18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 520/14560/25
адміністративне провадження № К/990/6475/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просило:
1) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України від 7 серпня 2024 року №00447640704;
2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області, як відокремленого підрозділу ДПС України від 28 січня 2025 року №000036300416.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, адміністративний позов задоволено.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року , залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансдізель» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.
Додатковою постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково. Прийнято додаткову постанову, якою стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1 500,00 грн. В іншій частині у задоволенні заяви відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» відмовити в повному обсязі.
Також скаржник просить скасувати додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення в частині задоволення заяв про стягнення витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно із частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
1. У поданій касаційній скарзі, скаржник, оскаржуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає суди в оскаржуваних рішеннях неправильно застосували положення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5 статті 198 та статті 200 Податкового кодексу України, без врахування висновків в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №380/5630/23 та від 24 жовтня 2024 року у справі №160/4504/23, однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.
Суд звертає увагу на те, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому як правові позиції Верховного Суду, скаржник цитує абзаци, пов'язані або з відтворенням певних норм Податкового кодексу України, або ж певних недоліків, виявлених у конкретній судовій справі. Також міститься цитування загальних висновків Верховного Суду, пов'язаних із розглядом справ, предметом спору у яких є реальність господарських операцій. Решта доводів касаційної скарги зводиться до викладення обставин справи і цитування висновків Акта перевірки щодо контрагентів позивача.
У цілому зі змісту касаційної скарги неможливо виокремити конкретної позиції скаржника щодо того, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, окрім як незгоди скаржника зі здійсненою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і наданих на їх підтвердження доказів. Загальні посилання на те, що судами попередніх інстанцій не враховані доводи контролюючого органу спростовуються змістом судових рішень, у яких надано їм відповідну правову оцінку.
Наведений скаржником огляд практики Верховного Суду не свідчить про те, що суди попередніх інстанцій не враховували вже усталені висновки у спорах цієї категорії. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, які саме документи мають силу первинних, а які обставини можуть свідчити про нереальність господарських операцій. Верховний Суд у своїх постановах послідовно дотримується позиції про обов'язок судів надавати оцінку обставинам та наданим на їх підтвердження доказами у їх сукупності.
З огляду на зміст судових рішень у цій справі, відсутні підстави вважати, що вони суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, а підставою для задоволення позовних вимог став висновок, що сукупність встановлених обставин і досліджених доказів підтверджують реальність господарських операцій, відповідно, надані позивачем документи давали підстави для формування даних податкового обліку.
Різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об'єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень якими у задоволенні позовних вимог платників податків було відмовлено не свідчить про застосування судами у цій справі норм права без урахування висновків Верховного Суду.
Скаржник у касаційній скарзі також вказує, що підставою на касаційне оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку визначеному також пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України (пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України). Вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та неповно встановили обставини справи. Скаржник вважає, що процесуальні порушення унеможливили правильне встановлення фактичних обставин та призвели до неправильного вирішення справи.
Однак у поданій відповідачем касаційній скарзі вимоги положень пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, в сукупності з частинами другою та третьою статті 353 цього Кодексу та пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України не наведені, що свідчить про неналежне правове обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Тобто, при посиланні на пункт 1 частини другої статті 353 КАС України (посилання на недослідження обставин справи) скаржником мають бути обґрунтовані заявлені підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а наслідком касаційного розгляду має бути направлення справи на новий судовий розгляд.
Касаційна скарга не містить обґрунтовані підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас у касаційній скарзі наведено доводи про помилковість оскаржуваного судового рішення, однак такі доводи наведені безвідносно до підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Крім того, підстави застосування, визначені частиною другою статті 353 КАС України, передбачають направлення справи на новий розгляд, водночас прохальна частина касаційної скарги не містить такої вимоги.
2. У поданій касаційній скарзі, скаржник, оскаржуючи додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми процесуального права, які регулюють питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, та безпідставно стягнув з контролюючого органу 3000 грн і додатково 1500 грн витрат на правничу допомогу.
Також скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків викладених у постановах Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі № 640/6209/19, від 2 вересня 2020 року у справі № 826/4959/16, від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19, від 17 жовтня 2018 року у справі № 301/1894/17, однак подальше обґрунтування касаційної скарги не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів позивача до зазначеної підстави.
Суд звертає увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
З урахуванням цього в сукупності відсутні підстави вважати, що скаржник з дотриманням вимог КАС України обґрунтував передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставу касаційного оскарження.
Касаційна скарга побудована на цитуванні норм законодавства та посилання на практику Верховного Суду та Європейського суду з прав людини й незгоді з наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам і дослідженим доказам, що не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Оформлення касаційної скарги відповідно до вимог норм КАС України в контексті викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень вимагає викладення чіткої правової позиції особи, яка звернулася із касаційною скаргою. У випадку подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України процесуальний закон не вимагає приведення у касаційній скарзі усіх постанов Верховного Суду, у якій такий висновок викладено. Скаржник має зазначити висновок Верховного Суду (із зазначенням реквізитів відповідної постанови), викладений саме з питання застосування норм права, і обґрунтувати свою позицію, в чому саме полягає неправильне застосування його судами попередніх інстанцій. Висновки Верховного Суду, зроблені за результатом розгляду конкретної справи, або ж в частині оцінки одного із аргументів сторони в межах конкретної справи не є висновком Верховного Суду з питання застосування норм матеріального права.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. Мають бути також зазначені правові висновки Верховного Суду, стосовно конкретних норм права, які за наявності подібних правовідносин не враховані судом апеляційної інстанції.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2026 року; додаткову постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 3 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСДІЗЕЛЬ» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали суду надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська