Справа № 158/2204/25 Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.
Провадження № 22-ц/802/283/26 Доповідач: Шевчук Л. Я.
12 лютого 2026 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого-судді Шевчук Л. Я.,
суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,
секретар с/з Прядун Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 грудня 2025 року,
У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТзОВ») «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» звернулося в суд із зазначеним позовом, який обґрунтований тим, що 31 грудня 2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 4260065 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 16 700 грн строком на 360 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «Універсал Банк», зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних).
05 січня 2024 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений додатковий договір до кредитного договору, за умовами якого сума кредиту була збільшена до 17 800 грн.
Кредитний договір був укладений в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора та підписаний електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
26 серпня 2024 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» був укладений договір факторингу, за умовами якого право вимоги за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 31 грудня 2023 року перейшло до ТзОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс».
Позивач також зазначав, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом, яка станом на 26 серпня 2024 року складала 124 435,03 грн, з яких 17 800,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 106 635,03 грн - заборгованість за нарахованими процентами відповідно до пункту 1.4 кредитного договору за ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом (912,5 % річних) за період з 31 грудня 2023 року по 26 серпня 2024 року.
Покликаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача у свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 124 435,03 грн та судові витрати по справі.
Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 грудня 2025 року у цій справі позов задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 124 435,03 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ТзОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» витрати на оплату судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Не погоджуючись із ухваленим судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Зачепіло З. Я. подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, недоведеність обставин, які мають значення для справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача - ОСОБА_3 зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
У судове засідання учасники справи не з?явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи, а тому апеляційний суд розглянув справу у їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції змінити з таких підстав.
Судом за матеріалами справи встановлено, що 31 грудня 2023 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений договір № 4260065 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Сума кредиту складає 16 700,00 грн, строк кредиту 360 днів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % від суми кредиту за кожен день користування (912,5 % річних). Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 . Договір підписано позичальником ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 67619 (а. с. 15-24).
05 січня 2024 року між позичальником ОСОБА_1 та кредитодавцем ТзОВ «Лінеура Україна» був укладений додатковий договір до кредитного договору, за умовами якого сума кредиту збільшена до 17 800 грн (а. с. 30, 31).
31 грудня 2023 року кредитні кошти у розмірі 17 800 грн та 05 січня 2024 року кредитні кошти у розмірі 1 100 грн були перераховані на картковий рахунок позичальника ОСОБА_1 НОМЕР_3 , що підтверджується довідками ТзОВ «УПР» (а. с. 29, 39, 83-88).
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № 4260065 про надання коштів на умовах споживчого кредиту заборгованість за цим договором станом на 26 серпня 2024 року складала 124 435,03 грн, з яких 17 800,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 106 635,03 грн - заборгованість за відсотками (а. с. 40-44).
26 серпня 2024 року між ТзОВ «Лінеура Україна» та ТзОВ «ФК «Укрглобал-Фінанс» був укладений договір факторингу, за умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору право вимоги за кредитними договорами, у тому числі право вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту, що підтверджується витягом з реєстру боржників від 26 серпня 2024 року (а. с. 55-59, 63).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним у письмовій формі.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно з частиною 6 статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилами частини 8 статті 11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Згідно з частинами 1, 3 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).
При цьому судом встановлено, що позичальник ОСОБА_1 свої зобов?язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитом.
Задовольняючи позов про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача в користь позивача крім заборгованості за тілом кредиту у розмірі 17 800,00 грн заборгованість за процентами у розмірі 106 635,03 грн.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованість за процентами у розмірі 106 635,03 грн з огляду на таке.
Відповідно до частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов?язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов?язань перед підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, у тому числі банками, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
В матеріалах справи міститься довідка форми № 5, видана Військовою частиною НОМЕР_4 , яка була подана як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції від 11 червня 2025 року № 830, з якої убачається, що ОСОБА_1 з 11 червня 2024 року і по даний час проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_5 Національної гвардії України (а. с. 131).
У листі Міністерства оборони України від 09 жовтня 2020 року № 321/6192 наведено перелік документів, що підтверджують статус військовослужбовця, серед яких є довідка форми № 5. Будь-який інший документ, який підтверджував би проходження служби в особливий період у Збройних Силах України, не передбачений нормативними документами. Крім того, у листі зазначено, що військовослужбовцями є курсанти та слухачі вищих військових навчальних закладів, установ та організацій, які мають право видавати довідки, що підтверджують факт перебування на військовій службі у Збройних Силах України.
Згідно з пунктом 3 пункту 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно - мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року статтю 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, в якому зазначено, що військовослужбовцям та військовозобов?язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов?язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.
Пунктом І Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно - мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію підпункту 3 пункту 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів і військовозобов'язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.
За положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов?язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.
В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.
Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов?язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченням лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.
Аналіз статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» закріплений у пунктах 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.
Разом з цим пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) Закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц (провадження № 61-21025св18).
За матеріалами справи судом встановлено, що договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту був укладений між ТзОВ «Лінеура Україна» (кредитор) та ОСОБА_1 (позичальник) ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позичальник ОСОБА_1 проходить військову службу з 11 червня 2024 року, а тому ОСОБА_1 як військовослужбовцю за час проходження військової служби не повинні нараховуватися проценти за користування кредитними коштами, оскільки на нього поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача в користь позивача заборгованість за процентами за період з 11 червня 2024 року і по 26 серпня 2024 року.
Крім того за положеннями частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування» була доповнена частиною п'ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року. Закон України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.
З врахуванням того, що самим Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-ХІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» передбачено те, що він набрав чинності 24 грудня 2023 року, а кредитний договір між ТзОВ «Лінеура Україна» і ОСОБА_1 був укладений 31 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності цим Законом, нарахування процентної ставки за користування кредитними коштами слід розраховувати у відповідності до чинного законодавства у розмірі 1 %.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення Закону застосовуються у разі, якщо потрібно врегулювати відносини, пов'язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності Законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень закону.
Частиною другою розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
У справі, що переглядається, кредитний договір між ТзОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 був укладений 31 грудня 2023 року, тобто після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», а тому дія пункту 5 розділу І цього Закону не поширюється на укладений договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, з відповідача в користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 780,28 грн, з яких 17 800,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 296,28 грн - заборгованість за процентами за період з 31 грудня 2023 року по 29 січня 2024 року у розмірі 0,63 %, 23 674,00 грн - заборгованість за процентами у розмірі 1 % за період з 30 січня 2024 року по 10 червня 2024 року.
З урахуванням наведених обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що із-за невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції слід змінити.
Керуючись статтями 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 03 грудня 2025 року у цій справі змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 44 780 (сорок чотири тисячі сімсот вісімдесят) гривень 28 копійок.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді