Провадження № 2/537/93/2026
Справа № 537/5038/25
16.02.2026 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі: головуючого судді Хіневича В.І., за участю секретаря судового засідання Бакай М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Кременчуці за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , згідно якого прохає стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 року в сумі 60 200 грн, та витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.
В обґрунтуванні позовних вимог зазначено, що 22.11.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (оферти) №21.11.2024-100002354. Згідно договору позичальнику надано кредит у розмірі 20 000 грн, строком на 155 дні з дати отримання, за процентною ставкою «Стандарт» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Позивач зазначив, що товариство свої зобов'язання за Договором виконало належним чином та в повному обсязі.
Всупереч умовам кредитного договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 року відповідач не виконує своїх зобов'язань, у зв'язку з чим, у останнього утворилася заборгованість у розмірі 60 200 грн, яка складається з: 20 000 грн - основного боргу, 24800 грн - процентів, 18 00 - комісії за надання, 3600 - комісії за обслуговування, 10 000 грн - неустойки.
У зв'язку з викладеним позивач звернувся до суду для захисту своїх майнових прав та інтересів.
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 15.08.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
26.09.2025 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Шелудько О.О. подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого остання вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. ОСОБА_2 зазначила, що відповідач не згодний з твердженням позивача, що при укладенні кредитного договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 в електронній формі, ним були виконані всі зобов'язанням в повному обсязі.Відповідні докази використання чи накладення електронного підпису в матеріалах справи відсутні. Додані ж до позову документи подані лише у вигляді сканованої копії та не містять електронних підписів кредитодавця та позичальника або будь-яких даних, які б свідчили про волевиявлення прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) щодо укладення кредитних договорів відповідачем. У своїй позовній заяві Позивач вказує, що нібито направив одноразові ідентифікатори, необхідні для підписання кредитного договору, Відповідачу на його номер телефону - НОМЕР_1 , однак останнім не доведено належним чином, що вказаний номер телефону дійсно належить ОСОБА_1 , а не іншій особі. За умови відсутності належних доказів, відсутні підстави вважати, що вказаний номер телефону є таким, що дійсно належить відповідачу або є його фінансовим номером телефону. Також, представник вказала, що ТОВ «Споживчий Центр» не надає жодних належних доказів ідентифікації відповідача у інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора при вході в особистий кабінет, отримання одноразового ідентифікатора та його використання для підписання оспорюваних кредитних правочинів (наприклад, довідка від мобільного оператора). Позивачем не надано жодного доказу направлення одноразових ідентифікаторів «Е598», «А598» ОСОБА_1 тане надано доказів використання останнім вказаних одноразових ідентифікаторів. Враховуючи вищевикладене,без належних доказів відправлення відповідачу відповідних одноразових ідентифікаторів за допомогою СМС-повідомлення та/або відправлення на електронну пошту, твердження позивача, що про підписання кредитного договору одноразовим ідентифікатором не несуть в собі безсумнівну правдивість таких даних та не слугують тією інформацією, яка може встановлювати об'єктивну істинність обставин вчинення товариством та/або його системою дій з надіслання Відповідачу ідентифікатора для реєстрації/входу в систему та для акцептування пропозиції укласти договір.
Зазначила, що не є належним доказом укладення кредитного договору наданий Позивачем Паспорт споживчого кредиту. інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (паспорт споживчого кредиту), є пропозицією до укладення кредитного договору (офертою). Так, паспорт споживчого кредиту є довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.Отже, паспорт споживчого кредиту не є невід'ємною складовою частини кредитного договору. Зазначений Паспорт споживчого кредиту містять узагальнену інформацію про умови кредитування та є лише інформаційною довідкою для споживача про умови кредитування, з якими банк (фінансова установа) зобов'язаний його ознайомити для прийняття споживачем усвідомленого рішення про наступне укладення кредитного договору.
