легітимної мети. Сторона захисту вказує, що центр життєвих інтересів ОСОБА_5 знаходиться саме в Україні, оскільки він є громадянином України, не має громадянства або підданства іншої країни, протягом всього життя працює на території України, має друзів, знайомих, а також міцні соціальні та ділові зв'язки саме тут. З огляду на викладене, твердження про подальшу наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, є безпідставним та спростовується фактичними обставинами, а також послідовною добросовісною процесуальною поведінкою ОСОБА_5 протягом усього кримінального провадження. А тому в подальшому покладанні обов'язків, зокрема, які обмежують пересування ОСОБА_5 відпала потреба, адже за відсутності ризику через який їх було покладено, вони створюють диспропорційне втручання у права ОСОБА_5 у частині права на працю від результатів якої залежать утримання не лише самого ОСОБА_5 , а й членів сім'ї, які перебувають на його утриманні.
Щодо відомостей, що характеризують особу ОСОБА_5 сторона захисту вказала, що останній має міцні, усталені соціальні зв'язки, що утримуватиме його від вчинення дій, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, через те, що ОСОБА_5 : є громадянином України; має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно; дві вищі освіти; прийнятий на посаду менеджера із зовнішньоекономічної діяльності в ТОВ «ЕНЕРГО РЕСУРС» РІ ГРУП»; має на утриманні дружину та трьох малолітніх дітей; має на утриманні матір-пенсіонерку, яка станом на зараз не працює, додаткових доходів, окрім пенсійних виплат, не отримує, а відтак потребує додаткового матеріального забезпечення; має на утриманні батька-пенсіонера, інваліда першої групи, який станом на зараз не працює, додаткових доходів, окрім пенсійних виплат, не отримує, має клінічні діагнози, внаслідок чого потребує додаткового матеріального забезпечення; неодноразово отримував листи вдячності від військових частин за надану допомогу військовослужбовцям, а також від благодійного фонду HELP-UA за підтримку щодо забезпечення медичних закладів України необхідними матеріалами та препаратами, а також за сприяння організації доставки медичних вантажів до адресатів; неодноразово був нагороджений відзнаками, подяками та нагородами; до кримінальної або адміністративної відповідальності ніколи не притягувався, судимості немає.
Позиції учасників кримінального провадження
Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала власне клопотання та зазначила, що на даний час продовжують існувати заявлені ризики, а саме: ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності та ризик незаконного впливу на обвинувачених, свідків у цьому кримінальному провадженні, їх ступінь не зменшився, а тому з огляду на необхідність забезпечення ефективності кримінального провадження та недопущення реалізації зазначених ризиків, прокурор вказала на доцільність продовження строку дії покладених на ОСОБА_5 обов'язків ще на два місяці.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримав клопотання про зміну запобіжного заходу, оскільки вважає, що на сьогоднішній момент діючий запобіжний захід є надмірним, а тому він підлягає перегляду, зокрема шляхом зменшення розміру застави, з підстав викладених в поданому клопотанні. В задоволенні клопотання прокурора про продовження строку дії покладених на ОСОБА_5 обов'язків просив відмовити в повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні підтримав подане клопотання про продовження строку дії обов'язків, покладених на ОСОБА_5 , та просив його задовольнити. Щодо клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу прокурор зазначив, що ризики, на які посилалися слідчі судді в попередніх ухвалах про продовження дії обов'язків, неодноразово встановлювалися судами. Відтак, на думку сторони обвинувачення, саме захист мав навести нові обставини, які б свідчили про необхідність зміни запобіжного заходу. Той факт, що під час обрання застави враховувалися три ризики, а наразі сторона обвинувачення посилається на два, не впливає на розмір застави як ефективного засобу забезпечення належної процесуальної поведінки. Навіть наявність одного ризику, за позицією прокурора, є достатньою підставою для застосування такого заходу забезпечення, як застава. Стосовно тверджень захисту про арешт усього майна обвинуваченого та його родини прокурор зауважив, що вони не відповідають дійсності, оскільки арешт із значної частини земельних ділянок було скасовано, зокрема з тих, що належать дружині обвинуваченого. Крім того заборони користування земельними ділянками не встановлено. Щодо виїзду за кордон та працевлаштування обвинуваченого ОСОБА_5 прокурор зазначив, що ці питання вже неодноразово розглядалися слідчими суддями. Він звернув увагу, що працевлаштування відбулося після повідомлення про підозру та обрання запобіжного заходу із покладенням обов'язку здати закордонний паспорт. На думку сторони обвинувачення, обіймання саме такої посади було спрямоване на створення формальних підстав для зменшення обсягу покладених обов'язків та їх перегляду. Загалом сторона обвинувачення вважає, що всі ризики, зазначені в клопотанні, продовжують існувати, а тому є необхідність у продовженні покладених обов'язків.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні з приводу клопотання сторони обвинувачення заперечив та вказав, що він міг би вчиняти дії направлені на виїзд за межі України, з огляду на достатні статки, однак з лютого 2024 року він придбавав майно на території України, що виключає будь-який ризик на який посилається сторона обвинувачення. Клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу підтримав та просив його задовольнити. На запитання суду повідомив, що є громадянином України, зареєстрованим у м. Києві, та фактично проживає в с. Нові Петрівці. Працює менеджером з зовнішньоекономічної діяльності в ТОВ «ЕНЕРГО РЕСУРС» РІ ГРУП», змінив роботу через те, що територія, де він займався сільськогосподарським виробництвом, наразі перебуває в сірих зонах. Є діючим адвокатом. Одружений, має трьох малолітніх дітей, які перебувають на його утриманні. Нині йому 42 роки, стан здоров'я добрий. Батьки проживають окремо у м. Вінниця. Має дохід від підприємницької діяльності, адвокатської практики та роботи менеджером; сукупний дохід становить приблизно 200 тисяч гривень в місяць. Судимостей не має, має дві вищі освіти. Повідомлень про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень не має, має доступ до мисливської зброї.
