18 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 580/9257/21
адміністративне провадження № К/990/4661/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 580/9257/21 за позовом Приватного акціонерного товариства "АЗОТ" до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування рішення,
Приватне акціонерне товариство "Азот" звернулося до суду з позовом до Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску № 0002380402 від 03 серпня 2021 року, яким до позивача застосовано штраф за несвоєчасне перерахування єдиного соціального внеску в сумі 37 326 000,15 грн та нараховано пеню в сумі 7 941 971,13 грн.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позову у повному обсязі.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2023 року скасовано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано рішення Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків № 0002380402 від 03 серпня 2021 року в частині штрафних санкцій у розмірі 28 458 388,23 грн та пені у розмірі 7 252 006,59 грн. В іншій частині позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Азот" відмовлено.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 580/9257/21.
Судом становлено, що відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою, яку ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2025 року було повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у касаційна скарга є ідентичною первинно поданій касаційній скарзі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини 4 статті 328 КАСС України .
Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній міститься посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник посилається на необхідність відступу від правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20 жовтня 2020 року у справі № 822/2972/13-а, від 15 грудня 2020 року у справі № 826/4847/15, від 25 травня 2021 року у справі № 823/1147/16, від 21 листопада 2024 року у справі № 480/5208/23, які були застосовані судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи.
Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтру під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі.
В той же час, Верховним Суду наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення.
Всупереч наведеному, скаржником не зазначено конкретну норму права, у взаємозв'язку з посиланням на постанови Верховного Суду щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку.
При цьому, вмотивованого обґрунтування необхідності такого відступу та висновку, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню вказаних норм скаржником не наведено.
Разом з тим, аналіз наведених у касаційній скарзі доводів свідчить, що скаржник фактично не ставить під сумнів правовий підхід, сформульований Верховним Судом у зазначених постановах, відповідно до якого саме контролюючий орган у межах реалізації покладених на нього функцій уповноважений та зобов'язаний отримувати у встановленому законом порядку інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів і платежів, а також несе відповідальність за коректність здійснених розрахунків.
Натомість наведені у касаційній скарзі аргументи зводяться до незгоди скаржника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених у справі фактичних обставин, зокрема щодо: врахування або неврахування окремих платежів; визначення дат фактичної сплати єдиного внеску; наявності чи відсутності подвійного нарахування штрафних санкцій та пені; правильності арифметичних розрахунків контролюючого органу.
Таким чином, скаржник фактично оспорює оцінку доказів та результати здійснених судом апеляційної інстанції розрахунків, а не обґрунтовує необхідність відступлення від правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права стосовно повноважень контролюючого органу у подібних правовідносинах.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що посилання на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду не може бути формальним та повинно супроводжуватися чітким обґрунтуванням того, у чому саме полягає помилковість відповідного правового підходу, його непридатність або неможливість застосування до спірних правовідносин. Таких доводів касаційна скарга не містить.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не містить визначених законом підстав касаційного оскарження, а тому відповідно до статті 332 КАС України підлягає поверненню особі, яка її подала.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року у справі № 580/9257/21 повернути скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Дашутін