Також, представник відповідача вказала, позивачем до позовної заяви не долучено жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по Кредитному договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024. У зв'язку із відсутністю в матеріалах справи вказаних документів, відсутня можливість перевірити як факт наявності заборгованості у Відповідача, так і встановити її розмір.
На підтвердження надання грошових коштів у кредит, відповідно до умов кредитного договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024, позивачемнадана довідку ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ» за вих. №245-0408 від 04.08.2025, однак, представник відповідача вважає вказаний документ не є належним доказом для підтвердження факту надання кредитором і, відповідно, отримання відповідачем грошових коштів на виконання умов кредитного договору, оскільки зазначене твердження «Видача за договором кредиту №21.11.2024 100002354» без поданих належних доказів перерахування грошових коштів саме Відповідачу не встановлює належне виконання кредитором своїх зобов'язань за кредитним договором. Звертає увагу суду, що дані листи не містять в собі інформації та доказів приналежності платіжної картки « НОМЕР_2 » саме ОСОБА_1 , а не іншій особі. Інших доказів, які б підтверджували надання відповідачу кредитних коштів саме на виконання кредитного договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 позивачем не надано. Жодних належних доказів, які підтверджують видачу кредитних коштів позичальнику (первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») за кредитним договором від кредитора до позовної заяви долучено не було.
На підтвердження боргу позивач надав Довідку-розрахунок про стан заборгованості, складений ТОВ«Споживчий центр». В свою чергу, розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані банком в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу. Вказаний документ розрахунку заборгованості містить лише суму заборгованості (незмінну) та не містить відомостей щодо розрахунку заборгованості за період з часу укладення кредитного договору, сум погашення заборгованості (в разі наявності та за умови їх належного підтвердження), які б дозволили суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Таким чином, будь-які твердження Позивача стосовно розміру заборгованості, погашення її (в разі наявності) мають бути підтверджені належними доказами.
Також, представник відповідача вказала, що в кредитному договорі №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку додаткових та супутніх банківських послуг, кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позичальнику та за які фінансовою установою встановлена комісія, а тому положення вказаного кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію (без зазначення переліку дій банка, які входять до її складу) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи вищевикладене, умови договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024, яким передбачено сплату комісійної винагороди за видачу кредиту є нікчемними, а вимоги щодо стягнення заборгованості за комісією, задоволенню не підлягають.
Разом з тим, у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються та за які фінансовою установою встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). Ураховуючи, що фінансовою установою не зазначено та не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1,2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування». У цій справі комісійна винагорода за обслуговування кредитної заборгованості відповідає загальним зобов'язанням кредитної установи та звичайній її діяльності, відповідачеві встановлено щомісячну плату за послуги фінансової установи, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено.
Також, представник відповідача заперечує проти нарахування неустойки, у зв'язку з тим, що п.18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Таким чином в зв'язку з введенням воєнного стану, боржників звільнено від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань за договорами, у тому числі кредитними.Враховуючи, що строк дії таких обмежень триває із 24 лютого 2022 року і на період дії воєнного, надзвичайного стану та тридцятиденний строк після його припинення або скасування, а Позивачем нарахована неустойка за невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором в цей період, підстави для стягнення з Відповідача 10 000грн неустойки відсутні.
06.10.2025 представником позивача ТОВ «Споживчий центр» подано до суду додаткові пояснення у справі, в яких останній зазначив?що відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. Так,між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем було укладено Кредитний договір шляхом: отримання/ознайомлення відповідача з Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) (кредитної лінії) від 21.11.2024; подання відповідачем Заявки кредитного договору № 21.11.2024-100002354 (кредитної лінії) від 21.11.2024; надсилання відповідачем Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) кредитного договору №21.11.2024 100002354 (кредитної лінії) від 21.11.2024. Таким чином, було укладено Кредитний договір у електронній формі, що відповідно до норм чинного законодавства прирівнюється до письмової.