Суд, вирішуючи подані сторонами клопотання, встановив такі факти та обставини.
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2024 року (справа № 991/3716/24, провадження 1-кс/991/3753/24) до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 908 400 грн. та покладено обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України (том 6, а.с. 19-27).
На виконання зазначеної ухвали 30 травня 2025 року ТОВ «САН-ГУД РИТЕЙЛ» перерахувало на депозитний рахунок ВАКС грошові кошти в сумі 908 400 грн., як заставу за ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним платіжним дорученням (том 7, а.с. 40).
Ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 вересня 2024 року (справа № 991/3716/24, провадження 11-сс/991/405/24) ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2024 року скасовано в частині визначення розміру застави та обов'язку повідомляти слідчого, прокурора або суд про кожне відлучення із м. Києва і Київської області. Постановлено в цій частині нову ухвалу, якою до підозрюваного ОСОБА_5 застосовано заставу в розмірі 10 000 000 грн. та покладено на останнього обов'язок не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду. В іншій частині ухвалу слідчого судді залишено без змін (том 6, а.с. 28-34).
На виконання зазначеної ухвали 20 вересня 2025 року ТОВ «МАЕСТРО АЛВІ» внесло на депозитний рахунок ВАКС грошові кошти в сумі 4 091 600 грн., а ТОВ «САН-ГУД РИТЕЙЛ», грошові кошти в сумі 5 000 000 грн. З урахуванням раніше сплаченої суми в розмірі 908 400 грн., загальний розмір внесеної застави за ОСОБА_5 становить 10 000 000 грн. Факт внесення застави підтверджується довідкою № 03.13-04/78/2024 від 20 вересня 2024 року, виданою керівником апарату ВАКС ОСОБА_22 (том 7, а.с. 39), а також відповідними платіжними інструкціями (том 7, а.с. 41-42).
Ухвалами слідчих суддів Вищого антикорупційного суду від 14 червня 2024 року, 06 серпня 2024 року, 03 жовтня 2024 року, 28 листопада 2024 року, 21 січня 2025 року, 18 березня 2025, 15 травня 2025 року, 11 липня 2025 року, 05 вересня 2025 року, 04 листопада 2025 року продовжувався строк дії обов'язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_5 .
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 грудня 2025 року (справа № 991/12940/25, провадження 1-кс/991/13037/25) строк дії обов'язків, покладених на підозрюваного ОСОБА_5 продовжено до 17 лютого 2026 року включно, з покладенням обов'язків: прибувати за кожною вимогою до детектива, прокурора, слідчого судді, суду; повідомляти слідчого або прокурора та суд (під час судового провадження) про зміну свого місця проживання та роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадження, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , іншими підозрюваними у кримінальному провадженні: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 щодо обставин, викладених у письмовому повідомленні про підозру ОСОБА_5 ; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну (том 6, а.с. 35-39).
Також судом досліджено відомості щодо особи ОСОБА_5 які наявні у матеріалах провадження, та які повідомлені суду в ході опитування (том 6, а.с. 40-218, т.7 43-159).
Щодо обгрунтованості підозри.
Прокурор у клопотанні послалась на фактичні обставини інкримінованих, зокрема і ОСОБА_5 кримінальних правопорушень та матеріали, які обґрунтовують підозру останнього за версією обвинувачення. Сторона захисту у поданому клопотанні посилалась на зменшення/відсутність ризиків, що на їх думку спричиняє зменшення розміру застави та обсягу покладених обов'язків. Така позиція, на переконання суду, свідчить про усвідомлення захистом того, що підозра є певною мірою обгрунтованою, адже відсутність останньої має наслідком відсутність підстав застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Усні доводи захисника ОСОБА_6 про недоліки обвинувального акту зможуть бути оцінені судом в подальшому. Наразі через поведінку представників захисту суд не перейшов до вирішення питань, передбачених ст. 314 КПК України. Захисники, неодноразово посилаючись на конкретні правові питання, які мають бути вирішені за результами підготовчого провадження, натомість почергово та поступово протягом календарного місяця, завантажують суд процедурними та необгрунтованими клопотаннями, як то заявлення відводу, у задоволенні якого було відмовлено; про відкладення судових засідань з причин, які не визначені ст. 138 КПК України поважними, тощо.
Разом з тим, проаналізувавши обвинувальний акт у кримінальному провадженні, доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування (том 1 а.с. 4-250), клопотання про продовження строку дії обов'язків, зустрічне клопотання захисту, суд дійшов висновку, що в цьому випадку дотримано стандарту «обґрунтована підозра», який є найнижчим стандартом доказування у кримінальному процесі та не передбачає наявності достовірного знання про вчинення особою кримінального правопорушення, проте є достатнім для оцінки питання щодо продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого. При цьому суд також враховує стадію кримінального провадження (підготовче провадження), на якій вирішуються питання підготовки до судового розгляду, в ході якого сторона обвинувачення у змагальному судовому процесі зобов'язана буде довести, зокрема, вину осіб, у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, за найвищим стандартом доказування «поза розумним сумнівом».