Стороною відповідача документи, що складають Кредитний договір, підписувались за допомогою одноразового ідентифікатора, який було надіслано у смс-повідомленні на номер, вказаний останнім, як фінансовий - 0681548432. Саме його було використано відповідачем для підписання Кредитного договору 21.11.2024. ОСОБА_1 не заперечує, що вказаний засіб зв'язку, а саме: номер телефону НОМЕР_1 належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв'язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування
Також, позивач надає суду «Log File» з чіткою хронологією дій учасників електронної комерції при укладенні електронного договору в інформаційно-комунікаційній системі позивача. Представник позивача зазначає, що без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19. Відтак, відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами. Вказані обставини відповідач не спростував належними та допустимими доказами.
Представник вказує, що позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернет еквайрингу. Також, при оформленні заявки відповідачем було зазначено повний номер картки (електронного платіжного засобу відповідача), але відповідно до Постанов Правління Національного банку України позивач не може зазначати та зберігати у договорах, інших документах повний номер особистого електронного платіжного засобу відповідача.
До суду було надано електронні докази в паперовій формі, підписані одноразовим ідентифікатором «E598», які містить номер особистого електронного платіжного засобу Відповідача, а саме: 4149-49XX-XXXX-4523. Таким чином, електронний платіжний засіб відповідач зазначав самостійно в системі, інша інформація щодо рахунку відповідача у позивача відсутня, оскільки зазначена інформація є банківською таємницею якою володіє виключно Банк-емітент картки.
Сторона позивача наголошує, що зазначаючи у відзиві про відсутність доказів перерахування кредитних коштів, сторона відповідача не надала до суду виписки по рахунках відповідача в банківських установах, у тому числі по рахунку 4149-49XX-XXXX-4523, який відповідач зазначив в договорі, як номер особистого платіжного засобу, на спростування доказів, наданих стороною позивача. Відтак, відповідач заперечуючи факт отримання грошових коштів, не надав виписку з банку про наявні чи відсутні банківські рахунки, інформацію про рух коштів за спірний період по цим рахункам.
Таким чином, TOB «Споживчий центр» виконало свої зобов'язання за кредитним договором № 21.11.2024-100002354 від 21.11.2024 в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Сторона позивача вважає безпідставними доводи відзиву про ненадання позивачем виписки по рахунку, як первинного бухгалтерського документу.
Також, представник позивача вказав, що TOB «Споживчий центр» є абонентом-надавачем послуг. При проходженні автентифікації (введенні пароля до інтернет-банкінгу, обраного відповідачем та підтвердження надання даних через систему BankID від абонента ідентифікатора позивачу), було встановлено особу відповідача шляхом отримання відповідних даних, перелік якої визначено в електронній анкеті cпецифікації взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку. Успішне проходження процедури багатофакторної автентифікації користувачем є обов'язковою умовою для передавання його даних абоненту - надавачу послуг/ абоненту - надавачу послуг зі спеціальним статусом. При подачі позовної заяви додано Відомості щодо ідентифікації відповідача через систему Bank ID. Такі відомості були отримані у порядку і у формі, що передбачені Специфікацією взаємодії абонентського вузла з центральним вузлом Системи BankID Національного банку України, затвердженою Рішенням Ради Системи BankID Національного банку Укр аїни (протокол від 20.09.2022 № В/57-0003/75064 (зі змінами) (протоколи від 09.01.2023 №В/57-0002/3089), що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Відтак, від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Заперечуючи про належність проведення ідентифікації відповідач не підтвердив це відповідними засобами доказування.
Позивач додає Картку субконто з детальним розрахунком заборгованості, яка є належним та допустимим доказом. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на Документ сформований в системі «Електронний суд» 06.10.2025 12 умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов'язку по наданню коштів протягом дії договору Відповідач не заявляла.