Оцінка судом доводів прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 .
Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов'язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу.
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч. 1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст.177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов'язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, визначених положеннями цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором.
Враховуючи положення ч. 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, а також стадію кримінального провадження, суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов'язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, та встановити, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують покладення на особу певних обов'язків.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати ризики, що визначені у ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, ризик переховуватися від суду, ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Ризик переховування обвинуваченого від суду.
На підтвердження існування ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_5 від суду прокурор зазначив, що такий ризик зумовлений тяжкістю інкримінованих йому злочинів та невідворотністю покарання у виді позбавлення волі у разі визнання його винуватим. Крім того, прокурор вказав на реальну можливість ухилення обвинуваченого від суду шляхом виїзду за межі України, перебування на тимчасово непідконтрольній органам державної влади України території або переховування на території України з метою уникнення кримінальної відповідальності. Зазначене, на думку сторони обвинувачення, підтверджується наявністю у ОСОБА_5 паспортів для виїзду за кордон, трьох неповнолітніх (малолітніх) дітей, достатніх матеріальних ресурсів, знаннями у галузі права та сформованих ділових зв'язків, у тому числі серед працівників правоохоронних органів, які можуть бути ним використані для переховування від суду.
Щодо вказаного ризику суд зазначає таке.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у пособництві у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України, які відповідно до класифікації злочинів за ступенем тяжкості, закріпленої у ст. 12 КК України, належать до особливо тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна. Також суд враховує, що з огляду на положення ст. 45 КК України цей злочин належить до категорії корупційних, що, як правило, виключає можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання з випробуванням, відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України.
Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого ОСОБА_5 бути засудженим на тривалий строк з примусовим відчуженням всього належного йому майна.
Поряд з цим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою (п. 33 рішення у справі «W v.Switzerland», заява № 14379/88, 26.01.1993).
З цього слідує, що саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів. Відтак судом встановлено наступне.
Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом № 2102-IX від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер.
Водночас, обвинувачений ОСОБА_5 є батьком трьох неповнолітніх (малолітніх) дітей і відповідно до чинного законодавства на нього не поширюються обмеження щодо перетину державного кордону, встановлені для чоловіків призовного віку під час воєнного стану, а тому Суд не виключає можливість здійснення обвинуваченим ОСОБА_5 перетину державного кордону навіть в умовах воєнного стану, у тому числі поза встановленими пунктами пропуску та через неконтрольовані ділянки державного кордону. Зокрема, Суд бере до уваги наявність у обвинуваченого ОСОБА_5 паспортів громадянина України для виїзду за кордон: НОМЕР_1 від 22 травня 2023 року та FL 387640 від 31 січня 2018 року, а також характер і тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, які можуть спонукати його до уникнення правосуддя.
Більше того, ризик переховування від суду не обмежується можливістю ухилення обвинуваченого ОСОБА_5 у спосіб виїзду за межі України, а охоплює також імовірність його переховування на території держави, з огляду на достатній його матеріальний стан. У зв'язку з цим, сам по собі факт передання ним на зберігання документа, що дає право на виїзд за кордон, не усуває зазначеного ризику. Водночас у разі не продовження дії покладених на нього мінімальних процесуальних обов'язків, отримання у розпорядження ОСОБА_5 паспорта створить реальну можливість залишити територію України з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Також, як вбачається із наданих захистом документів, ОСОБА_5 , будучи підозрюваним та працевлаштовуючись з 16.04.2025 на посаду менеджена із зовнішньоекономічної діяльності, отримує легальну можливість виїзду за кордон також і з метою виконання трудових обов'язків. Звісно суд не має можливості оцінити мети такого працевлаштування (умисно з метою створення штучності обмеження його прав, видимості необхідності виїзду за кордон, як про це ствердив прокурор), однак у контексті поданого клопотання є очевидним, що така можливість може бути використана обвинуваченим для виїзду за межі України. Відтак застосований запобіжний захід має бути таким, який зможе запобігти ризику втечі обвинуваченого. Питання можливості короткочаного виїзду обвинуваченого за кордон може бути предметом окремого судового розгляду, однак на разі суд не вбачає підстав для ствердження, що посада, яку документально обіймає ОСОБА_5 , є такою, що нівелює ризик втечі чи необхідність скасування обов'язків, які зможуть запобігти вказаному ризику.
Відтак, незважаючи на наявність у обвинуваченого ОСОБА_5 міцних соціальних зв'язків, зокрема, постійного місця проживання, сім'ї, професійної діяльності та інших обставин, що характеризують його як особу, інтегровану в суспільне середовище, самі по собі такі зв'язки не виключають існування ризику переховування від суду.
З огляду на наявність у нього реальної можливості безперешкодного виїзду за межі України, а також з урахуванням характеру та тяжкості інкримінованого правопорушення і потенційних наслідків у разі визнання винуватим, сукупність наведених обставин свідчить про існування реального, а не гіпотетичного ризику ухилення від суду. Наявність соціальних зв'язків у цьому випадку не є достатнім стримуючим фактором та не нівелює зазначений ризик.