Комісія пов'язана із наданням послуги, а саме: перерахування Кредитодавцем коштів на рахунок, вказаний Позичальником, з використанням стороннього сервісу - інтернет-еквайрингу. З огляду на те, ТОВ «Споживчий центр» надає кошти у кредит без відкриття рахунків у власній установі, на відміну від банківського кредиту, то плата за надання кредиту, на картку, зазначену позичальником, є виправданим. Відповідач не був позбавлений права отримати кредит у відділенні ТОВ «Споживчий центр» (ТМ «ШвидкоГроші»), уникнувши додаткових витрат.Своїм підписом на договорі відповідач також підтвердив, що ознайомлений з усіма умовами, в тому числі, й порядком та строками повернення кредиту та сплати процентів, розуміє та зобов'язується їх виконувати.За відсутності доказів оскарження відповідачем умови договору щодо встановлення комісії, відсутні підстави для відмови у стягненні вказаного платежу з відповідача.
11.11.2025 представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Шелудько О.О. подано до суду додаткові пояснення, відповідно до яких остання зазначає, що позивачем до позовної заяви, а надалі у відповіді на відзив не долучено жодних первинних бухгалтерських документів на підтвердження здійснення нарахувань по оспорюваному кредитному договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024. У зв'язку із відсутністю в матеріалах справи вказаних документів, відсутня можливість перевірити як факт наявності заборгованості у відповідача, так і встановити її розмір. Виписка (довідка) субконто не є достатніми та належними для того, щоб дійти висновку про факт отримання відповідачем кредитних коштів у вказаній сумі, оскільки виписка субконто не підтверджує ні умови кредитування, ні факт отримання кредиту, ні суму заборгованості за кредитом, і зазначений доказ не є підтвердженням виконаних банківських операцій та повністю залежить від волевиявлення кредитора, до того ж така виписка не містить відомостей про особу виконавця та її підпису. Окрім того, зазначений документ не є належним доказом в розумінні статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Вказала, що неподання стороною Позивача доказів, що спростовують факт укладення кредитного договору, чи наявність заборгованості, чи її розмір є правом Відповідача та не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається Позивач.
Враховуючи викладене, неподання стороною Позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, зокрема первинних бухгалтерських документів , є підставою для вмотивованого висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені Позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях . Жодних належних доказів, які підтверджують видачу кредитних коштів позичальнику (первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») за кредитним договором від кредитора до позовної заяви долучено не було.
У судове засідання позивач - ТОВ «Споживчий Центр» свого представника не направив, згідно позовної заяви прохав провести розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату та час його проведення був повідомлений належним чином.
Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Шелудько О.О. у судове засідання не з'явилася, завчасно подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, у задоволенні позовних вимог ТОВ «Споживчий Центр» про стягнення заборгованості просить відмовити у повному обсязі.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.
Дослідивши письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що 21.11.2024 року між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №21.11.2024-100002354, шляхом підписання заявки електронним підписом з одноразовим ідентифікатором Е598, яка є невід'ємною частиною даного договору, відповідно до умов якого кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит та сплатити Проценти, Комісію(ї) (якщо Комісія (ії) встановлена(і) договором).
Відповідно до умов вищевказаного договору ТОВ "Споживчий кредит" надало відповідачу кредит у розмірі 20 000 грн строком на 155 днів з дати його надання з датою повернення (виплати) - 25.04.2025 року. Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом перших 3 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0.5% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка "Стандарт". Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 9% від суми Кредиту та дорівнює 1800 грн. Комісія за обслуговування кредитної заборгованості - 1800 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом (п. 1-4, 6-9 договору).
Денна процентна ставка - загальні витрати за споживчим кредитом за кожний день користування кредитом протягом всього строку, на який надається Кредит, виражені у процентах від загального розміру виданого кредиту. Денна процентна ставка та її розрахунок: 0.97% (денна процентна ставка) = (30200 / 20000)/ 155 ? 100%. (п. 10 договору).
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 ЗУ "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ч. 1, 2 ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Статтею 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. В силу ст. 12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
У Постанові КЦС ВС від 16.12.2020 року у справі № 561/77/19 зроблено висновок, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
У Постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зроблено висновок, що не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Положеннями статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину. Це означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки не буде доведено протилежне.
Згідно з ч.2 ст. 1054 та ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушення зобов'язання є й невиконання або виконання, порушення умов, визначених змістом зобов'язання.
Відповідно до ч.2 ст. 625ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та розмір процентів, встановлений договором.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконанням ним грошового зобов'язання.
У судовому засіданні встановлено, що відповідач не оспорював правочин та не надав суду доказів, які б спростовували факт його укладення.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір №21.11.2024-100002354 від 21.11.2024 був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Такий спосіб підтвердження є належним і допустимим доказом укладення спірних правочинів між сторонами. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або SMS-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету укладання кредитного договору було б технічно неможливим.
Матеріали справи не містять доказів протилежного, а відповідач таких доказів не надав, що відповідно до статей 12 та 81 Цивільного процесуального кодексу України є її процесуальним обов'язком.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19) та від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20). Судова практика у цій категорії справ є сталою.
Таким чином, ОСОБА_1 , підписавши указаний договір, повністю усвідомлював його умови та своїм електронним підписом підтвердив, що діяла свідомо, добровільно і вільно обирала контрагента та умови договору.
При цьому, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов укладеного між ними договору.
Також, у судовому засіданні встановлено, що відповідач під час укладення кредитного договору пройшовідентифікацію шляхом використання системи BankID Національного банку.
За таких обставин судом встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого право кредитодавця вимагати повернення наданих у кредит грошових коштів кореспондує обов'язку позичальника повернути отримані кошти на умовах, визначених укладеною між ними угодою.
Доводи представника відповідача, що кредитний договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем спростовуються наявними у справі доказами, зокрема, змістом договору про споживчий кредит, який містить відомості про його підписання ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором Е598.
Доказів на спростування дотримання первинним кредитором процедури проходження позичальником верифікації та ідентифікації особи в особистому кабінеті позичальника, стороною відповідача не надано. При цьому, саме процесуальним обов'язком відповідача є надання суду доказів, які б спростовували приналежність йому номеру мобільного телефону, який у цій справі не є учасником судового процесу.
Аналогічний висновок відображено у постанові Полтавський апеляційний суд від 10.02.2026 по справі № 526/1956/25.
За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі № 161/16891/15-ц вказано, що відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 , укладаючи кредитний договір, повністю усвідомлював його умови та своїм електронним підписом підтвердив, що діяла свідомо, добровільно і вільно обирала контрагента та умови договору.
Заперечення відповідача щодо відсутності доказів отримання ним кредитних коштів спростовується наявними у справі доказами.
Згідно із довідкою ТОВ "Універсальні платіжні рішення" за вих. № 245-0408 від 04.08.2025 року між ТОВ "Універсальні платіжні рішення" та ТОВ "Споживчий центр" укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01 квітня 2024 року. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 22.11.2024 00:01:00 на суму 20000 грн, номер картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 573240274, призначення платежу: Видача за договором кредиту №21.11.2024-100002354.
Як вбачається із заявки на укладення кредитного договору та оферти, картка з номером №4149-49ХХ-ХХХХ-4523 вказана відповідачем ОСОБА_1 для перерахування на його рахунок коштів кредиту.
Доказів того, що персональні дані відповідача (паспортні дані, РНОКПП тощо) були використані кредитором чи іншими особами для укладення кредитного договору від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій позичальник не звертався.
Також не спростовано, що банківська платіжна картка № НОМЕР_3 належить ОСОБА_1 . Останній стверджуючи про необґрунтованість позовних вимог, не надав суду жодних доказів на спростування встановлених обставин, зокрема банківської виписки або довідки з банку про неналежність йому відповідної платіжної картки.
Тому, суд відхиляє доводи представника відповідача щодо недоведеності отримання коштів за кредитним договором.