Крім того, обвинувачений ОСОБА_5 володіє значними активами, має обізнаність у галузі права та напрацьовані ділові зв'язки, у тому числі серед працівників правоохоронних органів. Вказані обставини у поєднанні з тяжкістю інкримінованих кримінальних правопорушень, за які законом передбачено суворе покарання, об'єктивно підвищують ризик його ухилення від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності.
При цьому Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для висновку про існування відповідного ризику, на даний час не змінилися та не втратили своєї актуальності.
Ураховуючи, що кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, визначення можливих негативних для обвинуваченого наслідків у вигляді можливого ув'язнення у майбутньому, робить цей ризик достатньо високим. На даний час захисту відкрито матеріали досудового розслідування, які сторона обвинувачення має намір використовувати як докази, а відтак обвинувачені мають можливість оцінити вагомість вказаних доказів та надати перевагу незаконним діям з метою уникнення відповідальності, зокрема і переховуванню від суду.
Зазначені обставини, на думку Суду, дають підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора про те, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, у сукупності з усіма іншими обставинами, що враховуються при обранні запобіжного заходу, підтверджує існування ризику переховування останнього від суду на високому рівні, незважаючи на міцні соціальні зв'язки в Україні.
Ризик незаконного впливу ОСОБА_5 на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
Оцінюючи можливість впливу на свідків/інших обвинувачених суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками/обвинуваченими у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
За таких обставин ризик впливу на свідків чи інших обвинувачених існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків/інших обвинувачених та дослідження їх судом.
Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків та інших обвинувачених, обвинувачений ОСОБА_5 знає як їх персональні дані, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.
Суд не може прийняти до уваги твердження стрін провадження про доказове значення показань свідків, протоколи допиту яких наявні у матеріалах провадження, з огляду на стадію судового провадження.
Також суд звертає увагу, що пред'явлене обвинувачення стосується вчинення інкримінованих злочинів у змові. Відтак в ході судового розгляду прокурор має довести, а захист має право спростовувати наявність такої кваліфікуючої ознаки. Доведення/ спростування змови осіб, як правило, ґрунтується на оцінці поведінки осіб в ретроспективі, а відтак для суду матиме значення як ті чи інші особи пояснюватимуть суду свої дії та вчинки з метою оцінки сукупності усіх доказів у справі. Відтак ризик впливу на інших обвинувачених теж оцінюється судом як високий.
Отже, вказане в сукупності дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу зі сторони ОСОБА_5 на свідків та інших обвинувачених з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань.
Також поза увагою суду не залишилося і те, що згідно за версією обвинувачення , яка викладена в обвинувальному акті, ОСОБА_5 як пособник та довірена особа ОСОБА_15 мав, серед іншого, забезпечувати погодження проектів землеустрою про відведення земельних дялянок у приватну власність заздалегідь підшуканих громадян, шляхом надання вказівок службовим особам органів Держгеокадастру. Враховуючи зазначене, Суд констатує, що набуті обвинуваченим ОСОБА_5 зв'язки надають йому реальну можливість незаконного впливу на службовиз осіб Держгеокадастру, включно з можливістю впливу на свідків серед працівників Головного управління Держгеокадастру у Сумській області. Такий вплив може проявлятися у формі підштовхування свідків до зміни показань або утримання від надання правдивої інформації щодо обставин вчинення інкримінованих злочинів.
Крім того, Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 потенційно має можливість незаконно впливати на власників земельних ділянок, сформованих за рахунок земель ДП «ДГ «Іскра» та ДП «ДГ «АФ Надія». Цей ризик обумовлений тим, що співучасники вчинення злочинів мають у своєму розпорядженні персональні дані власників та засоби для контакту з ними, що створює реальну загрозу тиску на цих осіб з метою приховування правдивих обставин справи або сприяння уникненню відповідальності.
З огляду на вищевикладене, Суд визнає наявність реального ризику незаконного впливу з боку обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків та інших осіб, що може перешкоджати об'єктивному розслідуванню та встановленню істини у кримінальному провадженні.
При цьому Суд зазначає, що для встановлення ризику незаконного впливу на свідків не вимагається доведення факту такого впливу, а достатнім є обґрунтоване припущення про його реальну можливість, яке у даному випадку підтверджується проаналізованою вище сукупністю обставин.
Оцінюючи наведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що ризик незаконного впливу ОСОБА_5 на свідків та інших учасників кримінального провадження є не абстрактним, а є реальним та обґрунтованим.
Також суд звертає увагу, що прокурор, звертаючись до суду з клопотанням про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у прохальній частині свого клопотання, зокрема, просив зобов'язати ОСОБА_5 утримуватися від спілкування зі свідками та іншими обвинуваченими щодо обставин, викладених в письмовому повідомленні про підозру. Таке формулювання обґрунтував тим, що відповідні обов'язки неодноразово продовжувалися слідчим суддею на стадії досудового розслідування і на час останнього продовження вони існують саме у подібному формулюванні.
Однак, на даний час кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду, обвинувальний акт надійшов до суду, а особи набули процесуального статусу обвинувачених. У зв'язку з цим, у розпорядженні Суду наразі відсутнє повідомлення про підозру як процесуальний документ, що визначав обсяг підозри на стадії досудового розслідування. За таких обставин, з урахуванням зміни стадії кримінального провадження та процесуального статусу осіб, доречним та юридично вірним суд вважає формулювання відповідних обов'язків із врахуванням змісту обвинувального акту, який надійшов до суду, що зумовило зміну статусу осіб, зазначених в ньому тощо. При цьому, таке уточнення формулювання покладених обов'язків не є встановленням нових обов'язків, не розширює їх змісту та жодним чином не погіршує процесуального становища обвинувачених, а має на меті виключно приведення їх викладу у відповідність до стадії судового розгляду та чинного процесуального статусу учасників кримінального провадження.
З огляду на викладене, Суд вбачає необхідність у продовженні строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року, у редакції, яка відповідає стадії кримінального провадження, а також виходячи із змісту обвинувального акту, з усуненням зайвих повторів, а саме: прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду; повідомляти прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , щодо обставин, викладених в обвинувальному акті; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Оцінюючи співмірність обов'язків, про продовження строку дії яких прокурор заявив клопотання, з встановленими судом ризиками: переховування від суду, впливу на свідків та інших обвинувачених в цьому кримінальному провадженні, Суд дійшов висновку, що покладення на обвинуваченого ОСОБА_5 наведених вище обов'язків становитиме мінімальне втручання у його права, а тому є співмірним меті застосування запобіжних заходів та здатне запобігти вказаним ризикам у цьому кримінальному провадженні.
Оцінка судом доводів захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 182 КПК України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у доход держави в разі невиконання цих обов'язків. Розмір застави визначається, зокрема, щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання. Суд зобов'язаний розглянути клопотання обвинуваченого протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу (ч. 1, 4 ст. 201 КПК України).
Клопотання про зміну запобіжного заходу розглядається за правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Кримінальне процесуальне законодавство не визначає переліку підстав зміни запобіжного заходу за клопотанням сторони захисту, положення статті 201 КПК України вказують тільки на те, що до клопотання мають бути додані матеріали, якими обґрунтовуються його доводи. Зміна чи скасування запобіжного заходу обумовлюється тим, що в ході кримінального провадження змінюються підстави застосування чи обставини, що враховувалися при обранні запобіжного заходу, внаслідок чого запобіжний захід може бути скасований або замінений на інший - більш або менш суворий. Зміна запобіжного заходу може полягати у зміні виду запобіжного заходу, скасуванні, зміні або покладенні додаткових обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, чи у зміні способу виконання цих обов'язків.
У той же час варто наголосити, що запобіжним заходом, застосованим до обвинуваченого ОСОБА_5 визначена застава, яка є достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов'язання підозрюваного, обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Свобода підозрюваного, обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат. А тому, застава є досить дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого - є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.
Разом з тим, обґрунтованість застосування запобіжного заходу у вигляді застави, може піддаватися судовому контролю через певні проміжки часу на предмет перевірки наявності чи відсутності ризиків, за яких вказаний запобіжний захід було застосовано, та у зв'язку з виникненням інших обставин, які можуть бути підставами зміни запобіжного заходу, в т.ч. в сторону його пом'якшення або скасування, оскільки строк дії цього запобіжного заходу в ухвалах суду не зазначено, а тривалість в часі запобіжного заходу без врахування обставин справи в конкретному випадку може призвести до порушення прав, свобод чи інтересів учасників кримінального провадження.
Сторона захисту наполягала на зменшенні розміру застави, посилаючись на добросовісну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 протягом усього періоду досудового розслідування, міцність та стійкість соціальних зв'язків, а також на істотне зменшення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з перебігом досудового розслідування.
Разом з тим, на переконання суду, застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді застави відповідає критеріям розумності, пропорційності та необхідності, оскільки забезпечує належну процесуальну поведінку під час судового розгляду. Водночас, беручи до уваги тривалість досудового розслідування, фактичну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 та принцип співмірності втручання у його права із завданнями кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру застави.
Так, під час первісного обрання запобіжного заходу слідчий суддя, окрім наявності обґрунтованої підозри, виходив із існування ризиків, передбачених кримінальним процесуальним законом, а саме: можливості переховування від органів досудового розслідування та суду; ризику знищення, приховування або спотворення речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; а також ризику незаконного впливу на свідків та інших підозрюваних у цьому ж кримінальному провадженні. З огляду на це до ОСОБА_5 було застосовано заставу з покладенням обов'язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України, зокрема обов'язку повідомляти про кожне відлучення з м. Києва та Київської області (ухвала слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 28 травня 2024 року у справі № 991/3716/24, провадження 1-кс/991/3753/24, ухвала колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 вересня 2024 року у справі № 991/3716/24, провадження 11-сс/991/405/24).
Разом з тим, у подальшому, під час розгляду клопотань про продовження строку дії покладених обов'язків, встановлено, що ризик знищення чи спотворення доказів втратив свою актуальність у зв'язку із завершенням відповідних процесуальних дій на стадії досудового розслідування. Відтак, відпала і необхідність у збереженні обов'язку повідомляти про кожне відлучення з визначеної території. Таким чином, один із ризиків, який був покладений в основу визначення розміру застави у сумі 10 000 000 грн, фактично припинив існування.
Попри це, розмір застави протягом усього періоду перегляду та продовження обов'язків залишався незмінним, що не повною мірою відповідає принципу індивідуалізації запобіжного заходу та його динамічному характеру. Запобіжний захід має відповідати актуальним ризикам та обставинам провадження, а не лише тим, які існували на момент його первісного застосування.