Таким чином, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредитні кошти на умовах, передбачених договором.
Тож, судом встановлено, що матеріали справи містять докази щодо перерахування ТОВ "Споживчий центр" відповідачу ОСОБА_1 коштів згідно умов кредитного договору №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 року в сумі 20 000 грн.
Однак, відповідач не виконав свого обов'язку та не повернув наданий кредит у строк та на умовах, передбачених договором.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що у матеріалах справи наявні належні, допустимі та достатні докази, які підтверджують факт укладення кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр», а також належне виконання позивачем своїх зобов'язань.
Згідно довідки-розрахунку у відповідача перед позивачем утворилась заборгованості за кредитним договором №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 року у розмірі 60 200 грн, яка складається з: 20 000 грн - основний борг, 24800 грн - проценти, 18 00 - комісія за надання, 3600 - комісія за обслуговування, 10 000 грн - неустойка.
Також, на підтвердження розміру стягнення заборгованості за кредитом позивачем надано відомості картки субконто стосовно позичальника ОСОБА_1 .
Доказів погашення відповідачем повністю або частково на користь позивача кредитної заборгованості та сплати процентів за умовами договору матеріали справи не містять.
Щодо стягнення з відповідача комісії за надання та обслуговування, суд зазначає наступне.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв'язку із чим згідно ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".
Відповідно до пункту 4 ч. 1ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування", загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно ч. 2ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування".
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22).
Отже, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т. ч. і в судовому порядку).
У постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що "якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України "Про споживче кредитування".
Укладаючи кредитний договір сторони погодили сплату комісії, пов'язаної з наданням кредиту у розмірі 1080 грн. Комісія за надання кредиту нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту, сплачується згідно графіку платежів (п. 11 Договору).
Згідно п. 12 кредитного договору комісія за обслуговування кредитної заборгованості складає 1800 грн. у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів. Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов'язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов'язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
Отже, погоджені сторонами умови кредитного договору, в яких зазначено перелік послуг, за які передбачено сплату комісії за надання кредиту та обслуговування кредитної заборгованості, не є нікчемними, оскільки відповідають вимогам чинного Закону України "Про споживче кредитування".
Аналогічний висновок відображено у постанові Полтавського апеляційного суду від 13.11.2025 у справі № 527/707/25.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 50 200 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 20 000 грн, заборгованості за процентами - 24 800 грн, комісії за надання - 1800 грн, комісії за обслуговування - 3600 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд не погоджується з аргументами позивача щодо стягнення неустойки.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Частиною 1 статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.
Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.
Так, згідно з Указом Президента № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні з 5:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб було запроваджено воєнний стан, який неодноразово був продовжений і на даний час діє.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами укладений під час дії воєнного стану, а саме 21.11.2024 року.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку, розмір якої згідно із довідкою-розрахунком сладає 10 000 грн.
Враховуючи, що неустойка, яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, вона підлягає списанню кредитодавцем, тому позовна вимога щодо стягнення із ОСОБА_1 на користь позивача неустойки до задоволення не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ "Споживчий центр" про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, тому слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором №21.11.2024-100002354 від 22.11.2024 року у розмірі 50 200 грн, яка складається із: заборгованості за основним боргом - 20 000 грн, заборгованості за процентами - 24 800 грн, комісії за надання - 1800 грн, комісії за обслуговування - 3600 грн.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, ухвалюючи рішення суд, зокрема вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути сплачені останнім судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2020 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 509, 512-217, 526, 530, 610, 612,629, 1054, 1048, 1078 ЦК України, суд -
ухвалив:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) заборгованість за Кредитним договором № 21.11.2024-100002354 від 21.11.2024 у розмірі 50 200 грн.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А, код за ЄДРПОУ: 37356833, МФО 305299, р/р НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 2020 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили протягом тридцяти днів з дня його проголошення, якщо не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення..
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: В.І. Хіневич