З огляду на те, що у разі призначення справи до судового розгляду учасників даного кримінального провадження очікує тривалий і ресурсомісткий судовий процес, з огляду на значну кількість учасників кримінального провадження, від кожного з них вимагається сумлінне та відповідальне виконання покладених процесуальних обов'язків. Неявка хоча б одного з учасників у судове засідання може зумовити відкладення розгляду всієї справи, що, у свою чергу, призводить до нераціонального використання часу та процесуальних ресурсів суду, сторін і інших учасників кримінального провадження.
Водночас, застосування запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі, який буде викликати острах втрати грошових активів, є необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 та гарантування його участі у судовому розгляді. Враховуючи зменшення одного із трьох ризиків, які обґрунтовували застосування застави та визначення її первісного розміру, ще на стадії досудового розслідування, суд доходить висновку, що подальше збереження застави у первісному розмірі є необґрунтованим і непропорційним.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне зменшити розмір застави з 10 000 000 грн. до 9 000 000 грн. На переконання Суду визначена у такому розмірі застава, з урахуванням рівня доходів обвинуваченого ОСОБА_5 залишається значною та такою, що створює реальний стимул для дотримання ним всіх процесуальних обов'язків, забезпечує його явку в судові засідання та гарантує належне виконання вимог кримінального процесуального законодавства без покладення на нього надмірного фінансового тягаря.
На переконання суду, застава саме у визначеному судом розмірі у сукупності із додатковими обов'язками, продовженими судом, є законним, співмірним, адекватним та обґрунтованим заходом, який відповідає зміненому характеру ризиків, враховує процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_5 та забезпечує належний баланс між необхідністю запобігання ризикам і дотриманням її прав та законних інтересів, та зможе забезпечити належну його поведінку в ході судового провадження.
Доводи сторони захисту про «абстрактність» ризику переховування не відповідають вимогам кримінального процесуального закону та усталеній практиці його застосування.
Так, наявність ризику переховування від суду може обґрунтовуватися, зокрема, тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення та суворістю можливого покарання. Тяжкість обвинувачення не є формальною підставою, а виступає об'єктивним чинником, який прямо впливає на мотивацію особи уникнути кримінальної відповідальності. У цьому випадку ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, що передбачає реальну загрозу призначення покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк. Саме перспектива реального позбавлення волі, а не лише сам факт повідомлення про підозру, істотно підвищує ризик ухилення від правосуддя.
Завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта до суду є процесуальним рубежем, після якого ризик переховування об'єктивно зростає. Якщо на стадії досудового розслідування особа могла розраховувати на закриття провадження чи зміну правової кваліфікації, то після складання обвинувального акта та передачі справи до суду така перспектива істотно зменшується. Перехід справи до стадії судового розгляду означає наближення, у разі винуватості, ухвалення вироку, що посилює мотивацію уникнути відповідальності.
Сумлінне виконання процесуальних обов'язків на попередніх стадіях не виключає існування ризику переховування в подальшому. Наявність чи відсутність порушень є лише одним з критеріїв оцінки, проте не має вирішального значення, якщо інші обставини (тяжкість обвинувачення, реальність призначення покарання у виді позбавлення волі, завершення слідства та передача справи до суду) свідчать про підвищення спонукальних мотивів для ухилення.
Таким чином, посилання слідчого судді на тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення, завершення досудового розслідування та направлення обвинувального акта не є формальними, як вважає, сторона захисту, а відповідають вимогам ст. 177 КПК України та логіці кримінального процесу. У сукупності ці обставини об'єктивно підтверджують наявність реального ризику переховування обвинуваченого від суду.
Доводи сторони захисту щодо відсутності у ОСОБА_5 мотивації та фактичних можливостей переховуватися від суду є необґрунтованими .
Накладення арешту на частину майна не означає повного позбавлення особи доступу до всіх активів чи втрати фінансової спроможності. Арешт є лише процесуальним обмеженням права розпорядження певним майном і не тотожний його вилученню або конфіскації. Водночас у матеріалах справи підтверджується наявність у обвинуваченого ОСОБА_5 та членів його сім'ї значних активів, які не вилучалися та не обмежувалися в обігу, що зберігає можливість використання відповідних ресурсів.
Більш того, як ствердив захист, ухвалою колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 20 листопада 2024 року було частково скасовано арешт, зокрема щодо 35 земельних ділянок, які перебувають у приватній власності дружини обвинуваченого ОСОБА_5 . Сам по собі цей факт свідчить про значний обсяг нерухомого майна у власності сім'ї, яке є ліквідним активом та може бути джерелом отримання коштів. Наявність такого майнового ресурсу об'єктивно створює фінансові передумови для зміни місця перебування та тривалого проживання поза межами постійного місця проживання у разі виникнення наміру ухилитися від правосуддя.
Оцінюючи ризик переховування, Суд враховує не лише формальний статус окремих об'єктів майна, а й загальний майновий стан ОСОБА_5 , його економічні можливості та доступ до ресурсів. Навіть частково обмежені активи у поєднанні з іншими фінансовими можливостями можуть бути використані для організації виїзду, забезпечення проживання та мінімізації ризику виявлення. Відсутність у суду даних про нерухомість за кордоном також не виключає такої можливості, оскільки для фактичного переховування не є обов'язковим попереднє набуття іноземного майна, достатньо наявності фінансових ресурсів.
Отже, сукупність встановлених обставин, значні офіційні доходи, наявність істотних готівкових коштів, значний обсяг нерухомого майна, об'єктивно підтверджує як наявність у ОСОБА_5 мотивації уникнути кримінальної відповідальності у разі загрози суворого покарання, так і фактичних можливостей для реалізації такого наміру, у тому числі шляхом переховування за кордоном.
За таких обставин твердження про необґрунтованість висновків щодо фінансової спроможності обвинуваченого ОСОБА_5 є неспроможними. З урахуванням встановленого обсягу активів застава у розмірі 9 000 000 грн. є співмірною його майновому стану, не має ознак надмірності та залишається актуальним і необхідним запобіжним заходом для забезпечення належної процесуальної поведінки та мінімізації ризику переховування від суду.
Доводи сторони захисту про відсутність ризику незаконного впливу на свідків спростовуються висновками суду, викладеними вище.
Доводи сторони захисту про те, що заборона спілкування між обвинуваченими нібито порушує право на захист, є необґрунтованими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні конституційних гарантій.
Абзац другий ст. 63 Конституції України гарантує право особи на захист та на правову допомогу захисника. Однак ця норма не передбачає безумовного чи необмеженого права обвинувачених на безперешкодну комунікацію між собою. Право на захист реалізується через можливість користуватися правничою допомогою адвоката, подавати докази, заявляти клопотання, брати участь у дослідженні доказів, надавати пояснення або відмовлятися від їх надання. Заборона неформального спілкування між обвинуваченими з приводу обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні, не позбавляє жодного з них можливості реалізувати ці процесуальні права.
Метою такого обов'язку є не обмеження права на захист, а запобігання ризикам узгодження показань, впливу на процесуальну поведінку інших обвинувачених або спотворення доказової інформації до її безпосереднього дослідження судом. На стадії судового розгляду, коли докази ще не досліджені або їх дослідження триває, збереження процесуальної автономії кожного обвинуваченого є важливою гарантією встановлення об'єктивної істини.
Аргумент про неможливість виконання такого обов'язку через одночасну присутність у залі судового засідання також не є переконливим. Йдеться не про абсолютну фізичну ізоляцію, а про заборону позапроцесуального обговорення обставин справи. Процесуальна комунікація відбувається відкрито, під контролем суду та в межах встановленої процедури. Будь-яке узгодження позицій може здійснюватися через захисників у спосіб, що не порушує вимог запобіжного заходу та не створює ризиків для належного судового розгляду.
Крім того, формування «уніфікації загальної позиції захисту» не є самостійною конституційною гарантією, яка має пріоритет над завданням кримінального провадження забезпечити повне, всебічне та неупереджене дослідження обставин справи. Кожен обвинувачений реалізує своє право на захист індивідуально, а узгодженість позицій не може досягатися шляхом порушення встановлених судом обмежень, спрямованих на мінімізацію процесуальних ризиків.
Отже, заборона спілкування між обвинуваченими є пропорційним та виправданим процесуальним обмеженням, спрямованим на забезпечення належного судового розгляду, і не порушує сутність права на захист, гарантованого Конституцією України.
Доводи сторони захисту про те, що покладений обов'язок не залишати територію України нібито непропорційно обмежує право на працю, не спростовують наявності ризику переховування та не свідчать про незаконність відповідного процесуального обмеження.
Насамперед слід враховувати, що ризик переховування від суду вже був визнаний обґрунтованим з огляду на тяжкість обвинувачення, стадію судового розгляду та майновий стан особи. Саме цей ризик є визначальним при застосуванні обов'язків, передбачених п. 3 та п. 8 ч. 5 ст. 194 КПК України. Факт працевлаштування ОСОБА_5 після обрання запобіжного заходу не усуває і не нівелює встановлені судом обставини, які свідчать про наявність мотивації та можливостей для виїзду за межі України з метою уникнення відповідальності.
Обвинувачений ОСОБА_5 прийняв рішення про працевлаштування, усвідомлюючи наявність щодо нього кримінального провадження та покладених судом обов'язків. Отже, можливі організаційні труднощі у виконанні трудових функцій не можуть бути поставлені вище за завдання кримінального провадження та необхідність забезпечення його належного перебігу.
Крім того, право на працю, гарантоване Конституцією України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням на підставі закону з метою забезпечення правосуддя. Тимчасова заборона на виїзд за кордон не позбавляє обвинуваченого можливості працювати загалом, а лише обмежує один із можливих способів реалізації трудових обов'язків, таких як участь у міжнародних відрядженнях. Закон не гарантує особі право на зайняття конкретної посади без урахування процесуального статусу в кримінальному провадженні.
Таким чином, покладений обов'язок не залишати територію України є співмірним встановленому ризику, має тимчасовий характер і спрямований виключно на забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_5 .. Він не порушує сутності права на працю, а лише встановлює обґрунтоване процесуальне обмеження, необхідне для гарантування ефективного здійснення правосуддя.
Доводи сторони захисту про формальний характер обов'язку повідомляти про зміну місця проживання чи роботи не відповідають змісту та меті запобіжних заходів, визначених КПК України.
Обов'язок інформувати слідчого, прокурора та суд про зміну місця проживання або роботи не зводиться виключно до забезпечення технічної можливості здійснення судових викликів. Його легітимна мета полягає у забезпеченні належного процесуального контролю за поведінкою обвинуваченого, підтриманні актуальної інформації про його місцезнаходження та мінімізації ризику переховування, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України. Наявність мобільного зв'язку не може розглядатися як рівноцінна альтернатива офіційно підтвердженому місцю проживання чи роботи, оскільки телефонний контакт не гарантує фактичної доступності особи для органів правосуддя.
Стабільна процесуальна поведінка в минулому є позитивною характеристикою, однак вона не усуває ризику його виникнення в подальшому, особливо з урахуванням стадії судового розгляду, тяжкості інкримінованих діянь та можливих наслідків у разі ухвалення обвинувального вироку. Запобіжні обов'язки мають превентивний характер і спрямовані не на реагування на вже вчинене порушення, а на попередження потенційних ризиків.
Посилання на центр життєвих інтересів в Україні, наявність громадянства, соціальних і ділових зв'язків також не є безумовною гарантією відсутності ризику переховування. Судова практика неодноразово виходила з того, що навіть міцні соціальні зв'язки не виключають можливості зміни місця перебування у разі виникнення реальної загрози кримінальної відповідальності. Більше того, у сукупності з установленими раніше обставинами, зокрема майновим станом та характером професійної діяльності, такі фактори не нівелюють наявний ризик.
Обов'язок повідомляти про зміну місця проживання чи роботи є мінімальним за ступенем втручання у права особи. Він не обмежує свободу пересування в межах дозволеного судом режиму, не позбавляє можливості працювати та не перешкоджає здійсненню трудової діяльності. Йдеться лише про необхідність своєчасного інформування сторони обвинувачення та суду про зміну істотних обставин, що можуть впливати на забезпечення належного судового контролю.
Отже, зазначений обов'язок переслідує чітку легітимну мету, гарантування ефективного здійснення правосуддя та запобігання ризику переховування. З огляду на те, що обставини, які стали підставою для його покладення, не втратили актуальності, підстав вважати його надмірним чи таким, що створює диспропорційне втручання у права обвинуваченого, немає.
Наявність громадянства України, постійного місця проживання, кількох вищих освіт, місця роботи, позитивних характеристик, несудимість є типовими соціальними ознаками, притаманними переважній більшості осіб, щодо яких здійснюються кримінальні провадження у сфері службової чи господарської діяльності. Такі обставини підлягають урахуванню судом, однак не мають вирішального значення при оцінці ризику переховування чи іншої неналежної процесуальної поведінки, особливо якщо інші встановлені фактори (тяжкість обвинувачення, стадія судового розгляду, майновий стан, можливість виїзду за межі України) свідчать про наявність об'єктивних передумов для такого ризику.
Сімейний стан, наявність на утриманні дружини, малолітніх дітей та батьків похилого віку із захворюваннями також не є безумовною гарантією відсутності ризику. Судова практика свідчить, що навіть міцні родинні зв'язки не виключають можливості зміни місця перебування або ухилення від суду в разі реальної загрози призначення покарання. Більше того, наявність значних сімейних зобов'язань не позбавляє особу об'єктивної мотивації уникнути кримінальної відповідальності, якщо перспектива суворого покарання є реальною.
Відомості про освіту, працевлаштування, участь у благодійній діяльності, отримані подяки чи нагороди, відсутність судимостей і притягнення до адміністративної відповідальності характеризують особу позитивно, проте не виключають встановлених судом ризиків у даному кримінальному провадженні. Запобіжний захід застосовується не як оцінка моральних якостей особи, а як процесуальний інструмент забезпечення належної поведінки під час судового розгляду.
Отже, наведені стороною захисту дані враховуються судом у сукупності з іншими обставинами, проте вони не спростовують наявність встановлених ризиків і не свідчать про відсутність необхідності у подальшому застосуванні покладених процесуальних обов'язків.
На підставі викладеного, керуючись ст. 314-315, 177, 178, 182, 194, 201, 372, 376 КПК України, Суд,-
Клопотання прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 та клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 про зміну запобіжного заходу, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52019000000000585 від 15 липня 2019 року - задовольнити частково.
Запобіжний захід у вигляді застави, застосований до ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі ухвали колегії суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 16 вересня 2024 року (справа № 991/3716/24, провадження 11-сс/991/405/24) у розмірі 10 000 000 грн. змінити на запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 9 000 000 грн.
Частину застави у розмірі 1 000 000 грн. внесену за ОСОБА_5 повернути заставодавцю ТОВ "МАЕСТРО АЛВІ" код ЄДРПОУ 43643090.
Продовжити на два місяці, тобто до 13 квітня 2026 року включно, строк дії обов'язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_5 , а саме:
- прибувати за кожною вимогою до прокурора, суду;
- повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- утримуватися від спілкування зі свідками, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та іншими обвинуваченими у кримінальному провадженні: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , щодо обставин, викладених в обвинувальному акті щодо ОСОБА_5 ;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Попередити обвинуваченого ОСОБА_5 що в разі невиконання покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі, визначеному КПК України.
Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 .
Надати обвинуваченому ОСОБА_5 копію ухвали негайно після її проголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кримінального процесуального кодексу України.
Головуюча суддя ОСОБА_1